НОНФІКШН

Що таке нонфікшн: жанри та особливості

Нонфікшн – це література, яка базується на реальних подіях, фактах, дослідженнях і пережитих досвідах. Такі книги поєднують у собі інформаційну цінність й захопливий стиль викладення історій, користуються популярністю, адже задовільняють абсолютно різні читацькі запити. Сьогодні детальніше розповідаємо про жанри нонфікшну, а також радимо популярні бестселери для дорослих і дітей.

Буквально, з англійської мови non-fiction – «не художня література», тобто не містить вигаданих сюжетів, а має на меті дослідити, задокументувати чи пояснити читачу реальні явища й події.

Відмінність від художніх книжок часом помітна у формі подачі інформації: автори художніх творів люблять розважати читачів загадками, заплутувати сюжет, а часом ще й потрібно звикати до стилю письменника. Створюючи нонфікшн-книги для широкого загалу, авторам навпаки потрібно пояснювати складні теми простими словами, виділяти найважливіші тези, доповнювати написане таблицями, фотографіями, ілюстраціями. Бувають і винятки, як-от складна наукова література чи філософські тексти, але вони націлені на свою аудиторію, студентів, науковців тощо.

До нонфікшн-літератури належать і наративні розповіді, в яких автори намагаються розкрити тему привабливо для читача, діляться особистими історіями. Від художніх книг вони відрізняються тим, що написані на основі та з наведенням незмінених реальних фактів, документів, листів, розмов з очевидцями подій тощо.

Вибираємо цікавий нонфікшн: 8 популярних напрямків

Документальну літературу поділяють на жанри, неофіційно їх нараховують близько 30, однак ця класифікація має дуже суб’єктивний характер через величезну кількість тем, відповідно, число може змінюватися. Тож коротко охарактеризуємо кілька найпопулярніших. Чим поділ на жанри нонфікшну буває корисним: з ним зручно орієнтуватися при виборі книжок, звертаючи увагу на тематику, яка цікавить вас найбільше. Можна, наприклад, обожнювати біографії і не читати науково-популярних видань (або навпаки), хоча і перші, і другі книги належать до нонфікшну.

Біографії, автобіографії, мемуари

Ці три категорії відрізняються між собою.

Біографія – розповідь про життя героя книги від третьої особи. В автобіографії особа описує власне життя. Існує поділ також між автобіографіями й мемуарами, хоча їх часто вважають одним і тим самим. Якщо автобіографія розповідає про життя видатної особистості, мемуари можуть описувати лише конкретний часовий період.

Радимо прочитати: Біографія «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію», Боріс Джонсон. Щира, яскрава оповідь про одного з найвпливовіших лідерів минулого століття. Автор, колишній премʼєр-міністр Великобританії й друг України Боріс Джонсон розповідає найцікавіше з біографії Черчилля, розвіює поширені міфи й розмірковує про те, як одна вольова людина може змінити хід історії.

Автобіографія «Моє життя», Ґолда Меїр. Одна з найвизначніших жінок світової політики, прем’єр-міністерка Ізраїлю, відверто розповідає про свої особисті та політичні рішення.

Мемуари «Найщасливіша людина на землі. Мемуари чоловіка, що пережив Голокост», Едді Яку. Автор книжки пройшов через жахи концентраційних таборів, але не дозволив себе зламати. Він стверджує, що потрібно вчитися бачити прекрасне попри все і розповідає, як втілив це правило у своєму житті.

Науково-популярні книги

Результатами тривалих наукових досліджень автор ділиться з читачами у цікавій формі, пояснює значення складних наукових термінів зрозумілою мовою. Тематика таких книжок може бути абсолютно різною: медицина, природничі науки, здоров’я, космос тощо. Вони містять додатки, списки використаної літератури тощо. Важливо: слід розрізняти наукову та науково-популярну літературу

Радимо прочитати: «Неосяжний світ». Як органи чуття тварин розкривають приховані світи навколо нас», Ед Йонґ. Захоплива розповідь від наукового журналіста про те, як відчувають життя на Землі різні тварини.

Культура та мистецтво

Розширити знання про музику, літературу, танці, живопис і не тільки допоможуть книги, написані митцями. Вони обов’язково надихнуть і вас на творчість.

Радимо прочитати: «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи», Тетяна Трофименко. Авторка, літературна критикиня, пише про знакові романи, які відображали реалії життя українців від ХІХ до першої третини ХХІ сторіччя та відповідно формували зміни в мистецькому житті.

ВАЛЕРІЙ ЗАЛУЖНИЙ

Долгоновська Л. Залізний генерал. Уроки людяності / Л. Долгоновська. – Харків : Vivat, 2024. – 208 с.

Про що книжка?

24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи накази, промовив слова, що стали символом українського спротиву: «Ця країна тримається на наших плечах».

Залізний генерал, легендарна постать, Герой України, Головнокомандувач Збройних Сил України (2021-2024), воєначальник, якого історія запам’ятає людиною, яка зламала план російського «бліцкригу» й розвінчала міф про непереможність російської армії, один зі 100 найвпливовіших людей 2022 року за версією журналу Time.

Який він насправді? Якою є історія становлення великого воєначальника, відомого загалу як залізний, а близьким – як щирий, скромний, вимогливий і водночас турботливий? Книжка Людмили Долгоновської дозволить зазирнути за лаштунки доленосних подій, почути голоси тих, хто стояв пліч-о-пліч із Валерієм Залужним. Як очевидиця й радниця Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій авторка розповідає, хто підтримував генерала та що додавало йому наснаги просто «робити свою роботу», – а насправді керувати й уособлювати легендарне українське військо, кожного воїна, який тримає оборону й звитяжно виборює для України можливість бути.

Про авторку

Людмила Долгоновська – експертка у галузі стратегічних комунікацій, кандидатка філософських наук. Керівниця служби президента American University Kyiv, запрошена лекторка низки університетів. Від липня 2021 року до початку березня 2023 року – радниця зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

Ідея створити книжку про Валерія Залужного належить видавництву Vivat.

Першою реакцією Людмили Долгоновської були сумніви, чи вистачить їй таланту й часу для реалізації такого задуму. Вона в принципі не дуже впевнена в собі людина, і не знала, чи варто про це писати. «Звісно, є багато інших людей, які набагато краще за мене це зробили б. Але як їм передати інформацію, яка є в мене, адже саме я є свідком багатьох подій на початку повномасштабного вторгнення Росії? Варіант, коли хтось пише книжку, спираючись на розповіді інших людей про Залужного, теж може бути, і, я впевнена, такі книжки ще будуть з’являтися.

Я також відчувала велику відповідальність. Багато людей, мабуть, хотіли би поспостерігати, як у шпарину, за тим, що ж відбувалося на пункті управління, яка там була атмосфера. Так склалося, що я там була, у перші місяці вторгнення ми з Валерієм Федоровичем проводили багато часу разом, і він тоді ділився своїми думками щодо різних речей, зокрема про лідерство, стосунки з родиною тощо. Я багато чого запам’ятовувала, щось занотовувала й пізніше, під час роботи над книжкою, використала цю інформацію». Скільки часу Долгановська працювали над написанням книжки та що в цьому процесі було для неї найскладнішим завданням?

Людила склала план і основну частину написала досить швидко, приблизно за перші п’ять місяців спільної з Залужним роботи. Маючи план, їй було простіше зорієнтуватися, де бракує інформації, а де – якогось прикладу. Від самого початку цієї роботи у Долгановської були дві основні мети, і перша – це розкрити постать Залужного, але крізь призму її бачення. «Я одразу казала, що не можу бути біографом і нейтрально ставитися до героя моєї книжки. Звісно, я дивлюся на нього своїми очима, і ці уроки, яких я навчилася, – це найчесніший спосіб описати людину. Але ці уроки мої, це те, що я взяла від спілкування із Залужним».

Друга мета Долгановської полягала в тому, щоб розповісти, як Збройні сили готувалися до відбиття повномасштабного вторгнення. «Я розуміла, що суспільство хоче знати, що було зроблено, щоб утримати країну, стримати удар агресора. У моїй книжці є окремий розділ, де я про це пишу, мені було важливо зафіксувати це для історії. Через самоцензуру мені найскладніше було працювати над біографічною частиною книжки про Залужного. Коли ти близько до людини, тобі відкриваються якісь трагічні, контроверсійні сторінки її життя. Писати чи не писати про це – тут мені не вистачило відстані від Залужного, від його родини, щоби про це написати. Тому в моїй книжці немає подробиць про його особисте життя, про його проблеми, дилеми тощо. Це цікаво читачам, але тут я не змогла переступити через етичний бар’єр. Інше питання – щоб не нашкодити державі, не розхитати човна. Потрібно було написати про ті речі, про які ти не можеш змовчати, але написати так, щоб це було і правдиво, і не нашкодило національним інтересам держави».

ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

А ну ж, скільки разів ви чули ці рядки? Знаю, що багато. Із самого малечку, якщо зростали в Україні. Це найбільш відомий вірш про Україну, адже це український Гімн. Тож читайте розповідь про людину, що його написала.

Народився Павло Чубинський 1839 року на хуторі Чубинський, що вже давно став сучасним селом неподалік Борисполя. Вчився в київській гімназії, а потім вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Ще змалку хлопець мріяв про подорожі й захоплювався географією, тож фактично всі друзі Павла – дослідники історії, культури, географії, мови... У студентські роки він був автором журналу «Основа» – одного з перших україномовних журналів; брав участь у протестах студентів проти розправ царської влади.

У 1861 році Чубинський повернувся до України. У нього була купа ідей для досліджень історії та культури українського народу, проте не було можливості: влада прицільно стежила за колишнім «активним» студентом. Наполегливий Павло не втрачає ентузіазму – за рік разом з однодумцями організовує таємну «Громаду» для вивчення культури Батьківщини. У колі своїх побратимів 1862 року він і написав легендарний вірш – майбутній Гімн. Довго втаємничувати свою діяльність не вдалося. Чубинського відправляють у заслання на північ Росії, як писав Павло – «пустелю людської думки».

Сім років вчений перебуває в засланні, проте і там працює: досліджує населення, торгівлю, закони і навіть ініціює відправлення дослідників в арктичні експедиції.

У 1869 році Чубинський повертається до Петербурга і стає учасником Географічного товариства, а вже за рік організовує експедицію до любої України. Мета – збір географічних, етнографічних та історичних даних про Київську, Волинську, Подільську губернії (так у Російській імперії називалися області). Усі надбання ледве вмістили у 7 томах. За ці роботи вчений отримав золоту відзнаку на Географічному конгресі в Парижі.

Царська влада несамовито боялася всього проукраїнського. Не кажучи вже про мову, вона заборонила все, що хоч якось було причетним до нашого, національного. Відділ Географічного товариства розпустили, добре хоч не знищили безцінних збірок наукових матеріалів. Ученому заборонили жити й бувати в Україні, тому він змушений повернутися до Петербурга. За день до свого 45-річчя Павло Чубинський піде в засвіти.

Співаючи Гімн, згадуйте інколи людину, яка так палко любила свою Батьківщину. Дізнавайтеся більше про того, чий вірш з невеличкими змінами став головним у нашій Україні.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття козацького роду!