НЕЖИВИЙ Олексій Іванович

Письменник. Літературознавець. Вчений. Журналіст. Краєзнавець. Педагог. Доктор філологічних наук. Професор. Член Національної спілки письменників України. Член Національної спілки журналістів України. Член Національної спілки краєзнавців України. Лауреат багатьох премій.

Народився 9 березня 1957 року в с. Хитці Лубенського району на Полтавщині.

Закінчив у 1972 році Хитцівську восьмирічну школу, а через два роки Калайдинцівську середню. Потім заочно навчався в Харківському державному університеті (нині – Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна), працював механізатором у колгоспі, учителював, пройшов армійську службу.

З осені 1977-1980 рік викладав українську мову і літературу у Хитцівській восьмирічній школі.

У 1984 році закінчив українське відділення філологічного факультету Луганського державного педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка. Навчання поєднував із журналістською роботою в багатотиражній інститутській газеті «Трибуна студента», обласній молодіжній газеті "Молодогвардієць", прес-центрі обласного штабу студентських загонів.

Працював на кафедрі філологічних дисциплін педагогічного інституту асистентом, потім старшим викладачем. Викладав у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України. З 1997 року – доцент кафедри української літератури, член Національної спілки письменників України.

Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Депутат районної ради м. Луганськ (1991-1994).

1989-1991 рр. – голова Луганської міської організації ВУТ "Про-96 світа" ім. Тараса Шевченка. 

1999-2004 рр. – голова Луганської обласної організації НСПУ. Із 2004 року відповідальний секретар журналу "Бахмутський шлях".

2013 р. захистив першу в Україні докторську дисертацію за спеціальністю "10.01.09. – літературне джерелознавство і текстологія" у Львівському національному університеті ім. Івана Франка за темою "Наукова біографія і творча спадщина Григора Тютюнника: джерелознавча і текстологічна проблематика".

У 2013 році рукоположений в сан диякона в Українській православній церкві Київського патріархату. З початком збройної агресії на Сході України повернувся до Полтави. З вересня 2014 року професор кафедри філософії і економіки Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського та професор кафедри філологічних дисциплін Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка за сумісництвом. Автор більше 350 наукових і науково-популярних публікацій з літературознавства, історії педагогіки України, фольклористики, методики викладання української мови і літератури, а також більше 700 публікацій у періодичній пресі, виступів на радіо й телебаченні.

Автор окремих видань: "Григір Тютюнник і Луганщина", "Луганщина літературна", "Для рідного слова: творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання", "Від слова – до пісні", "Освячені Шевченковим ім’ям", "Учителі придінцевого краю", "Час неминущий", "Борис Грінченко: вартовий рідного слова", "Григір Тютюнник: текстологічна і джерелознавча проблематика життя і творчості", навчального посібника "Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української мови" (1993, 1995, в співавторстві з В. Д. Ужченком), багатьох посібників і підручників з літератури рідного краю (в співавторстві з Людмилою Неживою), навчального посібника "Борис Грінченко у дослідженнях і спогадах", монографії "Життя у слові: Джерелознавча проблематика творчості Григора Тютюнника".

Ним упорядковані та підготовлені до друку книги: "Юрій Єненко – талант людяності: Спогади сучасників", Борис Грінченко "Князь Ігор", Іван Білогуб "Некролог", "...Щоб було слово і світло. Листування Григора Тютюнника", "Голод 1933 року на Луганщині", "Зранена нація. Художня та історична правда в творах письменників Луганщини про голодомори в Україні ХХ століття", "Григір Тютюнник. Бути письменником: щоденники, записники, листи", "Григір Тютюнник. Кіносценарій за романом Григорія Тютюнника "Вир"".

Лауреат Луганської обласної премії ім. Молодої гвардії, Всеукраїнських премій ім. Івана Огієнка, ім. Бориса Грінченка, ім. Дмитра Нитченка, премії НСПУ "Благовіст" за кращу книгу року, премії ім. Володимира Сосюри, Полтавської обласної премії ім. Панаса Мирного, ім. Володимира Малика, премії ім. Пантелеймона Куліша, національного конкурсу "Українська мова – мова єднання", Лубенської районної премії ім. Василя Симоненка, літературної премії в галузі критики ім. академіка О. І. Білецького, лауреат премії ім. Горліса-Горського.

Нагороджений знаками Міністерства освіти і науки України "Відмінник освіти України", "Василь Сухомлинський", Почесною відзнакою Національної спілки письменників України, медаллю "Будівничий України" ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка.

Олексій Неживий – один із тих свідомих інтелігентів, які плекали на Сході нашої держави рідне слово й український дух, стояли на захисті інтересів суверенної України. 

Помер 17 червня 2019 року.

Література про автора

• Він повертав Україні забуті та напівзабуті імена // Вечірня Полтава. – 2019. – 19 черв. – С. 7. 
• Віценя Л. Світлий слід на землі / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2019. – 20 серп. – С. 8.
• Віценя Л. «На сторожі рідного слова»: [про Неживого Олексія] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2017. – 1 серп. – С. 5.
• Лауреати премії ім. О. І. Білецького [2015 р.]: [в т. ч. уродженець краю О. Неживий, д-р філолог. наук, професор] // Літературна Україна. – 2015. – 19 листоп. – С. 2. 98.
• Олексій Неживий: [біографія письменника, уродженця с. Хитці Лубен. р-ну, оповідання] // Калинове гроно: антологія літераторів Полтавщини часу незалежності України: до 20-річчя Полтав. спілки літераторів. – Полтава: Полтавський літератор, 2010. – Т. 3. – С. 467-480.
• Олексій Неживий: прозаїк, критик, уродженець с. Хитці Лубенського р-ну // Письменники України: біобібліографічний довідник. – Київ: Український письменник, 2006. – С. 285.
• Степаненко М. Загадка таланту Олексія Неживого / М. Степаненко // Зоря Полтавщини. – 2017. – 14 берез. – С. 9.
• Степаненко М. І. Неживий Олексій Іванович (09.03.1957, с. Хитці Лубен. р-ну) – учений-літературознавець, письменник, д-р філолог. наук, проф. (2011, 2013) / М. І. Степаненко // Степаненко М. І. Літературознавча Полтавщина: довідник. – Полтава: Видавець Р. В. Шевченко, 2015. – С. 181-183.
• Степаненко М. Лицар рідного слова: [професор-літературознавець О. Неживий] / М. Степаненко // Літературна Україна. – 2017. – 16 берез. – С. 14.
• Степаненко М. На сторожі коло нас він ставить слово рідне: до ювілею проф. Олексія Неживого / М. Степаненко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2017. – № 9. – С. 34-38.
• Ярошенко Г. «Мені здається, найбільше часу у своєму житті провів у бібліотеках та архівах» / Г. Ярошенко // Вечірня Полтава. – 2017. – 29 листоп. – С. 12.