БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

вівторок, 29 серпня 2023 р.

МОСКАЛЕНКО ВІТАЛІЙ ФЕДОРОВИЧ

ЗНАЙ НАШИХ
Народився 25 січня 1949 року м. Кременчуці Полтавської області.
Навчався в Харківському медичному інституті (1972). Хоча В. Москаленко служив військовим лікарем на Далекому Сході, понад два десятки років віддав адміністративно-громадській роботі в Харкові та Києві, аде все одно повернувся до науково-педагогічної діяльності – очолював Національний медичний університет імені О. Богомольця. Саме тут у повній мірі розкрилися його таланти дослідника, педагога, організатора науки.
Основними напрямами наукової дільності вченого є соціальна медицина, організація та управління охороною здоров’я, терапія, кардіологія. Як міністр охорони здоров’я України (2000–2002) В. Москаленко був активним учасником розробки концепції розвитку цієї важливої галузі. Вчений – прихильник посилення профілактичного напряму в охороні здоров’я. Ці погляди він виклав у монографії «Концептуальні засади формування профілактичних стратегій в охороні здоров’я: від профілактики медичної до профілактики соціальної».
2001 року за дорученням Президента України В. Москаленко з трибуни спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН інформував міжнародну громадськість про стан боротьби з ВІЛ/СНІД у нашій державі.
2002 року вченого обрали віце-президентом Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я та членом Правління Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. На міжнародних форумах В. Москаленко знайомив учасників з результатами ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, заходами, здійсненими в нашій країні щодо боротьби з тютюнопалянням та зловживанням алкоголем.
Від 2009 науковець – член Комітету ВООЗ з політики і координації Спеціальної програми наукових досліджень, розробок і підготовки наукових кадрів у галузі відтворення населення.
Академік Національної академії медичних наук України В. Москаленко – автор понад 1000 наукових праць, у тому числі близько 40 монографій. Він має високий міжнародний авторитет: його запрошують для читання лекцій до провідних європейських наукових та освітніх установ, зокрема, Оксфордського університету (Великобританія), Федерації приватних лікарень Франції, Каролінського інституту (Швеція), Генерального директорату охорони здоров’я та Інституту громадського здоров’я Норвегії.
2005 – Велика Золота медаль Світової академії медицини Альберта Швейцара.
2007 – Золота Зірка Світової академії медицини Альберта Швейцера.
2008 – Орден імені М. Пирогова Європейської академії природничих наук. Науковець-медик.
Вказані статті престижні нагороди В. Москаленко отримав як фахівець, який зробив значний внесок у розвиток світової медицини, діяльність якого є зразком відданої служби людству.
ЛІТЕРАТУРА
  • Полякова І. М. Москаленко Віталій Федорович – лікар, доктор мед. наук, проф., академік НАМНУ (2010) / І. М. Полякова // Енциклопедія Сучасної України. –Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. – Т. 21. – С. 631.

вівторок, 22 серпня 2023 р.

АЛОІЗ ЄДЛІЧКА

Алоїз Єдлічка (14.12.1821 – 15.09.1894) – уродженець чеського села Куклени (зараз це територія міста Градець-Кралове), який майже півстоліття мешкав у Полтаві, де працював вчителем музики.

Чех за походженням, Алоіз Єдлічка залишив яскравий слід в історії музичної культури Полтави. Прибувши до міста в 40-х роках XIX століття услід за своїм старшим братом Вацлавом, Алоіз до останнього подиху віддавав себе справі поширення музичної освіти та збиранню музичного фольклору. Це був прекрасний музикант, котрий живучи в Полтаві, вивчав місцеві пісні, глибоко приникаючи в їх мелодійний лад. 1881 року побачив світ "Вибір улюблених малоросійських пісень", аранжованих Єдлічкою, для одного голосу з акомпанементом фортепьяно в 33-х роках.
Близько півстоліття А. Єдлічка працював викладачем Полтавського інституту шляхетних дівчат. І вчитиме він юних полтавок співати і грати на фортепіано 44 роки! Також Алоїc Єдлічка навчав грі на фортепіано вихованців Полтавської першої чоловічої гімназії (донедавна середня школа №3, нині – Науковий ліцей №3 Полтавської міської ради). Викладачами гімназії були композитор Федір Попадич, історик Павло Бодянський, поет, етнограф Левко Боровиковський, історик Олександр Стронін (заарештований 1862 року за "распространение малороссийской пропаганды"). Славними синами України стали учні гімназії Михайло Драгоманов, Патріарх Мстислав, корифей українського театру Михайло Старицький, математик Михайло Остроградський, етнограф Василь Горленко, письменник Леонід Глібов, скульптор Леонід Позен та інші... 
За свідченнями істориків, Тарас Шевченко переписувався із братом Венцеславом Єдлічкою під час роботи над своєю поемою "Єретик". З листування поета відомо, що "домовий навчатель музики" залишив у себе на опрацювання вірші Шевченка. До композиторської творчості Алоїс Єдлічка прийшов через захоплення українським фольклором. Алоїс Єдлічка записав, упорядкував і видав кілька збірок народних українських пісень, у яких загалом було вміщено понад 100 творів.
Алоїз Єдлічка поклав на музику вірш "У полі" Якова Щоголіва.
Гей, у мене був коняка,
Був коняка-розбишака,
Мав я шаблю і рушницю,
Ще й дівчину-чарівницю.
Гей, коняку турки вбили,
Ляхи шаблю пощербили,
І рушниця поламалась,
І дівчина відчуралась.
За буджацькими степами
Їдуть наші з бунчаками;
І я з плугом та з сохою
Понад нивою сухою
Гей, гей, гей, мій чорний воле!
Нива довга, в стернях поле…
Вітер віє-повіває,
Казаночек закипає.
Ой, хто в лісі - озовися,
Ой, хто в полі - одкликнися!
Скоро все засне під млою:
Йди вечеряти зо мною.
Зву… луна за лугом гине,
Із-за хмари місяць плине;
Вітер віє-повіває,
Казаночок простигає.

 
Віддано служив справі міжслов'янського культурного єднання. Відомим фактом історії Полтави є організація братами-педагогами змішаного чесько-польського хору, до репертуару якого входили не лише чеські та польські пісні, а й російські та українські, переважно в обробці А. Єдлічки.

четвер, 17 серпня 2023 р.

НЕСТОР АМБОДИК-МАКСИМОВИЧ

ЗНАЙ НАШИХ
У XVIII столітті саме українці разом із німцями та іншими європейцями фактично започаткували медицину в Росії.
В Україні діяла Києво-Могилянська академія, що до початку ХІХ століття залишалась науково-освітнім центром Східної Європи, рівних якому у Росії не було. У XVIII століття з’явилися колегіуми в Чернігові, Харкові та Переяславі, духовні семінарії. Їхні випускники – переважно вихідці з української шляхти та духовенства – продовжували навчання в найліпших європейських університетах, здобували там докторські ступені. Російському уряду вдалося поставити цих фахівців на службу імперії. В імперських центрах, Петербурзі та Москві, були створені медичні науково-освітні осередки, які почали заповнюватися українськими та німецькими кадрами.
Нестор Амбодик-Максимович – український вчений, педіатр, ботанік і фітотерапевт, який стояв у витоків акушерства.
Народився майбутній учений 7 листопада 1744 року в селі Веприк Гадяцького полку Війська Запорозького, що на Полтавщині. Батько Максим Максимович був настоятелем церкви в Гадяцькому полку. Ази освіти хлопчик отримав вдома, далі його віддали до сільської парафіяльної школи.
У віці 13 років юнак вступає до Київської духовної академії (Києво-Могилянської академії). Там дістає фундаментальну, як на той час, середню та загальну вищу освіту. Зокрема, базові знання з природознавства, яке викликало у нього особливий інтерес. Маючи співзвучні прізвище та по батькові, об'єднав їх латинським "ambo die" ("двічі скажи"), додавши до свого прізвища Ambodic – Амбодик.
Закінчивши академію у 1768 році, Нестор прагнув продовжити навчання у Європі, проте в його родини бракувало для цього статків. Тому здібний студент їде до Петербурга, де як волонтер вступає до Петербурзької медичної школи морського шпиталю.
Рівень викладання у цьому закладі не міг задовольнити українця, тож у 1770 році він все таки знаходить кошти і вступає до Страсбурзького університету. Навчався п’ять років на медичному факультеті університету, одержавши стипендію княгині Є. Д. Голіциної-Кантемир, призначену для обдарованих юнаків, які вивчали "акушерство в чужих краях". Зокрема, слухав лекції з акушерства видатного професора Рідерера. У 1775 році захистив докторську дисертацію "De hepate humano" ("Про печінку людини"). Однокурсником Нестора та його студентським товаришем у роки навчання у Страсбурзі був інший гадячанин Мартин Тереховський – майбутній засновник мікробіології в Російській імперії.
За роки проведених за кордоном, Максимович захистив докторську дисертацію, яка отримала схвальні відгуки від тодішніх світил медицини. Далі стажувався в Німеччині, проходив практику в клініках, відвідував лекції...
Тепер для доктора медицини Нестора Амбодика були відчинені двері європейських університетів для продовження наукової кар’єри. Проте українець повертається до Петербурга й після складання іспитів отримав право на медичну практику як молодший лікар. Водночас розпочав читати лекції про акушерство в шпиталях та лікарських школах. Паралельно працює над підручниками з ботаніки, фітотерапії та анатомічним словником.
У 1777 році Нестора знову відрядили за кордон – поглиблено вивчати акушерство. По поверненню, Максимовича призначили викладачем школи при Кронштадтському Адміралтейському шпиталі, а за кілька років він став професором "повивального мистецтва" при акушерській школі. Він засновує "бабчину школу" при виховному домі для сиріт і незаконнонароджених дітей у Петербурзі, де також діяв пологовий шпиталь. Максимович перший запровадив читання своїх лекцій російською мовою, до нього це робилося виключно латиною.
Нестор Амбодик хотів зробити передові наукові знання доступними для якомога ширшого кола людей. Друк українською мовою у той час був під забороною, тож вчений взявся перекладати російською фундаментальні праці з медицини.
Окрім того, Максимович започаткував проведення практичних занять. На створеному макеті наочно демонстрував перебіг нормальних та патологічних пологів. Ця конструкція мала вигляд жіночого таза з дерев’яною лялькою-дитиною. Коли виникали "труднощі з народженням" то професор застосовував прямі та вигнуті сталеві щипці з дерев’яними ручками, які накладалися на голівку ляльки й допомагали їй проходити пологовими шляхами жінки. А ще застосовував срібний катетер й інші інструменти, які були виготовлені за його власними моделями та малюнками.
Не маючи статусу лейб-медика (придворного лікаря), українець упродовж багатьох років був особистим лікарем Катерини ІІ. Відомо, що крім гінекології також консультував імператрицю з косметологічних питань.
Максимович написав чимало праць із акушерства, які на той час були революційними. За його підручниками навчалося чимало поколінь акушерів. Багато положень і досі не втратили своєї актуальності, наприклад, описані ним форми вузького таза майбутніх матерів лягли в основу класифікацій вузького таза, запропонованих надалі багатьма авторами. А ще накладання акушерських щипців при тазовому передлежанні (коли малюк народжується сідничками чи ніжками вперед) є й досі актуальним.
Але насамперед вчений був прихильником природного перебігу пологів, без стороннього втручання. Так звана вичікувальна тактика пологового процесу широко застосовується сучасними лікарями.
Праця Максимовича "Мистецтво сповивання" – це перший посібник із педіатрії. Окрім того, вчений уклав медичні словники й став творцем медичної термінології.
А ще Нестора впевнено можна назвати першим фітотерапевтом. Він надавав великого значення рослинам при лікуванні багатьох захворювань, висловлюючи передову на той час думку: "Чим більше єднання з природою, тим більших успіхів від лікарської науки та більшої користі від уживаних ліків надалі очікувати можна". На основі цього в 1784 видав книгу "Енциклопедія харчування й лікування, складена особистим лікарем Її Імператорської величності Катерини II в 1784 році професором Н. Амбодіком", що являє собою багаті зібрання описів лікарських рослин.
У 1793 році Нестора Максимовича обрали почесним членом Медицинської Колегії. У ті роки вчений розробив проєкт розвитку акушерської освіти в Російській імперії. Але він так і не був реалізований.
У 54 роки Нестор Максимович Максимович припинив викладацьку роботу. Подробиці його життя останніх 14 літ невідомі. Трапляються лише поодинокі згадки, що він працював консультантом при Петербурзькій лікарні.
Помер професор Максимович 24 липня 1812 року. Наразі місце його поховання невідоме.
Нестор Амбодик хотів зробити передові наукові знання доступними для якомога ширшого кола людей. Допомагати людям насамперед – ми проглядаємо і в діяльності інших тогочасних українських медиків: засновників епідеміології на теренах Російської імперії Данила Самойловича, Касіяна Ягельського, Опанаса Шафонського, Михайла Гамалії, піонерів педіатрії Петра Погорецького, гістології – Олександра Шумлянського, хірургії – Іллі Буяльського. Ці представники українського духовенства та шляхти у XVIII столітті виводили медичну науку в Росії із мракобісся на європейський рівень. Це наочно показує, що наприкінці XVIII століття, анексувавши Гетьманщину, імперія колонізувала не якусь відсталу територію, а навпаки, підкорила спільноту, яка перебувала на вищій сходинці культурного розвитку...

неділя, 13 серпня 2023 р.

СЕРГІЄНКО ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ

ЗНАЙ НАШИХ
Народився 13 серпня 1936 року в Білоцерківці на Полтавщині,  1981 року удостоєний Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. 
Вчений у галузі інформатики, обчислювальної математики. Навчався у Київському університеті імені Тараса Шевченка (1959), захистив докторську дисертацію (1972). Від 1959 – в Інституті кібернетики (від 1995 – директор). Від 1994 – очолює кафедру теорії управління Московського фізико-технічного інституту, а від 2002 – керує філією кафедри автоматизованих систем обробки інформації та управління Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". І. Сергієнко – один з учнів В. Глушкова. У колі його наукових інтересів створення і теоретичне обґрунтування нових математичних моделей стаціонарних та динамічних процесів, що функціонують у неоднорідних середовищах із включеннями, побудова та доведення високоточних алгоритмів дискретизації класів задач математичної фізики з розривними розв’язками, дослідження широких класів математичних моделей і чисельних методів для вивчення хвильових процесів у неоднорідних необмежених зонах. По всіх напрямках вчений досяг результатів. Про це йдеться, зокрема, в монографіях І. Сергієнка "Інформатика та комп’ютерні технології", "Моделювання перехідної економіки: моделі, методи, інформаційні технології". 
Перу вченого належать понад 500 наукових праць, з них 21 монографія. Він підготував 17 докторів та 55 кандидатів наук. Іван Васильович є головою Національного комітету України з інформатики, очолює наукові ради НАН України "Інтелектуальні інформаційні технології" та з проблеми "Кібернетика". Він головний редактор міжнародного наукового журналу "Кибернетика и системный анализ" та часопису "Комп’ютерна математика", член редколегій низки періодичних видань ("Вісник НАН України", "Доповiдi НАН України", "Журнал обчислювальної та прикладної математики", "Проблеми програмування"). І. В. Сергієнко входить до багатьох міжнародних організацій, що координують діяльність у галузі інформатики в різних країнах світу. За ініціативою вчених Університету Колорадо, Техаського А&М Університету, Університету Флориди (США), з яким співпрацюють науковці Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України і особисто І. В. Сергієнко, у липні 2006 року відбулася міжнародна конференція з проблем оптимізації, присвячена ювілею Івана Васильовича, та спеціальний випуск часопису "Global Optimization". 
Видатний внесок ученого в розвиток вітчизняної науки відзначений численними нагородами та преміями. І. В. Сергієнко  Заслужений діяч науки і техніки України, шість разів ставав лауреатом Державної премії СРСР, УРСР і України у галузі науки і техніки, премій Ради Міністрів СРСР. За наукові відкриття був удостоєний академічних премій імені В. М. Глушкова, С. О. Лебедєва, В. С. Михалевича.

середа, 9 серпня 2023 р.

#1Lib1Ref - МІЖНАРОДНА АКЦІЯ

#1Lib1Ref — регулярна міжнародна акція, метою якої є залучати бібліотекарів до наповнення Вікіпедії авторитетними джерелами. Черговий раунд акції тривав з 15 травня — 5 червня 2023 року.
Завідувачка сектору краєзнавчої літератури та бібліографії взяла участь у міжнародноій ації для бібліотекарів. І знову приємні подарунки від Вікіпедії!!! 
Долучайтеся та допомогайте поліпшувати найбільшу світову онлайн-енциклопедію!

вівторок, 8 серпня 2023 р.

Пильчиков Микола Дмитрович – «український Тесла»

ЗНАЙ НАШИХ
Сонячного ранку 6 травня 1908 року в одній із Харківських лікарень в одномісній палаті пролунав постріл. Коли лікарі та санітари виламали двері палати, зачинені зсередини, то побачили людину, що лежала на ліжку зі складеними на грудях руками. Настолику, поряд з ліжком, стояла склянка недопитого чаю та акуратно покладений кишеньковий револьвер "Бульдог". Тільки червона пляма на сорочці напроти серця не вписувалась у цю картину!
Медична експертиза констатувала, що куля пройшла крізь серце, у результаті чого настала смерть. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера? Убивство чи самогубство?... Напевно, це залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років минуло чимало. Але справді важко повірити у версію самогубства людини цілком самодостатньої...
Людиною, яка так загадково пішла з життя, був професор Микола Дмитрович Пильчиков. Життя, творча та наукова діяльність цієї неординарної особистості були такими ж незвичайними, як і смерть...
21 травня 1857 року в місті Полтаві в сім’ї родовитих дворян народився Микола Дмитрович Пильчиков – майбутній український фізик-теоретик, експериментатор та винахідник.
До чотирнадцяти років Микола виховувався вдома. Батько з незвичайною любов’ю і самовідданістю виховував свого єдиного сина.
Навчав його передусім мовам, згодом син досконало оволодів сімома мовами. Подальшу освіту Микола здобуває у гімназії, де відрізнявся "талановитістю до наук", особливо до фізики і математики.
Ще гімназистом Микола знайомиться з Панасом Мирним і вони, незважаючи на вікову різницю, стають друзями. Єднали їх високі помисли про служіння простому народові. Микола брав участь у визвольному русі у Полтаві, входив до таємного товариства "Унія", метою якого була боротьба проти колоніальної політики царизму в Україні.
Вступаючи в 1876 році до Харківського університету Микола Пильчиков обрав фізико-математичний факультет. Наукові дослідження почав у студентські роки. Вже на другому курсі студент винаходить електричний фонавтограф  прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, серед них і самого Едісона, фонограф якого був механічним і винайденим пізніше, у 1877 році. 
Після завершення навчання в 1880 році він був залишений при університеті "для приготування до професорського звання". У цьому ж році виходить у світ його наукова монографія, присвячена рефрактометру – приладу для визначення показника заломлення світла в рідині та методиці оптичного аналізу (метод рефрактометрії є одним із розповсюджених методів ідентифікації хімічних сполук, кількісного і структурного аналізу, визначення фізико-хімічних параметрів речовин, що має застосування і в медичній діагностиці).
У 1882 році Микола Пильчиков демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад – автоматичний регулятор електричного струму.
У 1883-1884 роках молодий вчений бере участь в експедиції, що досліджує Курську магнітну аномалію. Провівши 71 серію спостережень, він знайшов її нові райони і одним з перших зазначив те, що причина аномалії – поклади залізняку. За ці дослідження він був нагороджений Великою Срібною медаллю Російського географічного товариства. В 1885 р. М. Д. Пильчикова призначають приват-доцентом Харківського університету. Ще через рік у Петербурзькому університеті він захищає дисертацію на тему "Матеріали щодо питання про місячні аномалії земного магнетизму" і одержує звання магістра фізики і фізичної географії. 
У період з 1881 по 1888 рік Микола Пильчиков написав 18 наукових праць, винайшов 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, серед яких рефрактометр для рідин, що набув широкого визнання в Росії і за кордоном.
У 1888 році магістра Миколу Пильчикова відряджають до Парижа. Під час стажування в Паризькій магнітній обсерваторії, молодий вчений знаходить і виправляє помилки в конструкції сейсмографа. Після цього випадку слава про нього швидко розповсюджується у науковому світі. Микола Пильчиков проходить стажування в лабораторіях провідних фізиків того часу: Г. Ліппмана (лауреата Нобелівської премії з фізики за винахід способу кольорової фотографії, 1908 р.), А. Корню, Н. Маскара. Під час навчання у Франції Пильчиков провів безліч важливих досліджень в області електрохімії, розробив ефективний оптико-гальванічний спосіб вивчення процесу електролізу, виступав з доповідями про результати досліджень на Міжнародному конгресі електриків, Міжнародному метеорологічному з’їзді, був удостоєний членства у Французькому фізичному товаристві та Міжнародному товаристві електриків.
У 1888 році, наприкінці травня, молодий вчений отримав із Петербурга диплом магістра фізики і фізичної географії, а в жовтні цього ж року його обрали дійсним членом Російського географічного товариства.
У 1889 році Пильчиков повернувся до Харкова, де став професором університету. Тут він здійснює дослідження з поляризації світла та метеорології, засновує метеостанцію в 1891 році, створює нові прилади (інклінатор, однонитковий сейсмограф), продовжує дослідження явищ Курської магнітної аномалії. Але педагогічна діяльність не заважає йому займатися наукою. Професор бере участь у роботі численних міжнародних з’їздів і конференцій у Парижі, Льєжі, Москві, Петербурзі, Києві. Його обирають членом ради Тулузької академії наук, Російського фізико-хімічного товариства та інших наукових організацій Росії, Франції, Німеччини, Австрії.
У 1893 році Микола Пильчиков переїхав до Одеси, де був призначений на посаду екстра-ординарного професора Новоросійського університету. Тут, в Одесі, Микола Пильчиков, зробив відкриття в галузі електрохімії: ідеться про фотогальванографію, пріоритет винайдення якої підтверджують і сучасні історики науки.
Микола Пильчиков, використовуючи трубку Пулюя, відкрив цілу низку незнаних властивостей Х-променів. Сам автор читав публічні лекції, займався просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі університету, показав Х-променеграми, слухачі винесли Пильчикова на руках. Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав Миколі Пильчикову лист-подяку.
В Одесі Пильчиков провів чимало віртуозних експериментів з радіозв’язку, які були кроками до найвидатнішого відкриття – керування різними пристроями та механізмами за допомогою радіо. 5 квітня 1898 року Пильчиков уперше публічно продемонстрував це своє досягнення, яке розпочало відлік подальшого розвитку радіотелемеханіки. 
У 1943 році ідеї професора Пильчикова були покладені в основу блискучої операції радянської контррозвідки – керованого по радіо з Воронежа підриву штабу генерала фон Брауна, розташованого в окупованому Харкові. На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього самого року. Характер і спосіб життя Миколи Пильчикова й Ніколи Тесли багато в чому схожі.
Отже, сталося так, що Пильчиков і Тесла майже в один і той самий час на різних континентах уперше у світі продемонстрували радіокеровані телемеханічні системи! Але чому про успішні досліди Пильчикова не знала широка наукова громадськість Росії? Чому нічого не відомо про подальші розробки Пильчикова? Єдина публікація про досліди Пильчикова була зроблена в "Одеському огляді" – виданні, вельми далекому від науки, що нерідко пропонувало увазі читачів порожні сенсації й навіть відкрите шарлатанство. Можливо, тому наукова громадськість Росії залишила повідомлення Миколи Дмитровича без уваги. Кардинальним відкриттям професора Пильчикова слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади – телефони, маяки, семафори, гармати, міни – від дії на них електричних хвиль стороннього походження. Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені й механіки – а Пильчиков зміг – у березні 1898 року. Однак нерозуміння важливості наукових результатів, отриманих Миколою Пильчиковим, з боку військового міністерства Росії затягнули практичну реалізацію найзначнішого винаходу українського вченого.
У 1902 році Микола Пильчиков очолив кафедру фізики в Харківському технологічному інституті. Тут він створив модель радіокерованого протимінного 5 захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів, заснував друкований орган інституту "Известия Харьковского технологического института" і до самої смерті був його редактором. А ще були ґрунтовні дослідження з природної радіоактивності, написання в 1901 році книги "Радий и его лучи", дослідження в галузі кріогенної фізики. Учений мріяв про створення фізичного інституту, написав у 1902 році підручник під назвою "Курс фізики", досліджував у Алжирі поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення 1904 року… 
Будучи всебічно розвиненою особистістю, професор Пильчиков, як і його батько, присвятив життя не тільки науці, але й діяльності на благо рідного краю. Він чудово грав на скрипці, захоплювався живописом, писав вірші, підготував переклади українською декількох поем різних авторів, видати які не було можливості через заборону української мови, що діяла до 1905 року. І ось постає запитання, чому так трагічно закінчилося земне життя вченого? Чому в розквіті творчих сил, маючи світове визнання, науковий авторитет серед вітчизняних та зарубіжних вчених, Микола Пильчиков обірвав власне життя пострілом у серце? Чи могла зробити це людина, яка була вихована в дусі християнської моралі?

неділя, 6 серпня 2023 р.

КУЗЬМА СКРЯБІН

Одним із тих, чиї пісні стали мало не народними є Андрій Кузьменко – лідер гурту «Скрябін». Кожна його фраза була просочена гумором, але за ширмою сміху було чутно серйозність тих речей, про які він говорив. Його тексти – геніальна простота й філософія життя. Його пісні – то мозаїка таких понять, як «правда», «життя, «любов», «мати», «нація», «патріотизм», «душа». Біобібліографічне досьє рекомендовано для широкого загалу поціновувачів творчості музиканта.

Скрябін. Постскриптум : до 55-річчя від дня народження : бібліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава, 2023. – 40 с.

ЯСКРАВЕ ПОЛУМ'Я ВІРИ ХОЛОДНОЇ

Вона прожила лише 26 років, але її життя було яскравим, як слід від комети. За офіційними даними, Віра згоріла від «іспанки», але подейкували, що її отруїли або застрелили, бо вона була французькою шпигункою (або ж працювала на чекістів). А може, вона взагалі інсценувала свою смерть, а сама втекла за кордон? Звісно, нічого з цього не підтвердилось. Але Віра вкотре довела: у житті й смерті – вона справжня актриса. Від Бога. Рекомендовано студентам, викладачам, колегам та поціновувачам творчості актриси.

Яскраве полум’я Віри Холодної : до 130-річчя від дня народження : біобліограф. досьє / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. Пошибайло. – Полтава, 2023. – 28 с. – серія "Народжені Україною"

НЕДУГА ЗА ШИРМОЮ

ЛИЦАР МОРАЛІ Й СПРАВЕДЛИВОСТІ

 

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...