КУЛІНАРНА СПАДЩИНА

Вітчизняна кухня багата на страви, які стали популярними не тільки на Батьківщині, але й далеко за її межами. І це не дивно, адже слава про українську гостинність та частування поширилась по всьому світу.

Українська кухня славиться своїм унікальним поєднанням смаків та інгредієнтів. А найголовніше – ці страви відображають багатовікову історію та культурні традиції народу.

Насправді українцям є чим пишатися! Наш вклад у світову культурну спадщину – безцінний. Від кулінарії до творчості – ми експериментуємо, впроваджуємо інноваційні ідеї та вражаємо досягненнями, що зберігає відданість українському корінню, розповідаємо історії, які надихають та підсилюють нашу силу духу.

Національні страви, якими варто пишатися

Українська кухня – це яскрава палітра смаків, вона одночасно проста та витончена. Серед національних страв є ті, якими варто особливо пишатися, адже вони стали символами української гостинності та кулінарної майстерності.

Борщ є беззаперечною гордістю нашої кухні, яку знають в усьому світі. Його історія сягає глибокої давнини, і за цей час він став символом українських кулінарних традицій.

Основним інгредієнтом борщу є буряк, який надає йому характерного червоного кольору. Залежно від вподобання та регіону України у цю страву ще додають капусту, картоплю, моркву, цибулю, часник, а іноді й м'ясо. Борщ зазвичай подають зі сметаною та свіжим кропом.

Вареники – ще одна улюблена страва українців, без якої неможливо уявити недільний обід. Вони можуть мати різні начинки: картоплю, сир, капусту, м'ясо чи навіть фрукти. Вареники часто подають зі сметаною, вершковим маслом або смаженою цибулею.

До слова, їх дуже любив куштувати Великий Кобзар Тарас Шевченко. В листі до Кухаренка від 31 січня 1843 року з Петербурга він писав: «Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась».

Страва, без якої годі уявити свята, – голубці. Це капустяні листки, заповнені сумішшю м'яса та рису, які потім тушкуються в томатному соусі.

Також є пісні голубці, які готують з картоплі. На Закарпатті є власна столиця голубців – селище Великий Бичків. Тамтешні господині вважаються чи не найкращими майстринями цієї страви. Тут проходить гастрономічний фестиваль «Бичківські голубці», на якому гості мають можливість смакувати десятками найрізноманітніших їх варіацій.

До найпопулярніших страв української кухні, які часто готують на різноманітних заходах та застіллях, варто віднести і банош. Він готується з кукурудзяного борошна та сметани або вершків, що додають йому кремоподібної консистенції. Подають страву з бринзою (солоним сиром), шкварками або грибами.

Банош особливо популярний в західних регіонах України, і є символом місцевої кулінарії.

Ці та інші страви мають велику популярність як в Україні, так і за її межами. Ресторани з українською кухнею можна знайти практично у будь-якому куточку світу. Найвідоміші з них – у Великій Британії. Це «Борщ та сльози» – один із найстаріших англійських ресторанів, який відкрився ще у 1965 році.

На фудкорті величезного торгового центру Hudson Green Market у Нью-Джерсі також можна скуштувати борщ та вареники.

Українські ресторани можна зустріти в ОАЕ, Японії та у будь-якій країні Європи. Примітно, що поїсти смачних страв приходять не лише українські емігранти, а й корінні жителі іноземних міст.

Повернення забутих традицій

Українська кухня багата на старовинні страви, які сьогодні відроджуються та набувають нової популярності. До цього переліку належать шпундра, куліш, шулики та фучки. Кожна з цих страв має свою унікальну історію та традиції приготування.

Шпундра – традиційна українська страва, згадка про неї є в книзі «Енеїда» Котляревського. Основні інгредієнти – свинина та буряковий квас, які тушкують разом, надаючи страві насичений смак та яскравий колір.

Куліш – ще одна традиційна страва українських козаків, яка готувалася з проса, сала, картоплі та цибулі. Її часто куштували під час військових походів через його простоту та поживність.

Фучки – це старовинні гуцульські млинці, які готують із капусти або інших овочів, змішаних із тістом і смажених на олії. Вони популярні у Карпатах і є частиною багатої кулінарної культури цього регіону.

А якщо згадати старовинні десерти, які знову набувають популярності, то варто обов’язково відзначити шулики. Ця страва готується з тіста, меду та маку. Історично шулики готували на великі свята, такі як Спас. Десерт символізував щедрість та добробут.

Відновлення старовинних українських страв дозволяє сучасним українцям та гурманам з усього світу насолодитися багатством і різноманіттям української кулінарної спадщини.

Обрядові страви

Українська кухня багата на традиції, особливо під час свят, коли готують обрядові та автентичні страви. Вони унікальні, адже так святкують лише в Україні!

До прикладу, старовинна традиція готувати 12 страв на Святу вечерю. Вона пов'язана з апостолами Ісуса Христа. Кожна з цих страв символізує різні аспекти життя та віри. Наприклад, кутя – перша і найважливіша страва на столі – символізує єдність та згадку про предків. До неї часто додають мед, однак тут дуже важливо знати міру, адже занадто солодкою кутя не смакує. Саме з цієї кулінарної мудрості пішла приказка «Не передати куті меду».

Також на столі обов’язково повинні бути вареники, голубці, грибна юшка або пісний борщ з вушками, риба, пампухи та інші страви, які готуються без м'яса.

В Україні в особливий спосіб святкують й Великдень. Господарі завше готують м’ясні страви: шпондер (підчеревину), шинку, ковбасу. Діти розмальовують яйця – писанки, а господині печуть обрядовий хліб – паску.

Традиції створення цієї випічки теж особливі. Так, паску готують з неймовірною ретельністю, додаючи найкращі інгредієнти та урізноманітнюючи смак родзинками, цукатами та спеціями. Паска має багато варіацій: від класичної круглої форми до високих і прикрашених глазур'ю. Існує повір'я, що успіх у випіканні паски принесе удачу на весь рік.

МАКС КІДРУК

Коли світ втрачає рівновагу: Макс Кідрук і його роман «Колапс»

Новинка 2026 року!

Чи здатне людство врятувати себе, коли власні амбіції, наукові відкриття та боротьба за владу стають загрозою для його існування? Над цим змушує замислитися роман «Колапс» – нова масштабна історія українського письменника Макса Кідрука, що продовжує цикл «Нові Темні Віки».

Макс Кідрук – один із найвідоміших сучасних українських письменників, автор наукової фантастики, технотрилерів і психологічної прози, популяризатор науки та співзасновник видавництва «Бородатий Тамарин».

Народився письменник на Рівненщині. За освітою він інженер-енергетик, навчався в аспірантурі у Швеції, подорожував різними країнами, а згодом присвятив себе літературі. Його творчий шлях розпочався з книжок про мандри, а згодом автор звернувся до художньої прози, у якій наукові знання поєднуються з напруженим сюжетом і гострими питаннями сучасності.

Широку популярність Максу Кідруку принесли романи «Бот», «Зазирни у мої сни», «Де немає Бога», «Не озирайся і мовчи» та перша книга циклу «Нові Темні Віки» – «Колонія». У своїх творах письменник досліджує межі людських можливостей, наслідки технологічного прогресу та небезпеки, які виникають тоді, коли розвиток випереджає відповідальність.

«Колапс»: майбутнє, у якому під загрозою саме життя

Кідрук М. Нові темні віки / М. Кідрук. – [Рівне] : Бородатий Тамарин, [2026] – Кн. 2 : Колапс. – 928 c. : тв.

Роман «Колапс», що вийшов друком у березні 2026 року у видавництві «Бородатий Тамарин», є другою частиною циклу «Нові Темні Віки». Події розгортаються у XXII столітті, коли людство вже освоїло Марс, але так і не позбулося політичних суперечностей, боротьби за вплив і прагнення до влади.

На Марсі кривавий заколот порушує крихку рівновагу між корпораціями. Українська діаспора переживає внутрішні конфлікти, а на Землі виникає нова загроза: небезпечний патоген уражає рослини, зупиняючи вироблення кисню. Те, що здавалося проблемою окремих організмів, поступово перетворюється на небезпеку планетарного масштабу.

Тим часом науковці відкривають незвичайний світ далеко за межами видимого із Землі Всесвіту. Нові знахідки обіцяють відповіді на важливі запитання, але водночас породжують нові загрози.

Автор майстерно переплітає кілька сюжетних ліній, переносить читача між Землею та Марсом і поступово посилює відчуття небезпеки. Тут наука межує з невідомим, політичні рішення впливають на долі мільйонів, а особисті амбіції можуть мати наслідки для всієї цивілізації.

«Колапс» – це не просто історія про далеке майбутнє, космічні відкриття та можливу катастрофу. У центрі роману – людина з її страхами, переконаннями, прагненням контролювати світ і небажанням визнавати власні помилки.

Макс Кідрук порушує питання, які залишаються актуальними незалежно від епохи: що відбувається, коли особисті інтереси стають важливішими за спільне майбутнє? Чи здатні люди об’єднатися перед загрозою, якщо їх розділяють давні образи й боротьба за владу? І чи може науковий прогрес урятувати цивілізацію, якщо вона не навчилася відповідально користуватися власними можливостями?

Особливу вагу роман набуває завдяки тому, що описані в ньому небезпеки пов’язані не лише з фантастичними відкриттями. Крихкість політичних систем, екологічні загрози, суспільні конфлікти та людська самовпевненість роблять світ «Колапсу» тривожно впізнаваним.

Це книжка для тих, хто любить масштабні історії, наукову фантастику, несподівані сюжетні повороти й літературу, яка не обмежується розвагою, а спонукає замислитися над майбутнім.

Запрошуємо до читання! Книга є в фонді нашої бібліотеки!

«Колапс» – нагода вирушити в захопливу подорож світом майбутнього, де кожне рішення може стати вирішальним, а ціна людських помилок виявляється надзвичайно високою.

ВІКТОР ПЕТРОВ ("ЛЕЛЕКА")

Люди культури, яких забрала війна. Віктор Петров: «Лелека»: обірваний політ

Віктор Петров («Лелека») народився 19 вересня 1989 року у Львові в родині військовослужбовця та бібліотекарки. Навчався у школі №13, приватній школі-гімназії «Еврика» та в ліцеї «Оріяна». Здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив військову кафедру Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Розвідка». Ще студентом працював у «Макдональдсі», «Адідасі», згодом – у компаніях «Нестле» та «Софтсерв». Був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа», членом правління громадської організації «Інститут суспільних ініціатив», волонтером фонду «З янголом на плечі». Був співзасновником, продюсером та креативним менеджером «WHAT IF creative studio» та креативної школи «WHAT IF». У січні 2023 року вступив до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України. Отримав звання «лейтенант». Перед загибеллю виконував обовʼязки командира роти.

Загинув 26 травня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Часів Яр під Бахмутом на Донеччині. Похований на полі Почесних поховань на Личаківському кладовищі.

Посмертно лейтенанта Віктора Петрова нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також на його честь відкрили меморіальну дошку на стіні факультету міжнародних відносин ЛНУ.

«Він вибрав собі позивний Лелека, казав, тому що вони завжди повертаються до дому, а я йому надіслала маленького лелеку, як оберіг, якого купувала колись в Страсбурзі, це символ Ельзасу, – написала у соціальній мережі мама Віктора Ірена Петрова. – Він би міг поїхати і жити в любому куточку світу, але він народився у Львові і вважав своєю країною всю Україну! Я не змогла зупинити, це був справжній чоловік, якого поважали і любили всі, він не міг стояти осторонь, коли треба було діяти, він обіцяв, що скоро повернеться, і ми надалі будемо мандрувати світом!.. Не їв м’яса, бо шкодував усе живе, здавав кров онкохворим дітям, завжди допомагав усім друзям, жив наповненим життям… Писав щодня: мамулечко, я тебе так люблю, тримайтеся з татом, все буде добре, вже зовсім скоро!! Йому навіки 33, пам’ятайте, яку ціну платить Україна за свободу!!»