ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2026. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І МИСТЕЦТВО

Шевченківська премія 2026. Літературознавство і мистецтво

Шевченківська премія – це не лише відзнака, а й маркер культурної ваги та часу. У 2026 році в номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» відзначено роботи, які поглиблюють розуміння українського мистецтва з літературознавством його постатей і сенсів.

1. Олеся Авраменко

за серію мистецтвознавчих науково-популярних видань «ACCENT»:

• «Білокур»
• «Приходько»
• «Тістол»

2. Сергій Тримбач

книжка «Іван Миколайчук. Містерії долі»

АВРАМЕНКО Олеся (1959 р. н.) – видатна українська мистецтвознавиця, авторка низки монографічних праць, кураторка виставок, організаторка художніх пленерів. Досліджує типологію формування, розвитку й функціонування українського образотворчого та актуального мистецтва другої половини XX – початку XXI століття, а також моделює й організує ряд сучасних художніх процесів та явищ в Україні.

Народилася у Запоріжжі. 1970 – разом із батьками переїхала до Києва. 1982 – закінчила факультет історії і теорії мистецтва Київського державного художнього інституту. Педагоги: Платон Білецький, Леонід Владич, Ганна Заварова, Вадим Клеваєв, Людмила Міляєва, Людмила Сак.

1982-1983 – працювала мистецтвознавцем у Республіканському будинку моделей трикотажних виробів.

1988 – стала членкинею Національної спілки художників України.

1990-х років: основні тенденції розвитку ілюстрації» й здобула звання кандидата мистецтвознавства.

1996-1997 – була авторкою, ведучою, редакторкою і режисеркою телевізійної авторської програми «Знаки творчості. Олеся Авраменко представляє», яка склалася з тридцяти восьми передач (Міжрегіональна асоціація теле- та радіомовлення творче об’єднання «НАРТ»).

2000-2003 – працювала власним кореспондентом і консультантом із питань культури та мистецтва журналу «Президент» і газети «Президентський вісник».

1983-2004 – працювала в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук України.

2004 – обійняла посаду завідувачки відділу візуальних практик в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України.

2009 – згідно з рішенням Вищої атестаційної комісії отримала звання старшого наукового співробітника.

2010 – а отримала звання «Заслужений діяч мистецтв України».

2008 – стала лауреатом премії Київської організації Національної спілки художників України «Мистець» ім. Платона Білецького.

2011 – нагороджена Відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури».

2012 – отримала Срібну медаль Національної Академії мистецтв України за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і творчі досягнення.

2012 – книга «Терези долі Віктора Зарецького» визнана «Виданням року» в рамках Всеукраїнської акції «Музейна подія року – 2011»

2013 – отримала Почесну відзнаку «Трудова слава» Міжнародної Академії рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна».

2016 – стала лауреатом Срібної медалі НАМ України.

2018 – започаткувала авторську серію монографій «ACCENT»: науково-популярні видання з історії українського мистецтва XX-XXI століть: Імена. Творчі угрупування. Художні явища та тенденції.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва презентує монографічне дослідження мистецтвознавиці Олесі Авраменко, присвячене життєвому і творчому шляху народної художниці України Катерини Білокур (1900-1961), подане на тлі історичних, часом трагічних, подій ХХ ст. Творчість Катерини Білокур розглядається у контексті світових мистецьких тенденцій означеного часу. У книзі здійснено фаховий аналіз творчого доробку художниці, висвітлено її нелегку творчу долю. Видання присвячене 120-річчю від дня народження Катерини Білокур. Адресоване всім, хто цікавиться творчістю видатної української художниці.

Монографічне дослідження мистецтвознавиці Олесі Авраменко, присвячене життєвому і творчому шляху народного художника Івана Приходька, написане на підставі докладного аналізу творчого доробку і виставкових експозицій митця, низки інтерв’ю з ним та вивчення непростих життєвих колізій народного майстра.

Творчість Івана Приходька розглянута в контексті політичних і соціальних змін у суспільстві протягом його творчості.

Іван Приходько – у світлі побутування народних традицій у фольклорі та мистецтві.

Монографія мистецтвознавиці Олесі Авраменко є дослідженням життєвого і творчого шляху Олега Тістола, одного з визначних художників періоду «Нової хвилі» в українському мистецтві та Незалежної України. Написана на підставі докладного аналізу творчого доробку й виставкової діяльності митця, багатолітнього спілкування, спільних проєктів та низки інтерв’ю авторки з художником. Монографія унаочнює творчі пошуки Олега Тістола та їхню еволюцію протягом життя на тлі історичних подій ХХ і XXI століть, аж по сьогодні. Дослідження, написане у науково-популярному стилі, може бути корисним читачеві не лише для ознайомлення з доробком митця, а й задля розуміння художнього життя, культурних і духовних процесів в Україні другої половина ХХ – першої чверті XXI століть.

Сергій Васильович Тримбач. Народився 1950 року в с. Жовтневе, тепер у межах м. Олександрія Кіровоградської області. Сценарист, критик, історик кіно, педагог, громадський діяч. Член-кореспондент НАМ України (2017).

Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2008). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2026). Заслужений діяч мистецтв України (2013).

Сергій Васильович Тримбач понад 20 років досліджує творчість О. Довженка. Упорядник, автор вступних статей та приміток до кількох анотованих каталогів та видань, серед яких: «Олександр Довженко. Фільми. Малюнки. Задуми» (1994), «Кіно- і відеофільми України. 1996-1998. Анотований каталог» (2000), «Українське ігрове кіно 90-х» (альбом компакт-дисків, 2001, керівник проекту), «Іван Миколайчук. Життєпис. Фільмографія. Спогади. Роздуми про кіно. Сценарії. Бібліографія» (упорядник та автор, 2002), «Довженко і кіно ХХ ст.» (один із упорядників та авторів, 2004), Упорядник та автор коментарів і приміток у книзі Івана Драча «Криниця для спраглих» (2010). Має у доробку монографію «Олександр Довженко. Загибель богів» (2007, Державна премія імені Олександра Довженка). Редактор та автор статей до видання повного тексту щоденників О. Довженка (2013). Є упорядником (у співавторстві) книги «Довженко без гриму» (2014). Науковий редактор та автор розділу 2-го тому «Історії українського кіно. 1930-1945» (2016), автор книги «Кіно, народжене Україною. Ілюстрована історія» (2016). Автор 15 сценаріїв до стрічок про діячів культури і мистецтва (зокрема – два у співавторстві).

Творчу працю С. В. Тримбач поєднує з педагогічною діяльністю. Від 1980 викладає у мистецьких вузах, з 2015 – в Інституті журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка. З 2016 – заступник Голови Комітету з державних премій України імені Тараса Шевченка. 2009-2017 – голова Комітету з Державної премії імені Олександра Довженка. Заступник голови Національної спілки кінематографістів України. Від 1994 р. очолює Асоціацію кінокритиків НСКУ. Член ФІПРЕССІ.

Книга про життя і творчість актора, режисера, сценариста Івана Миколайчука. Його фільми і ролі звично пов’язують із традиціями українського міфопоетичного кіно, хоча насправді це явище є значно об’ємнішим. Воно пов’язане як з магіями екранного мистецтва, так і з містеріями самого життя. Уже в перших своїх ролях (фільми «Тіні забутих предків» та «Сон») актор сягнув світових вершин. Подальша доля була складнішою, однак завжди пов’язаною з історичними драмами народу та його культурою. Рання смерть митця увиразнила сюжет його долі, на берегах якої лишились непроминущі фільми і потужний авторський міф. Той самий міф, який і прагне розшифрувати автор книги.

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ 2026. ЛІТЕРАТУРА

Шевченківська премія 2026. Література

Президент України Володимир Зеленський підписав указ про присудження найвищої офіційної творчої відзнаки України – Національної премії імені Тараса Шевченка. Цьогоріч кількість номінацій Шевченківської премії стала найбільшою за всі 65 років існування, а її розмір складає 484 тис. 480 грн.

Література. Проза

• Белянський Павло – роман «Битись не можна відступити»
• Щербак Юрій – книга підсумків і пророцтв «Мертва пам'ять. Голоси і крики»

Павло Белянський – український письменник, сценарист, блогер, а наразі і воїн ЗСУ. Автор популярного літературного блогу, де писав під псевдонімом «Паштет». Автор книги, а згодом і сценарію до однойменного фільму «Я працюю на цвинтарі». Написав понад 100 оповідань та кілька романів.

Народився 1977 року у місті Шахта №9 Луганської області в сім’ї військовослужбовця. Через професію батька часто змінював школи й міста. Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Працював охоронцем, вантажником, експедитором, журналістом, рекламістом. Спільно з Дмитром Вохмяніномим заснували видавництво «Діпа».

Коли Київщину звільнили від окупантів, Белянський напросився до бойової бригади. Із записом "обмежено придатний у воєнний час" у військовому квитку брати не хотіли. Але йому вдалося переконати, що око, яке майже не бачить – не перешкода, а з фізпідготовкою в нього все гаразд. Так Павло став піхотинцем-штурмовиком. Брав участь у бойових діях на Харківщині, Херсонщині та Донеччині.

25 лютого, коли я йшов до штабу тероборони, мій горизонт планування був пів години. Взяв із собою дві «Мівіни» та «Снікерс», усі картки та готівку віддав дружині. І всі так. У тебе горизонт планування, як у комара: або нап'єшся крові, або тебе розмажуть.

У мене залишалося якесь спорядження, але я багато роздав пацанам, які не мали взагалі нічого. Ну, і зі мною ділилися: у когось були підсумки чи рюкзаки, у когось ремені та розгрузки. Першу броню мені надіслав голова харківського «Правого сектора»: «Я бачу, ти воюєш. Тобі, напевно, потрібно».

В армії служать різні люди, але зараз у кожного дві мети: перемогти і вижити. Або, може, у зворотному порядку – для кого що важливіше саме в цю мить. Ці дві цілі людей гуртують.

На передовій немає інтернету. Буває, за тиждень окопів ти пропускаєш усі обговорення. У ППД – пункті постійної дислокації – усі, звісно, читають новини, гостро реагують, лаються. Можуть бути й сварки, наприклад, через те, що хтось чергує частіше. Але суперечки миттєво припиняються, коли оголошують бойову тривогу.

Серед нас був хлопець наркоманського вигляду – худий, із запаленими очима, нервовий, який мені здавався проблемним. А потім стався бій, у якому він виявив себе красунчиком: був, де треба, робив, що треба, не нив, не метушився.

При цьому він залишився своєрідною людиною й іноді буває важко пояснити його вчинки, але в бою дуже зрозумілий і робить те, що має робити. Якщо він у мене за спиною, можу бути спокійним.

Позивні всі вигадують самі. Я, звісно, Паштет. Зі мною служить зварювальник із позивним «Дуга». У суміжному підрозділі був Сквірт – дуже простий хлопець. Йому сподобалося таке хльостке іноземне слово, значення якого не розумів. Але оскільки він розвідник із великим бойовим досвідом, ніхто не наважився йому пояснити, що воно означає.

Одружений, має доньку.

Белянський П. П. Битись не можна відступити / П. П. Белянський. – Харків : Vivat, 2024. – 384 с. : тв. – (Художня література).

Учитель української мови з Кривого Рогу, установник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза з невеличкого полтавського села, власниця кав’ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник із Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент – ніхто з них не планував ставати військовим. Але почалося велике вторгнення російських військ в Україну, і всі вони взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. Тепер вони – бійці окремого штурмового батальйону ЗСУ. Разом із героями ви пройдете шлях від формування підрозділу до боїв із ворогом. Перші штурми, визволені села та їхні мешканці, суворий окопний побут, поранення і смерті товаришів, розчарування і втрати, крихке військове щастя, кінець минулого життя і початок нового.

Книжка автобіографічна і чесна, як і вся проза Белянського. Буде смішно, буде страшно, комусь прочитане може показатися незручним та занадто відвертим, але навряд когось залишить байдужим.

Юрій Миколайович Щербак (нар. 1934, Київ) – видатний український письменник, сценарист, лікар-епідеміолог (доктор наук), дипломат та політик. Один із засновників екологічного руху в Україні. Був першим міністром охорони навколишнього середовища (1991-1992), послом України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі. Автор романів «Бар'єр несумісності», «Зброя судного дня» та трилогії «Час смертохристів».

У 1958 році закінчив Київський медичний інститут. Доктор медичних наук, працював епідеміологом, займався науковими дослідженнями.

Літературна діяльність: Член Спілки письменників України з 1966 року. Писав прозові твори, п'єси, сценарії. Відомий як публіцист, що висвітлював Чорнобильську катастрофу.

Політична кар'єра: Активний учасник екологічного руху. Перший міністр охорони навколишнього природного середовища України (1991-1992).

Дипломатична служба: Очолював посольства України в Ізраїлі (1992-1994), Мексиці (1997-1998), США (1994-1998) та Канаді (2000-2003).

Творчість останніх років: Автор політичних романів-попереджень, зокрема трилогії, що включає «Час смертохристів: Міражі 2077 року» (Книга року BBC - 2011).

Юрій Щербак – лауреат літературної премії ім. Ю. Яновського та премії ім. О. Довженка, голова Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка (2016–2019).

«Мертва пам'ять. Голоси і крики»

Роман не лише роман-попередження, застереження, а й дзеркало сьогодення, в якому неважко впізнати нам себе. Щербак волає до совісті кожного, кому дорога Україна, талановито й аргументовано-переконливо говорячи сувору правду як спонуку до чину. Він визначає діагноз нашої суспільно-державної недуги. Знаючи, що це страшний вірус безпам’ятства, можна як змиритися з ним і розчинитися в небутті, так і спробувати оживити пам’ять і вирватися з зачарованого історичного кола».

«Мертва пам'ять» – це книжка, яка змушує поглянути на історію та сучасність крізь призму болю, трагедій і забутих голосів. Юрій Щербак поєднує документальні факти з художнім вимислом, створюючи вражаюче полотно, де поряд звучать крики минулого і відлуння сьогодення. Це роман-нагадування, роман-застереження, в якому автор досліджує теми війни, тиранії та людської відповідальності. Перед нами постає книга підсумків, що водночас звучить як пророцтво про майбутнє.

Юрій Щербак: «Усе, про що йдеться в цьому романі взято з живої української дійсності, яка своєю фантасмагорійністю, вибуховістю, неймовірністю, неочікуваністю та вигадливістю політичних інтриг, напруженістю сюжетів, пов’язаних із боротьбою за долю України, перевершує всі письменницькі фантазії. Ні Дж. Орвеллу, ні Ф. Кафці не могли й наснитися реалії нашого державницького й суспільного життя… «Мертва пам´ять. Голоси і крики». Мій голос і мій крик. І моя жива пам´ять».

ДЕНЬ ЇСТІВНОЇ КНИГИ

1 квітня – День їстівної книги

Подія, на якій можна поласувати смаколиками у вигляді книжок – що може бути краще? Щороку 1 квітня у різних країнах світу проходить незвичайне творче свято – День їстівної книги, або Міжнародний фестиваль їстівних книжок (International Edible Book Festival). Дійство збирає людей, об’єднаних любов’ю до літератури, творчості й кулінарії – це видавці, бібліотекарі, письменники, ілюстратори, кондитери і всі поціновувачі книжок.

Учасники створюють їстівні книжки, надихаючись улюбленими творами, тоді фотографують, обговорюють, оцінюють їх. Ну, і нарешті, на завершення, насолоджуються поїданням книжково-кулінарних шедеврів.

Започаткували свято у 2000 році бібліотекарка Беатріс Корон та мисткиня Джудіт А. Гоффберг. Дата була вибрана не випадково – засновниці мали на меті вшанувати пам’ять Жана Антельма Брілья-Саварена, народженого 1 квітня 1755 року. Він був відомим французьким політиком та юристом. Але справжньою пристрастю чоловіка стало кулінарне мистецтво, широку популярність здобула його книга «Фізіологія смаку: дотепна медитація на їжу». Цьому автору належить і відома фраза «Ти – те, що ти їси».

Ініціаторки свята додавали, що до 1 квітня (Дня сміху, або Дня дурня), їхнє свято також має відношення, адже це чудовий день для того, щоб «з’їсти свої слова» (англ. «to eat one’s words» – взяти свої слова назад).

Ідея створення незвичайних книжок дуже сподобалася людям. З того часу День їстівної книги встиг здобути ширшу популярність і зараз відзначається по всьому світу. Найактивніше його святкують у США, Японії, Великобританії, Канаді. З кожним роком долучаються нові учасники, зокрема і в Україні.

Як проходить святкування

Проводять різні за масштабами заходи – в університетах, книгарнях, бібліотеках, кафе, інших закладах. Організатори самі визначають умови для конкретної події. Професійні кондитери беруть участь у святкуванні, але кулінарний фах не є обов’язковим, бо ж долучитися може кожен.

Свято також може стати хорошим приводом для проведення благодійних ініціатив.

Учасники повинні дотримуватися основних умов: виріб має бути їстівним і натхненним літературним твором, книжкою. Можна фантазувати як завгодно, наприклад, створювати їстівних книжкових персонажів або зробити простіше – надпис на тортику, які відсилає до відомого твору. Додаткові правила організатори можуть додавати на свій розсуд.

Часто в кінці святкування влаштовують конкурси з нагородами. Оригінальність та художнє оформлення відіграють важливу роль, якщо учасники хочуть привернути увагу журі. Переможці отримують нагороди у різних номінаціях. Роботи учасників фотографують, аби все було задокументовано до того, як кулінарні шедеври будуть з’їдені.

Як долучитися до свята у соцмережах

Участь у святі може взяти кожен. Достатньо вибрати улюблену книгу, придумати оригінальну їстівну композицію та поділитися нею на спеціальних платформах або в соціальних мережах під хештегами #EdibleBooks або #EdibleBookFestival.

Міжнародний фестиваль їстівних книжок є не тільки веселою розвагою, а й хорошим способом привернути увагу до читання. Він об’єднує людей різних професій і віку, захоплених ідеєю чудово провести час. Тепер стало очевидним, що книги можуть приносити не лише інтелектуальне, а й гастрономічне задоволення.

Рекомендована література

• Івченко З. Готуємо по-українськи / З. Івченко. – Львів : Урбіно, 2021. – 160 с.
• Гудима А. 69 спецій для серця / А. Гудима. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 224 с.
• Звичаї нашого роду : Страви української кухні / [автор-упорядник С. Железняк]. – Київ : Генеза, 2019. – 192 с.
• Клопотенко Є. Зваблення їжею : 70 рецептів, які захочеться готувати / Є. Клопотенко. – Київ : Книголав, 2021. – 192 с.
• Кравецька Л. Україна від свята до свята : найкращі страви вправних господинь / Л. Кравецька. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 127 с.
• Москоні Ліса. Їжа для мозку. Наука розумного харчування / Л. Москоні ; пер. з англ. В. Глінка. – Київ : Наш формат, 2019. – 336 с.
• Неіленко С. М. Кулінарна етнологія : навчальний посібник / С. М. Неіленко, В. А. Русавська ; Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури України, Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ : Ліра-К, 2020. – 612 с.
• Плесконос А. А. Національна кулінарна спадщина України / А. А. Плесконос, Н. Л. Писаренко. – Київ : Балтія-Друк, 2021. – 150 с.
• Снігур О. Як упіймати сніданок. Коротка історія їжі / О. Снігур. – Київ : Портал, 2024. – 104 с.
• 100 фактів про їжу / С. Бер та інш. ; пер. з англ. Г. Лелів. – Київ : Книголав, 2020. – 127 с.
• Хіменес-Браво, Ектор. Новорічна кулінарна книга / Е. Хіменес-Браво. – [Київ] : [Самміт-Книга], [2018]. – 304 с.