Якщо вам доводелося їхати по шляху, від Великих Будищ до Опішні, обов’язково погляньте на навколишні поля, ви неодмінно побачите старовинні могили. По даних обліку археологів в 1914 році їх налічувалось 17 одиночних і 61 групова. Віки стерли їх вершини і влітку вони ховаються в зелених килимах полів, немов би не бажаючи виділятися, тривожити пам’ять про людей і події давно минулих літ.
А як багато вікових таємниць зберігають вони, як багато б розповіли про ті далекі часи і події. Вони пам’ятають ті дні, коли на цих полях лилася народна кров, коли на високо насипаних могилах ночами сумно стогнали сичі, поблискували очима сови, чекаючи здобичі, а вдень зупинялись кобзарі. І тоді ніжно бриніли струни, капали сльози на землю і лилася сумна, як материнські очі, і широка, мов степ, пісня…
27 січня 1658 року під Диканькою під проводом М. Пушкаря вщент розгромлено військо І. Виговського. Через десять років майже на цім місці загинув Мартин Пушкар...
Пригадаємо все спочатку. В першій половині XVII століття по Ворсклі створювалися перші поселення — Гавронці, Стасівці, Великі Будища, Диканька, що тіснилися поближче до Полтави, щоб захищатися від спустошливих набігів татар. Тоді ж для охорони цих земель було створено Полтавський полк, що охоплював територію до Гадяча і Миргорода. Першим полтавським полковником знатні козаки обирають Мартина Пушкаря (Пушкаренка), уроженця с. Пушкаренки.
У записах літописця Самуїла Велична і записаних ним відозвах на той час генерального судді В. Л. Кочубея, страченого в 1709 році, зазначено, що Мартин Пушкар був освіченою людиною, добре знав традиції українського народу, грав на кобзі. Він також розумівся в архітектурі, про що свідчать ного будинки в Полтаві і розпочатий ним Полтавський Хресто-Воздвиженський монастир, що зберігся і до наших днів. М. Пушкар визначався своєю виправкою, красою, силою. Це була мужня і хоробра людина, яка користувалася авторитетом серед козачої знаті.
Пушкар добре розумів, що зберегти свій край від нескінченних набігів і пограбувань татар, звільнити його від польсько-шляхетських поневолювачів можна лише в союзі з братнім російським народом.
Будучи соратником Богдана Хмельницького, він бере активну участь в багатьох битвах народно- визвольної війни 1648-54 рр. у Берестецькій битві 1657 р. проти польсько-шляхетських загарбників М. Пушкар проявив себе хоробрим, талановитим воєначальником, ім’я' якого називали поряд з іменами М. Кривоноса, І. Богуна.
У боях під Білою Церквою проти польсько-шляхетських загарбників виступило 70 000 військо — козацькі полки і російські ратні люди під командуванням В. Шереметьєва.
Перший ішов полк під командуванням М. Пушкаря у невеличкій фортеці Ахматов оточений ворогами М. Пушкар зайняв оборону.
19 січня 1655 року в жорстокій і героїчній битві полк отримав перемогу.
Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657 року гетьманом було обрано малолітнього Юрія Хмельницького. До досягнення повноліття керівництво Україною передавалось генеральному обозному Тимофію Носачу, генеральному судді Григорію Лісницькому і генеральному писарю І. Виговському.
Останній умовив Юрія Хмельницького поїхати в Київ на навчання в академію, а саме на початку жовтня 1657 року за допомогою зрадника боярина Хитрова домігся гетьманівської булави. Ставши гетьманом Виговський розпочав таємні переговори з Польщею про відрив України від Росії і відновлення на Україні польсько-шляхетського панування. М. Пушкар попереджує царський уряд наміри Виговського ліквідувати рішення Переяславської Ради.
У кінці 1657 року почалося повстання козаків Полтавського полку і запорожців. З повстанців-дейнеків ("дейнек" по-турецьки "озброєний києм") Пушкар сформував піхотний полк. Тоді Виговський послав проти нього іноземні полки сербів, які 27 січня 1658 року під Диканькою були розбиті.
У 1658 році І. Виговський підписує Гадяцький договір, по якому Україна віддавалася під владу Річі Посполитої на правах "Російського князівства".
Це викликає обурення старшин і народних мас. Повстання охоплює значну територію України. Його очолюють Полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий атаман Запорізької Січі Я. Барабаш. Для придушення повстання І. Виговський запрошує на Україну 40 000 військо кримських феодалів і одержує запевнення на допомогу від польського короля Казиміра.
У першому бою в урочищі Полузірьє 18 травня повстанцям вдалося розгромити ханський загін, але під натиском переважаючих сил вони змушені були відступити.
Захоплена Полтава була зруйнована і спалена. Горіли й інші міста. Пізніше стало відомо, що було спалено 20 міст і 14 містечок, в тім числі і Великі Будища, Зіньків.
З Гадяча рухалися нові сили військ І. Виговського назустріч ішли полки М. Пушкаря і Я. Барабаша, їм вдалося знищити гетьманівський обоз. Та успіх був неостаточним. До Пушкаря в загін вливалися все нові сили селян-дейнеків, але вони були не підготовлені до бою. На світанку 1 червня 1658 року почався вирішальний бій. На полі схрестилися киї і дубинки, мечі і шаблі, чулися крики і стогін. Декілька тисяч ворожих воїнів лишилось мертвими на полі, але не менш загинуло й повстанців. Серед них був і М. Пушкар. Коли скінчився бій, І. Виговський наказав услужливому зраднику разом з групою яничар розшукати М. Пушкаря. Переступаючи трупи, вони брели по полю. І раптом зрадник завмер на місці, побачивши полковницьку червону гаптовану з узором свиту, через яку стікав на землю багряний струмок крові. В цю мить Пушкар відкрив очі, що дивилися в безодню голубого неба. Його губи здригнулися. Можливо, він хотів позвати своїх синів Кирила і Марка, але звуку не було. "Він" - скрикнув зрадник. Яничар підняв шаблюку...
Ввечері того дня голову Мартина Пушкаря, надіту на спис, було піднесено І. Виговському. Ні, він не зрадів, він боявся його і тепер. Він знав, що йому лишились лічені дні тримати гетьманську булаву, що він не переміг.
Серце М. Пушкаря зупинилося, та він жив у спогадах козаків, котрі продовжили визвольну Війну, він жив у піснях кобзарів, що співали на могилах.
ЛІТЕРАТУРА
- Битва між військами гетьмана Виговського й полтавського полковника Мартина Пушкаря 1658 р. // Гортаючи сторінки історії Полтавщини / Г. П. Грибан. - Полтава: Дивосвіт, 2016. - С. 120-121
- Войцехівська Л. Мартин Пушкар - перший полтавський полковник / Л. Войцехівська // Край. - 2013. - № 110 (черв.). - С. 19-20.
- \Гук О. Національно-визвольна війна українського народу в постатях : [в т. ч. про Гладкого Матвія, Гоголя Остапа, Пушкаря Мартина] / О. Гук // Історія та правознавство. - 2016. - № 19-21. - С. 50, 55.
- Кішик В. Не забудьмо пом'янути... : [загиблих козаків у 1658 р. на Сербинському полі побл. Диканьки у бою між І. Виговським та М. Пушкарем] / В. Кішик // Край. - 2008. - № 45 (січ.). - С. 11-12.
- Мартин Пушкар - полтавський полковник // Халимон В. Полтавщина очима краєзнавця. - Полтава: Дивосвіт, 2009. - С. 122-124.
- Марченко Л. Пам'ятник зраді : [Органи управління у Полтаві ІІ пол. 17 ст. Полковник полт. полку М. Пушкар] / Л. Марченко // Літературна Україна. - 2007. - 9 серп. - С. 3.
- Нагорний С. Повстання Мартина Пушкаря у оповіді Самійла Величка / С. Нагорний // Гадяцька унія 1658: контроверсії минулого і сучасність : зб. статей за метеріалами Міжнар. наук. конф. (4-5, 16-17 верес. 2008 р.). - Полтава, 2009. - С. 23-26.
- Наливайко І. Половки раніше були хутором. У монастирі на Половках померла кохана гетьмана Івана Мазепи. Полтавці вшанували Пушкаря / І. Наливайко // Вечірня Полтава. - 2014. - 21 трав. - С. 19.
- Сальніков В. Влада як тягар особистої відповідальності : [про дії гетьмана І. Виговського. Протистояння між ним і М. Пушкарем, під опікою якого була Полтавщина. Виступи козаків. Громад. війна в краї] / В. Сальніков // Край. - 2007. - № 42 (жовт.). - С. 10-11.
- Сальнікова О. Козацтво і розвиток культури : [зокрема, згадується меценатство М. Пушкаря. Подано його фото] / О. Сальнікова // Край. - 2006. - № 30 (жовт.). - С. 8-9.
- Спаська церква (вул. Соборності, 10) : [будова, що збереглася - частина дерев'яного Преображенського собору Хрестовоздвиженського монастиря, заснованого Мартином Пушкарем і козаками Полтавського полку в 1650 році на честь перемоги над польською шляхтою] // Полтавський вісник. - 2009. - трав.(дод. № 4). - С. 15.
Немає коментарів:
Дописати коментар