НАДІЯ СУХОРУКОВА

Номінація «Війна». Сухорукова Надія. #Маріуполь #Надія

Книга потрапила в короткий список книжкової премії KBU Awards в номінації «Війна» в 2023 році, а також у список Найкращих книжок 2023 року за версією ПЕН.

Сухорукова Н. #Маріуполь #Надія : пер. з рос. / Н. Сухорукова ; пер. С. Андрющенко. – 2-ге вид. – Київ : Лабораторія, 2023. – 224 с.

«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим».

Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті – усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.

Не впасти у відчай Надії вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед – демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами.

Ілюстрації у книжці створені іншим мешканцем Маріуполя – художником-графіком Даніілом Немировським. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в Маріуполі.

Про Надію Сухорукову

Надія Сухорукова – маріупольська журналістка й ведуча на телебаченні, де в авторській програмі розповідала про життя рідного міста. З 24 лютого по 16 березня 2022 року Надія Сухорукова перебувала в Маріуполі й писала, аби не збожеволіти. На прикрашання реальності сил не мала: не сподівалась, що виживе. Опинившись на окупованій території, журналістка одразу опублікувала записи, щоб не втратити їх. З того часу досі не перечитала. Уривки з книги звучали під час виступу у Європарламенті міністра закордонних справ Латвії Едгар Рінкевич і на благодійному вечорі на підтримку України в Британії у виконанні британської акторки Грети Белламасіної. За мотивами щоденника литовський режисер Андрюс Саулюс (Вільнюський драматичний театр) поставив виставу. Уривки друкувалися на платформі «Відкрита демократія» (Велика Британія), у виданнях «Голос Америки» (США), «New York Times» (США), «Українська правда» (Україна), «Frankfurter Allgemeine Zeitung» (Німеччина), «Bild-Zeitung» (Німеччина), «Freefils» (Шотландія) тощо. Крім цього, на основі щоденника Надії Об’єднанням Українських Продюсерів (ОУП) знято документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія». Кіно є свідченнями російсько-української війни, очима простих людей, які прожили у Маріуполі перший місяць вторгнення.

Про ілюстратора

Данііл Немировський – художник, дослідник, викладач Маріупольської філії Національної академії мистецтв і архітектури. Член Національної спілки художників України. Був художником-резидентом у Барселоні, Клементовіце, Франкфурті-на-Майні, Дніпрі. До повномасштабного російського вторгнення в Україну жив і працював в Маріуполі.

Цитати з книги

За вісім років звикнути до бабахів та вибухів неможливо. Страх притупився, як давній біль. 2014 року в Маріуполі було винятково гучно. Тоді ми чули, як наближався рускій мір. І люди вийшли на захист свого дому. Найголовніша зброя – вишиванки та українські прапори. Взявшись за руки, люди розтягнулися вздовж приміського блокпоста. Стали за спинами українських військових, щоб підтримати їх. Російські танки повернули назад. Як виявилося – не назавжди.

Бути всередині війни дуже моторошно. Люди стають схожими на дітей, які заблукали в темному лісі. За день до цього, на неспокійній лінії розмежування, у маленькому селі під Маріуполем, доросла жінка, як дитина, ридала над розтрощеним будинком та своїм дивовижним порятунком. Ці села вже вісім років між небом і землею, життям і смертю.

У нашому будинку немає бомбосховища, а ті, що є в місті, дуже далеко. Ми туди просто не встигнемо добратися. Тому під час обстрілів загальний коридор перетворюється на Ноїв ковчег. Разом із людьми страшний час пересиджують кіт, двоє собак, морська свинка – місцева улюблениця – і нахабний хом’як.

Книга є в фонді нашої бібліотеки!