ДРАГОМАНОВИ

Драгоманами козаки називали старшин, перекладачів-дипломатів. «У нашій драгоманівській сім’ї, – згадувала Олена Пчілка, – зберіглася пам’ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженні таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині». Так вони і писалися «Драгоман». Одружився той Драгоман із українкою і оселився в Україні. Дід Петра був Стефан Драгоман (він писав своє ім’я та прізвище грецькими літерами), «значковий товариш» 1756 року, «яко человек заумный и достойный», був обраний переяславським старшиною, згодом за запрошенням гетьмана Кирила Розумовського переїхав у Гадяч на Полтавщині, одружився з дочкою козацького старшини.

Його син Яким Стефанович, щоб просуватися по службі, мусив стати Драгомановим. Був військовим скарбничим, колезьким асесором. Яким Драгоманов, одружився з Ганною Якимівною з заможного роду Колодяжинських. Вона успадкувала після смерті свого тата, військового обозного, полкового гадяцького судді хутір біля с. Сергіївка, Лохвицького повіту та земельний маєток із великою садибою при селі Монастирські Будища, що перейшли «яко посаг» дружини до чоловіка Якима. Ці землі стали «сімейним гніздом» Драгоманових на століття. Мали Яким і Ганна трьох синів і дочку: всі діти отримали ґрунтовну домашню освіту. Згодом старший залишився хазяйнувати в маєтку; молодші Яків (08.03(24.02). 1801 р. народження) та Петро (1802 р. н.) у 1817 р. поїхали до Петербурга вчитися, а потім — служити. Веселі, товариські юнаки обрали різні стежки: Яків вирішив стати — військовим, Петро юристом.

Яків Якимович – поет (переспіви А. Міцкевича), письменник, перекладач із французької, німецької. Служив канцеляристом при військовому міністерстві. У 1820 р. став юнкером Полтавського піхотного полку, дислокованого в м. Ржищів. У 1825 р. у Житомирі прапорщика прийняли до «Товариства об’єднаних слов’ян». Хоч Драгоманов на час повстання був у лазареті, був заарештований. Утримувався під слідством у Могильові, відбув тримісячне ув’язнення в Динабурзькій фортеці, згодом висланий на Північ, до Староінгерманландського піхотного полку 3-ої піхотної дивізії «под строгий надзор полкового, бригадного и дивизионного начальства» (з вироку суду). . Через хворобу у 1828 р. пішов у відставку. Перебував на Півночі під суворим наглядом жандармів до останнього дня (1840 р.).

Шістнадцятирічним Петро Драгоманов вступив до Петербурзького вищого училища правознавства, здобув чудову освіту, служив у канцелярії Військового міністерства у Санкт-Пертербузі, згодом — у Тимчасовій комісії для вирішення рахунків по закордонному відділу, у Тимчасовій контрольній комісії Комісаріатського департаменту Військового міністерства, у Провіантному департаменті.

Петро Драгоманов досконало знав англійську, латину, німецьку та французьку. Разом зі своїм братом Яковом друкував вірші та оповідання російською в різних журналах, першим у Росії здійснив віршовані переклади Роберта Бернса.

У 1838 р. повернувся на Полтавщину, перевіз із Петербурга багату бібліотеку. У Гадячі Петро Якимович купив садибу, в центрі міста на пагорбі неподалік від Соборної площі та колишнього гетьманського замку, відтоді пагорб отримав назву Драгоманівська гора. Драгоманов став на службу виборного земського судді, як юрист помагав місцевим козакам і селянам.

У 1839 р. 37-річний Петро одружився з 18-річною Єлизаветою Цяцькою, донькою свого сусіда поміщика Івана Цяцьки. По лінії матері Єлизавета з сім’ї гадяцьких поміщиків Стишевських. Дружина принесла в родину посаг: хутір Підварок (Вербняги) коло Гадяча – поле, ліс, левада, садок, луки над річкою Грунь і кілька селянських хат. У Підварку подружжя спорудило садибу, господарські будівлі, завело худобу. Влітку Драгоманови жили на хуторі, який завдяки клопотам Єлизавети процвітав і приносив прибутки.

У подружжя було шестеро дітей: Ольга, Михайло, Варвара (померла молодицею), Олена (померла дівчиною), Іван та Олександр.

Петро Якимович у вільний час віддавався збору народних пісень, вихованню дітей (особливо опікувався їхнім читанням), навчив синів знімати шапку у відповідь на уклін селян. Частину записів Петро Драгоманов передав родичеві дружини проф. Амвросію Метлинському.

Цікаво, що батько родини спілкувався російською, мати до кінця своїх днів – українською; діти спілкувалися обома мовами. Син Михайло Петрович Драгоманов – перший український політолог; донька Ольга Драгоманова, у майбутньому — відома письменниця, публіцист, що творила під псевдонімом Олена Пчілка. Обраниця й дружина Петра Косача. Мати Лесі Українки. До речі, хрещеною матір’ю Лесі була бабуня Єлизавета.

Упродовж 20 років Петро Драгоманов фінансово підтримував бібліотеку в Гадячі.

Приятелював з родиною Михайла Кучинського (дочка Людмила згодом вийшла заміж за Михайла Драгоманова), Василя Ковалевського, Якова Рудченка, Миколи Шульженка, Амвросія та Семена Метлинських.

Помер Петро Якимович Драгоманов на 58-му році життя у вересні 1860 року від аневризми серця. На похоронах була вдова з сиротами, старенький Яків Рудченко з сином-підлітком (майбутній Панас Мирний).

Після смерті чоловіка з допомогою батька Єлизавета Драгоманова придбала ще 200 десятин землі, що дозволило їй утримувати велику сім’ю.

23 червня 1895 р. померла 74-річна Єлизавета Драгоманова за три дні після смерті свого сина Михайла Драгоманова.