МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

Михайло Грушевський – творець української історичної пам’яті

До 160-річчя від дня народження

Михайло Сергійович Грушевський (29 вересня 1866, Холм, нині Хелм, Польща – 24 листопада 1934, Кисловодськ) – видатний український історик, державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки, голова Української Центральної Ради.

Народився в родині педагога Сергія Грушевського. Дитячі роки Михайла минули на Кавказі – у Ставрополі та Владикавказі, куди родина переїхала через роботу батька. Водночас зв’язок з Україною не переривався: під час поїздок до родичів хлопець знайомився з українським селом, народною культурою та мовою. Саме ці ранні враження значною мірою визначили його подальший життєвий шлях.

У 1880 році, у 14-річному віці, Грушевський вступив до Тифліської гімназії. Тут особливо яскраво проявилися його здібності до навчання, інтерес до історії та літератури. Він багато читав, пробував писати художні твори, цікавився українською історією та культурою. За спогадами сучасників і самого Грушевського, книга була для нього невід’ємною частиною життя.

Ключові віхи життя

• 1866 – народився в Холмі.
• 1880-1886 – навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії.
• 1886 – вступив на історико-філологічний факультет Університету святого Володимира в Києві.
• 1890 – за наукову працю «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття» отримав золоту медаль.
• 1894 – захистив магістерську дисертацію та став професором Львівського університету.
• 1897-1913 – очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові, перетворюючи його на провідний український науковий осередок.
• 1898 – вийшов перший том фундаментальної праці «Історія України-Руси».
• 1907 – оселився в Києві та активно включився в наукове й громадське життя.
• 1917 – очолив Українську Центральну Раду.
• 1918 – став головою Української Центральної Ради в період проголошення Української Народної Республіки.
• 1919–1924 – перебував в еміграції, працював над науковими та політичними проєктами.
• 1924 – повернувся до Києва, працював в Українській академії наук.
• 1934 – помер у Кисловодську; похований у Києві на Байковому кладовищі.

Головна праця

Найвідомішою науковою спадщиною Грушевського стала «Історія України-Руси» – багатотомна праця, у якій він послідовно досліджував історію українського народу від найдавніших часів. Грушевський утверджував окремішність українського історичного розвитку та спростовував уявлення про існування єдиної «загальноросійської» історичної традиції.

Його доробок значно ширший за історичні дослідження. Він писав літературознавчі й етнографічні праці, публіцистику, оповідання, нариси, займався археографією, соціологією, організацією науки. Загалом його наукова та публіцистична спадщина налічує понад 1800 праць.

Грушевський і українська державність

Для української історії Грушевський став не лише ученим, який досліджував минуле, а й людиною, яка безпосередньо долучилася до творення української державності. У березні 1917 року він очолив Українську Центральну Раду – представницький орган українського національного руху. Його ім’я назавжди пов’язане з Українською революцією 1917–1921 років та боротьбою за українську державність.

Михайло Грушевський залишився в історії як людина, яка поєднала науку, культуру і державотворення. Він не просто досліджував українське минуле – він допомагав українцям усвідомити себе окремою нацією з власною історією, культурою та правом на державність.

Цікавий факт: уже в гімназійні роки Грушевський багато читав і пробував себе в літературній творчості. Тобто його шлях до великої науки розпочався ще задовго до університету – фактично в юнацькі роки.

Михайло Грушевський поза політикою і наукою

Він був дуже сімейною людиною. У 1896 році Грушевський одружився з Марією Вояківською – педагогинею, перекладачкою та громадською діячкою. Їхній шлюб сучасники описували як теплий і дружній. Марія була не просто дружиною вченого: вона допомагала йому в роботі, листуванні, громадських справах, а згодом стала його найближчою помічницею.

Особливе місце в його житті займала єдина донька Катерина, яку в родині ніжно називали Кулюнею. Грушевський дуже багато уваги приділяв її освіті. Він радив їй книжки, цікавився її навчанням, поступово залучав до власної наукової роботи. Уже в дитинстві Катерина фактично росла в атмосфері науки, літератури та мистецтва.

Будинок Грушевських у Львові був справжнім культурним осередком. Майже щовечора там збиралися письменники, митці, актори, науковці, громадські діячі. Маленька Катерина слухала розмови дорослих, а її батько працював над своїми історичними дослідженнями. Тож родинний дім став для неї своєрідним університетом ще задовго до офіційного навчання.

Грушевський любив подорожі. Разом із дружиною та донькою він бував у різних європейських містах. Родина подорожувала Італією – відвідала Венецію, Рим, Неаполь, Флоренцію; Катерина навіть піднімалася на Везувій.

У його житті було місце і для звичайних домашніх радощів. Збереглися родинні листи, які показують Грушевських не як «бронзових» історичних постатей, а як звичайну сім'ю: вони обговорювали будівництво будинку, гостей, покупки, подарунки, навчання Катерини. В одному з листів маленька Кулюня розповідала батькові, що мама пообіцяла подарувати їй на іменини кріселко у вигляді фаянсового мухомора та великий флакон.

Грушевський був дуже прив'язаний до свого дому. У Львові він створив для родини власний будинок, де міг працювати, приймати гостей і водночас бути поруч із дружиною та донькою. Пізніше родина придбала будинок на Паньківській у Києві. Війни й політичні переслідування змусили Грушевських неодноразово залишати свої домівки.

Цікаво, що його родина була фактично командою. Марія допомагала чоловікові з листуванням та організаційними справами, а Катерина в дорослому віці працювала з батьковими рукописами, редагувала й упорядковувала його матеріали.

І ще один момент, який дуже добре показує людську сторону Грушевського: попри величезну кількість наукової роботи й політичних справ, він залишався уважним батьком. Катерина згадувала, що батько радив їй, що читати, а що їй ще зарано, і фактично формував її інтелектуальні зацікавлення з дитинства.

Запрошуємо до читання!

Твори Михайла Грушевського чекають на вас у фонді нашої бібліотеки. Читайте, відкривайте, пізнавайте історію України разом із її видатним дослідником!

ІНОЗЕМНА МОВА

Вивчаємо іноземну мову – топові книги від знавців-поліглотів

Хто поділиться ефективними секретами вивчення мов, як не поліглоти-практики? Вони використовують різні підходи до навчання, описують пройдений досвід та дають небанальні поради. Серед запропонованих книжок ви знайдете потрібні посібники, незалежно від того, чи починаєте вивчати мову, чи перебуваєте в процесі удосконалення вже вивченої. Корисні посібники стануть в нагоді для тих, хто вивчає іноземні мови: ви дізнаєтеся, як збільшити словниковий запас за коротший час, розуміти граматику та лексику, знаходити способи комунікувати з носіями.

«Lingva Incognita. Заговори іноземною мовою за 4 тижні», Віталій Зубков.

«Lingva Incognita. Заговори іноземною мовою за 4 тижні» – ключ до засвоєння будь-якої мови світу. Її автор Віталій Зубков – поліглот, вже понад 20 років викладає іноземні мови. Володіє англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською мовами. Організував наймасовіший освітній проект України Lingva.Skills.

У книжці Зубкова наведені комплексні методики, які допоможуть подолати психологічні бар’єри, організувати час навчання, опанувати різноманітні підходи до навчання, зокрема для розширення словникового запасу. Завдяки наведеним рекомендаціям, які автор сформував на власному досвіді, ви зможете швидко навчитися застосовувати знання на практиці: спілкуватися з носіями мови, скласти іспити чи пройти співбесіду.

«Англійська для дорослих. English is not easy», Люсі Ґутьєррес.

Запам’ятовувати нові слова й вирази з англійської здається нудним заняттям? Тоді вам сподобається ця весела книга для збільшення словникового запасу від Люсі Ґутьєррес. «Англійська для дорослих. English is not easy» – не суворий підручник з однотипними текстами, а оригінальний посібник, що містить понад 300 сторінок інформації.

Ця книжка пульсує чорними, білими і червоними кольорами, дивує різнобарв’ям сленгових слів та чіпляє увагу пікантним гумором. Гортаючи сторінки, ви будете дивуватись, сміятись, ба навіть протестувати твердженням авторки. Та саме завдяки цьому надскладне вивчення мови перетвориться на справжнє задоволення. Свіжий погляд на вивчення англійської – те, що потрібно як для початківців, так і для знавців цієї мови.

«Вільно за три місяці: як заговорити будь-якою мовою незалежно від віку та місцезнаходження», Бенні Льюїс.

Якщо ви починаєте свій шлях у вивченні іноземних мов, варто скористатися порадами з книги Бенні Льюїса, відомого поліглота, блогера, мандрівника. У своїй книжці «Вільно за три місяці: як заговорити будь-якою мовою незалежно від віку та місцезнаходження» він наводить найефективніші способи запам’ятовування слів, пропонує застосовувати нові техніки.

Ви знайдете дієві підказки для вивчення мов, є навіть списки корисних безкоштовних інтернет-ресурсів. Це чудова книга для розвитку мовлення насамперед через те, що Льюїс дає багато практичних порад, вчить ставити цілі правильно й розвіює поширені міфи, які стосуються вивчення мов. Читачі будь-якого віку і досвіду зможуть навчатися ефективніше, керуючись його рекомендаціями.

«Та заговори вже! Посібник із вивчення мов від поліглота», Алекс Роулінгз.

Набути впевненості при спілкуванні з іноземцями, вивчати мову на регулярній основі, використовуючи доступні всім джерела інформації допоможе книжка «Та заговори вже! Посібник із вивчення мов від поліглота». Її автор, Алекс Роулінгз наголошує: прості способи вивчати мову можуть принести чималу користь, головне скласти план і застосовувати їх на практиці. Як це зробити ефективно? Він усе розповість та розкладе по поличках.

Після (або ж у період) читання книжки ви помітите, як багато довкола джерел для навчання. Автор розповість, що читати, щоб гарно розмовляти іноземною мовою, як ефективно вивчати граматику та лексику, успішно складати іспити, дочитувати книжки в оригіналі. Підкаже, як ефективно розпоряджатися своїм часом онлайн: читати статті та пости в соцмережах іноземною мовою.

«Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах», Рустам Гаджієв.

«Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах» – це не посібник з вивчення нових мов, а якісний український нонфікшн, що змінює саме сприйняття цієї теми. Книжка подарує чимало натхнення й захоплення від того, яку роль відіграє мова у повсякденному житті.

Автор пише про випадки, коли мова відіграє ключову роль в злочинах, пропаганді, війнах, політиці, мистецтві, літературі. Не дивуйтеся, якщо після читання слово «лінгвістика» асоціюватиметься у вас із пригодами, інтригами й небезпеками. Як після цього не захотіти зануритися у вивчення нових мов?

Сподіваємося, дібрані нами книжки для розвитку мовлення принесуть практичну користь та натхнення!

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Валер’ян Підмогильний народився у 1901 році у бідній сім’ї у селі Чаплі, що на Дніпропетровщині. Він навчався у церковній школі, а потім у катеринославському реальному училищі, навчання у Катеринославському університеті так і не закінчив через брак грошей. Однак хлопець займався самоосвітою, яка й допомогла йому в житті.

Писати Валер’ян почав ще з дитинства. У шкільному журналі хлопець публікував свої пригодницькі оповідання, які підписував псевдонімом «Лорд Лістер». У той час він захоплювався детективною літературою, але з віком захоплення минулось і письменник почав цікавитись людською психологією на тлі доби.

У 19-річному віці Валер’ян Підмогильний увійшов в українську літературу доволі амбіційно – зі збіркою оповідань, яку назвав «Твори. Том 1». Він став відомим завдяки своїй інтелектуально-психологічній прозі, вмінню помічати найменші дрібниці та сміливості зосереджуватись на складних проблемах.

У 1920-роках Валер’ян Підмогильний писав оповідання про голод на півдні України, ставши одним із перших, хто в художній образах показував тогочасні реальні події. Зокрема, варто згадати про оповідання «Син», яке сам Підмогильний вважав одним із своїх найкращих творів.

Підмогильний є автором першого урбаністичного роману «Місто», який входить до шкільної програми. Головний герой тут доволі нетиповий та новий для української літератури – він не є позитивним персонажем, погано поводиться з жінками та використовує інших для досягнення своїх цілей. Цей роман не втрачає актуальності крізь роки, його читають та обговорюють не лише вчителі на уроках, а й люди, які давно закінчили школу.

На хліб Валер’ян Підмогильний заробляв вчителюванням. Він викладав українську мову та математику у перервах між літературною діяльністю.

Письменник був одружений із донькою священника Катериною Червінською, яка стала акторкою Театру юного глядача. У подружжя народився син Роман, який помер у 21 рік через хворобу серця.

Підмогильний захоплювався фройдизмом, у нього висів портрет Зигмунда Фройда – австрійського психолога, який вивчав людське несвідоме. Можливо, ці захоплення й допомогли письменнику так тонко описувати своїх персонажів. Разом із другом Євгеном Плужником, Підмогильний уклав «Російсько-український фразеологічний словник» («Фразеологія ділової мови»). Вони хотіли показати самобутність та багатство української мови у період українізації та уніфікувати ділову фразеологію.

Валер’яна Підмогильного називали «заземлювачем романтичних бажань», бо він завжди знімав з людей рожеві окуляри та показував реальність. Він застерігав від ілюзорних сподівань, зокрема, що, обираючи владу, вона щось зробить та змінить життя, хоча насправді – все залежить від самих людей.

У 1934 році Валер’яна Підмогильного та його колег, які жили у харківському будинку «Слово», арештували нібито за «участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». До цієї «організації» нібито належали також Євген Плужник, Микола Куліш, Валерʼян Поліщук, Григорій Епік, Микола Любченко.

Серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Під час допитів Підмогильний не визнавав себе винним, але фейковий суд відправив його та інших заарештованих у тюрму на 10 років. Підмогильного доставили до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли Валер’яна Підмогильного, виконуючи рішення трійки НКВС. Протягом п’яти днів розстріляли загалом понад тисячу в’язнів, серед яких представники української інтелігенції: Микола Куліш, Микола Зеров, Лесь Курбас, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Юліан Шпол. На момент вбивства Валер’яну Підмогильному було 36 років. Його було посмертно реабілітовано у 1956 році.

Підмогильний В. Місто : роман / В. П. Підмогильний. – Київ : Віхола, 2024. – 368 с. : м. – (Неканонічний канон.

До 1927 року якщо в центрі уваги українських письменників і з’являлася певна топографія місцевості, це була переважно сільська місцевість, або й зовсім цнотлива природа. Валер’ян Підмогильний натомість показує велике місто – Київ, куди з села переїжджає Степан Радченко. Протагоніст прагне засвоїти закони урбаністичного життя, ставши його частиною – на такому зрозумілому сюжеті автор будує інтелектуальну прозу, підіймаючи філософські питання двоїстості буття. Водночас це й своєрідний роман виховання, адже місто виховує героя, він тут поступово дорослішає (чи деградує?) – читачі відслідковують усі соціально-психологічні проблеми, що постають перед Степаном, поки він перероджується з приїжджого простака на місцевого інтелігента.

Олександр Подерв'янський народився у Києві 3 листопада 1952 і закінчив Київський художній інститут за спеціальністю «Станковий і монументальний живопис, графіка, театральний живопис». З 1976 року він бере участь у виставках як художник. Картини Подерв'янського зберігаються в колекціях Національного художнього музею України і Київської національної картинної галереї, а також у багатьох приватних колекціях у США, Німеччині, Швеції та інших країнах.

Окрім того, він створив понад 50 сатиричних п'єс, які стали класикою. Серед провідних тем творчості драматурга і прозаїка – критика радянської та пострадянської реальності, абсурдність життя та міжнаціональні конфлікти. Його стиль вирізняється гострим сарказмом та використанням ненормативної лексики, а персонажі – контрастні до загальноприйнятої моралі.

У 2011 році п'єси Подерв'янського почали ставити на сцені. Зокрема, йдеться про твори «Павлік Морозов» та «Сни Васіліси Єгоровни». У своїй творчості він поєднує цинізм, іронію та постмодернізм.

Подерв'янський Л. Павлік Морозов : п'єси / Л. Подерв'янський. – Х. : Фоліо, 2005. – 127 с. – (Сафарі).

«Павлік Морозов» (збірник) – яскраве відображення соціально-ідеологічних, моральних та культурних реалій нашого життя.

З прізвищем Леся Подерв’янського пов’язана досить епатажна літературна творчість. Кожен його твір – це виклик сучасному розбещеному суспільству, бо в ньому, як у дзеркалі, відбиваються всі його вади. Ключовий твір збірки – п’єса «Павлік Морозов», в якій висвітлено цікавий погляд на діяльність відомого радянського піонера в часи Великої вітчизняної війни. Героїчний вчинок Павліка Морозова осмислюється під іншим кутом, а всі, хто зустрічається на шляху відчайдушного піонера, сприймаються ним виключно як вороги радянської влади та його особисті.