КНИГИ ПРО ІНАКШІСТЬ

Бути несхожим : книги про інакшість

В книжках часто зачаровуємося людьми, від котрих у реальному житті нас відокремлює ефемерна позначка «здоровий глузд». Вони – інакші, спокусливо чи тривожно. Диваки, оригінали, ексцентрики, чудили. Все просто: про них цікаво читати. А бути не схожим на інших – то завжди в тренді.

По ходу нас чомусь ще навчатимуть – із різним ступенем нав’язливості. Бо бути несхожим на інших – то завжди непросто. Дивакуватість героїв, як ексцентричність реальних людей, – це свідчення такого собі надлишкового досвіду. Вони роблять щось, чого ми собі дозволити не можемо. Вони думають якось так, як ми собі не вміємо. І ми читаємо про них. Бо все просто: потребуємо якихось інструкцій, як жити поруч з тими, хто не дуже і хоче бути «нами».

Культура активно повторює, що всі її історії – про унікальних індивідів, якими захоплюється публіка. Насправді ж інакшість часто супроводжує булінг, що породжує страх вирізнятися в натовпі.

Войтенко О. Незручні. Відчайдушні. Виродки : [повість] / О. Войтенко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. – 288 с. : тв.

У «Незручних. Відчайдушних. Виродках» історія подається нестандартно – через уривки 13 щоденників – 13 розповідей, 13 різних поглядів учнів та вчителів приморської мистецької школи. Це книга передусім для підлітків і про підлітків, але водночас і для всіх, хто хоче зрозуміти, як часом почуваються ті, хто дорослішає у світі, що не завжди готовий їх прийняти. Вона підіймає теми толерантності, «інакшості», підліткового кохання, батьківства та ще безліч інших гострих і актуальних питань.

Маленьке приморське містечко, в якому розгортаються події, можна сприймати як метафору традиційного, консервативного суспільства. Його мешканці не розуміють учнів арттерапевтичної школи, сприймаючи їх як «виродків» і небезпечних бунтівників. Хтось із них постійно в навушниках, пише музику і міксує треки; хтось із камерою в руках, за якою ніколи не видно обличчя; хтось створює та публікує комікси. Вони малюють не лише в зошитах, а й на стінах, мають купу пірсингів, рожеве волосся чи дреди.

Звісно ж, такі підлітки лякають жителів міста. Будь-яка форма протесту чи самовираження викликає агресію, а влада прагне позбутися всього, що порушує комфортний порядок речей. Єдиним місцем, де підлітки можуть бути собою, стає школа – простір, де їх не засуджують за «незручність». Директор роками підбирав учнів, які не знайшли свого місця у звичайних навчальних закладах: дітей із розладами аутистичного спектра, аутсайдерів, диваків, складних підлітків з інтернатів, інших шкіл чи міст. Це єдина школа, яка має команду тьюторів, гуртожиток і свою територію. Тут можна замість алгебри обрати історію мистецтв, а кількість мистецьких дисциплін, які вивчають учні, сягає двадцяти чотирьох.

Один із головних меседжів книги – бути собою, говорити вільно, творити та жити так, як хочеться. Не боятися проявляти власне «я». Здавалося б, ці істини лежать на поверхні, але чому ми так часто про них забуваємо?

Старк У. Диваки і зануди : пер. зі швед. / У. Старк ; [пер. Г. Кирпа]. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – 160 с. : тв

У «Диваках і занудах» Ульфа Старка світ поділений надвоє – на диваків і зануд (очевидно). Одні роблять життя цікавим, інші – зручним. Симоні жити цікаво: її родина – суцільні диваки. Дід втікає з лікарні, взувши жіночі чобітки на підборах; мати примудряється при переїзді забути в порожній квартирі собаку, вітчим прогуляється гостинною у сукні зі шлейфом. А ким є сама Симона – дивачкою чи занудою, – ще треба визначитися. Обставини цьому процесу сприяють по всьому.

Симона переходить до нової школи, де її випадково сприймають за хлопця. Вона вирішує підтримати гру. З’являються нові проблеми: як завести друзів-хлопаків, як при цьому в одного з них не закохатися, як відв’язатися від спраглої поцілунків однокласниці. Натомість ті «трансгендерні біди» відволікають дівча від справжніх проблем: як пасивно спостерігати помирання дідуся, як ужитися з вітчимом, як навчитися говорити до матері так, щоб та нарешті почула.

Іздрик Ю. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – [Чернівці] : Meridian Czernowitz, 2016. – 144 с.

«SUMMA» – книжкова версія спільного (у задумі – мультимедійного) проекту письменника Юрія Іздрика та журналістки Євгенії Нестерович. Спроба долучитися до синкретично-синтетичної «теорії всього» мала на меті, серед іншого, створення своєрідного довідника «для тих, хто випадково потрапив на цю планету». «SUMMA» і є цим довідником, а також конспектом усього проекту.

Як ви відреагуєте, коли людина, не жартуючи, говоритиме: «Я – Бог»? А от після подібних заяв Юрія Іздрика його розсудлива співрозмовниця Євгенія Нестерович уточнює: «Як добре, що все, що ти говориш, не матеріалізується одразу». «Summa», яку ті вдвох написали, складається з їхніх реальних розмов про напрочуд важливі речі – про любов, про пізнання, про страхи, про людське тіло, що насолоджується і страждає, про гроші, про досвіди, набуті у різні способи, містичні переважно. Коротше: про те, як знаходить відповіді людина, яка більше не має питань.

Ці бесіди супроводжує довідник «для тих, хто випадково потрапив на цю планету». Тут теж про всі нагальні речі – психоактиви, втілення, оргазм, т.і. цікаве. В цих словничках твориться Ідеальний Чужинець, котрому так довго пояснюють очевидне, що нічого очевидного просто не залишається. Думаєте, це оригінали-автори з інших планет завітали? – Е ні! На цій планеті героям-розповідачам «Summa» здебільшого затишно. Інопланетянами тут випаде стати нам, читачам. Вони знаються на маніпуляціях, ці двоє. А нам доведеться все накопичувати і накопичувати питання… От що робити, якщо кожен із нас, і дійсно, є Богом?

Малярчук Т. MOX NOX : / Т. Малярчук. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – 120 с. : тв.

У руїнах старих міст живуть птеропуси. Це схожі на кажанів створіння, що залишилися після кінця світу – коли всі люди зникли, покинувши свої домівки. Вони створили свою майже утопію, в якій є місце для мрій про утопію справжню, серед манґрових лісів у вічному літі. А поки вони сплять удень і літають вночі в пошуках фруктів від однієї теплої пори року до іншої.

Маленька Тереза ставить забагато запитань, підважуючи мрії про ідеальні далекі краї та знайомлячись з миш-пергачами, яких близькі та знайомі вважають відлюдькуватими виродками. Звісно, у пошуках відповідей запитання дівчини неодноразово викликатимуть роздратування. Їй доведеться долати страх бути інакшою, щоби дружити з чужинцем та стати справжньою лідеркою.

Штайнгьофель А. Середина світу : пер з нім. / А. Штайнгьофель ; [пер. І. Загладько]. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 432 с. : тв.

Герою Андреаса Штайнгьофеля обирати, чи бути унікумом, не доводиться. Він ЛГБТ-підліток, народжений неповнолітньою матір’ю-одиначкою, який живе у затхлому містечку. Але ж і компанія у нього нівроку! Матуся – прогресивна сексуально розкута, приймає психологічні особливості сина, але, скажімо, відправляє його на пластику, щоб не був, бач, капловухим. Сестра – анорексичка, поночі втікає кудись з дому, розмовляє з рослинами. Старші подруги-подружжя, котрі ніколи не брешуть (зживися з такими, спробуй). Подруга-ровесниця – заповзята фантазерка. Коханець-клептоман. Міська божевільна. І навколо – мешканці містечка, «маленькі люди», котрі відверто побоюються Філа і його родину. Але ж і ті диваки мимоволі живляться власним відчуттям «винятковості й неповторності»... Потужний роман про дорослішання.

Своїм ексцентрикам Штайнгьофель не потакає. Здаєшся собі надзвичайним? – Намарне ця твоя втіха. Всім подобається відрізнятися від всіх. Хіба що на позір примаришся комусь трохи божевільним і по всьому. Вирішив не вирізнятися з загалу? – Ти уже визнав свій досвід як біль. Такі компроміси свідчать, що людина або не усвідомлює безповоротності свого рішення, або її травма настільки сильна, що вже просто байдуже. Невигідний по любому розклад. Його Філ, котрий нам цю історію розкаже, на собі і перевірить.

Джордано П. Самотність простих чисел : [роман] / П. Джордано ; з італ. пер. А. Маслюх. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 320 с. : тв.

Два психози, котрі збігаються, що це? Правильно, шалене кохання… Аліче і Матія з «Самотності простих чисел» Паоло Джордано – заморочені відчайдушно самотні фрікі. Вона відмовляється їсти, він шрамує себе. Обидва мають підґрунтя для таких дій: юнак відчуває себе винним у смерті сестри, дівчина намагається зжитися з тим, що розчарувала батьків. І справа не в тому, що – винен і розчарувала, так і є. І що їхні батьки успішно вмовляють один одного: перестань ставитися до нашої дитини, наче вона нормальна. Вони зустрічаються, коли їм по п'ятнадцять і повільно рухаються назустріч, щоб зрозуміти: вони люблять один одного за власну, почасти культивовану ними самими неординарність… Ні, казки з гепі-ендом не буде. У математика Матія є теорія: він із подругою – самотні числа, пара, між якою завжди хтось стоїть. Найважливіші сторінки цієї нічим не вражаючої мелодрами – якраз «третій елемент»: те, як героїв Джордано намагаються собі пояснити люди навколо. «“Дивний” – то було саме те слово». І вони відступають, не впоравшись із завданням. Щоб зрештою збагнули і Джорданівські самітники, і ми: правильно.