четвер, 23 червня 2022 р.

МОКЛЯК Володимир Олександрович

Володимир Олександрович народився 26.06.1961, с. Руденківка Новосанжарського району. Історик. Бібліограф. Музейник. Лауреат обласної премії ім. Самійла Величка. 
Закінчив Руденківську СШ (1978), середнє міське професійно-технічне училище №4 м. Полтава (1979), Гадяцьке державне культурно-освітнє училище ім. І. П. Котляревського (1985), Харківський державний інститут культури (1991). 
Трудовий шлях розпочав вантажником на Новосанжарському шкірзаводі (1979-1980).
 Проходив службу в Радянській армії (1983-1985). 
Працював диспетчером колгоспу ім. газети "Зоря Полтавщини" с. Руденківка Новосанжарського району (1980 -1981), старший редактор Новосанжарської районної Централізованої бібліотечної системи (1985-1989). 
З травня 1989 – у Полтавському краєзнавчому музеї на посадах молодшого наукового співробітника археології, наукового та старшого наукового співробітника сектору охорони пам’яток археології. 
З квітня 1994 – заступник директора з наукової роботи. У складі археологічних експедицій музею брав участь у розкопках курганів біля с. Ливенське Новосанжарського, Олефірщина Диканського, Олександрівка Чорнухинського районів. 
У 1989-1993 проводив археологічні розвідки на території Новосанжарського району. 
З 1993 займається розробкою козацької тематики у розрізі історії козацької доби Полтавщини. 
Автор наукової експозиції "Полтавщина у кін. ХІV – ХVІІІ ст.", тематико-експозиційних планів виставок, 92 сценарію телевізійного фільму "Полтавський краєзнавчий музей", понад 100 публікацій у часописах, наукових збірниках, окремих наукових видань, колективних монографій, ряду матеріалів та досліджень, у тому числі з історії церкви на Полтавщині. 
Член редакційної колегії ряду наукових збірників, наукового щорічника "ПЄВ".
 Нагороджений Почесними грамотами Полтавської облдержадміністрації, Міністерства культури і мистецтв України. 

ЛІТЕРАТУРА
  1. Кузьменко Н. Наукове краєзнавство - це дуже серйозно: [розмова із заст. директора Полтавського краєзнавчого музею з наукової роботи В. О. Мокляком] / Н. Кузьменко // Край. – 2007. – №34. – С. 8-9. 
  2. Шендрик Л. Премія імені Самійла Величка / Л. Шендрик // Край. – 2007. - №41. – 4-5, 2 (обкл.). 
  3. Пустовіт Т. Мокляк Володимир Олександрович (26.06.1961, с. Руденківка Новосанжар. р-ну Полтав. обл.) - історик, бібліограф, музейник / Т. Пустовіт // Полтавіка. Полтавська Енциклопедія: у 12 т. – Т. 12: Релігія і церква. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – С. 408-409. МОЦАР

неділя, 19 червня 2022 р.

ПІСНЯ "ЧОРНОБРИВЦІ"

Чорнобривці (Слова М. Сингаївського, музика В. Вірменича)
Немає, певне, в Україні людини, яка б не знала пісні «Чорнобривці». Адже без цих невибагливих квітів, що немов увібрали в себе всю палітру жовто-помаранчевих кольорів з безліччю найнеймовірніших відтінків, український сільський краєвид уявити просто неможливо. Пісня ж давно стала символом України, бо оспівує не стільки ці сонячні квіти, скільки синівську тугу за батьківщиною, неоплатний борг найріднішій на землі людині та одвічне материнське чекання.
Народився автор "Чорнобривців", Володимир Вірменич, у селі Бориси нині Глобинського району Полтавської області. Неподалік від нього – мала батьківщина братів Майбород та Олександра Білаша.
Як згадують люди, котрі добре знали Володимира Верменича, він міг прийти до поета з готовою вже музикою, потрібні були лише слова, аби вона народилася в душі композитора, потребувала таких же поетичних рядків.
...В одній із київських квартир зібралася чималенька компанія небайдужих до слова людей. Випили по чарчині-другій і почали імпровізувати, складаючи вірші для майбутньої пісні. Та так би й розійшлися ні з чим, незважаючи навіть на те, що свої рими у майбутню пісню вставляли не тільки поети, а й капітан далекого плавання, якби Микола Сингаївський не запропонував свій вірш про чорнобривці.
І пісня одразу зазвучала. Усі присутні маститі й не дуже поети дивувалися, як їм не спав на думку цей образ, адже твір вийшов, у цьому всі були одностайні, просто геніальний. Музика й слова не лише взаємодоповнювалися, а й проникали у найпотаємніші куточки душі, бентежили і будили щемні спогади.
Автори запропонували пісню Костянтину Огнєвому і той одразу згодився її виконати. У березні 1967 року запис "Чорнобривців" прозвучав по українському радіо, і відтоді пісня лунає по світу, бентежить і гріє душу.
*****
Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / Укладачі: Лобач О. О., канд. пед. наук., доцент кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка; Халецька Л. Л., методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського. – Полтава: ПОІППО, 2009. – 360 с.

середа, 15 червня 2022 р.

Апостол Данило Павлович

Данило Павлович (4/14/.ХІІ.1654 –17/28/.І.1734, м-ко Сорочинці Миргородського полку, згодом Миргородського повіту Полтавської губ., тепер с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської обл.) – державний діяч, полковник миргородський (1683-1727 pp.), гетьман Лівобережної України (1727-1734 pp.).
Походив із козацького роду, представники якого протягом 1659-1736 pp. були полковниками Миргородського полку. 
Засновник династії Павло Єфремович Апостол був вихідцем із Валахії. Поселившись в Україні, вступив до козацького війська і швидко зайняв у ньому значне становище. Після смерті батька високий полковий уряд у 1683 р. посів син. Про навчання Данила нічого не відомо, однак він був освіченою людиною. Мав неабиякі військові здібності. Щойно посівши полковницький уряд, Данило Апостол взяв участь у Віденській війні 1683 р. в складі об’єднаних польсько-козацько-німецьких військ, очолюваних королем Польщі Я. Собєським. Перемігши турків, союзники тоді врятували австрійську столицю. Д. Апостол був учасником невдалого походу на Крим 1687 р. з росіянами і гетьманом І. Самойловичем, а після арешту останнього виконував обов’язки наказного гетьмана. Після такого ж невдалого походу 1689 р. в складі козацької делегації, очолюваної гетьманом І. Мазепою, їздив до Москви. 
Вперше Д. Апостол відзначився в Азовському поході 1695 р. під час облоги і штурму Аслам-городка, Тавані, а особливо Кизикермена. 
У 1701 р. був призначений наказним гетьманом козацьких полків, направлених у Прибалтику на допомогу російським військам. У бою біля поселення Ерестфер союзники одержали блискучу перемогу над шведським генералом ПІліппенбахом. Але походи 1704 і 1706 pp. у Польщу і Білорусію виявилися нещасливими.
Належачи до друзів та однодумців І. Мазепи, миргородський полковник був утаємничений у політичні плани українського зверхника. 
28 жовтня 1708 р. Д. Апостол разом із гетьманом відкрито перейшов на бік шведського короля Карла XII. 
Однак 21 листопада 1708 р. він покинув І. Мазепу у шведському військовому таборі й повернувся до свого сорочинського маєтку. Звідти написав обраному гетьманом замість І. Мазепи І. Скоропадському листа, в якому запевняв, що потрапив у халепу через незнання справи і мусив проти волі коритися І. Мазепі, доки не випала нагода звільнитися. Така ж мотивація вчинку Д. Апостола викладена і в козацьких літописах.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Васільєв В. Козацька слава Полтавщини (військово-патріотична конференція) / В. Васільєв // Антологія краєзнавства Полтавщини. – Полтава: ПОІПОПП, 2005. – С. 287-290.
  2. Волосков В. Данило Апостол: [срібною монетою (в обігу з 29.11.2010 р.) увічнено пам'ять гетьмана Д. Апостола, уродженця краю] / В. Волосков // Волосков В. Полтавщина на монетах незалежної України. – Полтава: АСМІ, 2013. – С. 51-75.
  3. Данило Апостол - гетьман України // Халимон В. Полтавщина очима краєзнавця. – Полтава: Дивосвіт, 2009. – С. 139-142.
  4. Данило Апостол – меценат і борець за самостійність України: [народився в Сорочинцях (1654-1734)] / Л. Кучеренко // Вісті. – 2014. – 19 груд. – С. 9.
  5. Закалюжний В. М. Апостол Данило Павлович: (14.12.1654-28.01.1734) – полковник миргородський, гетьман України / В. М. Закалюжний // Козаки Полтавщини. Біографо-іст. нариси про козаків Полтавщини XVII-XX ст. – Полтава: Оріяна, 2009. – С. 16-19.
  6. Матвієнко П. Слава передостаннього гетьмана / П. Матвієнко // Козацькі традиції Полтавщини: імена – пам'ятники – події – легенди. – Полтава, 2008. – С. 19-20.
  7. Правденко О. Данило Апостол – останній виборний гетьман Лівобережної України / О. Правденко // Коло. – 2017. – 18-25 трав. – С. 14.
  8. Ревегук В. "Воїн добрий, ... заслужив честь і любов від усіх полків": [видатний укр. і військовий діяч Д. Апостол] / В. Ревегук // Зоря Полтавщини. – 2014. – 16 груд. – С. 5.
  9. Розсоха Л. Скарби зі склепу Апостолів / Л. Розсоха // Народне мистецтво. – 2010. – № 1-2. – С. 62-65.
  10. Розсоха, Л. У Шахворостівці віє духом Гетьманщини: [Миргородський р-н] / Л. Розсоха // Полтавський краєзнавчий музей : збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – Вип. ІV. – Кн. 1. – С. 456-462.
  11. Чухліб Т. Краснопіль-Сорочинці – друга столиця гетьманату / Т. Чухліб // Нова година. – 2020. – 15-21 січ. – С. 7.
  12. Шевчук В. Данило Апостол і його реанімаційні зусилля щодо збереження козацької держави / В. Шевчук // Шевчук В. Козацька держава : етюди до історії укр. державотворення. – Київ: Абрис, 1995. – С. 257-274.

вівторок, 14 червня 2022 р.

МОЦАР ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

МОЦАР Іван Миколайович (1941–2016). Журналіст. Письменник. Художник. Літературний редактор.
Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Чабанівського. Лауреат регіональної премії імені Петра Артеменка. Лауреат регіональної премії імені Леоніда Бразова.
Народився 15 червня 1941 року в с. Огирівка Великобагачанського р-ну Полтавської області. По закінченні середньої школи Іван Моцар працював завідувачем сільського клубу, служив на флоті.
У 1965 – 1966 роках – літпрацівник решетилівської районної газети "Червоний Жовтень" (нині "Решетилівський вісник").
Із 1967-го – кореспондент, завідувач відділу, заступник редактора обласної газети "Молода громада" ("Комсомолець Полтавщини"). Заочно закінчив факультет журналістики Київського державного (нині національного) університету імені Тараса Шевченка.
Із 1995 року й аж до виходу на пенсію – редактор газети "Молода громада". Друкувався в багатьох періодичних виданнях та колективних збірниках. Автор книжок "Доленосні чудасії", "Цвьох – і вашим капець", "Вогонь вечірнього багаття", "Дещо про не абищо", "Вітер з поля", "Прямим влучанням", "Овиди пам’яті", "Між сьогоденням і вічністю" та "Сліпий дощ навскіс". Десять років підряд редагував літературні альманахи «Полтавський сміхограй» та "Сміхограйчик", був відповідальним секретарем Полтавської спілки літераторів.
Помер на початку червня 2016 року в м. Полтава.

ЛІТЕРАТУРА 
Жовнір, Н. Він працював зі словом: [про Моцара Івана] / Н. Жовнір // Зоря Полтавщини. – 2016. – 30 серп. – С. 3.
Зелень М. Полтавському Моцарту карикатури та журналістики допомагають у житті дві музи – творчість і дружина / М. Зелень // Вечірня Полтава. – 2011. – 15 черв. – С. 7.
Іван Миколайович Моцар: [біографія, фото літератора, лауреата літ. премій, уродженця с. Огирівка Великобагачан. р-ну] // Дієслово. – 2010. – № 5. – С. 27.
Іван Моцар: [біографія, гуморески, карикатури літератора, уродженця с. Огирівка Великобагачанського р-ну] // Калинове гроно: антологія сатири й гумору полтавських літераторів XX - поч. XXI ст. – Полтава: Полтавський літератор, 2013. – Т. IV. – С. 185-199.
Моцар І. Сновида: [новела, біографія автора, уродженця с. Огирівка Великобагачанського р-ну] / І. Моцар // Калинове гроно: антологія прози і драматургії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава: Полтавський літератор, 2006. – Т. 2. Книга 2. – С. 340-346.
Моцар Іван Миколайович: [народився селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області – прозаїк, літературний критик, художник-карикатурист] // Літератори Полтавщини: довідник. Полтава: Полтавський літератор, 2008. – С. 67.
Нечитайло М. "Звеличені творчістю": [про книгу Івана Моцара "Звеличені творчістю"] / М. Нечитайло // Село Полтавське. – 2016. – 12 трав. – С. 8.

пʼятниця, 3 червня 2022 р.

ЗАХАРЧЕНКО ІВАН КАРПОВИЧ

ЗАХАРЧЕНКО Іван Карпович народився 05.06.1940, с. Ситняки Макарівського району Київської області. Письменник.
Член Національної спілки письменників України. Має середню освіту. Працював у колгоспі, на будівництві, водієм. 
Від 1987 року знаходиться на творчій роботі. Мешкає у рідному селі, життю якого й присвячена його творчість зі спрямованістю на служіння правді, збереження духовних і моральних цінностей. 58 Його книги: "Лісове сіно", "Покутний хрест", "Загублена дорога", "Пригоди лісових робінзонів" – книги для дітей, "Небо минулих і теперішніх днів" – щоденникові записи та публіцистика, "У лабіринті бентежного світу" – оповідання, "Любов не всі серця єднає" – п’єса.

Література про автора

Янченко А. Я. Захарченко Іван Карпович / А. Я. Янченко // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 10. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України, 2010. – Т. 10: З – Зор. – С. 382.

пʼятниця, 27 травня 2022 р.

КОРЖ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Микола Олександрович Корж
народився 27 травня 1919 р. в с. Облонь Семенівського району Полтавської області в родині службовця.
Навчався в школах великих Сорочинців, Миргорода. 
З родиною переїхав до м. Чугуєва Харківської області, потім до Харкова. У 1937 році закінчив Харківську середню школу № 40 і в тому ж році вcтyпив до Харківського електротехнічного інституту (нині – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"). Під час навчання був заступником редактора інститутської газети "За електрифікацію". Війна застала М. О. Коржа студентом четвертого курсу.
До армії він не призивався через короткозорість. На початку війни працював слюсарем-пресовщиком на ХЕМЗі, очолював групу ополченців, відряджених на спорудження оборонних об'єктів у Придніпров'ї. До Харкова повернувся за кілька днів до заняття міста німецькими військами. Під час окупації Харкова М. О. Корж працював кочегаром, слюсарем на електростанції Харківського технологічного iнcтитyтy (нині Харківський політехнічний університет), мав контакти з диверсійною групою, яка спалила електростанцію в ніч її пробного пуску. Потім працював на ГЕС-1. 
У лютому 1943 р. разом з підпільниками брав участь у "запаренні" котлів електростанції, щоб не допустити німців до котлоагрегатів з вибухівкою. Це зберегло котельну від знищення. 
В березні 1943 року М. О. Корж евакуювався до Куп'янська, де працював на міській електростанції і 23 серпня разом з частинами Радянської армії повернувся до Харкова. Брав участьв розмінуванні об'єктів електромереж, працював на відбудові ТЕЦ-3, одночасно закінчуючи навчання в інституті. У 1945 році Микола Олександрович з відзнакою захистив дипломний проект.
З 1952 по 1961 рік працював інженером, керівником групи в Укргідроенергoпpоекті, проектував каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, Дубосарськv ГЕС на Дністрі, низку підcтaнцій Молдови і України. 
В 1961 році він був обраний за конкурсом доцентом кафедри "Електричні станції, мережі та системи" Українського заочного політехнічного інституту. 
В 1967 році захистив кандидатську дисертацію. 
 У 1968 –1985 роках М. О. Корж працював доцентом кафедри електропостачання міст Харківського інституту інженерів комунального будівництва (нині Державна академія міського господарства.).
У технічних журналах і наукових збірниках опубліковано понад 200 праць М. О. Коржа, ряд розробок захищені авторськими свідоцтвами і заявками на винахід. До покажчика ці роботи не включені, оскільки не стосуються краєзнавства. Микола Олександрович з юності захоплювався журналістикою, краєзнавчими пошуками, топонімікою. Залишивши викладацьку роботу, він активно працює як лектор, краєзнавець у наукових і громадських установах: товариствах "Знання", охорони пам'яток історії і культури та охорони природи, Військово-історичному товаристві. Ним було прочитано понад 1000 лекцій.
Брав участь у роботі обласної топонімічної комісії, наукових конференцій, з’їздів Всеукраїнської спілки краєзнавців. Микола Олександрович – автор близько 200 краєзнавчих публікацій на теми культурного життя Харківщини Серед них багато спогадів про видатних діячів, з якими йому доводилося зустрічатися. Значне місце у творчому доробку краєзнавця також посідають сторінки історії Другої світової війни, підпільний рух на Харківщині.
Відзнаки:
  • Почесний професор Вроцлавської політехніки,
  • Почесний голова Харківської обласної ради колишніх партизанів та підпільників,
  • Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1995),
  • Заслужений працівник культури України (2004),
  • Орден "За заслуги" ІІІ ступеня (2007),
  • Ордени "За мужність" ІІ ступеня,
  • "Вітчизняної війни" ІІ ступеня,
  • Почесний громадянин Харківської області (2009).
Микола Олександрович Корж помер 11 січня 2011 р.

четвер, 26 травня 2022 р.

ІВАНИЧУК РОМАН ІВАНОВИЧ

Іваничук Роман Іванович
(27.05.1929-17.09.2016)
 
Народився 27 травня 1929 р. в с. Трач Косівського р-ну на Івано-Франківщині в сім'ї сільського вчителя. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1957). Працював викладачем мови й літератури на Львівщині.  В редакції журналу "Жовтень" ("Дзвін"). Обирався народним депутатом України 1-го скликання.
Автор збірок новел "Прут несе кригу" (1958), "Не рубайте ясенів" (1961), "Тополина заметіль" (1965), "Дім на горі" (1969), "Сиві ночі" (1975) ...
Твори Романа Іваничука видані російською, польською, словацькою та іншими мовами.
За роман "Манускрипт з вулиці Руської" удостоєний премії ім. Андрія Головка (1979), а за романи "Вода з каменю" та "Четвертий вимір"  Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1985).
Член Національної Спілки письменників України з 1960 р.
Роман Іванович Іваничук помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові. 
Похований 19 вересня на Личаківському цвинтарі у Львові.
РЕКОМЕНДАЦІЙНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
  • Іваничук Р. І. Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської : романи / Р. І. Іваничук. – Харків : Фоліо, 2006. – 381 с.
У романі "Черлене вино" відтворено події ХV століття: героїчна оборона Олеського замку, маленького острівка народної волі, що кинув виклик можновладній шляхті. "Манускрипт з вулиці Руської" воскрешає перед читачем Львів кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, Львів періоду перших братських шкіл, в яких зароджувалися ідеї визвольної війни майбутньої Хмельниччини.
  • Іваничук Р. І. Журавлиний крик : романи / Р. І. Іваничук. – Харків : Фоліо, 2006. – 382 с. – (Українська література).
Роман "Журавлиний крик" присвячений подіям, що відбувалися у переломні часи української історії. Остаточна ліквідація гетьманства, знищення Запорізької Січі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка відродити втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі Московської імперії, розгром повстання Пугачова… На цьому історичному тлі діє головний герой роману – філософ Павло Любимський.
  • Іваничук Р. І. Четвертий вимір. Шрами на скалі : романи / Р. І. Іваничук. – Харків : Фоліо, 2007. – 447 с.
"Четвертий вимір" – твір, за який письменник був удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка, присвячений Миколі Гулаку, другу і соратнику великого Кобзаря, відомому математику, юристу, перекладачу-поліглоту, котрий володів майже двадцятьма мовами, людині, яка після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці за свою діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві не мала права повернутися в рідну Україну. У романі "Шрами на скалі" розповідається про останні роки Каменяра – видатного українського письменника Івана Франка.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...