АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ

А скільки мов ви знаєте? Мова піде про вченого, який знав... 60 мов!

Цю людину звали Агатангел Кримський. Народився він 1871 року у Володимирі на Волині. З дитинства хлопчик тягнувся до науки. Тато був учителем, учив малого читати вже із трьох рочків. А у пʼять його віддали до гімназії, потім до приватної колегії Галагана у Києві. Саме там хлопець загорівся ідеєю вчити мови. Уявляєте, які цікаві уроки були в тій колегії, що на момент її закінчення Агатангел говорив сімома мовами?!

Прагнучи продовжувати вивчення незвичних для України східних традицій, Кримський їде на навчання до Москви, подорожує до східних країн.

Коли в Російській імперії стався політичний переворот 1917 року, Кримський повертається до України. А невдовзі отримує запрошення з Києва від великого вченого – Володимира Вернадського. Можна і чаю випити, і Києвом прогулятися, а ще створити Академію наук України – місце, де будуть збиратися найрозумніші люди нової країни, і обовʼязково заснувати величезну наукову бібліотеку.

Як виявилося, в Україні ніхто особливо не вивчав східні країни, а Кримський у цьому був профі. Він завзято пише наукові книжки, перекладає українською священну книгу мусульман – Коран. Він мав кримськотатарське коріння. «Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився», – писав він про себе. Кримський настільки любив і знав українську культуру, мову, що навіть був директором Інституту української наукової мови. Йому ой як не подобалася ідея про те, що українці нібито насправді є росіянами, і, щоб довести протилежне, він сприяв створенню і був головним редактором українсько-російського словника. Дуже скоро Кримський стає одним з найкрутіших вчених України тієї доби, обіймає посаду секретаря Академії Наук, має великі плани.

Проте доля перевернеться після захоплення України більшовиками. Влада ненавиділа все українське, і багато вчених, зокрема й пан Кримський, лишилося без роботи, житла, а деяких відправили на заслання чи вбили. У першу хвилю гоніння у влади «не дійшли руки» до Агатангела Кримського, а в 1939 році йому навіть дозволили повернутися до наукової роботи. Проте ненадовго. За два роки вченого звинуватили в антирадянській діяльності й відправили до вʼязниці. У 1942 році вчений помер у тюремній лікарні від хвороб і тортур. Ми досі не знаємо, де похований письменник, проте маємо його літературну та наукову спадщину

Світова організація ЮНЕСКО, що опікується збереженням памʼяток історії та культури, внесла імʼя вченого до переліку видатних діячів світу.

Кримський А. Ю. Твори : в 5-ти т. / А. Ю. Кримський. – К. : Наукова думка. – 1972.

Т. 1 : Поетичні твори : оповідання. – 1972. – 632 с.

Т. 2 : Художня проза : літературознавство і критика. – 1972. – 718 с.

Т. 3 : Мовознавство : фольклористика. – 1973. – 511 с.

Т. 4 : Сходознавство. – 1973. – 639 с.

Т. 5. Кн. 2 : Листи з Сірії та Лівану (1896-1898). – 1974. – 336 с.

Т. 5. Кн. 1 : Листи. – 1973. – 547 с.

Кримський А. Виривки з мемуарів одного старого гріховоди : вибране / А. Кримський. – [Київ] : Академія, 2017. – 320 с.

Кримський А. Пальмове гілля : екзотичні поезії / А. Кримський. – Київ : Дніпро, 1981. – 372 с.

ҐЕО ШКУРУПІЙ

Часи змінюються. На сучасному етапі, як ніколи, варто обов’язково прочитати про невідомих поетів 1920-х. Серед цих поетів – Ґео Шкурупій. Сьогодні – розмови про це не вщухають місяцями, бо зовсім не відомі стають новими зірками: хтось долучається до поезії, купуючи красиву збірку в книгарні (нині ж бо є із чого обирати!), хтось – проглядаючи численні освітні відео на Ютубі, а хтось – бо в душу запала запальна пісня.

Ґео Шкурупій – український письменник, який активно увійшов у літературне життя у 20-х роках, виступаючи одночасно і як поет-футурист, і як талановитий прозаїк, і як неординарний репортер. Ґео Шкурупія друзі називали Жоржем, а критики – вундеркіндом. Він хотів спробувати все, пробував – і йому все вдавалося. Йому було тільки 17 років, коли з’явилися друком його перші вірші і проза. Йому ледве виповнилося 19, коли вийшла його перша збірка віршів, на обкладинці якої стояло: король футуропрерій Ґео Шкурупій. Йому було 22, коли його перші прозові збірки – дві одночасно – вибухнули небаченим феєрверком. У 26 років він видав підсумкову на той час збірку віршів «Для друзів поетів сучасників вічності».

Народився Ґео (Георгій) Данилович Шкурупій 20 квітня 1903 року в м. Бендерах. Дитинство провів на Поділлі. Мати вчителювала, батько був залізничним машиністом. Закінчивши Другу Київську класичну гімназію (1920), вступив на медичний факультет Київського університету, де провчився лише рік. Згодом 2 місяці провів в Інституті зовнішніх зносин. Служив на залізниці, працював редактором і сценаристом кінофабрики, співпрацював з редакцією газети «Більшовик».

Твори Шкурупія наскрізь пронизані українським патріотизмом. Він прагнув наблизити українську літературу до західноєвропейського і американського рівня. В його душі жила гордість і біль за свою вітчизну.

Цього йому не могла вибачити радянська влада. Третього грудня 1934 року його заарештували. Звинуватили у тому, що він належав до «київської терористичної організації ОУН». По справі Шкурупія було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких він категорично заперечував висунуті звинувачення.

Перший суд повернув справу на дорозслідування. Але на другому засіданні на підставі постанови оперуповноваженої Пери Ісаківни Ґольдман – малоосвіченої (4 класи гімназії) чекістки із 12-річним стажем «надзвичайної» діяльності, – радянський «найсправедливіший у світі суд» виніс вирок: 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах і конфіскація майна. Дружину Варвару Базлс із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва. Самого ж обвинуваченого заслали відбувати покарання на Соловках.

Але самого ув’язнення радянській владі було замало, тому велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 осіб разом із Шкурупієм – відправили на материк і розстріляли. Це сталося 8 грудня 1937-го в Ленінградській області.

Ґеоргій, як і більшість репресованих того часу, потрапив під колеса радянської всезнищувальної машини. Тільки через 19 років, у 1956-му, за заявою дружини поета Варвари Іванівни, кримінальну справу Ґео Шкурупія «компетентні органи» переглянули. Підсумок відновленої справедливості – реабілітація (посмертно).

Для літературного процесу 20-30-х років Ґео Шкурупій – письменник-авангардист, він так і не встиг роздмухати жарини своїх слів, але в ньому жив непереможний гімн модернізації і росту української літератури.

До однієї з таких пісень належить і «Барабан» Артема Пивоварова й Klavdia Petrivna – композиція, яка вже встигла набрати майже 5 мільйонів переглядів на Ютубі, зайнявши таким чином перше місце серед пісень на вкладці «Популярне».

Артисти нагадали, що «основою пісні став вірш «Барабан печалі» українського поета-футуриста, представника «розстріляного відродження» Ґео Шкурупія».

             

Вірш «Барабан Печалі» Ґео Шкарупія є виразом поетичного відчуття та філософського роздуму про природу життя, кохання і непередбачуваність майбутнього. У цьому вірші автор розглядає тему мінливості нашого існування, відзначаючи, що радість і щастя часто супроводжуються тугою та печаллю. Образ барабану печалі служить символом мінливості і непостійності життя, а також невизначеності майбутнього. Автор висловлює своє внутрішнє відчуття та сприйняття світу через поєднання різних образів і метафор, таких як зорі, тихий вечір, руки у траві та поцілунки, що створюють атмосферу містичних та філософських роздумів. Завершуючий рядок «Б’є барабан печалі, серце моє світове» підкреслює важливість внутрішнього переживання та відчуття печалі як неодмінної складової людського існування, яка може виникати навіть у тих моментах, коли здається, що є радість і щастя.

Пам’ять про молодого автора в Незалежній Україні вибудовувалася непослідовно.

Нині існує книжка, – «Українська інтелігенція на Соловках» історика Семена Підгайного, – де вдалося вхопити увесь абсурд часу і водночас дати чи не найвичерпнішу характеристику Шкурупію: «Жора [...] був душею компанії, часом розповідав анекдоти, любив встрявати у філософські й літературні дебати і, зазвичай, приймав концепцію супротивника. На Соловках він так само писав вірші, охоче їх читав; але ні у віршах, ні в щоденній поведінці не відчувалася цілеспрямованість чи певна політична лінія. Жора Шкурупій був просто поет, поет український. Недарма ж теща Жори бідкалася дружині одного з письменників: Ви подумайте, Жору заарештували як українського націоналіста? Господи, та він же тільки поет».

Тільки поет. І аж поет. І як втішно, що більше не невідомий.

Про Ґео Шкурупія

Ґео Шкурупій // З порога смерті. Письменники України – жертви сталінських репресій / упоряд. О. Г. Мусієнко. – Київ : Радянський письменник, 1991. – С. 464-468.

Ґео Шкурупій // Розстріляне відродження : антологія 1917-1933 : Поезія – проза –драма – есей / упорядкув. Ю. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – С. 241-245.

Ґео Шкурупій // Соловецький етап: антологія / уклад. Ю. Винничук. – Харків : Фоліо, 2018. – С. 127-153

Гладун Д. Інтермедіальне перекодування творів Ґео Шкурупія у відеоперфомансах семінару творчої молоді 2020 р. / Д. Гладун // Слово і Час. – 2021. – № 6. – С. 52-65.

Ковалів Ю. Ґео Шкурупій / Ю. Ковалів // Слово і Час. – 2019. – № 4. – С. 38-44.

Ковалів Ю. Ґео Шкурупій (1903-1937) / Ю. Ковалів // Ковалів Ю. Історія української літератури : кінець XIX - поч. XXI ст. : підручник : у 10 т. – Київ : ВЦ «Академія», 2017. – Т. 5 : У сподіваннях і трагічних зламах. – С. 379-393

Коцарев О. Ґео Шкурупій – не перший і не другий український футурист / О. Коцарев // Літературна Україна. – 2013. – 2-9 трав. – С. 5.

Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках ; Недостріляні / С. Підгайний ; упорядник Ю. Шаповал. – Київ : ТОВ «Видавництво «Кліо», 2019. – 328 с.

Шкурупій Ґео. Жанна батальйонерка : роман / Ґ. Шкурупій. – Київ : Віхола, 2024. – 240 с.