вівторок, 24 листопада 2020 р.

КНИГА РОКУ ВВС - 2020

Останнім часом сучасна українська література стала повноціннішою, багато в чому вона позбавилась комплексів. Прийшли молоді, не зашорені, цікаві та професійні письменники. Конкурс «Книга року ВВС» зробив читання наших романів модними, що призвело до збільшення частки українських книг на ринку. У Вип. 4 покажчика продовжуємо знайомити Вас з письменниками, які увійшли до короткого та довгого списку конкурсу Книга року ВВС. Видання розраховано на учнів, студентів, викладачів навчальних закладів, колег, які працюють з молоддю, та всіх небайдужих, хто цікавиться новинками в літературі та якісним чтивом.
Книга року ВВС : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. О. В. Пошибайло. – Полтава, 2020. . – Вип. 4. – 32 с.

понеділок, 23 листопада 2020 р.

ОСТАННЯ НАРЕЧЕНА ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

Біобібліографічна розвідка «Остання наречена гетьмана Мазепи» адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто бажає більше дізнатися про історію України та історію рідного краю, зокрема про родину Кочубеїв, яка тісно пов'язана із Полтавщиною, про постать Івана Мазепи та його сім'ю. Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.
Остання наречена гетьмана Мазепи : біобібліографічна розвідка / уклад. Ю. А. Новоселецька; обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2020. – 20 с. : іл. – (Серія "Кохання видатних людей").

субота, 21 листопада 2020 р.

ЗБИРАЧІ СКАРБІВ НАРОДНИХ

Фольклор – усна народна творчість – відіграє винятково важливу роль у зародженні і розвитку письменства, літератури книжної. Полтавщину називають «академією письменників», але вона ще мала цілу когорту фольклористів, етнографів, на зібраних скарбах яких творила ця «академія». Біобібліографічні нариси, які ми Вам пропонуємо, подають матеріали про трьох з них: М. А. Цертелєва, М. Т. Номиса (Симонова), В. П. Милорадовича. Дуже знаних не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Матеріали про них згруповані у декількох розділах, до кожного з яких подається література, розташована у зворотно-хронологічномук порядку. Бібліографічний посібник адресований бібліотекарям, вчителям, краєзнавцям.
Збирачі скарбів народних: до ювілеїв видатних етнографів, фольклористів, уродженців краю (М. А. Цертелєва, М.Т. Номиса (Симонова), В. П. Милорадовича) : біобібліографічні нариси / упорядник Н. М. Требіна; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2020. – с. 28.

пʼятниця, 20 листопада 2020 р.

ОНЛАЙН-ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЖУРНАЛУ "ПОЛТАВСЬКА КРИНИЦЯ"

Працівники сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара взяли участь в онлайн-презентації журналу «Полтавська криниця» номерів 1 (3), 2 (4) за 2019 рік, яка відбулася за підтримки Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України, Полтавського інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського та Українського культурного фонду 19 листопада 2020 року. Відбулася справжня літературна екскурсія сторінками літературно-художнього видання, зустріч вийшла змістовною та цікавою.

пʼятниця, 13 листопада 2020 р.

КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ ПИЛИП

Пилип Капельгородський народився 14 листопада 1882 р. в с. Городищі (тепер Недригайлівського району на Сумщині) в багатодітній селянській родині. У 1902 p., навчаючись у Полтавській семінарії, бере активну участь у селянських заворушеннях. Почалася нова сторінка життя — з поліційним наглядом, обшуками, арештами. Довелося тікати на Кубань, де П. Капельгородський працює спочатку вчителем, а невдовзі й директором училища.
1905 р. він публікує свої поезії в збірнику початківців "Перша ластівка" та в інших виданнях. Незабаром у Києві побачила світ перша й фактично єдина досі друкована збірка поезій П. Капельгородського "Відгуки життя" (1907).
1909 р. П. Капельгородського, як політично неблагонадійного, арештували й кинули до Армавірської в'язниці. В тюрмі були написані оповідання "Чия провина?" та автобіографічна повість-хроніка "Записки семінариста", де талановито відтворено затхлий режим і гнітючу для здібної людини атмосферу, що панували в Роменській бурсі та Полтавській духовній семінарії (ЛНВ. 1910. № 6—8).
Проте суд змушений був виправдати поета, але заборонив учителювати й "порадив" негайно покинути Кубань.
П. Капельгородський переїздить до Владикавказу, де активно співробітничає в газеті "Терек". Згодом він написав повну історію ногайського народу від XII ст. до 1928 р. і передав її у власність Дагестанської АРСР. Глибоке знання економічно-правового й патріархально-родового побуту караногайців спонукало його до написання трагедійної повісті "Аш хаду" ("Я стверджую", 1917) — про трагічне кохання й гірку долю байгуша-сироти Каїрбека та його нареченої Отарбіке.
У липні 1918 р. після переїзду оселився у Лубнах. У 1921—1922 pp. під час арештів української інтелігенції, яка виявляла "хитання", П. Капельгородського знову посадили до в'язниці, цього разу чекісти і з метою "перевиховання" змусили читати в'язням лекції політграмоти. І таки "перевиховали". З 1924 р. він працює в редакції газети "Червона Лубенщина", а з 1925 p. — завідувачем відділу "Більшовика Полтавщини", таким чином засвідчивши свою, хоч і вимушену, а все ж лояльність до радянської влади.
Людина разючої працездатності, письменник лише за два роки опублікував на сторінках згаданих газет близько 600 фейлетонів, гуморесок, критичних розвідок та понад 200 віршів, політичної сатири, лірики. Сатиричні списи він спрямовував проти непманів, крамарів, "куркулів", бюрократів, лицемірів... Найпопулярніші з гуморесок були видані окремими збірками: "Гей, не дивуйте..." (1927), "Роздайсь, море" (1927), "Прейскурант отця Максима" (1929), "Знищимо як клас..." (1931).
У вересні 1928 р. він завершив сатиричну повість "Непорозуміння", а в 1930 написав повість-хроніку "Шурган". За два роки по тому вона вийшла у видавництві "Рух" (X., 1932), а наступного була перевидана з доповненням і новим жанровим визначенням — "роман-хроніка". Тоді ж прийшло й широке визнання його як талановитого прозаїка. У творі йдеться про одну з найтрагічніших сторінок історії громадянської війни на Терщині та Кубані — героїчну боротьбу з денікінцями та останню страдницьку путь і загибель цілої армії у кизляро-астраханських пісках.
Довідка трійки при управлінні НКВС 
по Полтавській області про
розстріл П.Й. Капельгородського. Липень 1938 р.
Твір цінний передусім історичною достовірністю зображення. У невеличкій передмові автор висловив жаль з приводу того, що в художній літературі ця епопея належно не відтворена. Мало хто знав, що героїчні таманські загони після відомого переходу через гори поділили трагічну долю усієї армії, засіявши своїми кістками піски астраханські. Всупереч О. Серафимовичу, який у "Залізному потоці" відійшов од правди факту з тим, щоб "з найбільшою силою виявити... головні завдання маси", автор "Шургану" свідомо "поклав в основу повісті справжні події й факти, аж до дрібниць". Він чесно й правдиво розповів не тільки про масовий героїзм, а й величезні людські втрати, людські жертви, покладені на вівтар революції.
Звичайно, сьогодні доводиться вносити істотні корективи в поцінування роману, разом із тверезою і об'єктивною оцінкою й самої громадянської війни.
Так само неоднозначно сприймається й роман "Артезіан" (написаний 1934 p., опублікований 1973).
Головний герой "Артезіану" професор Луценко жовтневий переворот сприймає спочатку як "непоправну катастрофу, громадсько-політичну й свою особисто", яка зруйнувала всі його плани. Не тямлячи себе від кривд, заподіяних революцією, він у всьому вбачав тільки руйнацію, знищення, занепад. Внаслідок цього та особистої трагедії герой усамітнився від усього світу. І тільки згодом, поступово переймається ентузіазмом молоді, духовно відроджується й починає спрагло працювати.

четвер, 12 листопада 2020 р.

ФУРСА НАТАЛКА

Перегортаючи сторінки, журналу Полтавська криниці № 2 (4) натрапила на добірку поезії Наталки Фурси з яскравою і промовистою назвою «Налий у небо молока…», відразу із величезним захопленням занурилася в рядки віршів, через які постають вражаючі образи-пошуки ліричної героїні: 
На кожну ніч у Бога є день, 
та не кожна весна восени розкається. 
І коли я кажу: ніколи й ніде, 
Господь усміхається… 

Наталка Фурса народилася в Полтаві 1964 року, пише поезію, прозу. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1986). Тривалий час працювала за фахом у засобах масової інформації, редактором у видавництвах. З 2011 року живе в селищі Ромодан на Миргородщині (Полтавська область), перебуває на творчій роботі. 
Пані Наталя є автором семи поетичних книжок: «Окрик» (Київ, 1993), «Дар Любові» (Полтава, 1997), «Страсті по Страті» (Полтава, 2000, 2001), «Необлітане небо» (Полтава, 2002), «Нічого, крім повторень» (Київ–Хмельницький, 2004), «Пилок і пил» (Полтава, 2015), «…ані вирію, ані скиту…» (2020, Полтава), а також книги малої прози «Зінське щеня» (2017, Полтава). 
Член Національної Спілки письменників України (1997) та Асоціації українських письменників (2001). 
В колоритному селищі Ромодан, із ставочками та крилатими вербами творить себе, творить поезію і прозу, перемагає ніч і біль своїми рядками Наталка Фурса: 
Ніч подолана, як перевал, 
за яким ще нема молитви. 
Тут взагалі не живуть слова – 
тут їх треба ростити. 
Читаючи далі добірку, опубліковану в «Криниці», пропускаєш по своєму серцю ту недовідому путь, яку пройшла і проходить щоденно невеличка, проте сильна духом жінка, яка не боїться боротись за слово, за місце під сонцем у цьому жорстокому і невблаганному світі: 
…Очі твої великі, 
губи твої тремтячі. 
Не визирай із вікон, 
поки не переплачеш… 
Поезії високовольтна лінія напруги, або вона є в рядках автора, або її немає. В Наталки Фурси вона струменіє в кожному вірші. Відчувши одного разу силу і незбагненну красу справжньої поезії, шукатимеш зустрічі з нею знову і знову.
Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше

середа, 11 листопада 2020 р.

ДАРУНОК БІБЛІОТЕЦІ

Дарування книг у бібліотеку – це давня форма доброчинності та надійне джерело поповнення фонду. Дарунки книг і журналів у бібліотеку – це рух душі, безкорисна щедрість та добра воля дарувальника. А факт надходження дарів у бібліотеку – це показник престижу бібліотеки, її місця у суспільному житті.
Днями головний редактор літературно-художнього видання «Полтавська криниця», член Національної спілки письменників України Володимир Шкурупій (архієпископ Афанасій) презентував для сектору краєзнавчої літератури та бібліографії нашої бібліотеки два примірники журналу за 2019 рік.
Ці журнали є справжнім скарбом для краєзнавців, літературознавців і просто небайдужих  громадян. Така увага до бібліотеки радує, надихає і читачів, і працівників бібліотеки. Працівники сектору впевнені, що подаровані  Вами  журнали знайдуть своїх читачів та будуть  їм  корисними. ДЯКУЄМО!!!

Віримо, що добрі справи завжди повертаються добром.

Журнали можна почитати у бібліотеці після карантину. ЧЕКАЄМО!!!

вівторок, 10 листопада 2020 р.

КИБАЛЬЧИЧ НАДІЯ МАТВІЇВНА (СИМОНОВА)

Цікавою постаттю на літературному обрії Полтавщини була письменниця кінця ХІХ – початку ХХ століть Надія Матвіївна Кибальчич (Симонова), яка свої художні твори підписувала Наталка Полтавка. Сьогодні в Україні мало хто знає про цю непересічну письменницю. Хоч її проза та драматургія – невеликі за обсягом, усе ж були помітним явищем у літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст. На театральній сцені була досить відома з кінця ХІХ століття іі мелодрама "Катерина Чайківна", що 1893 року одержала першу премію на конкурсі Руського театру у Львові.
Народилася Н. М. Кибальчич у вересні 1857 року на Полтавщині в селі Заріг поблизу Оржиці. Її батько – місцевий землевласник-хлібороб Матвій Симонов (Матвій Номис) – свого часу був відомим громадським, культурно-освітнім діячем, етнографом, фольклористом, а також прозаїком. Мати майбутньої письменниці походила з відомого українського роду Білозерських. У дитячому віці майбутня літераторка познайомилася з Т. Шевченком, який із теплотою ставився до неї, а тому через усе життя пронесла спогади про визначного українця.
В 70-х роках Симонова закінчила Лубенську жіночу гімназію. В ці роки вона почала писати оповідання, новели, спогади українською та російською мовами. Значний внесок у становлення Н. Симонової як письменниці зробили мати Н. Білозерська, тітка Ганна Барвінок та дядько П. Куліш, які радили, підбадьорювали, читали та правили рукописи, передаючи їх до редакцій журналів.
Після одруження з випускником Лубенської чоловічої гімназії Костянтином Кибальчичем, що відбулося 1877 р., деякий час мешкала в Санкт-Петербурзі, а також Ясногороді на Волині (нині Житомирщина). На жаль, особисте життя не склалося. Після розлучення у 1884 р. повернулася до батьківського дому і певний час проживала в Зарозі. Намагаючись працею заробити на прожиття, спочатку трудилася економкою в родині Кулішів на хуторі Мотронівка (Чернігівщина, 1885–1890), а пізніше – у багатих господарів на Черкащині (з 1890).
На початку 1890-х рр. повернулася до Зарога, де винаймала селянську хату, опікувалася донькою, та хворою старенькою матір’ю. Стосунки з батьком та сестрами остаточно зіпсувалися, коли 1893 року вона отримала першу премію за мелодраматичну п’єсу "Катерина Чайківна" на конкурсі, проведеному Руським народним театром у Львові. Наприкінці ХІХ ст. Наталка Полтавка переселилася до Лубен, де винаймала скромне помешкання та займалася літературною працею, часто навідувалася до Зарога. Оповідання письменниці охоче друкували львівські журнали "Зоря", "Літературно-науковий вісник", "Дзвінок". Критика відзначала популярність таких її оповідань, як "Самовродок", "Драма у хаті", "Кому яке діло", "Чайка". В 90-х роках Надія Матвіївна друкувалась також у журналі "Киевская старина". Зустрічаємо її твори і в альманасі "З потоку життя" (1905).
Із 1910 до 1914 року Наталка Полтавка жила в Комишні на Миргородщині, а потім в Лубнах, де вчителювала. У 1914 році їй випало пережити смерть дочки Надії.
4 грудня 1918 року життєвий шлях письменниці закінчився. Похована на кошти лубенської "Просвіти". В останню путь небіжчицю проводжали письменники Л. Яновська, М. Кононенко, Г. Супруненко, П. Капельгородський, археолог Г. Стеллецький, перекладач Ф. Гавриш. Із часом про літераторку перестали пам’ятати не лише в Україні, а й на Полтавщині.

Література
  • Бондар М. Кибальчич Надія Матвіївна (псевд.: Наталка Полтавка та ін.; верес. 1857, с. Заріг, нині Оржицького р-ну - 17.12.1918, м. Лубни) - письменниця / М. П. Бондар // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2012. – Т. 12. – С. 624.
  • Кибальчич Надія : (Лубенська Наталка Полтавка) // Козюра І. В., Козюра В. М. Історія крізь долі (абетка славетних краян) : іст. нариси. – Полтава, 2016. – С. 139-143.
  • Кибальчич Надія Матвіївна // Літератори з Оржицького краю : портрети та довідки. - Полтава-Оржиця : Б.в., 2012. - С. 30-33. 
  • Малик М. 90 років від дня смерті письменниці Кибальчич Надії Матвіївни (дівоче прізв. Симонова) [народ. в с. Заріг Оржицького р-ну (верес. 1857-1918)] / М. Малик // Край. – 2008. – №56. – С. 19-20.

РЕШЕТИЛІВЩИНА


Козюра І. ВРешетилівщина: люди, дати, події, факти : хронологічний довідник / І. В. Козюра, В. М. Козюра, І. І. Циган. - Полтава : АСМІ, 2019. - 288 с. 
Дана книжкова новинка стане настільною книгою не лише для земляків, нині сущих, а й для наших нащадків.
Автори в хронологічній послідовності створили з мозаїки загальносуспільних подій та звичайних побутових фактів, імен, дат яскраву і непересічну картину минувшини решетилівського краю, щоб "через минуле утверджувати майбутнє у сьогодення".
Під час роботи над книгою ґрунтовно опрацьовано і використано десятки наукових видань, сотні архівних документів, тисячі публікацій періодичної преси 1923-2018 років, узагальнено найсуттєвіше зі слів ветеранів війни і праці, старожилів рідного краю. А тому саме в цій книзі читач знайде величезну кількість "будівельного матеріалу" - скрупульозно зібраних і систематизованих історичних фактів, необхідних кожному для будівництва власного бачення історії отчого краю, де "в своїй хаті – своя правда і сила, і воля".

понеділок, 9 листопада 2020 р.

ВІТАЄМО!


День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначають 9 листопада. Встановили його у 1997 році Указом Президента № 1241/97 "Про День української писемності та мови»" на підтримку "ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства". 
Слід зазначити, що дату для святкування обрали не випадково. Адже саме 9 листопада за православним календарем вшанують преподобного Нестора-літописця. Він був письменником та відомий як основоположник давньоруської історіографії. Вважають, що саме з Нестора і починається писемна українська мова. 
Нагадаємо, що сьогодні, 9 листопада, українці писатимуть традиційний диктант національної єдності.

Тож приєднуйтеся! Пишімо разом Ювілейний ХХ Радіодиктант національної єдності!

четвер, 5 листопада 2020 р.

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ПАМ"ЯТНИХ ДАТ ПОЛТАВЩИНИ НА 2021 рік

Календар знаменних і пам'ятних дат Полтавщини на 2021 рік / упоряд. Н. М. Требіна ; обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2020. – 28 с. 
Видання містить інформацію про події суспільно-політичного, культурно-мистецького життя Полтавщини, ювілейні дати видатних уродженців краю та відомих діячів, чиє життя і діяльність пов'язані з краєм. 
Адресований посібник бібліотечним працівникам, вчителям, краєзнавцям, широкому колу користувачів бібліотеки. 
Відбір інформації закінчено 12 жовтня 2020 року. 

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...