ОСЬМАК КИРИЛО ІВАНОВИЧ

Осьмак Кирило Іванович
(09.05.1890-16.05.1960)

ЗНАЙ НАШИХ

Кирило Осьмак народився в Шишаках – колишньому сотенному містечку Миргородського полку. Після закінчення місцевої початкової школи навчання продовжив у Полтавському Олександрівському реальному училищі (гімназії). У 1910 р. став студентом Московського сільськогосподарського інституту, але за революційну діяльність наступного року був висланий на рік за межі Московської губернії. У 1915 р. поступив на службу у відділ допомоги біженцям при Всеросійському Земському союзі (Земгорі). З початком Української революції від працівників Київського губернського земства був делегований до складу Української Центральної Ради. З грудня 1917 р. працював у міністерстві земельних справ уряду УНР.

У період гетьманства П. Скоропадського Кирило Іванович працював у Всеукраїнському союзі земств, який очолював С. Петлюра, та в системі сільськогосподарської кооперації. Пережив Директорію УНР, прихід денікінців і червоний терор комуністів. У жодній з політичних партій не перебував, хоча поділяв політичні погляди партії українських есерів (боротьбистів).

На початку 1925 р. К. Осьмак став співробітником Інституту Української наукової мови у структурі Всеукраїнської Академії Наук. У 1927 р. останній раз відвідав рідні Шишаки, провів відпустку у своїх батьків, які незабаром померли, а брати (Гаврило, Олександр, Феодосій і Максим) та сестера Анна роз’їхалися по безмежних просторах СРСР. У переддень "великого перелому" 1929 р. К. Осьмака було вперше заарештовано і вислано на три роки за межі України. У 1930 р. у зв’язку з справою СВУ його було заарештовано вдруге і засуджено на три роки виправно-трудових таборів (наступного року тюремне ув’язнення замінили на заслання в Комі АРСР). 29 січня 1938 р. в пік "великого терору" Кирила Івановича, який працював агрономом у Рязанській області, заарештували втретє. З тюрми він звільнився в лютому 1940 р. і переїхав до Києва.

Початок німецько-радянської війни породив в українських патріотів надію, що гітлерівська Німеччина відновить державність України. У жовтні 1941 р. з ініціативи професора М. Величківського у Києві виникла Українська національна рада (УНР) – представницький орган українського народу. К. Осьмак став її членом і очолив відділ земельних ресурсів та бюро Всеукраїнського кооперативного товариства "Сільський господар". Проте вже через місяць німці розігнали УНР і тим самим показали, що вони є такими ж окупантами, як і більшовики.

Мешкаючи в Києві, К. Осьмак у кінці 1941 р. вперше познайомився з ідеологією ОУН, історією її виникнення, причинами розколу, методами боротьби основами конспірації тощо. У липні 1942 р. він офіційно вступив до ОУН (бандерівців) і взяв псевдонім "Борис Олександрович". У чисельних публіцистичних статтях закликав українських патріотів забути ідеологічні розбіжності і об’єднатися в "Союз української державності". Ідея створення надпартійного державницького центру стала на порядок денний лише в 1943 р., коли бандерівці відмовилися від авторитарних методів у своїй діяльності і змінили гасло "Україна для українців" на "Воля народам – воля людині".

У зв’язку з наближенням Червоної армії до Києва К. Осьмак перебрався до Львова, де познайомився з членом Головного проводу ОУН/б/ Мирославом Прокопом, митрополитом А. Шептицьким та командуючим УПА Р. Шухевичем 11 червня 1944 р. у Львова відбулося засідання ініціативного комітету з утворення Всеукраїнського центру боротьби за незалежність України, на якому була затверджена його назва – Українська Головна Визвольна рада (УГНР) Офіційно вона була створена 11-15 липня 1944 р. в лісі поблизу села Лужок-Горішній Стрілківського району Дрогобицької області на Великому зборі УГВР. З 25 її членів 17 були жителями Західної України, решта – Центральної і Східної. Крім К. Осьмака членом УГВР від Полтавщини була Катерина Мешко.

Учасники зібрання затвердили "Присягу вояка Української Повстанської армії і визнали, що вищим органом воюючої України має бути підпільний парламент – Великий збір УГВР. Головою президії (Президентом) УГВР було обрано К. Осьмака, а головою підпільного уряду – (Генерального Секретаріату) – Р. Шухевича.

27 липня 1944 р. у Дрогобицькій області відбулось перше і останнє засідання Президії УГВР, учасники якого вирішили на теренах України залишити К. Осьмака, Р. Шухевича та ще трьох осіб. Решта мали виїхати за кордон, щоб там представляти інтереси України перед світовою спільною. 23 серпня в Карпатських горах відбувся бій між Червоною армією і вояками УПА-Захід під командою Д. Грицая, при штабі якого перебував Президент УГВР. У жорстокому бою багато повстанців загинуло, а К. Осьмак дістав поранення і його залишили для лікування у селі Дорожів з документами на ім’я Івана Коваля, де його під час каральної операції і затримали чекісти. Майже три роки тривало слідство, яке супроводжувалося погрозами, тортурами і постійною присутністю в камері підсаджених "стукачів". Слідчі ніяк не могли добитися, хто ж є насправді затриманий. Десятки нічних допитів, безсонні ночі і побиття до втрати свідомості довелося пережити Кирилу Івановичу.

Нарешті у серпні 1947 р. були зібрані докази, що в’язень під ім’ям Івана Коваля, який мав псевдо "Псельський" і "Марко Горянський" є Президентом УГВР Кирилом Осьмаком. 10 липня 1948 р. ОСО ("Особое совещание") при МДБ СРСР винесло йому вирок – 25 років тюремного ув’язнення.

Після смерті Й. Сталіна щоб, остаточно ліквідувати націоналістичне підпілля в Україні комуністичне керівництво СРСР вирішило використати імена українських патріотів, які перебували в руках радянських каральних органів. З цією метою до Москви з Володимирської тюрми привезли К. Осмака, з Сибіру – сестер С. Бандери і митрополита Й. Сліпого, але ніхто з них в обмін на свободу на співпрацю з комуністичним режимом не пішов, не зрадив Україну і справу свого життя. Чекісти змушені були визнати, що "спроба переконати Осмака в тому, що ОУН є найстрашнішим ворогом українського народу, не дала позитивних результатів, а на зроблену йому пропозицію посприяти в боротьбі проти ОУН заявив, що він був і залишається ідейним українським націоналістом і радше готовий піти на смерть, ніж погодитись на участь у заходах, спрямованих проти ОУН та її діяльності".

На волю К. Осьмак так і не вийшов. Його поховали безіменним на міському цвинтарі у Володимирі під № 5753. Від часу останнього арешту у тюрмах СРСР він перебував 15 років, 8 місяців і три дні. До кінця свого життя К. Осьмак залишився вірним

присязі, яку він як Президент УГВР, склав 15 липня 1944 р.: 

"Наша мета – Українська Самостійна Соборна держава на українських етнографічних землях. Наш шлях – революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу. Будемо боротися за те, щоб Ти, український народ, був господарем на своїй землі.
На вівтар цієї боротьби покладемо свою працю і своє життя".

Осмак Кирила Іванович (9 травня 1890 - 16 травня 1960) / В. Ревегук // Ревегук В. Полтавці - поборники державної незалежності України / В. Ревегук. - Полтава, Полтавський літератор. - С. 247-249.