Народилася 1 жовтня 1886 року в м. Лубнах, дочка Василя і Любові Яновських, мати – відома українська письменниця. Здобула домашню початкову освіту, а у 1902 р. закінчила з відзнакою Лубенську гімназію. Входила до Лубенського гімназіального гуртка Революційної української партії, незабаром – до української соціал-демократичної групи в Києві.
Отримала персональний дозвіл Миколи II на навчання в Санкт-Петербурзькому університеті. В 1904 році вступила на медицинський факультет, одразу включилася в громадсько-політичне життя Української студентської громади, брала участь в "Обществе грамотности", публічно виступала з викладами про Україну. За участь у політичних подіях виключена із Санкт-Петербурзького університету, змушена продовжити навчання в Україні.
Одружується з І. Радзимовським, згодом відомим педагогом, істориком класичної літератури. Дім Радзимовських був осередком національного життя. З революційним рухом вони пов'язували надії на здобуття державності Україною.
В 1907 році опікувалась ув'язненими українськими діячами, сприяла визволенню з в'язниці Д. Донцова, його виїзду за кордон. Член Київського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка з 1909 року. Член Української вільної академії наук.
У 1913 році закінчила медичний факультет Київського Університету, по закінченні – асистент кафедри фізіологічної хімії, від 1915 р. – старший асистент, водночас працювала хірургом в одному з військових шпиталів. Обрана до складу Ради Українського жіночого союзу 25 квітня 1917 року.
В 1917 р. працювала в одному з відділів Української Центральної Ради, пізніше – в міністерстві охорони здоров'я УНР. Гетьманcький режим П. Скоропадського сприйняла критично. Присвятила себе науковій праці, політичною діяльністю активно не займалася. Провадила наукові дослідження, вивчає фізичний стан 6000 дітей у різних місцевостях України.
З 1918 року – доцент, 1924 р. захистила дисертацію "Про вплив водневих іонів на життя клітин теплокровних організмів", їй присуджено науковий ступінь доктора медичних і фізіологічних наук. Із 1924 р. – професор, зав. кафедри фізіології Київського Медичного Інституту. Професор фізіології і біохімії Київського інституту народної освіти з 1924 по 1929 рр. та Київського педагогічного інституту. На ту складну пору реорганізації вишів припадає найплідніший період її наукової діяльности. Сформувала "Школу фізіологів і біохіміків Радзимовської", надрукувала понад 30 праць українською, німецькою, російською й французькою мовами.
Стажувалась в університетах Німеччини, в 1928 р. поїхала в наукове відрядження до Німеччини для праці в лабораторіях А. Фішера і Шаде. Перший пропонує їй залишитися в його лабораторії, вона відмовляє – в Києві родина, учні, перспектива розбудови наукових установ.
В 1928 р. Президентом УАН обирають одного з фундаторів епідеміології академіка Д. Заболотного. Він запрошує В. Радзимовську до співпраці в установах УАН. Вона його найближча дорадниця й однодумець. Та наступного року Заболотний помирає. У серпні 1929 р. її заарештовують за сфабрикованою ДПУ справою "Спілки визволення України", звинувачуючи у шпигунстві й намірах встановити контакти з українською еміграцією під час відряджень. Незважаючи на перебування у в'язниці 7 місяців в ізольованій слідчій камері, не визнала себе винною. Звільнена 1930 р. , після того репресована, але залишили під наглядом ДПУ як "політично неблагонадійну". Мала намір виїхати з України, та академік Штерн, який до того запрошував її до своєї лабораторії в Москві, після арешту їй відмовив. Не маючи змоги виїхати з України, В. Радзимовська завдяки своєму авторитету й працьовитості домоглася відновлення майже на всіх посадах.
З 1939-1941 рр. працює в Педагогічному Інституті в Мелітополі завідувачем кафедри фізіології. Її кандидатуру висувають на обрання в АН УРСР, та академік О. В. Палладін відхиляє цю пропозицію й викреслює її тему з програми Міжнародного конґресу фізіологів. Після початку війни певний час перебуває в Мелітополі, переїздить до Харкова. З наближенням фронту, усвідомлюючи своє майбутнє за радянської влади, полишає місто і в 1943 р. відбуває до Львова, завідує клінічною лабораторією на кафедрі внутрішньої медицини Львівського медичного інституту.
У різний час очолювала відділи фізіології в НДІ ВУАН (Інституті туберкульозу, Інституті ортопедії і травматології, Інституті психіатрії і невропатології), на кафедрі педології. У згаданих НДІ організувала відділи фізіології, укомплектувала їх науковий і науково-технічний персоналом.
Із 9 травня 1944 оселилася в Братиславі (Словаччина), здобула право лікарської практики, працювала в хірургічному відділі місцевого шпиталю.
Від початку 1945 р. знов мандрівки, поки не опинилася в Мюнхені, поринає в громадську й культурну діяльність української еміграції. Того ж року її обрано професором і керівником кафедри фізіології Міжнародного вільного університету УНРРА, професором і керівником кафедри фізіології ветеринарного факультету Українського технічно-господарського інституту, що по війні перебрався з Подєбрадів (Чехо-Словаччина) до Реґенсбурґа (Баварія). 1948 р. – продекан, 1949 р. – декан ветеринарного факультету. Веде плідну наукову роботу, написала двотомовий підручник "Фізіологія людини й свійських тварин". Брала участь у житті лікарської громади Німеччини. Одна із засновниць медичної секції Української Вільної Академії Наук, що виникла 1945 р. в Авгсбурзі як спадкоємиця ВУАН 1920-х і початку 1930-х рр. Її обирають дійсним членом УВАН і НТШ.
1950 р. багато членів УВАН, між них В. Радзимовська, виїхали до США.
Автор понад 60-ти праць із біохімії, патофізіології, педіатрії, психоневрології, фізіології, фтизіатрії. Написала підручник для медицини та ветеринарних інститутів "Фізіологія людини і свійських тварин".
Напрями наукових досліджень: клінічна фізіологія та біохімія; вивчення ролі кислотно-лужної рівноваги та основного обміну в життєдіяльності тканин організму та зміни цих показників при захворюванні на туберкульоз, при анафілактичному шоці; особливості фізіології праці та втоми підлітків; зміни активності лужної фосфатази та обміну електролітів при загоєнні кісткових переломів; роль порушень активності ліпази крові та гематоенцефального бар’єру в патогенезі розсіяного склерозу та ін.
Основні праці: Про значення реакції середовища для тканинних клітин, культивованих поза організму; Про вплив водневих іонів в житті організму; Про залежність дихання тканини від активної реакції середовища; Молочна кислота у туберкульозних хворих; Вивчення експериментально викликаного алкалозу і спостереження алкалитического напрямку обміну у людини; Кисень артеріальної крові при легеневому туберкульозі; Фізіологія людини і свійських тварин.
Мати вченого у галузі інженерної механіки Радзимовського Євгена.
Померла 22 грудня 1953 р. в м. Шампейн (шт. Іллінойс, США), похована на місцевому кладовищі.
Література, яка є в наявності в нашій бібліотеці:
- Заштовт Т. Лубенчанка із роду Яновських : [В. В. Радзимовська, фізіолог, професор, яка народ. в м. Лубни] / Т. Заштовт // Край. – 2009. – № 62 (черв.). – С. 22.
- Малюта О. В. Радзимовська Валентина Василівна (у дівоцтві - Яновська; 10.10.1886 - 22.12.1953) – фізіолог, біохімік. Д-р мед. і фізіолог. наук, проф. (1924) : [уродженка м. Лубни] / О. В. Малюта // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2012. – Т. 9. – С. 109.
- Шендеровський В. Славетна і невідома Радзимовська : одна з видатних вчених в галузі фізіології і біохімії, професор Київського медичного інституту, уродженка Лубен / В. Шендеровський // Пам'ять століть. – 2008. – № 3. – С. 206–209.
- Шендеровський В. Славетна – і невідома Радзимовська / В. Шендеровський // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 6. – С. 115–116.
Немає коментарів:
Дописати коментар