четвер, 30 квітня 2020 р.

СЕРВІС ГЕНЕРАТОР РЕБУСІВ

До вашої уваги пропонуємо унікальну розробку україномовного генератора ребусів. Задайте будь-яке слово або фразу, і програма миттєво згенерує по вашому запиту ребус! 
Ребус - загадка, у якій слово або фраза зображені у вигляді малюнків, поєднаних з літерами, цифрами, нотами та іншими знаками. Ребус - одна з найпопулярніших та поширених ігор. Ним можна зашифрувати прислів'я, приказки, уривки з віршів, слова та окремі фрази. Слово "ребус" походить від латинського res (річ).
Зверніть увагу, що використовуючи відповідний перемикач, можна створювати спеціальні ребуси для дітей, в яких використані зображення дитячих героїв з казок та мультфільмів.
Користуйтеся цим посиланням та не забувайте про саморозвиток, особливо під час карантину! 
А ми будемо раді зустріти своїх користувачів, щойно епідемія відступить і ми зможемо повернутися до нормального життя.

субота, 25 квітня 2020 р.

СЕРВІС ADDTEXT

AddText - найшвидший спосіб розмістити текст на фотографіях.  Просто і швидко, без будь-якої реєстрації. Почніть зараз - це безкоштовно! До речі, у цього сервісу є і мобільні версії: для iOS і Android
УСПІХІВ!!!

пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

ОНУФРІЄНКО ВАСИЛЬ

Василь Онуфрієнко – український письменник, журналіст, перекладач, член уряду УНР на вигнанні, педагог за освітою. Доля склалася так, що уродженцю Полтавщини другою його домівкою стала далека країна Австралія. Там він відбувся як письменник, там працював, там сумував за Україною. Біобібліографічна розвідка містить відомості про життя і творчість полтавського письменника-патріота. Зібраний у виданні матеріал не є вичерпним, але доповнить і розширить знання про нашого земляка. Розвідка адресована бібліотекарям, викладачам, краєзнавцям, читачам, які цікавляться творчістю письменників української діаспори. Запропонована література знаходиться у фондах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара. 
На неокраянім крилі… : до 100-річчя від дня народження Василя Онуфрієнка : біобібліографічна розвідка / упоряд. Л. І. Картальова; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2020. – 20 с. 

четвер, 23 квітня 2020 р.

ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА "СПІВАЮТЬ НОВИЙ ДЕНЬ НОВІ ПОЕТИ"

Співають новий день нові поети Полтавський край став колискою для десятків видатних письменників, чиї імена збагатили літературну скарбницю України. Давні традиції не втрачені, навпаки – нині у Полтаві їх намагаються примножувати. Вже не одне десятиліття при обласній організації Національної спілки письменників діє літературна студія «Полтавські джерела», в якій завжди опікувалися починаючими літераторами. Секретами майстерності щедро ділилися відомі на Полтавщині митці: Володимир Мирний, Михайло Казидуб, Тарас Нікітін. Наталка Фурса, яка очолила літстудію у 1998 році, зосередила увагу на роботі з молоддю. Цей мистецький порив утвердили поетичною збіркою «Болотні вогні». Саме тоді на обрії з'явилися нові імена молодих, талановитих, несподіваних авторів. У 2003 році рада обласної організації Національної спілки письменників доручила керівництво студією щойно прийнятій до лав спілки поетесі Олені Гаран. Аби побачити реальний потенціал творчої молоді Полтавщини, було засновано і уперше проведено обласний фестивальконкурс «Поетичні зорі – 2004». Дебютні поетичні змагання зібрали близько двох сотень юних талановитих полтавців. За підтримки Головного управління інформації і внутрішньої політики ОДА було видано збірку кращих творів конкурсантів. У 2006 «Поетичні зорі» вдруге і востаннє зібрали у спільне сузір’я таланти Полтавщини. Бо вже у 2007 році конкурс отримав нове ім’я – «Собори душ своїх бережіть». У 2008 вихованці літстудії, переможці й учасники конкурсу ступили на нову сходинку. Вони створили «Острови» – саме таку назву отримав альманах з їхніми творами. В 2009 році полтавські авторки Олена Гаран, Олена Задорожна, Євгенія Найчук та Наталія Трикаш повідомили про створення літературного гурту "Знак чотирьох". З того часу гуртом було здійснено низку мистецьких проектів. Йти до читача, говорити з ним, викликати захват або ж наражатися на супротив і непорозуміння чи навіть залишатися непоміченими, даючи творам нове життя, в кожному, хто їх прочитав чи почув... Знайомство учасниць гурту відбулося на засіданнях літературної студії "Полтавські джерела", що діє при Полтавській обласній організації Національної спілки письменників України. Звісно, вони не створюють меж, число чотири – лише знак, обмеження, дане світові Богом. Незабаром воно змінилось на сім: було створено мистецьке об'єднання "Сходи", до якого, окрім учасниць гурту "Знак чотирьох", увійшли Ганна Кревська, Юлія Манойленко та Дарина Риженко. 
На виставці представлені матеріали з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара та з мережі інтернет.

середа, 22 квітня 2020 р.

ВОЙНІЦЬКИЙ АНДРІЙ

Знай наших
Український письменник, pr-спеціаліст, журналіст. Народився 28 квітня 1983 р. у Полтаві. 
Закінчив ХНУ ім. В. Н. Каразіна, за фахом історик. 
Працював вантажником гардеробником, кухарем, учителем історії, продавцем, торговим представником, кримінальним репортером, журналістом і оглядачем низки українських громадсько-політичних газет та Інтернет-видань. 
На сьогодні IT-журналіст, також займається рекламою, маркетингом і PR. Друкувався в журналах "Новая юность", "Литература", "Урал". 
Опублікована в електронному вигляді повість Андрія Войніцького "Резиновое солнышко, пластмассовые тучки" (яку прозаїк Платон Беседін назвав "настільною книжкою Євромайдана"). 

Войніцький А. Л. Скільки коштує бути білою вороною / А. Л. Войніцький. - Харків : Віват, 2015. - 160 с.
Скільки коштує бути білою вороною? І чи можливо в сучасному світі відійти від стереотипів і встановлених суспільством правил? Автор не пропонує однозначних відповідей на ці запитання - їх просто не існує. Для оповідань Андрія Войніцького характерний глибокий психологізм. Його герої можуть шокувати своїми вчинками, але ці вчинки щирі і правдиві. Хтось із читачів знайде в цих історіях себе, хтось буде всіма силами заперечувати найменшу схожість, але і тим, і іншим сподобаються оригінальні сюжети й майстерність прозаїка.

вівторок, 21 квітня 2020 р.

СЕРВІС ДЛЯ ОБРОБКИ ФОТОГРАФІЙ

Photo 505 - сервіс для обробки фотографій в режимі онлайн. Колаж з фотографій робиться менш ніж за 2 хвилини. Фотошаблони вибираються з запропонованої галереї на сайті, яка постійно оновлюється. При наявності на Вашому комп'ютері веб-камери можна миттєво завантажувати і обробляти фотографії.
Сервіс не вимагає реєстрації, інтерфейс дуже простий для роботи.

понеділок, 13 квітня 2020 р.

КНИГИ ІРЕН КАРПИ

Карпа І. Добло і зло/ І. Карпа. – Харків: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2010. – 317 с.

В книзі під однією обкладинкою вмістилися купа смішних (і часто парадоксально печальних) історій з дитинства, плюс повість про пригоди молодої письменниці-мандрівниці, зірки музичної сцени і телебачення на порозі значних перемін у її житті. Це чергова сповідь? Так! Це автобіографічні містифікації?  Це розсипи традиційного й актуального сленгу? Так! Це скарбниця фраз, що сягають рівня афоризмів.





Карпа І. З роси, з води і з калабані : літ.-художнє видання / І. Карпа ; худож. Г. Ерде. – Харків : Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2012. – 320 с.
Історії з дитинства, які дітям читати заборонено! Мемуари зірки.
Тож все сама: попри глянцеві обкладинки, попри спалахи софітів Ірена Карпа запрошує вас до свого раю. Вона тішитиме вас безкомпромісністю дитячих спогадів (З роси...), бентежитиме картинами підсвідомості, які не навідували навіть Сальвадора Далі (… з води), зваблюватиме приватними розмовами в богемному середовищі (…і з калабані).


ВІКТОРИНА "З ІСТОРІЇ РОЗБУДОВИ І РОЗКВІТУ ПОЛТАВИ"

середа, 8 квітня 2020 р.

ВІКТОРИНА "ХТО Є ХТО"

Багато хто з нас справедливо вважає Полтавщину краєм, багатим на таланти. Це правда. Полтавщина дала Україні багатьох людей, які прославили її ім’я у світі. Про багатьох із них відомо лише вузькому колу спеціалістів, про інших ми чули лише краєм вуха. А як щодо тих, кого знають усі? Якщо озирнутися довкола, то можна побачити згадки про тих чи інших полтавців. Часто-густо ми навіть і не підозрюємо, що ці люди походять з Полтавщини, настільки вони важливі для нас, що вся Україна вважає їх за своїх.
Запрошуємо пройти онлайн вікторину "Хто є хто?". Проводьте цікаво та з користю свій вільний час.

понеділок, 6 квітня 2020 р.

ВАСИЛЬ ДАНИЛОВИЧ БЕЗУГЛИЙ

 БЕЗУГЛИЙ В. Д.
(1922-2001)
Народився 7 квітня 1922 року в с. Заруддя Кременчуцького району, Полтавської області в сім'ї вчителів. Батько працював учителем математики, мати – вчителем російської мови. 
Початкову освіту одержав у Галещинській початковій школі, продовжив навчання у Козельщинській середній школі, куди переїхали працювати його батьки. Середню школу закінчив у 1939 році й вступив на перший курс Харківського державного університету хімічного факультету, закінчив його в 1946 році.
З 1946 по 1949 роки працював у Харківському науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті молодшим, а потім старшим науковим співробітником. 3 1950 по 1958 рік Василь Данилович був технологом цеху, начальником ЦЗЛ Харків­ського заводу зубопротезних матеріалів. З 1952 по 1969 рік працює асистентом, доцен­том, а потім професором кафедр фізичної та органічної хімії Харківського державного університету (ХДУ). У 1958-1969 pp. очолював науково-дослідну лабора­торію пластмасових сцинтиляторів НДІ монокристалів; у 1969-1975 pp. – кафедру Українського заочного політехнічного інституту; у 1975-1981 pp. – кафедру аналітич­ної та фізичної хімії Харківського фармацевтичного інституту. З 1981 р. він – завідувач кафедри пластмас, професор Української інженерно-педагогічної академії, науковий керівник лабораторії електрохімії полімерів, а з 1988 року – професор кафедри технології органічних сполук. З 1999 року – на пенсії.
Професор В. Д. Безуглий започаткував новий науковий напрямок – аналітичну електрохімію полімерів, уперше в нашій країні розробив технологію виробництва сцин­тиляційних пластмас для індикації радіоактивного випромінювання, а також технологічні електрохімічні методи аналізу полімерів. Його дослідження в галузі полярографії органічних сполук, зокрема лікарських речовин, і пластмас зробили вагомий внесок у теорію полярографії. Василь Данилович запропонував адсорбційний метод виділення кофеїну та теоброміну з рослинної сировини, розробив електрохімічний спосіб одержання саліцилового альдегіду для фармацевтичної промисловості, інгалятор для лікування і профілактики застудних захворювань, еластичну масу для виготовлення відбитків у медичних цілях, моделюючі склади, пломбувальні матеріали на основі полімерів і спеціальні пластмаси для стоматології та організував їх виробництво із застосуванням для ініціювання полімеризації оксред-систем.

МОТИВУЮЧІ ЦИТАТИ ВІД НАЙВІДОМІШИХ ЛЮДЕЙ СВІТУ


пʼятниця, 3 квітня 2020 р.

ДО 70-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕОНІДА ТОМИ

Біобібліографічне досьє «За амальгамою – таїна людського буття» присвячене 70-річчю від дня народження Леоніда Томи, українського поета, прозаїка, драматурга. Запропонований посібник адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям, та всім, хто бажає більше дізнатися про сучасну літературу рідного краю. Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, збірників, книг письменника, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара. 
За амальгамою – таїна людського буття: до 70-річчя від дня народження Леоніда Томи : біобібліографічне досьє / уклад. Ю. А. Новоселецька; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2020. – 20 с. : іл.

КНИГИ ТЕТЯНИ АЛЮШИНОЇ

Тетяна Олександрівна Алюшина з дитинства мала практичний і технічний склад розуму. Вона ніколи не писала віршів і прози. Тетяна закінчила приладобудівний інститут, отримавши диплом інженера – системотехніка, і надалі перепробувала безліч найрізноманітніших професій. Серед них не було тільки професії письменниці. Кілька років тому Тетяна вирішила освоїти ще й ремесло романістки. Тому героям її книг і доводилося неабияк попітніти, перш ніж вони виплутаються з колотнеч, в які їх загнав автор. Вірна своїй звичці міняти вид діяльності, Тетяна Алюшина вирішила змінити і в цей раз, але не письменництва, а тільки авантюрно-детективного жанру, і написала любовний роман, в якому герої зійшлися один з одним з не меншою пристрастю, ніж слідчий зі злочинцем. У вільний час Тетяна захоплюється кулінарією, вважаючи за краще російську і італійську кухні, і рукоділлям.
БІБЛІОГРАФ РЕКОМЕНДУЄ:

Алюшина Т. А. Девушка-праздник : роман / Т. А. Алюшина.  М. : [Э.], 2016.  352 с.
Даша Васнєцова кидає стабільну роботу в офісі, щоб поміняти її на неспокійну і повну не завжди приємних сюрпризів частку організатора свят. І життя її тут же змінюється, тим більше що доля як навмисне зіштовхує дівчину з бізнесменом, власником великого агрокомплексу Ігорем Власовим. Їх тягне один до одного, проте обидва ще не готові зробити серйозний крок ... До тих самих пір, поки не відбувається катастрофа.

Алюшина Т. А. Любовь со вкусом вишни : роман / Т. А. Алюшина.  М. : [Э.], 2016.  352 с.
Вероніка не схожа ні на одну з жінок, яких доводилося зустрічати Сергію. Вона не вміє кокетувати, по-чоловічому зібрана і логічна. А ще на неї ведеться справжнє полювання, і життя дівчини загрожує серйозна небезпека. Але Сергій готовий зробити чудеса заради тієї, яка послана йому самою долею, чий вишневий запах кружляє голову і переслідує і уві сні, і наяву. В нашій бібліотеці ви можете безкоштовно почитати книгу "Любов зі смаком вишні".
Алюшина Т. А. Тот, кто назначен судьбой : [роман] / Т. А. Алюшина.  М. : [Э.], 2016. – 352 с.
"Той, хто призначений долею" - це розповідь про дівчину з незвичайним даром. Степаниді досить одного погляду на людину, щоб зрозуміти - буде у нього пара чи ні. Але, незважаючи на такі здібності, Степанида тривалий час не вдавалося зустріти свою людину. 
Книга є любовним романом, але динамічний сюжет не дає занудьгувати читачеві. Твір починається з жорстких бандитських розборок у далекій тайзі, а в центрі подій опиняється головна героїня.
Незважаючи на гостросюжетну лінію, в романі "Той, хто призначений долею" Тетяна Алюшина дотримується гумористичного стилю, книга читається легко і невимушено, але тримає в напрузі до фінальної сторінки.

четвер, 2 квітня 2020 р.

ЛИЦАР УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ (до дня народження О. Т. Гончара)

Немає Майстра. Храм його стоїть! 
Там волі дух, там дихає блакить, 
Там сонце – на калинові мости. 
До нього нам – іти ще та іти. 
В. Мирний 
3 квітня 2020 року Україна, Полтавщина відзначатиме день народження нашого земляка – класика української літератури, академіка, посмертно Героя України, громадського діяча. 
Олесь Гончар – Людина, котрій Господом Богом було дано говорити від імені свого і від імені народу. 
Він – духовний батько нації. "Талант виростає з нації, як та квіт­ка зі стебла, тому відірвати свою долю від долі нації – означає загинути", – ділився роздумами письменник, він умів в океані рідної мови знаходити слова, які несуть в собі код нації. Гончар був поборником суверенної України, захисником рідної мови і культури, людиною, яка повернула нас до історично­го коріння, і свято шанувала свої. 
Доля світоча нації зріднена з долею рідної Полтавщини, як зріднені мати і син. "Родом, як відомо, я з полтавських країв, ця земля мені дуже дорога...." – писав Гончар. А де ж джерело його слова, хто запалив світло в душі майбутнього класика? Найкращу відповідь, як тиху сповідь перед пам'яттю роду, дає сам Олесь Терентійович в "Письменницьких роздумах": 
"Бабуся... найдорожча людина... У дворічному віці я зостався без матері, вона померла молодою, одразу ж після її смерті мене забрали на виховання дідусь і бабуся. Бабуся відзначалася щирою вродженою любов'ю до людей, в її образі втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу. Її вплив на мій розвиток був величезний... від неї – мова, фольклор, працелюбство"
Слово письменника, внутрішній світ, людяність виросли з казки, пісні, молитви, колядки, з його генетики українця. Дитинство Олеся – полтавський степ з його пахощами , з лагідним роздоллям і єдиною на світі красою, місця, де він виріс, зримо і незримо присутні у багатьох творах. 
У найвиразнішій формі це виявилось у романі "Твоя зоря" (1980 рік). Гончар відмі­чав: "Твоя зоря" дуже особиста книга. Не можу сказати, що автобіографічна, але в неї увійшли дорогі для мене речі, я сказав би, заповітні, особливо в образі головного героя...". Це найбільш задушевний твір письменника, на думку Б. Олійника, "синівський звіт перед отчим домом, звідки він починав свій шлях до заповітних берегів людського серця". 
Кожен рядок променить гордістю українця за свій край, таємниці народного фольклору, людську доброту сердечну...: "В лі­тах дитинства, можливо,закодовано щось вельми для душі необхідне, таке, що потім упродовж усього життя позначається на наших "дорослих" вчинках... А гени совісті? А відчуття справедливості, що раз у раз пробивалося?". Читаючи роман, часом задумуєшся – чи проза перед тобою? Скільки в ньому поезії, барв, які дають невичерпні фольклорні джерела! Зоря рідної хати ясніє в ньому, бо це зоря любові до рідної землі, яка "ласкавим іменем – Олесь назвала свого кревного полтавця". 
У вересні 1981 року, мандруючи Полтавщиною, Гончар в одному з листів захоплено писав: 
"Цими днями випала нагода знов побувати в рідних краях полтавських... Легко тут дихається, яснішають думки. Може тому, що опинився серед рідних просторів, серед цих світлих, славних річечок, адже Псел, як і Ворскла, ріки мого дитинства...". Тоді ж письменник відвідав у Полтаві домашній музей піонера космонавтики Ю. Кондратюка. А через півроку з'явилася новела "Геній в обмотках", назва якої стала крилатою. Геній в обмотках, хоч і має прототипа, відомого у всьому світі стратега польотів у космос, проте в новелі він – безіменний солдат. 
А в нарисі "Гоголівськими шляхами" Гончар роздумував: "... чи міг би хтось із полтавців уявити свою славну Полтаву без Котляревського, без Го­голя, без Панаса Мирного та Короленка? Вони, здається, були в Полтаві завжди і залишились з нею назавжди". 
Олесь Терентійович завжди обстоював національне, рідне. Побувавши на сесії ООН в Нью-Йорку (1955 року), з гордістю відмітив: "Скільки в нас ще сили, соковитос­ті, яскравості в наших ансамблях, музиці, піснях... Одні Майбородині вальси варті більше всієї їхньої сучасної музики". 
Олесь став писати (і друкуватися), будучи студентом Харківського універси­тету. Літературний "старт" відбувся 1938 року з новели "Черешні цвітуть" – і з неї вперше білим цвітом глянула на нас Україна. Двадцятирічний юнак-відмінник – "стрункий, тонкостанний, буйночубий – густе, темне волосся було завжди від­кинуте назад, смагляволиций, з іскристо-карими очима, з чуйною, сяйною посмішкою" став знаменитістю філологічного факультету. Але сформувався Гончар як майстер художньої прози уже в роки війни – у тяж­ких боях з фашистською навалою. 
Саме ці кілька років і були визначальними в житті молодого воїна- ордено­носця. Минула війна, ненависть ще ділила землю і народи, а в українській літе­ратурі з'явилася новела "Модри Камень" – фреска про любов, яка не знає кордо­нів. Новела Олеся Гончара про чисте кохання дівчини- словачки і українця-визволителя, ця "єдина ява у великій драмі війни", кликала людей до порозу­міння. Незабутній Павло Тичина назвав учорашнього фронтовика "молодою славою нашою". 
Димом боїв ще пахла солдатська шинеля, а пам'ять про полег­лих побратимів будила совість, фронтова клятва над їхніми могилами стукала Олесеві в серце: "Якщо лишуся живим, розповім про вас", душі їх світили письменникові з доріг війни, народжувалися "Прапороносці". Сини і дочки України, прапороносці честі великого народу і стали літературними ге­роями першого великого твору. Тієї ночі, коли Олесь збирався посилати руко­пис свого роману до журналу "Вітчизна" приснилася йому мама, яка сказала: "Іди в той храм, що кличе тебе, і помолись за мене". 
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...