(20.05.1879, Градизьк Лубенського пов. Полтавської губ. – 19.10.1977, США) – громадсько-політичний діяч, учений-економіст, організатор кооперативного руху; член Центральної Ради, генеральний секретар земельних справ, міністр фінансів, Голова Ради Міністрів УНР (1919).
Походив Борис Миколайович зі старовинного козацького роду, до якого входили Павло Мартос (наказний полковник), видатний скульптор Іван Мартос, історик Олексій Мартос і інші чільні представники. 1897 року він із золотою медаллю закінчив Лубенську класичну гімназію і вступив на математичний факультет Харківського університету. Став активним учасником студентської громади, за словами одного з її представників О. Коваленка, завжди "брав на себе відповідальні, часто дуже небезпечні справи". За політичну діяльність тричі арештовувався і відбував покарання. 1908 року Борис нарешті закінчив університет і викладав математику в різних учбових закладах, доки йому не заборонили педагогічну діяльність. Протягом 1910–1914 рр. працював у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини, до 1917 року – інспектор кооперації Полтавського губернського земства.
Після падіння Російської імперії Борис Миколайович брав діяльну участь у розбудові Української держави, в цей період він обіймав вищеназвані високі посади. Він – патріот, фахівець високого рівня, вірив у свій народ, його силу, завжди говорив: "покладаймо надії тільки самі на себе, на свою працю...".
Ще в березні 1917 року Мартос стає фундатором Коопцентру, який спрямовував наукову, виробничу, освітню діяльність кооперації в Україні. Обіймаючи посади міністра фінансів та прем'єр-міністра УНР, Мартос здійснив ряд важливих заходів щодо впровадження української валюти, збереження її вартості. Згідно з Законом про гривню, ухваленим Центральною Радою, міністр фінансів замовив у Берліні друкування гривень, так як "в Україні не було необхідних матеріалів і добрих новітніх машин". Здійснив грошову реформу, вилучивши з обігу царські гроші, гроші європейських країн, посиливши позиції українських. "Для державного престижу це мало велике значення", – писав згодом Мартос.
Прем'єрство Б. Мартоса припало на дуже важливий період, тому й формування Кабінету міністрів не було одномоментним актом. Уряд прагнув будувати єдину самостійну і незалежну Україну, боровся за її утвердження, не залучаючи на допомогу "чужинської військової сили".
В цей період Мартос тісно співпрацював зі своїм земляком, Головою Директорії С. Петлюрою, про це свідчать документи, що уціліли до наших днів.
Незгоди в українському національному таборі наростали, зростали особисті амбіції, прагнення влади. Мартос подає прохання про відставку з поста прем'єр-міністра і з кінця 1920 року – на еміграції. Був одним з організаторів та професором (з 1924 р.) Української господарської академії в Подєбрадах, у 1936–1938 рр. – ректор Українського технічно-господарського інституту. 1945 року переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української школи економіки (1945–1949 рр.), брав участь в організації Інституту вивчення СРСР, зробив вагомий внесок у роботу української секції.
Протягом десятиліть Б. Мартос поєднував практичну роботу з науково-педагогічною діяльністю. Левова частина праць присвячена фінансам і кооперації, але найголовнішою є "Теорія кооперації (1924 р.). Мартосом опубліковано чимало наукових розвідок з історії українських визвольних змагань.
На довгому життєвому шляху Б. Мартоса були і противники, і критики. Та навіть вони визнавали "його сильну волю, відвагу, велетенську енергію, витримку". Борис Миколайович був природженим адміністратором, який умів забезпечити дисципліну, вмів дисциплінувати інших власним прикладом.
Помер Б. Мартос 19 жовтня 1977 року у США на 98-му році життя, похований у Бавнд–Бруку. У некролозі високо оцінено його діяльність, віднесено до числа "заслужених корифеїв української економічної науки".
Походив Борис Миколайович зі старовинного козацького роду, до якого входили Павло Мартос (наказний полковник), видатний скульптор Іван Мартос, історик Олексій Мартос і інші чільні представники. 1897 року він із золотою медаллю закінчив Лубенську класичну гімназію і вступив на математичний факультет Харківського університету. Став активним учасником студентської громади, за словами одного з її представників О. Коваленка, завжди "брав на себе відповідальні, часто дуже небезпечні справи". За політичну діяльність тричі арештовувався і відбував покарання. 1908 року Борис нарешті закінчив університет і викладав математику в різних учбових закладах, доки йому не заборонили педагогічну діяльність. Протягом 1910–1914 рр. працював у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини, до 1917 року – інспектор кооперації Полтавського губернського земства.
Після падіння Російської імперії Борис Миколайович брав діяльну участь у розбудові Української держави, в цей період він обіймав вищеназвані високі посади. Він – патріот, фахівець високого рівня, вірив у свій народ, його силу, завжди говорив: "покладаймо надії тільки самі на себе, на свою працю...".
Ще в березні 1917 року Мартос стає фундатором Коопцентру, який спрямовував наукову, виробничу, освітню діяльність кооперації в Україні. Обіймаючи посади міністра фінансів та прем'єр-міністра УНР, Мартос здійснив ряд важливих заходів щодо впровадження української валюти, збереження її вартості. Згідно з Законом про гривню, ухваленим Центральною Радою, міністр фінансів замовив у Берліні друкування гривень, так як "в Україні не було необхідних матеріалів і добрих новітніх машин". Здійснив грошову реформу, вилучивши з обігу царські гроші, гроші європейських країн, посиливши позиції українських. "Для державного престижу це мало велике значення", – писав згодом Мартос.
Прем'єрство Б. Мартоса припало на дуже важливий період, тому й формування Кабінету міністрів не було одномоментним актом. Уряд прагнув будувати єдину самостійну і незалежну Україну, боровся за її утвердження, не залучаючи на допомогу "чужинської військової сили".
В цей період Мартос тісно співпрацював зі своїм земляком, Головою Директорії С. Петлюрою, про це свідчать документи, що уціліли до наших днів.
Незгоди в українському національному таборі наростали, зростали особисті амбіції, прагнення влади. Мартос подає прохання про відставку з поста прем'єр-міністра і з кінця 1920 року – на еміграції. Був одним з організаторів та професором (з 1924 р.) Української господарської академії в Подєбрадах, у 1936–1938 рр. – ректор Українського технічно-господарського інституту. 1945 року переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української школи економіки (1945–1949 рр.), брав участь в організації Інституту вивчення СРСР, зробив вагомий внесок у роботу української секції.
Протягом десятиліть Б. Мартос поєднував практичну роботу з науково-педагогічною діяльністю. Левова частина праць присвячена фінансам і кооперації, але найголовнішою є "Теорія кооперації (1924 р.). Мартосом опубліковано чимало наукових розвідок з історії українських визвольних змагань.
На довгому життєвому шляху Б. Мартоса були і противники, і критики. Та навіть вони визнавали "його сильну волю, відвагу, велетенську енергію, витримку". Борис Миколайович був природженим адміністратором, який умів забезпечити дисципліну, вмів дисциплінувати інших власним прикладом.
Помер Б. Мартос 19 жовтня 1977 року у США на 98-му році життя, похований у Бавнд–Бруку. У некролозі високо оцінено його діяльність, віднесено до числа "заслужених корифеїв української економічної науки".
Немає коментарів:
Дописати коментар