БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

середа, 26 жовтня 2022 р.

КАЧУРОВСЬКИЙ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ

Ігор Качуровський (1918-2013) – поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, вчений, радіожурналіст – людина важкої долі і рідкісної витривалості. Приклад його життя і творчості є живим доказом того, що це мордоване покоління не лише вижило фізично, а й вистояло духовно: не зрадило ідеалів гуманізму. Зазнавши горя, злиднів, смертного страху, поет схиляється все-таки у своїх поезіях над світлим джерелом краси, праці, доброчинства, любові.
Мене колись не брала жодна сила,
Іспробує, було, та не здола.
Я – з покоління, що війна скосила.
Із знищеного голодом села.
З народу, здесяткованого тричі,
З тих, кому смерть сто раз гляділа в вічі.
Народився 1 вересня 1918 року у Ніжині, жив з у селі Крути, Чернігівської області, проте, коли йому було 12 років, родина була вимушена тікати до Кірова, рятуючись від репресій. Там він закінчив педагогічний інститут, здійснив коротку подорож на батьківщину, та остаточно емігрував на захід. Кордони та режими не завадили йому стати визначною постаттю в українській літературі.
Емігрувавши він почав друкуватись закордоном та заснував Спілку українських науковців, літераторів та митців у Зальцбурзі. Викладав українську та російську літературу в іноземних університетах, співпрацював із закордонними українськими часописами в Канаді, США, Чехії та Аргентині.
Качуровський є автором декількох поетичних збірок та прозових романів, у яких він у неокласичній манері оспівує природу та класичне мистецтво, протиставляючи їх сучасному неідеальному світові.
Зрештою, хіба диво, коли людині випаде в житті біда, не диво, коли й довгі роки – нудна смуга прикрощів. Диво, коли погляд так само лагідний і чистий, як у найсвітліші дні юності, а душа не втрачає віри у найвищу, незбагненну справедливість.
На тлі його латиноамериканського побуту одна за одною виникли книжки прози – повість "Залізний куркуль" і романи в новелах "Шлях невідомого", "Дім над кручею". Він видав кілька поетичних книжок – "В далекій гавані", "Пісня про білрй парус". Так, наприклад у поемі "Село" він оприявнює для світу трагічні реалії голодомору 1932-1933 рр. Проте є серед творчості поета також дитячі твори та любовна лірика.
В його перекладі зарубіжний читач знайомився з творами неокласиків, а з ними – й П. Тичини, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Клена.
На українську мову він переклав Петрарку і Хіменеса, Ахматову.
Ігор Качуровський – досконалий літературознавець. З-під його пера вийшли підручник теоретичної стилістики "Основи аналізу мовних форм", збірка "Свічадо вічності" (лірика й переклади).
Ігор Васильович зараховував себе до перекладачів школи Миколи Зерова, дотримуючись принципу перекладу з вірша у вірш (із рядка в рядок) зі збереженням не лише змісту, а й формальних особливостей першотвору – метричних, фонічних, строфічних, стилістичних. В окремих випадках послуговувався підрядниками, виготовленими його дружиною Лідією Крюковою, знавцем багатьох мов.
Читаючи як вірші, так і переклади І. Качуровського, відчуваєш за ними велику поетичну культуру автора, його історичну та літературну ерудицію. В особі Качуровського поет і перекладач органічно поєднані з ученим-ерудитом, знавцем українського і світового вірша.
Його статті і вірші з’являлися в українських виданнях (журнали "Україна", "Всесвіт", "Березіль").
Безсумнівно, багатожанрова творчість Ігоря Качуровського знайшла своїх прихильників в Україні, яка стала справжньою духовною гаванню для поета. І тому не тільки в щасливу мить, але й у годину смутку спробуйте увійти в поетичний світ Ігоря Качуровського. І ви переконаєтесь – на вас чекають.
Не дивлячись на громадянство Аргентини, Качуровський заповів поховати себе на рідній землі.
Література:
  • Базилевський В. "Ім'я – це знак..." : [про Ігоря Качуровського] / В. Базилевський // Літературна Україна. – 2010. – 4 листоп. – С. 5.
  • Бросаліна О. "Ти – міст через безодню неминучости..." / О. Бросаліна // Літературна Україна. – 2013. – 3 жовт. – С. 6.
  • Бросаліна О. Ігор Качуровський: Шлях над безоднею неминучости / О. Бросаліна // Слово Просвіти. – 2018. – 30 серп.-5 верес. – С. 10-11.
  • Бросаліна О. Неокласик, закоханий у Середньовіччя / О. Бросаліна // Літературна Україна. – 2009. – 15 січ. – С. 4.
  • Веремійчик О. До 100-річчя від дня народження Ігоря Качуровського / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2018. – 8 листоп.-22 листоп. – С. 12.
  • Ігор Качуровський. З епістолярію: до 99-ї річниці від дня народження Поета // Слово Просвіти. – 2017. – 7-13 верес. – С. 10-11.

пʼятниця, 21 жовтня 2022 р.

РОЗСОХА ЛЮДМИЛА ОЛЕКСАНДРІВНА

Знай наших
Краєзнавець. Літературознавець. Мовознавець.
Генеалог. Лауреат літературно-мистецької премії ім. Антона Шевченка.
Заслужений працівник культури.
Народилася 21.10.1947, с. Козачка Зміївського р-ну Харківської обл.
1962 року закінчила Козачанську восьмирічну школу, 1965 року – Таранівську середню школу Зміївського району. 1970 року закінчила філологічний факультет (відділення української мови та літератури) Харківського державного університету. З 1969 року в шлюбі зі Станіславом Розсохою, поетом. Учителювала в с. Мажарці Кегичівського району на Харківщині.
Від 1972 року оселилася в Миргороді Полтавської області. Працювала на педагогічній ниві, в 1973 – 1996 роках була на посаді наукового співробітника Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі, працювала методистом із музейної роботи Миргородського краєзнавчого музею. З 1997 року працювала на посаді заступника директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею. За роки невтомної подвижницької праці Людмила Олександрівна стала автором таких книг: "Миргородський музей Давида Гурамішвілі", "Миргородська старовина", "Грузини в Україні. Шляхами Давида Гурамішвілі", "Козацькі місця на Миргородщині", "Села і хутори Миргородщини ХVІІ– ХХ ст.", "Сорочинський Святомихайлівський монастир", "Миргородщина козацька і гоголівська", "Павло Маляр", "З історії миргородських вулиць", "Миргородські історичні етюди", "Миргородські кобзарі й бандуристи", "Миргородська повінь: про добу Української революції 1917–1921 рр.", "Предківщина: з історії Миргородського краю". В її науковому доробку також понад 400 публікацій у наукових збірниках, енциклопедичних виданнях та часописах.
Займалася активною громадською роботою. В 1989–1992 роках створювала перші національно-демократичні організації на Миргородщині, ініціювала створення незалежної преси, редагувала першу миргородську демократичну газету "Майдан". Член Народного Руху України з 1989 р., член всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, Союзу Українок, Миргородського районового козацького товариства "Миргородський полк Українського козацтва". В 1994–2001 роках була членом виконкому Миргородської міської ради. Виборола звання "Людина року – 1999" міського рейтингу популярності в номінації "Журналіст року".

Працівники сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара вітають шановну ювілярку Людмилу Олександрівну і бажають міцного здоров’я, благополуччя, успіхів, поваги й шани від людей, любові від рідних і близьких, добра і достатку, безмежної енергії й наснаги у відповідальній та благородній краєзнавчій і письменницькій роботі!

вівторок, 18 жовтня 2022 р.

ПРИМХЛИВА ДОЛЯ ГЕТЬМАНА: ДО 350-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

У бібліографічному покажчику, який присвячений 350-річчю від дня народження П. Орлика, простежено його походження, життєвий шлях, політичні погляди, діяльність на посаді гетьмана. Висвітлюються його особисті чесноти, поетичний талант, подвижницька діяльність, спрямована на визволення України з-під московського ярма. Рекомендовано старшокласникам, студентам, викладачам, бібліотекарям та всім, хто цікавиться минулим України.

Примхлива доля гетьмана : до 350-річчя від дня народження Пилипа Орлика : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2022. – 36 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)

неділя, 16 жовтня 2022 р.

БАРКА ВАСИЛЬ

Василь Барка – митець із когорти українських письменників Америки. Цього видатного письменника-модерніста, літературознавця та філософа двічі номінували на здобуття Нобелівської премії.
Його cправжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет. Талановитий письменник і поет, представник української діаспори у США народився 16 липня 1908 р. с. Солониці, нині Лубененського р-ну Полтавської області. З 1917 року навчався у Лубенському духовному училищі. Хлопець захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Закінчив Лубенський педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики. У 1928-му через конфлікт з місцевими партійними керівниками виїздить на Північний Кавказ, де вступає до місцевого педагогічного інституту.
У 1932 році одружується зі своєю студенткою, майбутньою письменницею, Натко Довлетхан. Згодом у них, у голодний 1933-й, народжується син Юрій. У цей час Василь Очерет працює науковим співробітником інституту та в художньому музеї м. Краснодар. Після того, як його мало не віддали до суду за "контрреволюційне оформлення музею", їде до Москви навчатися в аспірантурі.
1940 р. успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. Перші твори опубліковані в 30-х роках, на жаль, загинули під час війни.
Під час Другої світової війни Василь Очерет був мобілізований у "народне ополчення", хоча за станом здоров’я міг цього оминути. Але – "повинен виконати обов’язок". В бою ополченець Очерет був двічі поранений.
Кінець війни застав Василя у Німеччині, у палаючому Берліні, куди у 1943 році він був вивезений німцями на примусові роботи. Потім невдалий нелегальний перехід кордону омріяної Франції, суд, вирок підштовхнув його на поїздку до США, куди він і виїхав, отримавши офіційний дозвіл як мешканець табору для переміщених осіб (Ді-Пі) у 1950 році. 
Василь Барка переїздить до Америки, де працює над історією української літератури. Там його чекала важка праця кочегара, санітара у шпиталі. Згодом працював редактором на радіо "Свобода", звідки через нездоров’я змушений був піти. Там поет почав свій перший прозовий роман "Рай", який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р. В Німеччині виходять збірки віршів Апостоли, Білий світ.
Одним з найвідоміших творів автора є роман "Жовтий князь" – написаний протягом 1956-1961 років. Вперше опубліковано у Нью Йорку в 1963 році. В Україні вперше видано лише в 1991 році 
Без поспіху, вдумливо, навіть прискіпливо до кожного рядка – чи ж правда? – читаєш
роман В. Барки "Жовтий князь". Автор розкриває одну з найстрашніших сторінок історії українського народу – голодомор 1933 року, створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою руйнацію і спустошення, сіє муку і смерть серед людей.
На прикладі життя й смерті однієї хліборобської родини Мирона Катранника письменник подає історію геноциду українського народу від рук Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева та їхніх поплічників, аналізує причини і мотиви цієї народної трагедії, історію знищення нашої віри й духовності, осмислюючи дійсність під кутом надії на остаточну перемогу духу над смертю, Бога над Дияволом, майбутньої істини – над потворою, названою Жовтим князем.
"То ж, коли і досі не дозволено подати голос за жертви голоду, – писав 1963 року в листі "До радянських письменників на Україні" В. Барка, – хоч прочитайте про них скромну повість автора, який зрікся всього в житті, аби дістати змогу розповісти про них. Тут межа й іспит для серця: при їх пам’яти".
Найголовнішими творами у своєму доробку автор вважав: роман-притчу "Спокутник і ключі землі", епічну поему "Судний степ", поетичні збірки "Океан", "Свідок сонця шестикрилий", драматичну поему "Кавказ".
Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Довідково: В Полтаві на його честь перейменували одну з вулиць: від 20 травня 2016 року вулиця Щорса стала вулицею Василя Барки.

пʼятниця, 14 жовтня 2022 р.

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ І ПАМ'ЯТНИХ ДАТ ПОЛТАВЩИНИ НА 2023 РІК

Видання містить інформацію про події суспільно-політичного, культурно-мистецького життя Полтавщини, ювілейні дати видатних уродженців краю та відомих діячів, чиє життя і діяльність пов'язані з нашою малою батьківщиною.Видання адресоване бібліотечним працівникам, вчителям, краєзнавцям, широкому колу користувачів бібліотеки.
Відбір інформації закінчений 4 жовтня 2022 року.

Календар знаменних і пам’ятних дат Полтавщини на 2023 рік : довідкове видання / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; упоряд. Т. Базир. – Полтава, 2022. – 44 с.

середа, 12 жовтня 2022 р.

СЛОВО БОРЕТЬСЯ

12 жовтня у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася презентація романів сучасного українського письменника зі Львова Ігоря Гургули: "СОСАПА" (Соло Самотнього Патрона) – роман про російсько-українську війну, "Вершник Волі" – історичного роману про Євгена Коновальця, полковника УНР, соратника Петлюри. А також була представлена антологія патріотичної поезії "Слово бореться", упорядником якої став письменник. Твори антології – це в більшості випадків відгук авторів збірки на теперішню російсько-українську війну. 
До нових зустрічей у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара!


БІЛОУС ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

Володимир Федорович Білоус народився 12 жовтня 1937 року на хуторі Дереківщина Лохвицького району Полтавської області. Закінчив Лохвицьку вечірню школу. 
З 1959 по 2001 рр. працював слюсарем-лекальником на Лубенському заводі "Комсомолець". Майстерності фотографувати навчився самотужки. Перші фотознімки зробив у 1952 році і з тих пір фотографія – його основне захоплення. Велика серія робіт присвячена місту Лубнам та його мешканцям. 
Фотокіноматеріали В. Білоуса стали основою документального фільму "Григір Тютюнник" (Луганська кіностудія – Т. Дейнегіна), відеофільму "Здрастуй, княгине Сула" (режисер – письменник Григорій Білоус). Знімки друкувалися в журналах "Советское фото", "Вітчизна", "Дніпро", "Київ", а також використовувались як ілюстрації до книг: "Григір Тютюнник" (зібрання творів у двох томах, видавництво «Радянський письменник», Київ 1984р.), "Вічна загадка любові" (Київ, 1988 р. видавництво "Радянський письменник"). 
Персональні виставки (більше 20): Київ, Лубни, Миргород, Чорнухи, Лохвиця, Полтава. 
Виставка "Григір Тютюнник, його друзі та прототипи літературних персонажів" відбулася у Спілці письменників України в 1996 році. Того ж року ця виставка, але зі зміненою назвою – "Григір Тютюнник зблизька" експонувалася у Києво-Могилянській академії. 
У 1997 році близько 15 робіт фотохудожника із циклу "Життя без ретуші" та знімки із серії "Курган Скорботи" були передані Федором Габелком, відомим політичним діячем діаспори, в Український дім, Мельбурн, Австралія і з тих пір знаходяться у постійній експозиції. У 1999-2000 роках створив сюрреалістичну серію "Сновидіння". В Київському видавництві "Твій Інтер" (2005) видано фотоальбом "Григір Тютюнник і його епоха у фотографіях Володимира Білоуса". 
Лауреат міжнародного фотоконкурсу 2000 року, започаткованого газетою "День" та фірмою "Кодак – Україна" та володар призу глядацьких уподобань на цьому конкурсі. Володимир Федорович стає лауреатом міжнародної премії ім. Дмитра Нитченка (Австралія) як фотохудожник. Лауреат літературно-мистецької премії ім. Володимира Малика, автор фотовиставки про письменника. Організатор і натхненник народного фотоклубу "Софіт", Володимир Федорович був творчим наставником для багатьох молодих фотохудожників. За його активної участі було влаштовано більше тридцяти виставок учасників фотоклубу "Софіт" в галереї образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею імені Г. Я. Стеллецького, а також у Полтаві, Миргорді, Чорнухах, Вовчицькому історико-краєзнавчому музею ім. І. І. Саєнка. 
Був палким патріотом України, рідного краю. 
10 травня 2014 року на 77-му році Володимир Білоус пішов з життя. 
Володимир Федорович - член Національної спілки фотохудожників України член Національної спілки журналістів України, лауреат міжнародної премії ім. Дмитра Нитченка. 
ЛІТЕРАТУРА 
  • Плотникова Р. "Він шукає її півстоліття...": фотохудожнику В. Ф. Білоусу / Р. Плотникова // Плотникова Р. Без фіранок: поезії. – Лубни: "Лубни", 2013. – С. 153-154. 
  • Світлій пам’яті Білоуса Володимира Федоровича: [фотохудожник, 1937-2014: некролог] // Лубенщина. – 2014. – 17 трав. – С. 8. 

вівторок, 11 жовтня 2022 р.

ТЕЛІГА ОЛЕНА

Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо.
Олена Теліга (1907-1942), дочка відомого вченого-гідротехніка Івана Шовгенєва, сповна випила гірку чашу, яка припала на долю емігрантських дітей. "Червоний терор" загрожував і їй, учениці Київської трудової школи, яка мусила відповідати за батька – "націоналіста". То ж  вона залишила рідну землю.
У липні 1922 року Олена з матір’ю та братом вирушають в еміграцію до Чехословаччини, де батько Іван Опанасович став першим ректором Української Подєбрадської господарської академії. Закінчивши курси у Подєбрадах, вона стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Поринувши у бурхливе студентське життя, Олена бере активну участь у літературних вечорах та диспутах, спілкується з Н. Лівицькою-Холодною, Є. Маланюком, Ю. Дараганом, О. Ольжичем, Л. Мосендзом. Але з невідомих причин диплома вона з однокурсниками так і не отримала.
У студентські роки Олена Шовгенова зустріла й свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу – кубанського козака, бандуриста, недавнього старшину армії УНР, з яким і поєднала долю 1 серпня 1926 року.
У грудні 1939 року Теліги переїжджають до Кракова, де Олена зустрічає свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича – відомого поета та вченого, громадського і політичного діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Розмова з ним стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН.
Хоч і бурхливим було життя Теліги в Польщі, якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно і вже у липні 1941 року у складі однієї з похідних груп Олена разом із письменником Уласом Самчуком перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Так здійснилась її мрія.
Очолює Спілку письменників України, стає головним редактором журналу "Літаври", де публікує твори українських літераторів, закатованих у сталінських таборах.
9 лютого 1942 року в Києві, на вулиці Трьохсвятительській, було заарештовано Спілку українських письменників (близько 40 осіб). Серед в’язнів була поетеса Олена Теліга, невдовзі разом з побратимами розстріляна у Бабиному яру.
В її поезії панує вічний бунт, боротьба за оновлення людини й світу, протест проти безбарвної "нудоти життя". Її проймають "у тьмі глибокій блискавок фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій". Олена Теліга була твердою й героїчною не лише у своїх поезіях, але й у житті, і в хвилину смерті. Була одним з тих винятків, що своє літературне кредо реалізувала в житті. Недарма один з катів висловився: "Я не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка".
Усе – лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки мов нероздмухані вогні,
Бажання – в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві грати,
Щоб крикнув хтось: "Ненавидь і люби“ –
І варто буде жити чи вмирати!

ІНФОГРАФІКА ОНЛАЙН-СЕРВІС Visme.

Що таке інфографіка? Інфографіка, або інформаційна графіка, – це спосіб подання ключової інформації за допомогою яскравих та змістовних схематичних зображень.
Використання такого інструменту дозволяє перетворити складний текст чи купу цифр на яскраву графіку з акцентами на ключовому змісті, що допомагає зробити будь-яку інформацію більш доступною. Це, у свою чергу, дозволяє легше її запам'ятати.
І сьогодні на черзі огляд сервісу Visme.
Цей цікавий інструмент допомагає створювати найрізноманітніші графічні об'єкти: презентації, картинки для соцмереж, афіші, постери, об'єкти для сайтів і багато іншого. У тому числі можна змайструвати і інфографіку. У готову роботу додаються не тільки традиційні тексти та зображення, а й музика, відео, гіперпосилання та інший інтерактив.
У безкоштовному тарифі є близько 50 шаблонів, за допомогою яких можна створити до п'яти робіт.

неділя, 9 жовтня 2022 р.

«КОЗАЦЬКА СЛАВА ПОЛТАВЩИНИ» (до Дня Українсько козацтва)

Рекомендаційний список літератури адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто бажає більше дізнатися про історію козацтва на Полтавщині.


четвер, 6 жовтня 2022 р.

ВСЕВОЛОД МЕЙЕРХОЛЬД

Влітку 1906 року Полтаву відвідала знаменита театральна трупа "Нова драма", що об'єднувала учнів К. С. Станіславського. На чолі артистів був В. Е. Мейерхольд.
До репертуару "Нової драми" входили кращі твори  драматургії. Кожний виступ полтавці зустрічали захопленно, вистави йшли при переповненому залі. Найбільше вразив глядача Мейерхольд. Його виконання відзначалося зворушливою, емоційно-насиченою грою, своєрідним трактуванням переживань героїв. Всеволод Емільєвич мав дивовижний дар перевтілення. Важко було повірити, що таких різних героїв представляє одна людина.
У Полтаві артисти познайомилися з представниками місцевої інтелігенції, зокрема, родинами В. Г. Короленка та С. Я. Оголевця. Дотепний, гарячий співрозмовник, іноді навіть різкий в оцінках, Мейерхольд примушував себе слухати і за столом ставав центром жвавих, цікавих розмов.
Теплими літніми вечорами актори дослухалися до народних пісень, якими дзвеніла тогочасна Полтава. Як подобалися їм задумливі пейзажі, світло вечірньої зорі, чарівні хатки, оторочені сріблом тополь!
Кошти з двох вистав актори "Нової драми" віддали на користь бідних учнів з реального училища. І це була не данина моді чи показна демонстрація. Мейерхольд і його колеги виявляли відданість життєвій правді не тільки на сцені. Ця риса була часткою їхнього світогляду, свідченням справжньої інтелігентності.

вівторок, 4 жовтня 2022 р.

ЮРІЙ КЛЕН

Освальд Бургардт /псевдонім Юрій Клен/ (1891-1947) був за національністю німець, але долі судилося, щоб він став українським поетом.
Майбутній поет народився в селі Сербинівці 4 жовтня 1891 року. Дід майбутнього поета був вихідцем із прусського Зольдіну, тому вдома розмовляли німецькою. Бурґгардти часто змінювали місце проживання, й хлопець здобував освіту то у Воронівці, то в містечку Славуті. Коли Освальду виповнилося 20 – він вступив на романо-германський відділ філологічного факультету Київського Університету святого Володимира, де здобув ґрунтовну освіту.
Коли розпочалася Перша світова Бурґгардта через німецьке підданство вислали на Кольський півострів. Про це він писав:
"Чотири роки відірваний ти від культурного життя. Чотири роки серед сніжних полів, дрімливих ялинових, з білими літніми ночами й довгими зимовими, в яких тремтіли миготливі блиски північного сяйва".
Повернувшись до Києва в 1918 році, Освальд нарешті закінчив університет і став аспірантом дослідного інституту Української Академії наук. Водночас працював викладачем у Баришівському технікумі. Там разом із ним співпрацював Микола Зеров.
1921 року, звинувачений у "націоналізмі", поет був заарештований і потрапив до камери смертників. Легко здогадатись, як би склалася доля Юрія Клена, коли б не клопотання В. Короленка, відомого своїми чесними і мужніми листами до Луначарського, пройнятими протестом проти "найбільшого озвіріння" нової доби.
Трагічна доля розстріляних українських письменників спонукала Юрія Клена до створення поетичної молитви в поемі "Прокляті роки":
Помолимось за тих, що у розлуці
Помруть відірвані від рідних хат.
Помолимось за тих, що у розпуці
вночі гризуть залізні штаби грат,
що душать жаль у невимовній муці,
за тих, кого веде на страту кат.
У кожного письменника є свій головний твір життя. Для Данте таким була "Божественна комедія", для Гете – "Фауст", для Котляревського – "Енеїда", для Юрія Клена – поема "Попіл імперій". Це, мабуть, перше у нашому письменстві літературне свідчення протесту проти сталінського та гітлерівського пекла, проти задушливих умов тоталітаризму. Пекло Юрія Клена – це пекло Данте, це – театр абсурду, де
п’ять чекістів грали у м’яча,
перекидаючися ним весело.
Та тим м’ячем було якесь дівча...
Поема Ю. Клена – це прокляття всім імперіям, всім диктаторським режимам.
У 1931 році Ю. Клен вирішив реемігрувати на землю своїх батьків. Спонукала його до цього культівська сваволя в Україні.

понеділок, 3 жовтня 2022 р.

КАРПЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

Народився Олександр Миколайович 3 жовтня 1966, с. Барвінщина Лубенського р-ну Полтавської обл. Краєзнавець. Історик. Дослідник. Педагог. Лауреат премії імені Сидора Ковпака. Олександр Миколайович – учитель історії Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст. №2. Діапазон його наукових робіт надзвичайно широкий. Він працює над історією Лубенщини. 
Олександр Миколайович – це людина, яка намагається з’ясувати правду, дослідити події, що відбувалися на Лубенщині в період фашистської окупації 1941-1943 років. Він займався дослідженнями про створення і діяльність патріотичної групи "Голос Батьківщини", яка діяла з квітня 1942 по вересень 1943 року в Лубнах і навколишніх селах. Зібрані матеріали видав окремою книгою "Покликані серцем". 1030-тій річниці заснування Лубен Олександр Карпенко приурочив книгу "Краєзнавчі сторінки Лубенщини". 
Допоки такі люди, як Олександр Карпенко будуть займатися своєю справою, ріка пам’яті не обміліє.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...