ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Руданський Степан Васильович народився в сім’ї сільського священника 25 грудня 1833 року в селі Хомутинці Вінницького повіту.

Початкову освіту отримав у дяка. У 8 років батьки віддали Степана Руданського до Шаргородської духовної школи-бурси (1842–1849). Згодом навчався у Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському (1849–1855).

В 1856 році Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. За це батько позбавляє його матеріальної підтримки.

У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Почав говорити та писати українською.

У 1859 він почав друкуватися. Писав в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва.

Після закінчення академії Руданський одержав призначення працювати повітовим лікарем на південному побережжі Криму, куди він і приїхав 1861 року.

У 1861–1873 рр. (тобто 12 років) Руданський працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у маєтках князя Воронцова.

У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського мирового округу, бо він був хорошим лікарем і відмінно виконував свої професійні обов’язки.

Жителі Ялти любили його чесність та доброту. За розповідями він навіть купував ліки для своїх пацієнтів за власні кошти. Проте його ненавиділи представники влади за незрадливу відданість українській культурі.

Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. Степан Руданський лікував хворих і сам захворів. Напружена робота, загальне ослаблення організму викликали загострення давнього недуги – туберкульозу легенів.

У 39-ти річному віці 21 квітня 1873 Руданський помер у Ялті. Поховано його на узгір’ї масандрівського кладовища Ялти.

Руданський С. Співомовки / С. Руданський. – Київ : Веселка, 1992. – 44 с.

Після перших поетичних спроб у вигляді історичних балад та інтимної лірики Степан Руданський знайшов свій жанр, абсолютно новий для української літератури, якому Іван Франко дав назву «співомовки». В цих гумористичних віршах закладена гостра сатира на імперський устрій, панів і чиновників – перед нами своєрідні віршовані анекдоти, на меті яких було викриття людських вад. Здебільшого співомовки побудовані як діалоги, що поступово переростають у суперечку, перемогу в якій отримує слабший або бідніший – фактично Степан Руданський став предтечею реп-батлів ще в ХІХ столітті.

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині заможних селян.

У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 роках у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах.

З 1927 року навчався у Бреславському Університеті.

1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською,чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік.

1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор.

Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання.

У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р. Похований на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквілі, Онтаріо.

Самчук У. Марія : Хроніка одного життя : роман / У. Самчук. – Київ : Радянський письменник, 1991. – 190 с.

Писаний по живому роман про Голодомор 1932-1933 років вийшов 1934 року. Він не просто відобразив геноцид – уже тоді Улас Самчук заклав у роман звинувачення радянської влади. На відміну від документального «Жовтого князя», «Марія» більше художній текст, де в основі все ж історія героїні, а не самої катастрофи. Протагоністка переживає низку особистих трагедій, перш ніж зіштовхнеться наприкінці житті з головним ворогом – голодом. Становлення й занепад по-справжньому сильної героїні показані хай навіть із типової перспективи матері (роман і присвячений матерям, які загинули голодною смертю), та все ж із модерновим глибоким дослідженням психологізму межового стану.

Володимир Юхимович Свідзинський народився 8 жовтня 1885 року в селі Маянів на Вінниччині в родині священника. Володимир був другою дитиною серед шістьох дітей. Відомо, що предки поета з покоління в покоління були священиками.

У 1899 році він закінчив Тиврівське духовне училище, потім навчався в Подільській духовній семінарії, але не закінчив її. Пізніше (1906-1913) вчився в Києві на економічному відділі комерційних курсів, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.

У студентські роки захопився літературою. Перший вірш Свідзінського «Давно, давно тебе я жду…» надрукували в журналі «Українська хата» у 1912 році.

Свідзинський багато працював із архівами та досліджував життя Поділля. У 1913 році він об’їздив багато сіл, щоб зібрати матеріали про ткацький промисел; його нарис увійшов до книги про кустарні промисли Поділля.

У 1915-1916 працював у Житомирі в контрольній палаті, а згодом був мобілізований до армії, служив при штабі 7-ї армії на Галичині й Поділлі.

У 1918 році звільнився зі служби і переїхав до Кам’янця-Подільського, де працював редактором, був вільним слухачем університету, спілкувався з відомими науковцями й письменниками. У цей час опублікував свої статті, поезії, переклади. До 1925 року активно поєднував архівну, наукову та літературну діяльність.

У Кам’янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). Згодом у них народилася дочка Мирослава.

У жовтні 1925 року Володимир Свідзинський переїхав до Харкова, де працював у журналі «Червоний шлях», пізніше – у газеті «Червона армія» та інших видавництвах. Тут вийшла його збірка «Вересень» (1927), а остання прижиттєва книга – «Поезії» (1940). Він багато перекладав, зокрема «Слово о полку Ігоревім» і твори Арістофана.

У Харкові сім’я Свідзинського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю.

Після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Основна частина його доробку – лірика, балади, віршовані казки – залишалась у рукописах.

1936 року – Свідзинський став членом Спілки письменників СРСР.

Життя поета закінчилося трагічно. 27 вересня 1941 року, коли до Харкова наближалися німецькі війська, радянська влада (НКВД) заарештувала Свідзінського разом з іншими представниками української інтелігенції за звинуваченням в антирадянській агітації. 18 жовтня 1941 року його вбили: арештантів замкнули в будівлі, яку підпалили.

Свідзінський В. Медобір : поезії / В. Ю. Свідзінський. – Нью-Йорк : Сучасність, 1975. – 204 с.

«Медобір» – це збірка поезій видатного українського поета-лірика та представника «розстріляного відродження» Володимира Свідзинського.

Історія створення: Поет готував цю збірку протягом останніх років свого життя (1927-1940 роки). Оригінальний рукопис та сам поет загинули під час трагічних подій осені 1941 року (разом із спаленням будівлі НКВС у селі Непокрите).

Перше видання: Тексти вдалося зберегти та вивезти за кордон. Перша еміграційна книга вийшла друком у 1975 році в Нью-Йорку (США) у видавництві «Сучасність», упорядником і автором приміток був Богдан Кравців, редактором – Олекса Веретенченко.

Реконструкція: Повну наукову реконструкцію збірки згодом здійснила літературознавиця Елеонора Соловей (опубліковано у двотомнику творів Свідзинського у 2004 році).

Тематика: До збірки увійшли циклічні поезії, балади та медитативна лірика (1926-1940 рр.), що вирізняються глибоким символізмом, міфопоетичними образами, темою природи, самотності, часу та трагічного передчуття епохи.

Всі книги є в фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо до читання!