Незважаючи на засилля електронних носіїв інформації, наше видання знаходить свого читача, просвіщаючи його у сфері літератури та літературознавчої думки, знайомлячи з історією літератури рідного краю, сприяючи формуванню культурних, літературних, моральних, патріотичних і духовних цінностей в традиціях українського народу. Ми прагнемо, щоб «Полтавська криниця» стала важливою складовою не лише культурного простору Полтавщини, а й знаковою віссю української культури в цілому. Щоб журнал мав значний вплив на формування соціально-культурної особистості з допомогою художнього і публіцистичного слова.
«Полтавська криниця» прагне відродити традиції справжнього літературно-художнього журналу, маючи не тільки рубрики поезії, прози, літературознавства, а й критики, що є характерною особливістю літературного журналу. Тим паче, що критика, як частина літературного процесу, останнім часом зійшла майже нанівець, що негативно позначається на рівні художніх творів, адже не кожен автор, особливо початківець, здатен об’єктивно оцінити художні виміри свого твору. У цій царині оригінальними критичними оглядами творчості того чи іншого письменника в журналі відзначається полтавець Павло Стороженко.
На сторінках журналу друкуються письменники й літератори Полтавщини та вихідці з нашого краю. Мова видання звичайно ж українська й іншою бути не може. А головний критерій відбору текстів – це художній рівень твору: він повинен бути талановитим, добротно стилістично виписаним. Я особливо радію, коли зустрічаю твір, у якому звучить щось нове й новаторське. При цьому тематичного чи стилістичного обмеження немає, адже це приватна справа автора про що, і як писати. Єдина заувага – розмір твору: у відбір ідуть новели, оповідання, а якщо автор пропонує повість чи роман, то лише уривок за його згодою. Це ж стосується і поезії, а також літературних досліджень, критичних статей, есеїв та ін..
Як показав час, потреба такого журналу вкрай необхідна: він створив новий літературний простір краю з великою літературною історією, вагомою, іноді визначальною, культурною спадщиною. Адже Полтавщина вписала гідну сторінку у багатовіковий український літературний процес. Звичайно, в наш час полтавські письменники, як уже знані, так і початківці, знайдуть де друкувати власні твори – Україна держава велика. Але, маючи літературне видання у своєму краї, їм, особливо молодим авторам, хто тільки починає входити в літературу, наш журнал зручний майданчик для старту у велику літературу.
На сторінках журналу публікуються вже знані письменники – Любов Пономаренко, Наталка Фурса, Володимир Шкурупій, Сергій Осока, Ганна Кревська, Олена Гаран,
Юлія Манойленко, Наталка Бакай, Тетяна Кльокта, Раїса Плотникова, Олександр Міщенко, Лідія Віценя, Олександр Пушко, Інна Снарська, Сергій Сурмач, потужно увійшла в літературу поетеса Юлія Стиркіна. З цікавою поезією для дітей виступили знана поетеса Надія Кир'ян та Валентина Нездойминога. З вагомими літературознавчими роздумами та критичними статтями друкуються відомі літературознавці й критики Микола Степаненко, Віра Мелешко, Павло Стороженко, Микола Гринь. Є ще одна особливість – Н. Фурса, С. Осока, І. Снарська стоять на перехресті двох жанрів – поетичного і прозового, успішно їх поєднуючи.
За ці кілька років на сторінках «Полтавської криниці» дебютували прозовими творами Сергій Кав’яр, Світлана Фільчак, Галина Пустовгар, Марина Єщенко; добірками поезій - Ірина Жук, Євгенія Люба, Вікторія Кіченко.
У творчості полтавських письменників гармонійно переплітаються творчі традиції і новаторські нововведення. Зокрема, якщо взяти останні тридцять років, то чітко проглядається тісний зв'язок між традиційним і новаторським у творчості полтавських авторів кількох поколінь. І ця лінія не розірвана до сьогодення: Панас Мирний - Архип Тесленко – Степан Васильченко - Андрій Головко - Григорій і Григір Тютюнники – Феодосій Роговий - Володимир Шкурупій - Любов Пономаренко - Сергій Осока. Це якщо брати до уваги прозу. Але й у поезії теж чітко проглядається лінія традиційно-новаторського письма: Іван Котляревський - Микола Зеров - Василь Симоненко - Володимир Підпалий – Наталка Фурса – Сергій Осока – Юлія Манойленко. Чим ще особливим відзначаються полтавські письменники від літературного загалу, то це чистотою і багатством української мови з унікальним полтавським колоритом і, відповідно, виступаючи її хранителями. Це особливо важливо за нинішньої доби, коли українське слово веде доленосну боротьбу за утвердження в національному сегменті мовлення. І наш часопис відіграє важливу роль, перебуваючи в авангарді цієї боротьби.
Новим словом у полтавській прозі стало дебютне містико-психологічне оповідання Сергія Кав’яра «The Nobodies», написане у стилі горор, тобто жаху, який випливає із готики. Але на сьогодні не тільки полтавські автори не беруться за подібні стилі, в тім числі й фентезі та його різновиди, а й в українській літературі взагалі. Ми на Полтавщині ще не маємо авторів нині популярного в нашого читача стилю фентезі, цікавих детективних творів. Молодим авторам треба сміливіше опановувати новітніми жанрами. Час іде, все міняється і письменникам треба йти в ногу з часом, аби наше письменство не зійшло на маргінеси літературного процесу. Нам слід шукати нових шляхів у поступальному розвитку літератури, відштовхуючись від старих традицій, створювати нові. Звичайно, це під силу лише талановитим авторам, які відчувають вимоги доби, в якій живуть, і сміливо кидають їй виклик. Ці процеси чітко проглядаються у творчості перш за все Любові Пономаренко (оповідання «Копач», «Крейдяна гора»), Сергія Кав’яра («The Nobodies»), Ганни Кревської («Попова яма»).
В усіх куточках України живуть наші земляки – поети, прозаїки, літературознавці, публіцисти. Ми готові спілкуватися і співпрацювати на сторінках нашого літературного видання з усіма творчими особистостями, хто народився на Полтавщині, виріс і пішов у велике життя, торуючи шляхи рідної Батьківщини. Звичайно, наші думки і оцінки літературного процесу, жанрових особливостей, стилів і методів творчості, суспільно-політичних процесів у державі можуть не співпадати, адже кожен із нас має власне світобачення, але ми маємо спільне підґрунтя у цьому житті – творчість. А тому ми потрібні одне одному.
Володимир ШКУРУПІЙ, головний редактор
"Полтавська криниця", № 1-2 (7-8), 2021 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар