СЕРГІЙ КРИВОНОС

Про книгу «Зі щитом або на щиті. Правда про війну» Сергія Кривоноса

Уперше в новій історії України книжку написав бойовий генерал – спецпризначенець, представник елітних військ – Сил спеціальних операцій, винятковий професіонал. Один із небагатьох військових, хто публічно попереджав про небезпеку російського вторгнення та необхідність належним чином готувати націю до широкомасштабної війни.

З позиції державного менеджера Сергій Кривонос розробив не лише дієвий механізм формування та розвитку сучасної територіальної оборони, а й спеціальну програму «П’ять кроків», що передбачала глобальну підготовку суспільства до системного опору великій сусідній країні.

У книжці автор розповідає власну історію й ділиться маловідомими фактами й деталями подій, безпосереднім учасником яких він був. Його двічі виштовхували в політику. Перший раз, коли лишили можливості професійної самореалізації – розвитку створених ним Сил спеціальних операцій. Другий – коли за виконання громадянського обов’язку із захисту Києва, зокрема однієї з найбільш небезпечних і вразливих ділянок столиці – міжнародного аеропорту «Київ-Жуляни», – замість подяки завели карну справу.

На тлі системного аналізу й дуже холодних, тверезих оцінок генерал Кривонос пропонує конкретні формули – з розвитку національного війська та оборонної промисловості, з формування й підготовки національного спротиву ворогу, з формування влади, яка служитиме народові.

Книжка буде цікава як для підготовленого військового фахівця, так і для пересічного громадянина, який хоче знати більше правди про цю війну – від її НЕпідготовки до погляду в майбутнє – після Перемоги.

Цитата з видання «Зі щитом або на щиті. Правда про війну»

«В одному з боїв ми брали участь разом із Головнокомандувачем ЗСУ генералом Муженком і кількома іншими генералами. Муженку зателефонував Забродський і повідомив, що вони ведуть бій у районі Добропілля. Пощастило, що якраз у небі були два МіГ-29, тож генерал Муженко через командувача Повітряних сил переспрямував літаки на прикриття підрозділів бригади Забродського. Ми також швидко завантажилися в гелікоптери й полетіли в район бойових дій. Там, між Краматорськом і Добропіллям, наша така собі «зведена генеральсько-офіцерська група» деблокувала 25-ту бригаду ВДВ і звільнила наших десантників з полону проросійських сепаратистів».

Про автора

Сергій Григорович Кривонос (нар. 26 липня 1970, Кременчук, Полтавська область, Україна) – український політичний і військовий діяч, генерал-майор запасу Збройних сил України, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ (2016-2019).

Освіта

Закінчив Кременчуцьке професійно-технічне училище № 19.

У грудні 1988 року був призваний до армії, де він потрапив до розвідувального батальйону. Після служби вступив до Київського вищого загальновійськового командного Червонопрапорного училища ім. Фрунзе (установу вищої освіти після ліквідації приєднали до Одеського інституту Сухопутних військ), яке закінчив з відзнакою. Також закінчив Національний університет оборони України імені Черняховського.

У 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому, яка позначилася великими втратами ворога.

Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019-2020).

Головнокомандувачем ЗС України Валерієм Залужним навесні 2022 року Сергія Кривоноса було призначено керівником оборони аеропорту «Київ». Тридцять дев’ять діб під його командуванням тривала оборона цього надважливого стратегічного об’єкта.

Нагороди

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (8 вересня 2014 року) – за особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час Антитерористичної операції збройних сил України на Донбасі.

Медаль «За військову службу Україні» (27 липня 2018 року) – за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.

ВАСИЛЬ ВИШИВАННИЙ

Фігура Василя Вишиваного є знаковою не тільки для української, а й для австрійської історії. Унікальна історія члена імператорської родини Габсбурґів, що був полковником легіону Українських січових стрільців за часів Першої світової, підтверджує глибинні зв’язки між Україною і Європою. Некоронований Король України, народний Гетьман України, палкий патріот та щиро закоханий всім серцем і душею в Україну. Видання адресоване широкому колові користувачів – історикам, викладачам та студентам навчальних закладів, працівникам бібліотек, а також усім тим, хто цікавиться історією України.

Василь Вишиваний, або життя щирого українця : до 130-річчя від дня народження : біобібліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава : ПОБЮ імені Олеся Гончара, 2025. – 36 с.

ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

А ну ж, скільки разів ви чули ці рядки? Знаю, що багато. Із самого малечку, якщо зростали в Україні. Це найбільш відомий вірш про Україну, адже це український Гімн. Тож читайте розповідь про людину, що його написала.

Народився Павло Чубинський 1839 року на хуторі Чубинський, що вже давно став сучасним селом неподалік Борисполя. Вчився в київській гімназії, а потім вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Ще змалку хлопець мріяв про подорожі й захоплювався географією, тож фактично всі друзі Павла – дослідники історії, культури, географії, мови... У студентські роки він був автором журналу «Основа» – одного з перших україномовних журналів; брав участь у протестах студентів проти розправ царської влади.

У 1861 році Чубинський повернувся до України. У нього була купа ідей для досліджень історії та культури українського народу, проте не було можливості: влада прицільно стежила за колишнім «активним» студентом. Наполегливий Павло не втрачає ентузіазму – за рік разом з однодумцями організовує таємну «Громаду» для вивчення культури Батьківщини. У колі своїх побратимів 1862 року він і написав легендарний вірш – майбутній Гімн. Довго втаємничувати свою діяльність не вдалося. Чубинського відправляють у заслання на північ Росії, як писав Павло – «пустелю людської думки».

Сім років вчений перебуває в засланні, проте і там працює: досліджує населення, торгівлю, закони і навіть ініціює відправлення дослідників в арктичні експедиції.

У 1869 році Чубинський повертається до Петербурга і стає учасником Географічного товариства, а вже за рік організовує експедицію до любої України. Мета – збір географічних, етнографічних та історичних даних про Київську, Волинську, Подільську губернії (так у Російській імперії називалися області). Усі надбання ледве вмістили у 7 томах. За ці роботи вчений отримав золоту відзнаку на Географічному конгресі в Парижі.

Царська влада несамовито боялася всього проукраїнського. Не кажучи вже про мову, вона заборонила все, що хоч якось було причетним до нашого, національного. Відділ Географічного товариства розпустили, добре хоч не знищили безцінних збірок наукових матеріалів. Ученому заборонили жити й бувати в Україні, тому він змушений повернутися до Петербурга. За день до свого 45-річчя Павло Чубинський піде в засвіти.

Співаючи Гімн, згадуйте інколи людину, яка так палко любила свою Батьківщину. Дізнавайтеся більше про того, чий вірш з невеличкими змінами став головним у нашій Україні.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття козацького роду!

СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО

Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України – досі не стихають дискусії щодо оцінок його діяльності як політичного і державного діяча. Найбільш палкі суперечки точаться довкола грамоти П. Скоропадського про федерацію України з Росією. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам та всім, хто цікавиться минулим України.

Поборник Незалежності : до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2023. – 40 с.

ПРИМХЛИВА ДОЛЯ ГЕТЬМАНА: ДО 350-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

У бібліографічному покажчику, який присвячений 350-річчю від дня народження П. Орлика, простежено його походження, життєвий шлях, політичні погляди, діяльність на посаді гетьмана. Висвітлюються його особисті чесноти, поетичний талант, подвижницька діяльність, спрямована на визволення України з-під московського ярма. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам, бібліотекарям та всім, хто цікавиться минулим України.

Примхлива доля гетьмана : до 350-річчя від дня народження Пилипа Орлика : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2022. – 36 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)

ҐАЛАҐАН Гнат

Військо­вий і державний діяч народився в с. Омельник Кре­менчуцької сотні Миргородсь­кого полку в сім'ї козака. Очо­люючи компанійський полк, 14 травня 1709 р. провів царсь­ке військо на Січ і взяв участь у жорстокому розгромі Запо­рожжя. «За заслуги» перед Петром І був призначений чигиринським (170-713 рр.), а згодом прилуцьким (1714-1739 рр.) полковником, дістав великі землево­лодіння, зокрема, с. Сокиринці, і започаткував відому старшинську династію.

Гнат Галаган одружився з молодою вдовою - дочкою київського войта Тадрина, Оленою Анатоліївною 1716 р. У них народився єдиний син Григорій. За спогадами сучасників, Гнат був надзвичайно практичний, сміливий, умів спілкуватися з гетьманами України – Д. Апостолом, І. Скоропадським та П. Полуботком.

Його син Григорій і внук Іван бу­ли прилуцькими полковниками, а нащадки обіймали високі урядові посади. Проте над родом Ґалаґанів тяжіло прокляття запорожців-характерників «до сьомого коліна». Цим коліном виявився син Григорія Павловича Павло, який у 15-річному віці помер від раптової хвороби. На його пам’ять невтішний батько у 1871 р. заснував у Києві приватний учбовий заклад – Колегіум Павла Ґалаґана. Зі смертю самого Григорія Павловича (1888 р.) прире­чений рід припинився.

Історія Ґалаґанів – пересторога для всіх, хто заради кар’єри та статків прагне повернути Україну в московську неволю. Підступна зрада Гната Ґалаґана вдарила по його нащадках, і прирекла на вимирання весь рід.

Помер Гнат Галаган у 1748 році. Похований у Прилуцькій церкві Преображенія Господня.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зінченко А. Убити Галагана : [про фундатора Спаської церкви в Прилуках, козацького полковника Гната Галагана, уродженця с. Омельник (Кременчуччина)] / А. Зінченко // Українська літературна газета. – 2015. – 14 серп. – С. 4-5.

"…до кінця своїх днів твердо обстоював потребу національного визволення…" : український громадсько-політичний, державний діяч, міністр урядів УНР, мемуарист Юрій Коллард

Згадаймо в ці дні маловідомого в радянський час діяча, уродженця краю, який відіграв помітну роль в українському національному русі.

Народився Юрій Коллард 2 січня 1875 року у с. Морачів Полтавської губернії. Його батько – Жерард Коллард – був бельгійцем, працював інженером-агрономом в Україні, де одружився з його матір'ю, яка походила зі старовинного козацько-шляхетського роду. Середню освіту юнак здобув у Полтаві, де брав активну участь в українському національному русі. Спілкувався з Симоном Петлюрою, з іншими політичними, громадськими діячами.

Навчався у Харківському Технологічному інституті. Його ровесник і однокурсник, полтавець Олександр Коваленко (1875–1963), згадуючи Юрія, писав:

"Хоча і був бельгійський француз, проте він увесь час був пройнятий стихією. Скоро я відчув у ньому щось мені рідне: ті самі українські дотепи, які я чув і в Ромні, ті самі українські пісні, що співаються і у нас, як також і те, що він так часто, при всякій нагоді, переходив з російської мови до української. Тому не минуло, мабуть і місяця, як ми стали приятелями".

Восени 1897 року, юнаки разом з Д. Антоновичем, Б. Камінським, М. Русовим, П. Андрієвським та іншими стали співзасновниками "Харківської Української студентської громади".

Організація "за короткий час дуже поширилася чисельно, здобуваючи щораз більше морального впливу серед українського студентства, організація, яка зробилася потім матір’ю майже всіх існуючих українських партій, та відіграла таку величезну роль в нашому національному русі", – писав пізніше Ю. Коллард.

1898 року до Харкова переселився М. Міхновський. Невдовзі він став неабияким авторитетом для студентської молоді. Як згадував Ю. Коллард, "саме Міхновський в значній мірі спричинився до цілковитого відірвання нашої харківської молоді від політичного українофільства та етнографізму й показав нам певні шляхи через радикальний демократизм до революційного українського націоналізму".

Існує цікава історія про те, як з'явилося привітання "Слава Україні" і пов'язане воно, певним чином, з Ю. Коллардом та його друзями.

Гасло "Слава Україні!" і відповідь "По всій землі слава!" використовувалось в середовищі харківської української студентської громади у кінці XIX століття.

Того самого, на базі якого у 1900 році виникла Революційна українська партія (РУП) – перша модерна українська політична партія, ідеологом якої був М. Міхновський.

Їхав якось "артільний батько" Микола Левитський (1859–1936) у гості до родини Олександра Коваленка – співзасновника РУП, який у 1905 році став одним із лідерів повстання на броненосці "Потьомкін".

Їхав, розглядався навкруги, але забув назву потрібного провулку. Спитатись би когось, але можуть засміяти – Харків, то ж не Кобеляки, де всі всіх знають:

"Коли дивлюсь, – іде студент-технолог, чорнявий, смуглявий, ну – наш парубок із села, та й годі [це був Юрій Коллард!]. Спитатися б його, та якось ніяково.

Коли чую – він насвистує "Ще не вмерла Україна". – Почекайте! – я до візника. – "Слава Україні!" – гукаю до студента. – "По всій землі слава" – відповідає, підбігаючи до мене з хідника".

29 серпня 1903 року відбувся нелегальний з'їзд представників РУП із багатьох міст України біля села Терешки під Полтавою, куди делегати добиралися човнами по Ворсклі, серед них був і Ю. Коллард.

Ведучи активну політичну діяльність, Коллард зумів закінчити інститут і одержати диплом інженера-технолога. У 1903–1907 рр. працював інженером у Харкові, в 1907–1912 рр. – на будівництві Транссибірської залізниці в Красноярську, з 1912 по 1915 роки – інженером Кавказької залізниці в Катеринодарі на Кубані. Під час Першої світової війни працював головним інженером-будівничим Мурманської залізниці. В 1916 році був переведений на Західний фронт.

З 1917 року належав до Української Партії соціалістів-самостійників, за часів Української Центральної Ради очолював управління залізниць на Поліссі. У 1919–20 рр., за Директорії УНР, був керівником міністерства шляхів, згодом, разом з урядом УНР, переїхав до Відня. У 1921–1926 рр. проживав у Чехословацькій республіці. Працював при Земському уряді на Закарпатті. Звільнений за політичними мотивами (як український націоналіст). У Моравії працював у різних містах, аж поки в 1935 році не зупинився в Брно.

У Чехословаччині Коллард громадської діяльності не полишав. Як один з керівників Союзу Визволення України, став співзасновником Легії Українських Націоналістів.

Пан Юрій був висококваліфікованим інженером, мав добрий заробіток, тому давав солідні суми на різні цілі, а крім того, в його гостинній хаті завжди було багато гостей, бідні учні Української реальної гімназії в Модржанах, які не мали куди дітися, перебували вакації в сім'ї Коллардів. Пан Юрій вмів прихилити до себе студентську молодь, яка багато від нього навчилася.

ОСТАННЯ НАРЕЧЕНА ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

Біобібліографічна розвідка «Остання наречена гетьмана Мазепи» адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто бажає більше дізнатися про історію України та історію рідного краю, зокрема про родину Кочубеїв, яка тісно пов'язана із Полтавщиною, про постать Івана Мазепи та його сім'ю. Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.

Остання наречена гетьмана Мазепи : біобібліографічна розвідка / уклад. Ю. А. Новоселецька; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2020. – 20 с. : іл. – (Серія "Кохання видатних людей").