ЧЕЧВЯНСЬКИЙ ВАСИЛЬ

Василь Чечвянський і Остап Вишня. Між ними багато спільного. У них одне справжнє прізвище – Губенко, – адже вони – рідні брати. Обоє – сатирики-гумористи, класики української літератури.

Народився 11 березня 1888 р. на хуторі Чечва поблизу. м. Грунь Полтавської губернії (нині Охтирський район Сумської області колись була Полтавська губернія) у селянській родині.

У родині прикажчика полтавської поміщиці фон Рот, відставного солдата Михайла Губенка було 17 дітей. Пізніше Остап Вишня згадає:

"...батьки були люди нівроку. Годящi. За двадцять чотири роки їхнього спільного життя, як тоді казали, послав їм Господь усього-но сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному. ...З'явився я на світ другим. Переді мною був первісток, старший брат, випередив мене на півтора року".

У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу. Василь Чечвянський у вісімнадцять років почав працювати у військових госпіталях, брав участь у Першій світовій війні.

Василь був дуже популярний і гарний. І це не минуло безслідно. Йому хлюпнула в обличчя кислотою одна безнадійно закохана в нього шизофренічка. Цей нещасний випадок дорого йому обійшовся. Василь втратив око, тож довелося постійно носити на ньому чорну пов'язку.

У 1917 році перейшов на сторону революційно налаштованих солдатів. Під час Громадянської війни – інтендант Першої кінної армії. Потому очолював у Ростові-на-Дону санітарну службу Північно-Кавказького військового округу.

25 липня 1923 року Василь Чечвянський одружується в місті Ростов-на-Дону з медичною сестрою Надією Михайлівною Ластовченко (1896-1971) - уродженкою села Рожни Чернігівської області.

1924 року Чечвянський демобілізувався, повернувся в Україну й зайнявся літературною роботою. Уперше взявся за перо, коли йому було 36 років. Друкуватися почав у 1924 р. У 1925 р. у журналі "Всесвіт" було надруковано його гумореску "Крах кар’єри". Згодом його гуморески, фейлетони, сатиричні репліки почали з’являтися майже у всіх харківських газетах. У 1927 р. вийшла друком перша збірка гуморесок "Цар природи". Упродовж 1929 р. він видав 7 книжок. Був одним із фундаторів журналу "Червоний перець", його відповідальним секретарем.

Розквіт таланту письменника припав на кінець 20-х років. На початку 30-х у зв’язку з арештом Остапа Вишні (1933) ставлення до В. Чечвянського різко погіршилося. Редакції газет і журналів відмовлялися співробітничати з ним.

З листопада 1936 р. його заарештували. Під час слідства дружина Надія Михайлівна якось примудрилася домогтися побачення з Василем Михайловичем. Його вигляд налякав її. Чоловік був у синцях, виснажений. У неї з болем вихопилося:

– Васю! За що вони тебе так?

– Мені, Надя, "шиють" літературні помилки... Б'ють щодня...

Але літературні помилки – це всього лише туманне тло. Насправді ж з нього вибивали визнання в причетності до якоїсь української контрреволюційної націоналістичної фашистсько-терористичної організації.

Під побоями людина ламалася й починала «зізнаватися», наговорювати на себе й на близьких.

14 липня 1937 року письменникові винесли смертний вирок. Наступного дня, 15 липня, Василя Михайловича розстріляли в Києві. І лише в жовтні 1938-го родині повідомили про його смерть від хвороби серця.

15 серпня 1937 року з'являється оперативний наказ № 00486 наркома внутрішніх справ СРСР:

"Після одержання цього наказу приступити до репресій дружин зрадників батьківщини: ті, що мають немовлят, негайно відправляються в табір без завезення у в'язницю разом із дітьми, звідки діти по досягненні 1-1,5 року передаються в дитячі будинки НКВС. Майно арештованих дружин конфіскується, квартири опечатуються. Операцію закінчити до 25 жовтня 1937 року".

Дружину Надію Михайлівну – вона служила медсестрою ще в Першій кінній армії в Будьонного. Її заарештували 3 жовтня 1937-го як члена родини ворога народу, а дітей, двох малолітніх синів Павла й Віктора, запроторили в дитячий притулок при в'язниці, де Надія сиділа, очікуючи на суд.

Потім Павла й Віктора відправили в дитбудинок НКВС на Волзі.

Надія Михайлівна одержала вісім років "віддалених таборів". І коли її везли товарняком по етапу в сибірську глушину, вона відірвала від простирадла шматок і хімічним олівцем написала на ньому листа. На одній станції вона кинула в юрбу на платформі цю зав'язану у вузлик ганчірочку з адресою сестри Лідії Михайлівни, яка жила в Ростові-на-Дону.

Добра душа надіслала ганчірковий лист уже в конверті.

У листі було одне благання: "Сестриченько! Рятуй моїх синів! Забери синочків з каторжного дитбудинку до себе".

За коротке творче життя Василь Чечвянський видав сімнадцять книжок, які теж були покарані. Довгі роки вони відбували свою Колиму в бібліотечних "спецсховищах".

Помер 26 жовтня 1938 р.

1957 року Василя й Надію Чечвянських повністю реабілітували.

Так у повному розквіті творчих сил у кривавих сталінських катівнях трагічно обірвалося життя талановитого письменникасатирика і гумориста, щедра душа якого була перейнята палкою любов'ю до України й рідного слова, до чесної праці, чутлива до несправедливості й вразлива до людської ницості і непорядності. Він ще не встиг переступити поріг власного 50-ліття і його могутній талант тільки-но розкрився вповні. Йому б іще жити й творити...

ЛІТЕРАТУРА

• Давиденко Є. Гумор під забороною : [про В. М. Чечвянського (Василь Губенко)] / Є. Давиденко // Зоря Полтавщини. – 2013. – 15 берез. – С. 6.  
• Дотепний гуморист : [130 років від дня народження Василя Чечвянського] // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 2. – С. 33.  
• Малик М. 70 років від дня смерті. Чечвянський Василь Михайлович : [літератор, репресований, народ. на х. Чечва біля містечка Груні Зіньківського пов., брат О. Вишні] / М. Малик // Край. – 2007. – № 39 (лип.). – С. 13-14.
• Перчанський сміхотворець : до 130-річчя від дня народження В. Чечвянського // Зоря Полтавщини. – 2018. – 20 берез. – С. 11.
• Санжаровський А. Василь Чечвянський, або навіщо Ільф і Петров приїжджали до Харкова : [уродженець х. Чечва Полтав. губ.] / А. Санжаровський //Літературна Україна. – 2012. – 7 черв. – С. 12.        
• Тренич С. Життя перерваний політ... / С. Тренич // Полтавський вісник. – 2015. – 15 трав. – С. 7.