БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

четвер, 28 березня 2024 р.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: НОМІНАЦІЯ "ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА"

Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.



У 2024 році лауреатами премії у категорії «Публіцистика, журналістика» присуджена:
  • Мстислав Чернов, Василиса Степаненко, Євген Малолєтка стали лауреатами премії за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»).
Мстислав Чернов
: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі»
Мстислав Чернов – досвідчений військовий кореспондент, який знімав у Сирії, в Іраку та на сході України з 2014 року.
«20 днів в Маріуполі» – дебютна документальна робота українського воєнного кореспондента, фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. В створенні фільму також брали участь фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. Команда приїхала до Маріуполя за декілька днів до початку війни, коли все було зрозуміло, що вона почнеться. Вони вирішили залишитись в Маріуполі, щоб мати можливість бачити та фіксувати усі події.
Вони стали єдиними українськими журналістами, хто міг передавати інформацію вже з оточеного Маріуполя та фіксувати реальні події, які відбувались у місті. По суті, «20 днів в Маріуполі» – це репортаж, розбитий на дні перебування команди в місті Марії. Головні герої фільму – реальні люди та їх історії, в яких вони просто намагаються вижити. Так, це реальна правда війни.
Паралельно з основною діяльністю журналіста Associated Press Мстислав накопичував матеріал, який потім перетворив на фільм «20 днів у Маріуполі».

«20 днів у Маріуполі»
став наймасовішим документальним фільмом в історії. Мстислав Чернов отримав премію Гільдії режисерів США. Євген Малолєтка став фотографом року за версією журналу «Гардіан». Фільм отримав Пулітцерівську премію та вперше в історії українського кінематографа здобув премію «Оскар», перемігши в номінації «Найкращий документальний фільм».
Чому цей фільм важливо переглянути
«20 днів в Маріуполі» – це реальні кадри війни у місті, яке помирає. Там ви побачите та відчуєте безмежну кількість страждань, відчаю та безвиході. Так, війна – це не красиво. Ви побачите війну такою, якою вона є насправді: комунальники мусять збирати померлих в пакети, а потім ховати їх у братських могилах. Ви побачите дітей, які помирають. Медиків, які намагаються врятувати життя. Військових та поліцію, які боронять місто, хоча й розуміють, що воно оточене і виходу просто немає.
Це жахлива у своїй жорстокості фіксація знищення росіянами великого мирного міста і водночас одна з найважливіших документальних стрічок, створених в Україні в останні роки.
Так, його боляче дивитись. Правда. Проте, як каже й сам його автор «це і має бути боляче дивитись».
Автори реально ризикували життям, щоб світ побачив правду
Команда журналістів, яка працювала над фільмом, не думали, що їм вдасться вибратись із пастки оточення в Маріуполі. Вони фіксували на камеру злочини росіян та передавали інформацію з єдиної точки у місті, де був мобільний зв’язок. Потім матеріали фільму вивезли гуманітарним коридором.
Щогодини команда ризикувала життям, проте не сходила зі шляху, щоб правду побачив весь світ.
20 днів Мстислав та Євген фіксували бомбардування житлових будинків та будинку пологового, роботу лікарів, масові захоронення загиблих просто у дворах, загибель дітей.

пʼятницю, 22 березня 2024 р.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2024: НОМІНАЦІЯ "ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО"

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.



У 2024 році лауреатами премії у категорії «Візуальне мистецтво» присуджена:
  • Українському художнику, ілюстратору і дизайнеру Андрію Єрмоленку за серію художніх робіт «Ukrainian resistance // Український опір», яка стала обличчям українців у світі.
Андрій Єрмоленко – український художник, ілюстратор,дизайнер, арт-директор «Українського тижня». Багатьом він відомий як автор низки яскравих графічних робіт – починаючи від «гопників» із серії «Жлоб-арт» і закінчуючи найсміливішими трактуванням образу Шевченка, Нестора Махна і «Мами Анархії», обкладинками «Українського тижня» чи шевронами батальойнів «Донбас», «Азов» та іншими. Влітку 2023 художник створив серію плакатів, в якій намалював відповідь на головне питання українців. Він використав влучну гру слів, давши двозначну відповідь на нього: «Ми всі цілі». В серії малюнків він нагадує, що кожен українець є ціллю війни росії проти України, яка має ознаки геноцидальної.
Також 2014 року була створена серія логотипів для найбільших міст України «UnitedColoursofUkraine», які широко використовуються для їх айдентики. Серія включає у собі 24 логотипи міст центрів областей та АР Крим. Також до серії включено український тризуб та логотип України. Над створення логотипів Андрій Єрмоленко працював більше року.
Нині Андрій Єрмоленко є співзасновником Армії Громад України (англ. CommunitiesArmyOfUkraine,скорочено САЄ) – спільноти, що об'єднує свідомих громадян різних країн світу в громадському русі на підтримку України, її боротьби за незалежність та сталий розвиток. Стрімко реагує своїми творчими роботами на події, що відбуваються в Україні та світі. Художник живо та творчо реагує на усі важливі суспільно-політичні події як в Україні, так і за її межами, тож плакати, створені художником Андрієм Єрмоленком, постійно використовуються на мітингах на підтримку України та нашої боротьби по усьому світу, а також – на підтримку усіх демократичних країн та свобод і прав людини.

Над серією «Ukrainian resistance // Український опір» Андрій Єрмоленко почав працювати у 2014 році і закінчити планує лише після перемоги. Андрій Єрмоленко, який колись ризикнув посадити Кобзаря на байк і скинути з нього кожуха, а Шевченківську премію отримав за серію робіт «Ukrainian resistance // Український опір». Він створював нашивки для сотень Самооборони Майдану, добровольчих батальйонів і військових з’єднань. На думку Єрмоленка, під час війни роль мистецтва лише зростає... – «Не лише мистецтва, а й культури загалом, без мистецтва ми не зможемо створити справжньої еліти. У нас із цим дуже велика проблема. Наша еліта нині стоїть на передовій, воює на нулі. Я бачив там людей, які знають по дві-три мови і мають по дві освіти. А ті, хто вважав себе елітою, поховалися за кордоном. Немає в нас еліти! І от саме справжнє мистецтво має створити цей прошарок. Раніше він був такою глазур’ю на торті, а ми маємо створити нормальний прошарок культурних людей. Для цього потрібна освіта, культура, мистецтво. У нас 30 років, як на мене, відбувався негативний відбір «в еліти». А тим часом викладачі, науковці, художники, поети, письменники перетворювалися на якийсь «нижчий щабель» і ледь зводили кінці з кінцями. Цю піраміду треба перевернути!».

Цікаво, що Андрій Єрмоленко є випускником хімічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка, який відмовився від кар’єри вченого, так би мовити, за п’ять хвилин до захисту кандидатської. «Проте університет дав оте універсальне знання, розуміння філософії, математики, хімії, розуміння світобудови, яке знадобилося мені в малюнку, – зізнається він. – До своїх робіт я ставлюся як до невеличких наукових праць, щоб документувати час, в якому ми нині перебуваємо».
Звертаючись до студентів КНУ, Андрій Єрмоленко нагадав, що російсько-українська війна є війною за нашу культуру та ідентичність, і ми маємо перемогти ворога передусім «у голові». Зрозуміти, що є різниця, як сприймати минуле, якою мовою спілкуватися і як називати вулиці. «Кожен має усвідомити, що війна не десь там далеко – вона в будь-який момент може прийти до тебе додому. І я дуже прошу: дівчатка, хлопчики, ходіть на стрільбища, вчіться стріляти, опановуйте тактичну медицину, це все може знадобитися і в мирному житті... Поставтеся до цієї війни дуже серйозно», – закликає він. Сучасне студентство має стати новою елітою, яка створюватиме сенси і додану вартість нашій країні, зазначив художник.

четвер, 21 березня 2024 р.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ: НОМІНАЦІЯ "ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО"


Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!


У 2024 році лауреатами премії у категорії «Театральне мистецтво» присуджена:
  • Режисерові-постановнику Івану Уривському, художниці-постановниці Тетяні Овсійчук, хормейстерці Сусанні Карпенко за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.
Іван Уривський – український театральний режисер, режисер–постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.
Цей режисер вважає, що не потрібно боятися української класики, хоча чесно зізнається, що до складання ЗНО з тією класикою не дружив зовсім. А потім захопився настільки, що склав іспит на недосяжні для відмінників 196 балів.
Цей режисер не відокремлює українського театру від європейського – не тому що добре знає географію, а тому що вважає унікальним саме український театр, який, на його думку, ще проявить себе на весь світ, – всьому свій час.
Цей режисер ламає стереотипи: виходець із Кривого Рогу залишається в професії, яка йому блискуче вдається, а також змінює уявлення про випускників університету культури співочого ректора на безапеляційний позитив.
На сцені театру Франка у 1980-х уже успішно йшла «Конотопська відьма». Автором інсценізації гопак-опери виступив Богдан Жолдак, режисером – Ігор Афанасьєф, а композитором — Ігор Поклад. Художнім керівником на той момент був Сергій Данченко, за чиєї підтримки відьма вперше й заворожила зі сцени театру.
Іван Уривський створив власну версію історії, дещо відмінну й від твору Квітки-Основ'яненка, і від гопак-опери Жолдака.

Вистава «Конотопська відьма» за сатирично-фантастичною повістю українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка, написаною майже 200 років тому, в 1833-му, на сьогодні в Україні є однією з найпопулярніших сучасних вистав.
Складно визначити чіткі критерії, чому «Конотопська відьма» у театрі Франка отримала таку популярність. Деякі відео глядачів у TikTok збирають понад 800–900 тисяч переглядів. Під гештегом #конотопськавідьма у цій же соцмережі близько 20,4 мільйонів переглядів. Відеоуривки вистави майже одразу заполонили соцмережі, зокрема TikTok. Глядачів причарували містичною атмосферою чорно-білого дійства, де людське тіло у світлі й тінях сплітається в єдине ціле зі звуками.
Прем’єра відбулася 28 квітня 2023 року. Виставу зіграли понад 30 разів у Києві, Чернівцях, Рівному, Львові та Кишиневі. На благодійному показі «Конотопської відьми» 4 березня у Національного театрі імені Івана Франка зібрали 2 мільйони 349 тисяч гривень на потреби ЗСУ. А в грудні 2023 року під час показу вистави режисера Івана Уривського було зібрано 1 мільйон 770 тисяч гривень, за які придбали 100 дронів для ЗСУ.
Вистава «Конотопська відьма», на думку українських митців, була названа однією з трьох найважливіших подій в культурі України 2023 року, за результатами опитування Укрінформу.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...