КНИГИ ПРО ЖІНОК

У світі 8 березня відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок.

Ця дата вшановує культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок, а також привертає увагу до проблем гендерної дискримінації, сексизму, репродуктивних прав тощо.

З цієї нагоди пропонуємо 5 книжок, написаних жінками про жінок.

«Looking at Women, Looking at War», Вікторія Амеліна

«Looking at Women, Looking at War» («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, які дивляться на війну») — це незавершена книга української письменниці Вікторії Амеліної. Після початку повномасштабного вторгнення письменниця активно волонтерила й документувала воєнні злочини. Працюючи в гарячих точках, Амеліна вирішила написати книгу про інших жінок, які ризикують життям, фіксуючи злочини російської армії.

Авторка планувала видати цю книгу англійською, щоб та могла набути світового розголосу. «Looking at Women, Looking at War» мала стати документальним проєктом та інструментом боротьби за правду і справедливість, проте Вікторія Амеліна загинула від російського обстрілу у Краматорську в червні 2023 року.

Під обкладинкою цієї книги зібрано історії жінок: лавреатки Нобелівської премії миру Олекмандри Матвійчук, адвокатки та нині військової Євгенії Закревської, право захисниці Лариси Денисенко, бібліотекарки з Капитолівки Юлії Какулі-Данилюк, яка допомогла відшукати щоденник окупації закатованого дитячого письменника і волонтера Володимира Вакуленка.

Видання містить фотографії, щоденники, інтерв'ю, свідчення з війни, які записала Вікторія Амеліна. Як зазначає The Guardian, така структура, хоч іноді складна для читання, точно передає хаос і жорстокість війни.

Книга вийшла друком в американському видавництві St. Martin's Press. Передмову до неї написала канадська письменниця Маргарет Етвуд.

«Жінки, що біжать з вовками», Клариса Пінкола Естес

На думку докторки психології Клариси Пінколи Естес, здорові вовки та здорові жінки мають певні спільні психічні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух і глибоку відданість. Вовки й жінки споріднені за природою, допитливі, наділені витривалістю й силою.

Вивчаючи вовків, доктор Естес вперше викристалізувала концепт архетипу Дикої жінки. У книзі авторка пояснює цей архетип, розшифровує давні легенди й дитячі казки, а також пояснює його на прикладах зі своєї психоаналітичної практики.

Цю книжку перевидають уже впродовж 25 років: загалом у світі продали понад 2 мільйони примірників. Вона 144 тижні трималась у списку бестселерів The New York Times.

«Про що вона мовчить»

«Про що вона мовчить» — це збірка есеїв 48 українських жінок, які діляться своїми особистими історіями про теми, які суспільство часто замовчує. Тут йдеться про тілесність і сексуальність, біль і зцілення, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату і переосмислення, токсичні стосунки та відстоювання особистих кордонів.

Серед авторок — реперка Alyona Alyona, акторка Ірма Вітовська, журналістка Ірина Славінська, письменниця Лариса Денисенко, лікарка Наталія Лелюх, ексвиконавча директорка «Українського культурного фонду» Юлія Федів та інші.

Книгу 2021 року опублікувало видавництво Creative Women Publishing.

«Фігури світла», Сара Мосс

Це гостросюжетна історична оповідь про життя жінок під час раннього руху за виборче право у бурхливі часи вікторіанської Англії ХІХ століття.

У центрі сюжету — Алетея, яка постійно бореться за прихильність власної матері, суворої релігійної фанатички, яку турбують лише голод бідних і порятунок повій. Брак спокою та любові завдає дівчині таких страждань, що заглушити їх вона може лише через фізичний біль.

«Вона прокинулася з думкою про ножі, на сніданок їла тільки кашу, бо навіть ніж для масла міг би здатися на кривду. Вона продовжує думати про ножі. Дитина продовжує плакати. Вона — слабка. Вона — нетіпаха. Дитина її перемогла. Вона боїться виходити з дому, щоб не купити настоянку опіуму, а якщо лишиться, то тут є ножі. І камін. І сходи. І вікна. Високо, під самісіньким фронтоном. Дитина плаче. Вона не може взяти її на руки. Через вікна. Через сходи. І не може піти. Через ножі. Через настоянку опіуму. Тому вона стоїть тут, у дверях, а дитина плаче. Дитя викликає у неї лихі думки. Своїм криком закликає її до вічних мук. До народження дитини вона була сповнена світла», — йдеться у фрагменті з книжки.

«Власна кімната», Вірджинія Вулф

Одна з культових постатей фемінізму, британська письменниця Вірджинія Вулф опублікувала це есе в 1928 році.

У своїй крнизі Вулф вирішила дослідити тогочасне становище жінки в історії, мистецтві та повсякденному житті.

В українському перекладі "Власну кімнату" опублікувало видавництво «Комубук».

«Власна кімната» — це не застаріла феміністична маячня початку XX століття, а й досі важливий текст, що порушує актуальні питання і пропонує для них цілком прагматичні рішення. Звичайно, сучасний світ дуже відрізняється від того, в якому жила Вулф, але слова, які вона написала, все ще звучать знайомо: «Тому, коли я прошу вас заробляти гроші і мати власну кімнату, насправді я прошу вас жити з усвідомленням реальності, а отже жити захопливим життям, незалежно від того, чи вдасться вам донести його зміст іншим». Хіба це не саме те, чого прагнуть жінки у XXI столітті?» — йдеться в анотації на сайті видавництва.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Дитячі енциклопедії для дітей від Vivat

Популярні серії дитячих енциклопедій пропонують структуровані знання, адаптовані до різних вікових категорій. Вони стимулюють допитливість, розвивають мислення та допомагають у підготовці дітей до школи. Серед найвідоміших – тематичні енциклопедії від Видавництво Vivat, а також спеціалізовані українознавчі видання.

Пропонуємо вашій увазі серію тематичних енциклопедій для дітей, що знаходяться у фондах нашої бібліотеки.

Барзотті І. Усе, що треба знати про найку і транспорт / І. Барзотті. – Харків : Vivat, 2020 с. : тв. – (Енциклопедія).

Мандруючи сторінками цієї корисної енциклопедії, молодші школярі дізнаються про визначні наукові відкриття, історію і передумови створення технологій, які нині панують у нашому світі. Як з’явилася електрика, коли виникла перша камера, хто створив телефон і на якому транспорті люди подорожують повітряними, морськими, суходільними та космічними шляхами – ці захопливі факти про науку і транспорт відкриють дітям світ геніальних технічних досягнень. Книжка допоможе розвинути пам’ять, увагу й критичне мислення, що стане у пригоді маленьким розумникам під час навчання у школі.

Велика книжка транспорту / [укладач М. Жученко]. – Харків : Vivat, 2017. – 143 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ви тримаєте в руках ілюстровану енциклопедію про всі види транспорту. Яскраві зображення найрізноманітніших видів техніки дадуть змогу на власні очі побачити справжні СЕРIЯ «ЕНЦИКЛОПЕДIЯ» дива інженерної думки людства. Тож ласкаво просимо у захопливу мандрівку!

Сперроу Дж. Дитяча енциклопедія космосу / Дж. Сперроу. – Харків : Vivat, 2019. – 128 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ця енциклопедія – унікальний шанс вирушити в подорож у найвіддаленіші куточки Всесвіту, розкрити таємниці темної матерії, довідатись якомога більше про інші світи, краще пізнати нашу ніби знайому, але таку загадкову Землю.

Достовірні наукові факти, яскраві реалістичні ілюстрації та світлини, захопливі подробиці зроблять мандрівку міжзоряним простором незабутньою.

Звідки я взявся? : правдиві відповіді на "незручні" запитання / [пер. з іспан. О. Машкової]. – Харків : Vivat, 2017. – 104 с. : тв. – (Енциклопедія).

Ваша дитина почала ставити «незручні» запитання? Це змушує вас червоніти? До того ж ви не знаєте, як коректно й правдиво на них відповісти? У нагоді стане ця чудово ілюстрована книжка. У ній доступною мовою роз’яснюються складні поняття: будова статевих органів чоловіка й жінки, вагітність, розвиток і народження дитини, сексуальні стосунки тощо.

Гібберт К. Дитяча енциклопедія динозаврів та інших викопних тварин / К. Гібберт ; [пер. з англ. Я. О. Головченко]. – Харків : Vivat, 2023. – 127 с. : тв. – (Енциклопедія).

«Дитяча енциклопедія динозаврів» – унікальний шанс вирушити в подорож доісторичною Землею і познайомитись із найзагадковішими істотами на планеті. Достовірні факти, яскраві реалістичні ілюстрації та захопливі подробиці зроблять занурення у світ стародавніх ящерів незабутнім.

Грілл В. Антарктична експедиція Шеклтона : Надзвичайна крижана пригода / В. Грілл ; [пер. з англ.]. – Харків : Vivat, 2017. – 80 с. : тв. – (Енциклопедія).

Це унікальна книжка британського художника Вільяма Грілла про героїчну подорож Ернста Шеклтона і його команди до Антарктиди. 2014 року видання було названо «Кращою ілюстрованою книжкою року» за версією The New York Times. Також книжка отримала премію британської Асоціації ілюстраторів у номінації «Дитяча література: нові імена» й увійшла до переліку найкращих книжок 2015 року Комітету дитячої книги США.

ЯРОСЛАВ САВЧЕНКО

Люди культури, яких забрала війна. Ярослав Савченко: П’єр-романтик

Ярослав Савченко народився 26 лютого 2001 року в місті Нетішині Хмельницької області. Навчався на історичному факультеті Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. У 2022 році, вже захищаючи Україну в лавах ЗСУ, заочно вступив на магістратуру. У 2016-2018 роках грав у театрі молодіжного народного театру «Маски» (Нетішин). Із 2018-го став актором аматорського театру «Вавилон» (Київ), де зіграв у таких виставах: «Ромео та Жасмин» (роль: Син), «Голгофа» (роль: Іоад), «Чернетки» (роль: Ідеал), «Катрін» (роль: Дюпре), «Свято зірки» (роль: Принц), «Блаженний острів Саватія Гуски» (роль: П’єр), «Під прицілом тиші», «Кароль». Із перших днів повномасштабної війни Росії проти України разом із другом, також актором театру «Вавилон», Антоном Прасоленком Ярослав долучився до Сил територіальної оборони, боронив Київ. Захищав Україну у складі 7-ї роти 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ. Згодом став солдатом мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7376. Ярослав загинув 28 квітня від рук російських окупантів поблизу населеного пункту Васюківка Донецької області, рятуючи побратима. У січні 2024-го Ярослава посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Серце болить» – промовляє шеврон на грудях ставного плечистого чоловіка. Під метр дев’яносто, густа борода, губи міцно стиснуті, погляд зосереджений, невелика зморшка проглядається у міжбрів’ї. На фото, зробленому на початку 2023-го, – захисник Ярослав Савченко, котрий з перших днів повномасштабної війни боронить Україну. Якщо побачити Савченка вперше на цьому фото, нізащо не здогадатися, що йому тільки-но виповнилося 22. «Ярик змінився зовні – став більшим, змужнів», – кажуть Дмитро Афанасьєв, Іванна Руденко, Ольга Дунебабіна, Ярославові друзі-актори з театру «Вавилон», на сцену якого хлопець виходив із 2018-го по 2022 рік.

Усі, з ким я спілкувалась про Ярослава, говорять, що він непорушно вірив у справедливість, беззаперечно захищав рідних та близьких, приходив на порятунок тим, хто цього потребував. Загинув мінометник Савченко, рятуючи побратима. Це сталося 28 квітня 2023 року на Донеччині. У січні 2024-го Ярослава посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Я дуже боюся, що, коли буду старим, то, якось відпочиваючи, усвідомлю, що нічого не досяг, не зрозумів, що не був сміливим, коли потрібно було», – написав у своєму щоденнику Ярик Савченко 2018 року. В той період він, 11-класник школи в містечку Нетішин, що на Хмельниччині, саме готувався до вступу в університет. Якийсь час Ярослав вагався між акторством та історією, та все ж обрав науку про минуле, бо був переконаний: лише вивчаючи, аналізуючи та роблячи висновки з раніших подій, можна збудувати гідне майбутнє України.

У 2022 році, перебуваючи у лавах ТрО, Ярослав вирішив стати педагогом. «Він хотів навчати дітей у школі, – розповідає Наталія Савченко, Ярославова мама. – Уже під час служби у ЗСУ продовжив навчання в магістратурі. Ярик не був зобов’язаний воювати, бо ще вчився, однак не піти у військо просто не міг». Тож із перших днів війни Савченко та його найкращий друг, теж актор театру «Вавилон», Антон Прасоленко долучились до київської ТрО (Антон Прасоленко помер 30 березня 2023 року у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку).

Побратим Савченка Юрій Терентьєв пригадує, що дипломну хлопець приїхав захищати просто з фронту. Дуже радів, що і роботу представив гідно, і в університеті його зустріли як героя. Юрій познайомився з Ярославом на початку повномасштабної війни у київській ТрО. Жартома вони називали себе «Берковецькі антизомбі» на честь історичної місцевості одного з районів Києва – саме той напрям захищав підрозділ тероборони, в якому служили Савченко і Терентьєв. «Коли Ярослав та Антон прийшли до нас, це були дві дитини. Часом просипали чергування. Вони не могли дивитися, коли хтось пив розчинну каву, казали: «Викинь це – зварю нормальну», – сміється Юрій. До лютого 2022-го Савченко і Прасоленко, окрім того, що обидва грали у театрі «Вавилон», ще й разом працювали баристами у кав’ярні.

«Уже після того, як росіян вибили з півночі України, нас передислоковували у місця, що на той момент були більш небезпечними, запитували, хто готовий. Хлопці не мали сумніву, що йдуть далі, – згадує Юрій. – Ярослав та Антон дуже змужніли і фізично, і морально. Згодом Ярослав почав вчитися на мінометника, добре себе показав – прицільно стріляв, не боявся виходити на позиції».

Під час служби Ярослав з Антоном фотографували побут, побратимів, природу. Вже після загибелі хлопців трупа театру «Вавилон» зробила зі світлин друкований календар на 2024 рік, назвавши його «Моменти життя». Наклад був розпроданий, а всі кошти спрямували на потреби ЗСУ, зокрема для підрозділів, у яких воюють актори «Вавилону». «Для кожної людини, яку я дуже сильно люблю, у мене в серці є окреме місце, ніби окремий стілець», – писав у своєму щоденнику Ярослав. Видається, що він і досі робить те, що для нього було непорушною цінністю, – захищає своїх та своє.

«Чи я щасливий? Так, мій друже! Життя прекрасне! ВАВИЛОН!» – зачитує із зошита Ярикові слова його мама Наталія.

Хоч Ярослав і обрав професію історика, театр лишався його великою любов’ю. Із 16 років він виходив на сцену в Нетішині, згодом – у Києві, коли вступив до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. У «Вавилоні» Савченко зіграв у восьми виставах. Улюбленою роллю був П’єр Кирпатенко з постановки «Блаженний острів Саватія Гуски» за мотивами п’єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Ярослав навіть узяв собі позивний "П’єр" у війську.

За сюжетом, Гуска мріє видати заміж своїх сімох дочок, але гідним нареченим бачить лише одного – молодого студента П’єра, адже той поділяє його зневагу до більшовиків. «Ярослав наділив цього персонажа такими ж романтичними якостями, які мав сам», – згадує Савченків друг із театру Дмитро Афанасьєв. «П’єр Ярика був романтичним настільки, що це не відповідало ані персонажу, ані обставинам, ані Кулішеві, – додає режисерка та художня керівниця «Вавилону» Ірина Савченко. – Однак у Ярославовому виконанні П’єр-романтик виявився дуже органічним, тому вирішили представити персонажа глядачеві саме таки». «Ярослав хотів показати на сцені справжнє кохання, світлі почуття. Таким він був: бажав, щоб у світі не було нічого поганого», – ділиться Іванна Руденко, акторка та партнерка Ярослава по виставі «Блаженний острів Саватія Гуски».

Йому дуже важко давались негативні персонажі – ті, що не відповідали світлому амплуа хлопця. «Відчувалося внутрішнє протистояння, Ярослав опирався, дратувався. Зрештою він грав, бо як актор мав пробувати себе в різних ролях», – розповідає режисерка.

Однак Ярославові колеги згадують одну ситуацію, в якій хлопець добряче випустив пару. Якось вирішили навести лад за сценою, де назбиралось багато непотрібних речей, зокрема радянської атрибутики. «З яким задоволенням він ламав усі ці міртрудмаї!» – всміхається Ірина Савченко.

Найголовніше, що Ярославу, як і багатьом іншим акторам, дав аматорський театр «Вавилон», – це своїх людей, опору, спільноту, місце, де себе можна проявити, де завше підтримають.

«Чи правильно я живу? Який мені обрати шлях? Поки думаю над цим. Але хочу займатися тим, що я люблю. Коли мене не буде, після мене залишиться те, що було у мене в серці», – писав у своєму щоденнику Ярослав у 2018 році, коли долучився до київського аматорського театру.

Савченко обожнював художників-імпресіоністів. Діана Марусич, з якою Ярослав був знайомий ще з дитинства – обоє ходили в художню школу в Нетішині, але найбільше спілкувалися в останні місяці перед загибеллю хлопця, – пригадує, скільки радості йому принесла віртуальна екскурсія художньою виставкою. Діана зняла на відео експозицію однієї львівської галереї та, змонтувавши під музику, надіслала Ярикові.

Загалом музика була з Ярославом постійно. Серед артистів, котрих часто слухав, – Billy Idol, KRUTЬ, «Ницо Потворно», Едіт Піаф, Френк Сінатра, Девід Бові. У Ярославовому стилі було відповісти на повідомлення, надіславши пісню. І композиція зазвичай підсилювала настрій, доповнювала думки, резонувала з емоціями тих, кому адресована мелодія. Ярослав відчував своїх людей навіть на відстані. Виконавці «Лад» (Владислав Почебула) та Анна Матвійчук присвятили Ярославові пісню – "П’єру". Наприкінці кліпу можна побачити дитяче відео Ярика з домашнього архіву, а також почути голос Савченка, котрий зачитує вірш Сергія Жадана, – читання української поезії було ще одним із десятків захоплень молодого захисника.

«Син визначився зі своїми цінностями ще в школі: на першому місці для нього була духовність, на другому – держава, на третьому – сім’я. 24 лютого зранку він написав мені: «Мамо, не хвилюйся, зберігай спокій, почалася війна. Але ми виженемо окупантів з нашої землі, все буде добре», – розповідає Наталія Савченко. – Мене тримає думка про те, що Ярик був вірний собі від самого початку і до кінця».

«Мені вже не подобається один-єдиний чорний із цілого спектру кольорів. Я знаходжу красу та вишуканість у кожному. Мені вже не подобається якийсь один тип людей. Я знаходжу красу та особливість у кожному. Раніше я дивився на своє відображення в дзеркалі й бачив лише недоліки. Зараз я бачу Ярослава – цілісного» (запис Ярослава Савченка в анкеті на заселення у колівінг, Київ, 2020 рік).

Устинова Ганна