БІБЛІОГРАФІЧНА ПОЛИЧКА

09:00 Загальнонаціональна хвилина мовчання пам’яті загиблих у війні проти росії. Схиляємо голови перед Героями, які боролися і загинули за наше майбутнє.

понеділок, 12 вересня 2016 р.

МІРОШНІЧЕНКО ВІКТОР ПАНАСОВИЧ

Мірошниченко В. П.
(21.09.1936-2001)
Народився Віктор Мірошниченко 21 вересня 1936 року у Полтаві в простій робочій сім'ї. Так склалося, що свої дитячі роки майбутній актор провів у діда з бабусею, що жили в селі Полузір'я Новосанжарського району. Саме дід Хома спостерігаючи за витівками онука, розгледів його талант. "Бути тобі актором!" – сказав якось дід. І у майбутнього майстра сцени не було сумнівів при виборі професії. Пішов у школу вже після війни. 
Віктор Панасович одним із перших прийшов до театру юнацької творчості (ТЮТ), що організувала в Полтаві у 1952 році при Палаці піонерів Емілія Львівна Шапіро-Болотна. Дуже швидко став помітним членом цієї молодіжної родини, тому був обраний першим головою Ради творчого колективу. Потім поїхав вступати до Харкова. Але не пройшов по конкурсу. Повернувся до Полтави і влаштувався на роботу в ливарний цех одного із заводів, хоч і мріяв про театр. Вперто готувався і успішно склавши наступного року іспити, був зарахований. 
Наполегливий студент опановує секрети професійної майстерності, вивчає системи К. Станіславського і Л. Курбаса. Його наставниками були визнані майстри – Яков Григорович Азімов і Аркадій Васильович Плетньов. 1962 року закінчив Харківський театральний інститут. 
За призначенням поїхав працювати в Одеський драматичний театр ім. Жовтневої революції, де пощастило попрацювати з режисером Лесем Танюком. З 1965 року актор працює у Миколаївському російському театрі ім. В. П. Чкалова. Особливою вдачею було виконання ролі старого чиновника холостяка Вічентіє з комедії Б. Нушича "Звичайна людина".
Але при першій можливості Віктор Панасович повертається до рідного міста і 1967 році став актором Полтавського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя. 
Став одним із провідних акторів театру. Він був уважним, інколи зі смішинкою в очах погляд відмічав все, складаючи свідомо чи підсвідомо у свою творчу скриньку найменшу дрібничку. Багато чого із побаченого або почутого знадобилось йому як актору і режисеру, бо характери його героїв черпалися з життя. Це допомагало на сцені бути органічними і природними.
Його акторська майстерність вражала: від комічних до глибоко психологічних і навіть трагедійних образів. Мало кому з майстрів сцени вдавалося опанувати такий широкий розмах своєї професії. Він умів чути час, бути в самій гущині подій, відгукуватися на все нове.
Віктор Панасович був ще кіноактором. Спочатку дебют відбувся на кіностудії "Бєлорусь-фільм" у фільмі "Тихі трієчники", далі – його запрошують взяти у створенні кінострічок "Обочина", "Берег принцеси Люськи".
Після цього актора запросила Одеська кіностудія на головну роль у фільм "Право керувати", а пізніше він знімається в кінокартині "Проводи". Однією з основних робіт у кіно стала роль повітового лікаря в трисерійному телефільмі "Батьки і діти" за твором І. С. Тургенєва. 
Визнання до актору прийшло у Полтаві. У 1977 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста України, а 1984 року – народного артиста України.
З 1984 року Віктор Мірошниченко головний режисер Полтавського обласного театру ляльок. Тут у повний зріст проявились його режисерська тактика. Новим етапом полтавських лялькарів стало звернення до "живого плану" у виставі О. Симукова "Погляд медузи", тобто режисер виводить акторів на сцену разом з ляльками.
Наприкінці 1986 року Віктору Панасовичу запропонували очолити Полтавський музично-драматичний театр ім. М. В. Гоголя в якості головного режисера і директора. Адміністративна робота не приносила йому радості, набагато більше вдалося йому зробити як режисеру, до того ж увесь час продовжував грати на сцені, бо акторську професію любив понад усе. Керував театром В. Мірошниченко до 1989 року.
Віктор Панасович створював на сцені масштабного героя, справжню особистість, з яскравим сильним характером. Такі його якості надзвичайно приваблювали відомих режисерів і його неодноразово запрошували для роботи в Київський театр ім. І. Франка і до Ленінграда. Але він не залишив Полтави, а до Ленінградського академічного театру ім. Пушкіна відправив свою доньку Вікторію, яка і зараз там працює.
Його головні театральні роботи: Боруля, Омелько – у п'єсі "Мартин Боруля" Карпенка-Карого; Терентій Бублик – у п'єсі "Платон Кречет" Корнійчука.
Був режисером спектаклів: "Ніколи не згасне" В. Орлова (1985), "Карусельні фарби" Г. Сапгіра (1986), "Діти Арбату" А. Рибакова (1988), "Залізна завіса" В. Котенка (1988).
Сталося так, що у складні 90-ті роки майстер сцени змушений був піти з театру, щоб зберегти власну творчу гідність, залишитись вірним собі. Як актор і режисер він продовжував себе в роботі на обласному радіо, читав твори класиків, сучасних авторів – поезію, прозу, гумор.
Тоді ж починає займатися і викладацькою роботою, спочатку у школі мистецтв, а з 1996 року, коли у музичному училищі імені Лисенка вирішили відкрити театральне відділення, Віктору Панасовичу запропонували очолити його. Працював у музичному училищі Віктор Мірошніченко 7 років.
Хвороба (високий тиск, гіпертонічна криза) перервала його життя 10 листопада 2001 року.
На поховання зібралася велика кількість людей, було зрозуміло, що Полтава втратила одного із найталановитіших людей, масштабну особистість, з якою уходить в минуле ціла епоха в театральному мистецтві.
Меморіальна дошка пам'яті митця, засновнику відділу театрального мистецтва Мірошніченко Віктору Панасовичу відкрита на фасаді будинку Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка. Різноманітна діяльність Віктора Панасовича стала вагомим внеском у розвиток національної культури України і залишила в її історії помітний і неповторний слід.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...