четвер, 31 грудня 2020 р.

З НОВИМ РОКОМ!

Любі наші читачі блогу! Вітаємо Вас з Новим роком та Різдвом Христовим! 
Бажаємо Вам міцного здоров’я, щастя, успіхів у Ваших фінансових, особистих справах, побільше посмішок і натхнення! 
Нехай чарівний світ бібліотеки подарує Вам в новому році безліч приємних моментів справжньої естетичної насолоди: цікаві виставки, незабутні творчі зустрічі, знайомство з новими творами. 
Дякуємо, що залишаєтесь разом із нами.

ВАСИЛЬ СТУС

Таких поетів не можна «пояснити» раз і назавжди. Вони періодично актуалізуються і змушують перечитувати їхню творчість знову й знову. Об’єктивність ситуації тут перебуває в безпосередньому зв’язку не тільки з ідеологічними, а насамперед – космічними залежностями. Біобібліографічний покажчик подає відомості про Василя Стуса – видатного поета, дисидента, героя України, символу незламного духу української нації. Він син вінницької землі, де він родився, але не менше і син Донеччини, де він учився і викладав, і син Києва, де він працював у час першого арешту у 1972 і другого. Видання розраховано на учнів, студентів, викладачів навчальних закладів, бібліотечних працівників, які працюють з молоддю, та всіх небайдужих, хто цікавиться новинками в літературі та якісним чтивом.

Стус як пульс : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. В. Пошибайло. – Полтава, 2020. – 36 с.

субота, 26 грудня 2020 р.

ДО 175-РІЧЧЯ НАПИСАННЯ ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ "ЗАПОВІТУ"

25 грудня, 175 років тому Тарас Шевченко написав «Заповіт» – один зі знакових творів вітчизняної літературної спадщини, якому судилося стати останнім акордом у знаменитому циклі «Три літа» (1843–1845 рр.). Дотепер «Заповіт» є суспільно-політичним маніфестом, зверненим до розуму і серця українців. Тарас Шевченко закликав до визволення українського народу від поневолення Російською імперією й побудувати свою державу – «сім’ю вольну, нову». Це зумовило фантастичну популярність вірша. До нього зверталися кілька поколінь борців за незалежність України. Художня довершеність ставить «Заповіт» у ряд найдосконаліших зразків світової політичної лірики. Спочатку увійшов до альбому «Три літа» без назви. Але, переглядаючи рукописний збірник «Стихотворения Т. Шевченко» укладений І. М. Лазаревським (1836–1867), автор занотував початкову назву як «Завіщаніє». Вперше надрукували в безцензурному виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859) під заголовком «Думка». У 1867 році надруковано перші вісім рядків у «Кобзарі» під редакторською назвою «Заповіт», яка відтоді стала традиційною. Повний текст оприлюднили у четвертому номері львівського журналу «Мета» 1863 року під назвою «Завіщаніє» з деякими невідповідностями в окремих рядках. Повністю «Заповіт» вперше надруковано в 1907 році у «Кобзарі» за редакцією В. Доманицького (1877–1910).
Історія написання
У 1845 році Тарас Григорович став співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київська археографічна комісія), яка була створена при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора і містилася в приміщенні Київського університету Святого Володимира. Завданням цієї наукової установи було збирання і видання історичних документів, а також докладний опис археологічних пам’яток. На поета були покладені обов’язки описувати і змальовувати унікальні архітектурні споруди, церкви, монастирі, історичні пам’ятки, збирати різні фольклорні та етнографічні матеріали.
Осінь і грудень 1845 року Шевченко у складі комісії працював на Миргородщині, а також на Переяславщині, що за тогочасним адміністративним поділом належала до Полтавської губернії (тепер – Київщина). Жовтень і грудень того року – пора чи не найвищого натхнення і творчого злету поета: було написано п’ятнадцять різних творів за тематикою і жанровою належністю. Серед них поеми «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Єретик», «Сліпий», містерія «Великий льох», вірші «Холодний Яр», «Маленькій Мар’яні», «Три літа», «Минають дні, минають ночі…», «Стоїть в селі Суботові…» та інші.
У Переяславі лікарем працював А. Й. Козачковський (1813–1889), знайомий Тараса Григоровича ще з Петербурга. Тісні дружні взаємини лікаря з Шевченком почалися в серпні 1845 року, коли поет несподівано завітав до нього в Переяслав, а наприкінці жовтня цього ж року Тарас приїхав до Козачковського дуже хворим. Лікар саме здійснював ремонт будинку, тому поселив товариша в сусідньому селі В’юнище у свого близького знайомого Степана Самойлова.
Стан здоров’я Тараса Григоровича дедалі погіршувався, і в другій половині грудня йому стало зовсім зле. Він почав марити. Переляканий господар загорнув поета в кожух, вкрив ноги ведмежою шкурою і перевіз його до Переяслава. У Тараса почалася двостороння пневмонія. У ті часи мало кому вдавалося подолати цю хворобу. В одному з листів до товариша Шевченко написав: «На скорое выздоровление не надеюсь». Поета і художника, якому було в той час всього 31 рік (!) не полишала думка про смерть. Тарасові захотілося в такий важкий для нього час сказати землякам, друзям, Україні своє останнє щире слово. І у Різдвяну ніч, із 24 на 25 грудня 1845 року він встав, запалив свічку, взяв перо… На папір лягли слова: «Як умру, то поховайте…». На 16-му рядку його рука зупинилась – мабуть, нелегко було Тарасу написати «а до того, я не знаю Бога». Тому й залишились на місці рядка лише крапки. На щастя, поет одужав і на місці крапок вписав ці слова. Коли вранці до нього зайшов лікар, поет прочитав йому щойно написаний вірш. Цю сцену зобразив на картині український живописець Лев Вітковський (1931–2008).
У той час, коли лікували хворе тіло поета, його душа і розум працювали над заповітом Українській Нації. Тяжка хвороба була лише поштовхом до написання, сама ж ідея твору вже давно виношувалася в серці Тараса. У святий день Різдва Христового, Боже знамення і порух душі поета злились воєдино. У тридцять один рік Т. Г. Шевченко створив шедевр світового значення.
1654 року, у Переяславі, Україна втратила свою незалежність, у цьому ж місті “Заповіт”, написаний Т. Г. Шевченком, став дороговказом для українського народу, розбудив його до боротьби за волю, омріяну віками.
«Заповіт» на крилах мелодії
Твори музичні до поезії Шевченка становлять не лише найбільшу, але й найкращу частину нашої світської артистичної музи. С. Людкевич
150-й рік звучить чудова мелодія разом із пророчими словами Шевченкового «Заповіту». Вона стала народною. Протягом довгого часу і на виданнях нот «Заповіту» зазначалось «Українська народна пісня». Насправді вона має свого конкретного творця. Мало кому відомо, що автором її є полтавець Гордій Павлович Гладкий. Широкій громадськості про це стало відомо завдяки пошукам полтавських та київських дослідників, серед яких були відомі композитори-полтавці, брати Георгій та Платон Майбороди. Вони виявили низку маловідомих матеріалів про талановитого самородка.
На те, що всесвітньовідому мелодію Гладкий створив 1870 року, вказував Д. Драний у своїй, виданій малим тиражем праці «Про походження музики «Заповіту» та Л. Кауфман у книжечці «Пісня знаходить автора». Показово, що одним з перших, хто написав музику до «Заповіту» був композитор, уродженець Полтавщини М. В. Лисенко (1842–1912). Сталося це 1868 року з нагоди відзначення пам‘яті Т. Г. Шевченка у Львові. Тоді львівська громадськість замовила студентові Лейпцизької консерваторії М. В. Лисенку написати музику до «Заповіту». Лисенко намагався поєднати дух Шевченкової поезії зі специфікою української пісні. Пісня прозвучала усіма голосами у лютневому Львові.

четвер, 3 грудня 2020 р.

СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ

 

середа, 2 грудня 2020 р.

БІБЛІОТЕКИ І ЦИФРОВА ГРАМОТНІСТЬ

Українські бібліотеки у 2020 році активно працюють у програмі Міністерства цифрової трансформації України «Дія. Цифрова освіта». Використовуючи спеціальну платформу (https://osvita.diia.gov.ua), вони пропагують серед населення освітні серіали, які розвивають цифрові навички, та організовують для своїх користувачів навчання основам комп’ютерної грамотності й користування сервісами мережі Інтернет, мобільними застосунками, соціальними медіа тощо. Бібліотеки є ключовими елементами Мережі хабів цифрової освіти (https://osvita.diia.gov.ua/hubs), куди може завітати кожен охочий, безкоштовно отримати доступ до платформи Дія. Цифрова освіта та пройти навчання. У листопаді 2020 р. Міністерство цифрової трансформації України запустило Цифрограм – загальнонаціональний тест з цифрової грамотності. Детальніше див. тут. ВГО Українська бібліотечна асоціація та Міністерство цифрової трансформації України запрошують бібліотекарів та користувачів бібліотек до тестування та перевірки власних знань. Для цього потрібно лише знайти 20 хвилин, зосередитись та дати відповідь на 90 питань. У результаті ви отримаєте сертифікат з вказаним загальним рівнем цифрової грамотності та розшифровкою по кожній компетенції. У тесті використовуються технології стандартизованого тестування. За основу взято Рамку цифрових компетентностей для громадян України, яку за результатами досліджень створено українськими експертами на основі європейської концептуально-еталонної Рамки цифрових компетентностей для громадян Європейського Союзу.
Усі цифрові компетентності умовно згруповано у шість сфер:
  • Основи комп’ютерної грамотності
  • Інформаційна та медіаграмотність. Вміння працювати з даними
  • Створення цифрового контенту
  • Комунікація і взаємодія у цифровому суспільстві
  • Безпека у цифровому середовищі
  • Вирішення технічних проблем. Навчання впродовж життя у цифровому суспільстві
Сертифікат національного тесту на цифрову грамотність «Цифрограм» можна прикріпити до резюме на платформі robota.ua. Шановні колеги, пройдіть тест самі, заохочуйте до цього користувачів вашої бібліотеки, поширюйте інформацію своїми комунікаційними каналами!Джерело: https://ula.org.ua/news/4667-biblioteky-i-tsyfrova-hramotnist

вівторок, 1 грудня 2020 р.

БІЛОКУР КАТЕРИНА

У бібліографічному покажчику йдеться про Катерину Білокур.Її доля має два кольори, – як рушник – білий і чорний. Чогось так виходить, що чорного кольору в долі жінки трішки більше, ніж білого. У творах, які створила ця жінка навпаки багато сонця, квітів, яскравих фарб. У них багато таланту, який проривався до нас через морок людської байдужості, заздрощів і жорстокості… 
Матеріал, наявний у фондах обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара, не є вичерпним. Але він стане в нагоді бібліотечним працівникам, краєзнавцям, молоді, всім, хто бажає більше дізнатись про знамениту художницю нашого краю.
Квіткове королівство Катерини Білокур: до 120-річчя від дня народження української народної художниці: біобібліографічний покажчик / упоряд. Т. М. Базир; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2020. – 28 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...