КОТЕЛЕВСЬКИЙ КОРЖИК

Котелевський коржик – бренд автентичного печива від Оксани Дорошенко з Котельви Полтавської області. Це випічка, у якій поєднані традиції регіону та власне художнє бачення майстрині.

Її коржики більше нагадують витвори мистецтва, адже Оксана малює на них справжні картини. Натхненням для смаколиків стали традиційні полтавські панянки – обрядове печиво, яке здавна пекли у регіоні до Різдва. Бажаючи відродити звичай, який почали забувати, майстриня взялась за творчість.

Як виник Котелевський коржик

Пройшло років 15 з мого дитинства і я почала зустрічатись зі своїм тоді ще майбутнім чоловіком. Якось на Різдво він приніс мені панянок. У мене був культурний шок. Виявляється, його бабуся та сестра досі пекли це традиційне печиво.

Пройшов час, ми одружились, у нас народилась дитина. У 2016 році мені захотілось долучились до традиції сім’ї і самій спробувати все спекти. Я цілу ніч розписувала своїх панянок. У мене, звісно, не виходило, бо я робила це вперше. Але це мене не зупиняло. Не вдалось завитушки робити, так я крапочками розписувала.

Святки пройшли, а мій потяг до тіста ні. Але ж панянки, як і паски, печуть лише раз на рік і це не та випічка, з якою можна гратись, розважатись або робити мейнстримом. Тоді я почала експериментувати – знайшла перший ліпший рецепт імбирного печива, випікла його і намагалась розписати білковою глазур’ю. Мені сподобався сам процес, тож я буквально вигризала час для себе, щоб можна було щось зробити. Поки дитина вночі спала – я малювала. Поки у неї був денний сон, я доганяла те, що недоспала вночі.

Секретні інгредієнти Котелевського коржика

Котелевський коржик відрізняється від традиційних панянок. По-перше, панянки печуться з прісного тіста – це борошно, цукор, вода і амоній (розпушувач). На смак вони як солоденький сухарик. А Коржик я “кроїла” під себе багато разів, поки добилась потрібної консистенції – щоб він був твердий і не розсипався. Мені подобається, що він ароматний, але без штучних ароматизаторів – у складі какао, кероб, лікер амаретто, ром.

У панянок і Коржиків різний розпис. Панянки – це класика. Це рожева основа і завитушки. І все. Я також використовую традиційний розпис, українські традиційні орнаменти, які є на писанках і на посуді, але це більше і ширше, ніж просто завитушки. Тому я називаю це авторською інтерпретацією традицій.

Котелевські коржики, до слова, можна довго зберігати. Завдяки природним консервантам – мед та кориця – він придатний до споживання пів року. Він не стає сухим як сухарик, а завдяки вершковому маслу з часом виходить більш хрумкий. А класична панянка робиться просто на воді і коли висихає, стає настільки дубовою, що нею можна зуби зламати. Її розмочують у чаї і так їдять.

Зараз Котелевський коржик популярний далеко за межами України – він уже побував у 30-ти країнах світу, став героєм сюжету Reuters та увійшов до каталогу проєкту про традиції Ukraine with love.

«Панянки» – це один із різновидів української святкової випічки, яку готували на Котелевщині напередодні різдвяно-новорічних свят. Особливістю цієї випічки є характерне оздоблення. Більшість виробів фарбували у рожевий колір, а вже зверху тонкими візерунками через паперові ріжечки наносили глазур – білу, жовту та синю. Традиція виготовлення «панянок» простежується з 18 століття.

«Панянок» визнали елементом нематеріальної культурної спадщини Полтавщини.

Ці солодощі є важливим елементом ритуалів зимових свят у Котелевській громаді. Зокрема, на Святвечір ними обдаровували «вечірників» хрещені батьки, а на Різдво господарі пригощали колядників. Дівчатам дарували «панянок», хлопцям – «коників».

Котелевську святкову випічку планують включити до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини й надалі просувати обрядове печиво «панянки», аби його внесли до Національного переліку НКС України.

СВІТЛАНА КОРОНЕНКО

Короненко Світлана Анатоліївна – український прозаїк, поет і журналіст. Родом з міста Фастова, де народилася16 липня 1960 року. Закінчила факультет журналістики Київського університету в 1985 році. Працювала у київських журналах «Ранок», «Українська культура». З 2002 року працює заступником директора ТО «Культура» Національної радіокомпанії України. Лауреат премій імені Є. Плужника, імені І. Франка, імені М. Коцюбинського, імені Д. Нитченка та ін. Відзначена премією «Літературна Україна» за найкращу поетичну публікацію 2019 року.

Біблія борщу (Трохи з таємниць української національної кулінарії. Рецепти борщу з кулінарних, етнографічних, художніх книг 1584-2022 рр. з коментарями)

Це перше кулінарно-етнографічне дослідження про найпопулярнішу національну українську страву борщ. У пропонованій книзі – понад 900 рецептів борщів та їх описів з майже 200 українських, польських, білоруських і російських кулінарних, етнографічних, популярних та художніх книг 1584–2022 років. Авторка на основі багатющого і унікального матеріалу простежує не лише появу і процес змін легендарної української страви, а й загалом шлях української кухні, впливи на неї кухонь сусідніх держав, а також попри усі лихоліття – безперервність і сталість українських смаків.

У книзі багато сенсаційного матеріалу. Це по суті перше дослідження про формування борщу за майже чотири століття – від борщу з дикорослої рослини борщівник, згодом борщу з буряком, королівських і гетьманських борщів, які згодом потрапляли до кулінарних книжок і ставали звичними для містян і селян, борщів періодів голодоморів і воєн і – аж до печально відомого уніфікованого радянського борщу, а в часи незалежної України – вже до розмаїття рецептів регіональних борщів, якими нині щедро наповнені кулінарні книжки, що все частіше з’являються в обласних центрах і районних містечках.

Є у книзі й унікальний борщовий покажчик – своєрідний каталог інгредієнтів борщу. І цих інгредієнтів авторка наводить сотні, а також розповідає про них у третьому розділі «Сильвети про інгредієнти борщу», наводячи як приклади рецепти борщів, в яких використовувалися ті чи інші інгредієнти.

2021 року культура приготування українського борщу була внесена до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, як така, що потребує термінової охорони, за рішенням Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини, до складу якого входять представники держав-учасниць Конвенції ЮНЕСКО. Тож символічно, що ця всесвітньовідома українська страва стала об’єктом пильного дослідження авторки.

Книга розрахована на найширші кола читачів.

Чи знаєте ви:

Що найперші рецепти борщу були надруковані 1682 року в кулінарній книжці Станіслава Чернецького «Compendium ferculorum». І вони були у розділі «Молочні страви».

• Що найдавніші борщі готували з борщівником, а рецепт такого борщу зберігся в збірнику «Moda bardzo dobra smażenia różnych konfektów» (1686-1688).
• Що найперший рецепт борщу з назвою «український» вперше надрукований 1834 року Герасимом Степановим у книзі «Полный кухмистер и кондитер».
• Що найдавніші борщі готували з кров’ю тварин і називалися вони кров’яними, їх досі готують на Волині, а у Польщі вони збереглися під назвою «чорнина».
• Що одним з найголовніших інгредієнтів борщу була риба: білуга, осетер, оселедець, карась, тюлька і навіть рибна ікра.
• Що є десятки рецептів алкогольних борщів з мадерою, портвейном, бургундським вином, ромом.
• Що до картоплі борщ готували з крупами – гречкою просом, яєчком, перловкою і навіть з крупою саго.
• Що рецептів борщу в цій книзі майже 900, а інгредієнтів у покажчику – понад тисячу.
• Про все це і не тільки про це ви прочитаєте у «Біблії борщу»!

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ

Культура – складова національної безпеки

Чому це важливо, розмірковує міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький

Цей рік стане роком збереження та стійкості. Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним. На цьому наголосив міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький у дописі на Укрінформі: «російська імперія завжди привласнювала нашу історію та прагнула знищити нашу культуру, відтак й ідентичність. На третій рік повномасштабного вторгнення росії в Україні чітко викристалізувалося розуміння того, що культура – ключовий елемент нашої національної безпеки.

Культурна складова виявилася не менш важливою, ніж військова чи економічна, оскільки саме через культуру формується національна ідентичність, самосвідомість та стійкість народу. Зрозумілим стало те, що російська агресія спрямована не лише на територіальне захоплення, а й на знищення української культурної спадщини, мови й ідентичності, що робить культурний вимір одним із ключових у цій війні.

Війна кинула виклик Україні й дала змогу переосмислити, ким ми є. Наші митці так само докладають зусиль, щоб документувати воєнні злочини, передають біль і надію нації, надихають і об’єднують нас. Їхні твори вже стали частиною нашої колективної пам’яті та глобального діалогу. Вони доносять до світу нашу історію, боротьбу і віру в перемогу.

росія намагається стерти нашу ідентичність, але кожна пісня, кожна картина, кожна книжка доводять, що ми живемо. Музеї, театри, мистецькі фестивалі – це не лише про минуле. Це про наше майбутнє. Культура – це те, що нас зберігає, надихає і об’єднує. Вона є тим джерелом, з якого ми черпаємо силу для боротьби і надію на краще завтра.

Війна зруйнувала багато пам’яток, але ми зробимо все, щоб відновити їх і зберегти. Оцифрування спадщини, створення умов для захисту історичних пам’яток – це не лише про сьогодення. Це внесок у майбутнє.

Наші митці вже давно говорять від нас на міжнародних майданчиках. І ця культурна дипломатія набирає обертів. У часи, коли слова можуть не переконати, мистецтво здатне достукатися до серця кожної людини. Через музику, кіно чи візуальне мистецтво ми можемо донести до світу те, що важко висловити вербально, – написав очільник МКСК, додавши: – Маємо не лише захистити те, що вже є, а й створити нове. Працюватимемо, щоб культура стала доступною для кожного українця незалежно від того, де він перебуває. Хочемо, щоб у кожному домі звучала українська музика, щоб кожна дитина знала нашу історію, щоб у кожному куточку світу говорили про нашу унікальність.

Усі ці чинники стимулюють, щоб 2025 року на законодавчому рівні закріпити норму «Культура – невід’ємна частина нашої національної безпеки».

Міністр наголосив, що документування російських злочинів та їх кримінальне розслідування, які здійснює Україна, важливі для ефективного захисту спадщини і забезпечення відповідальності, відшкодування збитків та стабільності. Ці процеси потребують залученості великої кількості учасників (правоохоронних органів, силових структур, експертів, представників академічної спільноти, правозахисників тощо), ресурсів та часу, що в умовах збройного конфлікту не є повноцінно можливим для України. Тож особливої актуальності набуває питання застосування санкційного інструменту.

Щодо санкцій він написав: «Запровадження санкцій до представників сектору культури держави-окупанта створить міжнародний прецедент захисту культурної спадщини та сприятиме підвищенню ефективності міжнародного контролю за переміщенням культурних цінностей.

Для російських науковців, дослідників та археологів індивідуальні санкції матимуть серйозні професійні наслідки. Це заборона участі в міжнародних наукових конференціях та симпозіумах, припинення наукової співпраці з міжнародними інституціями та неможливість публікації підсумків досліджень у міжнародних наукових виданнях. Порушники зіткнуться з обмеженням доступу до міжнародних грантів та фінансування, а також забороною на в’їзд до країн, що підтримують санкційну політику України. Так російські науковці та дослідники не зможуть стати ефективним інструментом м’якої сили, яку активно впроваджує рф в Україні й на території інших країн, переконуючи в необхідності територіальних поступок шляхом доведення зв’язку окупованих територій з рф.

Санкційна політика стане не лише інструментом покарання, а й механізмом формування нової міжнародної практики захисту культурних цінностей. Вона створить реальні важелі впливу на порушників і запобігатиме подальшому розкраданню культурної спадщини України, встановлюючи чіткі межі відповідальності та наслідки за їх порушення.

Важливо гарантувати, щоб жоден злочин проти культурної спадщини не залишився безкарним. Для цього слід документувати їх, застосовувати санкції до відповідальних осіб, відстежуючи викрадені цінності у всьому світі та здійснюючи кримінальні розслідування в різних юрисдикціях», – наголосив міністр, повідомляє Укрінформ. Джерело: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/kultura-skladova-nacionalnoyi-bezpeki/