МАКС КІДРУК

Коли світ втрачає рівновагу: Макс Кідрук і його роман «Колапс»

Новинка 2026 року!

Чи здатне людство врятувати себе, коли власні амбіції, наукові відкриття та боротьба за владу стають загрозою для його існування? Над цим змушує замислитися роман «Колапс» – нова масштабна історія українського письменника Макса Кідрука, що продовжує цикл «Нові Темні Віки».

Макс Кідрук – один із найвідоміших сучасних українських письменників, автор наукової фантастики, технотрилерів і психологічної прози, популяризатор науки та співзасновник видавництва «Бородатий Тамарин».

Народився письменник на Рівненщині. За освітою він інженер-енергетик, навчався в аспірантурі у Швеції, подорожував різними країнами, а згодом присвятив себе літературі. Його творчий шлях розпочався з книжок про мандри, а згодом автор звернувся до художньої прози, у якій наукові знання поєднуються з напруженим сюжетом і гострими питаннями сучасності.

Широку популярність Максу Кідруку принесли романи «Бот», «Зазирни у мої сни», «Де немає Бога», «Не озирайся і мовчи» та перша книга циклу «Нові Темні Віки» – «Колонія». У своїх творах письменник досліджує межі людських можливостей, наслідки технологічного прогресу та небезпеки, які виникають тоді, коли розвиток випереджає відповідальність.

«Колапс»: майбутнє, у якому під загрозою саме життя

Кідрук М. Нові темні віки / М. Кідрук. – [Рівне] : Бородатий Тамарин, [2026] – Кн. 2 : Колапс. – 928 c. : тв.

Роман «Колапс», що вийшов друком у березні 2026 року у видавництві «Бородатий Тамарин», є другою частиною циклу «Нові Темні Віки». Події розгортаються у XXII столітті, коли людство вже освоїло Марс, але так і не позбулося політичних суперечностей, боротьби за вплив і прагнення до влади.

На Марсі кривавий заколот порушує крихку рівновагу між корпораціями. Українська діаспора переживає внутрішні конфлікти, а на Землі виникає нова загроза: небезпечний патоген уражає рослини, зупиняючи вироблення кисню. Те, що здавалося проблемою окремих організмів, поступово перетворюється на небезпеку планетарного масштабу.

Тим часом науковці відкривають незвичайний світ далеко за межами видимого із Землі Всесвіту. Нові знахідки обіцяють відповіді на важливі запитання, але водночас породжують нові загрози.

Автор майстерно переплітає кілька сюжетних ліній, переносить читача між Землею та Марсом і поступово посилює відчуття небезпеки. Тут наука межує з невідомим, політичні рішення впливають на долі мільйонів, а особисті амбіції можуть мати наслідки для всієї цивілізації.

«Колапс» – це не просто історія про далеке майбутнє, космічні відкриття та можливу катастрофу. У центрі роману – людина з її страхами, переконаннями, прагненням контролювати світ і небажанням визнавати власні помилки.

Макс Кідрук порушує питання, які залишаються актуальними незалежно від епохи: що відбувається, коли особисті інтереси стають важливішими за спільне майбутнє? Чи здатні люди об’єднатися перед загрозою, якщо їх розділяють давні образи й боротьба за владу? І чи може науковий прогрес урятувати цивілізацію, якщо вона не навчилася відповідально користуватися власними можливостями?

Особливу вагу роман набуває завдяки тому, що описані в ньому небезпеки пов’язані не лише з фантастичними відкриттями. Крихкість політичних систем, екологічні загрози, суспільні конфлікти та людська самовпевненість роблять світ «Колапсу» тривожно впізнаваним.

Це книжка для тих, хто любить масштабні історії, наукову фантастику, несподівані сюжетні повороти й літературу, яка не обмежується розвагою, а спонукає замислитися над майбутнім.

Запрошуємо до читання! Книга є в фонді нашої бібліотеки!

«Колапс» – нагода вирушити в захопливу подорож світом майбутнього, де кожне рішення може стати вирішальним, а ціна людських помилок виявляється надзвичайно високою.

ВІКТОР ПЕТРОВ ("ЛЕЛЕКА")

Люди культури, яких забрала війна. Віктор Петров: «Лелека»: обірваний політ

Віктор Петров («Лелека») народився 19 вересня 1989 року у Львові в родині військовослужбовця та бібліотекарки. Навчався у школі №13, приватній школі-гімназії «Еврика» та в ліцеї «Оріяна». Здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив військову кафедру Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Розвідка». Ще студентом працював у «Макдональдсі», «Адідасі», згодом – у компаніях «Нестле» та «Софтсерв». Був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа», членом правління громадської організації «Інститут суспільних ініціатив», волонтером фонду «З янголом на плечі». Був співзасновником, продюсером та креативним менеджером «WHAT IF creative studio» та креативної школи «WHAT IF». У січні 2023 року вступив до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України. Отримав звання «лейтенант». Перед загибеллю виконував обовʼязки командира роти.

Загинув 26 травня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Часів Яр під Бахмутом на Донеччині. Похований на полі Почесних поховань на Личаківському кладовищі.

Посмертно лейтенанта Віктора Петрова нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також на його честь відкрили меморіальну дошку на стіні факультету міжнародних відносин ЛНУ.

«Він вибрав собі позивний Лелека, казав, тому що вони завжди повертаються до дому, а я йому надіслала маленького лелеку, як оберіг, якого купувала колись в Страсбурзі, це символ Ельзасу, – написала у соціальній мережі мама Віктора Ірена Петрова. – Він би міг поїхати і жити в любому куточку світу, але він народився у Львові і вважав своєю країною всю Україну! Я не змогла зупинити, це був справжній чоловік, якого поважали і любили всі, він не міг стояти осторонь, коли треба було діяти, він обіцяв, що скоро повернеться, і ми надалі будемо мандрувати світом!.. Не їв м’яса, бо шкодував усе живе, здавав кров онкохворим дітям, завжди допомагав усім друзям, жив наповненим життям… Писав щодня: мамулечко, я тебе так люблю, тримайтеся з татом, все буде добре, вже зовсім скоро!! Йому навіки 33, пам’ятайте, яку ціну платить Україна за свободу!!»

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Руданський Степан Васильович народився в сім’ї сільського священника 25 грудня 1833 року в селі Хомутинці Вінницького повіту.

Початкову освіту отримав у дяка. У 8 років батьки віддали Степана Руданського до Шаргородської духовної школи-бурси (1842–1849). Згодом навчався у Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському (1849–1855).

В 1856 році Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. За це батько позбавляє його матеріальної підтримки.

У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Почав говорити та писати українською.

У 1859 він почав друкуватися. Писав в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва.

Після закінчення академії Руданський одержав призначення працювати повітовим лікарем на південному побережжі Криму, куди він і приїхав 1861 року.

У 1861–1873 рр. (тобто 12 років) Руданський працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова.

У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського мирового округу, бо він був хорошим лікарем і відмінно виконував свої професійні обов’язки.

Жителі Ялти любили його чесність та доброту. За розповідями він навіть купував ліки для своїх пацієнтів за власні кошти. Проте його ненавиділи представники влади за незрадливу відданість українській культурі.

Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. Степан Руданський лікував хворих і сам захворів. Напружена робота, загальне ослаблення організму викликали загострення давнього недуги – туберкульозу легенів.

У 39-ти річному віці 21 квітня 1873 Руданський помер у Ялті. Поховано його на узгір’ї масандрівського кладовища Ялти.

Руданський С. Співомовки / С. Руданський. – Київ : Веселка, 1992. – 44 с.

Після перших поетичних спроб у вигляді історичних балад та інтимної лірики Степан Руданський знайшов свій жанр, абсолютно новий для української літератури, якому Іван Франко дав назву «співомовки». В цих гумористичних віршах закладена гостра сатира на імперський устрій, панів і чиновників – перед нами своєрідні віршовані анекдоти, на меті яких було викриття людських вад. Здебільшого співомовки побудовані як діалоги, що поступово переростають у суперечку, перемогу в якій отримує слабший або бідніший – фактично Степан Руданський став предтечею реп-батлів ще в ХІХ столітті.

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині заможних селян.

У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 роках у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах.

З 1927 року навчався у Бреславському Університеті.

1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською,чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік.

1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор.

Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.

У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквілі, Онтаріо.

Самчук У. Марія : Хроніка одного життя : роман / У. Самчук. – Київ : Радянський письменник, 1991. – 190 с.

Писаний по живому роман про Голодомор 1932-1933 років вийшов 1934 року. Він не просто відобразив геноцид – уже тоді Улас Самчук заклав у роман звинувачення радянської влади. На відміну від документального «Жовтого князя», «Марія» більше художній текст, де в основі все ж історія героїні, а не самої катастрофи. Протагоністка переживає низку особистих трагедій, перш ніж зіштовхнеться наприкінці житті з головним ворогом – голодом. Становлення й занепад по-справжньому сильної героїні показані хай навіть із типової перспективи матері (роман і присвячений матерям, які загинули голодною смертю), та все ж із модерновим глибоким дослідженням психологізму межового стану.

Володимир Юхимович Свідзинський народився 8 жовтня 1885 року в селі Маянів на Вінниччині в родині священника. Володимир був другою дитиною серед шістьох дітей. Відомо, що предки поета з покоління в покоління були священиками.

У 1899 році він закінчив Тиврівське духовне училище, потім навчався в Подільській духовній семінарії, але не закінчив її. Пізніше (1906-1913) вчився в Києві на економічному відділі комерційних курсів, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.

У студентські роки захопився літературою. Перший вірш Свідзінського «Давно, давно тебе я жду…» надрукували в журналі «Українська хата» у 1912 році.

Свідзинський багато працював із архівами та досліджував життя Поділля. У 1913 році він об’їздив багато сіл, щоб зібрати матеріали про ткацький промисел; його нарис увійшов до книги про кустарні промисли Поділля.

У 1915-1916 працював у Житомирі в контрольній палаті, а згодом був мобілізований до армії, служив при штабі 7-ї армії на Галичині й Поділлі.

У 1918 році звільнився зі служби і переїхав до Кам’янця-Подільського, де працював редактором, був вільним слухачем університету, спілкувався з відомими науковцями й письменниками. У цей час опублікував свої статті, поезії, переклади. До 1925 року активно поєднував архівну, наукову та літературну діяльність.

У Кам’янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). Згодом у них народилася дочка Мирослава.

У жовтні 1925 року Володимир Свідзинський переїхав до Харкова, де працював у журналі «Червоний шлях», пізніше – у газеті «Червона армія» та інших видавництвах. Тут вийшла його збірка «Вересень» (1927), а остання прижиттєва книга – «Поезії» (1940). Він багато перекладав, зокрема «Слово о полку Ігоревім» і твори Арістофана.

У Харкові сім’я Свідзинського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю.

Після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Основна частина його доробку – лірика, балади, віршовані казки – залишалась у рукописах.

1936 року – Свідзинський став членом Спілки письменників СРСР.

Життя поета закінчилося трагічно. 27 вересня 1941 року, коли до Харкова наближалися німецькі війська, радянська влада (НКВД) заарештувала Свідзінського разом з іншими представниками української інтелігенції за звинуваченням в антирадянській агітації. 18 жовтня 1941 року його вбили: арештантів замкнули в будівлі, яку підпалили.

Свідзінський В. Медобір : поезії / В. Ю. Свідзінський. – Нью-Йорк : Сучасність, 1975. – 204 с.

«Медобір» – це збірка поезій видатного українського поета-лірика та представника «розстріляного відродження» Володимира Свідзинського.

Історія створення: Поет готував цю збірку протягом останніх років свого життя (1927-1940 роки). Оригінальний рукопис та сам поет загинули під час трагічних подій осені 1941 року (разом із спаленням будівлі НКВС у селі Непокрите).

Перше видання: Тексти вдалося зберегти та вивезти за кордон. Перша еміграційна книга вийшла друком у 1975 році в Нью-Йорку (США) у видавництві «Сучасність», упорядником і автором приміток був Богдан Кравців, редактором – Олекса Веретенченко.

Реконструкція: Повну наукову реконструкцію збірки згодом здійснила літературознавиця Елеонора Соловей (опубліковано у двотомнику творів Свідзинського у 2004 році).

Тематика: До збірки увійшли циклічні поезії, балади та медитативна лірика (1926-1940 рр.), що вирізняються глибоким символізмом, міфопоетичними образами, темою природи, самотності, часу та трагічного передчуття епохи.

Всі книги є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!