СЕРГІЙ РУБНІКОВИЧ

Автори-військові: Сергій Рубнікович

Сергій Рубнікович – учасник антології мілітарної поезії #ФРОНТМЕНИ. Воїн і поет наділений винятковим поєднанням щирого чуття справедливості та гострої самоіронії.

Сергій Рубнікович – автор збірки «Згустки», у 2020-му році переміг у конкурсі «Гайвороння». До повномасштабного вторгнення був координатором поетичних вечорів від літературної спільноти молодих авторів «ЛітСтейдж».

Сергій родом із Кіровоградської області. Навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а згодом шість років викладав українську мову та літературу в сільській школі на Кіровоградщині. Під час пандемії коронавірусу повернувся до Києва – саме тут його й застало повномасштабне вторгнення.

У 2022-му долучився до Сил територіальної оборони України й з того часу служить у 112-й окремій бригаді.

«Ми живемо в надзвичайно практичні часи, і все вимірюється твоєю здатністю адаптуватися та безпосередньо впливати на ситуацію тут і зараз.

Час на поезію в мене ще буде, сподіваюся. Колись я зможу посидіти, пописати мемуари, порозмірковувати про вічне, поїздити по резиденціях за кордоном із презентаціями. Але зараз мені не до літератури»

Рубнікович С. Згустки : [вірші] / С. Рубнікович. ‒ Київ : Саміт‒Книга, 2021. ‒ 120 с.

В збірці «Згустки» тексти, поєднує характерний голос – ламаний ритм, неточні рими та насиченість метафорами. Загалом усе, про що пише автор, подано через таку калейдоскопічну оптику – і ледве помітні повсякденні події (наприклад, настання нового дня), і легендарні, епічні історії. Перші завдяки цьому дорівнюються за силою потрясіння до непересічних романтичних пригод, а другі, навпаки, набувають об’єму та реальності.

Ці добре знайомі сюжети – давньогрецькі міфи, які приємно впізнавати, напівлегендарні історії давньоруських князів, атмосферні фантазії на героїчну тематику – часто обертаються довкола смерті: індивіда, війська, племені, людства; адже, зрештою, хіба може бути серйозніший суперник для героя – як міфічного, так і романтичного? У результаті отримуємо вишукані, заколисливі казки про минувшину, що нагадують епічні саги та протяжні героїчні пісні, населені кочовими племенами, язичницькими богами, кротами, які живуть у черепах мерців, та алегоричними хтонічними зміями, що народжуються з утроби землі-матері.

Інколи здається, що письмо – спосіб для автора сховатися від жаху реального світу, оточити себе муром, щільною кладкою образів – хоч подекуди поет і визнає, що абстрактні конструкти не обов’язково збігаються з дійсністю: «миру птахи класти хотіли на наші гидкі каліцтва». Усе, що він зображує, постає двічі: реальний світ дублюється світом слів, оповіді про реальність; інколи навіть виявляється, що цей словесний усесвіт тривкіший за матеріальний:

як і слова сказані другу ворогу

пил як і ці сказані зараз мною

єдине що є — можливість посеред бою

продати їх дорого

єдине що буде — тінь від холодних літер

у яких житимуть душі ваші розбиті

навіть коли чашу ту буде випито

а твою краплю в бороду бог витер

А проте це аж ніяк не означає, що мовленнєва дійсність є для Рубніковича острівцем спокою. Перед нашими очима – оголене «серце поета в якім ятриться ніж / мови», і потрібні сили, аби місити цю словесну магму. Зусилля вимагаються і від читача: попри те, що ці вірші мають ритм і рими, вони не даються так просто, цей ритм потрібно ще приборкати, а рими – почути: цей віршовий простір пливкий, як болото, і треба бути уважним, щоб пройти ним, зрозумівши суть і не втонувши в словесному плетиві.

Загалом упродовж усієї збірки Рубнікович показує себе як автор, який уміє вибудувати драматургію вірша. Читаючи, цікаво спостерігати, як кожна думка чи історія визріває в нагромадженні образів, а тоді виливається в ефектну, часом афористичну кінцівку. Це, разом із добре опанованою формою, робить цю нехай і дебютну збірку цілісною та зрілою. Якщо вам до вподоби логічно виведені й водночас метафорично зашифровані сюжети та жирні крапки, після яких хочеться перечитати весь вірш спочатку, – «Згустки» принесуть вам як естетичну насолоду, так і приємне почуття завершеності.

«Джмелі»

єдиний порядок між цих божевіль

точки на кратах і цифри у звітах

та високо десь пролітає джміль

все сподіваєшся що не помітить

все сподіваєшся що промине

ляже далеко і без розриву

присудок в речення називне

без метафорики наративом

віриш – не злущиться жодне з гасел

з мудрих футболок в державне свято

любити цю грішну країну зараз

значить любити кожну посадку

і поки зневіра розкришує зуби

об травми які не цікавлять нікого

ти захищаєш усіх кого любиш

в першу чергу від себе самого

бо мрії сьогодні такі малі

що навіть здається нічого й не важать

та високо десь гудуть джелі

віриш що наші

віриш що наші