ВАЛЕРІЙ ЗАЛУЖНИЙ

Долгоновська Л. Залізний генерал. Уроки людяності / Л. Долгоновська. – Харків : Vivat, 2024. – 208 с.

Про що книжка?

24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи накази, промовив слова, що стали символом українського спротиву: «Ця країна тримається на наших плечах».

Залізний генерал, легендарна постать, Герой України, Головнокомандувач Збройних Сил України (2021-2024), воєначальник, якого історія запам’ятає людиною, яка зламала план російського «бліцкригу» й розвінчала міф про непереможність російської армії, один зі 100 найвпливовіших людей 2022 року за версією журналу Time.

Який він насправді? Якою є історія становлення великого воєначальника, відомого загалу як залізний, а близьким – як щирий, скромний, вимогливий і водночас турботливий? Книжка Людмили Долгоновської дозволить зазирнути за лаштунки доленосних подій, почути голоси тих, хто стояв пліч-о-пліч із Валерієм Залужним. Як очевидиця й радниця Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій авторка розповідає, хто підтримував генерала та що додавало йому наснаги просто «робити свою роботу», – а насправді керувати й уособлювати легендарне українське військо, кожного воїна, який тримає оборону й звитяжно виборює для України можливість бути.

Про авторку

Людмила Долгоновська – експертка у галузі стратегічних комунікацій, кандидатка філософських наук. Керівниця служби президента American University Kyiv, запрошена лекторка низки університетів. Від липня 2021 року до початку березня 2023 року – радниця зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

Ідея створити книжку про Валерія Залужного належить видавництву Vivat.

Першою реакцією Людмили Долгоновської були сумніви, чи вистачить їй таланту й часу для реалізації такого задуму. Вона в принципі не дуже впевнена в собі людина, і не знала, чи варто про це писати. «Звісно, є багато інших людей, які набагато краще за мене це зробили б. Але як їм передати інформацію, яка є в мене, адже саме я є свідком багатьох подій на початку повномасштабного вторгнення Росії? Варіант, коли хтось пише книжку, спираючись на розповіді інших людей про Залужного, теж може бути, і, я впевнена, такі книжки ще будуть з’являтися.

Я також відчувала велику відповідальність. Багато людей, мабуть, хотіли би поспостерігати, як у шпарину, за тим, що ж відбувалося на пункті управління, яка там була атмосфера. Так склалося, що я там була, у перші місяці вторгнення ми з Валерієм Федоровичем проводили багато часу разом, і він тоді ділився своїми думками щодо різних речей, зокрема про лідерство, стосунки з родиною тощо. Я багато чого запам’ятовувала, щось занотовувала й пізніше, під час роботи над книжкою, використала цю інформацію». Скільки часу Долгановська працювали над написанням книжки та що в цьому процесі було для неї найскладнішим завданням?

Людила склала план і основну частину написала досить швидко, приблизно за перші п’ять місяців спільної з Залужним роботи. Маючи план, їй було простіше зорієнтуватися, де бракує інформації, а де – якогось прикладу. Від самого початку цієї роботи у Долгановської були дві основні мети, і перша – це розкрити постать Залужного, але крізь призму її бачення. «Я одразу казала, що не можу бути біографом і нейтрально ставитися до героя моєї книжки. Звісно, я дивлюся на нього своїми очима, і ці уроки, яких я навчилася, – це найчесніший спосіб описати людину. Але ці уроки мої, це те, що я взяла від спілкування із Залужним».

Друга мета Долгановської полягала в тому, щоб розповісти, як Збройні сили готувалися до відбиття повномасштабного вторгнення. «Я розуміла, що суспільство хоче знати, що було зроблено, щоб утримати країну, стримати удар агресора. У моїй книжці є окремий розділ, де я про це пишу, мені було важливо зафіксувати це для історії. Через самоцензуру мені найскладніше було працювати над біографічною частиною книжки про Залужного. Коли ти близько до людини, тобі відкриваються якісь трагічні, контроверсійні сторінки її життя. Писати чи не писати про це – тут мені не вистачило відстані від Залужного, від його родини, щоби про це написати. Тому в моїй книжці немає подробиць про його особисте життя, про його проблеми, дилеми тощо. Це цікаво читачам, але тут я не змогла переступити через етичний бар’єр. Інше питання – щоб не нашкодити державі, не розхитати човна. Потрібно було написати про ті речі, про які ти не можеш змовчати, але написати так, щоб це було і правдиво, і не нашкодило національним інтересам держави».

На питання «Що ви вважаєте своїм найбільшим досягнення за час роботи з Валерієм Залужним?» Долгановська відповіла: – «Те, що ми тримали інформаційну ініціативу в перші дні повномасштабної війни. Те, що в перші дні я ухвалила рішення приїхати до Генштабу, взятися за цю роботу, переконати колег, що ми мусимо бути проактивними. Те, що я від імені Залужного мовила до світу. Для кожного з нас, хто працював у команді разом із Залужним, це був крок у невідомість. Коли я взяла дорожню сумку та приїхала в Генштаб на метро, я не розуміла, чи повернуся додому, чи побачу свою дитину. Але я розуміла, що я можу зробити професійно, і я повинна це зробити. Безперечно, я цим пишаюся. Я вважаю, що попри всі складнощі нам усе-таки вдавалося працювати системно. Мене звільнили, але я пішла, залишивши по собі комунікаційну стратегію для Збройних сил, візуальний стиль ЗСУ, напрацьовану політику стратегічних комунікацій для сектору безпеки та оборони, яка не ухвалена, але попри це документ такий є».

Долгановська є носійкою ексклюзивної інформації, але багато чого з того, що вона знає, поки не оприлюднено. Про плани написати ще одну книжку після того, як Україна переможе Долгановська сказала: – «Такої мети я собі не ставлю, але весь час собі кажу, що маю зафіксувати ці моменти, бо все швидко забувається. Ми не знаємо, що буде з Україною, але нам важливо зберегти правду про події, тому що наш противник добре вміє перекручувати інформацію на свою користь і зробить усе, щоби стерти якісь факти. Справді щось із того, що я знаю, варто було б оприлюднити, але навряд чи це буде у форматі ще однієї книжки».

Чому варто прочитати книжку?

Завдяки цій книзі усі, хто хотів більше дізнатися про шлях нашого великого Воїна і Людини, отримають таку можливість. Але це видання не лише про те, що було «до» 24 лютого, але й про всі звитяжні дні, коли пан Залужний командував обороною України. Хоч книжка все ж розповідає про одну легендарну особу, яку запам’ятають наші нащадки, але водночас у ній чутно і голоси тисяч наших воїнів. У ній можна знайти мотивацію боротися і Перемагати!

Долгановська, як майстерка комунікацій, вдало балансує у тексті біографічні факти, відгуки колег генерала, історичний контекст і емоційні частини. Завдяки цьому видання не є «сухим» життєписом, а надзвичайно захопливою оповіддю про непересічну особистість.