четвер, 25 листопада 2021 р.

«МІЙ ЛЮБИЙ КРАЮ, ВСІ ПІСНІ МЕНІ ЛИШЕ ТОБОЮ ДАНІ…»

З життя цього чоловіка можна було б написати цікавий роман про долю української людини у ХХ столітті. Як і чому він став Єнсеном? Чому приховував і на еміграції, хто він і звідки?
Більшість свого життя Леонід Едвардович Пархомович прожив під «справжнім» прізвищем Єнсен — прізвищем-оберегом від хижих мисливців на непокірні душі, прізвищем-легендою. Милу і прекрасну версію він вибудував про свій шведський родовід у славетному романі «1709», дія якого розгортається на Полтавщині. Наштовхнули його на це шведські могили над Сулою, на які він бігав школярем, а може, й забирався на них з дідусем. Згадував Леонід ці могили й у новелі «У вишневій країні», змальовуючи портрет своєї сестри Валентини в образі Аглаї: «Вона висока і струнка, колись, раніше була б із неї темноока дівка, що стереже вночі шведські могили біля Ромна — міста історії і ромашок…». Свої твори підписував геонімом Полтава, що натякав на його малу Батьківщину. Вже після смерті Леоніда Полтави, публікуючи його листи, письменник-полтавець Дмитро Нитченко (1905–1999) писав, що «прізвище Полтава, певно, було його псевдо. Він ніколи не розповідав про точне місце свого народження…». Не так давно знайшлися документи справжнього Леоніда (їх зберегла двоюрідна його сестра по батькові — Елеонора Гаїк): копія атестата про закінчення середньої школи, виписка з метричної книги, довідка про освіту батька, повідомлення НКВД про трагічну долю Леонідового батька — Едварда Адамовича.
Тепер ми бачимо, що обране прізвище-легенда вберегли Леоніда від фатального кінця. Довго залишався незнаним у рідному краї, але його творчий доробок був високо оцінений за межами України. Він уже ніколи не повернувся на Батьківщину, хоча усіма своїми думами, творчістю, життям прагнув до неї.
Народився Леонід 24 серпня 1921 року у с. Вовківцях Роменського повіту Полтавської губернії в родині Едварда і Любові Пархомовичів. Батько був лікарем-хірургом, надзвичайно інтелігентною і порядною людиною. Спогади про батька, якого Леонід тепло називав «мій вчителю», «лікарю мій», «незабутній» вилилися у поезії «Лист батькові»
… Ми не рвались удвох ніколи
Від Дніпра свого — в далечини:
Ти в лікарню, а я — до школи,
Ми трудом любили Вітчизну…
Мати працювала вчителькою, це була розумна і вольова жінка, мудра наставниця. Мав Леонід і сестру Валю, яка закінчивши медучилище, працювала, а пізніше тяжко захворіла і померла. Хлопець відмінно навчався, багато читав, писав вірші. 1938 року Леонід вступив до Ніжинського учительського інституту, а десь через тиждень забрали його батька. Через три тижні його розстріляли, а реабілітували аж 1959 року. Леонідові довелося заробляти на життя, демонструючи вечорами фільми. Як же юнакові пощастило закінчити інститут? Є думка, що за нього заступився Максим Рильський (1895–1964), дізнавшись про сімейні обставини. Леонід бував у Рильського вдома і на дачі, листувався з ним і все життя пам’ятав дружні уроки. Присвятив йому ряд віршів, а на смерть свого дорогого вчителя, (будучи уже в еміграції), написав, повну щемливого болю «Баладу про п’ятого лебедя»:
Серця схилились, мов сумні знамена.
І я, твій учень, музикою болю
Пронизаний…
Мій старший друже, батьку мій Максиме, —
Я лісом Голосіївським ридаю…
Запалала над світом Друга світова війна… Шевченків напис на роменському пам’ятнику «І оживу, і душу вольную на волю із домовини воззову» вселяв восени 1941 і зимою 1942 років в серцях патріотичної молоді, до якої належав і Леонід Пархомович, надію на відродження незалежної України. Патріотичну ідею принесла в Ромен одна з похідних груп ОУН із Західної України. Галичанин Остап говорить юнакові: «Ідея власної держави — найвеличніша з ідей, з нею перемагають сотні тисяч». Коли підпілля попало під загрозу розгрому німецькими нацистами, Остап радить юнакові залишити місто і рятувати не себе, а талант. «Талант не твій. Справжній талант — народне добро». Він потрапив на поїзд, який віз молодих земляків на примусові роботи до Німеччини і опинився в Берліні. Тим же шляхом прибули туди і інші члени оунівської «двадцятип’ятки». Згадуючи події 1941–1942 рр. у Ромні, Леонід написав пізніше:

вівторок, 23 листопада 2021 р.

Бібліографічна пам’ятка "Час великого народного болю" (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921- 1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року)

Хтось сказав, що «Пам’ять – сіра зона між політикою і психологією». Дуже б не хотілося, щоб українська пам’ять про Голодомори була такою «сірою зоною». Їх і так забагато і в українському минулому, і в сьогоденні. Тож мета бібліографічної пам’ятки – допомогти молодим українцям сприйняти українську пам’ять про жертв голоду, яка і по сьогодні залишається деформованою. Бібліографічна пам’ятка стане у нагоді всім, кому небайдуже питання пам’яті – справжнім патріотам України і щирим вболівальникам за її долю.

«Час великого народного болю» (до Дня пам’яті – 100-х роковин від початку масового штучного голоду 1921-1923 рр. та 75-ї річниці початку Голоду 1946 року) : бібліографічна пам’ятка / упоряд. Н. Л. Карпінська ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 16 с.

Майстри народного мистецтва Полтавщини (рекомендаційний список літератури)


СТРІЧКА ЧАСУ

неділя, 14 листопада 2021 р.

ЗУБ ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ

Український поет, прозаїк, педагог, композитор, митець, член Національної спілки письменників України, Заслужений працівник культури України, Відмінник народної освіти, лауреат літературної премії ім. М. Коцюбинського та В. І. Полевика
Зуб 
Петро Григорович
Народився Петро Зуб 22 листопада 1932 року в с. Ковалівці Шишацького району на Полтавщині у хліборобській сім'ї.
З дитинства чудово малював, співав, грав на багатьох інструментах, що й визначило його життєвий шлях. Закінчивши семирічку, вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Його однокурсником і другом був Микола Кондратюк – у майбутньому відомий український співак. Поет відвідував літературну студію при редакції "Зоря Полтавщина" – тут було надруковано у 1949 р. його перший вірш "Лісосмуги садимо в степах".
Навчаючись у класі домри під орудою чудових педагогів Г. Замая та А. Сідака, водночас опановував вокал, хоровий спів, духові інструменти. Тоді ж захопився фольклористикою.
Тяжке життя в повоєнні роки змусило хлопця у вільний від навчання час працювати на будівництві. Згодом разом із М. Кондратюком він бере участь у концертах. 
По закінченні училища 1951 року деякий час був методистом обласного Будинку народної творчості, розгорнув широку роботу в царині збирання народних пісень. Десятки перлин записав від своєї мами Наталки Михайлівни та від дядька Івана Миколайовича Діденка. Викладав музику та співи у Великосорочинському педучилищі ім. М. В. Гоголя, де він знайомиться з Танею Бедратою, котра згодом стала його дружиною. Після служби в армії знову повернувся на викладацьку роботу в Гадяцькому культурно-освітньому училищі.
Зі спогадів дружини: "Я була комсоргом училища, а Петро Григорович мав доручення від педколективу допомагати мені. Через рік його призвали в армію, ще через рік я закінчила училище й мусила три роки відпрацювати в Луганській області. Та ми не поривали зв'язку й листувалися. Писали один одному мало не щодня – аж поки не побрались. У любові й злагоді ми прожили 53 роки."
Пісенність його творів приваблювала композиторів. Микола Донець, зокрема, написав пісню "Наш край" (Розцвіла над ставом), яку свого часу співала вся Україна і яка стала народною. Не менш популярною була пісня "Закохалася" цього ж композитора, а Пантелеймон Малиненко написав на текст П. Зуба "Полтавський вальс".
Його пісні є в репертуарі багатьох художніх колективів України. Вони виконувались також в Росії, Білорусі, Молдові, Чувашії, Польщі, Болгарії, Франції та ін. 
Попрацювавши завідувачем секції музики Глухівського педінституту, здобувши вищу освіту в Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського, Петро Григорович 1961 року переїздить до Чернігова. Працює старший викладач, а потім доцент Чернігівського педінституту ім. Т. Г. Шевченка, де 20 років завідував кафедрою музики та співів.
Сповнений сил і енергії він багато вільного часу віддає творчій роботі: пише вірші, прозові твори, складає музику, малює художні картини. Його твори публікує республіканська преса. А в столичному видавництві "Веселка" майже підряд в 1975, 1977 і 1979 роках вийшли дитячі книжки "Зоряний баштан", "Золотинка", "Жайворонки".
Згодом у Чернігові видає дві збірки пісень "Голубе Полісся" та "Пісня дзвоника". У них, Петро Григорович, виступив як поет і композитор. Він написав музику як до власних пісень, так і до поетичних творів чернігівських та київських авторів. Друкував також багато збірок оповідань та віршів для дітей та дорослих. Він зібрав і опрацював багато народних пісень на Полтавщині, Сумщині й Чернігівщині, низці їх дав сценічне життя.
В редакційно-видавничому відділі обласного управління по пресі з'явилися нові книжки поезії і прози Петра Зуба "Царина душі моєї" (1992), "Рід" (1993),"Не прокляни себе" (1994), "Початок дорог" (1995), у видавничому агенстві "Псьол" (смт Шишаки Полтавської обл.), збірка "Хай ще зозуля кує" (1997) та інші.
У 1998 році вийшла ще одна поетична збірка Петра Зуба "Доля". Майже сто поезій, зміст яких узагальнюють розділи "Межа", "Диво", "Обрій", "Акварелі", "Соната кохання".
П. Г. Зуб – член Національної спілки письменників України з 1998 року. Твори його перекладалися на російську, білоруську, чуваську, польську мови.
У творчому доробку П. Зуба нариси краєзнавчого змісту, в яких він розповідає про відомих діячів життям та діяльністю, пов'язаних з Чернігівщиною. Згадує Полтавщину, славить "каштановий Чернігів", запам'ятав ніжний "ранок у Карпатах".
У 2000 році вийшла книга "Золота спадщина", в якій автор висвітлює життєвий та творчий шлях одного з найталановитіших хормейстерів, фольклористів Чернігівщини В. І. Полевика.
Сотні концертів, творчих вечорів, авторських зустрічей подарував Петро Зуб разом із професійними та самодіяльними артистами, літераторами слухачам та читачам у різних містах і селах України.
В одному з останніх віршів він зізнавався, що любить Полтавщину, "як пісню мамину, в святі слова обрамлену…"
В 2005 році Петро Григорович побував на батьківщині. На той час письменник переніс два інфаркти й два інсульти, та все ж таки наважився сісти за кермо автомобіля. Він ніби відчував, що це буде остання зустріч із милою його серцю Полтавщиною.
Погостювавши в Ковалівці, збиралися їхати до рідних дружини у Кременчуцький район, коли раптом стався третій інсульт. Його врятували лікарі Шишацької ЦРЛ.
Потяглися довгі місяці одужання. Петро Григорович почав ходити, проте рухався йому було дуже важко. Та найгіршим лихом для письменника була втрата зору. Адже він не уявляв свого життя без творчості й продовжував писати. Напружуючи хворі очі користувався лупою, дрібним бісерним почерком мережив на папері рядки своїх творів. Остання книга, яку встиг написати й видати П. Зуб, – повість "Дан і Леля" (2007), до цього побачили світ повісті "Грім", "Бас" та ін.
20 жовтня 2007 року Петра Григоровича не стало.
Почуттям доброти і любові перейняті та осяяні багато творів поета і композитора Петра Зуба. Глибоко й органічно відбились у них також мистецька простота, невимушеність і щиросердечність. Образно кажучи, визначальним у творчості нашого земляка стало те, що до певної міри було і є визначальним для всього його життя, оточення, в якому зростав і формувався як людина й митець. Від книжки до книжки голос письменника набирав нових барв і тонів.
Література в нашій бібліотеці:
  1. Дятлов В. О. Зуб Петро Григорович (22.11.1932, с. Ковалівка Шишацького р-ну Полтав. обл. – 2007) – письменник. чл. НСПУ (1998). Літ. премія ім. М. Коцюбинського (1995) / В. О. Дятлов // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2011. – Т. 11. – С. 17–18.
  2. Матяшова З. Поет, письменник, педагог / З. Матяшова // Полтавський вісник. – 2008. – 17 жовт. – С. 23.
  3. Не стало автора "Полтавського вальсу" : [П. В. Зуб, уродженець с. Ковалівка Шишацького р-ну] // Зоря Полтавщини. – 2007. – 24 жовт. – С. 4.
  4. Літературна Україна. – 2007. – 8 листоп. – С. 2.
  5. Петро Зуб // Письменники України: біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 152.

пʼятниця, 12 листопада 2021 р.

СЕРВІС - LANGUAGETOOL

Перевірка граматичних та стилістичних норм - LanguageTool
Вставте ваш текст у поле нижче. Натисніть кнопку "Перевірити текст", щоб знайти можливі помилки. 
На жаль, цей інструмент працює не зовсім досконало, але більшість орфографічних, граматичних помилок він допоможе виявити.

четвер, 4 листопада 2021 р.

ПОМЕР ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СПІВАК ТА ПОЕТ ВІКТОР ЖЕНЧЕНКО

28 жовтня на вісімдесят шостому році життя помер письменник, співак, причиною смерті стала коронавірусна інфекція, на яку співак хворів дуже важко.
30 жовтня біля Будинку письменників у Києві відбулася церемонія прощання із видатним співаком, поетом.
Віктор Васильович Женченко (нар. 1936, с. Оболонь Семенівський район, Полтавська область) — український співак (бас), поет та перекладач. Виконавець пісень, романсів, арій вітчизняних та закордонних композиторів. Член Нацiональної спiлки письменникiв України (з 1975), Заслужений артист України, Заслужений діяч мистецтв України.
Однією з найвідоміших пісень, яку виконував Віктор Женченко, є пісня "Сніг на зеленому листі" з музичного кінофільму "Як цвіт весняний".

неділя, 24 жовтня 2021 р.

Краєзнавча література – криниця народної пам'яті

Під такою назвою 22 жовтня в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася онлайн-зустріч на платформі zoom з учнями 7 класу Полтавської загальноосвітньої школи № 24.
Під час зустрічі працівницею сектору краєзнавчої літератури та бібліографії було презентовано цікаву добірку літератури, яка знайомить із давньою і неймовірно цікавою історією Полтави та Полтавської області, яскравими іменами видатних постатей, пов'язаних з нашим краєм, сучасними творцями культури, літератури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
Читаймо, адже краєзнавча література – це криниця народної пам'яті, цілюща вода з якої вгамує спрагу допитливих, додасть цікавих знань і відновить зв'язок між минулим, теперішнім та прийдешнім.
До нових, змістовних та насичених зустрічей у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.


Календар знаменних і пам'ятних дат Полтавщини на 2022 рік

Видання містить інформацію про події суспільно-політичного, культурномистецького життя Полтавщини, ювілейні дати видатних уродженців краю та відомих діячів, чиє життя і діяльність пов'язані з краєм. Адресований посібник бібліотечним працівникам, вчителям, краєзнавцям, широкому колу користувачів бібліотеки. Відбір інформації закінчено 15 жовтня 2021 року.
Календар знаменних і пам'ятних дат Полтавщини на 2022 рік : довідкове видання / упорядник Н. Требіна; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені О. Гончара. – Полтава, 2021. – 32 с.

неділя, 17 жовтня 2021 р.

ОНЛАЙН-СЕРВІС "Genial.ly"

 

середа, 13 жовтня 2021 р.

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

14 жовтня українці святкують одразу три свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято, дуже молоде – День захисника України.
Славну когорту мільйонів героїв, загиблих у різні часи за соборність та волю України, вже у ХХІ столітті поповнили Герої Небесної Сотні та тисячі наших земляків, які загинули за час неоголошеної війни на сході України.
Схиляємо голови перед подвигом захисників, дякуємо волонтерам та громадськості за небайдужість та активну позицію.
Сердечно бажаємо всім родинного благополуччя, козацького здоров’я, невичерпної енергії та добробуту. Нехай нас єднає віра у щасливе майбутнє під покровительством Пресвятої Богородиці!
Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни, так і світу. Козаки дивували та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Пропонуємо поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших книг про козаків полтавщини.
  • Бутенко Є. П. Горошинці, козаки і воїни : худож.-істор. роман / Є. П. Бутенко. – Полтава : АСМІ, 2012. – 394 с.
  • Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність: зб. ст. за матеріалами Міжн. наук. конференції (4-5, 16-17 вересня 2008 року) / ПОІППО та ін. – Полтава : ПОІПОПП, 2009. –184 с.
  • Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку 1729-1730 / упоряд. І. Бутича. – Полтава : Полтава, 2007. – 176 с.
  • Денисенко С. Н. Тіні незабутих предків : документально-публіцистична повість / С. Н. Денисенко. – Чернівці : [б. и.], 2005. – 266 с.
  • Закалюжний В. М. Козаки Полтавщини : біографо-історичні нариси про козаків Полтавщини ХVІІ-ХХ століть / В. М. Закалюжний. – Полтава : Оріяна, 2009. – 176 с.
  • Козацькі традиції Полтавщини: імена-пам'ятники-події-легенди : навчально-методичний посібник / авт.-упоряд.: П.І.Матвієнко, Н. І. Білик. – Полтава : АСМІ, 2008. – 248 с.
  • Козюра І. В. "Засвіт встали козаченки..." : сторінки історії Решетилівщини в Добу Козаччини / І. В. Козюра, В. М. Козюра. – Полтава : АСМІ, 2009. – 56 с. 
  • Кошовий отаман Кость Гордієнко – поборник козацької слави. – Полтава : Оріяна, 2009. – 32 с. – (Видатні полтавці).
  • Мокляк В. О. Полтавський полк : наук.-популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця ХVII ст. / В. О. Мокляк. – Полтава : Дивосвіт, 2008. – 112 с.
  • Мокляк В. О. Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коломацької ради) / В. О. Мокляк. – Полтава : АСМІ, 2008. – 264 с.
  • Наливайко І. М. Славні діла козацького роду / І. М. Наливайко. – Полтава : Дивосвіт, 2013. – 256 с.

понеділок, 11 жовтня 2021 р.

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЯНОВИЧ

Дмитро Омелянович Луценко
– видатний поет, автор популярних, улюблених народом пісень, ніжний і трепетний лірик. 
"Мене часто називають поетом ліриком, поетом-піснярем, і я вважаю, що це найвища оцінка моєї творчості, бо в пісні – душа народу, а українець без пісні, як круглий сирота".
Дмитро Луценко
Секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій праці, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт.
Народився 15 жовтня 1921 року в селi Березова Рудка на Полтавщинi у багатодітній селянській родині. Про своє дитинство Дмитро Луценко згадує: "…Пам'ятаю себе від маминої пісні, бо щоб не робила, – чи на городі, чи в саду… й коли йшла в поле на полоття довжелезних ланок колгоспних буряків чи кукурудзи, й коли занадто перевтомлена верталася назад, – усе співала бідна трудівниця… Пісня допомагала їй витримувати те каторжне життя. Мені аж в грудях пече, як згадую її згорьовану долю: 1933-го не витримав батько, наприкінці цього ж проклятого померла старша сестра Ярина, а мене голод загнав під землю – в шахти Донбасу".
Писати поезії почав іще в школі.
Одразу після голодомору 1932-1933 років підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі. 
У 1938 році стає студентом Київського гідромеліоративного інституту. 
У 1940 році призваний до лав Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). Після початку окупації військами Німеччини та її союзників західних регіонів СРСР – автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, став інвалідом 2-ї групи.
У повоєнні роки працював у редакціях газет "Сільські вісті", "Молодь України", був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У "Сільських вістях" познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів.
Поет Д. Луценко співпрацював з багатьма відомими композиторами-співтворцями мистецької пісні. Це – І. Шамо, А. Пашкевич, О. Білаш, В. Івасюк, І. Поклад, В. Вірменич, О. Чухрай і багато-багато інших. До цього часу на його поезії пишуть музику. У ті роки не було жодного співака, хто б не виконував його пісні. А також знамениті: хор ім. Г. Верьовки та обласні хори – Черкаський, Волинський, Чернігівський... 
Мелодії пісень на його вiршi стали позивними звуками: Київського радіо (мелодія "Як тебе не любити…"), Луцького обласного радіо (мелодія "Пісня Волині"), Черкаського (мелодія "Я люблю тепло твоїх стежин"), Чернігівського (мелодія "Зачарована Десна").
Всю силу свого поетичного таланту Дмитро Омелянович Луценко передав у численних збірках: "Незакінчена соната", 1966; "Як тебе не любити", 1969; "Добрість", 1971; "Пахучий хліб", 1974; "За Березовою Рудкою", 1976; "Коли ти зі мною", 1978; "Березовий дзвін", 1980; "Вибране", 1981; "Дороги спадщини", 1984; "Усе любов’ю зміряне до дна", 1994; "А я люблю, люблю…" 1995.
За творчу діяльність був нагороджений орденом Дружби народів. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1974). Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1976).
Твори Д. Луценка перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдовською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів "Хлеб и песня".
Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі поряд з могилою доньки.
У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета.
У 1998 році його іменем названо середню школу № 197 у м. Київ, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі відкрито музей-світлицю поета.
У 2001 році започаткована премія ім. Дмитра Луценка, вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам, композиторам.
В 2006 році Національний банк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Дмитра Луценка, присвячену 85-річчю з дня народження поета. На монеті також викарбувані його слова "Як тебе не любити, Києве мій!"
Традиціійно в другу неділю вересня в селі Березова Рудка на Пирятинщині – на батьківщині відомого українського поета – пісняра, відбувається обласне пісенно-мистецеке свято "Осіннє золото".
Тільки побувавши у мальовничому селі Березова Рудка, можна зрозуміти, з яких джерел народжувалися пісні Дмитра Луценка. У старовинному парку, де досі відлунюють кроки Тараса Шевченка, сховався маєток панів Закревських, елегійно посмутнілі верби опустили гілля до тихої замріяної води, кладка простяглась через річку... 
Можна тільки уявити, яким золотом видзвонює парк пізньої осені, ось звідки невмируща пісня Луценка "Осіннє золото".

четвер, 7 жовтня 2021 р.

НІНА ДАНЬКО - подкаст


140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА КОЧЕРГИ, УКРАЇНСЬКОГО ДРАМАТУРГА, ПУБЛІЦИСТА, ТЕАТРАЛЬНОГО ТА ЛІТЕРАТУРНОГО КРИТИКА

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівці біля Ніжина в сім'ї залізничного службовця. В дитинстві він разом з батьком багато подорожує по Україні і Росії. Знайомство з театральними сценами Петербурга, Москви збудили в йому всесильну любов до театрального, романтичного. Але після закінчення юридичного факультету Київського університету (1903 р.) він був змушений служити в канцелярії – спочатку в Чернігові, в контрольній палаті, а потім у Житомирі (юристом, далі журналістом).
З 1904 р. на шпальтах чернігівських газет почали з'являтися театральні рецензії, підписані криптонімом "И.А.К.".
У 1910 році російською мовою пише першу п'єсу "Песня в бокале".
У 1914 році переїхав у Житомир, де і зустрічає революцію, проходить через буремні випробування громадянської війни.
Від початку 20-х у творчості драматурга помітний дедалі пильніший інтерес до повсякчасних тривог і надій людини. У цей переламний період своєї творчості І. Кочерга починає писати українською мовою.
У 1925 р. драматург завершує роботу над п'єсою "Фея гіркого мигдалю". Окрилений успіхом, драматург створює у 1927 році п'єсу "Алмазне жорно". Прагнення драматурга як найближче підійти до проблем доби помітне на початку 30-х рр.
У 1930 році І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему "Свіччине весілля". У 1934 році переїздить до Києва, де поринає в активну громадську та творчу роботу. Він пише п'єси, працює над кіносценаріями та перекладами.
З початком Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету "Література і мистецтво" й працює в Інституті літератури Академії наук України.
Повернувшись 1944 р. до Києва, драматург реалізує давній задум і створює романтичну драму "Ярослав Мудрий" (1944, друга редакція – 1946), вперше повернувшись до образу реального державного діяча.
У повоєнні роки Кочерга основні творчі сили віддає роботі над драматичною поемою про Т. Шевченка "Пророк" (1943).
Помер І.Кочерга 29 грудня 1952 р.
Людинолюб-мрійник і драматург-мислитель, який завжди сповідував незалежність мистецьких принципів, він, попри несприятливість доби, творив драматичну класику, що витримала найтяжче випробування – часом. Писав І. А. Кочерга багато і постійно.
Він - автор книг про перших князів Київської Русі: "Святослав", "Володимир" із серії "Рюриковичі". У ряді п'єс на сучасні теми ("Підеш - не повернешся", "Ім'я", "Екзамен з анатомії", "Нічна тривога", і ін.) він виступив за високі ідеали моралі, за довіру до людини, виховання в ньому громадянського обов'язку. Автор драматичних поем "Ярослав Мудрий" та "Пророк", драми "Істина" був нагороджений 2 орденами й медаллю.
Всі кращі його твори пройшли випробування часом і стали щедрим набутком нових поколінь шанувальників його таланту.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  • Арабески до п'єси "Ярослав Мудрий" // Шкільна бібліотека. – 2019. – № 10. – С. 15-18.
  • Видатний драматург ХХ століття : [135 років від дня народження Івана Кочерги] // Шкільна бібліотека. – 2016. – № 9. – С. 15.   
  • Гриценко В. Проекція в сучасне чи апологія князівській жорстокості? : [драма Івана Кочерги "Ярослав Мудрий" з погляду сьогодення] / В. Гриценко // Українська літературна газета. – 2016 – 28 жовт. – С. 4.
  • Лінкевич Л. Вивчаємо творчість Івана Кочерги / Л. Лінкевич // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – № 10. – С. 28-32.        
  • Невторованими шляхами // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 9. – С. 13     
  • Орленко П. Невторованими шляхами : [Іван Антонович Кочерга-драматург-філософ] / П.Орленко // Історичний календар 2001. – Київ, 2001. – С. 382-383.         

вівторок, 5 жовтня 2021 р.

«Тут творилися неймовірні страхіття» (29-30 вересня – 80 р. від початку масових розстрілів мирного населення нацистами в Бабиному Яру)

 Хтось сказав, що «Пам’ять – сіра зона між політикою і психологією». Дуже б не хотілося, щоб українська пам’ять про Голокост була такою «сірою зоною». Їх і так забагато і в українському минулому, і в сьогоденні. Тож мета бібліографічного нарису – допомогти молодим українцям сприйняти українську пам’ять про жертв Бабиного Яру, а відтак і про Голокост, яка і по сьогодні залишається деформованою. У бібліографічному посібнику використані фрагменти спогадів тих, хто вижив в цій жахливій трагедії. Бібліографічний нарис стане у нагоді всім, кому небайдуже питання пам’яті – справжнім патріотам України і щирим вболівальникам за її долю.

«Тут творилися неймовірні страхіття» (29-30 вересня – 80 р. від початку масових розстрілів мирного населення нацистами в Бабиному Яру) : бібліографічний нарис / упоряд. Н. Л. Карпінська ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 24 с.

І кольорами написане життя : до 75-річчя від дня народження Ю. О. Самойленка

 Біобібліографічне досьє присвячене 75-річчю від дня народження нашого видатного земляка, українського митця гобелена, вітражиста, графіка, живописця, голови правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, лауреата премій – Юрія Самойленка. Запропонований посібник адресується учням, молоді, бібліотекарям, краєзнавцям і всім, хто бажає більше дізнатися про заслуженого діяча мистецтв України, його творчі здобутки в декоративно-прикладному та образотворчому мистецтві. Матеріал не є вичерпним, використана література бралася з публікацій журналів та газет, книг, краєзнавчих видань, які є в наявності в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.

І кольорами написане життя : до 75-річчя від дня народження Ю. О. Самойленка : біобібліографічне досьє / уклад. Ю. Новоселецька; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 20 с. : іл.

понеділок, 4 жовтня 2021 р.

«Український Геркулес» : 150 років від дня народження І. М. Піддубного, українського борця світового рівня

Біобібліографічна розвідка присвячена ювілею Івана Піддубного. Він був немов персонаж міфів про Геракла або билин про Іллю Муромця. Народився він в Україні, відзначився на аренах Європи і Америки, стерпів тяготи Другої світової війни, злидні і голод… Сьогодні, коли українці починають розуміти наслідки російської колонізації, яка понівечила ментальність українського народу, та замислюються над значенням національної ідентифікації, ця розвідка особливо унікальна. Адресований бібліотечним працівникам, молоді, викладачам, краєзнавцям, всім, хто не байдужий до історії.

«Український Геркулес» : 150 років від дня народження І. М. Піддубного, укр. борця світового рівня : біобібліографічна розвідка / упоряд. Т. Базир; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 28 с.

Віктор Женченко – український співак, поет та перекладач

Щоб створити рондель, необхідно мати талант і натхнення. У цьому жанрі може творити тільки відчайдушна людина, і цією людиною є наш сучасник – поет, Віктор Женченко. Поезія увійшла в його долю з юних літ і стала духовною потребою на все життя. Видання розраховане на студентську і учнівську молодь, вчителів, краєзнавців і бібліотекарів, матеріали допоможуть їм збагнути глибину поезії, митця, мотиви його громадянської позиції. Розвідка не є вичерпна, в основному, вона укладена на матеріалах Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара і бібліотеках області.

«Ронделі оперного співака» : Віктор Женченко – український співак, поет та перекладач : біобібліографічна розвідка / упоряд. Т. Базир; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара. – Полтава, 2021. – 24 с..

неділя, 3 жовтня 2021 р.

Свідомий європеєць і не менш свідомий українець : до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова

Біобібліографічний покажчик підготовлений до 180-річчя від дня народження видатної особистості України Михайла Драгоманова. Видання складене на основі дослідження фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара з метою поширення знань про життя і діяльність видатного літературного критика і публіциста, історика і фольклориста. Містить систематизовані документи, що вийшли друком. Видання призначене старшокласникам, студентам, викладачам та широкому колу читачів.

Свідомий європеєць і не менш свідомий українець : до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова : біобібліограф. покажч. / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; уклад. Н. Карпінська. – Полтава, 2021. – 34 с. – (Серія «Титани, які зміцнюють націю»)

пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

КОМАХИ Полтавської області, занесені до Червоної книги України

середа, 22 вересня 2021 р.

«Українець, якого знає світ» (24 вересня – 220 років від дня народження М. В. Остроградського, видатного математика)

пʼятниця, 10 вересня 2021 р.

Лауреати Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного – 2020

У бюлетені подається інформація про історію заснування премії, про лауреатів: літератора, журналістку, професора-літературознавця, майстра художньої кераміки, які 2020 року отримали Полтавську обласну премію імені Панаса Мирного. Троє з них уродженці Полтавщини, професор Фелікс Штейнбук – уродженець Волині. Користувачі можуть ознайомитися з короткими біографіями лауреатів, творами, які удостоєні високої нагороди, літературою про їхнє життя і творчість, електронними ресурсами. Інформаційний бюлетень адресований, насамперед, бібліотекарям, вчителям, студентам, старшокласникам.

Лауреати Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного – 2020 : інформаційний бюлетень / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара; упорядник Н. Требіна. – Полтава, 2021. – 14 c.

ВІКТОРИНА "ПОЛТАВЦІ НА ВІТРАХ ІСТОРІЇ"

четвер, 9 вересня 2021 р.

100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТАНІСЛАВА ЛЕМА

Станіслав Лем
– письменник-фантаст єврейського походження, яскравий представник польської наукової фантастики, філософ, футуролог, есеїст, автор реалістичної прози і сатиричних текстів. Почесний доктор декількох університетів. Входив до Польської асоціації письменників та Пен-клубу. Мав безліч національних та міжнародних літературних нагород, зокрема був лауреатом державних премій Польщі та Австрії в галузі культури і літератури.
Народився у Львові 12 вересня 1921 року у полонізованій єврейській родині. Батько – лікар – ларинголог Самуель Лем.
Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів в автобіографічній книжці "Високий Замок" (1966).
"Жили ми на вулиці Браєровській [зараз вул. Лепкого], в будинку номер чотири, на третьому поверсі. На прогулянку зазвичай ходили – батько і я – в Єзуїтський сад або вгору по алеї Міцкевича, у бік церкви святого Юра. Не знаю, навіщо батько носив ціпка: у той час він ним ще не користувався. Зимовими днями, коли в саду було ще занадто багато снігу, ми прогулювалися по Маршалковській перед Університетом Яна Казимира, де, задерши голову, я міг розглядати величезні напівголі кам’яні фігури в дивних, теж кам’яних, капелюхах. Ці фігури нерухомо виконували свої незрозумілі функції: одна сиділа, інша тримала розкриту книгу, оперши її об коліно. Постійне задирання голови було болісним, тому в основному я розглядав батька, що крокував поруч".
Навчався майбутній фантаст в ІІ гімназій ім. Шайнохи (зараз Львівська середня школа № 8 на Підвальній).
Зв’язки батька допомогли йому вступити до медичного інституту, навчання в якому був змушений перервати під час німецької окупації. Паралельно працював механіком і зварником. Навчання Лем продовжив уже після війни, але випускні іспити не склав, щоб уникнути призову в армію. У 1946 році, не бажаючи приймати радянське громадянство, вся його сім’я переїхала до Кракова.
Писати Станіслав почав ще в студентські роки. Літературна кар’єра розпочалася зі співробітництва з журналами. Перший його твір "Людина з Марса" було опубліковано в маловідомому тижневику "Новий світ пригод". А вже після виходу роману "Астронавти" Лем став по-справжньому відомим.
Творчість Лема не зводиться лише до наукової фантастики, хоча цей жанр, до якого входить багато романів та цикл оповідань про пілота Піркса, переважає. Не менш цікавим у творчості Лема є фантастично-науковий гротеск – сюди входять "Казки роботів", "Кіберіада" та цикл творів про Ійона Тихого. Крім того, Лем є автором книг, жанр яких визначається на межі між філософською есеїстикою й художньою літературою ("Досконала порожнеча", "Провокація", "Бібліотека ХХI століття"), а також – у ранній творчості – сучасного реалістичного роману.
В старості Лем писав есе на філософські теми, він став песимістом і агностиком. "Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати". Станіслав Лем довго хворів діабетом і помер 27 березня 2006 року в Кракові.
З-під пера Станіслава Лема вийшло близько 200 художніх творів. Його твори найпопулярніші за кількістю мов, якими їх перекладено, а таких понад сорок, загальним накладом 35 млн примірників.

РЕКОМЕНДУЄМО
Лем С. Соляріс : роман / С. Лем ; пер. з пол. Д. Андрухова. – Львів : Кальварія, 2007. – 200 с.
"Соляріс" – найвідоміший роман письменника-фантаста.
Роман присвячено пошуку контакту з мислячим Океаном екзопланети Соляріс. У ньому порушуються філософсько-етичні проблеми пізнання світу, антропоцентризму, людяності та, власне, відповідальності за все, що робить людина – як на Землі, так і за її межами.
Дія роману "Соляріс" відбувається в далекому майбутньому. Розповідь ведеться від першої особи – доктора Кріса Кельвіна, який прибув на планету для розв’язання проблем із психологічним станом членів експедиції. У романі представлено дві сюжетні лінії: перебування Кельвіна на дослідницькій станції "Соляріс" і документальне викладення історії відкриття та дослідження планети в формі знайомства Кельвіна з науковою бібліотекою на борту станції.
Лем С. Повернення з зірок : фантаст. роман / С. Лем. - Львів : Каменяр, 1965. – 220 с.
Роман оповідає історію астронавта Халя Брега. Він повернувся з космічної експедиції на Фомальгаут, котра через релятивістське уповільнення часу тривала близько 10 років. А на Землі за цей час минуло 127 років. Халь виявляє, що поки він подорожував на Землі склалось утопічне, незвичне для астронавта з минулого суспільство, без насильства і воєн.
Незабаром Халь дізнається, що в основі нової цивілізації лежить процедура бетризації, яка нейтралізує всі агресивні імпульси в мозку людини й підсилює інстинкт самозбереження. Однак у цієї процедури є і побічні ефекти, принаймні з точки зору Халя. Людство не схильне до ризику, зокрема, космічні польоти розглядаються як невиправданий авантюризм. Він та інші космонавти стають для суспільства чужими і навіть небезпечними, оскільки не були бетризовані. Перед головним героєм постає вибір: прийняти цінності нового суспільства чи стати вигнанцем...
Лем С. Кіберіада : фантастичні твори / С. Лем ; пер. з пол. – Київ : Дніпро, 1990. – 815 с. – (Фантастика. Пригоди. Детектив).
Цикл фантастичних оповідань, дотепно названий "Кіберіадою", був написаний ще у далеких 60-х роках минулого століття, проте свого чару він не втратив і досі. Всесвіт "Кіберіади" – казковий, часів царя Гороха, якщо послуговуватися людською мовою. І хоча там є королівства, лицарі і принцеси (трапляються навіть дракони), але населяють його роботи, які навдивовижу схожі на людей. Вони також люблять і ненавидять, втішаються і горюють, а деякі з них навіть умирають. З-поміж того населеного роботами всесвіту на особливий пошанівок заслуговують Трурль і Кляпавцій – геніальні конструктори і винахідники, які, намагаючись перевершити один одного, можуть створити все – від машини для сповнення бажань до Демона Другого Порядку. На жаль, найчастіше ті винаходи викликають лише усмішку. Чому? На це питання, як сказав один із Лемових мудреців, кожен повинен відповісти особисто.

ЗБІРКА ВІРШІВ БІБЛІОТЕКАРІВ ПОБАЧИЛА СВІТ

Збірка «Без масок Бібліоpoetry» унікальна тим, що об’єднала талановитих авторів з різних регіонів України. 24 бібліотекарі з Волині, Сумщини, Чернігівщини, Херсонщини, Львівщини, а також Києва, Миколаєва та Полтави представили в ній свої поетичні доробки. Кожен з учасників пише те, що хвилює його, що зачіпає струни його серця, а відповідно зачіпатиме й серце читачів. Це і кохання, і любов до рідної землі, вічні пошуки сенсу життя, громадянська лірика, а ще у творчості відображена улюблена бібліотечна справа і сама бібліотека.
Збірка зовсім нещодавно побачила світ у Львові, у видавництві «СПОЛОМ». Серед авторів є і працівниця сектору краєзнавчої літератури та бібліографії Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара – Юлії Манойленко (Новоселецької).

середа, 8 вересня 2021 р.

СЕРВІС - AddAudioToVideo

ПРАКТИЧНИЙ РЕЦЕПТ ВІД КРАЄЗНАВЦІВ
Музичний супровід часто визначає настрій всього фільму. Однак підібрати гарну пісню - лише половина проблеми. Музику потрібно накласти на фільм, щоб вона органічно доповнювала сюжет. Для цього вам знадобиться спеціальна програма для накладення музики на відео – AddAudioToVideo.
Скористайтеся даною послугою онлайн і безкоштовно. 
Ви можете накласти звук (в форматі mp3) на відео файл (avi, mp4, mov, wmv). 
Ця послуга замінює звук з відео файлу на обраний звуковий файл у форматі mp3. Просто виберіть відео і звуковий файл, натисніть на кнопку "Завантажити".
Це може зайняти певний час в залежності від розміру відео файлу. 
ЧЕКАЄМО!!!

Натискаємо Download File і зберігаємо на ком'ютері або ділимося в соціальних мережах.
УСПІХІВ!!!

БУТЕНКО ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ

 

понеділок, 6 вересня 2021 р.

ПРЕМІЯ ІМЕНІ Г. Х. АНДЕРСЕНА

Премія імені Г. Х. Андерсена у світі дитячої літератури вважається найпрестижнішою. І хоч за цю премію ніякої грошової нагороди не дають, призи напрочуд своєрідні, у своєму дитячому стилі. До речі, серед українських дитячих письменників премію пощастило здобути Всеволоду Нестайку за його чудовий пригодницький роман "Тореадори з Васюківки".
Важко знайти в українській літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно "Тореадори з Васюківки" перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.
Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів / В. З. Нестайко. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2008. – 540 с.
Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся не лише їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й напрочуд інтенсивні переживання, а й "непрактичності" щодо пошуку вигод для себе особисто, "страху" за власне добре ім’я (щодо якого вони не мають жодних сумнівів!) та спрямованості на потреби й очікування оточуючих. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи...
Книга чекає на свого читача у бібліотеці!!!

неділя, 5 вересня 2021 р.

2021 - МІЖНАРОДНИЙ РІК ОВОЧІВ ТА ФРУКТІВ

 

Синьо-жовтий день календаря

У бібліографічному матеріалі прослідковується еволюція українського прапора та згадані історичні події XX століття, завдяки яким синьо-жовтий стяг здобув народне визнання та юридичне оформлення, став державним символом Незалежної України. Література для пам’ятки взята з фондів обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара. Матеріал не є вичерпним, але ним можуть скористатися бібліотекарі, вчителі, старшокласники, школярі, а також всі, кому цікава історія України та, зокрема, історія державних символів країни.

Синьо-жовтий день календаря (до 30-річчя підняття українського прапора над будівлею Верховної Ради України та 25-річчя Дня Державного Прапора України) : пам’ятка читачу / Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара ; уклад. Л. Картальова. – Полтава, 2021. – 20 с.

Україна на тернистому шляху до Незалежності (30 років Незалежності України)

Як свідчить історія, із тисяч народів і народностей світу лише приблизно 200 виросли в нації, створили свої держави й домоглися визнання світовою спільнотою. Серед цих країн – і країна Україна. Мета бібліографічного дайджесту – показати непростий шлях становлення української державності. Матеріал не є вичерпним, але його можуть використати бібліотекарі, учителі і старшокласники, всі, хто цікавиться історією і сьогоденням України. Література для дайджеста взята з фондів Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара.

Україна на тернистому шляху до Незалежності (30 років Незалежності України) : бібліографічний дайджест ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара ; упоряд. Л. Картальова. – Полтава, 2021. – 24 с.

пʼятниця, 23 липня 2021 р.

БУКЕРІВСЬКА ПРЕМІЯ-2021

Переможцем міжнародної Букерівської премії 2021 року став французький письменник Девід Діоп з книгою "Вночі вся кров чорна" ("At Night All Blood is Black").
Міжнародна Букерівська премія заснована 2005 та до 2015 року вручалася раз на два роки. Премія могла бути присуджена як англомовному письменнику, так і автору, чиї твори перекладені англійською. З 2016 року премію почали вручати щорічно виключно за перекладені англійською мовою художні літературні твори.
Призовий фонд премії становить 50 тисяч фунтів стерлінгів. Згідно з правилами премії, половину призових коштів отримує автор книжки, іншу половину – перекладач.
Девід Діоп народився у 1966 р. в Парижі, виріс у Сенегалі, зараз живе у Франції, викладає літературу XVIII ст. в університеті Пay. Він став першим французьким автором, який отримав міжнародну Букерівську премію. Раніше письменник вже отримував низку французьких та міжнародних нагород.
"Альфа Ндіає та Мадемба Діоп – двоє з багатьох сенегальців, які воювали під час війни під французьким прапором. Кожен раз, коли капітан Арман дає свисток, вони вибираються з окопів, щоб атакувати блакитноокого ворога. Але одного разу Мадембу смертельно поранено, і без свого друга, свого більше ніж брата, Альфа залишається сам серед жорстоких окопів, далеко від усього, що він знає і цінує. Він кидається у бій з новою силою, але незабаром починає лякати навіть своїх товаришів по зброї", – розповідає опис книги на сайті Букерівської премії.

понеділок, 19 липня 2021 р.

Онлайн-консультації для професійної адаптації

Онлайн-спілкування набуває дедалі більшої популярності. Цікавою, змістовною та невимушеною була зустріч фахівців Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара та Пирятинської публічної бібліотеки 13 липня ц. р. Мова йшла про постійне вдосконалення діяльності книгозбірень відповідно до потреб молоді та запровадження нових актуальних сервісів, розширення партнерських зв’язків, реалізацію різноманітних бібліотечних проєктів. Колеги Пирятинської публічної бібліотеки отримали змістовні рекомендації стосовно організації соціокультурної діяльності, роботи з фондами, по вдосконаленню ДБА краєзнавчої тематики та дотримання стандартів в документально-інформаційній, бібліотечній справі.

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Біобібліографічна розвідка присвячена людині світлої пам’яті – письменнику, літературознавцю, публіцисту, громадському діячеві – Михайлові Федотовичу Слабошпицькому, який залишив багатий літературний спадок для сучасників і майбутніх поколінь. Матеріал багато в чому може бути цікавим і пізнавальним студентамфілологам, учителям, старшокласникам, бібліотекарям, молоді, адже служіння М. Слабошпицького українському слову, літературі і Україні є взірцем для багатьох українців. Література для розвідки використана з фондів обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара.
Словопоклонник Михайло Слабошпицький (28.07.1946 – 30.05.2021) : біобібліографічна розвідка / упоряд. Л. І. Картальова ; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. – Полтава, 2021. – 20 с.

середа, 14 липня 2021 р.

Презентація збірки Юлії Манойленко

14 липня у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара відбулася презентація восьмої поетичної збірки Юлії Манойленко «Слідами смальти», що вийшла друком у видавництві «Дивосвіт». Передмова була написана керуючим Харківсько-Полтавської єпархії преосвященним Архієпископом Афанасієм. На гостини до бібліотеки завітали гості з різних куточків Полтавщини: художники, поети, журналісти та поціновувачі творчості Юлії Манойленко. Щиро і відверто говорила авторка у колі друзів, сім’ї і причетних до видання збірки про свою творчість, натхненно читала вірші. З великою радістю авторка поділилася з присутніми своїми планами про роботу над новою збіркою. 
 Тож до нових зустрічей!

понеділок, 12 липня 2021 р.

ЗІ СВЯТОМ ПЕТРА І ПАВЛА

12 липня християни східного обряду відзначають свято, присвячене апостолам Петру та Павлу. Петро і Павло - це учні Христа, які після його смерті почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому світу.
Апостоли Петро і Павло були язичниками, яких до хрещення звали Савл і Симон. Після смерті та воскресіння Ісуса вони проповідували і поширювали християнство серед людей. Саме через це прийняли мученицьку смерть від язичників.
Напередодні люди прибирають у своїх оселях, роблять букети і вінки з польових квітів. Вірянам цього дня слід відвідати святкове богослужіння в церкві, сповідатися, причаститися та помолитися.
День Петра і Павла - це закінчення купальських гулянь, літніх весіль і підготовка до сінокосу. Після обмежень Петрового посту можна 12 липня зібратися родиною за святковим столом.
Здавна в ніч на 12 липня молодь співала пісні, водила хороводи та зустрічала світанок. Рибалки до Дня Петра і Павла моляться на добрий улов.
У цей день треба просити вибачення за старі образи.
Прикмети свята Петра і Павла
Якщо на Петра зозуля кує - до біди;
як йде на Петра дощ, то буде гнити картопля;
ясно на Петрів день - рік буде хорошим;
якщо на Петра один дощ - врожай непоганий, два - добрий, а три - багатий;
як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
Вважається також, що апостол Петро зберігає у себе ключі від землі весь рік, а з приходом весни передає їх святому Юрію. У день же Петра і Павла ключі знову повертаються до Петра, що знаменує швидкий прихід осені.
Цей день також вважався екватором літа, коли в силу вступають 40 спекотних днів.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Балтянський М. "У Петра і Павла - віра силу знайшла" / М. Балтянський // Культура і життя. – 2020. – 10 лип. – С. 5.
  2. Кобальчинська Р.  Золотії ключі. Народний календар. Липень / Р. Кобальчинська // Пам'ятки України: історія та культура. – 2017. – № 7. – С. 4-10.      
  3. Ларіонов П. Липнева пора, як дівка чепурна / П. Ларіонов // Урядовий кур'єр. – 2020. – 27 черв. – С. 24.         
  4. Лехман Т. На Петра і Павла сонце грає / Т. Лехман // Жінка. – 2015. – № 7. – С. 7.    

неділя, 11 липня 2021 р.

НОВІ КНИГИ

Видатні жінки української історії : біографічні нариси на тлі історичних подій / [упорядник С. П. Сегеда]. – Київ : Балтія-Друк.
Кн. 1 : X-XVIII ст. – 2020. – 261 с.
Книжка відомого українського антрополога, професора Сергія Сегеди, розповідає про долі відомих українок, які залишили свій слід на історичній арені нашої країни – від легендарної княгині Ольги до Наталії Розумовської, матері останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.Складні долі, злети і падіння, вагомий вплив на політичні рішення і вчинки державних мужів – цей історичний калейдоскоп в поєднанні з простотою викладення і багатством мови автора не може не привернути уваги найвибагливішого читача.
Коваль Р. Жінки у визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917-1930 / Р. Коваль. – Київ : Видавництво Марка Мельника, 2020. – 432 с.
Це унікальне видання у великому подарунковому форматі містить відбиток історії, у якому білі відображена роль жіноцтва у боротьбі за незалежну Україну на початку ХХ століття. 
Автор представивши добу українсько-російської війни в 1917-1920-х рр. крізь призму буремних жіночих доль, а саме отаманші Марусі Соколовської, хоробрих козачок Тіни Пекарчук, Світлани Харченко, Юзефи Лісогор, Євгени Вовкової, Марії Волосевич, Віри Пшеничко, Стефанії Сіяк, Марії Стовбуненко-Заїченко ("козака Марка"), Ганни Осадчої, легендарних підпільниць доби УНР Віри Бабенко, Генрієти Ган, Ольги Батурової, Тамарі Петрів, Марії Бесарабенко-Трейко, Марії Тарасенко, Насті Гудимович, Марусі Гальчевської, лікарів Христини Сушко, Людмили Бризгун, шляхетних сестер милосердя Galini Ліневич, Ірини Шміґельської-Климкевич, Марії Волосевич, Терези Кохель, Олені Мельничук-Кобизької, Ніни Янової, Маріні Нестеренко, вільної козачки Ярини Гризло, письменниць-борців Галини Журби, Хариті Кононенко, Олені Теліги, Софії Русової, Лідії Горбачевої, Наталки Лівицької-Холодної, Юлії Кіцери, Тетяни Михайлівської-Цимбал, Людмили Старицької-Черняхівської, Валерії О'коннор-Вілінської, учасниць Першого зимового походу Армії УНР Олені Федак-Шепарович, Віри Пшеничко, Марії Урбан-Вовк, а ще Ганни Совачевої, Мілени Рудницької, диригентки Платониди Щуровської-Россіневич, дружини полковника Петра Болбочана Марії, а також маловідомі сторінки із життя Галини Кузьменко, дружини Нестора Махна. 
Книжка заснована на документах із ГДА СБУ, ЦДАВО України, спогадах, щоденниках та свідченнях вояків і воячок Армії УНР та учасниць повстансько-партизанського руху. Рекомендовано Історичним клубом "Холодний Яр" для вивчення у вищих та середніх навчальних закладах України.

Приходьте i читайте!

понеділок, 5 липня 2021 р.

Прес-анонс до збірки поезії Юлії Манойленко «Слідами смальти»

Днями у видавництві «Дивосвіт» вийшла друком 8 збірка поезії Юлії Манойленко «Слідами смальти».
Поетеса учасниця Всеукраїнської наради молодих літераторів (Коктебель, 2002 року), Міжнародного фестивалю «Варшавська поетична осінь» (Польща, 2010 року) та фестивалю «Карпатський пегас» (Виноградів, 2015 року). Звучала на українському телеканалі «Культура». Лауреат регіональної премії ім.В. Симоненка,обласної – ім. І. Котляревського та Всеукраїнської – ім. О. Олеся. Абсолютний переможець обласного літературно-мистецького конкурсу «Собори душ своїх бережіть» у 2007 році.
Член Національної Спілки письменників України з 2009 року, Полтавської Спілки літераторів, літоб’єднання ім. О. Донченка.
Працює в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара.
Про нову збірку поезії «Слідами смальти» та й загалом про творчість Юлії Манойленко архієпископ Афанасій (Володимир Шкурупій), член НСПУ пише так: «Поетів такого масштабу в сьогоденній українській літературі одиниці. Вона творить такої глибини і сили поетичний всесвіт, що в нього уміщаються століття й віки народної історичної пам’яті, яка виринає в гротескно-сентиментальних, виболених серцем оригінальних образах, тому що «… я українка, бо серце любов’ю горить», «Під грудьми заболить Україна. Ця неймовірної сили поезія западатиме в душу українців через сто, двісті, через тисячу літ і наснажуватиме до життя, пробуджуватиме пам'ять і не даватиме ставати духовними манкуртами».

пʼятниця, 2 липня 2021 р.

"LearningApps" ОНЛАЙН-СЕРВІС

 

четвер, 1 липня 2021 р.

ТАЄМНИЦІ ІСТОРІЇ

Часто, у школі нам говорили, що історію треба вчити, аби не повторювати помилок у майбутньому. Все ж я б перефразувала цю, до певної міри, банальну тезу в такому руслі, що історію варто вчити для того, аби брати приклади з минулого і втілювати їх у  майбутньому. Водночас Володимир Винниченко, казав що українську історію не можна читати без брому, оскільки у нас все дуже сумно, страшно та трагічно.
До вашої уваги 5-ка історичних книг, автор Олександр Іванович Гуржій, які  не можливо не прочитати! Цілком слушно сказати, що кожен найперше візьме книгу про період, що його цікавить. І зануриться в епоху...  таємничої історії.... 
Книги чекають на  вас!
Гуржій О. І. Історія козацтва : Держава - військо - битви / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Арій, [2015]. – 463 с.
У книзі висвітлюються найважливіші події, пов'язані з історією українського козацтва від часу його виникнення на межі до ліквідації урядом Російської імперії в кінці - на початку ст. Особливу увагу приділено найбільш яскравим постатям Війська Запорозького, їхній політичній і державній діяльності. Значне місце на сторінках праці відведена міжнародним вфдносинам українського гетьманату, козацькій ментальності, побуту, бойовому мистецтву, атрибутиці тощо. Певною мірою показана роль жінки в "лицарському" середовищі. Своє яскраве відображення знайшло ставлення до козаків представників різних народів і володарів іноземних держав, їхнє сприйняття за межами Батьківщини.
Гуржій О. І. Козацька Україна : Боротьба за державу (XVI-XVII ст.) / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – Київ : Арій, [2020]. – 368 с. – (Таємниці історії).
На сторінках цієї книги висвітлено найважливіші події, пов’язані з історією українського козацтва від часу його виникнення на зламі XV–XVI ст., зокрема запеклу боротьбу з войовничими кочівниками за рідну землю й православну віру. Особливу увагу приділено яскравим постатям Війська Запорозького, їхній політичній і державній діяльності. Відображено українсько-польсько-литовські взаємини, а також місцеві традиції державотворення періоду Київської та Галицько-Волинської Русі.
У книзі розкрито морально-етичний кодекс поведінки воїна-­січовика – мужність, побратимство, лицарство, рівність, вірність, честь, добра слава, боротьба проти ворогів віри, оборона вітчизни; родинний принцип організації, демократизм; особливе ставлення до жінки, аскетизм, релігійність тощо. Значне місце відведено козацькій ментальності, способу життя, яке визначали воєнне ремесло й належність до військової спільноти. Зображено умови боротьби з кочовими народами Сходу, що змусили козаків оволодіти бойовим мистецтвом і створити власні збройні сили, зокрема потужний морсь­кий флот, які протистояли османсько-татарській агресії.
Книга адресована широкому колу читачів.
Гуржій О. І. Славетні битви : Від Донбасу до Карпат. Від Києва до Криму / О. І. Гуржій, О. П. Реєнт. – К. : Арій, 2015. – 336 с.
У книзі розповідається про славетні битви на території сучасної України – від Донбасу до Карпат та від Києва до Криму, які відбувалися протягом X першої чверті XX століття. Невеликі за обсягом науково-популярні нариси розміщені за хронологічним принципом, що сприятиме кращому сприйняттю й осмисленню воєнних подій.
На підставі документальних матеріалів і наукової літератури з'ясовуються причини визначних перемог і гірких поразок учасників збройних протистоянь, описані конкретні дії їхніх керівників руських князів, козацьких і селянських ватажків, професійних військових того часу.
Книга розрахована на широке коло читачів – усіх, хто цікавиться історією України, але насамперед стане у нагоді школярам, студентам, учителям і викладачам вищих навчальних закладів.
Гуржій О. І. Славетні битви на теренах України : від князівської доби до початку ХХ століття / О. І. Гуржій, О. П. Реєнт. – К. : Арій, 2013. – 336 с.
У книзі розповідається про найбільш вагомі битви, які відбувалися на тере нах України протягом Xпершої чверті XX ст. Невеликі за обсягом і науко во-популярні за формою викладу нариси розміщені за проблем но-хронологічним принципом, що, на думку авторів, сприятиме кращому спрійняттю й осмисленню яскравих подій воєнної історії. На підставі документальних матеріалів і наукової літератури з'ясовуються причини славних перемог і гірких поразок учасників збройних протистоянь, описані конкретні дії їхніх кірівників  руських князів, козацьких і селянських ватажків, професійних військових того часу.
Гуржій О. І. Таємні обличчя масонства / О. І. Гуржій, О. О. Крижановська, О. П. Реєнт. – К. : Арій, [2018]. – 208 с. – (Таємниці історії).
У книзі в науково-популярній формі висвітлено основні етапи розвитку (а часом і занепаду) масонства як світового явища. Виявлено й охарактеризовано головні постаті «братства». Значну увагу приділено масонству в Україні, особливо його участі в національно-визвольних змаганнях другої половини XIX  початку XX ст. Певною мірою відображено становище організації в сучасних умовах.
Розрахована на широке коло читачів, передусім тих, хто цікавиться історією таємних організацій у світі.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...