ВІКТОРИНА "ПЕРЛИНИ АРХІТЕКТУРИ СТАРОЇ ПОЛТАВИ"

 

КРОСВОРД "АРХІТЕКТУРНА ПОЛТАВА"

АРХІСТРАТИГО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА с. Худоліївка

Українські дерев'яні церкви – прекрасні і автентичні пам'ятки, які зачаровують своєю гармонією, в яких, напевно, найбільше виражені національні риси архітектури. Виникнення дерев'яної церковної архітектури відноситься швидше за все до початку християнства на Русі. Перші християнські церкви були дерев'яними, оскільки велику частину території Київської Русі покривали ліси. Тому, протягом багатьох століть, дерево залишалося для цього регіону основним будівельним матеріалом. На жаль до нашого часу не збереглося жодної дерев'яної споруди збудованої раніше XVII століття.

Найдавнішими на території Семенівського (нині Кременчуцького) району та Полтавщини в цілому, вважаються українські козацькі церкви XVII-XVIII століття, до категорії яких відноситься й Архістратиго-Михайлівська церква села Худоліївка. В ті часи церкві давалася назва або ім`я того свята чи святого, коли була освячена церква, у Худоліївці, ймовірно, освячення прийшлося у день Cвятого Архистратига Господнього Михаїла.

Дерев'яна, в ім'я святого архистратига Господнього Михаїла церква збудована 1796 року. 

У 1899 р. поставлена на мурований цоколь, тоді ж до неї прибудована дерев'яна дзвіниця. 

У 1902 році володіла 120 кв. сажнями землі ружної садибної, 20 десятинами 1400 кв. сажнями орної, 12 десятинами 2200 кв. сажнями сінокісної; у 1912 – 33 десятинами ружної землі. 

Діяли: бібліотека; у парафії – церковнопарафіяльна школа, школа грамоти, земське народне училище, церковнопарафіяльне попечительство.

До парафії входили хутори Черевковий, Васильчиний, Сотницький. 

1902 парафіян – 1355 душ чоловічої, 1390 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 8, міщан – 22, козаків – 2525, селян – 320.

У новітній час релігійна громада була утворена як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 4.03.1994 р. за № 69. Для релігійних відправ використовує культову споруду.

Із священиків відомі: 

• Адріан Полікарпович Мойсіяха (1902 р., 1912 р., у сані з 1872 р., нагороджений камилавкою 1900 р.); 

із псаломщиків: 

• диякон Никифор Симонович Данилевський (1902 р., позаштатний 1912 р., у сані з 1872 р.), 
• Антон Іоаннович Максимович (1902 р., на посаді з 1850 р., стихар 1851 р.), 
• Сава Антонович Максимович (1912 р.), 
• Георгій Іоаннович Храпал (1912 р.); 

із церковних старост: 

• козак Артем Кирилович Вакуленко (1902 р.), 
• козак Єлисей Никифорович Артеменко (1912 р.), 
• Анастасія Іванівна Мирна (2008 р.). 

СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА

Троїцька церква. Свято-Троїцька церква знаходиться у смт. Котельва (Полтавського району) Полтавської області.

Історія Свято-Троїцької парафії нерозривно пов’язана з історією містечка, потім слободи Котельви. На початку XVII ст. в центрі містечка була збудована земляна фортеця. У фортеці розташовувались 2 церкви та близько 200 житлових будинків. На 1773 р. військова слобода Котельва мала населення близько 9 тисяч осіб. З 1780 р. – це волосовий центр у складі Охтирського повіту.

Історично у містечку Котельва існувало п’ять церков. З них у межах фортеці були розташовані два дерев’яні храми, в тому числі Троїцький. Відомо, що перший дерев’яний Троїцький храм було збудовано не пізніше поч. XVII ст. За даними Філорета (Д. Г. Гумілявського), цей храм був невеличкий, одноповерховий, вкритий очеретом. Він згорів за випадкової пожежі 17 грудня 1631 р. У новій Троїцькій церкві тривалий час зберігалось старовинне Євангеліє, подароване 1632 р. парафіянином Йосипом Санкевичем священику Троїцької церкви Михайлу, який вже будував нову церкву. У 1632 р. постала друга Троїцька церква. Архієпископ Філарет у 1852 р. вказує, що в той час мешканці Котельви ще пам’ятали старий Троїцький храм 1632 р. будівництва: "…он был деревянный, небольшой, низкий, с одним престолом, о трёх главах, покрыт гонтой и столь ветх, что углы опадали сами собой, во многих местах брёвна от древности выдавались концами из стен; материалы, впрочем, были приготовлены для новой церкви деревянной. В этом храме молились 150 лет до 1783 г., когда он был закрыт и имущество его перенесено в Преображенскую церковь".

Будівництво третього за рахунком Троїцького храму було освячене у травні 1786 р. намісником, священиком Іваном Верцінським та священиком Андрієм Пуковським, з благословення київського митрополита Гавриїла. Більшу частину коштів на будівництво надав намісник Верцінський. Новий храм розташувався поряд зі старою церквою. Храм був: "…устроен с одним престолом, о пяти главах, покрыт гонтой, снабжён новой утварью и освящён тем же наместником Верцинским 1787 г. Декабря 9 дня…". Судячи з вищенаведених описів, Троїцькі церкви 1632 та 1786-1787 рр. побудови за своїми архітектурними рішеннями відносилися до української народної архітектури. Перший храм був триверхим, а другий більшим п’ятиверхим. На жаль, у 1808 р. новий храм згорів від удару блискавки.

Після пожежі священики Петро Смаковський і Марк Пантелєєв з парафіянами прийняли рішення будувати муровану церкву. Протягом року готували будівельні матеріали. Нова Троїцька церква закладена 25 липня 1809 р. Будівництво освячене охтирським протоієреєм Максимом Янковським, з благословіня преосвященного Христофора Сулими. Воно велося на кошти громади Котельви та благодійників. Дуже допомогли старости храму Аким Коваленко, Єфим Балановський, Антон Пуковський. Останній пожертвував на будівництво храму 7000 рублів. Священик Пантелєєв збирав пожертви у Харківській губернії, дяк Пуковський – по донських станицях. Допомогу надавали Варвара Славицька, Тетяна Смаковська, Ганна Запорожцева. Є свідчення про те, що парафіяни віддавали на будівництво храму провіантні гроші, по 200, 300, 400 рублів асигнаціями, котрі отримували від партій рекрутів, що проходили тоді через Котельву. Очевидно, цегла на храм надходила з місцевого цегляного заводу Матушинського, де в рік виробляли близько 30 000 циглин. Через три роки постав величний кам’яний одноповерховий храм, вкритий листовим залізом, із двома престолами – головним в ім’я Святої Трійці й другим, на хорах, на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, освяченим, відповідно, 13 і 15 жовтня 1812 р., з благословення Преосвященного Христофора Сулими, протоієреєм Федором Щербинським та місцевим духовенством.

Первинно Троїцька церква була виконана у стилі класицизму хрещатою, одноверхою, без дзвіниці та портиків. Первісне планування чітко простежується на обмірному плані. Авторство проекту Троїцької церкви наразі не встановлене. Але є припущення, що проект храму розробив зодчий Петро Антонович Ярославський, родом із Охтирки, який у 1776-1809 рр. працював харківським губернським архітектором. У І-й половині ХІХ ст. населення Котельви та парафія Троїцького храму зростали. Виникла потреба у власній дзвіниці та розширенні головного храму слободи. За проектом громада звернулася до відомого харківського архітектора Андрія Андрійовича Тона (1800-1858). Зодчий підійшов до завдання дуже тактовно, щоб поєднати старі та нові елементи будівлі., запроектував добудови у стилі класицизму. Котелевці знову підтримали парафію. Зокрема, генерал-майор Ф.Т. Матушинський пожертвував 1000 рублів. Робота з будівництва дзвіниці і портиків тривали з 1835 по 1837 рр.

До західного рамена церкви була прибудована висока триярусна дзвіниця, увінчана шоломоподібним куполом зі шпилем. Перший ярус дзвіниці є головним входом до храму і має чотириколонний класицистичний портик тосканського ордену. Такі ж чотириколонні портики з трикутними фронтонами були прибудовані до північного і південного рамен церкви.

У 1812 р., після будівництва. При церкві була відкрита перша в Котельві церковнопарафіяльна школа. У 1844 р. побудований церковноприходський будинок. Пізніше навколо церкви збудували муровану огорожу з воротами та з дерев’яною решіткою, яку у 1890-х рр. змінили на металеву. Ця огорожа збереглася до наших днів та є частиною пам’ятки. У 1892 р. поряд із церквою споруджений новий будинок церковнопарафіяльного училища, що зберігся до сьогодні.

Після встановлення радянської влади у 1918 р. для церкви настали важкі часи. Але, служби у храмі тривали до 1933 р. з 22 серпня 1933 р. приміщення церкви використовувалось конторою "Заготзерно" для зберігання сировини. Під час закриття храму більша частина церковного начиння була знищена, невелику частину парафіяни сховали по своїх домівках. У 1934 р. працівники Котелевського МТС зняли дзвони й відправили їх на плавку. 1936 р. богоборці скинули з церкви хрести. Відомий факт, що під час Голодомору 1933 р. котелевці йшли помирати під стіни свого Троїцького храму. Деякі саме тут були врятовані від загибелі.

Служба в храмі була відновлена під час гітлерівської окупації, у грудні 1941 р. Її проводив священик Григорій Савченко. З 1942 р. другим священиком, а згодом настоятелем призначили протоієрея Іоанна Лютенка. У 1952 р. священиком Троїцької церкви став В’ячеслав Олександрович Іванович, який багато зробив для порятунку Троїцької церкви. Саме у 1950-х розгорнулася нова хвиля знищення храмів, в рамках якої богоборці зруйнували у Котельві Спасько-Приображенську та Покровську церкви. Але Торїцький храм вдалося зберегти. У 1956 р. Державний комітет Ради Міністрів УОСР у справах будівництва та архітектури включив споруду Троїцької церкви до списку пам’ятників архітектури Української РСР, що перебували під охороною держави. Постановою Ради Міністрів УРСР №970 від 24.08.1963 р. охоронних статус пам’ятки був закріплений. Таким чином, Троїцька церква залишилася єдиним діючим храмом Котелевщини.

У 1970-х рр. церковна громада та настоятель звернулися до Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва і архітектури з проханням, щодо виготовлення проекту реставрації пам’ятки й отримали погодження. У 1978 р. інститут "Укрпроектреставрація" виготовив проектно-кошторисну документацію а виготовлення ремонтно-реставраційних робіт по Троїцькій церкві. Автор проекту – реставратор Вадим Трегубов. Протягом 1978-1980 рр. була проведена комплексна реставрація пам’ятки замінені підлога та покриття у церкві, встановлені хрести на верхах і новий іконостас, відремонтована огорожа. Вартість виконаних робіт склала 36 133 руб.

ОЧЕРЕТУВАТІВСЬКА МУРОВАНА СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА села Очеретувате

Очеретуватівська мурована Свято-Троїцька церква закладена в 1907 році по проєкту професора Сергія Носова, архітектора Полтавської єпархії. Будівництво завершилося в 1911 році . Збудована на кошти поміщика Олексія Трефільєва.

Мурована, з прибудованою дзвіницею, церква на честь Святої Живоначальної Трійці в с. Очеретувате Хорольського пов. (Семенівського (нині Кременчуцького) р­айону). 

У 1912 володіла 35 дес. ружної землі. 1912 парафіян привілейованих станів – 12, козаків – 25, селян – 1184.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації. У повоєнний час була зареєстрована органами радянської влади. 

Знята з державної реєстрації 1970. 

З метою недопущення руйнації приміщення храму за ініціативою гол. місцевого колгоспу "Дружба" Є. П. Бутенка у церкві було створено Очеретуватівський музей наукового атеїзму, який діяв до 1990-х.

У новітній час громада Троїцька церква зареєстрована 20.03.1992 за № 60. Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Із священиків відомі: Олександр Васильович Неминущий (1912), Віктор Сало (1991),  Віктор Кишеня (з 1992).

Належить Московському патріархату.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА

На Полтавщині чимало чудових куточків, самим Богом призначених для споглядання тихої краси української природи. А якщо в цю природу вписується храм чи садиба – виникає дивовижне сполучення небесного та земного світів. Це сполучення – надзвичайно декоративне. І саме декоративність становить одну з найприкметніших ознак українського художнього мислення. Уміння прикрашати світ дароване українцям Творцем, і вони повною мірою виправдали Його сподівання…

Спасо-Преображенську церкву у Великих Сорочинцях спорудили з цілком земної нагоди. Так подякував Всевишньому миргородський полковник Данило Апостол, коли після довгого очікування нарешті здобув гетьманську булаву. На ознаменування свого тріумфу ясновельможний володар напівавтономної України у тому ж 1727 році заклав у своєму родовому маєтку величний дев’ятидільний храм. Два останні роки свого життя старий і хворий гетьман не виїздив із Сорочинців, наглядаючи за довершенням будівництва й оздоблення церкви, в якій готувалася і усипальниця для нього. 1734 року Данило Апостол опочив, а Спасо-Преображенський собор розпочав своє славне життя.

Храм дійсно вийшов на славу. І в самому Києві, навіть на тлі Святої Софії і Києво-Печерської лаври, він би анітрохи не загубився. Унікальність церкви видно неозброєним оком. 

По-перше, вона підкреслено пірамідальна, отже буквально рветься в лагідне полтавське небо. По-друге, її архітектурні об’єми начебто грають, перетікають одне в одне, надаючи споруді вигляду ледь не живої істоти.

 По-третє, своєрідний зовнішній декор, виконаний у так званому «рушниковому» стилі. Настінна ліпнина увібрала в себе кращі здобутки українського бароко. Здається, усі українські квіти зібрані на стінах церкви – від скромних нагідок до розкішних мальв та соняхів.

Спочатку храм був дев’ятибанним та після пожежі 1800 року, коли у храм влучила блискавка, чотири маленькі бані розібрали й залишилося всього п’ять. Чи то смаки у нащадків були вже інші, чи грошей не вистачило не відомо.

24 липня 1732 р. у Великих Сорочинцах на Полтавщині почала діяти Спасо-Преображенська церква, побудована відомим архітектором Степаном Ковніром у стилі українського бароко на замовлення Данила та Уляни Апостолів. Храм має унікальний іконостас: висотою 17 м сягає купола, шириною 20 м із сотнею живописних полотен.

Церква відома як усипальня родини Апостолів. 5 лютого 1734 р. київським митрополитом Рафаїлом (Заборовським) у склепі було поховано Гетьмана Данила Апостола. Там же знаходились прах гетьманової дружини Уляни, його сина – Миргородського полковника Павла Апостола, дочок, фельдмаршала П. Лассі.

22 березня (3 квітня) 1809 р. у Спасо-Преображенській церкві був охрещений Микола Гоголь. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М. Я. Трохимовського, який приймав пологи у матері Гоголя.

ВІКТОРИНА «Сторінками архітектурної та мистецької Полтави» (Образотворче мистецтво та архітектура Полтави)