ВІД СКОВОРОДИ ДО СЬОГОДЕННЯ

Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою.

Ми продовжуємо серію публікацій, присвячених письменникам та їхнім творам, що увійшли до ТОП-100 та які є в нашій бібліотеці. Це книги українською мовою, які формують уявлення про культуру, цінності, людські почуття й історичні події.

Запрошуємо вас у захопливу подорож сторінками безсмертних творів.

Іван Багряний – 1906, 2 жовтня – у місті Охтирка на Сумщині народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснив поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.

Входив до опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». 16 квітня 1932-го заарештований. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).

Після повернення, 16 червня 1938-го заарештований вдруге – цього разу за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в’язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940-го через брак доказів був випущений на волю. Пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950) – творі, що на два десятиліття випередив знаменитий «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.

Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, приєднується до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле».

В 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

Помер 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина). Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.

Багряний І. Сад Гетсиманський : роман / І. Багряний. – Київ : Дніпро, 1991. – 528 с.

«Сад Гетсиманський» – роман з автобіографічними елементами українського письменника Івана Багряного, який було написано в 1948–1950 роки під час еміграції у ФРН. Перше видання роману видрукувано у 1950 році в Новому Ульмі у видавництві «Україна». На ряду з романом «Тигролови» вважається найбільш значущим твором автора.

Іван Багряний усе свідоме життя був людиною з чіткою громадянською позицією, тому поступово переростаючи з поета в публіциста, залишив сильний літературний ляпас для «тих, хто не визначився» – роман «Сад Гетсиманський». Чи не найвідоміший приклад української таборової прози, у центрі оповіді якої опиняється герой Андрій Чумак. Він стає жертвою тортур НКВС, переживає муки ув'язнених та спостерігає граничну ницість слідчих. Усе це Багряний транслює з власного арештанського досвіду під час заслання в 1930-х роках. Автор намагається відобразити людську природу в умовах терору, передати складність психології як слідчих, так і в'язнів.

Звісно, через публіцистичний стиль і моторошну документальність, роман шокує. А в старшій школі, коли юнацький максималізм затуманює зір і художня складова відходить на другий план, «Сад Гетсиманський» магнетизує більше, ніж інший відомий роман Багряного – «Тигролови».

Микола Бажан (1904–1983) – український поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ, громадський діяч.

Микола Бажан народився в Кам’янці-Подільському у родині військового топографа, а юність провів в Умані.

На початку 1920-х років, Бажан – випускник Уманського кооперативного технікуму – переїжджає до Києва і вступає до Інституту зовнішніх зносин. 1923 року у «Жовтневому збірнику панфутуристів» з’являється перший друкований вірш Бажана «Сурма юрм».

Відтоді, поет і журналіст Бажан активно друкується, зокрема, співпрацює з газетою «Більшовик». Разом із Ґео Шкурупієм, стає однім із найближчих послідовників лідера українського футуризму Михайля Семенка, дописує до «Барикад театру» (журнал театру «Березіль») та «Нової ґенерації» (журнал українських панфутуристів).

1924 року Семенко перебирається до Одеси, де працює головним редактором на кінофабриці. Тоді ж він залучає до роботи в кіно Миколу Бажана, який згодом стає головним редактором фахового журналу «Кіно» в Києві.

Кінокритик Бажан одним із перших із захопленням вітав фільми Олександра Довженка – флагманські стрічки нової української кінематографії.

1925 року Бажан (і знову зі Шкурупієм), зі скандалом долучившись до ВАПЛІТЕ Миколи Хвильового, змінює вектор своєї літературної активності, аби пізніше повернутися в лоно «Нової ґенерації».

У другій половині 1920-х пише кілька сценаріїв до непересічних фільмів ВУФКУ: «Алім» (1926), «Микола Джеря» (1927), «Пригоди полтинника» (1929), «Квартали передмістя» (1930) та «Право на жінку» (1930) (разом із Олексієм Каплером).

Бажан-перекладач знайомить українських читачів із творами Пушкіна та Маяковського, Рільке та Гете, Шоти Руставелі та Алішера Навої. Після монополізації влади Сталіним, Бажан зосереджує свій поетичний талан здебільшого на партійній патетиці, пише глорифікаційний вірш «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» (1931) та поему «Клич вождя» (1939), долучається до написання гімну УРСР та перекладає українською гімн СРСР. Між тим, Бажан створює грандіозний культурологічний проект радянської України – «Українську Радянську Енциклопедію». Номінований у 1970-х на здобуття Нобелівської премії, 79-літній Микола Бажан помирає своєю смертю в Києві 1983 року.

Бажан М. Карби / М. Бажан. – Київ : Радянський письменник, 1978. – 87 с.

«Карби» – збірка поезій українського поета Миколи Бажана, видана у 1978 році у видавництві Радянський письменник накладом у 8000 примірників.

До збірки увійшло 13 окремих віршів, а також цикл «Нічні концерти», який вважається однією з вершин творчости Миколи Бажана.

Почавши з футуризму в молодості, Микола Бажан став яскравим представником авангардної поезії в Україні й опинився поряд із Михайлем Семенком та Ґео Шкурупієм. Та згодом у 1930-х поет переломлюється, потрапивши під жорна соцреалізму. Поза тим після 1960-х Микола Бажан намагається повернути у свою творчість юнацький запал та відродити поетичну наснагу — аж до збірки «Карби». Саме в цій книжці поет повертається до ліричної настроєвості, згадує старих друзів і насолоджується мистецтвом.

Василь Барка народився 16 липня 1908 року у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії.

З 1927 року після закінчення Лубенського педтехнікуму вчителює на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїжджає в Краснодар, де вступає в місцевий педінститут на філологічний факультет.

У 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи», яка викликала ідеологічну критику, звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і «релігійних пережитки».

В 1932 р. у Харкові з’являється друга книга «Цехи» вже “ідеологічно-правильна”. У 1932 році Барка одружується з черкешенкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе».

У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

У 1941 році пішов на фронт добровольцем, в 1942 році був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті. У 1943 році його відправили до Німеччини. Після закінчення війни був у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі. У 1947 році перебрався до Франції.

У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Працював на радіостанції Свобода. Бідував, голодував, брався за будь-яку роботу (кочегар, мийник вікон). Писав статті з історії літератури, релігійні есе. Був близький до Нью-Йоркської групи українських поетів.

Виявившись за межами Радянської імперії, письменник продовжує свою літературну роботу. Так уздовж 1946-1947 років з’являються поетичні збірники «Апостоли», «Білий світ». В 1953 році в Нью-Йорку був надрукований його перший роман «Рай». В 1958-1961 р. письменник працює над романом «Жовтий князь», що лише в 1963 році вперше вийшов у Нью-Йорку окремою книжкою.

В 1958- 1988 р. виходять доробки «Океан 1» (1959), «Океан 2» (1979), поетичні збірники «Лірник», «Свідок для сонця шестикрилих» та інші.

Протягом 1969-1988 рр.. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці).

Поетичну збірку «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичну поему в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993) Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку.

Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.

Барка В. Жовтий князь : роман / В. Барка. – Київ : Дніпро, 1991. – 266 с.

«Жовтий князь» – роман українського письменника Василя Барки, присвячений геноциду української нації – Голодомору у 1932-1933 роках.

Щодо теми голоду Барка думав 25 років. Записувати свої спогади і свідчення очевидців він розпочав в 1943 році, перебуваючи в таборі Ді-Пі (Displaced Persons) в Німеччині. Обробляти ці записи він почав уже в Нью-Йорку, в 1950 році, причому спочатку не був впевнений, чи це буде поема, чи п'єса, чи роман: все складалось «якось неорганізовано», спершу виникла «робоча модель» для сюжету (до речі, цей сюжет – справжня історія долі однієї родини) … Потім почалися доповнення і скорочення, а далі – найкропіткіша справа: обробка стилістична … Шістсот своїх рукописних сторінок «Жовтого князя» чотири рази переробляв ґрунтовно і переписував наново все – від початку до кінця.

Роман, написаний за спогадами очевидців, став одним із перших прозових творів про Голодомор. Текст сповнений роздумами про християнство в Україні, та й сама назва «Жовтий князь» відсилає до Біблії («Смерть сидів на жовтому коні Апокаліпсису») – релігійність узагалі пронизує творчість Василя Барки. Автор довго збирав документальні дані перш ніж почати розповідь про жахи геноциду, узявши за основу історію однієї сім’ї.

Зрештою «Жовтий князь» вийшов 1962 року в Нью-Йорку, де автор тоді жив, за 30 років потому він вийшов і в Україні. Під час президентства Віктора Януковича роман забрали зі шкільної програми, мовляв, «за низьку літературну якість».