ОЛЕКСАНДР КАНДИБА (ОЛЬЖИЧ)

Свої серця нам виривали,

Чужі тесали нам хрести.

О. Олесь

Син відомого українського поета Олександра Кандиби, Олег, більше відомий світу під псевдонімом Ольжич (1908-1944). 

Перед ним відкривалася блискуча кар’єра – як наукова (вчений-археолог), так і літературна. Водночас із археологічними дослідженнями Ольжич пише прозу і поезію, багато публікує і одра­зу потрапляє в коло найвидатніших, найперспективніших письмен­ників української еміграції (збірки віршів "Рінь", "Вежі").

Найкращу свою поему він написав своєю молодістю, власним життям, з головою поринувши в небезпечну політичну діяльність.

"Життя – це боротьба, а боротьба – справжнє життя", – так визна­чає творче кредо поета Олена Теліга.

Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво і мана теорій.

Ко ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій.

Олег разом з батьками пережив усі емігрантські колізії, аж доки не закинула доля усю їхню сім’ю до Праги.

Восени 1941 року Олег Ольжич разом з поетами Оленою Телігою та Іваном Ірлявським нелегально прибув до Києва для організації підпільної української Спілки письменників. Після арешту був страче­ний фашистами в концтаборі. Поет свідомо обрав тяжкий і трагічний для себе шлях.

У поезіях О. Ольжича постійно присутній погляд історика, архео­лога, що прагне "просвітлити" товщу століть і тисячоліть, шукаючи духовних витоків усього людства.

Література

• Веремійчук О. Пам'яті О. Ольжича / О. Веремійчук // Українське Слово. – 2020. – 11 черв.-23 черв. – С. 4.
• Вітренко В. Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) і його зв'язок із Звягелем / В. Вітренко // Українське Слово. – 2020. – 11 лип. – 24 лип. – С. 18.
• Вітряк В. Олег Ольжич помер від катувань / В. Вітряк // Газета по-українськи. – 2022. – 21 лип. – С. 10.
• Жулинський М. "...Смерть як найвищий вінок". Життя і смерть Олега Ольжича / М. Жулинський // Жулинський М. Слово на сторожі нації. – Київ : Український письменник, 2015. – С. 56-57.
• Жулинський М. Покликаний Україною / М. Жулинський // Жулинський М. Слово на сторожі нації. – Київ : Український письменник, 2015. – С. 60-74.
• Згадую поета-борця Ольжича // Неврлий М. Минуле й сучасне : збірн. слов'янознавчих праць / М. Неврлий. – Київ : Смолоскип, 2009. – С. 677-681.
• Ковалів Ю. Олег Ольжич (1907-1944) / Ю. Ковалів // Ковалів Ю. Історія української літератури : кінець XIX - поч. XXI ст. : підручник : у 10 т. – Київ : ВЦ "Академія", 2020. – Т. 7 : Випробування репресіями і війною. – С. 336-338.
• Ковалів Ю. Олег Ольжич (1907-1944) / Ю. Ковалів // Ковалів Ю. Історія української літератури : кінець XIX - поч. XXI ст. : підручник : у 10 т. – Київ : ВЦ "Академія", 2019. – Т. 6 : На розламах міжвоєнного двадцятиліття. – С. 287-296.
• Олег Ольжич - український національний герой // Українська мова та література. Шкільний світ. – 2022. – № 5-6. – С. 79-83.
• Олег Ольжич (1907-1944) // Пономарьов В. Рік української історії : календар-довідник. – Тернопіль, 2013. – С. 187.
• Олег Ольжич (1907-1944) // Усі українські поети / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків : ПП "Торсінг плюс", 2009. – С. 175-180.
• Ольжич і сучасність (з нагоди 60 роковин загибелі) // Неврлий М. Минуле й сучасне : збірн. слов'янознавчих праць / М. Неврлий. – Київ : Смолоскип, 2009. – С. 470-473.
• Поет, учений, борець Олег Ольжич (Олег Кандиба, 1907-1944) // Українська мова та література. Шкільний світ. – 2020. – № 3. – С. 32-35.
• Сидоренко В. Поет з крицевим характером / В. Сидоренко // Голос України. – 2022. – 20 січ. – С. 15.
• Хоменко О. Ольжич у перспективі трьох зустрічей / О. Хоменко // Українська літературна газета. – 2020. – 25 верес. – С. 1-2.

ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Моя Україно, недоле моя...

Т. Осьмачка

Тодось Осьмачка (1895-1962) – письменник крутої і трагічної долі. Він народився на Чернігівщині, освіту здобув у Київському інституті народної освіти, почав друкуватися у 20-х роках. Під час сталінських репресій Осьмачка був заарештований, потрапив до Кирилівської психіатричної лікарні в Києві, звідти йому чудом вдалося втекти в рідне село. Йому здавалося, що у селі почуватиметься спокійніше, та не мала спокою душа поета. Вкрай напружена атмосфера 30-х років гнала його по світах. Врешті-решт під час війни письменник опинив­ся на Заході – спершу в Німеччині, потім у США. Т. Осьмачка широко відомий як поет, проте літературні критики одностайно відносять його і до найкращих українських прозаїків нового часу. За життя на рідній землі видав три збірки поезій: "Круча", "Скитські вогні", "Клекіт". Всі інші книги виходили в еміграції. Найголовніший твір письменника – роман "Ротонда душогубців". Він був відомий і як перекладач. Знав кілька мов: французьку, німецьку, польську.

Збірка "Поезії" – перше видання поетичних творів Т. Осьмачки на Батьківщині. Книжка містить його найкращі вірші і поеми.

"Після Шевченка, – пише відомий в еміграції літературознавець Ю. Лавриненко, – він вище ніж хто підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції і найбільшою жертвою. Цій трагедії він дав космічні виміри".

Марія Кейван із Канади, з сім’єю якої Осьмачка довго приязнював, лишила цінні спогади про нього. "Коли я вважаю Осьмачку великою індивідуальністю, – пише вона, – то маю на думці не тільки його величину в літературі. Не менш великим він був і характером, а понад усе своєю фанатичною любов’ю до правди. Його психічна хвороба ніяк не зменшує, навпаки – на мою думку – тільки додає до його величини. Можна дивуватись, що людина з психічною хворобою дала такий колосальний вклад у культуру, а до того стала прикладом по-геройському безкомпромісового життя".

Нехай у лапах вашої гордині 

В безодню тріпає земля.

На бій із вами виступить однині 

Душа знеможена моя.

ОЛЕКСАНДР ДЕ

Всі ці роки і говорив за вас. бо ви не могли цього зро­бити самі. 

Я говорив від вашого серця.

О. Де

Олександр Де (справжнє прізвище письменника – Марчук) наро­дився у 5 червня 1925 року у селі Заячківці Христинівського району Черкаської області. Юнаком був вивезений гітлерівцями до Німеччини. У повоєнний період працював на німецьких заводах та навчався в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. Згодом Марчук потрапив до Англії. Для того, щоб прого­дувати себе і сім’ю, він мусив займатися комерцією. Але основне його покликання - поезія. Поезія, передусім звернена до України, та рідного, стільки літ гнобленого народу.

Якщо останнім часом розширилися обрії літературно-мистецького життя українців у Канаді, США, навіть Австралії, то майже не маємо відомостей про українців в Англії. Олександр Де був одним із перших, який не очікував, поки його в Україні хтось відкриє", він сам спробував себе відкрити. В одному із своїх інтерв’ю поет сказав: "Якраз саме тому, що мені заборонено розмовляти з моїм народом, у своїй поезії я будую духовні мости до серця і душі майбутніх по­колінь, які в XXI столітті будуть вільно сприймати моє слово". На щастя, не в наступному столітті, а вже сьогодні поет має змогу го­ворити в Україні з рідним народом.

Читаючи вірші О. Де, часом навіть дивуєшся, які глибинні пласти народної лексики збереглися в його душі, хоч він багато років живе поза Україною.

Колись на хрест прибили чоловіка,

Тепер – народи висять на хрестах...

Любов, напевно, є свята й велика,

Бо виростає на людських кістках.

Поет любить спостерігати світ, роздумувати над філософією жит­тя, повністю віддається тільки літературі.

Перша збірка поезій "Пісня серця" вийшла у 1964 році. Після чого були видані поетичні збірки "Живі легенди", "Хвотій, або Наш Фауст", "Учитель" (1970), "Вогонь Трояндний" (1970), "Пророк" (1972), "Роздуми", "Вагомість весни" (1976), збірки оповідань "Під чужим небом", "У двох кольорах" (1973), драма "Персона нон грата" тощо. Писав прозу українською та англійською мовами. Написав повість "Червона рута", присвячену В. Івасюк, роман "Діти степу".

В 1991 році Олександер Де побував в Україні. До річниці незалежності України підготував драму "Коли птахи повертаються з вирію". 

Помер у 1999 році від тяжкої хвороби. Поховано у селі Коржовий Кут Черкаської області.

Література

• Де О. Калиновий вітраж / О. Де // Дзвін. – 1991. – № 4. – С. 6-10.
• Де О. Повертаються гуси додому / О. Де // Літературна Україна. – 1992. – 25 черв. – С. 7.