четвер, 25 листопада 2021 р.

«МІЙ ЛЮБИЙ КРАЮ, ВСІ ПІСНІ МЕНІ ЛИШЕ ТОБОЮ ДАНІ…»

З життя цього чоловіка можна було б написати цікавий роман про долю української людини у ХХ столітті. Як і чому він став Єнсеном? Чому приховував і на еміграції, хто він і звідки?
Більшість свого життя Леонід Едвардович Пархомович прожив під «справжнім» прізвищем Єнсен — прізвищем-оберегом від хижих мисливців на непокірні душі, прізвищем-легендою. Милу і прекрасну версію він вибудував про свій шведський родовід у славетному романі «1709», дія якого розгортається на Полтавщині. Наштовхнули його на це шведські могили над Сулою, на які він бігав школярем, а може, й забирався на них з дідусем. Згадував Леонід ці могили й у новелі «У вишневій країні», змальовуючи портрет своєї сестри Валентини в образі Аглаї: «Вона висока і струнка, колись, раніше була б із неї темноока дівка, що стереже вночі шведські могили біля Ромна — міста історії і ромашок…». Свої твори підписував геонімом Полтава, що натякав на його малу Батьківщину. Вже після смерті Леоніда Полтави, публікуючи його листи, письменник-полтавець Дмитро Нитченко (1905–1999) писав, що «прізвище Полтава, певно, було його псевдо. Він ніколи не розповідав про точне місце свого народження…». Не так давно знайшлися документи справжнього Леоніда (їх зберегла двоюрідна його сестра по батькові — Елеонора Гаїк): копія атестата про закінчення середньої школи, виписка з метричної книги, довідка про освіту батька, повідомлення НКВД про трагічну долю Леонідового батька — Едварда Адамовича.
Тепер ми бачимо, що обране прізвище-легенда вберегли Леоніда від фатального кінця. Довго залишався незнаним у рідному краї, але його творчий доробок був високо оцінений за межами України. Він уже ніколи не повернувся на Батьківщину, хоча усіма своїми думами, творчістю, життям прагнув до неї.
Народився Леонід 24 серпня 1921 року у с. Вовківцях Роменського повіту Полтавської губернії в родині Едварда і Любові Пархомовичів. Батько був лікарем-хірургом, надзвичайно інтелігентною і порядною людиною. Спогади про батька, якого Леонід тепло називав «мій вчителю», «лікарю мій», «незабутній» вилилися у поезії «Лист батькові»
… Ми не рвались удвох ніколи
Від Дніпра свого — в далечини:
Ти в лікарню, а я — до школи,
Ми трудом любили Вітчизну…
Мати працювала вчителькою, це була розумна і вольова жінка, мудра наставниця. Мав Леонід і сестру Валю, яка закінчивши медучилище, працювала, а пізніше тяжко захворіла і померла. Хлопець відмінно навчався, багато читав, писав вірші. 1938 року Леонід вступив до Ніжинського учительського інституту, а десь через тиждень забрали його батька. Через три тижні його розстріляли, а реабілітували аж 1959 року. Леонідові довелося заробляти на життя, демонструючи вечорами фільми. Як же юнакові пощастило закінчити інститут? Є думка, що за нього заступився Максим Рильський (1895–1964), дізнавшись про сімейні обставини. Леонід бував у Рильського вдома і на дачі, листувався з ним і все життя пам’ятав дружні уроки. Присвятив йому ряд віршів, а на смерть свого дорогого вчителя, (будучи уже в еміграції), написав, повну щемливого болю «Баладу про п’ятого лебедя»:
Серця схилились, мов сумні знамена.
І я, твій учень, музикою болю
Пронизаний…
Мій старший друже, батьку мій Максиме, —
Я лісом Голосіївським ридаю…
Запалала над світом Друга світова війна… Шевченків напис на роменському пам’ятнику «І оживу, і душу вольную на волю із домовини воззову» вселяв восени 1941 і зимою 1942 років в серцях патріотичної молоді, до якої належав і Леонід Пархомович, надію на відродження незалежної України. Патріотичну ідею принесла в Ромен одна з похідних груп ОУН із Західної України. Галичанин Остап говорить юнакові: «Ідея власної держави — найвеличніша з ідей, з нею перемагають сотні тисяч». Коли підпілля попало під загрозу розгрому німецькими нацистами, Остап радить юнакові залишити місто і рятувати не себе, а талант. «Талант не твій. Справжній талант — народне добро». Він потрапив на поїзд, який віз молодих земляків на примусові роботи до Німеччини і опинився в Берліні. Тим же шляхом прибули туди і інші члени оунівської «двадцятип’ятки». Згадуючи події 1941–1942 рр. у Ромні, Леонід написав пізніше:

вівторок, 23 листопада 2021 р.

Бібліографічна пам’ятка "Час великого народного болю" (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921- 1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року)

Хтось сказав, що «Пам’ять – сіра зона між політикою і психологією». Дуже б не хотілося, щоб українська пам’ять про Голодомори була такою «сірою зоною». Їх і так забагато і в українському минулому, і в сьогоденні. Тож мета бібліографічної пам’ятки – допомогти молодим українцям сприйняти українську пам’ять про жертв голоду, яка і по сьогодні залишається деформованою. Бібліографічна пам’ятка стане у нагоді всім, кому небайдуже питання пам’яті – справжнім патріотам України і щирим вболівальникам за її долю.

«Час великого народного болю» (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921-1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року) : бібліографічна пам’ятка / упоряд. Н. Л. Карпінська ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 16 с.

Майстри народного мистецтва Полтавщини (рекомендаційний список літератури)


СТРІЧКА ЧАСУ

неділя, 14 листопада 2021 р.

ЗУБ ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ

Український поет, прозаїк, педагог, композитор, митець, член Національної спілки письменників України, Заслужений працівник культури України, Відмінник народної освіти, лауреат літературної премії ім. М. Коцюбинського та В. І. Полевика
Зуб 
Петро Григорович
Народився Петро Зуб 22 листопада 1932 року в с. Ковалівці Шишацького району на Полтавщині у хліборобській сім'ї.
З дитинства чудово малював, співав, грав на багатьох інструментах, що й визначило його життєвий шлях. Закінчивши семирічку, вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Його однокурсником і другом був Микола Кондратюк – у майбутньому відомий український співак. Поет відвідував літературну студію при редакції "Зоря Полтавщина" – тут було надруковано у 1949 р. його перший вірш "Лісосмуги садимо в степах".
Навчаючись у класі домри під орудою чудових педагогів Г. Замая та А. Сідака, водночас опановував вокал, хоровий спів, духові інструменти. Тоді ж захопився фольклористикою.
Тяжке життя в повоєнні роки змусило хлопця у вільний від навчання час працювати на будівництві. Згодом разом із М. Кондратюком він бере участь у концертах. 
По закінченні училища 1951 року деякий час був методистом обласного Будинку народної творчості, розгорнув широку роботу в царині збирання народних пісень. Десятки перлин записав від своєї мами Наталки Михайлівни та від дядька Івана Миколайовича Діденка. Викладав музику та співи у Великосорочинському педучилищі ім. М. В. Гоголя, де він знайомиться з Танею Бедратою, котра згодом стала його дружиною. Після служби в армії знову повернувся на викладацьку роботу в Гадяцькому культурно-освітньому училищі.
Зі спогадів дружини: "Я була комсоргом училища, а Петро Григорович мав доручення від педколективу допомагати мені. Через рік його призвали в армію, ще через рік я закінчила училище й мусила три роки відпрацювати в Луганській області. Та ми не поривали зв'язку й листувалися. Писали один одному мало не щодня – аж поки не побрались. У любові й злагоді ми прожили 53 роки."
Пісенність його творів приваблювала композиторів. Микола Донець, зокрема, написав пісню "Наш край" (Розцвіла над ставом), яку свого часу співала вся Україна і яка стала народною. Не менш популярною була пісня "Закохалася" цього ж композитора, а Пантелеймон Малиненко написав на текст П. Зуба "Полтавський вальс".
Його пісні є в репертуарі багатьох художніх колективів України. Вони виконувались також в Росії, Білорусі, Молдові, Чувашії, Польщі, Болгарії, Франції та ін. 
Попрацювавши завідувачем секції музики Глухівського педінституту, здобувши вищу освіту в Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського, Петро Григорович 1961 року переїздить до Чернігова. Працює старший викладач, а потім доцент Чернігівського педінституту ім. Т. Г. Шевченка, де 20 років завідував кафедрою музики та співів.
Сповнений сил і енергії він багато вільного часу віддає творчій роботі: пише вірші, прозові твори, складає музику, малює художні картини. Його твори публікує республіканська преса. А в столичному видавництві "Веселка" майже підряд в 1975, 1977 і 1979 роках вийшли дитячі книжки "Зоряний баштан", "Золотинка", "Жайворонки".
Згодом у Чернігові видає дві збірки пісень "Голубе Полісся" та "Пісня дзвоника". У них, Петро Григорович, виступив як поет і композитор. Він написав музику як до власних пісень, так і до поетичних творів чернігівських та київських авторів. Друкував також багато збірок оповідань та віршів для дітей та дорослих. Він зібрав і опрацював багато народних пісень на Полтавщині, Сумщині й Чернігівщині, низці їх дав сценічне життя.
В редакційно-видавничому відділі обласного управління по пресі з'явилися нові книжки поезії і прози Петра Зуба "Царина душі моєї" (1992), "Рід" (1993),"Не прокляни себе" (1994), "Початок дорог" (1995), у видавничому агенстві "Псьол" (смт Шишаки Полтавської обл.), збірка "Хай ще зозуля кує" (1997) та інші.
У 1998 році вийшла ще одна поетична збірка Петра Зуба "Доля". Майже сто поезій, зміст яких узагальнюють розділи "Межа", "Диво", "Обрій", "Акварелі", "Соната кохання".
П. Г. Зуб – член Національної спілки письменників України з 1998 року. Твори його перекладалися на російську, білоруську, чуваську, польську мови.
У творчому доробку П. Зуба нариси краєзнавчого змісту, в яких він розповідає про відомих діячів життям та діяльністю, пов'язаних з Чернігівщиною. Згадує Полтавщину, славить "каштановий Чернігів", запам'ятав ніжний "ранок у Карпатах".
У 2000 році вийшла книга "Золота спадщина", в якій автор висвітлює життєвий та творчий шлях одного з найталановитіших хормейстерів, фольклористів Чернігівщини В. І. Полевика.
Сотні концертів, творчих вечорів, авторських зустрічей подарував Петро Зуб разом із професійними та самодіяльними артистами, літераторами слухачам та читачам у різних містах і селах України.
В одному з останніх віршів він зізнавався, що любить Полтавщину, "як пісню мамину, в святі слова обрамлену…"
В 2005 році Петро Григорович побував на батьківщині. На той час письменник переніс два інфаркти й два інсульти, та все ж таки наважився сісти за кермо автомобіля. Він ніби відчував, що це буде остання зустріч із милою його серцю Полтавщиною.
Погостювавши в Ковалівці, збиралися їхати до рідних дружини у Кременчуцький район, коли раптом стався третій інсульт. Його врятували лікарі Шишацької ЦРЛ.
Потяглися довгі місяці одужання. Петро Григорович почав ходити, проте рухався йому було дуже важко. Та найгіршим лихом для письменника була втрата зору. Адже він не уявляв свого життя без творчості й продовжував писати. Напружуючи хворі очі користувався лупою, дрібним бісерним почерком мережив на папері рядки своїх творів. Остання книга, яку встиг написати й видати П. Зуб, – повість "Дан і Леля" (2007), до цього побачили світ повісті "Грім", "Бас" та ін.
20 жовтня 2007 року Петра Григоровича не стало.
Почуттям доброти і любові перейняті та осяяні багато творів поета і композитора Петра Зуба. Глибоко й органічно відбились у них також мистецька простота, невимушеність і щиросердечність. Образно кажучи, визначальним у творчості нашого земляка стало те, що до певної міри було і є визначальним для всього його життя, оточення, в якому зростав і формувався як людина й митець. Від книжки до книжки голос письменника набирав нових барв і тонів.
Література в нашій бібліотеці:
  1. Дятлов В. О. Зуб Петро Григорович (22.11.1932, с. Ковалівка Шишацького р-ну Полтав. обл. – 2007) – письменник. чл. НСПУ (1998). Літ. премія ім. М. Коцюбинського (1995) / В. О. Дятлов // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2011. – Т. 11. – С. 17–18.
  2. Матяшова З. Поет, письменник, педагог / З. Матяшова // Полтавський вісник. – 2008. – 17 жовт. – С. 23.
  3. Не стало автора "Полтавського вальсу" : [П. В. Зуб, уродженець с. Ковалівка Шишацького р-ну] // Зоря Полтавщини. – 2007. – 24 жовт. – С. 4.
  4. Літературна Україна. – 2007. – 8 листоп. – С. 2.
  5. Петро Зуб // Письменники України: біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 152.

пʼятниця, 12 листопада 2021 р.

СЕРВІС - LANGUAGETOOL

Перевірка граматичних та стилістичних норм - LanguageTool
Вставте ваш текст у поле нижче. Натисніть кнопку "Перевірити текст", щоб знайти можливі помилки. 
На жаль, цей інструмент працює не зовсім досконало, але більшість орфографічних, граматичних помилок він допоможе виявити.

четвер, 4 листопада 2021 р.

ПОМЕР ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СПІВАК ТА ПОЕТ ВІКТОР ЖЕНЧЕНКО

28 жовтня на вісімдесят шостому році життя помер письменник, співак, причиною смерті стала коронавірусна інфекція, на яку співак хворів дуже важко.
30 жовтня біля Будинку письменників у Києві відбулася церемонія прощання із видатним співаком, поетом.
Віктор Васильович Женченко (нар. 1936, с. Оболонь Семенівський район, Полтавська область) — український співак (бас), поет та перекладач. Виконавець пісень, романсів, арій вітчизняних та закордонних композиторів. Член Нацiональної спiлки письменникiв України (з 1975), Заслужений артист України, Заслужений діяч мистецтв України.
Однією з найвідоміших пісень, яку виконував Віктор Женченко, є пісня "Сніг на зеленому листі" з музичного кінофільму "Як цвіт весняний".

неділя, 24 жовтня 2021 р.

Краєзнавча література – криниця народної пам'яті

Під такою назвою 22 жовтня в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася онлайн-зустріч на платформі zoom з учнями 7 класу Полтавської загальноосвітньої школи № 24.
Під час зустрічі працівницею сектору краєзнавчої літератури та бібліографії було презентовано цікаву добірку літератури, яка знайомить із давньою і неймовірно цікавою історією Полтави та Полтавської області, яскравими іменами видатних постатей, пов'язаних з нашим краєм, сучасними творцями культури, літератури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
Читаймо, адже краєзнавча література – це криниця народної пам'яті, цілюща вода з якої вгамує спрагу допитливих, додасть цікавих знань і відновить зв'язок між минулим, теперішнім та прийдешнім.
До нових, змістовних та насичених зустрічей у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.


Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...