110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІРИНИ ВІЛЬДЕ

Доля не минула її ласкою, але, тамуючи біль, вона зігрівала втомлені душі своїх читачів, кликала народ до боротьби і вірила в свою Україну самостійну і незалежну, омріяну та оплакану вічним патріотським серцем. Вона вміла прихиляти до себе людей і не боялася впускати незнайомців у душу. Вона – Ірина Вільде, або ж Дарія Дмитрівна Полотнюк, відома українська письменниця, громадський діяч, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка, і зрештою, проста сильна, незламана українська жінка, що не боялася кинути виклик життєвим труднощам.

Хтозна, чому юна Дарина Макогон обрала собі літературне псевдо Ірина Вільде. Але такий вибір здається невипадковим – адже «Vilde» в перекладі з німецької означає «дика, бурхлива». Можливо, такою майбутня письменниця була ще з дитинства, а можливо – хотіла такою стати. Але одне можна стверджувати точно – цей псевдонім повністю відповідає характеру Дарини: дикою, нескореною, волелюбною, неприборканою – саме такою вона була в житті. Ніхто не міг примусити її робити щось проти волі, вона завжди спромогалася відстояти свою думку. Ірина Вільде не лише подарувала українській літературі роман «Сестри Річинські», що виявився знаковим для 1960-х років, а й стала «хрещеною мамою» багатьох сучасних українских письменників.

Народилася Дарина Макогон (за чоловіком – Полотнюк) 5 травня 1907 року на Буковині в родині народного вчителя, українського письменника Дмитра Макогона. Саме батько був її першим учителем літератури, а його книжки – початковою позакласною літературою. Можливо, саме від батька Дарині передалися письменницькі здібності.

Проте 1935 року Першу літературну премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка присудили Ірині Вільде – за повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» та «Повнолітні діти».

Незважаючи на суперечливу реакцію на її творчість, письменницю підтримували Ольга Кобилянська, Андрій Чайковський, Михайло Рудницький. Пізніше вона мала добрі стосунки з Робертом Рождєственським, Чингізом Айтматовим та Максимом Рильським.

Славилася Ірина й своєю гостинністю. Хто тільки не зупинявся в її помешканні – одного разу до Львова на гастролі приїхав хор Григорія Верьовки і всім складом прийшов до неї в гості. Але, незважаючи на широку душу письменниці, готувати вона не вміла – чи, може, не любила. Втім, саме завдяки Ірині Вільде українські господині отримали широковідомі свого часу кулінарні книги Дарії Цвек. Письменниця була гімназійною подругою сестри Цвек і часто приходила до неї в гості. Саме там Ірина Вільде, скуштувавши кулінарні шедеври Дарії, запропонувала їй видати книжку.Ірина Вільде стала «хрещеною мамою» не лише для Дарії Цвек, а й для цілої плеяди сучасних українських письменників: благословила на творчий шлях Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Романа Лубківського та багатьох інших. Їй завжди були притаманні відкритість, критичність, вимогливісь до себе й оточення, відвертість і правда за будь-яких обставин.

Найбільша таємниця – як людина, з-під пера котрої вийшли листи до Сталіна на захист української мови, численні звернення до органів радянської влади в обороні українських дисидентів, могла стати депутатом Верховної Ради УРСР, очолювати Львівську організацію Спілки письменників. Ірина Вільде не приховувала, що є письменницею націоналістичного спрямування і всюди, де тільки могла, пропагувала українську мову. Не сприймала радянську диктатуру. В її творах не згадувалися Ленін, партія, Сталін. Але водночас письменниця отримувала визначні державні нагороди і, зрештою, Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські».

Зрештою, недарма Ірину Вільде ЮНЕСКО внесла до числа знаменитих людей ХХ століття.

ЇЇ твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні і водночас прості. Вони - про кохання, зраду, про жіноче серце, таке неприборкане та химерне.

ЛІТЕРАТУРА: 

1. Бічуя Н. "Література найвищого гатунку". Розмова з Романом Іваничуком : [Про І. Вільде. Подано портрет] / Н. Бічуя // Дзвін. – 2007. -–Ч. 5-6. – С. 120-123 
2. Бохан О. "Господиня великої прози" / О. Бохан // Дати і події, 2017, перше півріччя: календар знаменних дат. – К., 2016. – № 1. – С. 113-116 
3. Вільде Ірина : (справж. -- Полотнюк Дарина Дмитрівна; 5.05.1907, Чернівці -- 30.10.1982, Львів) // Шевченківські лауреати 1962-2001. – К., 2001. – С. 74-75 
4. Гробова Н. Інтегрований урок. Українська мова, література / Н. Гробова // Вивчаємо Українську мову та літературу. – 2012. – № 34-36. – С. 15-24 
5. Захарчук І. Гендерна асиметрія канону соціалістичного реалізму: версія Ірини Вільде / І. Захарчук // Дивослово. – 2006. – № 6.- С. 48-53 
6. Ірина Вільде : [стаття друкується вперше] // Дзюба І. З криниці літ: У 3 т. – Т. 3. – К., 2007.– С. 466- 477 
7. Мафтин Н. "Щоб запалити любов до всесвіту..." Рання проза Ірини Вільде / Н. Мафтин // Слово і час. – 2007. – №5. – С. 49-54 
8. Павличко Д. Нанашка : Століття Ірини Вільде / Д. Павличко // Літературна Україна. – 2007. – 17 трав. – С. 1, 7 
9. Патрікєєва Н. Щаслива зірка Ірини Вільде / Н. Патрікєєва // Дніпро. – 2012. – № 5. – С. 116-117 
10. Салига Т. Золотий передзвін віку / Т. Салига // Літературна Україна. – 2007. – 6 верес. – С. 1, 7 
11. Тарнашинська Л. Цілюща алхімія Ірини Вільде / Л. Тарнашинська // Дивослово. – 2010. – № 9. – С. 51-55 
12. Тарнашинська Л. Цілюща алхімія Ірини Вільде / Л. Тарнашинська // Українки в історії: нові сторінки. – К., 2010. – С. 101-106