До дня пам'яті
У світлий день християнського свята Покрови Матінки Божої – 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая. "Сім'я була величенька – писала Раїса Кириченко, батьки, чотири брати та я… Тато з мамою жили дружно, були гарною парою, удвох журилися, співали і танцювали, то ж було кого послухати і навчитися добра".
Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в громадському житті якої приймала активну участь. Була щаслива, що пісня так вільно ллється з її грудей, що так слухають її, так аплодують дзвінкому голосу. Здавалося, цьому голосу було затісно в шкільних стінах, він виривався на волю, на широкий простір. Вірила, що неодмінно стане співачкою, буде виступати на великих сценах і слухатиме її не гурт малят, а багато солідних дорослих людей. Першою її піснею була російська "Вижу чудное приволье".
Життя перемагало, прийшла юність, чекала чогось нового, незвичайного, співоча душа рвалася до вершин. І тут доля щиро усміхнулася Раїсі. Красива, ставна, співуча дівчина привернула увагу професійного музиканта Павла Оченаша, а свято пісні у с. Великі Кринки стало для Раї Корж відправною точкою у світ мистецтва. Керівник народного хору Кременчуцького автомобільного заводу КрАЗ Оченаш П.Ф. запросив її працювати у колективі. Це була перша співоча школа, перші сходинки до слави.
У січні 1961 р. співачка стає солісткою народного хору Кременчуцького автомобільного заводу під керівництвом Павла Федоровича Оченаша. Вже з червня 1962 р. працює у професійному колективі – Полтавському жіночому хоровому театралізованому ансамблі "Веселка", концертмейстером та баяністом якого був Микола Михайлович Кириченко. Піснею Бог освятив їхнє світле й чисте кохання. Цього ж року сталася трагедія – пішов з життя батько співачки.
У листопаді 1962 р. Раїса Опанасівна переїздить на роботу до вокально-хореографічного ансамблю "Льонок" при Житомирській філармонії. А 15 грудня 1963 р. Раїса Опанасівна та Микола Кириченко одружилися.
У травні 1967 р. Раїса Кириченко стає солісткою вокально-хореографічного ансамблю "Веснянка" Херсонської філармонії, а вже з січня 1968 р. – солісткою Черкаського народного хору – А. Пашкевича призначили керівником цього колективу, і він запросив Раїсу та Миколу в Черкаси.
У травні 1973 р. Раїсі Кириченко присвоєно звання "Заслужена артистка України". 1979 р. співачці присвоєно звання Народної артистки України. У лютому 1986 р. Раїсі Кириченко присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.
Об'їздила всю Україну, Білорусію, Середню Азію. У складі різних делегацій гастролювала в Європі (Німеччина, Польща, Болгарія), Америці, Канаді, Алжирі, Тунісі, Філіппінах, Монголії.
Звісно, з такою безмежною славою, як згадує співачка, тісно стало у колективі, були невдоволені, може комусь і заважала, тож коли у 1987 р. з ансамблем "Росава" приїхала на концерти до Полтави й одержала запрошення від тодішнього секретаря обкому партії Ф. Моргуна переїхати на свою батьківщину. Тут в березні 1987 р. створила ансамбль "Чураївна". "За рік об'їздили мало не всю Полтавщину, – згадує співачка, – І ніскільки не шкодую. З якими людьми довелося зустрітися, які концерти відбувалися! Пережити таке єднання співачки із слухачами дано далеко не кожному артистові. Стомлені, зморені поверталися у холодні готелі, але в душу нам світили радістю людські очі… Ніколи мені не дарували стільки квітів, короваїв, вишитих рушників… Це була дяка за пісню".
Навчалась у Харківському інституті мистецтв ім. І. Котляревського на диригентсько-хоровому факультеті, удосконалювала розуміння суті природного хорового співу, відчувала красу звучання, хорову ансамбльовість. Останній хоровий іспит у 1989 році пройшов успішно – його Раїса Опанасівна складала з народним хором "Калина" Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, яким керує заслужений діяч мистецтв України Григорій Левченко.
З вересня 1994 р. співачка працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка.
Далі був важкий період (з листопада 1996 р. по березень 1997 р.) у житті співачки – її життя висіло на волосинці (тяжка хвороба нирок). Уже мало хто й вірив, що вона виживе. Від'їзд до Німеччини, довгі місяці радикального лікування… Але любов до пісні повернула співачку на сцену – нові пісні, нові сторінки життя.
3 березня 1998 р. співачці вручили Орден княгині Ольги ІІІ ступеня, через рік – ІІ ступеня і в березні 2001 р. – І ступеня. А в жовтні 2003 р. Указом Президента України присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
9 лютого 2005 року не стало Раїси Кириченко. Попрощатися з нею у будинок Київської Національної філармонії прийшли тисячі людей, а потім її повезуть додому – в Корещину, як вона і заповідала. Її поклали вічно спати поряд з матусею.
Немає коментарів:
Дописати коментар