ТЕЛІГА ОЛЕНА

Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів таких зірок, чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і шануємо.

Олена Теліга (1907-1942), дочка відомого вченого-гідротехніка Івана Шовгенєва, сповна випила гірку чашу, яка припала на долю емігрантських дітей. "Червоний терор" загрожував і їй, учениці Київської трудової школи, яка мусила відповідати за батька – "націоналіста". То ж  вона залишила рідну землю.

У липні 1922 року Олена з матір’ю та братом вирушають в еміграцію до Чехословаччини, де батько Іван Опанасович став першим ректором Української Подєбрадської господарської академії. Закінчивши курси у Подєбрадах, вона стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Поринувши у бурхливе студентське життя, Олена бере активну участь у літературних вечорах та диспутах, спілкується з Н. Лівицькою-Холодною, Є. Маланюком, Ю. Дараганом, О. Ольжичем, Л. Мосендзом. Але з невідомих причин диплома вона з однокурсниками так і не отримала.

У студентські роки Олена Шовгенова зустріла й свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу – кубанського козака, бандуриста, недавнього старшину армії УНР, з яким і поєднала долю 1 серпня 1926 року.

У грудні 1939 року Теліги переїжджають до Кракова, де Олена зустрічає свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича – відомого поета та вченого, громадського і політичного діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Розмова з ним стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН.

Хоч і бурхливим було життя Теліги в Польщі, якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно і вже у липні 1941 року у складі однієї з похідних груп Олена разом із письменником Уласом Самчуком перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Так здійснилась її мрія.

Очолює Спілку письменників України, стає головним редактором журналу "Літаври", де публікує твори українських літераторів, закатованих у сталінських таборах.

9 лютого 1942 року в Києві, на вулиці Трьохсвятительській, було заарештовано Спілку українських письменників (близько 40 осіб). Серед в’язнів була поетеса Олена Теліга, невдовзі разом з побратимами розстріляна у Бабиному яру.

В її поезії панує вічний бунт, боротьба за оновлення людини й світу, протест проти безбарвної "нудоти життя". Її проймають "у тьмі глибокій блискавок фанатичні очі, а не місяця мрійний спокій". Олена Теліга була твердою й героїчною не лише у своїх поезіях, але й у житті, і в хвилину смерті. Була одним з тих винятків, що своє літературне кредо реалізувала в житті. Недарма один з катів висловився: "Я не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка".

Усе – лише не це! Не ці спокійні дні,

Де всі слова у барвах однакових,

Думки мов нероздмухані вогні,

Бажання – в запорошених оковах.

Якогось вітру, сміху чи злоби!

Щоб рвались душі крізь іржаві грати,

Щоб крикнув хтось: "Ненавидь і люби“ –

І варто буде жити чи вмирати!

Література:

• Агеєва В. Серце з любови та криниці / В. Агеєва // Локальна історія. – 2022. – № 1. – С. 78-83.
• Байбак Т. Шлях діячки ОУН Олени Теліги: від Петербурга до України / Т. Байбак // Історія та правознавство. – 2019. – № 1-2. – С. 55-57.
• Веремійчик О. "Мій коханий Михайлик!" / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2018. – 8 листоп.-22 листоп. (№43-44). – С. 9.
• Веремійчик О. 21 липня – 112-й рік від дня народження Олени Теліги / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2018. – 4 лип.-25 лип. – С. 1.
• Веремійчик О. Пломінний день Олени Теліги / О. Веремійчик // Українське Слово. – 2020. – 11 лип.-24 лип. – С. 7.
• Веремійчик О. Сумна дата – 21 лютого / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2018. – 14-27 лют. – С. 4.
• Веремійчук О. Олена Теліга. Душа на сторожі / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2020. – 8 жовт.-26 жовт. – С. 7.
• Воронюк Л. Жіночий альбом. Дванадцять віршів Олени Теліги стануть піснями / Л. Воронюк // Україна молода. – 2020. – 15 лип. – С. 13.
• Жулинський М. Ольжич і Теліга – вища ліга / М. Жулинський // Літературна Україна. – 2017. – 27 лип. – С. 8-9.
• Іван Ротач та Олена Теліга : [уривок з автобіографічного роману Володимира Покотила "Лицарі золотого тризуба"] // Українська культура. – 2016. – № 5. – С. 48-49.
• Ковалів Ю. Олена Теліга / Ю. Ковалів // Слово і Час. – 2018. – № 7. – С. 80-84.
• Колосов І. Театр у Києві за німецької окупації і несподівана зустріч із Оленою Телігою / І. Колосов // Українська культура. – 2016. – № 5. – С. 66-69.
• Ліцкевич О. "Жінка – це не квола істота": життя і смерть Олени Теліги / О. Ліцкевич // Українське Слово. – 2022. – 9 лют. -22 лют. – С. 12.
• Лук'янчук Г. 112 років з дня народження Олени Теліги / Г. Лук'янчук // Українське Слово. – 2018. – 26 лип.-8 серп. – С. 4.
• Миронець Н. Чи знайдеться рукопис втраченої збірки поезій Олени Теліги? / Н. Миронець // Літературна Україна. – 2020. – 8 серп. – С. 4-5.
• Осипчук Н. Фатальне рішення пані в капелюшку / Н. Осипчук // Україна молода. – 2021. – 20-21 лип. – С. 10.
• Скрипник Л. Олена Теліга: "Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя" / Л. Скрипник // Українська мова і література в школі. – 2016. – № 5. – С. 44-49.
• Тереверко О. Олена Теліга – символ гідності та честі / О. Тереверко // Народна армія. – 2017. – 16 берез. – С. 22.
• Топчій А. Пам'ять про Олену Телігу жива / А. Топчій // Українське Слово. – 2020. – 25 лип.-11 серп. – С. 7.