ДІМАРОВ АНАТОЛІЙ

Анатолій Дімаров усе життя прожив під чужим прізвищем, рятуючись від репресивної машини Радянського Союзу. Про це він признався уже в часи Незалежності. Втім блискучий письменник таки зазнав переслідувань, а його твори не друкували через прагнення написати правду про колективізацію і Голодомор.

Письменник народився 17 травня 1922 року на хуторі Гараськи на Полтавщині, справжнє його ім’я при наро­дженні – Анатолій Андроникович Гарасюта. Аби врятувати дітей від заслання до Сибіру як родину куркуля, його мати засвідчила в суді, що він дитина вчителя Дімарова, який загинув.

Мати Анатолія була дочка священника. Під час колективізації родину розкуркулили. Батьки Анатолія були змушені розлучитися та приховати походження двох своїх дітей, щоб уберегти їх від репресій. Мати змінила документи Анатолію та його молодшому братові Сергію, і вони дістали прізвище покійного сільського вчителя – Дімаров. Із ним і довелося прожити життя у радянській державі. Лише на восьмому десятку років, уже у незалежній Україні Анатолій Дімаров відкрив своє справжнє прізвище читачам в автобіографічному творі «Прожити й розповісти».

«Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки. Батько мій – Андроник Гарасюта – був так званим культурним хазяїном на Полтавщині, – згадував Анатолій Дімаров. – Мав сто гектарів землі, велику пасіку. До нього навіть iз сусідніх областей їздили вчитися, як хазяйнувати треба. Батька з ранньої весни й до пізньої осені я не бачив удома. Він навіть ночував у полі.

Скільки я пам’ятаю свого татуся, він, коли був у доброму настрої, завжди наспівував псалми. Співав упівголоса, звертаючись не до людей, а до Бога, – віра його була глибокою й щирою, я ні в кого не бачив такого просвітленого обличчя, як у мого татуся, коли він ставав до молитви. Молитву творив щоранку й щовечора, а заходячи до хати, щоразу хрестився до образів».

Коли почалося розкуркулення в 1928 році, вночі до батька прибіг голова сільради і порадив сховати дружину, бо вранці прийдуть розкуркулювати. «Жінку вивезуть у Сибір, пропаде там iз малими дітьми. Батько нас спорядив, мені, шестирічному, наділи наплічник, мама взяла на руки трирічного братика, і ми пішли в ніч. Йшли до самісінького ранку. Доки не дістались села біля Псла, де мамина приятелька вчителювала. Мама закінчила семінарію, на вчительку вивчилась, тож її взяли працювати в школу — своїх, пролетарських, вчителів ще не встиг­ли наплодити... Батька вранці розкуркулили: розтягли-знищили все, нічого не лишилося...»

У дитинстві Анатолій пережив страшні часи Голодомору. Коли закінчив середню школу, його мобілізували на фронт Другої світової, був поранений, ледве вижив на окупованій території.

Після закінчення війни працював у редакції газети «Радянська Волинь» та в декількох видавництвах. Анатолій Дімаров так згадував той період свого життя в Західній Україні:

«Я туди приїхав запеклим сталіністом, а виїхав націоналістом. Я там таких жахливих речей надивився, – розповідав Анатолій Дімаров, – як із цим нещасним населенням розправлялися, які провокації влаштовували. Пішов якось на ринок. Раптом з’явилися енкаведисти і почали людей зганяти на майдан. І я з тим натовпом пішов. Коли під’їжджає вантажівка. На машині – шибениця, петля звисає. Старшина з такою мордякою, про яку кажуть «просить кірпіча», тримає чоловіка, бо, видно, його так катували, що вже й сил на ногах стояти нема.

Майор виходить із кабіни, зачитує вирок, бандит, мовляв, засуджений до страти. Накидають чоловіку петлю на шию, він ще встиг вигукнути «Слава!..», мабуть, «Слава Україні!» сказати хотів, як лунає команда: «Пашол!» Машина рушає з місця, аж раптом обривається мотузка, і приречений падає. Йому знову петлю на шию – «Пашол!» – смикнув і вдруге мотузка обірвалася. Вони його втретє тягнуть! Як почала жіночка кричати: «Що ж ви робите, та його сам Бог милує!» Такий же давній звичай є – якщо страта не вдається, засудженого відпускають! Але чоловіка знову витягли на шибеницю і таки повісили. А в мене й досі оте «Пашол!» у вухах дзвенить».

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Сучасна українська проза, перекладена за кордоном

На жаль, війна в Україні стала стимулюючим фактором для збільшення зацікавленості Україною та українцями серед іноземців з різних куточків планет. І якщо до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна не попадала у світові Google-тренди, то після 24 лютого все змінилося з точністю до навпаки.

Видання українських книжок за кордоном за останні кілька років нарешті набули стабільного характеру. Не завадили цим процесам ні ковідна криза, ані повномасштабне вторгнення. Щороку іноземними мовами з’являється близько півтораста-двохсот українських книжок: від зіркових жаданів-андруховичів до представників невмирущої класики, від історичної публіцистики до дитячих видань.

Погортаємо якісні різноманітні українські книжки в добрих перекладах – не соромно людям показати і собі потішитися.

Андрій Курков. Сірі бджоли (Grey Bees)

У «сірій зоні» є село Мала Староградівка. З одного боку – ДНРівці, з іншого – українські військові. Заходять в донецьке село обоє: укри – до Сергійовича, сепари – до Пашки. В селі залишилося жити тільки ці двоє. У Сергійовича шість вуликів на господарці, що чекають на весну. Тоді навесні і хлоп забереться з села, заради бджіл виїде з мертвої землі.

У сусідньому селищі, що в кілометрах десяти звідси, все наче краще: і електрика є, і обстріли не такі часті, і магазин працює, і діти бігають. В Малій Староградівці ж життя зупинилося. Є тільки дві цілі вулиці – Шевченка і Леніна. Однієї ночі Сергійович самотужки перейменовує вулиці. Знімає геть всі таблички і там, де були вказівники «вулиця Леніна», прибиває «вулиця Шевченка». Це нічого не міняє.

Війна Куркова дуже страшна: це одна людина проти однієї людини, віч-на-віч. Не Шевченко проти Леніна, а Пашка проти Сергійовича. Занадто людська історія.

Зокрема, роман «Сірі бджоли» видали у Швеції, Фінляндії, Ісландії, Італії, Чехії та Польщі.

Сергій Жадан. Депеш Мод (Depeche Mode)

«Роман «Депеш Мод» – «непричесана» і жорстка історія входження в серйозне життя. Дія твору відбувається у червні 1993 року.

Троє друзів мусять терміново знайти четвертого, який зник у невідомому напрямку, і повідомити йому про самогубство вітчима. Саша Карбюратор повинен встигнути на похорон… Що це: пронизливий ліричний текст? стьоб? практичний довідник для нонконформіста і лівого терориста? релігійний роман? роман-знущання? «Депеш Мод» тільки з першого погляду скидається на галюцинацію напівголодного студентика, насправді це строкатий портрет перехідної доби і покоління, яке зависло в жорстокому міжчассі дев’яностих.».

Також за кордоном вийшли п’ять прозових книжок Сергія Жадана. Зокрема, Український інститут книги за програмою Translate Ukraine підтримав чотири переклади його романів: «Ворошиловград» – шведською, іспанською і хорватською.

Водночас його романи «Інтернат» та «Депеш Мод» видали у Чехії.

Оксана Забужко. Музей покинутих секретів (The Museum of Abandoned Secrets)

Цей роман визнано українською та зарубіжною критикою не тільки за найвидатніший твір української літератури доби незалежності, а й за один із найважливіших у всій літературі Східної Європи після падіння комунізму. Перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, неодноразово відзначуваний як «книжка року» (в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі), «Музей покинутих секретів», «роман нобелівського класу» (Newsweek Polska); по праву став візитною карткою нової української літератури.

Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда - про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Маркіян Камиш. Оформляндія (Stalking the Atomic City Life Among the Decadent and the Depraved of Chornobyl, Грузія, Болгарія)

«Оформляндія» – емоційний вимір Чорнобильщини, занурення у світ нелегальних туристів-«сталкерів».

В книзі ви не знайдете стандартних описів Зони, нудних історичних викладок і роздумів над істинними причинами Чорнобильської аварії. Тут – погляд зсередини на явище нелегального туризму в Чорнобильську Зону відчуження. Тут – смарагдові болота, міліцейські засідки, і збиті до кривавих мозолів ноги. Тут загрозливі зливи нічної Прип’яті та світанкові чари Полісся. Тут спроба відповісти на питання, що коїться в душі людини, яка роками і потай досліджує заборонену землю.

Таня Малярчук. Біографія випадкового чуда (A Biography of a Chance Miracle, Чехія)

Лєна з дитинства була особливою: без царя в голові, навіть Бог у неї був позичений.

Дівчина живе в Сан-Франциско, яке аж надто нагадує Івано-Франківськ. І населений він злими обмеженими людьми – суцільний Догвіль тобі, а не Фріско. А Лєна – дівчинка з принципами (за що їй регулярно від земляків прилітає). Хоче зватися Лєною в абсолютно україномовному середовищі і зветься. Хоче стати українською націоналісткою і майже стає, бо відволікли стосунки з ямайським студентом: людоньки пояснили, що не можна бути націоналісткою і спати з чорношкірим. Еко-активістка. Борчиня за інклюзію. Виростає в незалежну журналістку-правозахисницю.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ДОНОРА

Кожного року згідно рішення 58-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я в Женеві (2005 р.) відзначається 14 червня Всесвітній день донора крові.

Традиційно Всесвітній день донора крові проводиться у всьому світі і координується Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Щорічно в Україні стають донорами крові близько 500 тисяч людей. У цей день привертається увага українців до необхідності регулярного добровільного та безоплатного донорства крові та її компонентів, так як завдяки донорству рятуються мільйони життів.

Потреба в донорській крові в умовах сьогодення виникає як у цивільного населення так і у наших захисників та захисниць. Здаючи кров, донор надає шанс на життя, робить свій безцінний внесок у добру справу.

Відносини щодо захисту прав донорів крові та компонентів крові та їх законних інтересів врегульовано Закон України від 30 вересня 2020 p. № 931-ІХ «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові», який було введений в дію 25 січня 2021 року.

Цим Законом держава гарантує донорам низку пільг та соціальних гарантій: встановлено надбавку до пенсії; зберігається середній заробіток у дні медичного обстеження; надається день відпочинку із збереженням середнього заробітку за рахунок коштів роботодавця після кожного дня донації крові та/або компонентів крові.

Також донору протягом року виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності у зв’язку із захворюванням у розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи, якщо він протягом року безоплатно здійснив донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу.

Секретаріатом Уповноваженого здійснюється моніторинг щодо додержання прав громадян України у забезпеченні їх доступними, якісними та безпечними компонентами донорської крові в умовах воєнного стану.

Цікаво, що в багатьох країнах світу стати донором – це звичайна справа. Не за гроші!

Наприклад у Швеції знайшли вдалу мотивацію для донорів – подяку. Щоразу, коли кров донора була використана для переливання, йому автоматично надсилається смс-повідомлення. Людина радіє, що її кров врятувала комусь життя, адже переливання використовуються в екстрених випадках.

В Японії вже традиційно групу крові відносять до індикаторів особистості. Традиція настільки развинулася, що в японській версії Facebook при реєстрації профілю зазвичай вимагають вказати свою групу крові.

Пам’ятаймо, що лише півлітра донорської крові може врятувати життя трьох пацієнтів! Можливо, саме Ваша кров подарує життя людині, яка зазнала лиха!

ОЛЕНА ПЧІЛКА: ШЛЯХЕТНА ПАНЯНКА, ЯКА ЛЮБИЛА ЖИВЕ, НАРОДНЕ СЛОВО

У день народження Олени Пчілки – талановитої поетки, прозаїкині, драматургині, публіцистки хочеться відзначити неоціненний внесок, зроблений нею для становлення української нації. Також згадати імена непересічних українських письменників, дороги яких перетиналися з нашою героїнею, засвідчуючи, що літературний процес безперервний: він присутній у минулому, твориться у теперішньому, проростає у майбутнє.

Матеріал не є вичерпним, використана література взята з публікацій журналів та зі шпальт газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара.

Бібліографічний покажчик адресується юнацтву, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто прагне більше дізнатися про Олену Пчілку.

«Олена Пчілка: шляхетна панянка, яка любила живе, народне слово» : до 175-річчя від дня народження : бібліографічний покажчик / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Ю. Новоселецька. – Полтава, 2024. – 22 с.

БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ГЕРОЯ

 Порадити книжки нашим захисникам – найменше, що ми можемо для них зробити. І водночас – це те, що під силу кожному з нас. Бо книжка така маленька, але тепла річ. Когось вона можливо поверне до життя. Бо слова теж лікують. Інколи швидше і краще, ніж найкращі у світі ліки. В даному покажчику висвітлено книги про військове мистецтво, тактику бою, поради, що читати, аби не втрачати віру та оптимізм, як справлятися з надмірними емоціями, як краще зрозуміти, що відбувається та сформувати чітку громадянську позицію.

Бібліотека для героя : бібліографічний покажчик. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава, 2024. – 32 с.