Учений-мовознавець, педагог, літературознавець, перекладач, діалектолог, лексикограф, історик української мови.
 |
| ТИМЧЕНКО ЄВГЕН КОСТЯНТИНОВИЧ |
Народився 8 листопада 1866 р. в Полтаві в родині службовця. Здобув домашню освіту за програмою класичної гімназії. В 1889-1890 рр. навчався в Петербурзькому університеті як вільний слухач.
У 1891 р. переїхав до Києва, входив до складу літературного гуртка "Плеяда", а також до таємного товариства "Братство тарасівців", ради Всеукраїнської загальної організації, київської Старої громади, Українського наукового товариства в Києві, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Протягом 1891-1893 рр. працював у державних установах Києва і Чернігова (службовець київської удільної контори, чернігівської земської управи), згодом – у редакції журналу "Киевская старина", де опрацьовував матеріали для українсько-російського словника, бібліотеці Київського університету.
У 1910 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав російську мову в середніх навчальних закладах та Вищих жіночих курсах, магістр російської мови та словесності. В 1911 р. склав магістерські іспити при Київському університеті, у 1914 р. захистив магістерську дисертацію на тему "Функції генітиву в південноруській мовній області". З 1914 р. після захисту дисертації – доцент Варшавського університету.
З 1915 р. – професор Варшавського університету, з 1918 р. – професор державних українських університетів – Київського ім. св. Володимира і Кам'янця-Подільського, з 1920 р. – Вищого УНО. В 1916 р. евакуювався до Ростова, де організував товариство "Просвіта".
Громадський діяч доби української революції 1917-1921 рр. У 1917 р. – член Української Центральної Ради від Київщини та кодифікаційної комісії генерального секретарства судових справ. За гетьманату – член Комісії по виробленню законопроекту про заснування УАН та Комісії для вироблення української правничої термінології Міністерства юстиції Української Держави. У 1918 р. став одним з організаторів Української Академії наук, очолював постійну комісію з підготовки історичного словника української мови. З 1919 р. – академік УАН, з 1929 р. – член-кореспондент АН СРСР.
У 1919-1930 рр. – голова Комісії для складання історичного словника української мови ВУАН, був також заступником голови соціально-економічного відділу Інституту української наукової мови ВУАН. Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925-1928). У 1930-1933 рр. – співробітник відділу історії української мови Інституту мовознавства ВУАН.
Звільнений за "участь у контрреволюційній діяльності СВУ". Безпідставно заарештований 1938 р. Належність до контрреволюційної організації заперечив, але визнав свої "націоналістичні" погляди. 1939 р. засуджений на 5 років заслання до Красноярського краю. В 1943 р. повернувся до Києва, відновлює свою наукову діяльність на посаді наукового співробітника Інституту мовознавства АН України.
Євген Костянтинович різнобічний мовознавець. Значні його заслуги як лексикографа: уклав "Русско-малоросский словарь", співавтор і редактор "Історичного словника українського язика". Цей словник, хоч і мав певні недоліки (не враховано багато пам'яток, недостатня стилістична розробка реєстрових слів тощо), проте своє наукове значення не втратив. Картотека словника зберігається в Інституті українознавства НАН України у Львові. Тимченко Євген брав діяльну участь у підготовці "Словаря української мови" за ред. Б. Грінченка.
Відомий історик Микола Костомаров на початку 60-их років 19-го століття назбирав 4 000 рублів на видання книжок для народу. Але внаслідок Валуєвського циркуляру 1863 року, коли почала діяти заборона на українські підручники, він передав усі гроші Російській академії наук, заповівши їх як премію за словник української мови.
Коли були зняті заборони на українську мову, 1903 року Російська академія наук оголосила відповідний конкурс, на який подали свої праці Борис Грінченко та Євген Тимченко.
Першу премію не присудили нікому, але і "Словар української мови", і "Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV - XVIII століть" одержали дві другі премії. Роботу над своєю працею Євген Тимченко продовжив у радянські часи, коли очолив Комісію історичного словника української мови у Всеукраїнській академії наук.
Член-кореспондент НАН України, мовознавець Григорій Півторак вважає, що видання словника Тимченка має не лише практичне значення. Це пам'ятка української лексикографії.
Займався питаннями літературної української мови: "Українська граматика", у якій за чіткою системою із залученням багатого фактажу грунтовно опрацьовані фонетика та морфологія української мови та "Українська граматика для шкіл середніх" (1918)
Докладний матеріал про історію становлення звукової системи української мови від праслов'янського періоду і до середини XX ст. містить оригінальна й визначна для свого часу праця Є. Тимченка "Курс історії українського язика. Вступ і фонетика" (1927). У своїх дослідженнях з історичної граматики використовував порівняльно-історичний метод зіставляючи мовні явища української та інших індоєвропейських мов і діалектів.
У працях, присвячених синтаксису відмінків української мови ("Номінатив і датив в українській мові" (1925), "Вокатив і інструменталь в українській мові", (1926), "Акузатив в українській мові" (1928), "Рід в українській мові" (1929), широко використовував фольклорні матеріали. Важливим внеском у розвиток української діалектології була створена у співавторстві з К. Михальчуком "Програма до збирання діалектних одмін української мови" (1910). Написав і видав "Причинки до української діалектології" (1908), "Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українськім язиковім просторі" (1925).
У питаннях сучасної літературної мови був найтиповішим представником архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в історії мови – молодограматиком.
Виступав проти гіпотези про прасхідньослов'янську мову (Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині в журналі "Україна" за 1924 р.).
Досліджував синтаксис відмінків української мови: "Функції генітива в південноруській мовній області" (1913), "Льокатив в українській мові" (1924). Ці праці виконані на матеріалі писаних пам'яток та мови фольклору і лише частково – художньої літератури.
Євгена Тимченка вважають основоположником української наукової історичної лексикографії. Розуміючи складнощі укладання подібного словника однією людиною, сам мовознавець працю свого життя назвав "Матеріалами до словника писемної та книжної української мови XV - XVIII століть".
Важливою частиною наукового доробку Тимченка Євгена є його праці з діалектології: "Причинки до української діалектології" (1908), "Програма до збирання діалектичних одмін української мови" (1910, у співавторстві з К. Михальчуком), "Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українському язиковому обширі" (1925), "Одна діалектна особливість вживання морфеми ся" (1948 р. з'явилася посмертно) та ін.
Переклав українською мовою карело-фінський народний епос "Калевала" (1901), шосту пісню естонського народного епосу "Калевіпоег" (1945).
Незважаючи на те що окремі положення праць ученого втратили актуальність, його багатогранна дослідницька діяльність сприяла розширенню тематики наукових пошуків, розвитку й збагаченню філологічної науки в Україні.
Помер 22 травня 1948 р. в Києві.
Література наявна в нашій бібліотеці:
- Валюх З. Лінгвістична Полтавщина / З.Валюх // Рідний край. – 1999. – N 1. – С. 119-121.
- Присвятив своє життя слову : до 150-річчя від дня народження Є. Тимченка // Дати і події. – К., 2016. – № 2. – С. 111-113.
- Степаненко М. І. Тимченко Євген Костянтинович (27.10.1866, м. Полтава - 22.05.1948, м. Київ) – укр. філолог, проф.(1945), член-кор. АН СРСР (1929) / М. І. Степаненко // Степаненко М. І. Мовознавча Полтавщина : довідник. – Полтава, 2014. – С. 243-244.
- Тимченко Євген Костянтинович : [український філолог, педагог, перекладач народився 8 листопада 1866 р. в Полтаві] // Провісники духовності в Україні: Довідник. – К., 2003. – С. 572-573.
Немає коментарів:
Дописати коментар