Цілком очевидно, що це сотенне місто, яке згодом стало центром Лохвицького повіту, а пізніше – Лохвицького району, своєю сивою давниною сягає ще більш далеких часів, ніж ті, що зафіксовані в історичних хроніках. Як нині пише у своїх розвідках "Мала енциклопедія Лохвиччини" дослідник Олександр Панченко, "є досить імовірним, що фортеця при злитті річок Лохвиці та Сули була заснована в XI столітті й служила оборонним форпостом проти половців і печенігів які намагалися дістати й захопити Київ якраз через південну течію Сули, або ще частіше в її обхід, через межиріччя, що його створювали русла річок Сейм і Сула".
Кажуть, що сама назва "Лохвиця" походить від слов'янського "локва" – калюжа, болітце. За іншими легендами, – від стародавньої назви "лохина", куща з родини брусничних, або "лох" – дикої маслини.
Наприкінці XV століття територія краю належала Сіверо-Сульській вотчині великого землевласника Богдана Глинського. У 70-х роках XVI століття польський уряд передав ці землі у володіння Вишневецьких. Польську шляхту приваблювали ці землі великими багатствами – родючими грунтами, звіриними та рибними ловами, зручними місцями для пасік і водяних млинів.
У першій половині XVII століття місто отримало Магдебурзьке право і герб – замкові брами з білого каменю з трьома баштами і голубими флюгерами на золотому фоні французького щита.
У 1648-1658 роках Лохвиця – сотенне містечко Миргородського, а в 1658-1781 роках – Лубенського полку. Під час війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького активно воювала в битвах за незалежність України.
Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця – повітовий центр Чернігівської губернії, позаштатне місто Малоруської губернії, Полтавської губернії.
На кінець XVIII століття Лохвиця – один із центрів ремесла й торгівлі на Лівобережній Україні. З 1802-го по 1923 роки місто – центр Лохвицького повіту Полтавської губернії.
Місто багато разів потерпало від нападів різних ворогуючих сторін: половців – на початку XII століття чи нашестя танків Гудеріяна – під час Другої світової війни. Лохвиця потерпала від пожеж, які знищували її мало не до тла, але вона знову відбудовувалася з роси й води.
Саме місто – осередок надцікавої історії, присутності видатних постатей, які так чи інакше пов'язані з ним. Так, наприклад, під час Північної війни у місті зберігалася казна Івана Мазепи. Лохвицькими шляхами мандру-вали філософ Григорій Сковорода та великий український поет Тарас Шевченко. Лохвицька земля подарувала Україні й світу цілу плеяду визначних діячів науки, літератури та мистецтва. Край – батьківщина Архипа Юхимовича Тесленка. У селі Харківцях народився й Олекса Коломієць, автор надзвичайно популярної у свій час п’єси "Фараони".
Тут народилися видатний організатор вищої ветеринарної освіти в Росії Я. К. Кайданов (1779-1855), винахідник у галузі електротехніки Ф. А. Троцький (1845-1898), юрист, академік АН УРСР В. М. Гордон (1871-1926), офтальмолог, заслужений діяч науки УРСР А. Г. Васютинський (1875-1946), скульптор Г. Л. Пивоваров (1908-1942), винахідник і письменник-фантаст В. Д. Охотников (1905-1964), письменник Д. І. Каневський (1916-1944), поет М. Є. Петренко, композитор, заслужений артист УРСР О. М. Радченко (1894-1975).
За часів незалежності України було відновлено славні імена та досягнення лохвичан, які багато років незаслужено замовчувалися. Це, зокрема, імена скульптора В. Ф. Молодченка, доктора біологічних наук, професора М. М. Ротмістрова, винахідника першого в Росії трамвая Ф. А. Піроцького.
У селі Ісківцях народився письменник-сценарист М. І. Матяш (1890-1949), у Сенчі – письменник М. О. Гозін (1907-1942), у Токарях – етнограф і фольклорист В. П. Милорадович, у Яхниках – поет В. М. Ярошенко, у Христанівці – народна поетеса, бандуристка Христина Литвиненко-Волторніст (1883-1978).
Незабутній слід залишив по собі визначний український вчений, професор, поет (виступав під псевдонімом Поль Половецький) Полікарп Порфирович Плюйко (1903-1979), який у 1923 році закінчив Лохвицьку реальну школу. В селі Бодакві у 1892 році народився видатний український діяч Дмитро Андрієвський (1892-1976).
Із Лохвицею пов'язані імена Анни Керн, батько якої мав маєток у Лохвицькому повіті, Марка Кропивницького, який ставив п'єси на сцені місцевого театру, Маріуса Петіпа (1818-1910), видатного балетмейстера.
Немає коментарів:
Дописати коментар