Віртуальна виставка «Мандрівка в глибину століть» (археологія краю)

ЦИТАТА ТИЖНЯ. МИКОЛА ГОГОЛЬ

Кросворд «Видатні краяни»

ПОЧАТКО Любов Петрівна

Знай наших

(1937–2009)

Аматорка-художниця. Поетка. Лауреат Всесоюзного фестивалю самодіяльного мистецтва.

Народилася 23 вересня 1937 року. Любов Петрівна – інвалід з дитинства. Спеціальної мистецької освіти не мала. Малювала кольоровими олівцями. Працювала в галузі натюрморту. Авторка деталізованих і ретельно виконаних кольоровими олівцями натюрмортів із квітами, зображень дівчат на тлі природи: "Житні колоски", "Калина", "Безсмертники", "Мальви", "Натюрморт з трояндою та черешнями". В 1967 р. малюнком "Горобина" (папір, кольорові олівці) брала участь у Всесоюзній виставці творів образотворчого мистецтва. Значна частина робіт зберігається у Лубенській галереї образотворчого мистецтва. 

Учасниця виставок у Лубнах, Полтаві й Києві з 1954 року. 

Померла 2 листопада 2009 року. 

Література про автора 

Логвиненко Є. Світ Любові Початко / Є Логвиненко // Лубенщина. – 2010. – 2 жовт. – С. 7. 

Пономаренко Л. Кожна картина - як маленька поема: [самод. художниці Л. Початко з Лубен] / Л. Пономаренко // Зоря Полтавщини. – 2005. – 25 жовт. – С. 4.

Краєзнавча вікторина «Письменницька плеяда»

 

МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ

Багато ролей зіграв Марко Кропивницький на сценах полтавських театрів – літніх і зимових. Любив він це місто – батьківщину І. П. Котляревського. Показом його "Наталки Полтавки" трупа Кропивницького починала і завершувала гастролі в Полтаві.

Захоплювалася полтавська публіка майстерним виконанням М. Л. Кропивницьким ролей з написаних ним п’єс. Був він незамінний у таких образах, як Йосип Бичок ("Глитай, або ж Павук"), Василь Коваль ("Невільник"), Максим Кукса ("Пошилися в дурні"), та інших. Виступав також у п’єсах Квітки-Основ’яненка, Старицького, Карпенка-Карого.

Але найбільше симпатій віддавали полтавці Кропивницькому-

Виборному. І сам актор любив цю роль. Грав її протягом 40 років. Втілював у ній талант актора-реаліста. Кропивницький не йшов шляхом своїх попередників, які трактували Виборного як безпробудного п’яницю і всіляко перебільшували комізм цього персонажу, втрачаючи почуття міри. Марко Кропивницький створив нову традицію у показі цього класичного образу української драматургії. Не позбавляючи образ гумору, актор створив типовий характер людини з народу, багатої життєвим досвідом, глибоко самобутньої. Він наділив Макогоненка природною українською кмітливістю, селянською розсудливістю, хитринкою, добрим і чесним серцем. Тож замість шаржу на сцені з’являлася людина, повнокровний образ якої найбільше відповідав задумові драматурга.

Література

• Корсак І. Йти у світ сильними / І. Корсак // Слово Просвіти. – 2016. – 21-27 лип. – С. 8-9.
• Кропивницький І. Велетень із Шевченкового племені: минуло 170 років із дня народження Марка Кропивницького (1840-1910) / І. Кропивницький // Літературна Україна. – 2010. – 3 черв. – С. 1, 8.
• Новиков А. "Лев Гурович Синичка, або Бенефіс дебютантки". Марко Кропивницький проти Дмитра Ленського / А. Новиков // Вивчаємо Українську мову та літературу. – 2015. – №16-18. – С. 92-95.
• Різників О. Як я став пророком / О. Різників // Слово Просвіти. – 2016. – 21-27 лип. – С. 7.
• Рябошапка Ю. Стежками корифея української драматургії Марка Кропивницького / Ю. Рябошапка // Українська мова і література в школах України. – 2015. – № 9. – С. 57-59.
• Шурхало Д. Творець національного духу України / Д. Шурхало // Історія та правознавство. – 2020. – № 34-36. – С. 59-61.

КРУШЕЛЬНИЦЬКА СОЛОМІЯ

Вона стала символом української оперної сцени. Її неперевершене сопрано полонило країни Європи, Південної Америки... З нею були щасливі співати уславлені світові співаки Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін... Такою вона була, Соломія Крушельницька. Жінка-муза, жінкасирена, жінка-легенда. Досьє підготовлено до 150-річчя від дня народження видатної мисткині України Соломії Крушельницької. Видання є інформаційним ресурсом про життя та діяльність оперної співачки і складене на основі дослідження фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара з метою поширення знань про творче життя видатної примадонни. Містить систематизовані документи, що вийшли друком. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам, поціновувачам таланту співачки та широкому колові читачів.

Примадонна з України : до 150-річчя від дня народження Соломії Крушельницької : біобібліограф. досьє. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2022. – 28 с.

ЮРІЙ ЛИПА

Знай наших

Україна в XX столітті пройшла крізь горнило пекельних випробувань, вижила всупереч всім, але за це розплатилася незліченними жертвами. Серед усіх втрат, що їх зазнала українська культура у цьому несамовитому столітті, одна з найболючіших і незагойних – Юрій Липа (1900-1944). Його не вбили пострілом в потилицю, а замордували з нелюдською жорстокістю.

Юрій Іванович з’явився на світ 5 травня 1900 року в містечку Старі Санжари Полтавського повіту однойменної губернії. Тогочасні документи засвідчують, що він був хрещений під ім’ям Георгій в Успенській церкві села Старі Санжари. Таїнство хрещення здійснив його дід, отець Іоан (Булдовський). Його батько Іван Липа, який у 1898-1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи на Полтавщині. Тут, у Мачухах проживала і мати Юрія Єлизавета Геращенко (в дівоцтві Булдовська). Дядько Ю. Липи по матері – Феофіл, митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929-1937), Української автокефальної православної церкви (1942-1943), архієпископ Харківський та Полтавський. Його розстріляли сталінські кати у 1944 році. Рідним братом Юрія по матері є Ігор Геращенко, який у 1918 році героїчно загинув під Крутами, стримуючи більшовицьку навалу на Київ.

1909 року, після смерті матері, Георгія забрали зі Старих Санжар до Одеси, де він і був усиновлений Іваном Липою, який на той час був одружений. Хлопчику змінили ім’я на Юрій.

Письменник, публіцист, поет, лікар-біолог, археолог, теоретик мистецтва, економіст, психолог, антрополог, унікальна особистість, автор книг "Українські відзнаки" (1917), "Гетьман Іван Мазепа" (1917), "Козаки в Московії" (1935), "Українська доба" (1936), "Українська раса" (1936), "Призначення України" (Львів, 1992, передрук з видання 1953 р., Нью-Йорк). В цій книзі вміщені маловідомі факти з історії України, а також досліджуються історичні й психологічні основи формування української ментальності. "Важко уявити книжку, більш потрібну сучасному українцеві...", – так характеризує у передмові книгу Юрія Липи Валентин Мороз.

"Він, як поет, не був "яскравим", "сочистим". Але від сухості і скупості віршів Липи б’ють електричні іскри справжньої поезії і при тім поезії високого напруження", – сказав про поета інший поет – Євген Маланюк.

Все явним пребуде – заглянь же у себе, людино,

Як в яму із гаддям, наляканим свистом бича.

Будь тим, чим єси – це є заповідь вища від неба,

А потім, як зможеш, будь тим, чим ти е – будь ще ліпшим.

Необхідно вказати на щиру, непідробну релігійність Юрія Липи, якої він не тільки не соромився, але й, навпаки, пишався; нею насичена переважна більшість його віршів, вона й надає їм неповторного звучання. З цього джерела – чистота, цілеспрямованість, непохитність поета.

19 серпня 1944 року Юрія Липу схопив підрозділ НКВС. Наступного дня його понівечене тіло було знайдене у селі Шутова Яворівського району Львівщини. Поховали Юрія в селі Бунів того ж району. Посмертно Липі присвоїли звання полковника УПА. Вулиці, названі на його честь, тепер існують у Києві, Одесі, Львові, Сумах й інших містах нашої країни. 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ПАНАС МИРНИЙ

ЛЕПКИЙ БОГДАН

Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому (1872-1941) повернулося чесне ім’я, а українській літературі – його твори. Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець – він у кожній з цих галузей зробив вагомий внесок в історію рідної культури.

В післявоєнні роки всі твори Богдана Лепкого були вилучені з обігу бібліотек і спалені. Ще зовсім недавно студентів, приловлених на читанні якоїсь збірки поета, виганяли з вузів. Читача переконували, що історичні повісті письменника – "історична фальшивка", він був з ніг до голови обвішаний ярликами українського буржуазного націоналіста.

Однак час був справедливим до Б. Лепкого: його "Полтава" визнана кращою серед книг, виданих 1992 року.

Лепкий – поет своєрідної української осені. Лірика його пливе спокійно, як розмова.

Неси в душі свою найкращу думу,

Свою сердечну мрію золоту.

Шляхом життя, посеред крику й шуму,

У вічності глибоку самоту.

Його ще називали поетом спогадів. М. Рудницький – визначний критик, літературознавець, – писав: "Коли можна зводити світовідчування поета з одного образу, то Лепкий дивиться на світ із кімнати крізь шибку, залиту осіннім дощем, із теплої кімнати, де у ватрані палахкотить вогонь".

Життєпис легендарного гетьмана Івана Мазепи дуже "сюжетний" і приваблював багатьох митців – Байрона, Меріме...

Трилогія "Мазепа" Б. Лепкого відображає складні історичні процеси, що відбувалися в Україні у першій чверті XVIII століття.

В основі повісті "Мотря" – першої книги трилогії – кохання старого гетьмана й дочки генерального судді Мотрі Кочубеївни. В другій та третій частинах (повісті "Не вбивай", "Батурин") розповідається про останні роки життя гетьмана, про його вболівання за долю України, її державність.

Мазепа Лепкого не та демонічна постать, яка виведена у творах багатьох класиків західноєвропейської літератури. Про те, яким же він постав перед письменником, сьогодні можна дізнатися безпосередньо з його книг.

До речі, саме трилогія "Мазепа" стала тим твором, на основі якого була заборонена творчість Б. Лепкого, бо вона торкалася подій, невигідних сталінській ідеології. Саме через це поета викреслено з національного культурного життя. Він змушений був жити далеко від Батьківщини, яку любив понад усе і боявся вмерти на чужині.

Не питайте, чому

Моє серце сумне –

Як в чужині умру.

То згадайте мене.

З тугою в серці він і помер. На жаль, за межами рідної України.

ВАСИЛЬ КОРОЛІВ-СТАРИЙ

Розвідка присвячена життю і творчості, малознаної в сучасній Україні багатогранної особистості, «універсаліста» – письменника, лікаря, громадсько-політичного, культурного діяча, маляра, видавця, підприємця, уродженця історичної Полтавщини Василя Короліва-Старого. У посібнику шість розділів, шістнадцять підрозділів. Використана література подається в алфавітному порядку. Розвідка адресована краєзнавцям, вчителям, студентам, учням, які цікавляться постатями наших земляків періоду УНР, української діаспори в Чехо-Словаччині.

«Він дбав про справу українську» : Василь Королів-Старий – український письменник, громадсько-політичний, культурний діяч, один із засновників Української Центральної Ради : біобібліографічна розвідка / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені О. Гончара ; упорядник Н. Требіна. – Полтава, 2022. – 24 с. 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

 

ОЧЕРЕТУВАТІВСЬКА МУРОВАНА СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА села Очеретувате

Очеретуватівська мурована Свято-Троїцька церква закладена в 1907 році по проєкту професора Сергія Носова, архітектора Полтавської єпархії. Будівництво завершилося в 1911 році . Збудована на кошти поміщика Олексія Трефільєва.

Мурована, з прибудованою дзвіницею, церква на честь Святої Живоначальної Трійці в с. Очеретувате Хорольського пов. (Семенівського (нині Кременчуцького) р­айону). 

У 1912 володіла 35 дес. ружної землі. 1912 парафіян привілейованих станів – 12, козаків – 25, селян – 1184.

Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації. У повоєнний час була зареєстрована органами радянської влади. 

Знята з державної реєстрації 1970. 

З метою недопущення руйнації приміщення храму за ініціативою гол. місцевого колгоспу "Дружба" Є. П. Бутенка у церкві було створено Очеретуватівський музей наукового атеїзму, який діяв до 1990-х.

У новітній час громада Троїцька церква зареєстрована 20.03.1992 за № 60. Богослужіння проводяться у культовій споруді.

Із священиків відомі: Олександр Васильович Неминущий (1912), Віктор Сало (1991),  Віктор Кишеня (з 1992).

Належить Московському патріархату.

Презентація журналу «Полтавська криниця»

5 вересня бібліотекарка сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара Юлія Новоселецька взяла участь у літературному мистецькому заході: презентації чергових чисел журналу «Полтавська криниця» Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України (головний редактор – Володимир Шкурупій), який відбувся у книгарні «Полтавська книга». 

 У цьому виданні представлена творчість, як уже відомих полтавських письменників і журналістів, так і дебютантів літературної майстерні. Зокрема, тут можна познайомитися з доробками Юлії Манойленко, Юлії Косинської, Миколи Кочерги, Наталії Трикаш, Наталії Харасайло, Дарини Риженко, Ольги Хало, з прозовими творами Володимира Шкурупія, Сергія Осоки, Ганни Кревської, Раїси Плотникової та Наталії Дорогавцевої.

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ЄВГЕН ГРЕБІНКА

 

ЦИТАТА ТИЖНЯ