Діти дедалі частіше стають мішенню онлайн-злочинців, особливо в час стрімкого розвитку цифрових технологій. Про те, як можна захистити підлітків у віртуальному просторі, піде мова далі.
Діти можуть стикатися з великою кількістю різних онлайн-ризиків, які умовно можна поділити на три великі категорії:
- ті, що пов’язані з контентом – тобто з тим, що діти бачать в інтернеті;
- ті, що стосуються поведінки дітей онлайн – як саме вони себе поводять у мережі;
- ті, що пов’язані з контактом – тобто з тим, з ким вони там комунікують.
Наприклад, на чільному місці лишається кібербулінг – і, на щастя, про нього починають говорити набагато більше.
Далі – ризики, пов’язані з контентом, який може нашкодити дитині: це, зокрема, порнографічні матеріали або контент, пов’язаний з війною. Тобто весь той вміст, який може травмувати дитину.
Ще одна велика група онлайн-ризиків – це ті, що пов’язані з шахрайством: фішинговими сайтами чи схемами, доксингом (втратою особистих даних), дезінформацією та пропагандою.
Також є ще два великі блоки ризиків, які пов’язані:
- З сексуальним насильством – мається на увазі секстинг, онлайн-грумінг і сексторшн;
- З війною – тобто ризики, безпосередньо пов’язані з воєнними подіями.
Важливо: кількість випадків залучення дітей до протиправної діяльності нашими ворогами – зростає.
Останнє в списку – це ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту. Наприклад, діпфейки або використання чатботів, створених за допомогою ШІ.
– #stop_sexтинг охоплює всі ризики, про які йшлося?
– Спочатку організація працювала виключно з проблемою сексуального насильства над дітьми в інтернеті, проте зараз чітко розуміємо, що, відповідно до вимог часу, потрібно трансформуватися і звертати увагу не лише на сексуальне насильство.
Це, безумовно, одна з надзвичайно важливих і недооцінених проблем суспільства, але ми все одно можемо, через наші контакти, комунікацію, продукти та розробки, звертатися і до вчителів та батьків, щоб вони також спілкувалися з дітьми про безпеку в інтернеті.
Чому це важливо? Тому що не можна обмежуватися спілкуванням з дітьми лише про один ризик. Кібербулінг не обов’язково пов’язаний лише з систематичним цькуванням в інтернеті.
А, наприклад, сексуальне насильство може початися з фішингу: зловмисники забирають приватні дані дитини і починають її шантажувати.
Воєнні ризики можуть бути пов’язані з особистими проблемами дитини: вона хоче знайти фінансову вигоду і через це може шукати роботу в Telegram за допомогою чат-ботів.
Тому, в першу чергу, маємо говорити про безпеку в інтернеті.
Те, як ми можемо не лише зберегти свою приватність, але й займатися профілактикою, а якщо щось трапиться, знати, як правильно відреагувати і як захистити себе в моменті.
– Наскільки українське суспільство усвідомлює комплексність цієї проблеми й готове захищати дітей онлайн, а також навчати їх захищатися?
– Є дві відповіді на це питання: та, яку б хотілося дати, і та, яка є реалістичною. Для більшості людей, і це цілком зрозуміло в часи війни, питання безпеки в інтернеті не є пріоритетним. Проте поступово українське суспільство почало приділяти більше уваги цій темі.
Ми почали розуміти, що безпека в інтернеті важлива так само як і безпека в офлайн-житті.
.jpg)
Дітям треба наводити чудову метафору: наші незахищені дані, відкриті профілі в Telegram, можна порівняти з відкритими дверима будинку.
Ви ж замикаєте двері, коли виходите з квартири, правильно? Тут приблизно так само. Тобто будь-хто може зайти й використати ваші дані в будь-яких цілях.
Загалом, є позитивні зрушення. Зокрема, в державі починають з'являтися програми цифрової грамотності, і ми поступово рухаємося в цьому напрямку.
Водночас, ми маємо вчитися не лише технічним аспектам, а й психологічним, адже наша безпека в інтернеті пов’язана не тільки з налаштуваннями приватності.
Ми маємо розуміти, що є психологічні механізми впливу, якими користуються злочинці.
Також з'являються спеціальні програми в школах. Тобто вже в школі ми починаємо говорити про безпеку в інтернеті, але ще немає системності в цих діях. Наприклад, багато закладів освіти не мають політики й чітких дій для вчителів у випадку конкретної онлайн-ситуації.
Так, вчитель може помітити ознаки того, що з дитиною щось відбувається, але що робити в такому випадку? Має бути покроковий алгоритм дій:
- до кого звертатися;
- які контакти допомоги рекомендувати;
- як поспілкуватися з батьками.
Далі маємо розуміти, що багато хто не готовий визнати факт того, що онлайн-дії мають вплив на офлайн-життя – це брак знань.
Тому задача, наприклад,— спілкуватися з людьми, проводити навчання, поширювати цю інформацію та показувати готові матеріали.
На сайті #stop_sexтинг ви можете знайти безкоштовні гайди щодо налаштування соціальних мереж, щоб стало трошки спокійніше. Це Telegram, Viber, WhatsApp, TikTok, YouTube тощо.
Окрім цього, ми ділимося потрібною інформацією і в інших соціальних мережах: в TikTok акцент на дітей, в Instagrm на підлітків і молодь, а в Facebook інформація для вчителів і батьків.
Наші вебінари також можна знайти в YouTube.
– Чи має сенс зараз працювати переважно з дорослими — батьками та вчителями, чи з дітьми, або поєднувати? Який пріоритет?
– Ідея в тому, що не можна виділити когось одного в плані захисту дітей в інтернеті. Тобто немає одного чарівного підходу чи людини, яка розв'яже всі проблеми.
Лише громадянське суспільство здатне захистити дітей.
В першу чергу це батьки, потім вчителі, представники правоохоронних органів, громадськість і інші користувачі соціальних мереж.
Умовно, дитина бачить, що хтось виставляє сторіз під російську музику, і в неї не виникає питання: “Чи можна мені робити так само?” – “Хтось робить, значить, можна і мені”.
Тому, в першу чергу, все має починатися з нашого особистого вибору і нашої особистої думки.
