ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

У квітні у виставковому центрі BolognaFiere тривав 63-й Болонський ярмарок дитячої книги – одна з ключових книжкових подій Європи та світу. Особливістю Болонського ярмарку дитячої книги є його професійний формат: подія закрита для відвідувачів до 18 років і орієнтована передусім на фахівців галузі. Для видавців це ключовий майданчик для переговорів, купівлі й продажу прав на видання, зустрічей із міжнародними партнерами, а також участі в галузевих дискусіях і налагодження співпраці з культурними інституціями з усього світу.

Загалом на виставкових майданчиках Болоньї свої книги показали близько 1500 експонентів із 90 країн і регіонів. Окрім того, у 2026 році до ярмарку долучилися нові країни-учасниці – Барбадос, Камерун, Непал, Руанда, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Узбекистан та Замбія.

На українському стенді, організованому Українським інститутом книги, працювали 18 експонентів – видавці та літературна агенція. Основою дизайну українського національного стенда, на Болонському ярмарку дитячої книги, як і торік, стали ілюстрації Олександра Шатохіна з «тихої книжки» «Жовтий метелик».

«Український стенд щодня ставав простором зустрічей із постійними партнерами з країн ЄС та представниками іноземних дипломатичних установ, зокрема Італії. Важливою частиною роботи протягом ярмарку також були зустрічі з іноземними видавцями – учасниками програми Translate Ukraine, серед яких чимало тих, хто системно співпрацює з Інститутом книги. Для нас принципово, що ця взаємодія ґрунтується на довірі: партнери повертаються до наших програм і висловлюють вдячність, бо стали одними з цьогорічних переможців.

Окремо гріли слова впізнання і визнання від нових міжнародних партнерів, із якими вдалося познайомитися під час ярмарку: вони неодноразово підкреслювали, що Український інститут книги вже є впізнаваною та авторитетною установою у сфері книговидання. Це ще раз підтверджує зростання нашої професійної присутності на міжнародному рівні.

Також важливим результатом стали запрошення долучатися до нових грантових проєктів, які ініціюють іноземні партнери. Ми незмінно відчуваємо їхню підтримку, зацікавленість і солідарність», – зазначила заступниця директора з міжнародної співпраці Олена Одинока.

Участь України стала можливою завдяки співпраці й підтримці італійських партнерів Болонського ярмарку дитячої книги. Також Український інститут книги дякує за підтримку й співрацю партнерам: Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України, Посольство України в Італії, Болонський ярмарок дитячої книги, Federation of European Publishers, громадська організація «Рідна мова», видавництво «Богдан».

Окрім того, у межах Болонського ярмарку дитячої книги Україна була представлена й на декількох виставках. Відбулася персональна виставка ілюстрацій до казки «Пан Коцький» української ілюстраторки Марії Гайдук – наймолодшої за всю історію ярмарку лауреатки Міжнародної премії за ілюстрацію Fundación SM 2025 року. Також до ярмарку окремо долучилась команда Книжкового Арсеналу, представивши виставку «Усе є перекладом». Експозиція розвинула фокусну тему XIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» – «Все між нами – переклад».

Українські видання представили і на виставці The BRAW Amazing Bookshelf:

«Кряк!» Юлії Ґвілім (Видавництво Старого Лева) та «Що воно таке? Українська література» Анастасії Євдокимової, ілюстраторка — Софія Мельник (видавництво «Ранок»).

Окрім того, цьогоріч спеціальну відзнаку конкурсу Bologna Ragazzi Award у номінації «Нонфікшн» отримала книжка «З півслова. Про спілкування та розуміння одне одного», створена творчою майстернею Аґрафка (Романа Романишин, Андрій Лесів) (Видавництво Старого Лева).

Упродовж ярмарку відбулося близько 600 подій: учасники обговорювали переклади, ліцензування, ілюстрацію, бестселери та класику, а також брали участь у зустрічах з авторами, майстер-класах і автограф-сесіях. Серед них був і захід, присвячений українській ілюстраторці, а саме подія-знайомство з Марією Гайдук за участі редакторки та представниці організації Fundación SM Терези Теллечеа.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЄКТ "КРИМСЬКИЙ ІНЖИР"

Що відомо про «Кримський інжир/Qırım inciri»

Це українсько-кримськотатарський літературний проєкт, що був заснований у 2018 році та має розвинену інфраструктуру у формах конкурсу, фестивалю та антології. Проєкт покликаний сприяти поширенню та розвитку кримськотатарської мови та літератури, актуалізувати тему Криму та кримських татар в українській літературі, сприяти появі взаємних перекладів для глибшого взаємного пізнання двох культур.

Фестиваль реалізується командою Кримського інжиру спільно із Фундацією Множина, Видавництвом Старого Лева, ДП «Кримський дім», Міжнародним фондом «Відродження» та Програмою «Партнерство за сильну Україну». Партнерами фестивалю виступають: книгарня «Сенс», KSE, ПЕН, Мусафір, ТаКава, Суспільне Культура, Qadın Divani, Crimea Vox, Crimea Daily, QIRIM MEDIA, Кримський фронт та Ukraïner.

У Києві відбулось нагородження переможців шостого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир/Qırım inciri».

Про важливість проводити культурні заходи навіть тоді, коли росія тероризує Україну атаками, розповів міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

«Жоден ворог не позбавить нас нашого права проводити ті заходи, які важливі для досягнення справедливого миру, які важливі для нашої стійкості, які важливі для нашої єдності. І сьогоднішній конкурс – це про те, що я сказав, наш спільний простір. Це свідчення того, що звільнення Криму, деокупація Криму – не абстрактна річ. Наші воїни доводять нашими далекобійними спеціальними санкціями. А культура – об'єднує, зшиває, дає віру і сподівання, і вона розвиває. Ці твори хочеться читати, вони цікаві світу – вони показують і біль, і сподівання, і силу. Тому браво організаторам. Я дуже радий, що кожного року з'являються нові імена», – сказав міністр.

У номінації «Поезія про Крим українською мовою» перемогла Софія Присяжнюк. Свою добірку поезій вона присвятила спогадам про рідний Крим і досвід життя в окупації. Коли росія окупувала Крим, Софії було 10 років. Її родина мала проукраїнські погляди. У школі поетесі довелось зіткнутись із російською пропагандою і тим впливом, який вона може мати на дітей.

«Я хотіла розповісти у поезії про досвід життя вже після окупації Криму, підліткове кохання в окупації, порівняння досвіду українців і кримських татар в Криму. Особисто для мене – це була рефлексія про дію пропаганди, в тому числі на дітей. У 2014 році мені було 10 років. 6-7-8 класи я була в Криму. Відповідно на мене це справило досить сильне враження, це відчуття якогось дисонансу. Моя сім'я була проукраїнська, а всі навколо були проросійські. І це було дуже тяжко. Тому я до сих пір рефлексую щодо цього, в тому числі у поезії», – розповіла переможниця.

У одній з номінацій – «Слова свободи» – нагородили авторів, які знаходяться в незаконному увʼязненні в рф – Сервера Багчасарайли та Аппаза Куртамета. Їх нагороду зі сцени забрала колишня кримська політбранка Леніє Умєрова.

«Свого часу я проходила те, через що вони вимушені проходити сьогодні. І більшість з вас, коли я знаходилася в неволі, боролися за мене, називали моє ім'я на різних платформах, говорили про мене, писали, листи мені, які я отримувала, свого часу допомагали мені не втратити себе в тій ситуації. Я тут знаходжуся для того, щоб сказати, що все, що ви робили, не дарма. Все, що ви робили, допомагає. Будь ласка, продовжуйте робити це. Називайте імена, історії, розказуйте їх. І одного дня, я сподіваюся, що цей день прийде якнаймога скоріше, ми зможемо особисто в руки передати цю нагороду», – сказала Леніє.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

Михайло Грушевський – творець української історичної пам’яті

До 160-річчя від дня народження

Михайло Сергійович Грушевський (29 вересня 1866, Холм, нині Хелм, Польща – 24 листопада 1934, Кисловодськ) – видатний український історик, державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки, голова Української Центральної Ради.

Народився в родині педагога Сергія Грушевського. Дитячі роки Михайла минули на Кавказі – у Ставрополі та Владикавказі, куди родина переїхала через роботу батька. Водночас зв’язок з Україною не переривався: під час поїздок до родичів хлопець знайомився з українським селом, народною культурою та мовою. Саме ці ранні враження значною мірою визначили його подальший життєвий шлях.

У 1880 році, у 14-річному віці, Грушевський вступив до Тифліської гімназії. Тут особливо яскраво проявилися його здібності до навчання, інтерес до історії та літератури. Він багато читав, пробував писати художні твори, цікавився українською історією та культурою. За спогадами сучасників і самого Грушевського, книга була для нього невід’ємною частиною життя.

Ключові віхи життя

• 1866 – народився в Холмі.
• 1880-1886 – навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії.
• 1886 – вступив на історико-філологічний факультет Університету святого Володимира в Києві.
• 1890 – за наукову працю «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття» отримав золоту медаль.
• 1894 – захистив магістерську дисертацію та став професором Львівського університету.
• 1897-1913 – очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові, перетворюючи його на провідний український науковий осередок.
• 1898 – вийшов перший том фундаментальної праці «Історія України-Руси».
• 1907 – оселився в Києві та активно включився в наукове й громадське життя.
• 1917 – очолив Українську Центральну Раду.
• 1918 – став головою Української Центральної Ради в період проголошення Української Народної Республіки.
• 1919–1924 – перебував в еміграції, працював над науковими та політичними проєктами.
• 1924 – повернувся до Києва, працював в Українській академії наук.
• 1934 – помер у Кисловодську; похований у Києві на Байковому кладовищі.

Головна праця

Найвідомішою науковою спадщиною Грушевського стала «Історія України-Руси» – багатотомна праця, у якій він послідовно досліджував історію українського народу від найдавніших часів. Грушевський утверджував окремішність українського історичного розвитку та спростовував уявлення про існування єдиної «загальноросійської» історичної традиції.

Його доробок значно ширший за історичні дослідження. Він писав літературознавчі й етнографічні праці, публіцистику, оповідання, нариси, займався археографією, соціологією, організацією науки. Загалом його наукова та публіцистична спадщина налічує понад 1800 праць.

Грушевський і українська державність

Для української історії Грушевський став не лише ученим, який досліджував минуле, а й людиною, яка безпосередньо долучилася до творення української державності. У березні 1917 року він очолив Українську Центральну Раду – представницький орган українського національного руху. Його ім’я назавжди пов’язане з Українською революцією 1917–1921 років та боротьбою за українську державність.

Михайло Грушевський залишився в історії як людина, яка поєднала науку, культуру і державотворення. Він не просто досліджував українське минуле – він допомагав українцям усвідомити себе окремою нацією з власною історією, культурою та правом на державність.

Цікавий факт: уже в гімназійні роки Грушевський багато читав і пробував себе в літературній творчості. Тобто його шлях до великої науки розпочався ще задовго до університету – фактично в юнацькі роки.

Михайло Грушевський поза політикою і наукою

Він був дуже сімейною людиною. У 1896 році Грушевський одружився з Марією Вояківською – педагогинею, перекладачкою та громадською діячкою. Їхній шлюб сучасники описували як теплий і дружній. Марія була не просто дружиною вченого: вона допомагала йому в роботі, листуванні, громадських справах, а згодом стала його найближчою помічницею.

Особливе місце в його житті займала єдина донька Катерина, яку в родині ніжно називали Кулюнею. Грушевський дуже багато уваги приділяв її освіті. Він радив їй книжки, цікавився її навчанням, поступово залучав до власної наукової роботи. Уже в дитинстві Катерина фактично росла в атмосфері науки, літератури та мистецтва.

Будинок Грушевських у Львові був справжнім культурним осередком. Майже щовечора там збиралися письменники, митці, актори, науковці, громадські діячі. Маленька Катерина слухала розмови дорослих, а її батько працював над своїми історичними дослідженнями. Тож родинний дім став для неї своєрідним університетом ще задовго до офіційного навчання.

Грушевський любив подорожі. Разом із дружиною та донькою він бував у різних європейських містах. Родина подорожувала Італією – відвідала Венецію, Рим, Неаполь, Флоренцію; Катерина навіть піднімалася на Везувій.

У його житті було місце і для звичайних домашніх радощів. Збереглися родинні листи, які показують Грушевських не як «бронзових» історичних постатей, а як звичайну сім'ю: вони обговорювали будівництво будинку, гостей, покупки, подарунки, навчання Катерини. В одному з листів маленька Кулюня розповідала батькові, що мама пообіцяла подарувати їй на іменини кріселко у вигляді фаянсового мухомора та великий флакон.

Грушевський був дуже прив'язаний до свого дому. У Львові він створив для родини власний будинок, де міг працювати, приймати гостей і водночас бути поруч із дружиною та донькою. Пізніше родина придбала будинок на Паньківській у Києві. Війни й політичні переслідування змусили Грушевських неодноразово залишати свої домівки.

Цікаво, що його родина була фактично командою. Марія допомагала чоловікові з листуванням та організаційними справами, а Катерина в дорослому віці працювала з батьковими рукописами, редагувала й упорядковувала його матеріали.

І ще один момент, який дуже добре показує людську сторону Грушевського: попри величезну кількість наукової роботи й політичних справ, він залишався уважним батьком. Катерина згадувала, що батько радив їй, що читати, а що їй ще зарано, і фактично формував її інтелектуальні зацікавлення з дитинства.

Запрошуємо до читання!

Твори Михайла Грушевського чекають на вас у фонді нашої бібліотеки. Читайте, відкривайте, пізнавайте історію України разом із її видатним дослідником!