КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТА "ЕНЕЇДА"

Цього року українці відзначили 255-річчя від дня народження Івана Котляревського – видатного українського письменника, драматурга, військового та педагога. Його ім’я нерозривно пов’язане з «Енеїдою» – твором, який став фундаментом нової української літератури.

У темні часи українофобства, «Енеїда» Котляревського стала справжнім викликом. Завдяки цьому твору українська мова, література та ідентичність набули нового звучання і стали невід’ємною частиною нашої культури.

Іван Котляревський прожив довге життя, присвятивши 26 років створенню свого шедевру. У його «Енеїді» античні боги та герої постають перед нами в образах простих українців, зі своїми повсякденними радощами і турботами. Цей бурлескно-травестійний твір став справжнім проривом у українській літературі, поєднавши високу поезію з народною мовою та гумором.

Свою літературну діяльність Котляревський розпочав ще в молодості, коли йому було всього 25 років. Деякі дослідники вважають, що він почав писати навіть раніше, під час навчання в семінарії. Однак, через брак достовірних джерел, біографи не можуть точно встановити дату початку його творчого шляху.

Для своєї «Енеїди» Котляревський обрав за основу однойменний твір Вергілія, давньоримського поета. Однак, український письменник настільки оригінально переосмислив сюжет і мову оригіналу, що його твір став самостійним шедевром світової літератури.

«Енеїда» Вергілія була більше, ніж просто літературним твором. Це був своєрідний державний проєкт, покликаний уславити Римську імперію та її імператорів, представивши їх спадкоємцями давніх богів. Вергілій, виконуючи імператорське замовлення, переосмислив грецькі епоси Гомера, створивши новий твір, який на довгі століття став зразком для наслідування та об’єктом пародій.

Через століття до Вергілія звернувся і молодий український письменник Іван Котляревський. Маючи за плечима добру освіту, він володів кількома мовами, зокрема класичною латиною, і добре знав «Енеїду». В той час пародіювання Вергілія було модною тенденцією в європейській літературі. Французи, італійці, німці та росіяни створювали свої версії пригод Енея, додаючи до них елементи гумору та сатири.

Котляревський, який на той час розпочав викладацьку діяльність і мав хист до поезії, не міг залишитися осторонь цього літературного тренду. Він вирішив написати власну версію «Енеїди», але не просто перекласти або переказати твір Вергілія, а створити оригінальний твір, в якому поєднав би античні міфи з українським побутом і гумором.

НАШ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

29 листопада в Літературно-меморіальному музеї Івана Петровича Котляревського відбулося засідання круглого столу "Наш Котляревський" до 225-ліття виходу в світ поеми "Енеїда", 120-річчя відкриття пам’ятника в Полтаві та 254-ї річниці від дня народження поета.

До заходу долучилися науковці та педагоги навчальних закладів, працівники музеїв і бібліотек. Тематика доповідей учасників круглого столу охопила значний діапазон актуальних питань: історії унікальних музейних предметів, пов’язаних з ушануванням поета, історії відкриття пам’ятника, особливостей святкування у добу Івана Котляревського.

На заході виступила завідувачка сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара – Тетяна Базир з доповіддю "Одинокий я, нежонатий я…". Виступ стосувався романтичних сторінок життя та творчості І. П. Котляревського за працями його біографів і письменників-краян.

УПІЗНАЙ ГЕРОЯ ІВАНА ПЕТРОВИЧА КОТЛЯРЕВСЬКОГО

9 вересня 1769 року народився український письменник, основоположник сучасної української літератури та громадський діяч Іван Котляревський. Його поема "Енеїда" 1798-го стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Саме це і започаткувало новий етап формування української літературної мови. Ми підготували найцікавішу вікторину по творові "Енеїда" Івана Петровича Котляревського.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ "ЕНЕЇДА"

ІЗ НАМИ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ НА ВІКИ…

Нещодавно у полтавському видавництві "АСМІ" побачив світ збірник матеріалів краєзнавчих читань "Будеш, батьку панувати", присвячених 250-й річниці від дня народження І. П. Котляревського, які були оприлюднені 4-5 вересня 2019 року в Полтавській обласній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. 

У збірнику вміщено більше тридцяти розвідок, статей, повідомлень науковців, співробітників музеїв, вчителів, бібліотечних працівників, серед яких і матеріал провідного бібліографа сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені О. Гончара Надії Требіної під назвою "Коли кого любиш, того не забудеш…". 

У ньому відхиляється завіса над деякими романтичними сторінками в житті та творах І. П. Котляревського, у творах наших земляків-полтавців. До надрукованого матеріалу подається список бібліографічних посилань з сімнадцяти джерел. 

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Ювілей знаного у всьому світі письменника, уродженця м. Полтава, спонукав нас відшукувати цікаві матеріали про його життя і творчість. У посібнику зроблена спроба віднайти публікації про поширення, розповсюдження за межами України літературного доробку нашого земляка, постановку в театрах різних країн світу його драматичних творів, дослідження творчості Івана Котляревського зарубіжними вченими, літературознавцями, істориками. Основні матеріали згруповані у двох розділах, до кожного з яких подається список використаної літератури, наявної в нашій бібліотеці та ПОУНБ імені І. П. Котляревського. Розміщені списки в алфавітному порядку. Досьє адресоване вчителям, бібліотекарям, студентам, старшокласникам.

"Слово… голосно залунало по широких світах". Іван Котляревський за межами України: до 250-річчя від дня народження письменника : біобібліографічне досьє / упорядник Н. М. Требіна ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2019. – 16 с.

"КОЛИ КОГО ЛЮБИШ, ТОГО НЕ ЗАБУДЕШ …"

Романтичні сторінки у житті і творчості І. П. Котляревського (на основі спогадів, поеми, п'єс письменника та творів про нього уродженців Полтавщини). 

Тогді найбільш нам допікає, 

Коли зла доля однімає, 

Що нам всього миліше єсть. 

І. П. Котляревський 

Початок XIX століття. 1802 року царським указом була утворена Полтавська губернія, з центром у м. Полтаві. 

"Полтава, в момент відкриття губернії, була невеликим містом, схожим більше на велике село, чим на місто", – писав І. Ф. Павловський [1, с. 9]. 

Сюди приїхав 39-річний капітан у відставці Іван Котляревський, після дванадцяти літ військової служби, тут проживала його старенька матуся. 

На його радість, рідне місто стало більш впорядкованим, воно вже мало своє культурне обличчя… 

Оселився Іван Петрович у невеликій садибі, придбаній 1751 року ще його дідом Іоаном, дияконом Успенської церкви, яка стояла на видному місці, біля Собору. Вадим Пассек (1808–1842) – історик, етнограф, згадував: 

"Хто не пам'ятає в Полтаві невеликого, самотнього будиночка на високій горі поблизу фортечних окопів. Хто, відвідавши цей будинок, не милувався навколишніми краєвидами: праворуч величезна будівля інституту і сад по узгір'ю; ліворуч широкі луки, і по них, звиваючись, блищить ріка Ворскла…" [ 2, с. 112]. 

Іван був ніжним і турботливим сином. Жив не розкішно, але пристойно. Умів прийняти гостей, любив товариство. 

Коли Іван Петрович з'являвся у будь-якому товаристві – моложавий, елегантний, у фраку, з незмінною білою краваткою, ­– він завжди був улюбленцем прекрасної половини. Дами оточували його, очікуючи компліментів, дотепних жартів та розповідей: 

За ввічливі станси, гучні мадригали 

Вродливиці теж нагороду давали... [3, с. 34]. 

Усмішка у поета була сяючою і звабливою, він встигав зробити жінкам компліменти, перецілувати ручки і шепнути на вушко кожній щось приємне. Анекдоти, примовки, іскрометні та дотепні, викликали веселощі і сміх – ніхто не міг з такою чудовою майстерністю оповідати. 

Володів особливим даром говорити про серйозні речі жартуючи, але без висміювання. Не одна дівчина задивлялася на ставного та високого Івана Петровича – він був нежонатим, дівчата сприймали його, як завидного жениха. 

Приємне, енергійне обличчя, чорне, як воронове крило, волосся, римський ніс, білозуба усмішка – як можна було байдуже пройти мимо? Здавалося, в його долі все безхмарно – безтурботний балакун, дотепник, душа компаній. 

Втім, життя його не було таким безжурним і світлим. Іван Петрович кілька разів змінював рід занять, був сміливим воїном, знав нестатки, але не виносив свої почування на широкий загал, серця свого не розкривав. 

"Під скромною простотою українця Котляревський приховував найпіднесенішу душу, доступну всім благородним почуванням…" [4, с. 65], – підкреслював С. П. Стеблін-Камінський у своєму біографічному нарисі, йому вторив В. В. Пассек: "ховав душу високу і повну найніжніших і найпалкіших почуттів. Він був душею дружніх бесід…" [5, с. 44] . 

А в молоді роки з ним трапилася історія, яка стала причиною його самотності – до кінця життя він прожив одинаком. 

Іванові було близько двадцяти п'яти років, коли він залишив державну службу, – очевидно, що кар'єра чиновника не вабила його так само, як і церковний сан. 

На життя заробляв вчителюванням у поміщицьких маєтках – і слава про нього, як "вчителя з бурси", гуляла округою: мовляв, дуже вченості відданий, у віршуванні йому рівних немає, на скрипці ладно грає і співає. 

У 1794–1796 р.р. Іван Петрович був учителем поміщицьких дітей у Золотоніському повіті Полтавської губернії і опинився в особливих обставинах, які зіграли велику роль у його особистому житті. Майбутній поет потрапив до поміщика Герасима Семеновича Сухопеня, у того були сини, дочки, за якими приглядала 20-річна племінниця господаря Марія. Звів на неї погляд Іван – і в небі зірки задрижали, срібне марево перед очима попливло... 

Наче зомлів. Іван не сумнівався ні хвилини, що саме ця дівчина судилася йому. Бо з Марією так гарно вони подружилися – вона виявилася веселою і товариською, а серце в неї було не гіршим, ніж гарненькі оченята. Іван забавляв Марусю веселими історіями: бувало, дрібнички оповідає, а вона так і падає зо сміху, а в самого Івана обличчя пісне, спокійне. 

А вечорами Котляревський схилявся над аркушами паперу – там він почав писати свою "Енеїду". І сміявся, і плакав над нею. Поема росла в нього "на клаптиках".