ВАСИЛЬ СТУС

Вахтанг Кіпіані – український історик і журналіст. Народився 1 квітня 1971 року в Тбілісі. Вищу освіту здобув за фахом учитель історії та правознавства в Миколаївському державному педагогічному інституті, де навчався з 1989 по 1994 рік. Зі студентства вів активне соціальне життя, беручи участь в громадських рухах. З початку дев'яностих працював редактором, кореспондентом і оглядачем у ряді газет і програм на телебаченні. На його рахунку роботи на таких телеканалах як: «1 + 1», «Інтер» і «Перший національний».

Опис книги

Книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком в травні 2019 року у видавництві Vivat, та отримала ряд премій: Book Forum Lviv – персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців», Черкаського книжкового фестивалю в номінації «Науково-популярна книга для дорослих», а члени Українського ПЕН-клубу включили «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з'явилися друком у вітчизняних видавництвах.

Про видання

Книга В. Кіпіані «Справа Василя Стуса» на 90% складається з архівних документів та містить архівні матеріали судових справ, що дозволяють краще подивитися на дисидента та поета Василя Стуса, на його громадянську позицію, його силу волі та несправедливе засудження. У книзі вміщено матеріали справи, яких назбиралося аж шість томів. Це дослідження місця та ролі сторін захисту і обвинувачення в судовому процесі, який був швидше формальністю, ніж дійсно юридичним актом.

Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, в фактологічній частині книги. Вахтанг Кіпіані на основі допитів поета, протоколів судового зібрання прослідкував неабияку жертовність цього відомого українського діяча, який ставив усе українське вище за все інше.

З серпня 2019 року триває судовий процес за позовом Віктора Медведчука про заборону і розповсюдження видання. Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».

БРОВКО ІВАН БЕНЕДИКТОВИЧ

(нар. 15.01.1915 р., с. Маячка Кобеляцького р-ну Полтавської обл. - п. 22.01.2009, м. Київ)

З хліборобської, колись козацької, родини. Дід, Карпенко Федосій Кирилович, був учителем, мав рідкісну бібліотеку, за Центральної Ради очолював Кобеляцький повітовий уряд. Батько, Бенедикт Андрійович Бровко, служив на флоті у Владивостоці, 1928 р. повернувся додому, взявся господарювати на своїх 5 га землі, але коли розпочалася примусова колективізація, відмовився вступати в колгосп. У відповідь його господарство розграбували партійні "активісти". 1933 р. батько вирішив повернутися на флот, але по дорозі був затриманий ГПУ і відтоді пропав без вісти. Мати, Наталія Федосіївна Карпенко, мусила записатися в колгосп. Померла 1977 р. в Києві.

1930 р. закінчив 7 класів у Маячці, вступив у Харківський медичний технікум, та за півроку був виключений як син середняка. 1931 р. вступив у педагогічний технікум у м. Червонограді на Харківщині. Та голодної осени 1932 р. мусив покинути навчання і повернутися додому.

У січні 1933 р. призначений учителем семирічної школи в с. Рудки Царичанського р-ну. У травні 1933 р. на його уроці померла з голоду учениця Марійка Хайло. Це приголомшило 17-річного вчителя, він звинуватив владу в створенні штучного голоду, а директора школи Лебедя у смерті учениці. Увечері колеґа повідомив Б., що директор потелефонував у районне ГПУ про його поведінку. Того ж вечора Б. втік із с. Рудки додому.

Влітку 1933 р. Б. влаштувався вчителем української мови і літератури семирічної школи в с. Коханівка Сахновщанського р-ну на Харківщині. У травні 1934 р. порожні після голоду хати заселялися людьми зі Свердловської обл. На цій підставі школу почали переводити на російську мову викладання. Б. висловив незадоволення. Директор школи Легеза звільнив його з роботи, але в ГПУ не доніс. Б. влаштувався вчителем у с. Рай-Городок Слов’янського р-ну Сталінської обл.

1939 р. Б. заочно закінчив філологічний факультет Донецького інституту народної освіти в Луганську. Того ж року призваний у Червону Армію. Служив у м. Коломна під Москвою, в полку важкої артилерії. Брав участь у "визвольному поході" на Західну Білорусію (Гродно) та в Західну Україну (Волинь). Взимку 1939-40 рр. полк брав участь у Фінській війні, зокрема, в прориві лінії Маннергейма.

Читати далі...