БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

пʼятниця, 25 березня 2022 р.

Литовченко Олександр

26 березня 1835 р. у с. Рубльово Кременчуцького повіту Полтавської губернії народився Литовченко Олександр Дмитрович. Батько – викладач малювання та креслення у повітовому училищі, перший учитель сина. Скільки себе пам’ятав Санько, він постійно «возився» з фарбами.Двадцятирічним Олександр опинився в Петербурзі – став студентом Академії мистецтв. Учнем Федора Бруні, на той час ректора АМ. Успішний студент отримав славу вправного рисувальника, отримав заохочувальні нагороди: чотири срібні (дві малі та дві великі) і малу золоту медалі. Фінансові проблеми молодий художник вирішував завдяки роботі ретушера в міських фотомайстернях. Литовченко опинився серед випускників, допущених до конкурсу на велику золоту медаль. Він звернувся до академічної Ради з проханням отримати дозвіл на виконання конкурсної роботи за вільною темою, але отримав відмову. Литовченко, інші претенденти відмовилися брати участь у конкурсі.
Цей демонстративний вихід 9 листопада 1863 року з АМ групи випускників – претендентів на велику золоту медаль, увійшла в історію мистецтва як «бунт чотирнадцяти» на чолі з Іваном Крамським.
Литовченко закінчив АМ з дипломом класного художника другого ступеню і приписом «имеет превосходные способности и может писать образа». Він став членом Петербурзької артілі художників.
1868 року Олександра Литовченка за роботу «Сокольничий за часів царя Олексія Михайловича» (прекрасно написана чоловіча постать в костюмі царського сокольничого) удостоєно звання академіка живопису.
У 1870 р. отримав від АМ майстерню, де чотири роки працював над картиною «Іван Грозний показує свої скарби англійському послу Герсею», щоб здобути професорське звання. На жаль, твір визнали невідповідним у історичному й археологічному плані, тому Литовченко відійшов від Академії.
Допитливий, залюблений у старовину Олександр збирав, колекціонував матеріали, багато читав із археології. Добродушний, симпатичний Литовченко мав немало друзів. З 1876 року і до кінця життя був членом Товариства пересувних художніх виставок. Колекціонер Павло Третьяков називав Литовченка «чуждым элементом» у мистецтві передвижників, але придбав у нього кілька робіт для своєї галереї.
Художник Никанор Онацький визнавав Литовченка «одним із видатніших митців на московські історичні теми».
Історик мистецтва Іван Крип’якевич відзначав те, що привертає до його картин увагу і професіоналів, і пересічних глядачів. Крип’якевич називав Литовченка «майстром рисунку і малярської техніки, з якої він виводив другорядні акцесорії своїх історичних картин, але на вираз внутрішнього життя своїх героїв не мав ні сили, ні інтенції».Портрет козака, 1890. Приватне зібрання. Олександр Литовченко здійснив розписи храму Святого Миколая на військовому кладовищі у Севастополі.
28 червня 1890 р. у м. Санкт-Петербург упокоївся 55-річний художник Олександр Дмитрович Литовченко.
Картини О. Д. Литовченка експонуються в музеях України:
– портрет «Тяжка дума» (1866, Київська національна картинна галерея);
– «Італійський посланник Кальвуччі змальовує улюблених соколів царя Олексія Михайловича» (1889, Харківський художній музей).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...