пʼятниця, 29 січня 2021 р.

ЛЮБИ СВОЄ, ЧИТАЙ УКРАЇНСЬКЕ!

Читати українською – це захопливо, сучасно, цікаво. Завітайте у сектор краєзнавчої літератури та бібліографії та оберіть, що вам найбільше сподобається.

Адже наша область багата на талановитих письменників.

Пустовгар Галина Григорівна
(23.09.1978, с. Семенівка Полтавської обл.) – прозаїк, поетеса, журналіст.
Закінчила Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка (нині національний університет) (2000) та Обласний університет журналістики (2003). Мешкає в Полтаві.
Працювала у редакційно-видавничих відділах Полтавського технічного університету та Полтавської державної аграрної академії, кореспондентом всеукраїнських видань – християнського тижневика «Добродій», газет «Чаша Агапіта» та «Українська доля», ведучою культурологічних програм та редактором відділу новин Полтавської ОДТРК «Лтава».
Одна з організаторів Полтавської обласної громадської молодіжної організації «Молода Просвіта» та її голова у 2001-2005 рр.
Пише вірші, прозу та кіносценарії. Авторка книг «Насправді це про любов» (Полтава, 2009), «Нащо равликові хатка?» (2019). 
Друкувалася в місцевій та всеукраїнській пресі, альманахах «Болотні вогні» (Полтава, 2002; Київ, 2004), «Гранослов – 2004» та «Гранослов – 2005», «Острови» (Полтава, 2007) та «Острови-2» (Полтава, 2008), антології «Поети Полтавської «Просвіти» (Полтава, 2007), антології сучасної жіночої поезії Полтавщини «Вишнева повінь» (Полтава, 2012).
Лауреат премії видавництва «Смолоскип» у номінаціях «Поезія» (2002) та «Проза» (2006), дипломантка Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов» (2005). Лауреат Полтавської обласної премії ім. Леоніда Бразова у номінації «Проза» (2016), літ. конкурсу «Молода КороНація» (2019).
Член Національної спілки письменників України (з 2017).


Пустовгар Г. «Нащо равликові хатка?» / Г. Пустовгар. – Полтава: Видавництво «Полтавський літератор», 2019. - 26 с.
Твори адресовані найменшим дітлахам, котрі тільки починають пізнавати світ, і старшим дошкільникам. 
Позитивні, повчальні та пізнавальні віршики, не позбавлені гумору, познайомлять малечу з правилами поведінки, азами нотної грамоти, складовими традиційної кухні, назвами тварин і птахів, музичних інструментів. 
А казки-оповідання із яскравими сюжетами змусять поміркувати над, здавалося б, повсякденними речами і явищами.

пʼятниця, 22 січня 2021 р.

ХАРАСАЙЛО НАТАЛІЯ

ЄДНІСТЬ І СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

День Соборності України — національне свято України, що відзначається щороку 22 січня. Свято встановлено в державі згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» № 871/2014 від 13 листопада 2014 року. (До цього часу свято носило назву «День Соборності та Свободи України».)
Слово «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!».
Сьогодні соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовне єднання всього населення країни незалежно від національності. Соборність — це забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, міцний фундамент для побудови процвітаючої демократичної національної держави.
День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності. Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаї жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.
І сьогодні, коли нависла загроза над єдністю та незалежністю нашої держави, важливо вірити, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною і робити для цього все можливе.
Бійці в зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому. Ми маємо усвідомити і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., ідеалізм, брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.
День Соборності – це привід нагадати, що Крим – це Україна, і Донбас – це Україна.
Сердечно бажаємо вам, шановні читачі нашого блогу, міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України!


БІБЛІОГРАФ РЕКОМЕНДУЄ:

четвер, 21 січня 2021 р.

ІСТОРИЧНА КНИГА

Роман Іваничук - відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка і Національної премії України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько п'ятнадцяти історичних творів, якими письменник намагається заповнити білі плями в нашій історії. І він не обмежується лише зображенням тих чи інших подій минулого, а визначає багато проблем, які хвилюють наших сучасників.
Іваничук P. І. Мальви; Орда : романи / Р. І. Іваничук. - Київ: Будинок письменників НСПУ, 2012. - 415с.
Перший історичний роман «Мальви» (1968) приніс письменнику величезний успіх у читачів і шалену партійну критику. Він зображує події мало або й зовсім не висвітлені в українській літературі. Автор розповідає про історію життя української полонянки Марії та її дітей, котрі, як і мати, потрапляють у турецьку й татарську неволю. Повстання Богдана Хмельницького розбудило до життя затурканих басурманством юнаків і дівчину, яких автор символічно називає мальвами.
У романі «Орда» (1992) відтворені події мазепинської доби в історії України - зруйнування гетьманської столиці Батурина.

понеділок, 18 січня 2021 р.

МІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

понеділок, 11 січня 2021 р.

ПЕЧОРА ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ

 

пʼятниця, 8 січня 2021 р.

СИМОНЕНКО - ПОЕТИЧНА ЛЕГЕНДА

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Виростав без батька. За словами Олеся Гончара, "його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезневинніші жертви війни".
Після закінчення сільської школи Симоненко вступає на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Після отримання диплома працює в редакціях газет "Молодь Черкащини", "Черкаська правда", "Робітнича газета". Якраз на цей час припадає початок «відлиги», а за тим і пожвавлення культурного та громадського життя. Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші.
Поетична легенда «шістдесятництва» як суспільно-мистецького руху. Його вірші не пропускала до друку радянська цензура, тому їх поширювали у самвидавних списках і переписували від руки - вчителі, професори і хлібороби. Рядки поета промовляли з Шевченковою силою..
Його ще називають найбільш романтичним поетом минулого століття, а віршами надихаються сотні українців. Ось і Kozak System знайшли натхнення у поезії Василя Симоненка. Музиканти перетворили вірш "Ну скажи, хіба не фантастично" на пісню, додавши лірику друга та колеги Kozak System Олександра Положинського.
Цей вірш Василь Симоненко написав за рік до своєї смерті. Того ж літа 1962-го поета жорстоко побили працівники міліції на залізничній станції. На думку друзів поета, це побиття було невипадковим.
Відтоді поет почав хворіти, і невдовзі лікарі виявили рак нирок. Операція не допомогла Симоненку. Він помер у ніч проти 14 грудня. 

понеділок, 4 січня 2021 р.

ШІСТЬ РЕКТОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (XVII–поч. XIX ст.), УРОДЖЕНЦІ ПОЛТАВСЬКОГО КРАЮ

Ви ж нашого роду,
полтавської крови…
М. Бажан

Києво–Могилянська академія (КМА), бере свій початок від заснованої восени 1615 року Київської Братської школи. Два століття працювала академія (1615–1817 рр.), які були періодом розквіту української освіти, науки і мистецтва. Як відзначав поет, класик української літератури і вояк Армії УНР Євген Маланюк в “Нарисах історії нашого народу”, козацька доба у сфері культури була Києво–Могилянською, центром культури був Київ з його академією. Десятки уродженців полтавського краю “всякого роду й стану” виховувались в ній у вірі “древній українській”, православній, навчались наукам вільним, світським. Звернемось до минулого, до наших далеких предків, які навчались в академії, які плекали її своїми ділами та підтримували її велич. Серед них Данило Апостол, Самійло Величко, Григорій Сковорода, Іван і Паїсій Величковські, Я. Козельський, Г. Левицький–Ніс, В. Кочубей, брати Шумлянські та багато інших. Були серед вихованців, наших земляків, і ті, хто очолював академію в різні роки протягом двох століть. Про них і йдеться в цьому матеріалі. За наказом Синоду Російської православної церкви від 14 серпня 1817 року академію було закрито. Але дух нації, його джерела неможливо знищити. 24 серпня 1992 року, в першу річницю незалежності України, для молодих українців відкрив двері Національний університет “Києво–Могилянська академія”.
Калачинський (Колачинський), чернече ім’я Прокопій (полкове м. Прилуки (історична Полтавщина) – філософ, богослов, ігумен.
Юнак спочатку навчався в академії, а потім за кордоном. Повернувшись в Україну, прийняв чернечий постриг. З 1691 року викладав у КМА риторику, збереглися до нашого часу його курси лекцій, в основі яких антична теорія красномовства. У 1693–95 рр. викладав курс філософії.
1697 року ігумена Прокопія обрали ректором академії і настоятелем Київської Братської школи, цього ж року він почав викладати богослов’я. Як ректор і настоятель зміцнював матеріальне становище навчального закладу і монастиря: купував землі, млини, збільшував продаж виробленої продукції. У цьому його підтримував гетьман Іван Мазепа і митрополит В. Ясинський.
Через чотири роки Калачинський залишив КМА. З 1706 року – ігумен Київського Пустинно-Миколаївського монастиря. Пізніше переведений до Густинського Троїцького монастиря, де і помер у похилому віці. Збереглася панегірична гравюра на честь Калачинського, виконана знаменитим гравером, колишнім його учнем І. Щирським (1698). Вона містить тези богословських диспутів і багатофігурну композицію: студенти разом з богинею мудрості, науки та мистецтв Афіною Палладою стоять на тлі будинку КМА. На першому плані вміщено напис латинською мовою, який уславлює ректора і КМА.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...