АНТОН ПРАСОЛЕНКО

Люди культури, яких забрала війна. Антон Прасоленко: за покликом серця

Антон Прасоленко народився 26 липня 1999 року в Бердянську Запорізької області. Навчався у Київському національному університеті культури і мистецтв на перекладача англійської та іспанської мов. Восени 2016 року долучився до трупи київського аматорського театру «Вавилон», в якому за п’ять із половиною років зіграв вісім ролей. У театрі Антон познайомився зі своєю майбутньою нареченою Тетяною Ревою. Був мультиінструменталістом: грав на фортепіано, саксофоні та контрабасі. Працював баристою у київській кав’ярні. У перші дні повномасштабної війни Росії проти України долучився до Сил територіальної оборони, боронив Київ. Згодом захищав Україну у складі 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ, був аеророзвідником. 30 березня 2023 року помер у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку.

Осінь, 2016 рік, Київ. Сімнадцятирічний Антон Прасоленко, студент-перекладач, дізнається, що у столиці діє аматорський театр «Вавилон». Саме триває кастинг, Антон приходить підтримати подругу, спостерігає за пробами – і… думка про акторство вже не йде йому з голови. «А що, як і мені спробувати?» Ідея запалює Антона, адже творчість – це те, що життєво необхідно хлопцеві, те, у що він так прагне поринати щодня. В атмосфері творчості Антон зростав удома, в Бердянську, – займався вокалом та фотографією, вивчав фортепіано в музичній школі, самотужки опановував контрабас, саксофон і гітару. Спраглий самовираження, Антон вирішує: в Києві, поки що новому для нього місті, може розпочатися наступний етап – акторський. Хлопець приходить у «Вавилон» та буквально відразу отримує свою першу роль.

Зима, 2022 рік, Київ. Двадцятидворічний Антон Прасоленко, випускник університету, актор театру «Вавилон», київський бариста, долучається до Сил територіальної оборони. Тетяна Рева, Антонова наречена, парамедикиня, до повномасштабної війни акторка театру «Вавилон», так описує рішення, яке хлопець ухвалив в останні дні лютого: «Він ішов за покликом серця, він би не зміг по-іншому. Антон би збрехав собі, якби цього не зробив».

Весна, 2023 рік, Бахмутський напрямок. Двадцятитрирічний Антон Прасоленко, вже понад рік військовий, аеророзвідник, боєць 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ, отримує важке поранення у бою. Тиждень лікарі намагаються врятувати хлопця, але 30 березня його життя обривається.

Антону подобалось так багато речей: різнокольорові значки, котрі можна чіпляти на лацкани пальта чи рюкзак; строкаті краватки диких кольорів із зображенням мультяшних персонажів – їх так цікаво міксувати з класичною сорочкою. Він в усьому шукав, як себе проявити: у кавоварінні, яке було захопленням та роботою, – Антонові навіть довірили розробити меню для київської кав’ярні «Nrg Frog»; у фотографії – хлопець мав виставку в Києві; і, звісно ж, у театрі – його острівці довіри та майданчик для експериментів.

Антонова любов до театру – велика, щира, сповнена викликів – тривала п’ять з половиною років. Хлопець був дуже неординарною та експресивною особистістю. Він об’ємно відчував та проживав емоції – як на сцені, так і в житті. «Якщо це щастя, то настільки сильне, що трясеться весь зал і кожна людина у ньому відчуває, наскільки Антон щасливий», – згадує акторка аматорського театру «Вавилон», партнерка Антона по сцені Ольга Дунебабіна.

Особливістю Прасоленка була його відданість і працездатність. «Якщо він викладається на 350 відсотків, то ти просто не маєш права викластися на 70. Запал Антона мотивував усю трупу», – говорить Ольга Дунебабіна. Отримавши нову роль, хлопець міг вивчати тонни матеріалу – фільмів, книжок і статей, – аби пірнути якнайглибше, докопатись до істини, відчути персонажа та познайомити його з глядачем.

Загалом Антон зіграв вісім ролей у театрі. Чи не найбільш органічно йому вдався образ Імпульса у виставі «Фізіологія» за п'єсою Михайла Білана «Рот». За сюжетом, Маленька Вишенька потрапляє в людський організм. Мама Вишня намагається врятувати ягідку. Вона ходить до різних інстанцій – частин тіла – і просить, щоб її доньку не їли. Інформацію до органів доносить Імпульс – оголений нерв, що відкрито висловлює усю свою ненависть до бюрократизму та байдужості. «Роль Імпульса – це вибудовування мікрообразів, і з таким завданням Антон справлявся максимально точно – акторський задум читався повністю», – говорить режисерка Ірина Савченко.

2000-ні, Бердянськ. Родина Прасоленків веде будівельний бізнес, тож удома завжди можна знайти ізоляційну стрічку. Вона стає улюбленою іграшкою маленького Антона. Ось він разом із молодшим братом Женею майструє мечі, обмотуючи стрічкою кулькові та гелеві ручки, а ось у домашньому арсеналі з підручних засобів та – обов’язково! – ізоляційної стрічки вже з’являються лицарські луки. У підлітковому віці за хлопцем закріплюється фраза «Дайте Антонові ізолєнту – він що завгодно полагодить!» Що завгодно – в буквальному сенсі: під час служби у війську Антон за допомогою ізоляційної стрічки закріпив бампер на машині командира взводу й полагодив навушники. «Антон мав звичку: сідаючи до мене в авто, одразу перевіряв бардачок. Якщо там була «ізолєнта», забирав собі. Вона завжди висіла у нього на карабінчику на поясі», – пригадує тато Олег.

Антон Прасоленко, позивний «Ізолєнта», був аеророзвідником 207-го батальйону 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ. Хлопець долучився до ТрО на другий день повномасштабної війни. Разом із найкращим другом Ярославом Савченком, також актором театру «Вавилон», вони стояли на обороні Києва (22-річний Ярослав Савченко загинув навесні 2023 року у бою на Донеччині). Після того як росіян відкинули з Київщини, Антон почав заглиблюватися в усі можливі нюанси керування дронами, мав у цьому значні успіхи. «Якщо Антон чимось цікавився, то вивчав це до найменших дрібниць. Так було у творчості, роботі й на службі, – ділиться Олег Прасоленко. – Один із синових побратимів якось сказав: «Я свій сон мало кому можу довірити, а от Антонові довіряю беззаперечно»».

«Це було справжнє кохання, як в кіно», – говорить Олег усміхаючись, а після розмови скидає фотографію – дівчина та хлопець міцно обіймаються на фоні різнокольорової стіни.

Антон Прасоленко і Тетяна Рева заручилися навесні 2022-го. І до повномасштабного вторгнення, коли три з половиною роки жили разом у Києві, і після – коли Антон став аеророзвідником, а Тетяна парамедикинею, – вони використовували будь-яку можливість побути разом. Якось підрозділи Тетяни та Антона опинились неподалік один від одного на сході України. Прасоленкові вдалось приїхати на побачення. «Він примчав на таксі зі Слов’янська у Краматорськ. Ми провели разом півтори доби. Тоді здавалося, що часу так мало, а зараз згадую наші 10-хвилинні зустрічі в реанімації київського військового шпиталю і думаю: «Півтори доби... дякую»».

Одним із найщасливіших періодів у своєму житті Антон називав карантинний Бердянськ. Тоді, після початку пандемії, хлопець і дівчина приїхали на батьківщину Антона, до Азовського моря. Планували перечекати півтора тижня, а лишилися на два місяці. У розпалі був ремонт нового будинку Прасоленків. Уся родина була разом – Антон, тато Олег, мама Наталя, брат Женя та кохана Тетяна.

В той період, навесні 2020-го, за плечима юного Антона було вже так багато реалізованого, а попереду – ще стільки незві даного та нового.

Скільки б іще вершин підкорив та якими б ідеями надихнувся Антон – актор, музикант, перекладач, бариста, військовий-доброволець, оператор дрона, захисник України, життя якого у неповних 24 роки обірвала росія?

Хлопець, який чайові зі змін у кав’ярні відправляв у притулок для котів. Який на повторі слухав Pixies – Where is My Mind. Який готував найсмачніший у світі місо-суп. Який танцював під The Beatles із коханою Тетяною у парку спального району столиці. Який мріяв, коли прийде час, назвати свого сина Янісом – на честь соліста улюбленого гурту Foals.