ВІДКРИВ ШИРОКУ ДОРОГУ ДО РАЙСЬКИХ КУТОЧКІВ ПОЛТАВЩИНИ

25 листопада 60 років від дня смерті кінорежесера, письменника О. П. Довженка

Довженка О. П.
(29.08.1894 - 25.11.1956)

Свою вагому частку у розвиток вітчизняного кіно внесла Полтавщина. На її благословенній землі створювалися художні стрічки, які прославляють високі людські почуття і взаємоповагу, красу прагнень їх героїв, любов до рідної землі-годувальниці, до історії свого народу, його героїчного минулого.

Тут, на полтавській землі, підкоряв вершини кінематографічного Олімпу видатний майстер екрана Олександр Довженко. Життя і творчість видатного українського кінорежисера і письменника Олександра Петровича Довженка тісно пов'язане з Полтавщиною. Професор Ю. Виноградський встановив генеалогію козацького роду Довженків від середини ХVІІІ ст., найстаріший із відомих Довженкових предків був козак Карпо Довженко, який у середині ХVІІІ ст. переселився з Полтавщини до містечка Сосниці на Чернігівщині.

Довженко народився 10 вересня 1894 р. в багатодітній селянській родині в містечку Сосниця Черніговської області. Там здобув початкову освіту, а 1914 року закінчив Глухівський учительський інститут.

Виличні сторінки "кінобіографії" нашого краю О. П. Довженко започаткував своїми фільмами "Звенигора", "Земля", "Щорс" (1937 р) ,провів частково зйомки першого свого звукового фільму "Іван" (1932 рік)."Землю" по праву вважають одним із кращих фільмів усіх часів.

В 1927 року Олександр Петрович узявся екранізувати сценарій "Звенигори". Його авторами були М. Йогансен та Ю. Тютюнник, колишній генерал-хорунжий армії УНР. Довженко, як великий патріот України, фіксував у своїх фільмах усю поезію рідної країни, її незрівнянні краєвиди та її народ. Під час створення фільмів він прислухався до порад відомих художників, що допомагали йому вибрати найпоетичніші місця і знайти найкращі точки для їхньої фіксації.
Під час зйомок "Звенигори" Довженко запросив до співпраці відомого маляра та архітектора В. Кричевського, який з 1925 р. працював на Одеській кінофабриці архітектором-декоратором і науковим консультантом. Саме Кричевський увів Довженка в коло полтавських українських науковців – музейних діячів, археологів, етнографів. У Краєзнавчому музеї в Полтаві познайомився й зустрівся з професором-археологом М. Рудинським, який проводив етнографічні досліди й археологічні розкопки у селі Яреськи. Це було прадавнім людським селищем, селяни якого зберегли ще чисту незіпсовану мову, давні архаїчні звичаї і давній спосіб життя, їхні етнографічні типи також були типові, сутоукраїнські. Довженко відразу полюбив це село настільки, що вирішив робити свою "Звенигору" саме тут.

Це село стало для нього воістину благословенним. Надихали митця на творчість не тільки неперевершені пейзажі, а й щирість яреськівчан, дружба й теплі взаємини з ними. Штабом української кінематографії назвав він це село. І не дивно, що в "Звенигорі" та й в "Землі", "Щорсі" і частково "Івані" він знімав у масовках яреськівських селян.

Знаменитий епізод "Землі" – дівчина на тлі квітучих соняшників – відомий у всьому світі. Знімалася у ньому тоді молода яреськівчанка Марія Мацюця. 1928 року фільм "Звенигора" вийшов на екрани. Один із тодішніх керівників державного кінематографа С. Єйзенштейн після перегляду фільму так оцінив режисера: "Серед нас нова людина кіно, майстер свого жанру... людина, яка створила нове в галузі кіно... Справжня людина" 

В Яреськах Олександр Довженко квартирував у хаті Ганни Іванівни Корсун. Якось він зустрів у селі одного чоловіка, що підійшов йому для зйомки. Зарослий, патлатий, замурзаний чоловік, а Довженко йому й каже: "Неодмінно приходьте, буду вас знімати". Якби ж він сказав, щоб саме отаким той мав прийти. А чоловік поголився, вимився, жінка ще й халявою набила щоки, щоб червоніші були. Приходить він на зйомку, а Довженко побачив і за голову схопився: "Такого не треба! Тиждень побудьте вдома, нічого собі не робіть, тоді приходьте".

Довженко обходив обома берегами Псла від Яресьок до Шишаків, обдивлявся, де хороші місця для зйомок. Він був простим, умів цікаво говорити з людьми, яреськівчани його дуже поважали. Одного разу каже було колгоспнику: "Ви не робіть уже. Ви своє одробили, вам відпочивати час". А той відповідає: "Ви ж самі вже не здорові, чого ж ви робите? Чи вам грошей треба багато?" А Довженко сказав: "Ні, мені грошей не треба. Я хочу багато й багато чого для народу зробить...".

Олесь Гончар писав: "Усе життя О.Довженко змушений був віднерповуватись від режиму: за геніальну "Звенигору" мав платити антиукраїнським "Арсеналом", за мудру "Землю" – силуваним "Щорсом", за бунт "Україна в огні" – казенним "Мічуріним".

Довженко на все життя полюбив Полтавщину, всім серцем прикипів до села Яреськи, які стали для нього справжньою батьківщиною духу, бо відтоді він ніде більше не відчував такого натхнення. Починаючи з 1927-го і протягом 10 років Олександр Петрович кожен рік приїздив у Яреськи. 

Гончар писав: "Майстер величного образу, він писав по-гоголівські, сміливим і розмашистим пензлем, художні образи його яскравіють нам як добрі плоди, як червонобокі яблука, світять із екрана незвично і вражаючи".

Полтавщину О. Довженко знав не тільки по селу Яреськи. Шишаки, Великий Перевіз, Велика Багачка, Кременчук часто згадував у виступах, творах, щоденнику митець. У Великій Багачці знімали епізоди до фільму "Щорс", саме в там режисер слухав думи та пісні прославленого кобзаря Ф. Кушнерика.

Улітку 1956 року, збираючись знімати "Поему про море", Довженко приїздить до Кременчука. У щоденнику він записав, що в районі Грядизька проїздив села з чарівними хатками, двориками, садками і грушами посеред двору, "якраз такими, як нам потрібні для фільму". На другий день поїхав до Табурища оглядати будівництво греблі і до міста Новогеоргіївська, "що йде під воду"...

У 1950-х, позбавлений можливості творити фільми, Олександр Петрович узявся за перо, виступав із лекціями, розробляв архітектурні проекти, виношував ідею спорудження нового села, в архітектоніці якого поєдналися б народні традиції і здобутки визнаних митців. 1954-го Довженко записав у щоденнику: "Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різьбярів і керамістів для того, щоб вибрати село, скажемо Опішню, і завчасно домовившись із колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівельників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців".

Мрія Довженко здійснилася – 1986 року в Опішні було засновано Музей гончарства, а 2001-го – він набув статусу Національного музею-заповідника українського гончарства. 2013 року в Опішні відкрито Музей мистецької родини Кричевських.

Олександр Петрович підтримував дружні зв'язки з полтавцями. У Москві він зустрівся і потоваришував із Іваном Козловським. Уславлений полтавець, артист естради Юрій Тимошенко називав Довженка своїм "хрещеним батьком". Передусім тому, що Тарапунька – то псевдонім, запропонований митцем нашому земляку.

Нині в Яреськахбіля сільради – пам'ятник О.П.Довженку і його героєві Василю. Це перший постамент кіно персонажу у світі! Був ще фруктовий сад Довженка, але його вже викорчували. А от садиба, де він колись квартирував, перетворилася на квітник.

Саме Олександр Петрович надихнув велику когорту молодих кіномитців. На Полтавщині знімалося понад 60 повнометражних різножанрових художніх фільмів українською, російською та зарубіжними кінематографістами, славнозвісні "Королева бензоколонки", "Доля Марини", "Одного чудового дня", "Перший хлопець", "І в звуках слово озоветься", "Лимерівна", "Пропала грамота", "Коли співають солов'ї", "Доля Марини", "Весілля в Малинівці", "Партизанська іскра" та багато інших.

В своїх спогадах Олександр Петрович добрим словом згадував наші краї: "Я побував воістину в райських місцях: добрі люди живуть тут, зі щирими серцями, світлим розумом. Їх випестувала наша сучасна українська природа".