четвер, 22 квітня 2021 р.

ХРИСТИНА АЛЧЕВСЬКА

 

ВІРА РОЇК

Про звичайну жінку, котра зуміла не тільки не загубитися у сплаві культур багатонаціонального Криму, а й стати повпредом української національної культури далеко за межами України. Впродовж багатьох десятиліть вона дарувала людям одну з перлин світової культури – українську вишивку. У покажчику розповідається про нашу землячку, славетну вишивальницю – Віру Сергіївну Роїк, найбільша мрія якої була – повернутися на рідну Полтавщину, дихати повітрям дідизни, чути й розмовляти не скаліченою мовою батьків. Даний покажчик рекомендовано колегам-бібліотекарям, знавцям та поціновувачам української вишивки, студентам, майстрам-початківцям та всім тим, хто небайдужий до нашої славної землячки. Матеріал, не є вичерпним, подана література з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара.
Мелодії на полотні : біобібліографічний покажчик : до 110-річчя від дня народження Віри Роїк / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава, 2021. – 32 с.

неділя, 11 квітня 2021 р.

ОКСАНА ІВАНЕНКО

 

пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

«МЕНІ ГОСПОДЬ ПІСНІ ПОСЛАВ ІЗ НЕБА…»

Так написала про себе, свою творчу долю полтавська поетеса Надія Іванівна Гринь, лауреатка регіональних літературно-мистецьких премій імені І. Котляревського, імені Панаса Мирного, 14-го Міжнародного телерадіофестивалю "Прем’єра пісні", кількох загальнонаціональних конкурсів "Українська мова – мова єднання", заступник голови, відповідальний секретар Полтавської спілки літераторів. 
Вона – авторка дев’яти поетичних збірок та книги-реквієму "Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк".
Через її поезії зорить образ любові, любові до життя, рідної землі, ніжної любові до чоловіка, дітей. Любові, яка зігріває світ…
Надія Іванівна свої вірші називає піснями, вона – лірик, знаходить хвилюючі слова, коли її перо торкається людських почуттів – кохання і дружби, горя і радості, а скільки ніжності в її поезіях про матір, батька!
  • Гринь Н І. І немає кінця у любові : поезія / Н. І. Гринь. – Полтава : ІнтерГрафіка, 2005. – 120 с.
  • Гринь Н. І. Дорога в безсмертя : Дмитро Коряк : спогади, фото, вірші / Н. І. Гринь. – [Полтава] : [Перша експериментальна друкарня], 2016. – 160 с.
  • Надія Гринь : [біографія, дитячі вірші] // Калинове гроно. Антологія творів полтавських літераторів XX - XXI століть для дітей / за ред. М. Г. Любивого та ін. . – Полтава : Полтавський літератор, 2019. – Т. V. – С. 185-191.
  • Надія Гринь: [поезії, біографія авторки, уродженки с. Березоточа Лубен. р-ну] // Молюсь за тебе, Україно... : поети Полтавщини - Героям Майдану і АТО. – Полтава : Дивосвіт, 2016. – С. 79-83.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ПРО НАДІЮ ГРИНЬ
  • Визначено переможців обласної премії імені І. П. Котляревського // Зоря Полтавщини. – 2012. – 7 верес. – С. 6.
  • Вітрич М. "Ти в творчості своїй подібний океану" / М. Вітрич // Зоря Полтавщини. – 2016. – 20 трав. – С. 17.
  • Гринь Н. "Мій син танцює вальс на випускному..." : з нових поезій / Н. Гринь // Зоря Полтавщини. – 2018. – 11 верес. – С. 9.
  • Гринь Н. Думка солдата АТО; Полеглому сину від матері; Герої не вмирають!; Дорога у безсмертя; Три свічі: [поезія, коротка біографія авторки] / Н. Гринь // Рідний край. – 2016. – № 1 (34). – С. 8-11.
  • Гринь Надія Іванівна: [народилась 01.04.1961, с. Березоточа Лубенського районну Полтавської області - поетеса] // Літератори Полтавщини : довідник. – 2008. – С. 25-26.
  • Жовнір Н. Розцвіла квітка щастя й посміхнулася доля : [про поетесу Надію Гринь] / Н. Жовнір // Зоря Полтавщини. – 2016. – 6 трав. – С. 9. – (вкл.).
  • Москалюк П. Дмитро Коряк: назустріч справедливості дорогою безсмертя : [презентація книги Н. Гринь "Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк"] / П. Москалюк // Полтавський вісник. – 2016. – 25 лют. – С. 3.
  • Моцар І. У сяйві художнього слова. Огляд деяких праць з доробку літераторів Полтавщини / І. Моцар // Край. – 2006. – №22 (лют.). – С. 18-19.
  • Нагороджено лауреатів щорічної обласної премії імені Панаса Мирного // Село Полтавське. – 2016. – 19 трав. – С. 10.
  • Черпакова Л. Плаче недоспівана пісня / Л. Черпакова // Полтавський вісник. – 2009. – 13 лют. – С. 7.
  • Янко К. Дорога наших спогадів - дорога безсмертя : [презентація книги Н. Гринь "Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк"] / К. Янко // Край. – 2016. – № 142. – С. 5-6.

середа, 7 квітня 2021 р.

БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Благовіщення Пресвятої Богородиці – це одне з 12 найголовніших свят православної церкви, дата якого не змінюється. Благовіщення святкують кожного року 7 квітня.
Саме цього дня Вісник Божий, Архангел Гавриїл приніс чудову, благу звістку про майбутнє народження Сина Син Божого – Ісуса Христа.
На Благовіщення в наші домівки входить мир та Божа благодать. Людські серця наповнюються добром, любов’ю і щирістю.
Тож, нехай до Вашої оселі приходять тільки з благими звістками, тільки з добром і теплотою. Бажаємо, щоб ваша душа завжди була наповнена щирістю, а серце раділо від щастя і любові. З Благовіщенням Пресвятої Богородиці!
Традиції Благовіщення
Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. У церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну. Також незаміжні дівчата біля храмів танцюють перший весняний хоровод – "кривий танець".
Згідно з віруванням, на Благовіщення не можна важко працювати, вбивати тварин, веселитися і проводити гучні забави, проте, якщо свято випадає в період Великоднього посту, то він у цей день частково послаблюється.
Народні прикмети на Благовіщення
  • Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
  • Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
  • Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень – середня, якщо ясно ввечері – пізня.
  • Якщо на небі не вдалося порахувати жодної ластівки, значить, весна буде холодна і ще не скоро почне теплішати.
  • Якщо на Благовіщення буде гарна погода – буде гарний врожай.
  • Якщо на Благовіщення летить сніг – літо неврожайне.
  • Гроза в день і вечір Благовіщення свідчить, що в цьому році буде дуже багато горіхів.
  • А ось якщо буде падатиме невеликий дощ, то восени буде дуже багатий урожай грибів. 

Рекомендаційний список літератури 

  1.  7 квітня - Благовіщення // Наука і суспільство. – 2017. – № 3-4. – С. 59. 
  2. 7 квітня - Благовіщення // Наука і суспільство. – 2018. – № 3-4. – С. 65. 
  3. Денисенко В. Благовіщення Пресвятої Богородиці : свята / В. Денисенко // Історичний календар 2000. – К., 1999. – Вип. 6. – С. 107. 
  4. Федечко Н. На Благовіщення - у Назарет : [7 квітня вірні святкують день, з якого власне й почалося саме християнство, бо янгол приніс Діві Марії вістку, про те. що вона народить Божого сина] / Н. Федечко // Історія плюс. – 2016. – № 4. – С. 3. 
  5. Чорна С. Світле свято Благовіщення / С. Чорна // Голос України. – 2020. – 8 квіт. – С. 12.

понеділок, 5 квітня 2021 р.

НАЛЕТОВА КАТЕРИНА

Налетова Катерина Василівна народилася 1787 р. Про її рід і дитинство, на жаль, є обмаль відомостей. Скоріш за все це були бідні дворяни з України, які дали нащадкам пристойну освіту.
У родині було троє дітей: старша Надія стала дружиною генерала Резвого, молодший син став офіцером. Катерина з матір’ю жили з родиною генеральші й часто переїздили: Будапешт, Одеса, Миколаїв, Єлисаветград…
Нарешті з 1813 р. родина осіла у Полтаві. Хоч містечко й було невеликим (вісім тисяч населення), але було добірне товариство еліти. Частенько збиралися у губернатора, влаштовували концерти, вистави аматорів.
Гарненьку Катерину запрошували заспівати. Дівчина мала абсолютний слух, гарний голос, тому брала гітару і дарувала насолоду. З часом вона почала виступати з танцями, на аматорських виставах виступала разом із Іваном Котляревським.
У красуню закохувалися, але її серце належало графу Бервіцу. Ефектний офіцер Бервіц відповідав взаємністю, обіцяв одружитися. Генеральша навіть купила вино на весілля. Та кому потрібна «безприданиця»? Тому Катерині простлався шлях старої дівиці…
Якщо спочатку її шокувало порівняння з акторкою, то згодом вона здалася: грала в театральній трупі Штейна, на сцені Вільного театру, директором якого був Іван Котляревський. Капітан Котляревський теж залицявся до красуні, але одружуватися…
Зрештою Іван Петрович привіз із Харкова акторку-коханку Тетяну Пряженківську. Приноровлюючись до характеру й уподобань Налетової, Котляревський написав для неї роль Наталки Полтавки, а для Тетяни – роль Терпилихи. Для Михайла Щепкіна – роль Виборного. Це були перші виконавці ролей у виставі «Наталка Полтавка» Котляревського.
У 1821-1822 рр. грала в трупі М. Щепкіна (виступала під час гастролі в Києві), де грала в «Наталці Полтавці». Коли Щепкін поїхав до Москви, виступала в театрах Харкова. Осінь життя відставна акторка провела у садибі родичів «Марiєнгофъ».
У вітальні садиби висів портрет Катерини, написаний бароном Сербіним. Там вона продовжила вести щоденник (писала німецькою та французькою). Сучасники згадували, що Налетова грала українською; відзначали, що найгірше знала російську.
У 1869 р. у Марієнгофі 82-річної Налетової не стало…

пʼятниця, 2 квітня 2021 р.

КОТИ-ВОЯКИ

 

четвер, 1 квітня 2021 р.

ТАЛАНТОМ І ДУШЕЮ ПОЛТАВЕЦЬ

                       (Штрихи до портрета видатного земляка – Миколи Гоголя)
Найвеселіший і найтрагічніший письменник у світовій літературі XIX ст., на надмогильному ка­мені якого викарбувані слова пророка Ієремії «Гірким словом моїм посміюся», Микола Гоголь починався з землі полтавської, він – її плоть і кров. 
«У Миколаївській церкві, що біля Полтави, збудованій 1794 року на священному місці, стояла перед дубовим іконостасом красуня Марія з давнього козацького роду Лизогубів – Гоголева мати. Налякана смертю двох раніше народже­них дітей, молода мати виблагала тут долю і та­лан своєму сину. Названий Миколою в честь чу­дотворної ікони образу Миколи Диканського, майбутній геній народився слабеньким хлопчи­ком, не говорив до трирічного віку. Літератур­ні здібності виявив у п'ять років. Письменник Василь Капніст, послухавши вірш малого Миколки, сказав: «Із нього буде великий талант, дала б йому тільки доля в наставники вчителя-христи­янина».
Гоголь-підліток, навчаючись два роки в Пол­тавському повітовому училищі, захоплювався «Енеїдою» Котляревського, який замолоду това­ришував з Василем Гоголем-Яновським, бать­ком Миколки. За свідченням Григорія Данилевського, Миколка виростав дуже серйозним і ра­зом з тим веселим юнаком, «падким до потех и шалостей», любителем книг, живопису, театру. 
Гімназистом мріяв про юриспруденцію: «Не­правосуддя, найбільше в світі нещастя, понад усе розривало моє серце». Був готовий і до ін­шого повороту долі, зізнавався дяді, що є до­брим кравцем, вміє розписувати стіни фреско­вим живописом, пишався своїми успіхами в ку­лінарії: «Хліб у мене буде завжди». 
Ще юним Гоголь поклявся: жодної хвилини короткого життя свого не витратить, не зробив­ши людям блага. Друзі згадували: Микола не­рідко в Ніжині виходив на ринковий майдан, щоб подати там милостиню жебракам. «Була б у ме­не сила і влада, – говорив він, – я б усім жебра­кам збудував будинки, наділив їх землею, нехай працюють. А то їм голови ніде прихилити, тому й жебракують…» 
Дуже шанував своїх батьків: «Не може бути дарунку кращого, як везти Вам серце добре, що палає до вас найніжнішою любов'ю». Особливо благого­війним було ставлення Миколи до матері. Де б він не був, що б не робив, звідусіль писав їй, ді­лився потаємним, її образ Гоголь втілив у найколоритнішому персонажі – Пульхерії Іванівни в «Старосвітських поміщиках». 
Пантелеймон Куліш відзначав: «Змальовуючи свою незабутню Пульхерію Іва­нівну, Гоголь маскував дорогу особу матері і в свої вічно живі кольори підмішав зворушливого комізму. Крізь милі риси його «Бавкіди» прогля­дає чарівний образ великої в своїй невідомості жінки, першої і останньої любові, першої, і може бути, єдиної натхненниці поета». Марія Іванівна набагато пережила сина і до кінця своїх днів так і ходила в жалобі. 
Микола Васильович завжди радів зустрічі з рідним краєм, писав матері, як йому хочеться «ві­дірватися від задушливих стін столиці і подихати хоч мить повітрям села. Нема в світі іншого, закоханого так «несамовито в рідну природу, як я...».
З двадцяти років Гоголь задумав написати іс­торію «нашої єдиної бідної України». Але пізніше зробив висновок, що лише в українських піснях можна знайти матеріал для дослідника. «Якби наш край не мав такого багатства пісень, я б ні­коли не писав історію його! Моя радість, життя моє, пісні! Як я Вас люблю! Що всі черстві літо­писи, в яких я тепер риюсь, перед цими дзвінки­ми, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні...».
Він знав, де шукати їх – серед простого люду, « в кожному хуторі, подалі від великого шляху й розпусти». Олесь Гончар писав: «З пісні він ви­ростав, вона оточувала його з колиски, була бо­лем і захватом. Ніхто глибше не зазирнув у ду­шу народної української пісні, як це зробив Гоголь».
В останні роки життя Микола Васильович все частіше приї­здив у Василівку, з радістю спілкувався з другом дитинства Данилевським, якого часто запрошу­вав на улюблену страву – вареники. Жартома сперечались, від чого важче було б відмовитись на все життя – від вареників чи насолоди спі­вом солов'їв? 
Весною рвалась Гоголева душа сюди, в чарівний світ дитинства. В «Петербургских записках 1836 года» він зізнавався: «Дуже люблю весну. З нею приходить до мене моя юність». Весна подарувала світові генія, весна і забрала його...
Іще один штрих. Жоден з петербурзьких жур­налів не відгукнувся вчасно на смерть Гоголя, а коли Іван Тургенєв насмілився опублікувати власний відгук в «Московских ведомостях», то місяць перебував під арештом, а потім був висланий на проживання в родинне село...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...