БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

суботу, 6 січня 2024 р.

ПУШКАР МАРТИН

Якщо вам доводе­лося їхати по шляху, від Вели­ких Будищ до Опішні, обов’язково погляньте на навколишні поля, ви неодмінно побачите ста­ровинні могили. По да­них обліку археологів в 1914 році їх налічува­лось 17 одиночних і 61 групова. Віки стерли їх вершини і влітку вони ховаються в зелених ки­лимах полів, немов би не бажаючи виділятися, тривожити пам’ять про людей і події давно ми­нулих літ.
А як багато вікових таємниць зберігають во­ни, як багато б розповіли про ті далекі часи і по­дії. Вони пам’ятають ті дні, коли на цих полях лилася народна кров, ко­ли на високо насипаних могилах ночами сумно стогнали сичі, поблиску­вали очима сови, чека­ючи здобичі, а вдень зупинялись кобзарі. І тоді ніжно бриніли стру­ни, капали сльози на зе­млю і лилася сумна, як материнські очі, і широ­ка, мов степ, пісня…
27 січня 1658 року під Диканькою під проводом М. Пу­шкаря вщент розгромле­но військо І. Виговського. Через де­сять років майже на цім місці загинув Мартин Пуш­кар...
Пригадаємо все спо­чатку. В першій полови­ні XVII століття по Во­рсклі створювалися пе­рші поселення — Гавронці, Стасівці, Великі Будища, Диканька, що ті­снилися поближче до По­лтави, щоб захищатися від спустошливих набі­гів татар. Тоді ж для охорони цих земель було створено Полтавський полк, що охоплював те­риторію до Гадяча і Ми­ргорода. Першим полтав­ським полковником знат­ні козаки обирають Ма­ртина Пушкаря (Пушкаренка), уроженця с. Пушкаренки.
У записах літописця Самуїла Велична і запи­саних ним відозвах на той час генерального су­дді В. Л. Кочубея, стра­ченого в 1709 році, заз­начено, що Мартин Пу­шкар був освіченою лю­диною, добре знав тра­диції українського на­роду, грав на кобзі. Він також розумівся в архі­тектурі, про що свідчать ного будинки в Полтаві і розпочатий ним Пол­тавський Хресто-Воздвиженський монастир, що зберігся і до наших днів. М. Пушкар визна­чався своєю виправ­кою, красою, силою. Це була мужня і хоробра людина, яка користува­лася авторитетом серед козачої знаті.
Пуш­кар добре розумів, що зберегти свій край від нескінченних набігів і пограбувань татар, зві­льнити його від польсь­ко-шляхетських поне­волювачів можна лише в союзі з братнім росій­ським народом.
Будучи соратником Богдана Хмельницького, він бере активну участь в багатьох битвах наро­дно- визвольної війни 1648-54 рр. у Берестецькій битві 1657 р. проти польсько-шляхетських загарбни­ків М. Пушкар проявив себе хоробрим, таланови­тим воєначальником, ім’я' якого називали поряд з іменами М. Кривоноса, І. Богуна.
У боях під Білою Цер­квою проти польсько-шляхетських загарбни­ків виступило 70 000 військо — козацькі по­лки і російські ратні лю­ди під командуванням В. Шереметьєва.
Перший ішов полк під командуванням М. Пуш­каря у невеличкій фор­теці Ахматов оточений ворогами М. Пушкар за­йняв оборону. 
19 січня 1655 року в жорстокій і героїчній битві полк от­римав перемогу.
Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657 року гетьманом було обрано малолітньо­го Юрія Хмельницького. До досягнення повноліт­тя керівництво Україною передавалось генераль­ному обозному Тимофію Носачу, генеральному судді Григорію Лісниць­кому і генеральному пи­сарю І. Виговському.
Останній умовив Юрія Хмельницького поїхати в Київ на навчання в академію, а саме на по­чатку жовтня 1657 року за допомогою зрадника боярина Хитрова доміг­ся гетьманівської була­ви. Ставши гетьманом Виговський розпочав таємні переговори з По­льщею про відрив Украї­ни від Росії і відновлен­ня на Україні польсько-шляхетського панування. М. Пушкар попереджує царський уряд  наміри Виговського ліквідува­ти рішення Переяславсь­кої Ради.
У кінці 1657 року по­чалося повстання козаків Полтавського полку і запорожців. З повстанців-дейнеків ("дейнек" по-турецьки "озброєний києм") Пушкар сформу­вав піхотний полк. Тоді Виговський послав про­ти нього іноземні полки сербів, які 27 січня 1658 року під Диканькою були розбиті.
У 1658 році І. Вигов­ський підписує  Гадяцький договір, по якому Україна відда­валася під владу Річі Посполитої на правах "Російського князівст­ва".
Це викликає обурення старшин і народних мас. Повстання охоплює значну територію Украї­ни. Його очолюють Пол­тавський полковник Ма­ртин Пушкар та кошовий атаман Запорізької Січі Я. Барабаш. Для при­душення повстання І. Ви­говський запрошує на Україну 40 000 вій­сько кримських феодалів і одержує запевне­ння на допомогу від по­льського короля Казиміра. 
У першому бою в уро­чищі Полузірьє 18 тра­вня повстанцям вдалося розгромити ханський за­гін, але під натиском пе­реважаючих сил вони змушені були відступити.
Захоплена Полтава була зруйнована і спа­лена. Горіли й інші міс­та. Пізніше стало відо­мо, що було спалено 20 міст і 14 містечок, в тім числі і Великі Будища, Зіньків.
З Гадяча рухалися но­ві сили військ І. Виговсь­кого назустріч ішли полки М. Пушкаря і Я. Барабаша, їм вда­лося знищити гетьманівський обоз. Та успіх був неостаточним. До Пушкаря в загін влива­лися все нові сили селян-дейнеків, але вони були не підготовлені до бою. На світанку 1 чер­вня 1658 року почався вирішальний бій. На по­лі схрестилися киї і ду­бинки, мечі і шаблі, чу­лися крики і стогін. Декілька тисяч ворожих воїнів лишилось мертви­ми на полі, але не менш загинуло й повстанців. Серед них був і М. Пу­шкар. Коли скінчився бій, І. Виговський нака­зав услужливому зрад­нику разом з групою яничар розшукати М. Пушкаря. Переступаючи трупи, вони брели по полю. І раптом зрад­ник завмер на місці, по­бачивши полковницьку червону гаптовану з узором свиту, через яку стікав на землю баг­ряний струмок крові. В цю мить Пушкар відкрив очі, що дивилися в бе­зодню голубого неба. Його губи здригнулися. Можливо, він хотів по­звати своїх синів Кири­ла і Марка, але звуку не було. "Він" - скрикнув зрадник. Яничар підняв шаблюку...
Ввечері того дня голо­ву Мартина Пушкаря, надіту на спис, було під­несено І. Виговському. Ні, він не зрадів, він бо­явся його і тепер. Він знав, що йому лишились лічені дні тримати геть­манську булаву, що він не переміг. 
Серце М. Пушкаря зу­пинилося, та він жив у спогадах козаків, котрі продовжили визвольну Війну, він жив у піснях кобзарів, що співали на могилах.

ЛІТЕРАТУРА
  • Битва між військами гетьмана Виговського й полтавського полковника Мартина Пушкаря 1658 р. // Гортаючи сторінки історії Полтавщини / Г. П. Грибан. - Полтава: Дивосвіт,  2016. - С. 120-121
  • Войцехівська Л. Мартин Пушкар - перший полтавський полковник / Л. Войцехівська // Край. - 2013. - № 110 (черв.). - С. 19-20.
  • \Гук О. Національно-визвольна війна українського народу в постатях : [в т. ч. про Гладкого Матвія, Гоголя Остапа, Пушкаря Мартина] / О. Гук // Історія та правознавство. - 2016. - № 19-21. - С. 50, 55.
  • Кішик В. Не забудьмо пом'янути... : [загиблих козаків у 1658 р. на Сербинському полі побл. Диканьки у бою між І. Виговським та М. Пушкарем] / В. Кішик // Край. - 2008. - № 45 (січ.). - С. 11-12.
  • Мартин Пушкар - полтавський полковник // Халимон В. Полтавщина очима краєзнавця. - Полтава: Дивосвіт,  2009. - С. 122-124.
  • Марченко Л. Пам'ятник зраді : [Органи управління у Полтаві ІІ пол. 17 ст. Полковник полт. полку М. Пушкар] / Л. Марченко // Літературна Україна. - 2007. - 9 серп. - С. 3.
  • Нагорний С. Повстання Мартина Пушкаря у оповіді Самійла Величка / С. Нагорний // Гадяцька унія 1658: контроверсії минулого і сучасність : зб. статей за метеріалами Міжнар. наук. конф. (4-5, 16-17 верес. 2008 р.). - Полтава, 2009. - С. 23-26.
  • Наливайко І. Половки раніше були хутором. У монастирі на Половках померла кохана гетьмана Івана Мазепи. Полтавці вшанували Пушкаря / І. Наливайко // Вечірня Полтава. - 2014. - 21 трав. - С. 19.
  • Сальніков В. Влада як тягар особистої відповідальності : [про дії гетьмана І. Виговського. Протистояння між ним і М. Пушкарем, під опікою якого була Полтавщина. Виступи козаків. Громад. війна в краї] / В. Сальніков // Край. - 2007. - № 42 (жовт.). - С. 10-11.
  • Сальнікова О. Козацтво і розвиток культури : [зокрема, згадується меценатство М. Пушкаря. Подано його фото] / О. Сальнікова // Край. - 2006. - № 30 (жовт.). - С. 8-9.
  • Спаська церква (вул. Соборності, 10) : [будова, що збереглася - частина дерев'яного Преображенського собору Хрестовоздвиженського монастиря, заснованого Мартином Пушкарем і козаками Полтавського полку в 1650 році на честь перемоги над польською шляхтою] // Полтавський вісник. - 2009. - трав.(дод. № 4). - С. 15.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...