Люди культури, яких забрала війна. Ярослав Савченко: П’єр-романтик
.jpg)
«Серце болить» – промовляє шеврон на грудях ставного плечистого чоловіка. Під метр дев’яносто, густа борода, губи міцно стиснуті, погляд зосереджений, невелика зморшка проглядається у міжбрів’ї. На фото, зробленому на початку 2023-го, – захисник Ярослав Савченко, котрий з перших днів повномасштабної війни боронить Україну. Якщо побачити Савченка вперше на цьому фото, нізащо не здогадатися, що йому тільки-но виповнилося 22. «Ярик змінився зовні – став більшим, змужнів», – кажуть Дмитро Афанасьєв, Іванна Руденко, Ольга Дунебабіна, Ярославові друзі-актори з театру «Вавилон», на сцену якого хлопець виходив із 2018-го по 2022 рік.
Усі, з ким я спілкувалась про Ярослава, говорять, що він непорушно вірив у справедливість, беззаперечно захищав рідних та близьких, приходив на порятунок тим, хто цього потребував. Загинув мінометник Савченко, рятуючи побратима. Це сталося 28 квітня 2023 року на Донеччині. У січні 2024-го Ярослава посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Я дуже боюся, що, коли буду старим, то, якось відпочиваючи, усвідомлю, що нічого не досяг, не зрозумів, що не був сміливим, коли потрібно було», – написав у своєму щоденнику Ярик Савченко 2018 року. В той період він, 11-класник школи в містечку Нетішин, що на Хмельниччині, саме готувався до вступу в університет. Якийсь час Ярослав вагався між акторством та історією, та все ж обрав науку про минуле, бо був переконаний: лише вивчаючи, аналізуючи та роблячи висновки з раніших подій, можна збудувати гідне майбутнє України.
У 2022 році, перебуваючи у лавах ТрО, Ярослав вирішив стати педагогом. «Він хотів навчати дітей у школі, – розповідає Наталія Савченко, Ярославова мама. – Уже під час служби у ЗСУ продовжив навчання в магістратурі. Ярик не був зобов’язаний воювати, бо ще вчився, однак не піти у військо просто не міг». Тож із перших днів війни Савченко та його найкращий друг, теж актор театру «Вавилон», Антон Прасоленко долучились до київської ТрО (Антон Прасоленко помер 30 березня 2023 року у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку).
Побратим Савченка Юрій Терентьєв пригадує, що дипломну хлопець приїхав захищати просто з фронту. Дуже радів, що і роботу представив гідно, і в університеті його зустріли як героя. Юрій познайомився з Ярославом на початку повномасштабної війни у київській ТрО. Жартома вони називали себе «Берковецькі антизомбі» на честь історичної місцевості одного з районів Києва – саме той напрям захищав підрозділ тероборони, в якому служили Савченко і Терентьєв. «Коли Ярослав та Антон прийшли до нас, це були дві дитини. Часом просипали чергування. Вони не могли дивитися, коли хтось пив розчинну каву, казали: «Викинь це – зварю нормальну», – сміється Юрій. До лютого 2022-го Савченко і Прасоленко, окрім того, що обидва грали у театрі «Вавилон», ще й разом працювали баристами у кав’ярні.
«Уже після того, як росіян вибили з півночі України, нас передислоковували у місця, що на той момент були більш небезпечними, запитували, хто готовий. Хлопці не мали сумніву, що йдуть далі, – згадує Юрій. – Ярослав та Антон дуже змужніли і фізично, і морально. Згодом Ярослав почав вчитися на мінометника, добре себе показав – прицільно стріляв, не боявся виходити на позиції».
Під час служби Ярослав з Антоном фотографували побут, побратимів, природу. Вже після загибелі хлопців трупа театру «Вавилон» зробила зі світлин друкований календар на 2024 рік, назвавши його «Моменти життя». Наклад був розпроданий, а всі кошти спрямували на потреби ЗСУ, зокрема для підрозділів, у яких воюють актори «Вавилону». «Для кожної людини, яку я дуже сильно люблю, у мене в серці є окреме місце, ніби окремий стілець», – писав у своєму щоденнику Ярослав. Видається, що він і досі робить те, що для нього було непорушною цінністю, – захищає своїх та своє.
«Чи я щасливий? Так, мій друже! Життя прекрасне! ВАВИЛОН!» – зачитує із зошита Ярикові слова його мама Наталія.
Хоч Ярослав і обрав професію історика, театр лишався його великою любов’ю. Із 16 років він виходив на сцену в Нетішині, згодом – у Києві, коли вступив до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. У «Вавилоні» Савченко зіграв у восьми виставах. Улюбленою роллю був П’єр Кирпатенко з постановки «Блаженний острів Саватія Гуски» за мотивами п’єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Ярослав навіть узяв собі позивний "П’єр" у війську.
За сюжетом, Гуска мріє видати заміж своїх сімох дочок, але гідним нареченим бачить лише одного – молодого студента П’єра, адже той поділяє його зневагу до більшовиків. «Ярослав наділив цього персонажа такими ж романтичними якостями, які мав сам», – згадує Савченків друг із театру Дмитро Афанасьєв. «П’єр Ярика був романтичним настільки, що це не відповідало ані персонажу, ані обставинам, ані Кулішеві, – додає режисерка та художня керівниця «Вавилону» Ірина Савченко. – Однак у Ярославовому виконанні П’єр-романтик виявився дуже органічним, тому вирішили представити персонажа глядачеві саме таки». «Ярослав хотів показати на сцені справжнє кохання, світлі почуття. Таким він був: бажав, щоб у світі не було нічого поганого», – ділиться Іванна Руденко, акторка та партнерка Ярослава по виставі «Блаженний острів Саватія Гуски».
Йому дуже важко давались негативні персонажі – ті, що не відповідали світлому амплуа хлопця. «Відчувалося внутрішнє протистояння, Ярослав опирався, дратувався. Зрештою він грав, бо як актор мав пробувати себе в різних ролях», – розповідає режисерка.
Однак Ярославові колеги згадують одну ситуацію, в якій хлопець добряче випустив пару. Якось вирішили навести лад за сценою, де назбиралось багато непотрібних речей, зокрема радянської атрибутики. «З яким задоволенням він ламав усі ці міртрудмаї!» – всміхається Ірина Савченко.
Найголовніше, що Ярославу, як і багатьом іншим акторам, дав аматорський театр «Вавилон», – це своїх людей, опору, спільноту, місце, де себе можна проявити, де завше підтримають.
«Чи правильно я живу? Який мені обрати шлях? Поки думаю над цим. Але хочу займатися тим, що я люблю. Коли мене не буде, після мене залишиться те, що було у мене в серці», – писав у своєму щоденнику Ярослав у 2018 році, коли долучився до київського аматорського театру.
Савченко обожнював художників-імпресіоністів. Діана Марусич, з якою Ярослав був знайомий ще з дитинства – обоє ходили в художню школу в Нетішині, але найбільше спілкувалися в останні місяці перед загибеллю хлопця, – пригадує, скільки радості йому принесла віртуальна екскурсія художньою виставкою. Діана зняла на відео експозицію однієї львівської галереї та, змонтувавши під музику, надіслала Ярикові.
Загалом музика була з Ярославом постійно. Серед артистів, котрих часто слухав, – Billy Idol, KRUTЬ, «Ницо Потворно», Едіт Піаф, Френк Сінатра, Девід Бові. У Ярославовому стилі було відповісти на повідомлення, надіславши пісню. І композиція зазвичай підсилювала настрій, доповнювала думки, резонувала з емоціями тих, кому адресована мелодія. Ярослав відчував своїх людей навіть на відстані. Виконавці «Лад» (Владислав Почебула) та Анна Матвійчук присвятили Ярославові пісню – "П’єру". Наприкінці кліпу можна побачити дитяче відео Ярика з домашнього архіву, а також почути голос Савченка, котрий зачитує вірш Сергія Жадана, – читання української поезії було ще одним із десятків захоплень молодого захисника.
«Син визначився зі своїми цінностями ще в школі: на першому місці для нього була духовність, на другому – держава, на третьому – сім’я. 24 лютого зранку він написав мені: «Мамо, не хвилюйся, зберігай спокій, почалася війна. Але ми виженемо окупантів з нашої землі, все буде добре», – розповідає Наталія Савченко. – Мене тримає думка про те, що Ярик був вірний собі від самого початку і до кінця».
«Мені вже не подобається один-єдиний чорний із цілого спектру кольорів. Я знаходжу красу та вишуканість у кожному. Мені вже не подобається якийсь один тип людей. Я знаходжу красу та особливість у кожному. Раніше я дивився на своє відображення в дзеркалі й бачив лише недоліки. Зараз я бачу Ярослава – цілісного» (запис Ярослава Савченка в анкеті на заселення у колівінг, Київ, 2020 рік).
Устинова Ганна
.jpg)
.jpg)
