ВІКТОРІЯ АМЕЛІНА

Премія Джорджа Орвелла: Вікторія Амеліна

Премію Джорджа Орвелла у категорії Political Writing («Політичний нонфікшн») отримала книжка Вікторії Амеліної «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» (Looking at Women, Looking at War).

Оголошення переможця відбулось під час урочистої церемонії у Лондоні 25 червня 2025 року, у день народження Джорджа Орвелла.

Нагороду Вікторії, а саме 3 тисячі фунтів, отримав її чоловік – Олександр Амелін. Він зазначив, що всі кошти з призового фонду будуть спрямовані на підтримку фестивалю, який започаткувала Амеліна у 2021 році – Нью-Йоркського літературного фестивалю.

Книжка вийшла у 2025 році у видавництві William Collins, а передмову до неї написала Маргарет Етвуд. Це незавершена збірка репортажів про українських жінок, які документують російські воєнні злочини. Збірка історій свідків, які пережили найстрашніші жахи російської агресії та окупації. Водночас ця книга є переконливим поясненням, чому російська війна проти України розпочалася задовго до 2014 року і чому світу так важливо пам'ятати про російський терор проти українців у 1930-х і 1960-х.

«Структура цієї книжки, як засвідчує архів Вікторії, змінювалася безліч разів, і зрештою письменниця прийшла до документального письма, в якому мали поєднатися щоденникові записи, репортажні історії її героїнь, голоси свідків злочинів, розслідування і звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурси та вірші. Що від початку було визначеним і незмінним – це мала бути книжка англійською мовою, щоб засвідчити для світу злочини й геноцид росії проти українців, які тривають уже кілька століть», – зазначає культурна менеджерка та ініціаторка видання Тетяна Терен.

В Україні книжку презентували в червні на Книжковому Арсеналі. Раніше презентація книжки відбулася в США, Великій Британії, Швеції, Італії та інших країнах

Книжка Вікторії Амеліної Looking at Women Looking at War містить низку розповідей про українських жінок, які залучені в боротьбу з російськими окупантами або допомагають її вести.

«Коли 24 лютого 2022 року росія вторглася в Україну, Вікторія Амеліна воєнних злочинів і літописницею надзвичайних жінок, таких як вона сама, які приєдналися до опору. Всі в Україні знали, що Амеліна документує війну. Вона фотографувала руїни шкіл і культурних центрів, записувала свідчення тих, хто вижив, і очевидців звірств. І поступово перетворювалася на оповідачку, записуючи те, що згодом стало цією книжкою. Вікторія Амеліна залишила по собі неймовірну розповідь про руйнівні наслідки війни та ціну опору. Чесна, інтимна та влучна, ця книжка стане класикою», – ідеться в анотації.

«Її герої – українці, які в різний спосіб намагаються досягти справедливості чи то пак правосуддя. Річ у тім, що книжку я пишу англійською, а в англійській, на відміну від української, це одне й те саме слово «justice». Серед героїнь – голова Центру Громадянських Свобод Олександра Матвійчук, журналістки Наталка Гуменюк та Віра Курико, документатор(к)и воєнних злочинів з ГО «Truth Hounds» з позивним «Казанова», адвокатки Євгенія Закревська та Лариса Денисенко, Юлія Какуля-Данилюк – бібліотекарка, яка під час окупації вела щоденник, записуючи деталі російського терору, та інші. Частиною книжки стане також і наша півторагодинна публічна розмова на BookForum з Філіпом Сендсом. Вочевидь, героїнею книжки є також і я сама, а ще – українські міста, містечка та села: Київ, Харків, Ізюм, Балаклія, Кривий Ріг, Чернігів, Капитолівка, Вербівка, Високопілля, Новоселівка та інші», – розповідала Вікторія Амеліна про майбутній текст під час 29-го BookForum у Львові.

Спочатку це мала бути збірка репортажів про українок, які документують російські злочини, та згодом структура ускладнилася. В книжці з’явилися щоденникові записи, есеї, історичні розвідки, фрагменти інтерв’ю та навіть вірші. Героїні книжки – Катерина Рашевська, історикиня Олена Стяжкіна, письменниця Світлана Поваляєва, директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук, громадська активістка Ірина Довгань, поетка, колишня дружина вбитого письменника Володимира Вакуленка Ірина Новіцька. Їхні фото для книжки зробила Юлія Кочетова.

Вікторія Амеліна не встигла закінчити книжку: у 2023 році вона загинула під час російської ракетної атаки на Краматорськ.

«Це мемуари про війну, яка ще не закінчилася. Однак від першого розділу до кінця сила образу жінок, які спостерігають за війною, невблаганна та необхідна. Амеліна вирушає на відпочинок зі своїм маленьким сином, поки війна женеться за нею та всіма іншими в Україні. Вона заповнює заявку на фінансування літературного фестивалю, стоячи в черзі в аеропорту, перевіряючи новини на телефоні та «думаючи про свій новий пістолет і про те, чому я, недалекозорий книжковий хробак, вирішила його купити». Так розгортається чудово написана книга, технічно незавершена, але з трагічною повнотою», – зазначили журі премії.

Премія імені Джорджа Орвелла присуджується за твори, які «здатні перетворити політичний текст на мистецтво». Таке побажання залишив сам Орвелл у своєму заповіті. Призовий фонд премії становить 3 тисячі фунтів. Нагороди присуджують у чотирьох категоріях: політичний нонфікшн, політична проза, журналістика та репортажі на тему бездомності.

Довідково:

Вікторія Амеліна ‒ українська письменниця, членкиня Українського ПЕН та документаторка воєнних злочинів в організації Truth Hounds. 27 червня вона перебувала у Краматорську разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Увечорі російські окупанти завдали ракетного удару по будівлі, де перебувала делегація, внаслідок чого Вікторія отримала тяжкі поранення. 1 липня в лікарні у Дніпрі серце Вікторії Амеліної перестало битися.

КНИГИ ПРО ВГАМУВАННЯ ЕМОЦІЙ У ДІТЕЙ

Книги про вгамування емоцій у дітей

Дитяча література є прекрасним взірцем того, як проговорювати непрості теми й складні емоції – щиро і з гумором, без зайвого драматизму й пафосу, але й не занадто згладжуючи гострі кути. У цих книжках діти не є «правильними», чемними чи «зручними», а дорослі не завжди поводяться відповідально і мудро – як і в реальному житті, зрештою. Але саме завдяки цьому, читаючи їх, як діти, так і батьки можуть проговорити непрості ситуації та складні емоції, які їм доводиться проживати, поміркувати про описані й власні сценарії поведінки і, зрештою, знайти порозуміння там, де його бракувало, та зцілити тріщинки власних стосунків.

Ш'єн Шо Шін О. Я шаленію : пер з франц. / О. Ш'єн Шо Шін ; пер. І. Дух. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 27 с. : тв. – (Емоції Гастона).

Ця книга розповідає історію маленького єдинорога, на ім'я Ґастон, який має особливу здатність: його веселкова грива змінюється відповідно до його емоцій. У цю конкретну історію, Ґастон почувається пречудово і намагається привернути до себе увагу, стрибаючи та шаленіючи.

Книга розповідає, як він навчився використовувати свою енергію та емоції.

Кому варто прочитати книгу «Емоції Ґастона. Я шаленію»?

Ця книга призначена для навчання дітей висловлювати та розуміти свої почуття та вчити їх, як керувати своєю емоційною реакцією на різні життєві ситуації.

Просвєтова А. Як говорити з дітьми, щоб вони слухали, чули і розуміли / А. Просвєтова. – Київ : ІРІО, 2024. – 264 с. : тв.

У книзі «Як говорити з дітьми» ви знайдете чимало рішень, альтернативних крикові, сваркам і нікому не потрібному з’ясуванню стосунків. Зокрема, дізнаєтеся про коректні й ефективні способи вербального (усного, словесного) і невербального впливу. Завдяки опануванню пропонованої техніки ваш діалог із дітьми відбуватиметься у спокійному, мирному руслі. Ви навчитеся точно формулювати думки і доносити їх до дитини так, щоб вона чула і розуміла вас, набудете навичок уникати конфліктних ситуацій, позбудетеся шкідливих звичок у спілкуванні.

Малихіна М. Дитина у світі емоцій / М. Малихіна. – Харків : Основа, 2018. – 160 с. : м.

Емоції оточують нас щомиті, без них життя просто не можливе. Ми радіємо чи сумуємо, захоплюємось чи розчаровуємось, сміємося, сумуємо, лютуємо, можемо бути сповнені щастя або журби. Емоції можуть виникати попри наше бажання, а іноді нам навіть важко впоратися з ними.

Ця книга написана для батьків, які прагнуть розуміти свою дитину, допомогти їй навчитися контролювати свою емоційну поведінку, хочуть дізнатися, що таке емоційний інтелект і як він формується. Дорослі дізнаються, чому в дітей виникають істерики, агресія, страхи і як слід поводитись у подібних ситуаціях.

І взагалі, щастя – це теж емоція. Бути щасливим можна навчитися і навчити дитину! Мабуть, саме цього бажають батьки.

Петрановська Л. Що робити, коли... 2 : продовження дуже корисної улюбленої книжки / Л. В. Петрановська. – Харків : Vivat, 2018. – 144 с. : тв.

«Що робити, коли ...» – повчальна книга для дітей, яка навчить взаємодіяти з незнайомими людьми, відповідати на образливі слова, запобігати виникненню небезпечних ситуацій, вести себе в людних місцях. Написана вона кваліфікованим психологом і педагогом та стане добрим другом і порадником для дитини! Ця книжка допоможе дитині не розгубитися, знайти правильний вихід з різноманітних складних ситуацій, які можуть трапитися в житті кожної людини. Психологічні поради, схеми дій, багатий ілюстративний матеріал сприятимуть легкому засвоєнню матеріалу. Можливо, ця книга не зможе зберегти дітей від усіх неприємностей, але в першу чергу вона навчить слідувати головному - не втрачати голову і бути готовими діяти!

Мур-Маллінос Дж. Безліч емоцій. Що означає кожна?. Ч.: 2 / Дж. Мур-Маллінос ; [пер. М. Земляннікової]. – [Харків] : [Ранок : Кенгуру], [2018]. – 51 с. : м.

В книгах «Безліч емоцій» дитина навчиться розрізняти почуття, емоції, відчуття. Адже кожен переживає найрізноманітніші почуття та емоції. Є серед них приємні, позитивні: відчуття щастя, приємного здивування або схвильованості, але є й протилежні – сум, гнів, пригнічений стан. Дитина зможе зрозуміти, що значить нудьгувати або бути в грайливому настрої. Навчиться насолоджуватися приємними емоціями, а коли переживатиме негативні, просто зможе вирішити проблему – і почуватиметься набагато краще.

Адаптований продукт, може використовуватися для дітей з особливими освітніми потребами.

Кляйнденст Е.-К. Дитина в умовах кризи. Коли криза допомагає нам зростати : маленький ілюстрований довідник : пер. з франц. / Е. -К. Кляйнденст, Л. Корацца. – [Харків] : [Основа], [2019]. – 192 с. : м.

Цю книгу створили психолог, мама чотирьох дітей, та ілюстратор, мама двох дітей. Авторки надають доцільні поради батькам щодо реального повсякденного життя і конкретні настанови про те, як краще реагувати на кризові ситуації, пов’язані з їхніми нащадками. Кожен може вибрати певну пораду, аби подолати кризу і поліпшити якість сімейних стосунків.

Для кого книга?

Усім батькам, які мають бажання і намагаються виховати дітей щасливими.

Чому ця книга?

Пропонуємо додати до повсякденного батьківського життя трохи творчості! Адже не завжди є час, аби знайти потрібну літературу з конкретної ситуації, яка виникає під час виховання дитини. І коли малюк у котре влаштовує істерику із криками «не хочу», батьки із жахом розуміють, що не знають, як діяти.

В основу цієї книги покладено підхід позитивної дисципліни, який активно розвивається у США та Франції. У книзі авторки діляться результатами своїх проб і помилок, своїх відкриттів, злетів та падінь, щоби допомогти іншим подолати кризу і дізнатись щось корисне для збереження стосунків у сім’ї. Видання є наочним, кольоровим та доступним для тих, хто не хоче занурюватися в ґрунтовну «текстову» роботу.

Енн-Клер та Лінда пропонують із гумором і не втрачаючи водночас здорового глузду перетворити повсякденні неприємності й труднощі у вихованні на творчі можливості. Адже бути батьками — це пригода! А цей практичний посібник допоможе батькам упевнено йти шляхом змістовного виховання.

Ройз С. Ключі сили / С. Ройз. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2025. – 71 с. : тв.

Книжка відомої української психологині й письменниці Світлани Ройз присвячена темі емоцій та їхньому усвідомленому проживанню дітьми. Як впоратися, скажімо, зі страхом темряви? Як дитина може виявляти свою злість, щоб не поводитися агресивно і водночас не придушувати емоцію всередині? Чому ми сумуємо і чи можна заприятелювати з печаллю? Яким чином сила провини може перетворитися на відповідальність? І чому насправді так важливо отримати силу, яку дає радість? Як навчитися радіти і як радість заряджає нас, немов батарейка?

Про все це Світлана Ройз розповідає на зрозумілих прикладах із життя героїв книжки, а щоб читачі краще пропрацювали свої емоції, ілюстраторка Марія Чайка залишила контурних пряничних чоловічків та смайлики. Тож діти зможуть зобразити страх, гнів, радість, сум і подив, а також намалювати, де в їхньому тілі «ховається» певна емоція та в чому вона виявляється.

Книжка для вдумливого читання батьків з дітьми.

АНДРІЙ ГУДИМА

Люди культури, яких забрала війна. Андрій Гудима : філософія серця

Андрій Гудима – шеф-кухар, художник та блогер зі Львова. Після повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ. Загинув 2 липня 2023 року в боях під Бахмутом. Його книжка «69 спецій для Серця» вийшла посмертно.

Андрій Гудима – це людина, яка встигла зробити багато для своєї країни та культури за короткий час. Шеф-кухар, художник і блогер зі Львова, він не тільки вплинув на сучасну кухню та мистецтво, а й став символом відданості та сміливості, коли після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну вирішив приєднатися до лав Збройних Сил України.

Андрій Гудима біографія

Андрій народився 23 серпня 1979 року у Словацькій Республіці, проте невдовзі родина повернулася до Львова.

Він здобув освіту за двома спеціальностями: художника-реставратора – у Львівському фаховому коледжі декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша (1998) та графічного дизайну – у Львівській академії мистецтв (2004). Цього йому виявилося мало, тож Андрій закінчив ще юридичний факультет Львівської комерційної академії (2010).

Чоловік випробовував себе в багатьох сферах, додаючи кожній особливого шарму і смаку. У 2002-2006 роках працював більдредактором у львівській редакції газети «Експрес». Далі майже 10 років – у державних структурах.

Із 2013 року почав підкорювати море – ходити на яхті. Це захоплення дарувало неймовірну радість.

А ще через чотири роки почав кар’єру кулінара. Працював бренд-шефом двох мереж ресторанів і шефом Академії смаку.

У цьому розмаїтті життя особливе місце для Андрія займала сім’я. У 2008 році він одружився з Уляною Сурмай. Спільним щастям стала донька Юлія.

За словами батька, Олекси Гудими, Андрій шукав себе, змінивши шість чи сім професій.

«Він був митцем. В усьому, що робив», – каже його донька.

Навесні 2023 року Андрій добровільно став до лав ЗСУ, маючи законні підстави цього не робити. Йому довелося декілька разів звертатися до військкомату, щоб потрапити на фронт. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мужньо виконував усі бойові завдання, вірив у Перемогу та робив усе для її наближення.

«Все як завжди зараз. Літо, запах свіжої трави, зав’язь ранніх черешень і аличі. Небо поцяцьковане білими хмарками, десь шось гримить. Але то не гроза, – написав 10 червня у соцмережі.

– Руки пахнуть балістолом і кордитом. Тіло – потом і парфумами Montabaco. На вулиці катаються дивні машинки, часто-густо на шести і більше коліщатах».

Загинув 2 липня 2023 року в боях під Бахмутом, захищаючи рідну землю. Його смерть стала великим ударом для всієї країни, а його ім’я стало символом мужності та героїзму. У грудні 2023 року Капітула Премії імені Юрія Шевельова присудила Андрію Гудимі (посмертно) спеціальну відзнаку за смак до життя і слова, з глибокою вдячністю Герою за чин.

«Ти не дотримав обіцянок, Андрій, що завжди будеш поруч, не дочекався своєї книги, не повів свою доню у справжні гори, і ще багато чого не зробив. Не встиг, – написала після загибелі чоловіка Уляна. – Але ти залишив свої «69 спецій для Серця», де заповів нам усім любити і смакувати життя, попри все. І своє продовження – Юлю. Я згадую, як через кілька днів після похорону, у сльозах, Юля сказала: «Тато б не хотів, щоб я плакала. Він хотів би, щоб я посміхалась». І в цих словах – її найбільша любов. Продовжувати жити так, щоб тато тішився. Йти по життю з посмішкою, навіть якщо дуже важко».

«69 спецій для Серця» Андрій Гудима написав для своєї доньки Юлі. Думав про книгу років п’ять. За кілька годин по тому, як редакторка надіслала видавництву рукопис, прийшла звістка, що підрозділ Андрія потрапив під обстріл.

«Це прекрасні есеї про любов та їжу. Тому, власне, вона називається так – «69 спецій для Серця». І вона написана у формі звертання до своєї доньки», – каже письменниця Євгенія Кузнєцова.

Подруга Андрія Гудими Тетяна Мазур підкреслює, що останні сторінки книжки полеглого захисника – про любов: «Заклик любити, заклик робити все з любов’ю – він залишається з нами. Я дуже вдячна йому за те, що він завершив книгу саме так, хоч абсолютно не здивована. Він любив це життя, насолоджувався ним. І коли він був закоханим, в нього просто були крила, неймовірне натхнення, яке можна було фізично відчути всім, хто був поруч».

Львів’янка Ірина Мазур зазначає, що Андрій мав ще один великий твір: «Гудок ніколи не був моїм другом, він був другом моєї дочки. У 2015 році він багато їздив у відрядження, описував їх на ФБ іронічно та з гумором. Якось я похвалила його текст. Слово за слово, він мені скинув величезний текст із фрагментів на оцінку. Про життя, про почуття. Я була вражена майстерністю, щирістю. Це була майже готова книга. Там було багато особистого. Моя оцінка була така: має бути книга. Ми ще трошки поспілкувалися на цю тему. Мені здалося, що він ще не готовий. На жаль, той текст у мене не зберігся».

Він мав стати нашим Гемінгвеєм, та ні, значно кращим, бо відчував глибше і мав так багато любові, вважає Юлія Постоюк, колега Андрія з видання «Експрес».

ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат.

У 1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967. Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.

Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з’явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.

Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні.

У 1968–1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі.

1988–Голобородька прийняли до Спілки письменників України.

2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.

Проживав у Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем.

Голобородько В. Летюче віконце : вибрані поезії / В. Голобородько. – Київ : Український письменник, 2005. – 463 с. – (Б-ка Шевченківського комітету).

«Летюче віконце» – перша поетична збірка українського поета Василя Голобородька, видана в 1970 році в Парижі видавництвом Смолоскип.

У 2005 році у серії Бібліотека шевченківського комітету вийшла збірка вибраних творів Голобородька з ідентичною назвою.

Збірка «Летюче віконце» є важливою частиною творчості Василя Голобородька, оскільки вона відображає його унікальний поетичний світ, сповнений фольклорних мотивів та образів. Його поезія характеризується світлістю, наївністю, а також використанням образів і сюжетів з сучасного життя, що часто мають фольклорне коріння.

Через видання збірки за кордоном, Голобородько майже 20 років був позбавлений можливості друкуватися в Україні.

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 в с. В’юнище на Чернігівщині у селянській родині. Його батьки були неписьменними селянами. У родині Довженків було 14 дітей, та вижило лише 2 – Сашко та Поліна.

Навчався у Сосницькій початковій школі. З 1911 року навчався у Глухівському вчительському інституті.

Після закінчення інституту в 1914 учителював у Житомирі, Києві. У 1917 вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет, де здобув вищу освіту на економічному факультеті (нині Київський національний економічний університет). Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був засіб здобути хоча б якусь вищу освіту. Вчився погано, бракувало часу та старанності.

Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За це у 1919 засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували. У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом був виключений. У 1921р. його направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон).

У 1922-1923 рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині. 1923 року повернувся до Харкова, почав працювати художником-ілюстратором газети «Вісті ВУЦВК» та каракатуристом. Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає співзасновником ВАПЛІТЕ.

Згодом через ВАПЛІТЕ зближується з ВУФКУ, але у Харкові у той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив.

З 1925 року – стажист по агітфільму «Червона Армія».

У 1926 переїздить до Одеси закінчувати фільм, де разом з Юрієм Яновським працює режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання».

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка – за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У 1930р. одружився з акторкою Юлією Солнцевою.

Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу, у 1958 році кінокритика назвали «Землю» одним з 12 найкращих фільмів всіх часів і народів. Зняв фільм «Іван» – найспірніший фільм Довженка (на тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українафільм»), який відняв у нього більше року життя.

У 1933р. переїздить до москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. нагороджують орденом леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив. До останніх днів живе в москві, працює на «мосфільмі».

25 листопада 1956р. помер у москві, де його і поховали. Це був перший знімальний день фільму «Поема про море».

Олександра Довженка називають українським Леонардо да Вінчі. Довженко був першовідкривачем жанру кіноповісті.

Довженко О. Зачарована Десна : кіноповість / О. Довженко. – Київ : Молодь, 1977. – 63 с.

У цій повісті український кінорежисер згадує своє дитинство й змальовує все з перспективи малого хлопчика: і побут, і родина, і односельці в гіперболізованих описах виглядають комічними. Та все це герой ніжно любить, тому навіть портрети п’яного батька чи прабабці, що кляне все навколо, виглядають радше по-доброму іронічними, ніж сатиричними. Олександр Довженко використовує в якості оповідача дитину, цей прийом пізніше використають у прозі Гарпер Лі й Емма Доног'ю – наївний і щирий наратор, якому не можеш не вірити. Стає особливо цікаво, коли Довженко починає мислити про релігію, знову ж, наповнюючи ці філософствування гумором і прямодушністю, на яку здатна лише дитина.

Віктор Домонтович (справжнє ім’я Віктор Платонович Петров (1894—1969)) – український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук.

Віктор Платонович Петров (Домонтович) – а науковець, який своїм доробком утвердив концепцію походження українського народу, літератор, який своїми творами викривав злочини більшовицько-сталінського режиму проти української інтелігенції, української культури, українського народу. Його вклад у порятунок від фізичного і повного знищення гітлерівцями цілого народу – караїмів – досі не оцінений повною мірою.

Народився 1894 року у Катеринославі (на цей час м. Дніпро). Студіював історико-філологічні дисципліни Київського університету. У міжвоєнний період опікувався Етнографічною комісією Національної академії наук України. З 1941 по 1942 рік видавав літературний журнал «Український засів». По закінченню Другої світової війни емігрував до Німеччини, де з 1947 по 1949 рік викладав етнографію в Українському науковому інституті (Мюнхен).

Загадкове зникнення Віктора Петрова в Мюнхені 18 квітня 1949 року та поява його у москві викликала чимало тверджень серед дослідників цього періоду щодо його причетності до німецької резидентури радянської розвідки. Працював в Інституті історії матеріальної культури (москва), згодом переїхав до Києва, де з 1956 року провадив наукову діяльність в Інституті археології. Постеміграційний відтин життєвого шляху Петров, відійшовши від написання художньої прози, публікував дослідницькі розвідки з етнології, філософії, фольклористики та ін. 

Домонтович В. Доктор Серафікус : [роман] / В. Домонтович / Поза межами болю / О. Турянський. – Харків : Фоліо, 2013. – 301 с. : тв.

Інтелектуальний роман про вченого-самітника, виписаний у настільки високому стилі, що автора порівнювали і з Францом Кафкою, і з Володимиром Набоковим. Він не просто займається глибинним психоаналізом героїв за лекалами фройдизму, а й звертається до літературних архетипів, про які ще неодноразово згадуватимуть у ХХ столітті. Протагоніст роману прагне до раціоналізації дійсності – і ця особливість, беззаперечно, помітно вирізняє «Доктора Серафікуса» на тлі всієї традиції фольклорно-містичних творів українських письменників ХІХ століття. Навіть кохання В. Домонтович вводить не заради сюжетних зворотів чи скандального еротизму (а тут ще й натяки на гомосексуальність), а заради повнішої характеристики психології героїв. «Доктор Серафікус» – це спроба вивести на позір не-маскулінного героя, внутрішньо відцентрованого й із обтяженою підсвідомістю.

АННА ГРУВЕР

ЇЇ порожні місця. Анна Грувер

Грувер Анна

Письменниця, поетка, есеїстка, перекладачка.

Народилась 1996 року в Донецьку, де жила до 17 років. Дебютний роман Анни Грувер «Її порожні місця» вийшов друком 2022 року у «Видавництві Старого Лева» вже під час повномасштабної війни Росії проти України і увійшов до списку найкращих книжок року за версією PEN Ukraine. Фрагмент другого роману «Нерухомість» вперше був анонсований у Vogue Ukraine восени 2023 року.

Лауреатка поетичної премії видавництва «Смолоскип» (2019, ІІІ премія), одна з переможців поетичного конкурсу Mega-Zin, реалізованого під час Festiwalu Miłosza (Краків, 2024). Авторка поетичної збірки «За вашим запитом нічого не знайдено» (2019). Вірші перекладалися англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, литовською, івритом та ін. мовами.

Перекладає з польської і на польську есеї і сучасну поезію (зокрема, вірші Богдана Задури, Анети Камінської, Аґати Яблонської, Пауліни Підзік, та ін.). З англійської переклала збірку оповідань Кеті Ферріс «хлопцідівчатка /boysgirls/» (2021).

Робить інтерв’ю з українськими письменниками і діячами культури, такими як Любов Якимчук, Остап Сливинський, Оксана Луцишина, Василь Махно, Ігор Козловський, Ірина Шувалова.

Брала участь у читаннях «Витіснене покоління» Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», у програмі Poetry DJ set на літературно-перекладацькому фестивалі Translatorium (2021), українсько-ізраїльських читаннях «Голоси України», читаннях Ukrainian Poetry in Translation Reading від PEN America і University of Pennsylvania, поетичних українсько-квебекських читаннях Lecture de poésie en direct de Ukraine et du Québec, дискусії і поетичних читаннях War in Ukraine: Gender & Poetry від Florida International University, Wolfsonian Public Humanities Lab і Center for Women’s and Gender Studies, «Української ночі поезіїї» на відкритті Міжнародного фестивалю Měsíc autorského čtení в Брно (2022) та ін. Учасниця письменницьких резиденцій Residenz für Schriftsteller*innen in der Stiftung Genshagen (Німеччина, 2022), Krakow Institute of Literature (Польща, 2023) і Writer in Residence of Kulturvermittlung Steiermark in Graz (Австрія, 2024). Як поетка і перекладачка, увійшла в список переможців конкурсу проєктів від European Festivals Fund for Emerging Artists – EFFEA (2024).

Разом із іншими поетками брала участь у зйомках документального фільму Vojna jedna báseň (режисер Філіп Ремунда, Чехія, 2023).

На початку повномасштабної війни у 2022 році була волонтеркою в шелтері в Дніпрі та пізніше в евакуйованому з Київщини до Львова інтернаті.

В 2023 році працювала координаторкою українського проєкту The Key of Understanding, асистенткою відділу освіти у Galicia Jewish Museum у Кракові, де займалася перекладами вцілілих свідків Голокосту, фотографіями і документами Другої світової війни, темою гетто, підлітковими і дитячими освітніми воркшопами.

Навчалась у Літературному інституті ім. Горького, звідки пішла за власним бажанням через російсько-українську війну. Вивчала юдаїку в Яґеллонському університеті.

Живе у Києві та Лодзі.

Грувер А. Її порожні місця / А. Грувер. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. – 584 с. : тв.

Роман Анни Грувер «Її порожні місця» з’явився в рік повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли увага читацького загалу в цілому була скерована на події, пов’язані з війною, а сам загал приходив до тями від дійсності, що шокувала, призвичаювався жити за нових обставин. У романі йдеться про теперішню російсько-українську війну (зокрема про захоплення Донецька у 2014-му), але цей наратив, хоч і містить важливі меседжі, не становить основну оповідну лінію тексту.

Анна і Сара – дві дівчинки з різних часів. Перша – сучасний підліток, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга – єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?

Ця книжка – про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті – про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були.

«Її порожні місця» – це роман про дорослішання, яке повʼязано із віднайденням (справжньої) памʼяті та становленням (глибокої) ідентичності, що повʼязані з єврейською родовою традицією; він реалізується у формі жіночого письма й охоплює тематичні лінії мистецтва, природи та війни.

Дорослішання – ця ідея закладена в самій сюжетній лінії, яка представляє головну героїню в часі тринадцяти-чотирнадцяти років (мабуть, найскладнішому періоді становлення особистості). Потім авторка робить екскурс у майбутнє й коротко зображує героїню у віці «за пʼятдесят», аби показати те, до чого та прийшла в процесі свого дорослішання; тобто зобразити її світоглядну зрілість. Що означає подорослішати для Анни? Це пережити отриману глибоку психосексуальну травму; відійти від характерних підліткових бунтів проти рідних зокрема й соціальних приписів загалом; навчитися розрізняти людей, з якими варто контактувати, а з якими ні; позбутися перепадів настрою та гармонізувати свій внутрішній світ; встановити продуктивні соціальні та творчі контакти із людьми навколо; зрештою, це стати собою, розкривши закладений від природи творчий потенціал. Тут можна пригадати Іммануїла Канта, який означував неповноліття як «неспроможність користатися власним розумом без керівництва когось іншого».

Наприкінці роману Анна постає як людина, яка власноруч вершить свою долю, сама ухвалює рішення щодо своєї життєвої дороги – її напряму та способів руху. Вона виходить на той рівень зрілості, де бути собою дорівнює бути особливою; і навпаки: бути особливою – це бути собою.

Памʼять – завдяки їй та в її просторі відбувається становлення особистості головної героїні. Подолати проблеми, з якими зіштовхнулася Анна, допомагає їй пам’ятання/пригадування. На сторінках роману пам’ять проявляється в різний спосіб та актуалізує різноманітний досвід. Авторка мистецьких колажів Сара Берг обирає музичні мотиви як пам’ять про свою загиблу в час Голокосту старшу сестру. Через містичне пригадування історія життя Сари стає частиною життя Анни й формує його. Також пам’ять постає в низці самопроявів: цілеспрямованого пригадування, мимовільного згадування, магічного ототожнення-явлення та містично-оніричного виринання. Ще є епізоди передбачення майбутнього, які можна вважати формами прояву пам’яті, скерованими в майбутнє. В одному з епізодів роману Анна говорить, що «пам’ять паралізує». Ідеться про травматичні події війни, прихід проросійських бойовиків в Донецьк, їхнє мародерство, нищення помешкання головної героїні, яке було для неї простором затишку та захисту.

А ось що вона каже про властивості своєї пам’яті: «Я дуже добре пам’ятаю, як це – коли все є музикою, коли вона звучить у кожній залізячці, у кожній стеблинці. Ще я пам’ятаю, як він трахав мене у нас вдома. У мене в кімнаті було овальне дзеркало, Шаша казав, його бабуся у вісімдесятих купила. Там ще було по краю алюмінієвий візерунок. І ось це я дуже добре пам’ятаю. Його спину в дзеркалі, коли він мене трахав, а квадратні корені не пам’ятаю, вибач».

Щодо насильства, то головна героїня виявляє характерну для таких випадків реакцію: через сильний стрес її увага зосереджується на віддалених деталях; вона «не бачить» себе в дзеркалі, і в такий спосіб її психіка намагається зменшити шок від того, що відбувається з нею (прояв психічного закону дисоціації). Важливі концепти та травматичний досвід пригадуються, натомість абстрактні математичні формули – ні.

Про єврейський родовий дух

Єврейська ідентичність є визначальною у формуванні особистості головної героїні. Анна Дерман (єврейка родом із Донецька) у процесі самоідентифікації орієнтується на життєвий шлях Сари Берг (єврейки із Вінниці). Містичний зв’язок між ними – а він неодноразово виникає на сторінках роману – можна сприймати як прояв єврейського родового духу. Ба більше – бачити його в контексті тих містичних одкровень, які є частиною єврейської сакральної історії, і які, зокрема, описані в Старому Завіті. У єврейській культурі існує поняття колективної ідентичності, яка постає на основі історичної пам’яті та духовної спадщини, і яка передається з покоління в покоління.

Анна не приховує свого єврейського походження, навпаки вона акцентує на ньому. Бабуся Анни звалася Клара Дерман. Її мати Марта недовгий час зустрічалася з якимось хлопцем (він був «ніхто»). Цей хлопець зробив Марту вагітною. Потім зник (і хіба раз з’явився перед дочкою, аби позичити в неї грошей на пляшку) – тобто батько не брав участі у вихованні дочки. Натомість обовʼязок виховання дівчини й формування її ідентичності беруть на себе мати та бабуся. Роман підтверджує важливість жіночої родової лінії в єврейській традиції.

Про жіночий наратив

Жіноче письмо широко представлене в тексті й постає наскільки виразно, настільки й відверто. Головна героїня є дівчиною-підлітком, і її становлення – коли в прихованій, а коли в явній й подекуди загостреній формах – відображає жіночі поведінкові властивості та світоглядні уявлення. І в цих властивостях та уявленнях визначальним є концепт тілесності. Будова тіла (худорлявість чи повнота), зовнішність (стиль вбрання та відсутність/наявність макіяжу з відповідним увиразненням особливостей обличчя), загальний психофізіологічний стан, що позначається на зовнішності (радісне чи втомлене обличчя) є першочерговими формами жіночої саморепрезентації.

Про шлях до справжності

«Її порожні місця» можна назвати романом про справжність, до якої приходять через мистецтво і в ньому ж її реалізовують. Свого часу Альбер Камю написав у своєму щоденнику: «Я можу сказати і зараз скажу, що важливим є бути людиною, просто. Ні, важливим є бути справжнім, і тоді все в це вписується – людяність і простота».

Про прихід війни

Війна – наратив про неї хоч і не є великим у романі, але несе відповідні ідейно-смислові акценти. Анна, її дідусь Шаша, вчитель музики Марк Георгійович, не сприймають захоплення влади в Донецьку озброєними проросійськими бойовиками. В основі цього несприйняття лежить не стільки чинник національно-політичних відмінностей, скільки виразний вододіл між простором культури та простором безкультурʼя.

Під час життя переселенкою у Вінниці, Анну час від часу тягне до рідного дому в Донецьку, але вона не хоче повертатися в простір так званої ДНР. Треба сказати, що персонажі роману по-різному сприймають війну. Знайомий Анни Микита, що мешкає в Донецьку, заявляє, що він – «пацифіст і не пристає ні на чий бік»; у його планах – десь «звалити вчитися на режисуру», бо «тут майбутнього нема». Цілком інакше сприймає війну син Майстра Захара вінничанин Клим, який у складі українських Збройних сил їде воювати на Донбас і зникає безвісти. У свій спосіб сприймає війну художниця Ксана. Її рецепція визначається гіпертрофованістю почуттів, егоцентризмом та зміщеннями бачення проблеми: «…дискурс війни мене втомив. Я занадто сильно переживаю такі речі. Спілкувалася з біженцем з Сомалі, а наступного ранку з ліжка не могла встати. Буквально. Так митець переживає, проживає чужий біль сильніше за людину, яка надає митцю інформацію». Війна також зʼявляється на життєвому шляху Сари й постає у вигляді Голокосту. І якщо Анна втрачає лише свій рідний дім, то Сара – батьків та сестру. Обидва випадки є красномовними свідченнями війни як організованого окремою державою колективного насильства.

Книга є в фонді нашої біблотеки!

ІРИНА АГАПЄЄВА

Письменниця Ірина Агапєєва, авторка гостросюжетних романів і художніх біографій. Народилася й виросла в Сімферополі, де закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого.

Володарка декількох міжнародних премій, учасниця Паризького книжкового ярмарку. Перша книжка «Річка спогадів» стала лауреатом Німецького літературного конкурсу в номінації «Дитячі книжки».

Роман «Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму» посів перше місце на німецькому міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книжка року» в номінації «Гостросюжетна проза». В 2018 році книжка увійшла до довгих списків Книги року BBC.

Також авторка отримала відзнаку «Письменник року» на всеукраїнському конкурсі KS Motivation за популяризацію ідей свободи та гендерної рівності.

Агапєєва І. Жіноче щастя : роман / І. Агапєєва. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. – 272 с. Пропонована вашій увазі книга «Жіноче щастя» популярної української письменниці – це нетиповий любовний роман, в якому переплелися містика та детективна історія.

Сюжет книги розгортається навколо Елізи – сучасної молодиці, яка вирішує змінити життя раз і назавжди. У неї був заможний чоловік, все необхідне та навіть більше, проте її душа була заручницею задушливої розкоші та суєти. Еліза відчувала, що справжнє щастя десь поза цією кліткою. Вона ризикує віддати своє серце справжнім емоціям та відкритим можливостям, крокуючи в невідоме, де кожен день приносить щось нове, а кожен вибір визначатиметься лише її власним бажанням. Так вона облишила перейматися дрібницями, нервуватися через невизначеність, сумувати за нездійсненним, бажати неможливого, але зворотною гранню стало невміння радіти власним досягненням, захоплюватися прекрасним, тремтіти від збудження.

У що може вилитися знайомство з чоловіком, про якого вона майже нічого не знає, але так тяжіє, ви дізнаєтеся на сторінках цієї книги.

Наскрізною ниткою крізь весь твір проходить роздум про поняття «жіноче щастя», визначення якого суспільство у всі часи прагнуло нав’язати та піднести вище індивідуальної точки зору.

Описані життєві ситуації та реалістичні герої Ірини Агапєєвої знайдуть відгук серед поціновувачів любовних романів, які не відпускають від першої до останньої сторінки.

Агапєєва І. Остров'янка. Ціна мрії / І. Агапєєва. – Київ : [Кириченко], 2021. – 288 с. Сюжет, на перший погляд, не новий. Хто не знає Робінзона Крузо? Та відмінність «Остров’янки» в тому, що на острові опиняється жінка, і цим оригінальність роману не обмежується. Тут паралельно проходять дві лінії: самотність і свобода. Через призму авантюрного роману ненав’язливо розглядаються філософські поняття, які хвилюють людину відтоді, як вона навчилася мислити. Самотність і її наслідок – здичавіння. Щоб відтінити цю тему, у роман вводиться таємничий дикий чоловік. Чи здичавіє так само наша героїня? Чи може людина зберегти себе, свою особистість у таких обставинах? Інша проблема життя на безлюдному острові – свобода. Здавалося б, у твоїх володіннях цілий острів, одначе ти не можеш його залишити з власної волі. Скільки ж простору потрібно маленькій людині, щоб почуватися вільною? Острів – в’язниця. Цілий світ – в’язниця, якщо ти обмежений у можливості приймати рішення.

Агапєєва І. Троянди за колючкою : сповідь про жіночу тюрму : роман / І. Агапєєва. – Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2018. – 240 с. Досвід жінок у місцях позбавлення волі – це досвід заборонений, табуйований, «ганебний», про який не можна говорити взагалі. Навіть оповити сумнівним ореолом «блатної романтики», як досвід чоловічий, не виходить. Жінки, що побували «за колючкою» для більшості обивателів – навік тавровані, і не важливо як вони там опинилася, за що, що вони там пережили – «зечки» і все. Важлива книжка для тих, хто хоче бачити без призми стереотипів, вийшла у письменниці Ірини Агапєєвої, яка розповідає про власний досвід. Сумно, що народне прислівя, яке застерігає нас вважати себе навік невразливими від злиденності та увязнення, все ще не пішло в забуття. В нашій країні все ще можливо втратити свій соціальний статус і закріплені за ним привілеї «одного чудового дня». Для Ірини та її брата, звичайних, зовсім молодих симферопольців, цей день, точніше, вечір, настав, коли якісь невідомі чоловіки напали на хлопця на вулиці, а дівчина спробувала його захистити. Про те, що ті нападники були працівниками міліції в штатському і що вони помилилися, переплутали Ірину та брата з тими, кого насправді шукали, молоді люди дізнаються згодом. І це ніяк не полегшить їхньої долі. Вони вийдуть на волю по амністії та лише через рік. Але ті, хто порушував і допускав порушення елементарних прав людини у місцях позбавлення волі, – вони там і досі працюють. Ті самі люди, які повинні охороняти законність.

КНИГИ, ЩО НАДИХАЮТЬ

Добірка для тих, хто пише, шукає та надихається

Тут зібрані для вас книги, де можна отримати допомогу при написанні романів, статей для журналів, художніх творів на конкурс, поем, оповідань чи віршів, взяти її від тих, хто має досвід з письмом і готовий ним ділитися.

«Комунікація від нуля. Есеї для Мані» Марія Титаренко

Як можна догадатися з назви книги – вона про комунікацію. Але комунікація дуже широке поняття. Про це нам і розповідає авторка. Розповідає в дуже особливий спосіб.

Нас, дорослих, вчить комунікувати Маня – донька авторки. Саме від неї, у її спосіб, ми дізнаємося про тексти, контексти, гру слів та сенсів.

Ця книга – ключ до хороших текстів. Марія Титаренко викладачка, тому на момент ми станемо її студентами, де у затишній авдиторії вправлятимемося у письмі, будемо вести щоденник брехні, розповідатимемо про себе, поки говорить сірник, описуватимемо звуки чайника та запахи парфумів. А окрім цього, черпатимемо багато інформації й історій про книги, письменників, художників, науковців. Книга мастрід і мастхев, якщо ж ви невідворотно вирішили писати.

Гілберт Е. Їсти, молитися, кохати : [роман] / Е. Гілберт ; з англ. пер. Я. Винницька. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 416 с.

Багато з нас почали знайомство з творчістю Елізабет Ґілберт саме з книжки «Їсти, молитися, кохати». Для багатьох вона стала однією з найважливіших книг на полиці, куди можна повертатися і повертати собі віру в себе, любов до світу і людей, яка занурює у подорожі й культури. Проте ті, хто мають справу з письмом, твердо можуть казати, що у книзі також знайдеться чимало ідей, лайфгаків, порад щодо того, як зробити власний текст кращим, якіснішим та легким.

Авторка занурює нас, своїх читачів, власне, у процес написання книги. Якщо поглянути глибше, то окрім захопливої подорожі Елізабет, з усіма її пригодами, людьми, культурами, можна багато чого почерпнути для своїх текстів. Наприклад, образність й мову подорожнього щоденника, зрозуміти ритміку тексту та побудову композиції. Захотілося ще раз перечитати книгу? Гайда!

Гемінґвей Е. Свято, яке завжди з тобою / Е. Гемінґвей ; з англ. пер. Г. Яновська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. – 176 с.

Книга, яка може бути завжди з вами, особливо, якщо ви любите глибше зануритися у чиєсь життя і якщо ви любите писати. Бо таки-так, окрім того, що Гем багато розповідає про своє життя, книга буде корисною для тих, хто починає свій шлях у письменстві. Автобіографічні історії завжди мають особливий влив на читачів. І навіть якщо ви ще не готові писати свою автобіографію, у книзі можна знайти багато прикладів, як описувати своїх персонажів і як створювати оцю подієвість та лаконічність, яку ми так любимо в Гемінґвеєві.

Ну і книга приклад того, як вести щоденники, бо раптом через декілька років ви захочете видати свій окремою книгою. Саме такі книги як «Свято, яке завжди з тобою» вчать нас робити текст цікавим й без нагромадження непотрібних деталей, вчить вибирати важливе й опускати все, що лише стоятиме на заваді до хорошого тесту, а значить і до своїх читачів.

Кінг Стівен. Про письменство : мемуари про ремесло / С. Кінг ; [пер. з англ. Д. Шостака]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 272 с.

Ось ще одна автобіографічна книга. Але коли у «Свято, яке завжди з тобою» Гемінґвей весь у собі й своєму світі, то Стівен Кінг переходить межу, проламує четверту стіну і певним чином вступає у розмову з читачем або ж стає його порадником. У першій частині Кінг щедро ділиться особистими історіями з життя, з гумором переказує історії, розповідає про свою творчість. Тобто перша частина про те, як Стівен Кінг став Стівеном Кінгом. Друга ж про те, як стати Стівеном Кінгом (читай – як стати письменником чи письменницею). Це поради для молодих людей, які вирішили писати, зрозуміли, що це їхнє покликання, і вороття назад немає. І хоча вороття дійсно немає, так є поради від самого Стівена Кінга. А хто не хоче зробити свій текст трохи цікавішим.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КНИГОЛЮБІВ

Що це за подія?

9 серпня бібліофіли всього світу об’єднуються у святкуванні Всесвітнього дня книголюбів (Book Lovers Day). Якщо ви читаєте книги у електронному вигляді з такою ж жагою, як паперовий її варіант, то ви сміливо можете приєднуватися до святкування. Хоча книга у нашому традиційному розумінні – тоненькі сторінки, що пахнуть друкарською фарбою, та тверда обкладинка – завжди була і буде залишатися предметом поклоніння книголюбів. Сьогодні це не просто папір, який містить певний текст, а й цінний артефакт. Всесвітній день книголюбів – це ще одне свято книги, слова, та магії читання.

Як виникла ідея відзначати Всесвітній день книголюбів?

Як і багато інших свят Всесвітній день книголюбів було спочатку запроваджено як неофіційне американське свято День книголюбів (Book Lovers Day), згодом зацікавленість до нього зросла у всьому світі.

Варто сказати, що перед тим як потрапити на прилавки книгарень, а потім до наших рук, книга пройшла величезний шлях становлення та розвитку. Надписи на камені змінилися історіями на сувоях і багато століть пройшло до тих часів, коли книга з’явилася у тому вигляді, в якому знаємо її ми з вами.

Стародавній світ

В часи Давнього Єгипту для записів почали використовувати папірус. Папірус – це своєрідний папір, виготовлений зі стебел рослини, що також називалася папірусом. Одними з перших документів, які було зафіксовано в історії людства, стали бухгалтерські записи царя 5-ї династії Нефериркара Какаї. Ці сувої були написані понад 2300 років до нашої ери. В сувої папіруси згортували для того, щоб їх було зручніше зберігати та читати. Для цього попередньо декілька аркушів (папірусів) склеювали між собою. Пізніше подібні сувої були поширені в Стародавніх Греції та Римі. По-грецьки папірус називався «бібліон», а книга «бібліос», тому що саме через портове містечко Бібліос папірус перевозили до Греції.

У Стародавньому Римі книга зазнала стрімкого розвитку. Тут було чимало папірусних фабрик, і хоча сувої писалися руками, книжкова справа тут процвітала. При імператорських дворах були величезні бібліотеки, що містили десятки тисяч сувоїв. Книгарні функціонували не тільки у великих містах, але й в найвіддаленіших куточках держави. У великих книгарнях працювали так звані скорописці, які допомагали авторам писати та видавати їхні книги.

Римські сувої – склеєні між собою аркуші папірусу, нагорнутого на палку. У верхній частині розміщували ярлик, на якому вказувалася назва книги. Книга у той час була результатом чималої ручної праці, тому для її збереження використовували шкіряні футляри.

Рукописи на пергаменті

Після розвалу Римської Імперії у 5 столітті нашої ери, її культурний вплив на навколишні держави значно зменшився. У часи середньовіччя в Західній частині Римської імперії були поширені рукописи, написані вже не на папірусі, а на пергаменті. Вони зберігалися в монастирях.

До того як з’явився перший друкарський станок, розмноження книг здійснювалось шляхом ручного перепису. Це робили книги вартісними та рідкісними. Писці були різними. Одні у великих кількостях переписували популярні записи. Інші – каліграфи – працювали над дорогими та важливими рукописами. Також були коректори та рубрикатори. Перші порівнювали переписану книгу з оригіналом, другі розмальовували перші букви заголовків.

В 17 столітті в ірландських монастирях було введено традицію робити відступи між словами. Це зробило читання легшим та простішим. Проте остаточно цей підхід був прийнятий у 17 столітті.

Середньовічні книги вже відрізнялися від стародавніх сувоїв. Замість звиклого папірусу починає використовуватися пергамент та спеціально оброблена шкіра теляти. Проте пергамент вже не згортували в сувої, його листки з’єднували в томи, що зовні нагадують сучасну книгу. Обкладинки робили з деревини та покривали шкірою. Такі книги були надзвичайно дорогими, каліграфічно написаний та красиво розмальований Псалтир міг коштувати цілий статок.

Написані на папері

У 17 столітті, коли почалися з’являтися університети, книги почали користуватися неабиякою популярністю. Щоб пришвидшити процес перепису залучали декількох писців, які переписували різні сторінки однієї книги. У такий спосіб переписувалися релігійні та нерелігійні видання.

З появою паперу книги у Європі значно подешевшали. У той самий час різко підвищився інтелектуальний рівень людей, що було зумовлено як хрестовими походами, так і розвитком вищої освіти. Водночас стрімкого розвитку набула така галузь як торгівля книгами.

Ксилографія та перший друкарський станок

Першим друкованим виданням в світі вважається книга, надрукована шляхом ксилографії в Кореї у 751 році. На території Європи цей метод почали використовувати лише у 14 столітті. Для створення книги спочатку вирізали дерев’яну форму з зображенням сторінки, потім змочували її чорнилами та відбивали на папері. Таким чином виходило швидко зробити багато копій однієї книги. Метод ксилографії почав широко застосовуватися у друці зображень та гральних карт. Однак друк книги потребував чималих зусиль, оскільки для кожної сторінки треба було вирізати нову форму. Окрім того, досить скоро дерев’яна різьба ставала непридатною для подальшого друку.

В 1045 році в Китаї було розроблено розбірну матрицю з кераміки для друку книг. Виглядало це наступним чином – до неглибокого піддону наливали розплавлений віск, на який складали ієрогліфи. З допомогою рівної дощечки символи вирівнювались, після повного застигання воску матрицю можна було використовувати для друку.

На піку розвитку

Стрімкий злет популярності книги стався у 18 столітті. Люди середнього статку купували дорогі енциклопедії, навчальну та художню книгу. На початку 19-го століття було винайдено ротаційну машину, яка дозволяла набирати понад 10 тисяч аркушів за годину. Тоді ж виявилася тенденція до збагачення книготорговців, книговидавців та авторів книг. Також книговидавці сприяли тому, щоб якомога більше знизити ціну на хорошу книгу, щоб навіть людина з невеликим достатком могла утримувати вдома цілу бібліотеку. У середині 20 століття у Європі щорічно з друку виходило по 200 тис. назв книг. Сьогодні у світі налічується понад 120 млн. найменувань книг.

Як відзначати Всесвітній день книголюбів?

Цього дня у книгарнях, бібліотеках та освітніх закладах проводяться різноманітні конкурси та акції. Юним читачам розповідають про виникнення та розвиток книги, представляють цікаві видання, влаштовують зустрічі з авторами бестселерів. Також це свято можна відзначити наодинці з своїм паперовим другом. Тому ховаємо свої смартфони, дістаємо хорошу книгу та читаємо. Якщо такої не знайшлося на ваших полицях, то мерщій до бібліотеки чи книгарні.

Ще одна можливість знайти хорошу книгу, а заодно і залучити до акції читання своїх друзів, обмінятися книгами. Ще одна хороша ідея – створити клуб читачів, де б поціновувачі книги могли б збиратися разом та читати у колі однодумців.

ДИТЯЧІ КНИГИ

Захопливі та кумедні: добірка дитячих книг

Що найчастіше викликає у вашої дитини заразливий сміх? Можливо, наступного разу це буде весела книжка. Адже ніщо так не заохочує до читання, ніж кумедні дитячі історії з пригодами й секретами, які хочеться пошвидше розгадати.

У цій статті зібрані такі забавні книжки для дітей дошкільного та шкільного віку. Є тут як окремі книги, так і серії, а ще яскраві комікси з цікавими сюжетами.

«Анна Кадабра. Клуб повного місяця», Педро Маньяс. Чарівну історію Анни Кадабри варто прочитати усім, хто любить розповіді про відьом та їхні секрети. Ви знали, що не всі відьми лихі? Ось, дівчинка Анна разом зі своїми батьками переїжджає до старезного містечка Місяцевілля. Вона не вірить у чаклунство, проте атмосфера нового місця її неабияк вражає. Місяцевілль оточений лісом, ще й ховає чимало таємниць! Крім того, за Анною всюди слідує кіт. Може, це кіт-фамiльяр, що кожна відьма має в домі?… Стривайте-но, а якщо Анна й сама вiдьма?

Серія «Школа монстрів», Саллі Ріппін. Письменницю Саллі Ріппін обожнюють маленькі австралійські читачі. Тепер її книжки серії «Школа монстрів» можна читати й в українському перекладі. Маленькі монстрики, як і звичайні дітки, ходять до школи. Там з ними трапляються абсолютно різні кумедні випадки. Спостерігати, як ці симпатичні герої знаходять вихід із непростих для себе ситуацій – величезне задоволення.

Видання про пригоди маленьких монстрів двомовні, можна читати історії українською або англійською мовами:

«Школа монстрів. Про Мері та кошлатого Сема».

«Школа монстрів. Про довгоніжку Піта та близнят-монстренят».

«Ойко з планети Танехай. Кумедна книжка про хорошу поведінку», Ютта Тімм, Урзель Шеффлер. Одного вечора за вікном нашого головного героя, хлопчика Луки, з’явився справжній прибулець! Хлопчик відразу заприятелював з цим милим монстриком – Ойком, жителем планети Танехай. От тільки у них відразу ж виникло чимало клопотів, бо Ойко ще той нечупара. Тому Лука навчатиме його навичкам, які обов’язково стануть у пригоді кожному.

Хлопчик пояснить, як ми тут на Землі поводимося, що і як їмо, чим чистимо зуби і ще багато корисних речей. Монстрик, звісно, дуже постарається запам’ятати всі земні правила. Але й без смішних і курйозних ситуацій герої не обійдуться, тому під час читання готуйтеся багато реготати разом з дитиною.

«Флечер. Примари геть-шкереберть!», Антьє Ціллат. Серед найзахопливіших книжок для дітей особливе місце займають історії з секретами. Ми, дорослі, й самі не можемо відірватися від детективних історій, а що вже говорити про допитливу малечу! Тому радимо познайомити дитину з книжками про пригоди Флечера, дитячої письменниці та навчальної консультантки Антьє Ціллат. Флечер не простий скунс, а відомий кмітливий детектив, якому під силу «рознюхати» будь-який злочин. У книжці «Примари геть-шкереберть!» наш герой вирішує трохи відпочити від роботи й насамперед гарненько виспатися. Він тимчасово залишає свій чудовий міський будинок, щоб насолодитися атмосферою тиші у віддаленому замку. Проте посеред ночі розуміє, що не сам у будівлі: тут оселилися примари. Часу відпочивати немає, слід братися за нове розслідування!

Інші книжки про детектива Флечера:

«Флечер. Ніс-інформатор і смердогармата».

«Флечер. Учителі й мучителі».

«Флечер. Брехуни, гайда сюди!».

«Шарлок. Підпільна торгівля», Себастьян Перез. Шарлок не просто кіт, він проводить карколомні розслідування, за якими дитина буде стежити до останньої сторінки. Місце дії – похмурий Нью-Йорк 1917 року, тут між бандами «Кицюччіні» та «Скажені пси» знову загострюються відносини. Клаповухий Ед звинувачує котів у отруєнні членів своєї ватаги! Шарлоку доведеться взяти ситуацію в свої руки, щоб примирити невгамовних жителів міста.

Читайте цю історію та її продовження – «Зниклі миші».

«Пунько-дракончик-дупорепчик», Кай Люфтнер. Кайф Лютнер написав чимало культових віршів і пісень. Тепер ваш малюк зможе добряче розважитися й посміятися з його книжкою «Пунько-дракончик-дупорепчик». І пороздивлятися крутезні ілюстрації художниці Вібке Рауерс. Пунько не схожий на інших дракончиків, бо не вміє плюватись вогнем. Ну що ж, зате в нього є інші вміння, які вас здивують.

«Він полум’ям дихнути хоче –

Шаріє, пнеться і крекоче…

Та димом пирхне лиш на мить,

Аж раптом ПЕРДЬ як прогримить!»

Можна втішити дракончика тим, що бути не таким як всі – це не страшно, особливо коли знаходиш подругу-курочку, яка також відрізняється від своїх знайомих. Щоб прочитати більше віршиків про незвичайних друзів, замовляйте це яскраве видання.

Серія «День з жирафеням Тедом». Веселі і барвисті історії серії «День з жирафеням Тедом» розважають малюків, адже їм цікаво робити свої повсякденні справи, повторюючи за милим героєм. Це розвиваючі, невеликі за обсягом книжки для дітей, які навчаються базовим вмінням.

Книги серії:

«Пограймо. День з жирафеням Тедом».

«Час обідати. День з жирафеням Тедом».

«Роби як я. Приймаємо ванну. День з жирафеням Тедом».

«Лис і його нові друзі», Тібо Прюнь

Герой цієї казки, рудий Лис, плануючи з’їсти мишку-полівку, знаходить друга, з яким можна побалакати й поділитися життєвими історіями. А пізніше його задум заманити «смачних» курочок в пастку, перетворився на зібрання веселого ко-ко-ко-товариства, що не лише розважає, а й допомагає у скрутні часи.

Таке видання ідеально підходить на подарунок дитині, книжки Тібо Прюня не тільки дарують радість читання, але й розвивають естетичний смак і пробуджують уяву. Яскраві, кумедні ілюстрації гармонійно поєднуються з текстами, створюючи казкову атмосферу, яка надихає дітей на самостійне читання.