ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Валер’ян Підмогильний народився у 1901 році у бідній сім’ї у селі Чаплі, що на Дніпропетровщині. Він навчався у церковній школі, а потім у катеринославському реальному училищі, навчання у Катеринославському університеті так і не закінчив через брак грошей. Однак хлопець займався самоосвітою, яка й допомогла йому в житті.

Писати Валер’ян почав ще з дитинства. У шкільному журналі хлопець публікував свої пригодницькі оповідання, які підписував псевдонімом «Лорд Лістер». У той час він захоплювався детективною літературою, але з віком захоплення минулось і письменник почав цікавитись людською психологією на тлі доби.

У 19-річному віці Валер’ян Підмогильний увійшов в українську літературу доволі амбіційно – зі збіркою оповідань, яку назвав «Твори. Том 1». Він став відомим завдяки своїй інтелектуально-психологічній прозі, вмінню помічати найменші дрібниці та сміливості зосереджуватись на складних проблемах.

У 1920-роках Валер’ян Підмогильний писав оповідання про голод на півдні України, ставши одним із перших, хто в художній образах показував тогочасні реальні події. Зокрема, варто згадати про оповідання «Син», яке сам Підмогильний вважав одним із своїх найкращих творів.

Підмогильний є автором першого урбаністичного роману «Місто», який входить до шкільної програми. Головний герой тут доволі нетиповий та новий для української літератури – він не є позитивним персонажем, погано поводиться з жінками та використовує інших для досягнення своїх цілей. Цей роман не втрачає актуальності крізь роки, його читають та обговорюють не лише вчителі на уроках, а й люди, які давно закінчили школу.

На хліб Валер’ян Підмогильний заробляв вчителюванням. Він викладав українську мову та математику у перервах між літературною діяльністю.

Письменник був одружений із донькою священника Катериною Червінською, яка стала акторкою Театру юного глядача. У подружжя народився син Роман, який помер у 21 рік через хворобу серця.

Підмогильний захоплювався фройдизмом, у нього висів портрет Зигмунда Фройда – австрійського психолога, який вивчав людське несвідоме. Можливо, ці захоплення й допомогли письменнику так тонко описувати своїх персонажів. Разом із другом Євгеном Плужником, Підмогильний уклав «Російсько-український фразеологічний словник» («Фразеологія ділової мови»). Вони хотіли показати самобутність та багатство української мови у період українізації та уніфікувати ділову фразеологію.

Валер’яна Підмогильного називали «заземлювачем романтичних бажань», бо він завжди знімав з людей рожеві окуляри та показував реальність. Він застерігав від ілюзорних сподівань, зокрема, що, обираючи владу, вона щось зробить та змінить життя, хоча насправді – все залежить від самих людей.

У 1934 році Валер’яна Підмогильного та його колег, які жили у харківському будинку «Слово», арештували нібито за «участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». До цієї «організації» нібито належали також Євген Плужник, Микола Куліш, Валерʼян Поліщук, Григорій Епік, Микола Любченко.

Серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Під час допитів Підмогильний не визнавав себе винним, але фейковий суд відправив його та інших заарештованих у тюрму на 10 років. Підмогильного доставили до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли Валер’яна Підмогильного, виконуючи рішення трійки НКВС. Протягом п’яти днів розстріляли загалом понад тисячу в’язнів, серед яких представники української інтелігенції: Микола Куліш, Микола Зеров, Лесь Курбас, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Юліан Шпол. На момент вбивства Валер’яну Підмогильному було 36 років. Його було посмертно реабілітовано у 1956 році.

Підмогильний В. Місто : роман / В. П. Підмогильний. – Київ : Віхола, 2024. – 368 с. : м. – (Неканонічний канон.

До 1927 року якщо в центрі уваги українських письменників і з’являлася певна топографія місцевості, це була переважно сільська місцевість, або й зовсім цнотлива природа. Валер’ян Підмогильний натомість показує велике місто – Київ, куди з села переїжджає Степан Радченко. Протагоніст прагне засвоїти закони урбаністичного життя, ставши його частиною – на такому зрозумілому сюжеті автор будує інтелектуальну прозу, підіймаючи філософські питання двоїстості буття. Водночас це й своєрідний роман виховання, адже місто виховує героя, він тут поступово дорослішає (чи деградує?) – читачі відслідковують усі соціально-психологічні проблеми, що постають перед Степаном, поки він перероджується з приїжджого простака на місцевого інтелігента.

Олександр Подерв'янський народився у Києві 3 листопада 1952 і закінчив Київський художній інститут за спеціальністю «Станковий і монументальний живопис, графіка, театральний живопис». З 1976 року він бере участь у виставках як художник. Картини Подерв'янського зберігаються в колекціях Національного художнього музею України і Київської національної картинної галереї, а також у багатьох приватних колекціях у США, Німеччині, Швеції та інших країнах.

Окрім того, він створив понад 50 сатиричних п'єс, які стали класикою. Серед провідних тем творчості драматурга і прозаїка – критика радянської та пострадянської реальності, абсурдність життя та міжнаціональні конфлікти. Його стиль вирізняється гострим сарказмом та використанням ненормативної лексики, а персонажі – контрастні до загальноприйнятої моралі.

У 2011 році п'єси Подерв'янського почали ставити на сцені. Зокрема, йдеться про твори «Павлік Морозов» та «Сни Васіліси Єгоровни». У своїй творчості він поєднує цинізм, іронію та постмодернізм.

Подерв'янський Л. Павлік Морозов : п'єси / Л. Подерв'янський. – Х. : Фоліо, 2005. – 127 с. – (Сафарі).

«Павлік Морозов» (збірник) – яскраве відображення соціально-ідеологічних, моральних та культурних реалій нашого життя.

З прізвищем Леся Подерв’янського пов’язана досить епатажна літературна творчість. Кожен його твір – це виклик сучасному розбещеному суспільству, бо в ньому, як у дзеркалі, відбиваються всі його вади. Ключовий твір збірки – п’єса «Павлік Морозов», в якій висвітлено цікавий погляд на діяльність відомого радянського піонера в часи Великої вітчизняної війни. Героїчний вчинок Павліка Морозова осмислюється під іншим кутом, а всі, хто зустрічається на шляху відчайдушного піонера, сприймаються ним виключно як вороги радянської влади та його особисті.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Мемуари лісу»: історії, які зігрівають

«Мемуари лісу» – це цикл затишних і зворушливих історій французького письменника Мікаеля Брюн-Арно про життя антропоморфних тварин у чарівному лісі.

У центрі кожної історії – мешканці лісу, які переживають дружбу, втрати, самотність, пошуки себе та радість від простих моментів. Їхній світ нагадує наш: тут так само вчаться довіряти, підтримувати одне одного, долати страхи й берегти тих, хто поруч.

Це книги, які хочеться читати повільно – немов сидіти біля вогнища й слухати добру історію. Вони огортають теплом, але водночас торкаються серйозних тем і допомагають побачити важливе в простих речах.

«Мемуари лісу» – для тих, хто любить атмосферні історії, чарівні світи та книги, після яких на душі стає трохи тепліше.

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – [2-ге вид.]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 1] : Спогади Фердинанда Крота. – 2024. – 296 с. : м. – (Мемуари лісу).

У лісі поблизу селища Чарівнокори, у дуплі дуба, притулилася книгарня Арчибальда Лиса. Там кожна тварина може залишити написану власноруч книгу та сподіватися, що одного дня її придбають. Чи багато там книжок? Уявіть собі…

Фердинанд Кріт помічає, що з віком його пам’ять погіршилася, тож він відчайдушно хапається за спогади, які ще залишилися. Зрештою, він же написав книжку мемуарів, яку залишив в книгарні Арчибальда. Як би вона йому зараз згодилася, щоб нагадати про тих, кого він любив, і що він любив.

Той єдиний примірник – його єдина надія. Але книжки вже немає, її хтось придбав!

З допомогою старих фотографій Арчибальд і Фердинанд йдуть слідами таємничого покупця, мандруючи лісом до межі мрій, спогадів і реальності.

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 2] : Щоденники Корнеліуса Лиса / М. Брюн-Арно. – 2024. – 320 с. : м. – (Мемуари лісу).

Відбувши осінні свята за бурхливою торгівлею, втомлений Арчибальд уже лагодиться повернутися до звичної книгарської рутини, аж тут мер Чарівнокорів ошелешує його новиною: мовляв, лісова книгарня насправді родині Лисів не належить. Законним власником нібито є якийсь зайда: таємничий Селестен Вовк.

Розгублений Арчибальд має з’ясувати, що ж коїться. Йому беруться допомагати батько, Жерве Лис, та племінник-розумака – Бартоломе. Можливо, відповідь – у п’яти втрачених щоденниках дідуся Корнеліуса Лиса? Арчибальд рішуче налаштований їх знайти.

Та сказати легше, ніж зробити. Здається, перш ніж цілковито піддатися хворобі, яка захопила його глузд, Корнеліус віддав щоденники на зберігання таємному письменницькому братству. Чи зуміє Арчибальд відшукати докази своєї правоти і повернути книгарню?

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 3] : Дух зими. – 2024. – 344 с. : м. – (Мемуари лісу).

Зима вкрила ліс білосніжною ковдрою. Дні холоднішають, а ночі стають довшими, як і щороку перед Йолем.

Мешканці Чарівнокорів радіють, адже в крамницях повно всілякої краси. От-от настане святкова пора частувань і теплих зустрічей, обіймів і святкувань. А батьки Бартоломе скоро повернуться додому після мандрів. Маленьке лисенятко так чекає цього дня!

Та коли стає зрозуміло, що Пімпренелла й Серафін не зійшли з потяга в призначений час, Бартоломе із жахом усвідомлює: сталося щось лихе… Щоб їх розшукати, лисеня з дядьком Арчибальдом, який саме оговтується від сповненої сюрпризів презентації свого рукопису, сідають у легендарний паротяг «Зоря Чарівнокорів». Там Бартоломе зустрічає таємничого пасажира, якому, схоже, щось відомо про долю його батьків…

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 4] : Час прощань. – 2026. – 304 с. : м. – (Мемуари лісу).

Головний герой Ернест опиняється перед складним випробуванням, коли дізнається про смертельну хворобу старого дуба, в якому розташована його родинна книгарня у Чарівнокорах. Це місце зберігає пам'ять про його матір Анушку, тому персонаж відмовляється миритися з втратою і вирішує знайти міфічне дерево бажань.

Цей сюжет зосереджується на процесі дорослішання, прийняття невідворотного та вмінні відпускати найдорожче з почуттям вдячності. Автор піднімає серйозні питання ментального здоров'я, переживання втрати та збереження родинних зв'язків через призму казки.

Тож приходьте до нашої бібліотеки, обирайте свій том «Мемуарів лісу» та вирушайте у чарівний світ, де є місце дружбі, спогадам, родинним таємницям і маленьким дивам.

Запрошуємо до читання!

РЕГІНА БРЕТТ

«Бог ніколи не моргає»: 50 уроків від Регіни Бретт, які варто прочитати

Чи можна навчитися радіти життю, коли воно зовсім не схоже на те, яке ми собі запланували? Американська журналістка Регіна Бретт переконана: так. І саме про це її відверта й напрочуд життєствердна книжка «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя».

«Життя несправедливе. Але воно все одно прекрасне».

Звучить просто? А тепер уявіть, що ці слова написала людина, яка встигла пережити чимало випробувань і навчилася не просто говорити про життя, а жити його попри все.

Саме такою є Регіна Бретт – американська журналістка, письменниця та колумністка, двічі фіналістка Пулітцерівської премії за коментарі. Її перша книжка «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя» виросла з газетної колонки, яку авторка написала після свого 50-річчя. Цікаво, що ці 50 уроків спочатку стали справжнім інтернет-феноменом, а згодом перетворилися на книжку, яка потрапила до списку бестселерів The New York Times і була перекладена більш ніж 24 мовами.

Але найцікавіше – сама історія Регіни

Вона була одинадцятою дитиною в родині. У 25 років назавжди відмовилася від алкоголю. У 30 закінчила університет за спеціальністю «журналістика». Багато років була матір'ю-одиначкою, шукала своє місце в житті, переживала непрості стосунки, а у 41 рік захворіла на рак молочної залози.

Після лікування Регіна зовсім по-іншому подивилася на час, який їй подаровано. Саме пережитий досвід став одним із поштовхів до написання її знаменитих «50 уроків».

І, мабуть, тому ця книжка не схожа на звичайний посібник із «правильного життя». Бретт не вчить нас бути ідеальними. Вона нагадує, що бути живими – уже достатньо.

Бретт Р. Бог ніколи не моргає : 50 уроків які змінять твоє життя / Р. Бретт ; [пер. з англ. Н. Гоїн]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 271 с. – тв.

50 уроків. 50 маленьких підказок

Деякі з них хочеться записати собі на стікер і приклеїти на холодильник:

«Коли сумніваєшся, просто зроби наступний маленький крок».

«Життя надто коротке, щоб витрачати час на ненависть».

«Не порівнюй своє життя з життям інших. Ти не знаєш, якою є їхня дорога».

«Примирись зі своїм минулим, щоб воно не зіпсувало твоє теперішнє».

А ще є правило, яке особливо добре запам'ятовується:

«Не обов'язково перемагати в кожній суперечці. Іноді можна просто погодитися не погоджуватися».

У кожному з цих уроків немає складної філософії. Навпаки – вони про те, що ми часто знаємо, але забуваємо посеред поспіху, проблем і щоденних справ.

Чому «Бог ніколи не моргає»?

У цьому й полягає одна з головних метафор книжки.

«Усе може змінитися в одну мить. Але не хвилюйся – Бог ніколи не моргає».

Життя справді здатне змінитися за секунду. Ми будуємо плани, а воно раптом підкидає зовсім інший сценарій. Бретт називає такі несподівані повороти «об'їздами» життя – detours.

Іноді вони болючі. Іноді несправедливі. Але інколи саме вони приводять нас туди, куди ми самі ніколи б не наважилися піти.

Тому, можливо, ця книжка не стільки про 50 правил, скільки про дозвіл жити своє життя – неідеальне, непередбачуване, часом складне, але справжнє.

 завершальна думка Бретт звучить майже як маленьке нагадування на щодень:

«Життя не перев'язане стрічкою, але це все одно подарунок».

• «Бог ніколи не моргає» – книжка для тих моментів, коли потрібно не отримати готову відповідь, а почути: «Ти впораєшся. Просто зроби наступний крок».
• А можливо, відкриваючи її сьогодні, ви знайдете серед 50 уроків саме той, який потрібен вам зараз.

А якщо захочеться продовження?

Якщо після «Бог ніколи не моргає» вам захочеться ще трохи побути у світі думок Регіни Бретт – у нашій бібліотеці є й інші книжки авторки.

«Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя» – про пошук свого покликання, роботу, таланти й те, як зрозуміти, чим насправді хочеться займатися.

А «Будь дивом. 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим» – про силу маленьких добрих вчинків, віру у власні можливості та здатність самому ставати зміною, якої чекаєш від світу.

Усі три книжки Регіни Бретт ви можете знайти у фонді нашої бібліотеки. Обирайте ту, яка відгукнеться саме вам, – і вирушайте читати!