ПРАВОСЛАВНІ ПЕРЛИНИ ПОЛТАВЩИНИ

Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Більшість культових споруд на теренах губернії (області) будувалося за козацькі кошти, що свідчить про славетні меценатські традиції.

Доля монастирів Полтавщини  є цікавою сторінкою в історичному розвитку краю, частиною історії України. Монастирі почали виникати в Київській Русі ще в Х-ХІ ст. після запровадження християнства (988-989 рр.) і відіграли значну роль у поширенні й утвердженні нової релігії, що сприяло консолідації східнослов'янських племен, становленню феодальних відносин на Русі, зміцненню держави в цілому.

Все це стосується і монастирів полтавського краю. Відомостей про те, які з них, крім двох переяславських, існували до монголо-татарської навали на території, ми не маємо. Більш конкретні дані дійшли до нас  уже XV ст.. 

Під час нашої подорожі відбудеться  знайомство з цікавою історією православних монастирів Полтавщини (Полтавської губернії).

Чоловічі монастирі:

Красногірський Гадяцький Миколаївський,

Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського,

Пивогірський (Пивгородський) Миколаївський,

Скельський Преображенський, 

Сокільський Преображенський, 

Сорочинський Святомихайлівський монастир.

Жіночі монастирі:

Великобудищанський Троїцький (Преображенський),

Козельщинського Різдвяно-Богородицького, 

Полтавського Хрестовоздвиженського,

Пушкарівський Вознесенський монастир.

Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості, Віри.

ПРАВОСЛАВНІ ПЕРЛИНИ ПОЛТАВЩИНИ 

ЦИТАТА ТИЖНЯ. ОЛЕКСАНДР ПЕЧОРА

ПИЛИП ДМИТРОВИЧ БАБАНСЬКИЙ

... Ваш нев'янучий талант полонив юні голівки в усі літа... В. Бичко. 

Варто зга­дати мудрого, людяного, високого, красивого чоловіка з пишною шап­кою волосся — знаного і шанованого у Полтаві Пилипа Дмитровича Бабанського. 

Народився він ЗО жовтня 1921 року у с. Дудниковому Полтавського району у селянській родині. Хлопчи­ком пережив голод 1933-го року, пам'ятав про ці страшні події усе жит­тя. Навчався у Степанівській се­редній школі, гарно писав твори, ре­дагував шкільну стінну газету. Мрія стати військовим привела юнака до Одеського артилерійського училища, г-же він закінчив напередодні війни. Дев'ятнадцятирічний лейтенант з перших днів війни на фронті: коман­дир взводу, батареї, заступник на­чальника розвідки артилерійського підрозділу дивізії Резерву Головного Командування. Пилип Дмитрович брав участь у визволенні Смоленсь­ка, білоруських міст і сіл, Кенігсбер­га. На 1-му Прибалтійському фронті під станцією Приєкуле (Латвія) в лю­тому 1945 року був тяжко поранений. Довго лікувався і у 23 роки був де­мобілізований як інвалід. Капітан Ба-банський був нагороджений орде­ном Олександра Невського (таку відзнаку вручають мужнім і вмілим ко­мандирам), двома орденами Вітчиз­няної війни І ступеня, орденом Чер­воної Зірки, медалями. До речі, вра­ження воєнних років відтворені пись­менником у повістях "А живим жити" (1963), "З днем народження (1961), "Щастя прийшло навесні" (1966), збірці оповідань "На крутому пово­роті" (1962). 

Доля вивела колишнього фронто­вика на журналістську стежку. Пилип Дмитрович проходить дворічний курс журналістики у Києві, згодом закінчує Вищі літературні курси у Москві. Май­же два десятиліття Бабанський пра­цював у редакції газети "Зоря Пол­тавщини". Він був доброзичливим, щирим до своїх старших і молодших колег, принциповим щодо висвітлен­ня тих чи інших питань. 

Пилип Дмитрович у 50-х роках починає писати оповідання, новели, художні нариси. 

1951 року у журналі "Дніпро" було надруковане перше серйозне оповідання "Андрій Дубовик", яке стало першою ластівкою, що відкри­ла автору шлях у літературу: 1955 ро­ку Бабанський став членом Національної спілки письменників Ук­раїни.