БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

вівторок, 8 березня 2022 р.

СТЕШЕНКО ІВАН МАТВІЙОВИЧ

Найстрашнішою для москалів була і є – українізація, культура й освіта українців! Саме тому перше «резонансне» політичне вбивство в рамках червоного індивідуального терору було здійснено проти першого міністра освіти в уряді УНР Івана Стешенка, який здійснив українізацію нашого шкільництва.
Іван Матвійович Стешенко народився 24 червня 1873 р. в Полтаві. Його батько був відставним унтер-офіцером, колишнім кріпаком князів Кочубеїв. Мати походила з роду дрібних полтавських міщан. І хоча сім’я була багатодітною (4 сини і 5 дочок), батьки прагнули дати дітям ґрунтовну освіту.
В 1882 р. вступив до Полтавської класичної гімназії. Тут він написав свої перші поетичні твори російською мовою, оскільки до 7 класу не усвідомлював себе українцем. Перелом у світогляді відбувся під час мандрівки навколишніми селами. Особливе значення мала зустріч із полтавським земським лікарем О. Кривком, який заронив у душу юнака у любов до рідного народу. Значний вплив справили також розмови із тарасівцями М. Байздренком, М. Базькевичем, І. Липою, які, перебуваючи в Полтаві, мешкали в будинку Стешенків.
В 1892 р. – на історико-філологічний факультет Київського університету, де навчався у професора Т. Д. Флоринського. В цей час він повною мірою розкрив свої здібності до літератури, історії, іноземних мов, які проявилися ще в гімназії. Його літературні твори та історичні розвідки вирізняються самостійністю мислення, творчим підходом, різноманітністю тематики. Стешенко-студент виявив величезний інтерес до слов’янознавства, українознавства, ґрунтовно вивчав іноземні мови, перекладав українською поезії французьких, німецьких, болгарських авторів, брав участь у роботі літературно-мистецького гуртка "Плеяда". Щире захоплення літературою та історією свого народу надихнуло юнака на написання драми "Мазепа", що вийшла друком у Львові в 1896 р.
В 1896 р. Іван Стешенко закінчив університет і розпочав свою педагогічну діяльність у Фундуклеївській жіночій гімназії м. Києва.
Квартируючи у Старицьких, завів роман із донькою письменника Оксаною. Батько дівчини поставився до цього неприхильно, виставивши "зятя" за двері. Друзі згадували: "Оксана страшенно страджає, щодня плаче і читає Бокля, що Стешенко дав". І все ж любов перемогла. 
Невдовзі його заарештували... У сусідній камері сиділа 22-річна дворянка, дочка Михайла Старицького – Оксана та 24-річний Іван опинилися в сусідній камері: два тижні вони бачилися на прогулянці арештантів. У Лук’янівці, гуляючи арештантським подвір’ям, Іван освідчився Оксані у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять з ув’язнення. Потім випустили Оксану, але Івана довелося чекати аж півроку. 
У 1897 p. І. Стешенко і О. Старицька поєднали свої долі. 20 років потому Оксана Михайлівна писала своєму чоловіку, згадуючи день весілля: "Це був найщасливіший день у моєму житті. Я так тебе кохала, так у тебе вірила  і це дало мені можливість пережити всі труднощі..."
Іван Стешенко – випускник словесного відділення університету, перекладач із шести іноземних мов, поет вийшов на волю з «вовчим білетом»: звільнили під гласний нагляд на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах, тобто і в Києві….
За гарні темні очі, довжелезну чорну косу і за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність нащадка Володимира Великого Старицький називав дочку князівною. З коханим князівна Оксана пішла під вінець. 
У Києві в будинку Старицьких 5 липня 1898 р. побачила світ їхня дочка Орися (Ірина). З дев’яти місяців дівчинка почала розмовляти, з раннього дитинства вивчала іноземні мови. 3 трьох років мала німкеню-гувернантку, з п’яти  француженку.
Молоді працювали на хуторі Миколи Садовського та Марії Заньковецької, зрідка буваючи в Києві. Після повернення до Києва І. Стешенко став членом Старої Громади, УСДРП і ТУП, Товариства Нестора-Літописця, секретарем Українського Наукового Товариства у Києві, дійсним членом НТШ (з 1917).
У 1904 р. у них знайшовся син Ярослав.
У серпні 1898 року Іван і Оксана взяли участь у з’їзді нелегального товариства "Молода Україна". Із 1909 року Іван Стешенко – секретар М. Грушевського.
Під час світової війни Іван Стешенко працював директором Тетянівської гімназії для дітей біженців, а Оксана Стешенко – сестрою-жалібницею у шпиталі. 
У червні 1917 року Українська Центральна Рада призначила Івана Стешенка генеральним секретарем, тобто міністром освіти в уряді УНР. Оксана Михайлівна працювала під керівництвом чоловіка у відділі позашкільної освіти та Комісії українського національного театру. Як генеральний секретар освіти (з червня 1917 р.; у січні  лютому 1918 р.  міністр) здійснив українізацію шкільництва.
Коли прийшли "більшовики" Муравйова в Київ, вони одразу винесли смертний вирок Івану Стешенку, кинулись розшукувати, щоб повести його під розстріл. Але не встигли: зимою, в страшну завірюху подався Іван Матвійович пішки з Київа… і врятувався на той раз від більшовицьких куль, але не на довго.
29 липня 1918 року І. М. Стешенко виїхав до Полтави, щоб на селі підготуватись до професорських лекцій в УНУ.
Вночі 30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом приїхали до Полтави, яка у липні 1918 року перебувала на території гетьманської Української Держави. На вокзалі вони не знайшли візника, тому пішли до знайомих на ніч. На розі Куракінській (поблизу Київського вокзалу, на нинішній вулиці Жовтневій) двома пострілами з револьвера міністра було смертельно поранено, на другий день вранці Іван Стешенко помер у Полтавській лікарні, не прийшовши до пам’яті.
Цікаво, що у випадку із Стешенком убивство узяли на свій рахунок більшовики. Хоча у липні 1918 року Полтава перебувала на території гетьманської Української Держави, у постанові на арешт його дружини Оксани Стешенко (1941), яку підписав нарком  Мешик, було зазначено: "Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году)".
"Дізнався од Костя Івановича [Товкача] страшні подробиці про вбивство Стешенка. Засудила його на смерть большевицька організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів тієї організації. Звуть його – Башловка. Чому саме засуд упав на Стешенка – не зрозуміти".
Українська громадськість з великим жалем прощалась із Стешенком (його поховали в Києві). "Сотні вінків, що вкрили свіжу могилу, повні глибкого смутку промови, численні статті в пресі  все це свідчить про глибоку любов і пошану до пам’яті славного громадянина і чистої серцем людини"– так завершив свой некролог журнал "Наше минуле".
Так загинув член Української Центральної Ради, міністр освіти, який здійснив українізацію шкільництва; 45-річний полтавець: чоловік дитячої письменниці Оксани Стешенко, зять драматурга Михайла Старицького, батько бібліографа Ярослава Стешенка та акторки, перекладачки Ірини Стешенко.
Оксана Михайлівна залишалася з донькою і сином на руках, без чоловікової опори вивела дітей в люди. За Директорії Оксана Стешенко була головою дитячих притулків департаменту позашкільної освіти, згодом працювала в Українському Червоному Хресті.
Син Ярослав став відомим бібліографом, книгознавцем, він уклав "Бібліографічний покажчик книг українською мовою, надрукованих на території колишньої Російської імперії протягом 1798-1916 років", бібліографію книжок і статей про українське мистецтво, монографію про художника Георгія Нарбута, бібліографію друку для дітей. Вперше його заарештували 1929 року у справі Спілки визволення України, вдруге – 1933 року, і вже на засланні в Казахстані – утретє, 1936. Остання звістка про Ярослава Стешенка датується 1939 роком з Колими, де він і загинув, а мати так і не довідалася – де і коли…
Доньці Ірині (Орисі) Стешенко пощастило вижити, хоч була акторкою Курбасівського "Березоля". Останні десятиріччя свого життя Ірина Стешенко – відома перекладачка прози і п’єс західноєвропейських класиків: французьких, англійських, німецьких, італійських.
Оксану Стешенко заарештували 1941 року разом із сестрою Людмилою Старицькою-Черняхівською. Дорогу до Казахстану вони їхали у "телячому" вагоні, на її руках померла сестра і її серед ночі викинули в степ, наступного року Оксана Стешенко закінчила життя в якомусь із концтаборів. Так згас рід Старицьких – нащадків із княжого роду Рюриковичів-володарів Київської Русі…

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...