ЇЇ порожні місця. Анна Грувер
Письменниця, поетка, есеїстка, перекладачка.
Народилась 1996 року в Донецьку, де жила до 17 років. Дебютний роман Анни Грувер «Її порожні місця» вийшов друком 2022 року у «Видавництві Старого Лева» вже під час повномасштабної війни Росії проти України і увійшов до списку найкращих книжок року за версією PEN Ukraine. Фрагмент другого роману «Нерухомість» вперше був анонсований у Vogue Ukraine восени 2023 року.
Лауреатка поетичної премії видавництва «Смолоскип» (2019, ІІІ премія), одна з переможців поетичного конкурсу Mega-Zin, реалізованого під час Festiwalu Miłosza (Краків, 2024). Авторка поетичної збірки «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019). Вірші перекладалися англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, литовською, івритом та ін. мовами.
Перекладає з польської і на польську есеї і сучасну поезію (зокрема, вірші Богдана Задури, Анети Камінської, Аґати Яблонської, Пауліни Підзік, та ін.). З англійської переклала збірку оповідань Кеті Ферріс «хлопцідівчатка /boysgirls/» (2021).
Робить інтерв’ю з українськими письменниками і діячами культури, такими як Любов Якимчук, Остап Сливинський, Оксана Луцишина, Василь Махно, Ігор Козловський, Ірина Шувалова.
Брала участь у читаннях «Витіснене покоління» Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», у програмі Poetry DJ set на літературно-перекладацькому фестивалі Translatorium (2021), українсько-ізраїльських читаннях «Голоси України», читаннях Ukrainian Poetry in Translation Reading від PEN America і University of Pennsylvania, поетичних українсько-квебекських читаннях Lecture de poésie en direct de Ukraine et du Québec, дискусії і поетичних читаннях War in Ukraine: Gender & Poetry від Florida International University, Wolfsonian Public Humanities Lab і Center for Women’s and Gender Studies, «Української ночі поезіїї» на відкритті Міжнародного фестивалю Měsíc autorského čtení в Брно (2022) та ін. Учасниця письменницьких резиденцій Residenz für Schriftsteller*innen in der Stiftung Genshagen (Німеччина, 2022), Krakow Institute of Literature (Польща, 2023) і Writer in Residence of Kulturvermittlung Steiermark in Graz (Австрія, 2024). Як поетка і перекладачка, увійшла в список переможців конкурсу проєктів від European Festivals Fund for Emerging Artists – EFFEA (2024).
Разом із іншими поетками брала участь у зйомках документального фільму Vojna jedna báseň (режисер Філіп Ремунда, Чехія, 2023).
На початку повномасштабної війни у 2022 році була волонтеркою в шелтері в Дніпрі та пізніше в евакуйованому з Київщини до Львова інтернаті.
В 2023 році працювала координаторкою українського проєкту The Key of Understanding, асистенткою відділу освіти у Galicia Jewish Museum у Кракові, де займалася перекладами вцілілих свідків Голокосту, фотографіями і документами Другої світової війни, темою гетто, підлітковими і дитячими освітніми воркшопами.
Навчалась у Літературному інституті ім. Горького, звідки пішла за власним бажанням через російсько-українську війну. Вивчала юдаїку в Яґеллонському університеті.
Живе у Києві та Лодзі.
Роман Анни Грувер «Її порожні місця» з’явився в рік повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли увага читацького загалу в цілому була скерована на події, пов’язані з війною, а сам загал приходив до тями від дійсності, що шокувала, призвичаювався жити за нових обставин. У романі йдеться про теперішню російсько-українську війну (зокрема про захоплення Донецька у 2014-му), але цей наратив, хоч і містить важливі меседжі, не становить основну оповідну лінію тексту.
Анна і Сара – дві дівчинки з різних часів. Перша – сучасний підліток, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга – єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?
Ця книжка – про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті – про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були.
«Її порожні місця» – це роман про дорослішання, яке повʼязано із віднайденням (справжньої) памʼяті та становленням (глибокої) ідентичності, що повʼязані з єврейською родовою традицією; він реалізується у формі жіночого письма й охоплює тематичні лінії мистецтва, природи та війни.
Дорослішання – ця ідея закладена в самій сюжетній лінії, яка представляє головну героїню в часі тринадцяти-чотирнадцяти років (мабуть, найскладнішому періоді становлення особистості). Потім авторка робить екскурс у майбутнє й коротко зображує героїню у віці «за пʼятдесят», аби показати те, до чого та прийшла в процесі свого дорослішання; тобто зобразити її світоглядну зрілість. Що означає подорослішати для Анни? Це пережити отриману глибоку психосексуальну травму; відійти від характерних підліткових бунтів проти рідних зокрема й соціальних приписів загалом; навчитися розрізняти людей, з якими варто контактувати, а з якими ні; позбутися перепадів настрою та гармонізувати свій внутрішній світ; встановити продуктивні соціальні та творчі контакти із людьми навколо; зрештою, це стати собою, розкривши закладений від природи творчий потенціал. Тут можна пригадати Іммануїла Канта, який означував неповноліття як «неспроможність користатися власним розумом без керівництва когось іншого».
Наприкінці роману Анна постає як людина, яка власноруч вершить свою долю, сама ухвалює рішення щодо своєї життєвої дороги – її напряму та способів руху. Вона виходить на той рівень зрілості, де бути собою дорівнює бути особливою; і навпаки: бути особливою – це бути собою.
Памʼять – завдяки їй та в її просторі відбувається становлення особистості головної героїні. Подолати проблеми, з якими зіштовхнулася Анна, допомагає їй пам’ятання/пригадування. На сторінках роману пам’ять проявляється в різний спосіб та актуалізує різноманітний досвід. Авторка мистецьких колажів Сара Берг обирає музичні мотиви як пам’ять про свою загиблу в час Голокосту старшу сестру. Через містичне пригадування історія життя Сари стає частиною життя Анни й формує його. Також пам’ять постає в низці самопроявів: цілеспрямованого пригадування, мимовільного згадування, магічного ототожнення-явлення та містично-оніричного виринання. Ще є епізоди передбачення майбутнього, які можна вважати формами прояву пам’яті, скерованими в майбутнє. В одному з епізодів роману Анна говорить, що «пам’ять паралізує». Ідеться про травматичні події війни, прихід проросійських бойовиків в Донецьк, їхнє мародерство, нищення помешкання головної героїні, яке було для неї простором затишку та захисту.
А ось що вона каже про властивості своєї пам’яті: «Я дуже добре пам’ятаю, як це – коли все є музикою, коли вона звучить у кожній залізячці, у кожній стеблинці. Ще я пам’ятаю, як він трахав мене у нас вдома. У мене в кімнаті було овальне дзеркало, Шаша казав, його бабуся у вісімдесятих купила. Там ще було по краю алюмінієвий візерунок. І ось це я дуже добре пам’ятаю. Його спину в дзеркалі, коли він мене трахав, а квадратні корені не пам’ятаю, вибач».
Щодо насильства, то головна героїня виявляє характерну для таких випадків реакцію: через сильний стрес її увага зосереджується на віддалених деталях; вона «не бачить» себе в дзеркалі, і в такий спосіб її психіка намагається зменшити шок від того, що відбувається з нею (прояв психічного закону дисоціації). Важливі концепти та травматичний досвід пригадуються, натомість абстрактні математичні формули – ні.
Про єврейський родовий дух
Єврейська ідентичність є визначальною у формуванні особистості головної героїні. Анна Дерман (єврейка родом із Донецька) у процесі самоідентифікації орієнтується на життєвий шлях Сари Берг (єврейки із Вінниці). Містичний зв’язок між ними – а він неодноразово виникає на сторінках роману – можна сприймати як прояв єврейського родового духу. Ба більше – бачити його в контексті тих містичних одкровень, які є частиною єврейської сакральної історії, і які, зокрема, описані в Старому Завіті. У єврейській культурі існує поняття колективної ідентичності, яка постає на основі історичної пам’яті та духовної спадщини, і яка передається з покоління в покоління.
Анна не приховує свого єврейського походження, навпаки вона акцентує на ньому. Бабуся Анни звалася Клара Дерман. Її мати Марта недовгий час зустрічалася з якимось хлопцем (він був «ніхто»). Цей хлопець зробив Марту вагітною. Потім зник (і хіба раз з’явився перед дочкою, аби позичити в неї грошей на пляшку) – тобто батько не брав участі у вихованні дочки. Натомість обовʼязок виховання дівчини й формування її ідентичності беруть на себе мати та бабуся. Роман підтверджує важливість жіночої родової лінії в єврейській традиції.
Про жіночий наратив
Жіноче письмо широко представлене в тексті й постає наскільки виразно, настільки й відверто. Головна героїня є дівчиною-підлітком, і її становлення – коли в прихованій, а коли в явній й подекуди загостреній формах – відображає жіночі поведінкові властивості та світоглядні уявлення. І в цих властивостях та уявленнях визначальним є концепт тілесності. Будова тіла (худорлявість чи повнота), зовнішність (стиль вбрання та відсутність/наявність макіяжу з відповідним увиразненням особливостей обличчя), загальний психофізіологічний стан, що позначається на зовнішності (радісне чи втомлене обличчя) є першочерговими формами жіночої саморепрезентації.
Про шлях до справжності
«Її порожні місця» можна назвати романом про справжність, до якої приходять через мистецтво і в ньому ж її реалізовують. Свого часу Альбер Камю написав у своєму щоденнику: «Я можу сказати і зараз скажу, що важливим є бути людиною, просто. Ні, важливим є бути справжнім, і тоді все в це вписується – людяність і простота».
Про прихід війни
Війна – наратив про неї хоч і не є великим у романі, але несе відповідні ідейно-смислові акценти. Анна, її дідусь Шаша, вчитель музики Марк Георгійович, не сприймають захоплення влади в Донецьку озброєними проросійськими бойовиками. В основі цього несприйняття лежить не стільки чинник національно-політичних відмінностей, скільки виразний вододіл між простором культури та простором безкультурʼя.
Під час життя переселенкою у Вінниці, Анну час від часу тягне до рідного дому в Донецьку, але вона не хоче повертатися в простір так званої ДНР. Треба сказати, що персонажі роману по-різному сприймають війну. Знайомий Анни Микита, що мешкає в Донецьку, заявляє, що він – «пацифіст і не пристає ні на чий бік»; у його планах – десь «звалити вчитися на режисуру», бо «тут майбутнього нема». Цілком інакше сприймає війну син Майстра Захара вінничанин Клим, який у складі українських Збройних сил їде воювати на Донбас і зникає безвісти. У свій спосіб сприймає війну художниця Ксана. Її рецепція визначається гіпертрофованістю почуттів, егоцентризмом та зміщеннями бачення проблеми: «…дискурс війни мене втомив. Я занадто сильно переживаю такі речі. Спілкувалася з біженцем з Сомалі, а наступного ранку з ліжка не могла встати. Буквально. Так митець переживає, проживає чужий біль сильніше за людину, яка надає митцю інформацію». Війна також зʼявляється на життєвому шляху Сари й постає у вигляді Голокосту. І якщо Анна втрачає лише свій рідний дім, то Сара – батьків та сестру. Обидва випадки є красномовними свідченнями війни як організованого окремою державою колективного насильства.
Книга є в фонді нашої біблотеки!
Немає коментарів:
Дописати коментар