ВАЛЕРІЙ ПУЗІК

Ветеранська література. Валерій Пузік «Ким ми були?»

Чесна й болісно-прекрасна книжка про людей на війні, написана через призму власного досвіду. Валерій Пузік поєднує документальну точність і художню чутливість, збираючи голоси, імена, позивні, сни, марення й розмови, що народилися серед вибухів та нічних чергувань. Це військова мемуаристика, яка не просто розповідає про сучасну російсько-українську війну, а фіксує моменти того, яким чином вона змінює людей, міста й саму реальність. Книжка стає спробою відповісти на запитання, ким ми були до війни, ким стали у її вирі та найголовніше – чи зможемо ми повернути собі себе.

Пузік В. Ким ми були / В. Пузік. – Харків : Vivat, 2025. – 272 с. : тв. – (Художня література).

Це художньо-документальний текст про досвід війни, втрату колишнього себе й болісну трансформацію людини в умовах насильства та смерті. Автор пише про війну не як про подію, а як про процес внутрішніх змін, у якому людина поступово прощається зі своїм мирним минулим.

Події книги описують період російського вторгнення з часів Майдану, початку своєї служби і до сьогодення.

Текст побудований на фрагментах пам’яті, відчуттях, спостереженнях – це не лінійна розповідь, а мозаїка станів і думок. Неначе автор веде діалог сам із собою, де відчутно, як автор готує все що згадує про людей на війні з ким доводилось служити, неначе боїться, що ці спогаді зітруться чи забудуться.

Книга народилася з потреби зафіксувати досвід покоління, яке війна змусила подорослішати, втратити і переосмислити себе. «Ми всі взяли до рук зброю, бо не мали іншого вибору. Але всередині залишилися тими самими творчими людьми… І наша місія – не лише боронити, а й фіксувати правду, ділитися відчуттями, пам’яттю, щоб ніхто не забув, через що ми пройшли» – так говорив про творчість і війну автор в одному з інтервʼю.

Автор не шукає героїзації – навпаки, він чесно говорить про страх, виснаження, мовчання і внутрішню порожнечу. Але й дуже відчувається в його історіях людяність, особливо про тих, кого вже не має з нами. В цій книзі автор говорить не стільки про війну, скільки про людей на війні.

Це спроба відповісти на запитання: ким ми були до війни, ким були під час цієї довгої війни і ким уже ніколи не зможемо бути знову.

Чому варто прочитати книжку «Ким ми були»?

• Присвячена пам'яті українського поета і письменника, військовослужбовця Максима «Далі» Кривцова, який загинув 7 січня 2024 року на Харківщині під час бойових дій.
• Автор фіксує реальні події, але подає їх як цілісну літературну оповідь – з метафорами, образами й внутрішніми діалогами.
• У центрі книжки – конкретні обличчя, голоси, характери, вона зберігає імена тих, хто воював, жартував, мріяв і тих, хто вже не повернеться.
• Показує, як змінюється людина, яка проходить шлях від романтизованого уявлення про фронт до щоденної реальності втрат, втоми та постійної небезпеки.
• Книжка чесно говорить про страх, травму і посттравматичний досвід, водночас пропонуючи спосіб проговорити біль і не залишитися з ним наодинці.
• Видано за підтримки Стипендійної програми від Норвезької асоціації авторів і перекладачів нонфікшн-літератури та PEN Ukraine.
• Містить чорно-білі ілюстрації авторства Валерія Пузіка.

Валерій Пузік – український художник, письменник, режисер, військовослужбовець.

Учасник Революції Гідності, з січня 2015 пішов на фронт добровольцем; брав участь у бойових діях на Донбасі у складі ДУК ПС переважно як мінометник. В 2016 році мобілізувався. У березні 2022 автор знову долучився до лав ЗСУ.

Народився в селі Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області. За освітою художник-дизайнер. Був активним учасником виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном. Працював журналістом для декількох інтернет-ресурсів і паперових видань, а також в книгарні-кав’ярі Видавництва Старого Лева в Одесі.

Автор 17 прозових і поетичних книг, переважно темою цих книг є війна, вірніше людина на війні. Також співавтор 8 збірок прози та поезії. А ще Валерій Пузік написав дві книги у жанрі фентезі для дітей і підлітків – «Делфі та чарівники» та «Макгі та Чорний дракон».

Активний учасник сучасного кінематографа України, він автор чисельних робіт, де він виступає переважно сценаристом та режисером. В доробку автора 14 документальних та ігрових фільмів, та один міні-серіал «Бліндаж», найбільш відомі з яких – «Наші котки», «War Note». Окрім документального та ігрового кіно автор створив декілька кліпів та відеопоезію.

Новела автора «На 42 кілометрі дороги життя» стала основою короткометражного ігрового фільму «Шлях», 2021.

Автор не тільки фільмує та пише, а ще й є чудовим художником. За його художніми роботами відбувались виставки, а також перебуваючи у війську, автор малював картини на ящиках від набоїв. В 2025 році у видавництві Фоліо вийшла книга «Південний пейзаж. Нотатки на полях війни», в якій поєднались військова проза та живопис автора, які були написані впродовж крайніх трьох років служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях. Багато своїх робіт автор виставляє на аукціони, кошти з яких йдуть на допомогу ЗСУ.

За свою літературну діяльність автор має велику чисельність нагород у літературних, кінематографічних конкурсах. Зокрема у 2025 році отримав премію імені Богдана Хмельницького в номінації «Літературні твори військової тематики» за книгу «З любов’ю – тато!», у 2024-му увійшов до сотні українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України рейтингу «УП 100. Поза межами можливого» видання «Українська правда».

Окремі твори автора перекладені німецькою, англійською, польською, італійською, також книги автора були видані в Словаччині, Польщі та Великій Британії.

Одружений, виховує сина. В одному інтервʼю автор говорить про свою творчість: «Любов до дитини – це не гучні слова. Це коли ти просто хочеш, щоб він жив у нормальному світі. І якщо для цього треба пройти через війну – ти йдеш», «Коли в тебе є син, війна перестає бути абстракцією. Ти дуже чітко розумієш, за що воюєш. Не за слова, не за гасла – за те, щоб він жив у світі, де не стріляють».

Книга є в фонді бібліотеки. Запрошуємо до читання!

КОСТЬ МОСКАЛЕЦЬ

Кожна його відповідь на питання журналіста – це про думки небайдужої до дзену особи або про маленьке есе з багатокрапкою. Над цим є бажання замислитись, коли якась теза надходить, немов озоріння та креслить літери досвіду на чистому аркуші відчуттів і свідомості.Він народився в Матіївці, навпроти якої на горі стоїть Батурин. З дитинства знав, що це колишня українська столиця, в 1708 знищена російським військом. Він називає її столицею забутою, містом зі штучно перерваною історією. Прагне змістовного відтворення. Для нього це «приватний символічний центр, осердя серця, точка відліку, від якої можна було проводити радіуси аж до Львова, окреслюючи те коло цінностей та ідентичності, яке врешті складається на вироблене самостійно поняття "батьківщина"». Він ніколи не прив'язувався до речей, але «неймовірно прив'язаним до …своєї землі, до краєвиду та історії».

Місце це для нього і точка відліку не одної історії та долі. «Поруч, за 40 кілометрів на північ, мешкала родина Зерових, 40 кілометрів на захід – Пантелеймон Куліш. Тому в мене ніколи не було дезорієнтації на місцевості, я добре пам'ятав, звідки я, де я, хто мої сусіди, хто – вороги, і що це таке – батьківщина».

Його авторські передмови – це справжнє «життя слів» та заклик «читати хоч живих, хоч мертвих – але людей». Справжні, окремі маленькі шедеври.

Дитинство безхмарним періодом не вважає, бо у школі «мав огидних і брутальних учителів, такі собі ходячі втілення совєтизму. Вони зробили все, що могли і навіть більше, аби поламати мені характер та, по можливості, всю подальшу долю. Але їм, на щастя, це не вдалося». Єдині світлі спогади тих часів – про канікули. Коли згадує про юність, вважає її розкішною. Пунктири біографії, означені такими фактами: «Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Москві (поезія, семінар Едуарда Балашова). Є одним із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську, працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати...»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997). Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись виключно літературною працею». Напевно, поворотним моментом долі була телеграма, яка надійшла взимку 1985 від Миколи Рябчука. Йшлося про виклик Костя до Києва для зустрічі з легендарним Віктором Морозовим і можливістю показати йому власні пісні. «Це було все одно, якби мене покликали показати свої пісні Роберту Планту з Led Zeppelin!.. Одна з тих, найперших пісень, "Ходжу-броджу білим світом" – записана тепер у Вікторовому виконанні на диску "Треба встати і вийти"».Багато хто за певну усамітненість вважає його аскетом і, як він зазначає, це якесь непорозуміння, непоінформованість та любов до міфів, але «Хай уже краще так, ніж Синьою Бородою або Дракулою».Лауреат премії журналу «Сучасність» (1994); ім. Василя Стуса (2004); ім. Володимира Свідзінського (2004); ім. Михайла Коцюбинського (2005); ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2006); лауреат премій ім. О. Білецького (2000); мистецької премії «Глодоський скарб» (2010) Національної премії імені Тараса Шевченка (2015).

Кость Москалець з 1991 року займається винятково літературною творчістю у власноруч збудованій «Келії Чайної Троянди» і пояснює: «Ну, треба ж, щоб у неї було якесь ім'я. Он у Гайдеггера це була просто die Hütte, хатина. А в Мацуо Басьо – Бананова хижка».

Він – автор величезної кількості пісень, семи збірок поезій, семи прозових і п'яти збірок есеїстики. Крім того, – активний блогер. Всі авторські рецензії, фото та нотатки останніх років можна побачити в його блозі. Уже понад десять років Кость Москалець майже ніколи не виїжджає зі своєї «Келії» на Чернігівщині. Туди до нього за традицією приїжджають друзі, щоб відкрити та закрити купальний сезон. Він пише, читає, п'є запашний чай і рибалить у компанії Тараса Чубая.

На питання, чому саме мало пересувається відповідає, що раніше було до кого їздити. «Тепер майже всі мої друзі або повмирали, або й собі пороз'їжджалися світами… Нові дружні стосунки в моєму віці зав'язуються важко, всі питання з видавництвами або часописами залагоджуються через Інтернет…

В Матіївці квартира, тут – Келія, тут мешкають мої рідні, друзі і знайомі. Саме звідси я вирушав у ті чи ті подорожі, з яких неодмінно повертався… Саме тут весь вік прожив мій батько, український письменник Вілій Москалець, пишучи й видаючи свої книги. Проте нікому на думку не спадало називати його аскетом або самітником. Радше навпаки, він був дуже компанійською людиною. Саме тут і саме так жив один з моїх найближчих друзів, прекрасний поет Володимир Кашка».

Проза Костянтина Москальця перекладена англійською, німецькою та японською мовами; сербською і польською перекладені численні вірші та есе.

Політика для нього кумедний серпентарій. Досвід театру «Не журись» порівнює з кабаре із соціально-політичною сатирою. «Для мене то була одна з нечисленних на той час можливостей показати свої пісні ширшій публіці, у загальну спрямованість "Не журись!" я не дуже-то й вписувався. Але ми постійно перебували в пошуку, експериментували на ходу, нас напрочуд гарно приймали.

Період "Не журись!" – один з найкращих і найсвітліших у моєму житті, а хлопці, з якими я тоді працював – той-таки Віктор Морозов, Тарас Чубай, Юрко Саєнко, Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Едуард Драч, Юрій Винничук та решта – до сьогодні залишаються найдорожчими і найвірнішими друзями. Щодо театру як такого, то я не є ані завзятим театралом, ні, тим більше, драматургом».

Костянтин Москалець – автор поетичних книг «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» ( 2001), книг прози «Рання осінь» (2000), «Досвід коронації» (2009), філософської і літературної есеїстики «Людина на крижині» (1999) і «Гра триває» (2006), а також книги щоденникових записів «Келія чайної троянди» (2001). У 2000 році Віктор Морозов записав диск пісень Москальця «Треба встати і вийти», а в 2008 – «Армія Світла».

Поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант, нонконформіст, актор театру «Не журись» Костянтин Москалець у «Пунктирі».

«Але тільки мужність і створює порядок, долаючи твердою рукою корупцію та інші видимі та невидимі прикмети хаосу. Сьогодні там, на полях битв, формується наша еліта і творяться нові закони. Віритимемо, що наші мужні захисники якось повернуться з перемогою і знатимуть, що робити і як жити далі. Сподіватимемося, що українські діти, які ростуть під російськими ракетами та іранськими дронами, втрачаючи батьків і матерів, добре вивчать уроки мужності та гідності, які є проявами любові до Батьківщини та свого народу. І обов'язково навчать мужності своїх дітей».

«А ми не ідіоти, ми – істоти, зроблені з живого снігу, тому нам притаманно танути. Чверть години тому я відчував себе щасливим, а цієї миті – нещасним, бо, скажімо, несподівано пригадав померлу подругу, без якої весь цей світ видається безглуздим даром. Але завтра я прокинусь, і рожеве проміння вранішнього сонця, яке забарвлює пелюстки квітучої черешні, знову поверне мені відчуття щастя або, радше, невимовної сенсовності буття. Причому це станеться так, ніби я вперше сьогодні на світі, і в ньому ніхто не вмирав і не помре ніколи.

Я би був якимсь монстром без таких маленьких радощів, про які ви говорите – без нової книжки, що пахне свіжою друкарською фарбою, без японських гачків, яких навіть у Чубая немає, без нових струн на гітарі і без своєї старої-престарої чашки для ритуального чаю.

Однак, з іншого боку, якби я задовольнявся виключно такими нехитрими радощами, я потай зневажав би себе за приземленість і надто вже буржуазну дріб'язковість. Я вважав би себе МАЛИМ монстром.

Відтак, треба самому написати ту книгу, що пахнутиме свіжою друкарською фарбою, і самому скласти ту пісню, яку радо співатимуть Віктор Морозов або той-таки Чубай, а може, якщо поталанить, то й інші люди. І тоді маленька радість стане великою, бо це так гарно, коли люди співають самі, а не слухають мертві голоси в mp3 форматі...»

«Будь-яка література потрібна, якщо вона вже є, в тому числі і "про героїв". Інша справа, як та література написана...».

«…вираз "щаслива людина" передбачає якусь субстанційну щасливість. Однак субстанційно щасливим може бути тільки ідіот».

«…всі про це прекрасно знають, але майже всі нехтують своїм знанням – соціальні мережі є страшними пожирачами часу і "паразитами свідомості", згадуючи чудовий роман Коліна Вілсона.…думаю, на питання про важливість соціальних мереж кожен письменник повинен відповісти самостійно. Для когось вони виявляться необхідними, комусь – аж ніяк не потрібними. І ті, й ті матимуть рацію – однак, не всю рацію. Я наразі зупинився на блозі, який у мене вже давно на Wordpress, а там побачимо...».

МЕРІ ШЕЛЛІ

Справжня історія Франкенштейна

1818 рік – Мері Шеллі випускає свій роман «Франкенштайн, або Сучасний Прометей». 2025 рік – на Netflix виходить «Франкенштайн» Ґільєрмо дель Торо. А у 2026-му кінотеатри крутили «Наречену!» Меґґі Джилленгол. Минає понад 200 років з моменту публікації, а інтерес до історії про оживленого трупа та його творця не згасає. Як виник міф про Франкенштайна? І яким було життя Істоти в літературі, кіно та коміксах?

Мері Шеллі – англійська письменниця перш за все відома, як авторка роману – «Франкенштейн, або Сучасний Прометей».

Вона народилася 30 серпня 1791 року. Мері була дочкою письменника і філософа У. Годвіна і письменниці Мері Уолстонкрафт. У 1814 році вона стала цивільною дружиною поета П. Б. Шеллі. У 1818 році після смерті першої дружини Шеллі, вони узаконили свої відносини церковним шлюбом. У 1822 році поет трагічно загинув, а Мері присвятила все своє життя редагуванню його публікацій і вихованню їхнього єдиного сина. Усе своє життя вона заробляла літературною працею.

Мері Шеллі написала сім романів: «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», «Матильда», «Вальперга, або Життя і пригоди Каструччо, князя Лукки», «Остання людина», «Доля Перкина Уорбека», «Лодор» та «Фолкнер» шість з яких були випущені за її життя, а останній був виданий в 1859 році.

Одного разу, Мері приснився блідий чоловік, який схилився над якоюсь істотою і щось шепотів їй на вухо, це було страхітливе видовище. Після того, як вона прокинулася, то відразу почала записувати, те що побачила у сні. Саме цей сон і спонукав англійську письменницю написати свій перший роман – «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», який був виданий у 1818 році, авторці тоді було 19 років. Саме історія про Франкенштейна і його створіння принесла авторці найбільшу славу і визнання. А сам роман вважається класичним твором він поєднує в собі елементи готичного роману, поезії романтизму і просвітницького реалізму. Роман описує велике звершення і фатальну помилку людського генія. Швейцарський вчений Франкенштейн, вивчивши досягнення сучасної медицини та секрети алхімії, проникає в таємниці життя. Намагаючись перемогти смерть, він створює гігантську людиноподібну потворну істоту.

Філософська ідея Мері Шеллі полягала в незбагненності таємниць світобудови і небезпеки втручання людини в закони природи. У 20 столітті монстр Франкенштейн стоїть поруч з відомим вампіром Дракулою і стає одним з найважливіших символів в міфології Заходу.

Мері Шеллі померла в Лондоні 1 лютого 1851 року.

«Франкенштейн, або Сучасний Прометей» українською мовою був виданий у трьох різних видавництвах. Українські читачі позитивно відгукуються про книги Мері Шеллі, про що свідчать їхні відгуки.

Однієї прохолодної та дощової літньої ночі 1816 року група друзів зібралася на віллі Діодаті на березі Женевського озера. «Кожен з нас напише історію про привидів», – оголосив лорд Байрон присутнім, серед яких були лікар Джон Полідорі, поет Персі Шеллі та 18-річна Мері Волстонкрафт Ґодвін (пізніше Шеллі).

«Я стала вигадувати історію, – писала вона. – Таку, яка б говорила про таємничі страхи нашої природи та пробуджувала жах».

Її оповідь стала романом, який опублікували через два роки під довгою назвою: «Франкенштейн, або Сучасний Прометей, історія Віктора Франкенштейна, молодого студента-натураліста, який, палаючи шаленими амбіціями, оживляє тіло, але з жахом та огидою відкидає створену ним жахливу істоту».

«Франкенштейн» – це одночасно перший науково-фантастичний роман, готичний жах, трагічний роман і притча, і все це "зшито" в одне величне тіло.

Його центральні трагедії – небезпека "гри в Бога" з одного боку, батьківське відторгнення і суспільне неприйняття з іншого – актуальні сьогодні, як і завжди.

Чому ж справжній сенс роману Мері Шеллі 1818 року все ще затьмарений його успіхом, навіть через понад два століття після його появи? І чи є інші вигадані персонажі, які настільки ж міцно закріпилися в народній уяві, як два центральні архетипи, втілені Мері Шеллі в життя, – "істота" та надмірно амбітний "божевільний вчений"?

«Франкенштейн» породив численні інтерпретації та пародії, починаючи з жахливого короткометражного фільму Томаса Едісона 1910 року і до Шоу жахів Роккі Горрора.

Є італійські та японські «Франкенштейни». Мел Брукс, Кеннет Брана та Тім Бертон також мають свої власні версії.

Персонажі чи теми «Франценштейна» надихали на комікси, відеоігри, спін-оффи романів, телесеріали та пісні таких різних виконавців, включно із Metallica.

Роман використовували як аргумент як за, так і проти рабства та революції, вівісекції та імперії, а також як діалог між історією та прогресом, релігією та атеїзмом.

Префікс "Франкен-" процвітає в сучасному лексиконі як синонім будь-якої тривоги щодо науки, вчених та людського тіла.

Його також використовували для формування занепокоєння щодо атомної бомби, генномодифікованих культур, дивних продуктів, досліджень стовбурових клітин, а також для характеристики та заспокоєння побоювань щодо штучного інтелекту.

2025 рік – на Netflix виходить «Франкенштайн» Ґільєрмо дель Торо.

Майстер науково-фантастичних фільмів жахів Ґільєрмо дель Торо нарешті здійснив свою дитячу мрію – екранізувати «Франкенштейна».

Стрічка розповідає історію Віктора Франкенштейна, який створює Істоту з частин тіл померлих, але відразу відвертається від неї, накликаючи на себе її гнів. У новій інтерпретації режисер робить акцент на людській драмі та сімейних травмах, намагаючись, за його словами, показати "недосконалих персонажів".Дель Торо довгі роки мріяв екранізувати цей роман. Зйомки тривали чотири місяці, а бюджет сягнув 120 мільйонів доларів. Режисер наполіг на створенні справжніх декорацій замість використання комп'ютерної графіки – для фільму побудували, зокрема, лабораторію Франкенштейна та корабель.

Критики високо оцінили візуальну складову, гру акторів, атмосферу горору й сюжетні повороти. Рейтинг стрічки на Rotten Tomatoes становить 85% "свіжості", а глядацька оцінка досягла 95%.

Найкращим вибором для знайомства з історією у коміксному форматі є розкішний графічний роман «Франкенштейн» (адаптація класичного твору Мері Шеллі) від французького майстра Жоржа Бесса Франкенштейн (графічний роман Жоржа Бесса) - Книгарня Є. Це атмосферне чорно-біле видання у твердій палітурці передає всю готичну моторошність та філософську глибину першоджерела Франкенштейн. Графічний роман – Cosmic Shop.Комікс можна придбати за ціною близько 765–850 грн у різних українських книжкових та спеціалізованих магазинах, таких як Cosmic Shop, Geekach або Книгарня "Є". Крім класичної адаптації, є й інші популярні серії та формати:«Frankenstein: Junji Ito Story Collection»: манґа-адаптація від визнаного майстра жахів Джюнджі Іто (доступна мовою оригіналу) Frankenstein: Junji Ito Story Collection - yakaboo.«Я, Франкенштейн: Зародження»: серія коміксів Кевіна Грев'є у жанрі міського фентезі та супергероїки Я, Франкенштейн. Зарождение – Cosmic Shop.

Шеллі М. Франкенштейн, або Сучасний Прометей : романи / М. Шеллі. Дивна історія доктора Джекіля і містера Хайда / Р. Стівенсон. Портрет Доріана Грея / О. Вайльд : романи . – Київ : Школа, 2006. – 489 с. : тв. – (Б-ка пригод).

Франкенштайн – наріжний образ сучасної попкультури. Про нього знають, мабуть, усі: навіть ті, хто не читав першоджерела й не бачив жодної з екранізацій. З імені слово перетворилося на загальну назву: так тепер називають будь-яку недолугу компіляцію. На гелловінських вечірках серед вампірів та відьом завжди можна запримітити людей із зеленою шкірою та масивними, вкрученими в шию болтами. Однак усе це не має практично ніякого стосунку до роману Мері Шеллі. Проблеми в інтерпретаціях виникають вже на стадії назви: у масовій свідомості Франкенштайн – це монстр, хоча в романі так називають його творця, і підназва «Сучасний Прометей» апелює до одного з міфів про бунтівного титана, згідно з яким той не лише дарував людям вогонь, а й цих самих людей створив. На превеликий жаль усіх філологів, не література обезсмертила Франкенштайна, а кінематограф. Майже все, що ми знаємо про цю історію, зародилося й розвинулося у XX столітті. Про що ж тоді писала Мері Шеллі? Дещо про інше.

Оригінальний роман говорить про честолюбство піонера від науки і його неготовність брати відповідальність за вчинені дії. Текст зосереджується на людських почуттях і страхах, повністю нехтуючи «видовищною» стороною історії. Сюжет рясніє драматичними, а іноді й відверто мелодраматичними поворотами. Історія в романі подається у суб’єктивному, ретроспективно-епістолярному форматі: читач знайомиться з героями, коли все, що могло статися (за мінімальними винятками), вже сталося.

Кінець XVIII століття. Англійський капітан Роберт Волтон веде свій корабель на північ, натхненний сміливою метою дослідити Північний полюс. Серед арктичних льодів він натрапляє на щось дивне — гігантську істоту, яка торує свій шлях крізь холодну пустку. Згодом екіпаж знаходить напівмертвого чоловіка, який оповідає історію свого падіння. Звуть його Віктор Франкенштайн, і колись він був амбітним студентом, що хотів розгадати таємницю життя і здолати смерть. Врешті-решт, він оживляє гротескну подобу людини, але мусить заплатити за своє відкриття жахну ціну. Обраний формат оповіді дозволяє авторці вправно обходити гострі кути, лишаючи багато чого на відкуп читацькій уяві.

Мері Шеллі змогла витворити морально неоднозначних персонажів: нещасний Віктор – лицемір і боягуз, який заради приховування своєї таємниці готовий пожертвувати життями інших людей, а кровожерлива Істота – лиха не за своєю природою, а через жорстоке ставлення до неї й відсутність батьківської підтримки.

Вчинки монстра неможливо виправдати, але зрозуміти його можна. Авторка вивчає поняття людяності, намагаючись зрозуміти, що відрізняє людину від монстра і де проходить тонка грань між одним та іншим.

Книга є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!