Поличка 1

БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

четвер, 29 жовтня 2026 р.

МАКС КІДРУК

Коли світ втрачає рівновагу: Макс Кідрук і його роман «Колапс»
Новинка 2026 року!
Чи здатне людство врятувати себе, коли власні амбіції, наукові відкриття та боротьба за владу стають загрозою для його існування? Над цим змушує замислитися роман «Колапс» – нова масштабна історія українського письменника Макса Кідрука, що продовжує цикл «Нові Темні Віки».
Макс Кідрук
– один із найвідоміших сучасних українських письменників, автор наукової фантастики, технотрилерів і психологічної прози, популяризатор науки та співзасновник видавництва «Бородатий Тамарин».
Народився письменник на Рівненщині. За освітою він інженер-енергетик, навчався в аспірантурі у Швеції, подорожував різними країнами, а згодом присвятив себе літературі. Його творчий шлях розпочався з книжок про мандри, а згодом автор звернувся до художньої прози, у якій наукові знання поєднуються з напруженим сюжетом і гострими питаннями сучасності.
Широку популярність Максу Кідруку принесли романи «Бот», «Зазирни у мої сни», «Де немає Бога», «Не озирайся і мовчи» та перша книга циклу «Нові Темні Віки» – «Колонія». У своїх творах письменник досліджує межі людських можливостей, наслідки технологічного прогресу та небезпеки, які виникають тоді, коли розвиток випереджає відповідальність.
«Колапс»: майбутнє, у якому під загрозою саме життя
Кідрук М. Нові темні віки / М. Кідрук. – [Рівне] : Бородатий Тамарин, [2026] – Кн. 2 : Колапс. – 928 c. : тв.
Роман «Колапс», що вийшов друком у березні 2026 року у видавництві «Бородатий Тамарин», є другою частиною циклу «Нові Темні Віки». Події розгортаються у XXII столітті, коли людство вже освоїло Марс, але так і не позбулося політичних суперечностей, боротьби за вплив і прагнення до влади.
На Марсі кривавий заколот порушує крихку рівновагу між корпораціями. Українська діаспора переживає внутрішні конфлікти, а на Землі виникає нова загроза: небезпечний патоген уражає рослини, зупиняючи вироблення кисню. Те, що здавалося проблемою окремих організмів, поступово перетворюється на небезпеку планетарного масштабу.
Тим часом науковці відкривають незвичайний світ далеко за межами видимого із Землі Всесвіту. Нові знахідки обіцяють відповіді на важливі запитання, але водночас породжують нові загрози.
Автор майстерно переплітає кілька сюжетних ліній, переносить читача між Землею та Марсом і поступово посилює відчуття небезпеки. Тут наука межує з невідомим, політичні рішення впливають на долі мільйонів, а особисті амбіції можуть мати наслідки для всієї цивілізації.
«Колапс» – це не просто історія про далеке майбутнє, космічні відкриття та можливу катастрофу. У центрі роману – людина з її страхами, переконаннями, прагненням контролювати світ і небажанням визнавати власні помилки.
Макс Кідрук порушує питання, які залишаються актуальними незалежно від епохи: що відбувається, коли особисті інтереси стають важливішими за спільне майбутнє? Чи здатні люди об’єднатися перед загрозою, якщо їх розділяють давні образи й боротьба за владу? І чи може науковий прогрес урятувати цивілізацію, якщо вона не навчилася відповідально користуватися власними можливостями?
Особливу вагу роман набуває завдяки тому, що описані в ньому небезпеки пов’язані не лише з фантастичними відкриттями. Крихкість політичних систем, екологічні загрози, суспільні конфлікти та людська самовпевненість роблять світ «Колапсу» тривожно впізнаваним.
Це книжка для тих, хто любить масштабні історії, наукову фантастику, несподівані сюжетні повороти й літературу, яка не обмежується розвагою, а спонукає замислитися над майбутнім.
Запрошуємо до читання! Книга є в фонді нашої бібліотеки!
«Колапс» – нагода вирушити в захопливу подорож світом майбутнього, де кожне рішення може стати вирішальним, а ціна людських помилок виявляється надзвичайно високою.

пʼятниця, 23 жовтня 2026 р.

ВІКТОР ПЕТРОВ ("ЛЕЛЕКА")

Люди культури, яких забрала війна. Віктор Петров: «Лелека»: обірваний політ







Віктор Петров («Лелека»)
народився 19 вересня 1989 року у Львові в родині військовослужбовця та бібліотекарки. Навчався у школі №13, приватній школі-гімназії «Еврика» та в ліцеї «Оріяна». Здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив військову кафедру Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Розвідка». Ще студентом працював у «Макдональдсі», «Адідасі», згодом – у компаніях «Нестле» та «Софтсерв». Був першим редактором інтернет-видання «Сихів Медіа», членом правління громадської організації «Інститут суспільних ініціатив», волонтером фонду «З янголом на плечі». Був співзасновником, продюсером та креативним менеджером «WHAT IF creative studio» та креативної школи «WHAT IF». У січні 2023 року вступив до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України. Отримав звання «лейтенант». Перед загибеллю виконував обовʼязки командира роти.
Загинув 26 травня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Часів Яр під Бахмутом на Донеччині. Похований на полі Почесних поховань на Личаківському кладовищі.
Посмертно лейтенанта Віктора Петрова нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також на його честь відкрили меморіальну дошку на стіні факультету міжнародних відносин ЛНУ.
«Він вибрав собі позивний Лелека, казав, тому що вони завжди повертаються до дому, а я йому надіслала маленького лелеку, як оберіг, якого купувала колись в Страсбурзі, це символ Ельзасу, – написала у соціальній мережі мама Віктора Ірена Петрова. – Він би міг поїхати і жити в любому куточку світу, але він народився у Львові і вважав своєю країною всю Україну! Я не змогла зупинити, це був справжній чоловік, якого поважали і любили всі, він не міг стояти осторонь, коли треба було діяти, він обіцяв, що скоро повернеться, і ми надалі будемо мандрувати світом!.. Не їв м’яса, бо шкодував усе живе, здавав кров онкохворим дітям, завжди допомагав усім друзям, жив наповненим життям… Писав щодня: мамулечко, я тебе так люблю, тримайтеся з татом, все буде добре, вже зовсім скоро!! Йому навіки 33, пам’ятайте, яку ціну платить Україна за свободу!!»

вівторок, 20 жовтня 2026 р.

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.
Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.
Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.







Руданський Степан Васильович
народився в сім’ї сільського священника 25 грудня 1833 року в селі Хомутинці Вінницького повіту.
Початкову освіту отримав у дяка. У 8 років батьки віддали Степана Руданського до Шаргородської духовної школи-бурси (1842–1849). Згодом навчався у Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському (1849–1855).
В 1856 році Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. За це батько позбавляє його матеріальної підтримки.
У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Почав говорити та писати українською.
У 1859 він почав друкуватися. Писав в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва.
Після закінчення академії Руданський одержав призначення працювати повітовим лікарем на південному побережжі Криму, куди він і приїхав 1861 року.
У 1861–1873 рр. (тобто 12 років) Руданський працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова.
У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського мирового округу, бо він був хорошим лікарем і відмінно виконував свої професійні обов’язки.
Жителі Ялти любили його чесність та доброту. За розповідями він навіть купував ліки для своїх пацієнтів за власні кошти. Проте його ненавиділи представники влади за незрадливу відданість українській культурі.
Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. Степан Руданський лікував хворих і сам захворів. Напружена робота, загальне ослаблення організму викликали загострення давнього недуги – туберкульозу легенів.
У 39-ти річному віці 21 квітня 1873 Руданський помер у Ялті. Поховано його на узгір’ї масандрівського кладовища Ялти.
Руданський С. Співомовки / С. Руданський. – Київ : Веселка, 1992. – 44 с.
Після перших поетичних спроб у вигляді історичних балад та інтимної лірики Степан Руданський знайшов свій жанр, абсолютно новий для української літератури, якому Іван Франко дав назву «співомовки». В цих гумористичних віршах закладена гостра сатира на імперський устрій, панів і чиновників – перед нами своєрідні віршовані анекдоти, на меті яких було викриття людських вад. Здебільшого співомовки побудовані як діалоги, що поступово переростають у суперечку, перемогу в якій отримує слабший або бідніший – фактично Степан Руданський став предтечею реп-батлів ще в ХІХ столітті.
Улас Олексійович Самчук
народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині заможних селян.
У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 роках у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.
З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах.
З 1927 року навчався у Бреславському Університеті.
1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською,чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік.
1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор.
Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.
У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквілі, Онтаріо.
Самчук У. Марія : Хроніка одного життя : роман / У. Самчук. – Київ : Радянський письменник, 1991. – 190
с.
Писаний по живому роман про Голодомор 1932-1933 років вийшов 1934 року. Він не просто відобразив геноцид – уже тоді Улас Самчук заклав у роман звинувачення радянської влади. На відміну від документального «Жовтого князя», «Марія» більше художній текст, де в основі все ж історія героїні, а не самої катастрофи. Протагоністка переживає низку особистих трагедій, перш ніж зіштовхнеться наприкінці житті з головним ворогом – голодом. Становлення й занепад по-справжньому сильної героїні показані хай навіть із типової перспективи матері (роман і присвячений матерям, які загинули голодною смертю), та все ж із модерновим глибоким дослідженням психологізму межового стану.
Володимир Юхимович Свідзинський
народився 8 жовтня 1885 року в селі Маянів на Вінниччині в родині священника. Володимир був другою дитиною серед шістьох дітей. Відомо, що предки поета з покоління в покоління були священиками.
У 1899 році він закінчив Тиврівське духовне училище, потім навчався в Подільській духовній семінарії, але не закінчив її. Пізніше (1906-1913) вчився в Києві на економічному відділі комерційних курсів, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.
У студентські роки захопився літературою. Перший вірш Свідзінського «Давно, давно тебе я жду…» надрукували в журналі «Українська хата» у 1912 році.
Свідзинський багато працював із архівами та досліджував життя Поділля. У 1913 році він об’їздив багато сіл, щоб зібрати матеріали про ткацький промисел; його нарис увійшов до книги про кустарні промисли Поділля.
У 1915-1916 працював у Житомирі в контрольній палаті, а згодом був мобілізований до армії, служив при штабі 7-ї армії на Галичині й Поділлі.
У 1918 році звільнився зі служби і переїхав до Кам’янця-Подільського, де працював редактором, був вільним слухачем університету, спілкувався з відомими науковцями й письменниками. У цей час опублікував свої статті, поезії, переклади. До 1925 року активно поєднував архівну, наукову та літературну діяльність.
У Кам’янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). Згодом у них народилася дочка Мирослава.
У жовтні 1925 року Володимир Свідзинський переїхав до Харкова, де працював у журналі «Червоний шлях», пізніше – у газеті «Червона армія» та інших видавництвах. Тут вийшла його збірка «Вересень» (1927), а остання прижиттєва книга – «Поезії» (1940). Він багато перекладав, зокрема «Слово о полку Ігоревім» і твори Арістофана.
У Харкові сім’я Свідзинського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю.
Після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Основна частина його доробку – лірика, балади, віршовані казки – залишалась у рукописах.
1936 року – Свідзинський став членом Спілки письменників СРСР.
Життя поета закінчилося трагічно. 27 вересня 1941 року, коли до Харкова наближалися німецькі війська, радянська влада (НКВД) заарештувала Свідзінського разом з іншими представниками української інтелігенції за звинуваченням в антирадянській агітації. 18 жовтня 1941 року його вбили: арештантів замкнули в будівлі, яку підпалили.
Свідзінський В. Медобір : поезії / В. Ю. Свідзінський. – Нью-Йорк : Сучасність, 1975. – 204 с.
«Медобір» – це збірка поезій видатного українського поета-лірика та представника «розстріляного відродження» Володимира Свідзинського.
Історія створення: Поет готував цю збірку протягом останніх років свого життя (1927-1940 роки). Оригінальний рукопис та сам поет загинули під час трагічних подій осені 1941 року (разом із спаленням будівлі НКВС у селі Непокрите).
Перше видання: Тексти вдалося зберегти та вивезти за кордон. Перша еміграційна книга вийшла друком у 1975 році в Нью-Йорку (США) у видавництві «Сучасність», упорядником і автором приміток був Богдан Кравців, редактором – Олекса Веретенченко.
Реконструкція: Повну наукову реконструкцію збірки згодом здійснила літературознавиця Елеонора Соловей (опубліковано у двотомнику творів Свідзинського у 2004 році).
Тематика: До збірки увійшли циклічні поезії, балади та медитативна лірика (1926-1940 рр.), що вирізняються глибоким символізмом, міфопоетичними образами, темою природи, самотності, часу та трагічного передчуття епохи.

Всі книги є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!

пʼятниця, 16 жовтня 2026 р.

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА УКРАЇНИ

Нематеріальна культурна спадщина України* є невід’ємною складовою національної ідентичності та духовного багатства країни. Вона охоплює різноманітні традиції, обряди, знання та вміння, що передаються з покоління в покоління. В умовах сучасних викликів, зокрема російської агресії, охорона та популяризація нематеріальної спадщини набуває особливого значення. Від народної музики та танців до ремесел і гастрономічних традицій, нематеріальна культурна спадщина України відображає багатовікову історію та культурне різноманіття українського народу, слугуючи джерелом натхнення та гордості. Мова піде про роботу ЮНЕСКО в контексті охорони нематеріальної культурної спадщини України.
ЮНЕСКО відіграє ключову роль у збереженні нематеріальної культурної спадщини на глобальному рівні. Організація розробила Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини, прийняту в 2003 році, яка стала основним міжнародним інструментом для захисту культурних традицій, звичаїв, знань і навичок, що становлять нематеріальну культурну спадщину. Конвенція визначає нематеріальну культурну спадщину як “практики, уявлення, вирази, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурні простори, які спільноти, групи та, у деяких випадках, окремі особи визнають частиною своєї культурної спадщини”. Вона спрямована на забезпечення того, щоб нематеріальна спадщина залишалася живою та передавалася наступним поколінням.
Крім того, ЮНЕСКО надає технічну та фінансову підтримку державам-учасницям Конвенції для реалізації проєктів з охорони нематеріальної культурної спадщини. Це включає проведення різного роду досліджень, організацію тренінгів та освітніх програм, а також підтримку місцевих ініціатив, спрямованих на охорону живої культури.
З метою охорони живої спадщини, підвищення її видимості, поваги до неї ЮНЕСКО запровадило міжнародні списки нематеріальної культурної спадщини та Реєстр кращих практик з охорони, а саме Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства, Список ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони та Реєстр кращих практик з охорони нематеріальної культурної спадщини, основна мета яких є забезпечення більшої наочності нематеріальної культурної спадщини, сприяння поглибленню усвідомлення її значення та заохочення діалогу на основі поваги до культурного різноманіття.
Елементи нематеріальної культурної спадщини України у Міжнародних списках ЮНЕСКО.

Петриківський декоративний живопис
як феномен української орнаментальної народної творчості (Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства)
Жителі села Петриківка прикрашають своє житло, речі та музичні інструменти орнаментальним розписом, який відображає місцеву флору і фауну. Це мистецтво багате символікою: півень символізує вогонь і духовне пробудження, а птахи – світло, гармонію та щастя. Розписи оберігають від горя і зла. Мистецтво практикується місцевими жителями, особливо жінками різного віку, і передається з покоління в покоління. Основи розпису викладають у місцевих школах всіх рівнів, і громада охоче навчає всіх зацікавлених. Ця традиція зміцнює історичну і духовну пам’ять та ідентичність громади.

Традиція косівської мальованої кераміки
(Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства)
Традиція косівської мальованої кераміки, яка включає посуд, обрядові речі, іграшки та кахлі, зародилася у XVIII столітті і досягла розквіту в середині XIX століття. Вироби виготовляються з місцевої сірої глини, покритої білою глиною кремової текстури. Після висихання їх розфарбовують технікою дряпання металевою паличкою, утворюючи графічний контурний малюнок, потім обпалюють і фарбують оксидами металів, отримуючи традиційні зелений і жовтий кольори. Основною особливістю косівської кераміки є сюжетний орнамент, який відображає історію, побут, фольклор, вірування та звичаї гуцулів. Кераміка має практичне і художнє значення. Майстри працюють у сімейних та ремісничих майстернях, що є маркером ідентичності громади. Кафедра художньої кераміки Косівського коледжу забезпечує спадкоємність поколінь майстрів і підтримує традиційний технологічний цикл.

Орьнек – кримськотатарський орнамент
та знання про нього (Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства)
Örnek – українська система символів, що використовується у вишивці, ткацтві, гончарстві, гравюрі, ювелірній справі, різьбі по дереву та розпису. Символи створюють розповідні композиції, які кримськотатарські громади замовляють у майстрів. Геометричні орнаменти переважно використовуються в ткацтві, а рослинні – в інших народних промислах, включаючи розпис на склі та стінах. Загальноприйняті символи включають рослини та дерева, що представляють різні статі та вікові групи. Існує близько 35 символів із унікальними значеннями, наприклад, троянда символізує заміжню жінку, тополя – дорослого чоловіка, тюльпан – юнака, а гвоздика – літню людину. Символи мають захисне значення, їх унікальна кольорова палітра підкреслює символіку. Знання передаються майстрами в родинах і громадах, на курсах вишивання та в університетах.

Козацькі пісні Дніпропетровщини
(Список ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони)
Громади Дніпропетровщини виконують козацькі пісні, які розповідають про війну та особисте життя воїнів-козаків. Традицію підтримують три гурти: “Криниця”, “Богуславочка” та “Першоцвіт”. Пісні співаються для задоволення, що дозволяє співакам зберігати зв’язок з минулим, предками та історією громади. Більшість співаків, як чоловіків, так і жінок, мають 70-80 років і практикують спів протягом усього життя. Вокальні групи діють навколо двох основних виконавців: перший починає співати, другий – підхоплює верхнім голосом, а решта – середніми та нижніми голосами. За відсутності чоловіків жінки імітують низькі голоси. Співаки збираються регулярно і можуть давати концерти. Традиція передається в сім’ях, де молодші вчаться у старших. Однак, безперервність цієї традиції під загрозою через старіння носіїв і відсутність інших джерел знань для нових поколінь.

Культура приготування українського борщу
(Список ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони)
Український борщ – це традиційна страва, приготована на бульйоні з буряком. Існує багато варіантів борщу, який готують у великій каструлі та подають з хлібом або часниковими булочками. Борщ готують переважно жінки, хоча багато чоловіків також готують його як повсякденну страву. Традиція передається в родинах, діти активно беруть участь у приготуванні. Борщ об’єднує людей різного віку, статі та походження, і використовується в обрядових практиках, наприклад, на весіллях. Він оспівується у казках, народних піснях і прислів’ях, будучи маркером стилю життя та ідентичності. Однак, збройний конфлікт у 2022 році поставив під загрозу життєздатність цієї традиції через переміщення носіїв і руйнування традиційного сільського господарства, необхідного для приготування борщу. Незважаючи на ці труднощі, громади по всій Україні об’єдналися навколо цієї страви.

вівторок, 13 жовтня 2026 р.

ЄВГЕН КУЛИК

«Його життя – у книзі» – Євген Кулик
Видавництво «Гадяч» надрукувало 300 примірників повісті «Політ, перерваний війною». Вартість одного примірника становить 380 грн. Усі кошти з продажу авторка спрямує на допомогу Третій окремій штурмовій бригаді в якій служив боєць.
Литовець-Гайдаш Г. Політ, перерваний війною: документальна повість, присвячена пам’яті Євгенія Кулика / Г. Литовець-Гайдаш. – [Гадяч] : Видавництво «Гадяч». – 2026. 132 с. : іл., фото.
Про книгу «Політ, перерваний війною» присвячену воїну Євгенію Кулику розповіла авторка повісті Ганна Литовець-Гайдаш.
Ідею написання документальної повісті Ганні запропонував її чоловік Анатолій після того, як вони придбали книгу Олександра Товстонога «Мисливець за танками», присвячену пам'яті Героя України Сергія Міщенка.
«Я мала доступ до багатьох матеріалів у інформаційному просторі, крім того тісно спілкувалася з мамою героя та його друзями. Хоч книга являє собою художній твір, а не збірку спогадів найскладніше було емоційно. Важко писати в минулому про людину, яку пам'ятаєш зовсім дитиною», – розповіла письменниця.
Закінчення повісті затримував лише брак часу, бо Ганна працювала над повістю, будучи у декретній відпустці. На думку авторки, потрібно розповідати не тільки про таких досвідчених військових, як Євгеній, а й про всіх тих, маловідомих воїнів, які не залишили по собі нічого: «Такі книги, відеоматеріали, розповіді допоможуть зберегти пам'ять про наших захисників для майбутніх поколінь. Та й на прикладі Жені я хотіла показати молоді, що недосяжних цілей у житті не буває, що варто йти до своєї мети наполегливо і сміливо, вірити у свої сили завжди. Хотіла показати, що патріотизм – це не високі гасла, а в першу чергу відданість своєму народові. Євгеній повернувся із за кордону, щоб стати на захист України, хоч мав право й можливості того не робити, а продовжувати блискучу кар'єру військового у Франції».
Авторка пояснила, що у своїй повісті прагнула показати Євгенія Кулика не лише як героя, а й як звичайного хлопця з його щоденними радощами та труднощами. Чи вдалося їй це, на її думку, покаже реакція читачів та час.
Наразі, придбати повість «Політ, перерваний війною» можна особисто у Ганни Литовець-Гайдаш:
«Кошти від продажу книги будуть спрямовані на допомогу 3-й окремій штурмовій бригаді ЗСУ, в якій служив Євгеній і де й досі несуть службу побратими, які разом із ним боронили Україну. Вартість одного примірника 380 гривень, вона вийшла тиражем 300 примірників у видавництві "Гадяч"».
Євгеній Олегович Кулик
народився 11 серпня 1999 року в Зінькові на Полтавщині. Навчався у Зіньківській спеціалізованій школі, здобув професію електромонтера. З юних років цікавився військовою справою, займався стрільбою та прагнув професійно розвиватися у військовій сфері.
Військовий шлях Євгенія розпочався у десантно-штурмових військах Збройних Сил України. У 2019 році він продовжив службу у Французькому іноземному легіоні, де отримав звання капрала, брав участь у військових місіях у Карибському регіоні та Малі.
Після початку повномасштабного вторгнення Євгеній повернувся до України. Він свідомо залишив життя за кордоном, щоб захищати свою державу, і приєднався до українського підрозділу «Центурія». Побратими згадували його як досвідченого військового, снайпера, командира та кулеметника.
12 січня 2023 року Євгеній Кулик загинув під час бою поблизу Кліщіївки на Донеччині, відбиваючи ворожий штурм. Йому було лише 23 роки. Посмертно воїна нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Пам’ять про Євгенія Кулика зберігається і в Полтаві. Його портрет розміщений на Алеї Героїв на Каштановій алеї в межах проєкту «Полтава пам’ятає Героїв». Поруч із фотографіями інших полеглих захисників він щодня нагадує про молодих людей, які віддали життя за Україну.
Історія Євгенія Кулика продовжує жити й у книзі. У нашій бібліотеці зберігається видання «Політ, перерваний війною», присвячене його життю, військовому шляху та пам’яті про нього. Книга дає можливість читачам дізнатися більше про земляка, його характер, мрії, службу та останній бій.

Запрошуємо до читання!

пʼятниця, 9 жовтня 2026 р.

"НЕДОПИСАНІ"

У Києві вперше вручили Memorial Action Award – відзнаку тих, хто формує нову культуру пам’яті в Україні. Серед лауреатів 2026 року – проєкт «Недописані» – за збереження імен, голосів та текстів людей літератури, убитих росією, і внесок у розвиток сучасних практик пам’ятування.
Відзнаку ініціювала платформа пам’яті «Меморіал». Її вручатимуть щорічно у лютому тим, хто впроваджує дієві, етичні й сучасні практики вшанування полеглих військових та вбитих росією цивільних. Цьогоріч на премію було номіновано 75 ініціатив: громадські організації, освітні спільноти та родини загиблих.
«Недописані»
– меморіальний, дослідницький і мультимедійний проєкт пам’яті людей літератури, чиї життя забрала російська війна. Його започаткували у 2023 році ветеранка, парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри», поетка і громадська діячка Олена Герасим’юк та письменник, перекладач і військовослужбовець Євген Лір. Герасим’юк наразі є студенткою магістерської програми «Дослідження пам’яті та публічна історія» у Київській школі економіки.
«Недописані» – це відповідь на російський культурний геноцид і спробу перервати інтелектуальну тяглість України. Команда проєкту та волонтери працюють із першоджерелами, уточнюють дані, збирають тексти й біографії, повертаючи імена в культурний обіг.
Станом на 17 лютого 2026 року команда «Недописаних» зафіксувала 289 літературних діячів і діячок, убитих росією. Це автори, які писали прозу та вірші, перекладали і видавали, працювали в бібліотеках та популяризували читання й літературу. Серед «Недописаних» є військові й цивільні, відомі автори й ті, хто лише почав свій творчий шлях.
«Для нас це про відповідальність. Про збереження імен і напрацювань людей літератури, яких убила російсько-українська війна, і про те, щоб їхня присутність у культурі не зникала. Ця нагорода не про нас окремо, а про спільну роботу з памʼяттю, яка триває», – зазначила команда проєкту.
Разом із «Недописаними» відзнаку отримали ще дев’ять ініціатив пам’ятування, зокрема магістерська програма «Дослідження пам’яті та публічна історія» у Київській школі економіки, Благодійний фонд імені Іллі Грабаря, проєкт «Поміж нас» від громадської організації «Вшануй», жіноче об’єднання Community Ulman, фестиваль пам’яті Романа та Василя Ратушних «Протасів Яр», проєкт «Книга пам’яті» про загиблих бійців, «Забіг Героїв», присвячений пам’яті загиблих захисників України, кав’ярня «Плюс Плюс» у місті Кам’янське та «Шолом Пам’яті» Владислава Гераскевича, який створила художниця Ірина Проць.
«Цією відзнакою ми хочемо показувати приклад іншим, як можна пам’ятати про своїх людей. Ми дуже сподіваємося, що ці ініціативи надихатимуть діяти в пам’ять про тих, кого ми втратили. Це не змагання, адже ми хочемо підсвітити важливі практики, які нас вразили», – сказала співзасновниця Меморіалу Гаяне Авакян.
Засновники так описують задум свого проєкту на своїй сторінці в фейсбуці: «За три роки список імен виріс в архів, а тепер архів отримав власний простір. На nedopysani.org.ua можна шукати імена людей літератури, читати біографії, дізнаватися про їхні твори, творчий і професійний шлях, повертатися до написаного ними.
Архів продовжує наповнюватися. Наша невелика команда проводить і опрацьовує інтерв’ю, перевіряє інформацію, працює з документами, текстами, фотографіями та іншими матеріалами. Через великий обсяг інформації нові профілі й доповнення з’являтимуться поступово після перевірки та редакційної роботи.
Тестовий режим дає нам час допрацьовувати платформу після запуску. Якщо ви помітили одруківку чи неточність, маєте уточнення до опублікованої інформації або хочете передати матеріали для архіву, напишіть нам на nedopysani.project@gmail.com.
На цю ж адресу можна писати, якщо ви хочете долучитися до збору матеріалів.
Ми довго чекали на можливість відкрити цей простір. Разом із нами чекали родини й близькі, які від початку ділилися спогадами, фотографіями, документами, текстами та свідченнями. Частину інтерв’ю ми записали ще на початку роботи «Недописаних», а до багатьох історій поверталися знову, щоб уточнювати факти й доповнювати інформацію. Дякуємо за довіру, терпіння і час, який ви дали нам для цієї роботи.
Тепер запрошуємо вас до архіву «Недописаних». Читайте про людей літератури, дізнавайтеся про їхні роботи, повертайтеся до текстів, діліться історіями з іншими. Допомагайте пам’яті про них звучати далі».
На сайті можна подивитися письменників за такими рубриками, починаючи з 2014 року: Проза – Поезія – Есеїстика – Художня література – Дитяча література – Літературознавство – Переклад – Нон-фікшн – Промоція літератури – Видавнича справа – Бібліотечна справа та архіви – Редактура – Освіта та наука.

вівторок, 6 жовтня 2026 р.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

У квітні у виставковому центрі BolognaFiere тривав 63-й Болонський ярмарок дитячої книги – одна з ключових книжкових подій Європи та світу. Особливістю Болонського ярмарку дитячої книги є його професійний формат: подія закрита для відвідувачів до 18 років і орієнтована передусім на фахівців галузі. Для видавців це ключовий майданчик для переговорів, купівлі й продажу прав на видання, зустрічей із міжнародними партнерами, а також участі в галузевих дискусіях і налагодження співпраці з культурними інституціями з усього світу.
Загалом на виставкових майданчиках Болоньї свої книги показали близько 1500 експонентів із 90 країн і регіонів. Окрім того, у 2026 році до ярмарку долучилися нові країни-учасниці – Барбадос, Камерун, Непал, Руанда, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Узбекистан та Замбія.
На українському стенді, організованому Українським інститутом книги, працювали 18 експонентів – видавці та літературна агенція. Основою дизайну українського національного стенда, на Болонському ярмарку дитячої книги, як і торік, стали ілюстрації Олександра Шатохіна з «тихої книжки» «Жовтий метелик».
«Український стенд щодня ставав простором зустрічей із постійними партнерами з країн ЄС та представниками іноземних дипломатичних установ, зокрема Італії. Важливою частиною роботи протягом ярмарку також були зустрічі з іноземними видавцями – учасниками програми Translate Ukraine, серед яких чимало тих, хто системно співпрацює з Інститутом книги. Для нас принципово, що ця взаємодія ґрунтується на довірі: партнери повертаються до наших програм і висловлюють вдячність, бо стали одними з цьогорічних переможців.
Окремо гріли слова впізнання і визнання від нових міжнародних партнерів, із якими вдалося познайомитися під час ярмарку: вони неодноразово підкреслювали, що Український інститут книги вже є впізнаваною та авторитетною установою у сфері книговидання. Це ще раз підтверджує зростання нашої професійної присутності на міжнародному рівні.
Також важливим результатом стали запрошення долучатися до нових грантових проєктів, які ініціюють іноземні партнери. Ми незмінно відчуваємо їхню підтримку, зацікавленість і солідарність», – зазначила заступниця директора з міжнародної співпраці Олена Одинока.
Участь України стала можливою завдяки співпраці й підтримці італійських партнерів Болонського ярмарку дитячої книги. Також Український інститут книги дякує за підтримку й співрацю партнерам: Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України, Посольство України в Італії, Болонський ярмарок дитячої книги, Federation of European Publishers, громадська організація «Рідна мова», видавництво «Богдан».
Окрім того, у межах Болонського ярмарку дитячої книги Україна була представлена й на декількох виставках. Відбулася персональна виставка ілюстрацій до казки «Пан Коцький» української ілюстраторки Марії Гайдук – наймолодшої за всю історію ярмарку лауреатки Міжнародної премії за ілюстрацію Fundación SM 2025 року. Також до ярмарку окремо долучилась команда Книжкового Арсеналу, представивши виставку «Усе є перекладом». Експозиція розвинула фокусну тему XIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» – «Все між нами – переклад».
Українські видання представили і на виставці The BRAW Amazing Bookshelf:
«Кряк!» Юлії Ґвілім (Видавництво Старого Лева) та «Що воно таке? Українська література» Анастасії Євдокимової, ілюстраторка — Софія Мельник (видавництво «Ранок»).
Окрім того, цьогоріч спеціальну відзнаку конкурсу Bologna Ragazzi Award у номінації «Нонфікшн» отримала книжка «З півслова. Про спілкування та розуміння одне одного», створена творчою майстернею Аґрафка (Романа Романишин, Андрій Лесів) (Видавництво Старого Лева).
Упродовж ярмарку відбулося близько 600 подій: учасники обговорювали переклади, ліцензування, ілюстрацію, бестселери та класику, а також брали участь у зустрічах з авторами, майстер-класах і автограф-сесіях. Серед них був і захід, присвячений українській ілюстраторці, а саме подія-знайомство з Марією Гайдук за участі редакторки та представниці організації Fundación SM Терези Теллечеа.

пʼятниця, 2 жовтня 2026 р.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЄКТ "КРИМСЬКИЙ ІНЖИР"

Що відомо про «Кримський інжир/Qırım inciri»

Це українсько-кримськотатарський літературний проєкт, що був заснований у 2018 році та має розвинену інфраструктуру у формах конкурсу, фестивалю та антології. Проєкт покликаний сприяти поширенню та розвитку кримськотатарської мови та літератури, актуалізувати тему Криму та кримських татар в українській літературі, сприяти появі взаємних перекладів для глибшого взаємного пізнання двох культур.
Фестиваль реалізується командою Кримського інжиру спільно із Фундацією Множина, Видавництвом Старого Лева, ДП «Кримський дім», Міжнародним фондом «Відродження» та Програмою «Партнерство за сильну Україну». Партнерами фестивалю виступають: книгарня «Сенс», KSE, ПЕН, Мусафір, ТаКава, Суспільне Культура, Qadın Divani, Crimea Vox, Crimea Daily, QIRIM MEDIA, Кримський фронт та Ukraïner.
У Києві відбулось нагородження переможців шостого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир/Qırım inciri».
Про важливість проводити культурні заходи навіть тоді, коли росія тероризує Україну атаками, розповів міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
«Жоден ворог не позбавить нас нашого права проводити ті заходи, які важливі для досягнення справедливого миру, які важливі для нашої стійкості, які важливі для нашої єдності. І сьогоднішній конкурс – це про те, що я сказав, наш спільний простір. Це свідчення того, що звільнення Криму, деокупація Криму – не абстрактна річ. Наші воїни доводять нашими далекобійними спеціальними санкціями. А культура – об'єднує, зшиває, дає віру і сподівання, і вона розвиває. Ці твори хочеться читати, вони цікаві світу – вони показують і біль, і сподівання, і силу. Тому браво організаторам. Я дуже радий, що кожного року з'являються нові імена», – сказав міністр.
У номінації «Поезія про Крим українською мовою» перемогла Софія Присяжнюк. Свою добірку поезій вона присвятила спогадам про рідний Крим і досвід життя в окупації. Коли росія окупувала Крим, Софії було 10 років. Її родина мала проукраїнські погляди. У школі поетесі довелось зіткнутись із російською пропагандою і тим впливом, який вона може мати на дітей.
«Я хотіла розповісти у поезії про досвід життя вже після окупації Криму, підліткове кохання в окупації, порівняння досвіду українців і кримських татар в Криму. Особисто для мене – це була рефлексія про дію пропаганди, в тому числі на дітей. У 2014 році мені було 10 років. 6-7-8 класи я була в Криму. Відповідно на мене це справило досить сильне враження, це відчуття якогось дисонансу. Моя сім'я була проукраїнська, а всі навколо були проросійські. І це було дуже тяжко. Тому я до сих пір рефлексую щодо цього, в тому числі у поезії», – розповіла переможниця.
У одній з номінацій – «Слова свободи» – нагородили авторів, які знаходяться в незаконному увʼязненні в рф – Сервера Багчасарайли та Аппаза Куртамета. Їх нагороду зі сцени забрала колишня кримська політбранка Леніє Умєрова.
«Свого часу я проходила те, через що вони вимушені проходити сьогодні. І більшість з вас, коли я знаходилася в неволі, боролися за мене, називали моє ім'я на різних платформах, говорили про мене, писали, листи мені, які я отримувала, свого часу допомагали мені не втратити себе в тій ситуації. Я тут знаходжуся для того, щоб сказати, що все, що ви робили, не дарма. Все, що ви робили, допомагає. Будь ласка, продовжуйте робити це. Називайте імена, історії, розказуйте їх. І одного дня, я сподіваюся, що цей день прийде якнаймога скоріше, ми зможемо особисто в руки передати цю нагороду», – сказала Леніє.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...