ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Мемуари лісу»: історії, які зігрівають

«Мемуари лісу» – це цикл затишних і зворушливих історій французького письменника Мікаеля Брюн-Арно про життя антропоморфних тварин у чарівному лісі.

У центрі кожної історії – мешканці лісу, які переживають дружбу, втрати, самотність, пошуки себе та радість від простих моментів. Їхній світ нагадує наш: тут так само вчаться довіряти, підтримувати одне одного, долати страхи й берегти тих, хто поруч.

Це книги, які хочеться читати повільно – немов сидіти біля вогнища й слухати добру історію. Вони огортають теплом, але водночас торкаються серйозних тем і допомагають побачити важливе в простих речах.

«Мемуари лісу» – для тих, хто любить атмосферні історії, чарівні світи та книги, після яких на душі стає трохи тепліше.

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – [2-ге вид.]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 1] : Спогади Фердинанда Крота. – 2024. – 296 с. : м. – (Мемуари лісу).

У лісі поблизу селища Чарівнокори, у дуплі дуба, притулилася книгарня Арчибальда Лиса. Там кожна тварина може залишити написану власноруч книгу та сподіватися, що одного дня її придбають. Чи багато там книжок? Уявіть собі…

Фердинанд Кріт помічає, що з віком його пам’ять погіршилася, тож він відчайдушно хапається за спогади, які ще залишилися. Зрештою, він же написав книжку мемуарів, яку залишив в книгарні Арчибальда. Як би вона йому зараз згодилася, щоб нагадати про тих, кого він любив, і що він любив.

Той єдиний примірник – його єдина надія. Але книжки вже немає, її хтось придбав!

З допомогою старих фотографій Арчибальд і Фердинанд йдуть слідами таємничого покупця, мандруючи лісом до межі мрій, спогадів і реальності.

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 2] : Щоденники Корнеліуса Лиса / М. Брюн-Арно. – 2024. – 320 с. : м. – (Мемуари лісу).

Відбувши осінні свята за бурхливою торгівлею, втомлений Арчибальд уже лагодиться повернутися до звичної книгарської рутини, аж тут мер Чарівнокорів ошелешує його новиною: мовляв, лісова книгарня насправді родині Лисів не належить. Законним власником нібито є якийсь зайда: таємничий Селестен Вовк.

Розгублений Арчибальд має з’ясувати, що ж коїться. Йому беруться допомагати батько, Жерве Лис, та племінник-розумака – Бартоломе. Можливо, відповідь – у п’яти втрачених щоденниках дідуся Корнеліуса Лиса? Арчибальд рішуче налаштований їх знайти.

Та сказати легше, ніж зробити. Здається, перш ніж цілковито піддатися хворобі, яка захопила його глузд, Корнеліус віддав щоденники на зберігання таємному письменницькому братству. Чи зуміє Арчибальд відшукати докази своєї правоти і повернути книгарню?

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 3] : Дух зими. – 2024. – 344 с. : м. – (Мемуари лісу).

Зима вкрила ліс білосніжною ковдрою. Дні холоднішають, а ночі стають довшими, як і щороку перед Йолем.

Мешканці Чарівнокорів радіють, адже в крамницях повно всілякої краси. От-от настане святкова пора частувань і теплих зустрічей, обіймів і святкувань. А батьки Бартоломе скоро повернуться додому після мандрів. Маленьке лисенятко так чекає цього дня!

Та коли стає зрозуміло, що Пімпренелла й Серафін не зійшли з потяга в призначений час, Бартоломе із жахом усвідомлює: сталося щось лихе… Щоб їх розшукати, лисеня з дядьком Арчибальдом, який саме оговтується від сповненої сюрпризів презентації свого рукопису, сідають у легендарний паротяг «Зоря Чарівнокорів». Там Бартоломе зустрічає таємничого пасажира, якому, схоже, щось відомо про долю його батьків…

Брюн-Арно М. Мемуари лісу / М. Брюн-Арно ; [пер. з франц. М. Марченко]. – Дніпро : Nasha Idea, 2024. – [Т. 4] : Час прощань. – 2026. – 304 с. : м. – (Мемуари лісу).

Головний герой Ернест опиняється перед складним випробуванням, коли дізнається про смертельну хворобу старого дуба, в якому розташована його родинна книгарня у Чарівнокорах. Це місце зберігає пам'ять про його матір Анушку, тому персонаж відмовляється миритися з втратою і вирішує знайти міфічне дерево бажань.

Цей сюжет зосереджується на процесі дорослішання, прийняття невідворотного та вмінні відпускати найдорожче з почуттям вдячності. Автор піднімає серйозні питання ментального здоров'я, переживання втрати та збереження родинних зв'язків через призму казки.

Тож приходьте до нашої бібліотеки, обирайте свій том «Мемуарів лісу» та вирушайте у чарівний світ, де є місце дружбі, спогадам, родинним таємницям і маленьким дивам.

Запрошуємо до читання!

РЕГІНА БРЕТТ

«Бог ніколи не моргає»: 50 уроків від Регіни Бретт, які варто прочитати

Чи можна навчитися радіти життю, коли воно зовсім не схоже на те, яке ми собі запланували? Американська журналістка Регіна Бретт переконана: так. І саме про це її відверта й напрочуд життєствердна книжка «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя».

«Життя несправедливе. Але воно все одно прекрасне».

Звучить просто? А тепер уявіть, що ці слова написала людина, яка встигла пережити чимало випробувань і навчилася не просто говорити про життя, а жити його попри все.

Саме такою є Регіна Бретт – американська журналістка, письменниця та колумністка, двічі фіналістка Пулітцерівської премії за коментарі. Її перша книжка «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя» виросла з газетної колонки, яку авторка написала після свого 50-річчя. Цікаво, що ці 50 уроків спочатку стали справжнім інтернет-феноменом, а згодом перетворилися на книжку, яка потрапила до списку бестселерів The New York Times і була перекладена більш ніж 24 мовами.

Але найцікавіше – сама історія Регіни

Вона була одинадцятою дитиною в родині. У 25 років назавжди відмовилася від алкоголю. У 30 закінчила університет за спеціальністю «журналістика». Багато років була матір'ю-одиначкою, шукала своє місце в житті, переживала непрості стосунки, а у 41 рік захворіла на рак молочної залози.

Після лікування Регіна зовсім по-іншому подивилася на час, який їй подаровано. Саме пережитий досвід став одним із поштовхів до написання її знаменитих «50 уроків».

І, мабуть, тому ця книжка не схожа на звичайний посібник із «правильного життя». Бретт не вчить нас бути ідеальними. Вона нагадує, що бути живими – уже достатньо.

Бретт Р. Бог ніколи не моргає : 50 уроків які змінять твоє життя / Р. Бретт ; [пер. з англ. Н. Гоїн]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 271 с. – тв.

50 уроків. 50 маленьких підказок

Деякі з них хочеться записати собі на стікер і приклеїти на холодильник:

«Коли сумніваєшся, просто зроби наступний маленький крок».

«Життя надто коротке, щоб витрачати час на ненависть».

«Не порівнюй своє життя з життям інших. Ти не знаєш, якою є їхня дорога».

«Примирись зі своїм минулим, щоб воно не зіпсувало твоє теперішнє».

А ще є правило, яке особливо добре запам'ятовується:

«Не обов'язково перемагати в кожній суперечці. Іноді можна просто погодитися не погоджуватися».

У кожному з цих уроків немає складної філософії. Навпаки – вони про те, що ми часто знаємо, але забуваємо посеред поспіху, проблем і щоденних справ.

Чому «Бог ніколи не моргає»?

У цьому й полягає одна з головних метафор книжки.

«Усе може змінитися в одну мить. Але не хвилюйся – Бог ніколи не моргає».

Життя справді здатне змінитися за секунду. Ми будуємо плани, а воно раптом підкидає зовсім інший сценарій. Бретт називає такі несподівані повороти «об'їздами» життя – detours.

Іноді вони болючі. Іноді несправедливі. Але інколи саме вони приводять нас туди, куди ми самі ніколи б не наважилися піти.

Тому, можливо, ця книжка не стільки про 50 правил, скільки про дозвіл жити своє життя – неідеальне, непередбачуване, часом складне, але справжнє.

 завершальна думка Бретт звучить майже як маленьке нагадування на щодень:

«Життя не перев'язане стрічкою, але це все одно подарунок».

• «Бог ніколи не моргає» – книжка для тих моментів, коли потрібно не отримати готову відповідь, а почути: «Ти впораєшся. Просто зроби наступний крок».
• А можливо, відкриваючи її сьогодні, ви знайдете серед 50 уроків саме той, який потрібен вам зараз.

А якщо захочеться продовження?

Якщо після «Бог ніколи не моргає» вам захочеться ще трохи побути у світі думок Регіни Бретт – у нашій бібліотеці є й інші книжки авторки.

«Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя» – про пошук свого покликання, роботу, таланти й те, як зрозуміти, чим насправді хочеться займатися.

А «Будь дивом. 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим» – про силу маленьких добрих вчинків, віру у власні можливості та здатність самому ставати зміною, якої чекаєш від світу.

Усі три книжки Регіни Бретт ви можете знайти у фонді нашої бібліотеки. Обирайте ту, яка відгукнеться саме вам, – і вирушайте читати!

БОГДАН СТУПКА

Той, що пішов. І залишився назавжди

До 85-річчя від дня народження Богдана Ступки

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Саме цей вірш Ліни Костенко Богдан Ступка зачитав колись на одній із церемоній «Гордість країни». Здається, що тоді цей вірш був обраний з певною місією. Він наче розкрив біль актора, його думки, його історію.

Геніальність актора, артиста, вчителя, батька, та просто людини не виміряти й навіть сьогодні, коли його вже немає серед живих. Зігравши велику кількість великих ролей у кіно, він запам’ятався як справжній українець, патріот, той, хто любить свою країну, той, кого не зламає навіть зрада. Кажучи про зраду, згадується яскрава роль у фільмі «Тарас Бульба», там його герой без жодного сумніву та жалю вбиває власного сина за зраду. Та й більша частина головних ролей Ступки була пов’язана з Україною – тою, яка колись страждала та витримала багато випробувань. Можливо, лише він і міг так талановито розкрити образ українців, боротьби, свободи та волі.

Маючи величезну відданість роботі, Богдан Ступка був чудовим сім’янином. Усе життя він прожив з однією жінкою – Ларисою Корнієнко. Він наголошував, що, якби не вона, можливо, й не був тим, ким став.

«Господу Богу все добре вдалося – і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість – ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою», – сказав Ступка. Дивлячись на життя актора, можна сказати, що це був його девіз. Завжди усміхався, радів життю, закликав любити Батьківщину – саме це перше, що спадає на думку при згадуванні його імені. Таким він і залишиться назавжди в серцях мільйонів українців.

Олена Чирак

22 липня 2012 року не стало відомого українського артиста Богдана Ступки. За 70 років життя артист втілив 100 ролей у фільмах та має в творчій скарбничці більш ніж 100 робіт в театральних виставах.

Актор Богдан Ступка став справжнім символом українського кіно. Багато стрічок за його участі добре відомі багатьом українським глядачам.

Цікаві факти про актора:

Богдан Ступка не мріяв бути актором. В юні роки Богдан Сильвестрович не мріяв стати артистом. Та й мати його не дуже хотіла для нього акторської долі. Адже її чоловік, Сильвестр Дмитрович – усе життя присвятив сцені. Його дружина бачила на власні очі – наскільки важка праця артиста.

Після завершення Львівської середньої школи Богдан Ступка спродував поступити на хімічний факультет місцевого університету. Однак іспити йому скласти не вдалося. Тому Ступка вирішив влаштуватись в обсерваторію лаборантом. Але й астроному з нього не вийшло.

Ступка народився в творчій родині. Богдан Сильвестрович Ступка народився в невеличкому селі Куликів на Львівщині. Творчість оточувала хлопця з ранніх років. Батько артиста, Сильвестр Дмитрович співав у складі хору оперного театру. Солістом був і дядько майбутнього талановитого актора. Батько постійно брав маленького Богдана із собою на вистави. Однак вперше бажання виступати на театральній сцені в хлопця виникло не в театрі, а на шкільній сцені. Саме там в 10 років він зіграв Дідуся Мороза.

Зіграв більше 50-ти ролей в театрі. З 1 травня 1961 року Богдан Ступка працював артистом у Львівському академічному театрі імені Заньковецької. Там він провів 17 років та встиг зіграти на сцені більш ніж 50 ролей. В 1978 році педагог Сергій Данченко, який був ментором Ступки у Львівському театрі – перейшов працювати в столичний театр імені Франка. І відразу запросив свого учня працювати із ним.

Богдан Ступка був не тільки актором. Богдан Ступка працював не тільки актором, а ще й обіймав посаду міністра культури і мистецтв України. Увійшов до складу команди Віктора Ющенка. Богдан Ступка на посаді міністра пропрацював 18 місяців. Потім, коли влада змінилась – пішов з уряду. Бо почалась хвиля анонімних доносів, проти яких в нього вже не було імунітету.

Актор мав колекцію капелюхів. Богдан Сильвестрович був дуже елегантним чоловіком. Він полюбляв носити краватки у вигляді метеликів, а ще – колекціонував капелюхи. Зараз в будинку, де з 1987 по 2012 рік жив Богдан Ступка – облаштували меморіальний горельєф. Автор та скульптор творіння Микола Зноба зобразив актора на ньому в образі та з… капелюхом.

Слава Богдана Ступки вийшла за межі планети Земля. В 2008 році співробітники Андрушівської астрономічної обсерваторії. Що в Житомирській області – відкрили новий астероїд та назвали його на честь Богдана Ступки. Тож, можна казати, що слава українського артиста простягалась до самого Космосу.

Богдан Ступка фанатів від футболу. Актор окрім театру захоплювався футболом. Вболівав за команду «Динамо». Дивився майже усі матчі, окрім тих, котрі йшли під час його спектаклів.

Артист вбачав в футболі та акторстві багато чого спільного. Обидві діяльності були просякнуті творчістю та імпровізації. У виставі «Украдене щастя» Богдан Ступка використав жест покачування, за яким підгледів під час спостереження за тренером Валерієм Лобановським.

Сам вигадав собі прізвиська. Богдан Ступка називав сам себе «Актьор Актьорич». По-батькові в артиста було Сильвестрович і тому на знімальному майданчику він хотів, аби його називали Сильвестр Сталоновий (на манер американського актора). Також Ступка полюбляв, коли колеги називали його Ступочкою або Бодею. Незважаючи на велику кількість нагород та регалій Богдан Ступка не дуже любив пафос.

Про Україну та українців

• Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні здійснюватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.
• Український глядач – найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство.
• Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство.
• Головне, що варто розуміти українцю, – це те, що він унікальний, тому що вільний!

Рекомендуємо для читання книги про Богдана Ступку, які є в фонді нашої бібліотеки.

Богдан Ступка : митець і людина / автор-упорядник М. Лабінський. – Київ : Книга, 2008. – 240 с. : тв. – (Б-ка Шевченківського комітету).

Богдана Сильвестровича Ступку ще за життя називали «актором № 1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном. Понад півстоліття ім’я митця було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, які зіграв актор у театрі та кіно, ввійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України. Пам’ять про Б. С. Ступку живе в серцях людей і донині.

До 80-річчя від дня народження актора театру і кіно, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Богдана Ступки, працівники відділу художньої культури та мистецтва підготували віртуальну виставку «Богдан Ступка – митець і людина».

Збірка статей, роздумів самого актора, інтерв'ю про дитинство й юність, а також спогади про роботу у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Окремий розділ присвячено праці над роллю Миколи Задорожного у виставі «Украдене щастя» Івана Франка.

Загребельний М. Богдан Ступка / М. Загребельний. – Харків : Фоліо, 2017. – 120 с. : тв. – (Знамениті українці).

Річард III і король Лір, гетьман Мазепа і Тев’є-молочник, Леонід Брежнєв і Тарас Бульба… Це лише невеликий перелік ролей, які зіграв у театрі й кіно Богдан Ступка (1941-2012) – видатний український актор, лауреат багатьох премій, народний артист УРСР (1980) та СРСР (1991), Герой України (2011), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня. У Голлівуді його порівнюють з Робертом де Ніро й Аль Пачіно. В Польщі й Росії вважають своєю зіркою, феноменом, який народжується раз на століття, на що Богдан Сильвестрович відповідав: «Я – український актор! Я собі працюю, а люди називають те феноменом. Треба працювати і чесно ставитися до роботи. Вийти на сцену і зіграти найкраще за всіх…».

Мельниченко В. Богдан Ступка : (штрихи до портрета) / В. Мельниченко. – Київ : Знання України, 2001. – 217 с.

Книга була видана до 60-річчя від дня народження Богдана Ступки (2001 рік) та розповідає про особисте життя актора, його сім'ю, а також про довгу творчу співпрацю митця з видатним режисером Сергієм Данченком.

Мельниченко В. Майстер / В. Мельниченко. – Київ : Либідь, 2005. – 392 с. : іл.

У своїй третій книжці про видатного артиста сучасності Богдана Ступку автор висвітлює надзвичайно важливий у житті й творчості героя період зламу тисячоліть, насичений значною мірою етапними подіями, ролями, роздумами. Книга багато Ілюстрована.

Для широкого читацького загалу.

Запрошуємо до читання!

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

1930 – народився Всеволод Нестайко, дитячий письменник.

1930, 30 січня – у Бердичеві народився Всеволод Нестайко, якому судилося стати одним із найпопулярніших у світі дитячих письменників. За 55 років літературної діяльності він написав більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України. Мама майбутнього письменника була викладачкою російської словесності (вчителювати вона почала іще в 1913 році, коли про окрему українську літературу й мови бути не могло). Вона була начитаною інтелігентною жінкою. Під час вагітності часто гуляла місцями, пов’язаними з перебуванням у Бердичеві відомих письменників: Бальзака, Конрада, Шолом-Алейхема, Рильського. Родинна легенда стверджує, що старий бердичівський акушер, який приймав пологи, почувши перший крик хлопчика, привітав маму словами: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!».

Все змінилося в 1933-му, коли заарештували батька. Зиновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, повіривши в успіхи українізації, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині – Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів.

Його звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п’яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив – у пам’яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли. Мамі з сином, рятуючись від голоду довелося тікати до Києва, до маминої сестри.

«У дитинстві в мене не було дитинства», – зізнавався пізніше письменник. Через постійні хвороби він не зміг виїхати з Києва, коли почалася війна, тож два окупаційні роки випало пережити в столиці. «Неволя – це найстрашніше, що може бути в світі – коли йдеш ти з мамою по вулиці, тримаєшся, а будь-який фашист може штовхнути твою маму, образити, і ти нічого не можеш вдіяти. У 1941-му році мені було 11 років, і з того часу я став дорослим, напевно», - згадував пізніше Нестайко.

Бачив він і голод, і смерть. Однак навчився дивитися на світ з оптимізмом і гумором. Як розповідав Всеволод Зиновійович, допомагали родинні перекази – саме такими дотепниками, які викрутяться з будь-якої ситуації, були його дідусь по материнській лінії Іван Довганюк та прадід письменника Семен Довганюк.

Свій творчий шлях Всеволод Нестайко починав у дитячому журналі «Барвінок», де друкувався разом з іншими класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. У 1956 році побачила світ збірка оповідань письменника під назвою «Шурка і Шурко». А через два роки – казкова повість «У Країні Сонячних Зайчиків».

Найвідомішими книгами Всеволода Нестайка стали підліткова трилогія «Тореадори з Васюківки», казкова казки про Країну Сонячних Зайчиків», оповідання «Одиниця з обманом», «П'ятірка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах» та багато інших. 1979-го року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. На похорон сотні киян взяли із собою дзеркальця, щоб провести улюбленого письменника сонячними зайчиками.

Нестайко В. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів / В. Нестайко. – [Харків] : Школа, [2024]. – 544 с.

Карколомні пригоди Павлуші та Яви читаються з неймовірною насолодою в будь-якому віці, так само із дотепів регочуть до сліз і діти, і дорослі – просто через те, що це справді якісна пригодницька література. Вона сповнена віри в щиру дружбу й безумовну безтолковість розбишак. Всеволод Нестайко, як ніхто, любив дітей, а тому зумів написати найвидатнішу дитячу українську книжку – йому вдалося стати з читачами поряд і говорити з ними на рівних, без надмірного пафосу чи моралізаторства.

Окрім того, що «Тореадори з Васюківки» надзвичайно цінуються в Україні й перекладені понад двадцятьма мовами

Нечуй-Левицький справжнє прізвище – Левицький.

Іван Нечуй-Левицький представник – реалізму. Особливістю його прози є реалістичне відображення дійсності.

Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священника.

Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив до Богуславське духовне училище, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську.

У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.

1861-1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеце (1867-1872), Кишинева (з 1873). Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря».

З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.

21 рік він віддав благородній праці вчителя. Лише з 1868 починає друкуватись.

1885 року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади».

До кінця життя І. Левицький жив у злиднях.

Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер самотнім 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.

Найвідоміші твори Нечуя-Левицького: «Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Хмари», «Старосвітські батюшки та матушки», «Шевченкова могила» та інші.

Іван Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, його вважали відлюдником.

Письменник був диваком для інших. Він завжди ходив з парасолькою.

Його пунктуальність і звички вражали оточуючих. Кожного дня, у один і той же час, він гуляв по такому маршруту в Києві: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спати лягав рівно о 10, навіть із дня народження завжди йшов раніше, щоб не порушити свій графік.

Улюблена картина Нечуя-Левицького – «Українська ніч» А.Куїнджі.

Улюблені місця відпочинку – скеля Нечуя на березі річки Рось (м. Стеблів), Володимирська гора в Києві.

Відомо, що у школі учитель музики прив’язав митцеві любов до музики. Його улюбленою мелодією була «Аppasionata» Бетховена.

Стосовно правопису мав категоричну позицію – писати треба так як чуєш звуки. Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих».

Який жанр української прози започаткував Нечуй-Левицький? Нечуй-Левицький увів в українську літературу новий жанр – соціально-побутова повість.

Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я / І. Нечуй-Левицький. – Київ : Грані-Т, 2007. – 64 с. : м. – (Класні комікси).

Хроніка війни однієї сім’ї в пореформеному селі після відміни кріпацтва. Один із найстрашніших текстів у шкільній програмі, що гострою сатирою викриває жорстокість людини в ставленні до своїх близьких та жахи соціальної апатії. Кайдаші смішили не одне покоління читачів і глядачів у театрах, однак кожен згодом усвідомлює, що трагедії тут набагато більше. Частково це карикатурне сприйняття зумовила цензура Емського указу 1876 року, під впливом якого все українське ставало меншовартісним і простацьким. Та попри це, у тексті залишилися порушені теми руйнації патріархату в Україні, пияцтва та конфлікт між батьками й дітьми. А завдяки елементам побуту та характерного сільського жаргону вийшла майже етнографічна українська енциклопедія.

Тодось Осьмачка (1895-1962) – український поет, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч.

Тодось Степанович здобув середню освіту в рідному селі: писати поеми розпочав ще в школі.

1916 року призваний до лав російської армії для участі в Першій світовій війні.

Перша збірка поезій Тодося Осьмачки «Круча» з’явилася друком 1922 року.

У 1925-х pp. закінчив Київський інститут народної освіти, увійшов до літературного угрупування «Ланка».

1925 року виходить друга книжка поезій – «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.

Працював вчителем шкіл, був членом Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС).

У 1930-1932 роках мешкав на Кубані. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР.

1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Декілька разів намагався емігрувати з СРСР.

1942 року виїхав до Львова, а звідти, в 1944 році, – до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни жив у різних таборах для переміщених осіб, блукаючи по країнах Європи.

З 1948 року мешкав у США. Член емігрантської організації «Мистецький український рух».

Помер 7 вересня 1962 у Нью-Йорку, США. Основна праця – «Старший боярин» (1946).

Осьмачка Т. Старший боярин / Т. Осьмачка. – Мельборн : Прометей, 1944. – 116 с. – (Б-ка «Новітньої літератури»).

У своїх збірках поезії 1920-1930-х років письменник постає в гранично сумному настрої з відчуттям трагедії й безнадії, тому кардинальна зміна його настроєвості в романі 1946 року на піднесену, світлу й життєствердну видалася доволі неочікуваною. Екзистенційний твір Тодося Осьмачки, що вийшов у еміграції, має розгорнуту систему символів, що базується на християнському містицизмі. Автор спрямовує свій погляд на період початку ХХ століття, підсилюючи його філософськими роздумами про ідеологію, загострення самотності в еміграції та поступ тогочасного українського суспільства.

Всі представлені книги є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!

КОХАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

10 найвідоміших історій кохання в українській літературі

Кохання – це одна з найважливіших тем у світовій літературі. Книги про кохання англійською, українською та іншими мовами дарують неповторні емоції. Українські класичні твори рясніють історіями, що відображають різні аспекти цього почуття: від щирої, жертовної любові до заборонених і трагічних пристрастей. Класична українська література англійською цікава не лише українцям, а й популярна у всьому світі. Для того, щоб читати найкращі книги про кохання, варто мати бажання й виділити трохи вільного часу. Сьогодні ми розглянемо десять незабутніх історій кохання, які стали справжніми літературними шедеврами.

Котляревский И. П. Наталка Полтавка : опера малорос. на 2 действия / И. П. Котляревский. – Київ : Дніпро, 1983. – 93 с.

Перша українська драматична п’єса, написана розмовною мовою, зрозумілою для простих людей. До цього українська література використовувала лише книжну, старослов’янську традицію. Твір з’явився в період формування національної самосвідомості.

П'єса розповідає про Наталку – чесну та вірну дівчину, що чекає на повернення свого коханого Петра. Ця історія кохання в літературі показує силу справжнього кохання, яке витримує випробування розлукою та соціальними перешкодами.

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Маруся : повість / Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. – Київ : Дніпро, 1978. – 163 с.

Один із перших прозових творів українською мовою, написаний для її популяризації та розвитку національної літератури. У той час в Європі панував сентименталізм, і «Маруся» стала першим сентиментальним романом в українській літературі.

Це зворушлива історія кохання Марусі та Василя, яка обривається трагічною смертю головної героїні. Твір підкреслює цінність вірності та моральної чистоти. Книги про кохання іноді зачіпають делікатні теми й порушують важливі питання.

Шевченко Т. Г. Катерина : поема / Т. Г. Шевченко. – Київ : Дніпро, 1973. – 62 с.

Поема написана в період ранньої творчості Шевченка, коли він вже усвідомлював проблеми соціальної нерівності та національного поневолення. Вона відображає важку долю українських жінок у кріпацькому суспільстві.

Це трагічна історія дівчини Катерини, яка закохалася в російського офіцера, але після народження дитини залишилася покинутою і змушена була тікати з рідного дому. Поема стала символом трагедії жінки, покинутої через соціальну нерівність та байдужість суспільства.

Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні? / П. Мирний. – Донецьк : БАО, 2007. – 416 с.

Написаний після реформи 1861 року, твір показує реальні проблеми села, що переживало перехід від кріпосного права до нових форм економічного існування. Любовна лінія тут тісно пов’язана із соціальними труднощами. Це роман про долю Чіпки, його складний шлях та нещасливе кохання до Галі. Ця історія демонструє, як життєві обставини та соціальна несправедливість можуть зруйнувати навіть найсильніше кохання.

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Матіос Марія народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки, Чернівецька область в родині гуцулів.

Перші вірші надрукувала у 15 років.

1982 року закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури та була серед тих, хто домігся присвоєння цьому університету імені Юрія Федьковича

Працювала бібліотекарем університетської бібліотеки. 8 років – на Чернівецькому машинобудівному заводі.

Була заступником голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу».

З 1997 року мешкає в Києві. Працювала помічником секретаря РНБО України. З 2003 року – заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Прозою дебютувала 1992 року в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр’яна і Довгопол». Передмову до публікації написав Володимир Дрозд.

2011 – член журі літературного конкурсу «Юне слово».

Цікаві факти про Марію Матіос

Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України».

Одружена, має сина.

Дослідила свій родовід до 1790 року

Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством.

З часу виходу роману «Солодка Даруся» (2004) книжка витримала 6 видань загальним накладом понад 200 тисяч.

Книга «Солодка Даруся» визнана найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності, яка найбільше вплинула на українців.

За результатами соціологічних досліджень Марія Матіос незмінно входить до п’ятірки сучасних письменників, яких читають і знають в Україні.

Входить до сотні найбільш впливових жінок України.

Книга письменниці «Майже ніколи не навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація».

Кращі книги – «Армагедон уже відбувся», «Чотири пори життя», «Нація. Одкровення».

СОЛОДКА ДАРУСЯ

Матіос М. Солодка Даруся / М. В. Матіос. – 8-ме вид. – Львів : ПІРАМІДА, 2019. – 188 с. : м.

Сімейна сага про випробування історичними трагедіями сім’ї Дарусі в різні періоди ХХ століття на Буковині. Твір досить сильний за своєю натурою починається легко з поволі наростаючою напругою, описуючи важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби десь у 1970-х роках. У селі її вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Даруся живе сама у хаті своїх батьків й дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються, чи то її, чи то власних гріхів.

Місцева радянська влада навіть не намагалася надати якусь лікарську допомогу Дарусі. Напрочуд дивним видається те, що коли доля усміхнулася до Дарусі й вона стала видужувати, влада (ті ж самі сільські люди) боячись чогось воліють повернути усе як було.

Роман, який розійшовся накладом понад 200 тисяч примірників і який показав, що українці не перестають кохатися в сентименталізмі й сюжетах, де героям по-справжньому трагічно й погано.

Мельничук Тарас. Поет-дисидент.

Шевченківська премія 1992 року за збірку поезій «Князь роси».

Народився 20 серпня 1938 року (за іншими даними 1939 року) у с. Уторопи Косівського повіту Станіславського воєводства (тепер Косівський район Івано-Франківської області).

Освіта: Чернівецький державний університет (1958-1961 рр.), заочне відділення Московського літературного інституту (1967-1972 рр.).

Життєпис: Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі – в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. На третьому курсі Чернівецького державного університету припинив навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. У 1964 році поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство. Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. У 1967 році у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті». На початку 70-х здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту24 січня1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покарання у Пермських таборах, звідки вийшов на волю у березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки. У квітні 1979 року через спровокований КДБ інцидент, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність) Тарас Мельничук був арештований і засуджений на 4 роки. Після відбуття терміну ув’язнення перебував кілька років під адміністративним наглядом, поневірявся у пошуках роботи. У 1982 році у видавництві «Смолоскип» у Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат». У 1990 році вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ). Останні роки мешкав у Коломиї. У 1994 році побачила світ збірка поезій «Чага».

29 березня 1995 року Тараса Мельничука не стало. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Мельничук Т. Князь роси : вибране / Т. Мельничук. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2012]. – 288 с. : тв. – (Українська поетична антологія).

У своїй поезії, частина якої ввійшла до збірки «Князь роси», Тарас Мельничук промацує культурний код української нації, намагаючись відчути архетипи, притаманні саме цьому народові. У своєму «дослідженні» автор посилається на міфологічні, фольклорні образи, Євангеліє та концепти фройдизму. Поет-дисидент, який після чотирирічного арешту почав сильно пити – через це потрапив на кілька років до психічної лікарні. Після звільнення він продовжив писати поезію, яку високо оцінювали сучасники й пізніші покоління. Іван Малкович, наприклад, так висловився про його творчість: «Вражає діапазон поетової екзистенції, чи, власне, болю: від щонайніжнішого (тичинного) до вкрай ненатлого (шевченківського) бунтарства».

ВАЛЕРІЙ ПУЗІК

Ветеранська література. Валерій Пузік «Ким ми були?»

Чесна й болісно-прекрасна книжка про людей на війні, написана через призму власного досвіду. Валерій Пузік поєднує документальну точність і художню чутливість, збираючи голоси, імена, позивні, сни, марення й розмови, що народилися серед вибухів та нічних чергувань. Це військова мемуаристика, яка не просто розповідає про сучасну російсько-українську війну, а фіксує моменти того, яким чином вона змінює людей, міста й саму реальність. Книжка стає спробою відповісти на запитання, ким ми були до війни, ким стали у її вирі та найголовніше – чи зможемо ми повернути собі себе.

Пузік В. Ким ми були / В. Пузік. – Харків : Vivat, 2025. – 272 с. : тв. – (Художня література).

Це художньо-документальний текст про досвід війни, втрату колишнього себе й болісну трансформацію людини в умовах насильства та смерті. Автор пише про війну не як про подію, а як про процес внутрішніх змін, у якому людина поступово прощається зі своїм мирним минулим.

Події книги описують період російського вторгнення з часів Майдану, початку своєї служби і до сьогодення.

Текст побудований на фрагментах пам’яті, відчуттях, спостереженнях – це не лінійна розповідь, а мозаїка станів і думок. Неначе автор веде діалог сам із собою, де відчутно, як автор готує все що згадує про людей на війні з ким доводилось служити, неначе боїться, що ці спогаді зітруться чи забудуться.

Книга народилася з потреби зафіксувати досвід покоління, яке війна змусила подорослішати, втратити і переосмислити себе. «Ми всі взяли до рук зброю, бо не мали іншого вибору. Але всередині залишилися тими самими творчими людьми… І наша місія – не лише боронити, а й фіксувати правду, ділитися відчуттями, пам’яттю, щоб ніхто не забув, через що ми пройшли» – так говорив про творчість і війну автор в одному з інтервʼю.

Автор не шукає героїзації – навпаки, він чесно говорить про страх, виснаження, мовчання і внутрішню порожнечу. Але й дуже відчувається в його історіях людяність, особливо про тих, кого вже не має з нами. В цій книзі автор говорить не стільки про війну, скільки про людей на війні.

Це спроба відповісти на запитання: ким ми були до війни, ким були під час цієї довгої війни і ким уже ніколи не зможемо бути знову.

Чому варто прочитати книжку «Ким ми були»?

• Присвячена пам'яті українського поета і письменника, військовослужбовця Максима «Далі» Кривцова, який загинув 7 січня 2024 року на Харківщині під час бойових дій.
• Автор фіксує реальні події, але подає їх як цілісну літературну оповідь – з метафорами, образами й внутрішніми діалогами.
• У центрі книжки – конкретні обличчя, голоси, характери, вона зберігає імена тих, хто воював, жартував, мріяв і тих, хто вже не повернеться.
• Показує, як змінюється людина, яка проходить шлях від романтизованого уявлення про фронт до щоденної реальності втрат, втоми та постійної небезпеки.
• Книжка чесно говорить про страх, травму і посттравматичний досвід, водночас пропонуючи спосіб проговорити біль і не залишитися з ним наодинці.
• Видано за підтримки Стипендійної програми від Норвезької асоціації авторів і перекладачів нонфікшн-літератури та PEN Ukraine.
• Містить чорно-білі ілюстрації авторства Валерія Пузіка.

Валерій Пузік – український художник, письменник, режисер, військовослужбовець.

Учасник Революції Гідності, з січня 2015 пішов на фронт добровольцем; брав участь у бойових діях на Донбасі у складі ДУК ПС переважно як мінометник. В 2016 році мобілізувався. У березні 2022 автор знову долучився до лав ЗСУ.

Народився в селі Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області. За освітою художник-дизайнер. Був активним учасником виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном. Працював журналістом для декількох інтернет-ресурсів і паперових видань, а також в книгарні-кав’ярі Видавництва Старого Лева в Одесі.

Автор 17 прозових і поетичних книг, переважно темою цих книг є війна, вірніше людина на війні. Також співавтор 8 збірок прози та поезії. А ще Валерій Пузік написав дві книги у жанрі фентезі для дітей і підлітків – «Делфі та чарівники» та «Макгі та Чорний дракон».

Активний учасник сучасного кінематографа України, він автор чисельних робіт, де він виступає переважно сценаристом та режисером. В доробку автора 14 документальних та ігрових фільмів, та один міні-серіал «Бліндаж», найбільш відомі з яких – «Наші котки», «War Note». Окрім документального та ігрового кіно автор створив декілька кліпів та відеопоезію.

Новела автора «На 42 кілометрі дороги життя» стала основою короткометражного ігрового фільму «Шлях», 2021.

Автор не тільки фільмує та пише, а ще й є чудовим художником. За його художніми роботами відбувались виставки, а також перебуваючи у війську, автор малював картини на ящиках від набоїв. В 2025 році у видавництві Фоліо вийшла книга «Південний пейзаж. Нотатки на полях війни», в якій поєднались військова проза та живопис автора, які були написані впродовж крайніх трьох років служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях. Багато своїх робіт автор виставляє на аукціони, кошти з яких йдуть на допомогу ЗСУ.

За свою літературну діяльність автор має велику чисельність нагород у літературних, кінематографічних конкурсах. Зокрема у 2025 році отримав премію імені Богдана Хмельницького в номінації «Літературні твори військової тематики» за книгу «З любов’ю – тато!», у 2024-му увійшов до сотні українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України рейтингу «УП 100. Поза межами можливого» видання «Українська правда».

Окремі твори автора перекладені німецькою, англійською, польською, італійською, також книги автора були видані в Словаччині, Польщі та Великій Британії.

Одружений, виховує сина. В одному інтервʼю автор говорить про свою творчість: «Любов до дитини – це не гучні слова. Це коли ти просто хочеш, щоб він жив у нормальному світі. І якщо для цього треба пройти через війну – ти йдеш», «Коли в тебе є син, війна перестає бути абстракцією. Ти дуже чітко розумієш, за що воюєш. Не за слова, не за гасла – за те, щоб він жив у світі, де не стріляють».

Книга є в фонді бібліотеки. Запрошуємо до читання!

МЕРІ ШЕЛЛІ

Справжня історія Франкенштейна

1818 рік – Мері Шеллі випускає свій роман «Франкенштайн, або Сучасний Прометей». 2025 рік – на Netflix виходить «Франкенштайн» Ґільєрмо дель Торо. А у 2026-му кінотеатри крутили «Наречену!» Меґґі Джилленгол. Минає понад 200 років з моменту публікації, а інтерес до історії про оживленого трупа та його творця не згасає. Як виник міф про Франкенштайна? І яким було життя Істоти в літературі, кіно та коміксах?

Мері Шеллі – англійська письменниця перш за все відома, як авторка роману – «Франкенштейн, або Сучасний Прометей».

Вона народилася 30 серпня 1791 року. Мері була дочкою письменника і філософа У. Годвіна і письменниці Мері Уолстонкрафт. У 1814 році вона стала цивільною дружиною поета П. Б. Шеллі. У 1818 році після смерті першої дружини Шеллі, вони узаконили свої відносини церковним шлюбом. У 1822 році поет трагічно загинув, а Мері присвятила все своє життя редагуванню його публікацій і вихованню їхнього єдиного сина. Усе своє життя вона заробляла літературною працею.

Мері Шеллі написала сім романів: «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», «Матильда», «Вальперга, або Життя і пригоди Каструччо, князя Лукки», «Остання людина», «Доля Перкина Уорбека», «Лодор» та «Фолкнер» шість з яких були випущені за її життя, а останній був виданий в 1859 році.

Одного разу, Мері приснився блідий чоловік, який схилився над якоюсь істотою і щось шепотів їй на вухо, це було страхітливе видовище. Після того, як вона прокинулася, то відразу почала записувати, те що побачила у сні. Саме цей сон і спонукав англійську письменницю написати свій перший роман – «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», який був виданий у 1818 році, авторці тоді було 19 років. Саме історія про Франкенштейна і його створіння принесла авторці найбільшу славу і визнання. А сам роман вважається класичним твором він поєднує в собі елементи готичного роману, поезії романтизму і просвітницького реалізму. Роман описує велике звершення і фатальну помилку людського генія. Швейцарський вчений Франкенштейн, вивчивши досягнення сучасної медицини та секрети алхімії, проникає в таємниці життя. Намагаючись перемогти смерть, він створює гігантську людиноподібну потворну істоту.

Філософська ідея Мері Шеллі полягала в незбагненності таємниць світобудови і небезпеки втручання людини в закони природи. У 20 столітті монстр Франкенштейн стоїть поруч з відомим вампіром Дракулою і стає одним з найважливіших символів в міфології Заходу.

Мері Шеллі померла в Лондоні 1 лютого 1851 року.

«Франкенштейн, або Сучасний Прометей» українською мовою був виданий у трьох різних видавництвах. Українські читачі позитивно відгукуються про книги Мері Шеллі, про що свідчать їхні відгуки.

Однієї прохолодної та дощової літньої ночі 1816 року група друзів зібралася на віллі Діодаті на березі Женевського озера. «Кожен з нас напише історію про привидів», – оголосив лорд Байрон присутнім, серед яких були лікар Джон Полідорі, поет Персі Шеллі та 18-річна Мері Волстонкрафт Ґодвін (пізніше Шеллі).

«Я стала вигадувати історію, – писала вона. – Таку, яка б говорила про таємничі страхи нашої природи та пробуджувала жах».

Її оповідь стала романом, який опублікували через два роки під довгою назвою: «Франкенштейн, або Сучасний Прометей, історія Віктора Франкенштейна, молодого студента-натураліста, який, палаючи шаленими амбіціями, оживляє тіло, але з жахом та огидою відкидає створену ним жахливу істоту».

«Франкенштейн» – це одночасно перший науково-фантастичний роман, готичний жах, трагічний роман і притча, і все це "зшито" в одне величне тіло.

Його центральні трагедії – небезпека "гри в Бога" з одного боку, батьківське відторгнення і суспільне неприйняття з іншого – актуальні сьогодні, як і завжди.

Чому ж справжній сенс роману Мері Шеллі 1818 року все ще затьмарений його успіхом, навіть через понад два століття після його появи? І чи є інші вигадані персонажі, які настільки ж міцно закріпилися в народній уяві, як два центральні архетипи, втілені Мері Шеллі в життя, – "істота" та надмірно амбітний "божевільний вчений"?

«Франкенштейн» породив численні інтерпретації та пародії, починаючи з жахливого короткометражного фільму Томаса Едісона 1910 року і до Шоу жахів Роккі Горрора.

Є італійські та японські «Франкенштейни». Мел Брукс, Кеннет Брана та Тім Бертон також мають свої власні версії.

Персонажі чи теми «Франценштейна» надихали на комікси, відеоігри, спін-оффи романів, телесеріали та пісні таких різних виконавців, включно із Metallica.

Роман використовували як аргумент як за, так і проти рабства та революції, вівісекції та імперії, а також як діалог між історією та прогресом, релігією та атеїзмом.

Префікс "Франкен-" процвітає в сучасному лексиконі як синонім будь-якої тривоги щодо науки, вчених та людського тіла.

Його також використовували для формування занепокоєння щодо атомної бомби, генномодифікованих культур, дивних продуктів, досліджень стовбурових клітин, а також для характеристики та заспокоєння побоювань щодо штучного інтелекту.

2025 рік – на Netflix виходить «Франкенштайн» Ґільєрмо дель Торо.

Майстер науково-фантастичних фільмів жахів Ґільєрмо дель Торо нарешті здійснив свою дитячу мрію – екранізувати «Франкенштейна».

Стрічка розповідає історію Віктора Франкенштейна, який створює Істоту з частин тіл померлих, але відразу відвертається від неї, накликаючи на себе її гнів. У новій інтерпретації режисер робить акцент на людській драмі та сімейних травмах, намагаючись, за його словами, показати "недосконалих персонажів".Дель Торо довгі роки мріяв екранізувати цей роман. Зйомки тривали чотири місяці, а бюджет сягнув 120 мільйонів доларів. Режисер наполіг на створенні справжніх декорацій замість використання комп'ютерної графіки – для фільму побудували, зокрема, лабораторію Франкенштейна та корабель.

Критики високо оцінили візуальну складову, гру акторів, атмосферу горору й сюжетні повороти. Рейтинг стрічки на Rotten Tomatoes становить 85% "свіжості", а глядацька оцінка досягла 95%.

Найкращим вибором для знайомства з історією у коміксному форматі є розкішний графічний роман «Франкенштейн» (адаптація класичного твору Мері Шеллі) від французького майстра Жоржа Бесса Франкенштейн (графічний роман Жоржа Бесса) - Книгарня Є. Це атмосферне чорно-біле видання у твердій палітурці передає всю готичну моторошність та філософську глибину першоджерела Франкенштейн. Графічний роман – Cosmic Shop.Комікс можна придбати за ціною близько 765–850 грн у різних українських книжкових та спеціалізованих магазинах, таких як Cosmic Shop, Geekach або Книгарня "Є". Крім класичної адаптації, є й інші популярні серії та формати:«Frankenstein: Junji Ito Story Collection»: манґа-адаптація від визнаного майстра жахів Джюнджі Іто (доступна мовою оригіналу) Frankenstein: Junji Ito Story Collection - yakaboo.«Я, Франкенштейн: Зародження»: серія коміксів Кевіна Грев'є у жанрі міського фентезі та супергероїки Я, Франкенштейн. Зарождение – Cosmic Shop.

Шеллі М. Франкенштейн, або Сучасний Прометей : романи / М. Шеллі. Дивна історія доктора Джекіля і містера Хайда / Р. Стівенсон. Портрет Доріана Грея / О. Вайльд : романи . – Київ : Школа, 2006. – 489 с. : тв. – (Б-ка пригод).

Франкенштайн – наріжний образ сучасної попкультури. Про нього знають, мабуть, усі: навіть ті, хто не читав першоджерела й не бачив жодної з екранізацій. З імені слово перетворилося на загальну назву: так тепер називають будь-яку недолугу компіляцію. На гелловінських вечірках серед вампірів та відьом завжди можна запримітити людей із зеленою шкірою та масивними, вкрученими в шию болтами. Однак усе це не має практично ніякого стосунку до роману Мері Шеллі. Проблеми в інтерпретаціях виникають вже на стадії назви: у масовій свідомості Франкенштайн – це монстр, хоча в романі так називають його творця, і підназва «Сучасний Прометей» апелює до одного з міфів про бунтівного титана, згідно з яким той не лише дарував людям вогонь, а й цих самих людей створив. На превеликий жаль усіх філологів, не література обезсмертила Франкенштайна, а кінематограф. Майже все, що ми знаємо про цю історію, зародилося й розвинулося у XX столітті. Про що ж тоді писала Мері Шеллі? Дещо про інше.

Оригінальний роман говорить про честолюбство піонера від науки і його неготовність брати відповідальність за вчинені дії. Текст зосереджується на людських почуттях і страхах, повністю нехтуючи «видовищною» стороною історії. Сюжет рясніє драматичними, а іноді й відверто мелодраматичними поворотами. Історія в романі подається у суб’єктивному, ретроспективно-епістолярному форматі: читач знайомиться з героями, коли все, що могло статися (за мінімальними винятками), вже сталося.

Кінець XVIII століття. Англійський капітан Роберт Волтон веде свій корабель на північ, натхненний сміливою метою дослідити Північний полюс. Серед арктичних льодів він натрапляє на щось дивне — гігантську істоту, яка торує свій шлях крізь холодну пустку. Згодом екіпаж знаходить напівмертвого чоловіка, який оповідає історію свого падіння. Звуть його Віктор Франкенштайн, і колись він був амбітним студентом, що хотів розгадати таємницю життя і здолати смерть. Врешті-решт, він оживляє гротескну подобу людини, але мусить заплатити за своє відкриття жахну ціну. Обраний формат оповіді дозволяє авторці вправно обходити гострі кути, лишаючи багато чого на відкуп читацькій уяві.

Мері Шеллі змогла витворити морально неоднозначних персонажів: нещасний Віктор – лицемір і боягуз, який заради приховування своєї таємниці готовий пожертвувати життями інших людей, а кровожерлива Істота – лиха не за своєю природою, а через жорстоке ставлення до неї й відсутність батьківської підтримки.

Вчинки монстра неможливо виправдати, але зрозуміти його можна. Авторка вивчає поняття людяності, намагаючись зрозуміти, що відрізняє людину від монстра і де проходить тонка грань між одним та іншим.

Книга є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!

АНДРІЙ КОКОТЮХА

Серед сучасних українських письменників особливе місце посідає уродженець Ніжина Андрій Кокотюха – автор, якого часто називають «батьком українського масового детективу». Його творчість уже сьогодні стала помітним явищем в українській літературі, а здобутки вражають масштабом і продуктивністю.

Андрій Кокотюха належить до найплідніших українських авторів. За роки творчої діяльності він написав понад 100 книг і створив близько 200 кіносценаріїв. За його творами та сценаріями знято відомі фільми й серіали, серед яких «Червоний», «Сувенір з Одеси», «Століття Якова», «Катерина», «Повзе змія», «Поза підозрою» та інші.

Творчий доробок письменника охоплює різні жанри. Окрім детективів і трилерів, він пише історичні романи, пригодницьку та дитячу літературу. Його книги виходять у провідних українських видавництвах і стабільно знаходять свого читача.

У 2012 році Андрій Кокотюха отримав звання «Золотий письменник України» за значні наклади проданих книг. Також він є лауреатом численних літературних премій та конкурсів і входить до переліку найуспішніших сучасних українських авторів.

Окрім літературної діяльності, письменник активно бере участь у суспільному житті, коментує актуальні події та культурні процеси. Його погляди нерідко викликають дискусії, однак незмінним залишається інтерес читачів до його творчості.

Андрій Кокотюха – яскравий приклад того, як уродженець Чернігівщини зміг здобути визнання на всеукраїнському рівні та зробити вагомий внесок у розвиток сучасної української літератури.

За фахом Андрій Кокотюха – належить до медіа-спільноти: він закінчив факультет журналістики одного з наймаститіших українських вишів КНУ ім. Шевченка.

Про Кокотюху можна сказати – він народився письменником. Оскільки перший художній твір написав у 7 років. А до 12 років читав і писав лише казки.

Освіту Андрій Кокотюха здобув на факультеті журналістики Київського університету, а студентську практику проходив у чернігівській газеті «Гарт».

У 1987 письменник вперше вийшов друком, це було оповідання. На жаль, у відкритих джерелах ніде не згадується його назва.

З першими книгодруками пішла і слава, і скандали. У 1991 автор написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, через 4 роки отримала нагороду видавництва «Смолоскип».

Після виходу окремою книжкою в 1996 повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і разом з тим шалений вал критики в пресі.

Завдяки цьому Кокотюха одразу став одним з найцитованіших сучасних українських письменників.

Сьогодні він дотримується суворої творчої дисципліни: щодня працює над текстами та читає не менше 100 сторінок. За словами автора, за кілька годин роботи він може створити десятки сторінок рукопису. Так, детективний роман «Таємне джерело» був написаний менш ніж за місяць.

Андрій Кокотюха також має і творче коло спілкування. Наприклад, він є хрещеним доньки іншого відомого українця – Марусі Жадан. Яка, до речі, теж читає добірку дитячих книжок від хрещеного.

Що цікаво, Андрій Кокотюха встиг попрацювати і за дипломом – журналістом і сценаристом у проєктах «Сніданок з 1+1», «Київський регіон», «Паралельний світ», «Голос країни-2». Писав сценарії для проєкту «Судові справи» та «Сімейний суд» (Film.ua).

Рекомендовано до прочитання:

• Кокотюха А Ва-Банк у Харкові : роман / А. А. Кокотюха. – Львів : Урбіно, 2024. – 320 с.
• Вигнанець і грішниця – Харків : Vivat, 2020. – 304 с.
• Вигнанець і перевертень – Харків : Vivat, 2021. – 304 с.
• Вигнанець і шляхетна полонянка : [роман] – Харків : Vivat, 2021. – 302 с.
• Врятувати березень – [Харків] : Ранок, [2022]. – 240 с.
• Життя на карту. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. – 304 с
• Загадка проклятої Штольні. Підземний детектив. – Харків : Ранок, 2025. – 48 с.
• Зламані іграшки : роман. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. – 352 с.
• Зцілення невинністю : роман. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. – 352 с.
• Лихе око : роман : [цикл Павутиння мороку. Кн. ІІ] . – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2021. – 288 с.
• Натурниця з Латинського кварталу. – Харків : Фоліо, 2023. – 288 с.
• Невідомий з Булонського лісу : [роман]. – Харків : Фоліо, 2024. – 318 с.
• Підпільна держава. –Харків : Vivat, 2024. – 304 с.
• Потаємні двері : фантастичні історичні пригоди. – [Київ] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, [2023]. – 224 с.
• Страшний сон : роман. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2025. – 320 с.
• Таймер війни. – [Харків] : Фабула. – [2023].
  Кн. 1 : Довга комендантська година : роман. – 2023. – 368 с.
  Кн. 2 : Точка виходу. – [2025]. – 368 c.

• У темряві приходить пес. – Київ : Нора-Друк, 2024. – 272 с.
• Убивця з того світу : роман. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2025. – 320 с.
• Чорна мітка : роман. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. – 304 с.
• Чорний ліс. – Харків : Vivat, 2023. – 304 с.
• Як весело в будинку «ВАУ». – Харків : Vivat, 2022. –112 с.