четвер, 24 листопада 2022 р.

Ольга Петлюра. Перша леді УНР

23 грудня 1885 р. у с. Мала Дівиця біля міста Прилуки, на Полтавщині (нині Чернігівщина) народилася Ольга Опанасівна Більська (Петлюра). Батько Опанас Більський, учитель. Змалечку Олюня залишилася сиротою, її забрала до себе бабуся, тому дитинство Ольги Більської пройшло у Прилуках, де вона закінчила з відзнакою гімназію і стала вчителькою молодших класів. Сирітська доля навчила розумненьку і господарство вести, і стримувати всі свої пориви. От і зважилася дівчина "на порі", або як казали тоді "відданниця", поїхати в Київ до родичів, щоб продовжити навчання на Вищих жіночих курсах. На жаль, злидні та освіта – мало сумісні речі, тому Ольга мусила влаштуватися на роботу в приватну гімназію Жеребецької. Мусила відданниця шануватися, відвідувати гостини у родичів, щоб із судженим зазнатися, вдало заміж віддатися. Так 23-річну Ольгу у 1908 році познайомили з 29-річним Семеном Петлюрою. Семінарист-недоук, був низеньким, непоказним, схожим на надійного чоловіка. От тільки Семен уникав свого імені, пнувся на Симона, тому все життя Ольга не вимовляла імені Петлюри (подібне було в родині Михайла Бойчука).
Почалося листування, зрештою Більська подалася в Москву до Петлюри. Стала Ольга студенткою Московського університету, підпрацьовувала репетиторством і вишиванням. Допомагав Петлюрі Максим Ковалевський (поліглот, перше кохання Лесі Українки), офіційно влаштував Семена у Москві бухгалтером страхової компанії. На кошти українських громад видавав журнал "Украинская жизнь" (1912-1914).
Звісно, мріялося про весільну сукню, але боялася дратівливого, вибухового характеру Петлюри, тому взяла на себе важкий хрест гріха – жила з Семеном "на віру". Соромно їй було від людей, тому писала подругам, що "вийшла заміж". А тут і донечка знайшлася, манюня, хвороблива, таку б швидше охрестити, але після імені Лариси мали бути прізвище та ім’я по батькові матері, тобто тавро байстряти. Як твердить знайдений професором Таїсією Ківшар актовий запис метричної книги церкви Святої Живоначальної Трійці в Троїцькій слободі Троїцького подвір’я Москви за 1912 рік, день хрещення Лариси Петлюри 23 вересня (6 жовтня). І хоч Ольга просила, і мати Семена вмовляла (батька Петлюри тоді вже не було), тільки у 1915 році молоді зареєстрували шлюб. На жаль, дошлюбний стрес дав знаки: кровотечі, раннє в’янення.
Мешкала родина в центрі Москви, в будинку №3 у Другому Волконському провулку. Пані Ольга, добра господиня, дружина і мати, присвячувала багато часу вихованню маленької Лесі в українському дусі: водила дочку до українського садочка, читала їй українські книжки, плекала українські традиції. Шила матуся Лесі переважно український одяг, про який пізніше писала: "Скільки радости в твоїй барвистій ноші!". Леся росла чутливою, ніжною дитиною, прихильною до всього живого: любила котів і собак, які постійно жили в помешканні.
Улюбленими прізвиськами в родині Петлюр були: "мій цюцик", "моє котенятко". Цікаво, що Леся першим словом сказала: "Тінек", так вона завжди називала татка. Як бачимо, в родині Петлюру ні на ім’я, ні на прізвисько ніхто не називав.
Доля посилала Ользі добрих родичів, сусідів… Зоя Плітас (родичка Ольги Петлюри) писала про перебування родини Петлюри в Москві: "Пам’ятаю Ольгу Опанасівну, як вона гарно виглядала: висока, струнка жінка з посивілим пишним волоссям і чудовими чорними очима, які так тепло, привітно дивилися на нас через золоті окуляри. Вона завжди була життєрадісна, усміхнена і прихильна до нас, дітей. Її маленька донечка Леся була нашою улюбленицею, і тітка Оля довіряла нам її, знаючи, що ми добре доглянемо Лесю, та дозволяла нам з нею бавитись надворі. Тітка Оля любила одягати Лесю в українське убрання та розмовляла з Лесею лише українською мовою".
Восени 1917 року Симон Петлюра разом із родиною переїхав до Києва. Оселилися у готелі "Прага" на Володимирській вулиці.
Родина Петлюр жила скромно, без жодних розкошів. Ольга Панасівна допомагала доглядати за пораненими у шпиталях, брала участь у діяльності жіночих товариств. Родина Петлюри підтримувала тісні родинні стосунки зі Степаном і Ніною Сірополко та їхніми дітьми: Леонідом, Юрієм, Степаном і Олександрою, які теж переїхали з Москви до Києва. Леся Петлюра писала вірші, збирала марки, разом із дядьком Степаном захоплювалася малюванням і писанкарством.
Коли 27 липня 1918 р. Симона Петлюру заарештували, довелося матері з дочкою до 11 листопада 1918 р. переховуватися під різними паспортами, за різними адресами. Ольга Панасівна піклувалася в ті часи про Лесю, яку вражали різноманітні чутки, про Петлюру та про його матір, яка залишалася у Полтаві. Із листа Ольги Олексіївни Петлюри до Ольги Панасівни від 10 жовтня 1918 року: "Дуже дякую Вам, голубочко, за гроші і за ті труди, котрі випали на Вашу долю… Дуже в гарний час прийшли ваші гроші. Бо треба було платити налоги… Як рідну дочку благаю Вас сповнити мою нікчемну просьбу. Хоть би в останні дні побачити Вас і хоть в ці хвилини забути своє погане життя…".
Після звільнення Петлюри з Лук’янівки Ольга Опанасівна з Лесею перебували у родині С. Сірополка, яка жила у приміщенні Київської міської публічної бібліотеки. Переживала Ольга через мордобій Петлюри з Винниченком. Потім страшні вісті з Полтави: більшовики арештували матір Симона Петлюри, утримували стареньку у в’язниці; на третій день після звільнення вона померла. Нарешті амбітний партійний функціонер став главою Директорії, пані Ольга – першою леді УД, але на відміну від своїх попередниць (Грушевської та Вінниченко) ніколи не була на офіційних імпрезах, не з’являлося її ім’я в пресі.                                                                                                    
Наприкінці листопада 1919 р. Ольга та Леся виїхали до Праги, де перебувала дипломатична місія УНР на чолі з Максом Славінським. Про цей період життя Ольга Петлюра писала: "Протягом декількох місяців одна їжа – хліб, сіль і помідори, а на гаряче лише – чай". Леся навчалась у чеській школі, успішно вивчала чеську мову, в чому їй допомагав Максим Славінський. Пізніше Олександра Сірополко згадувала свою першу вчительку чеської мови – троюрідну сестру Лесю Петлюру. У Чехословаччині Ольга та Леся Петлюри спілкувались з родинами Сірополків, із другом дитинства Семена Петлюри – письменником Василем Королівим-Старим і його дружиною письменницею та перекладачкою Наталеною Королевою. Мати водила Лесю по соборах, костелах, церквах.
Нарешті у 1922 р. у Варшаві родина об’єдналася. Симон Петлюра під прізвищем Володимира Редліха разом із родиною та своїм молодшим братом Олександром (у 1930 р. – майор Війська Польського), племінником Степаном Скрипником (у 1930-1939 р. – депутат сейму Польщі, згодом митрополит і патріарх Мстислав) та охоронцем Віктором Цимбалом жили у великій скруті, в невеликій кімнатці. Все цінніше, що мала родина Головного Отамана та його найближче оточення, було продане. Леся згадувала, як батько попросив її почистити його плащ і віддав "своєму ад’ютантові полковнику Доценкові, щоб… той продав його за марний гріш перекупщикові, щоб… купити картоплі і маргарини…". Ольга Петлюра заробляла в цей час вишиванням. Мати сама давала Лесі уроки польської мови, щоб дівчинка не пропускала школи, багато читала. А Віктор Цимбал, випускник художньої школи в Києві, який пізніше набув світової слави маляра, графіка, давав Лесі уроки живопису. Під час прогулянок вона малювала. Влітку Петлюри вирвалися на відпочинок, про що C. Петлюра у листі до С. Сірополка писав: "Леся трохи краще виглядати почала, стала живішою, а не такою, як зимою була, поганою і жовтою". На початку 1923 р. Ольга Опанасівна перенесла дві важкі операції, що було великим стресом для Лесі.
Уникаючи небезпеки, 30 грудня 1923 р. Симон Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили покинув Варшаву, про що дружина зазначала: "Він виїхав з Варшави з одною валізкою"; перебрався до Угорщини, потім – до Відня, Женеви. Особистим гаманцем Петлюри на той час був мільйонер барон Микола Василько. Щоквартально він видавав на потреби 4 мільйони гульденів.
1 січня 1924 р. С. Петлюра і В. Прокопович через Відень виїхали до Будапешта. У Парижі родина, з міркувань безпеки жила окремо. Коштів повсякчас бракувало. 25 травня 1926-го котовець, більшовицький агент Шварцбард розстріляв Симона Петлюру на вулиці. 16 місяців тривав судовий процес. Зрештою, французького легіонера, вбивцю Шварцбарда виправдали. Підкосив Ольгу Опанасівну вирок суду: штраф 1 франк (5 центів) за забруднення кров’ю та миття вулиці (мостової). Загибель чоловіка, суд, цькування гімназистками Лесі (її обзивали дочкою вбивці) підірвало здоров’я Ольги Петлюри. Весь час, усі кошти мати віддала на лікування дочки. 16 листопада 1941-го, у санаторії у містечку Камбо на півдні Франції, не доживши до 30-ти років від сухот померла Леся. З того часу Ольга Петлюра відчувала себе неживою, дні проводила на цвинтарі Монпарнас біля рідних могил.
Жила Ольга Панасівна в Парижі у родині генерала Удовиченка; опікувалася вдовою Петлюри Єлизавета Прокопович, дружина колишнього Голови Ради Міністрів Уряду УНР.
Останні роки вона довго хворіла, страждала частими кровотечами, майже нічого не чула, ледь говорила.
Ольга Петлюра померла в 73 роки у Парижі 23 листопада 1959 року. Похована в родинній могилі на кладовищі Монпарнас.
https://uahistory.com/topics/famous_people/16017

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...